Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

371

між згаданими двома елементами – матеріальними реаліями і су-

б’єк тивними намірами встановлювався причинно-наслідковий

зв’язок, а закони розвитку суспільства (революційних змін в першу

чергу) діяли начебто механічно (за зразком точних наук).

Однак у такому разі «знімалися» проблеми вибору і випадковос-

ті, в які неминуче «впиралася» думка будь-кого, хто прагнув зрозу-

міти логіку історичного поступу взагалі, й Росії в перші десятиліт-

тя ХХ століття, зокрема.

Уява про феномен революції, в тому числі в її російському варі-

анті, була доповнена елементами діалектичної комплексності, згід-

но яких «об’єктивне» й «суб’єктивне» знаходяться в нескінченному

процесі «творення» й «розпаду», комбінаціями як «нав’язаної» не-

обхідності, так і «неортодоксальними прозріннями», проривами ро-

зуму, де черговість складових зовсім не визначена, змінюється час-

то всупереч передбаченням і «здоровому глузду».

Такі епістемологічні зрушення дозволили звільнити відроджу-

вані картини історичних епох від «глибокого детермінізму», про-

стіше б сказати – фаталізму, повернувши наукову свідомість до гли-

бокого висловлювання К. Маркса: «Люди самі роблять свою істо-

рію, але вони її роблять не так, як їм спаде на думку»

Догматизовані тлумачення «базиса» і «надбудови» синонімами

причини й наслідків у однолінійній схемі не витримали випробу-

вань історичними (фактичними) реаліями в їх не спрощеному (ре-

дукціоністському) розумінні. Спроби широкого погляду на пробле-

му призвели й до коригування уявлень про людську історію як тео-

рію прогресу, тобто неухильного підйому соціальними щаблями

Все відзначене в плані розмов про революційний процес в Росії

початку ХХ ст. по особливому висвітлює проблему суб’єктивного

чинника. З позицій новітніх історіографічних надбань він постає як

прагнення тогочасних політичних сил усвідомити сутність нагаль-

них суперечностей й знайти шляхи їх подолання.

Наявність у перші десятиліття ХХ століття в Росії близько

300 партій (разом з регіональними, національними, відгалуженнями-

течіями) – об’єктивне свідчення прагнень політично активної час-

тини суспільства запропонувати свої варіанти чи ж то широко-

масштабного, у межах всієї країни, чи ж то галузевого, чи регіональ-

ного владнання справ. Звісно, спектр «рецептів» був якнайшир-

шим – від наполягань на збереженні статус-кво (а то й надання йому

жорсткіших форм) до ліворадикальних і анархо-екстре міст ських

проектів.

Серед інших організацій особливого впливу набували численні

партії соціалістичного спрямування. Своєю чергою, вони також бу-

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 8. – С. 113.

Див.: Shanin T. The Idea of Progress // The Post-Development Reader.

– London, 1997.

372

ли дуже різноманітними – від тих, що підфарбовували свій лібе-

ральний сутнісний фасад модною на той час марксистською термі-

нологією, до тих, хто поривався якнайшвидше втілити в суспільну

практику, головним чином, через революційні дії, ідеї наукового ко-

мунізму. Правда, й порівняно з останніми були ще «лівіші», як пра-

вило, авантюрніші організації, які тим не менше намагалися видати

себе за колективи ортодоксів-революціонерів.

Можна, вочевидь, робити висновок і ще в одній площині: виник-

нення й функціонування такої кількості партій було безпосеред-

ньою реакцією на питання, які породжувалися життям, а не наслід-

ком діяльності «змовників», «бешкетників», просто «криміналь-

них» елементів.

Звісно, зі свого боку, це «підігрівало» суспільну ат мосферу,

«елек тризувало» масові настрої, прагнення – тобто впливало на ви-

зрівання кризових ситуацій. Інтегральним же підсум ком був діалек-

тичний революційний процес.

Україна в даному відношенні була аж ніяк не винятком. Навпа-

ки, відзначені тенденції виявлялися часто потужніше і рельєфніше

за середньостатистичні характеристики по Росії в цілому

. Це сто-

сується, передусім, розвитку й діяльності організацій майже всіх

загальноросійських партій. Порівняно меншої інтенсивності набув

процес становлення українських партій, проте і він випереджав

інші національні регіони.

Отже, до об’єктивного існування латентних альтернатив загаль-

ного характеру в Україні додавався величезний спектр вибору сус-

пільної перспективи, який обґрунтовували й обстоювали націо-

нальні партії. Йдеться про визрівання, з одного боку, умов, а, з ін-

шого – наростання рівня підготовки до здійснення національно-

демократичної (визвольної) революції.

Відтак, за самим великим рахунком, революції в Росії стали ін-

тегральною відповіддю на виклики часу, зумовлювалися всім хо-

дом історичних подій і, з точки зору досягнень сучасної революціо-

логії, цілком зрозуміло, підлягають логічним науковим поясненням.

Див.: Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні

документи перших українських партій. – К., 1992. – 96 с.; Українські

політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Програмові і довідкові

матеріали. – К., 1993. – 336 с.; Головченко В. І. Від «Самостійної України»

до Спілки визволення України. – Харків, 1996. – 191 с.; Висоцький О. Ю.

Українські національні партії початку ХХ століття: соціалістичний сегмент

(УСДРП та УПСР у компаративістському вивченні). – Дніпропетровськ,

2001. – 160 с.; Стрілець В. В. Українська радикально-демократична партія:

витоки, ідеологія, організація (кінець ХІХ століття – 1939 р.) – К., 2002.

– 361 с.; Бевз Т. А. Партія соціальних перспектив і національних інтересів

(Політична історія УПСР). – К., 2008. – 587 с.; Любовець О. М. Українські

партії й політичні альтернативи 1917–1920 років. – К., 2005. – 311 с.

373

Час від часу зусиллями головним чином Наукової Ради «Исто-

рия революций в России», потім її наступниці Наукової Ради «Ис-

тория социальных реформ, движений и революций» Інституту ро-

сійської історії РАН робляться спроби колективно вийти на

розв’язання назрілих проблем досвіду 1917–1920 рр. в Росії. Прово-

дяться міжнародні наукові конференції, на які запрошуються кращі

фахівці різних країн і обмінюються новітніми досягненнями

Гадається, є сенс дослухатися до позиції і висновків тих сучас-

них дослідників, які не ділять революції на першу, другу, третю, а,

навпаки, встановлюючи об’єктивний логічний сутнісний зв’язок

між ними, об’єднують під синтетичним поняттям – російська рево-

люція початку ХХ століття.

В такому, «укрупненому» вигляді є більше можливостей для ро-

зуміння того кардинального виклику, який постав перед російським

суспільством в означену добу і тієї синтезованої відповіді, на яку

спромігся соціум однієї шостої планети

Достатньо переконливою, зокрема, видається думка про те, що

без революції неможливі були б модернізація, форсована індустріа-

лізація країни як найважливіші чинники збереження цілісності й

незалежності СРСР

Йдучи цим шляхом народи зверхдержави розвивалися в руслі

світового прогресу

. Інша справа, що радянська модернізація носи-

ла навздогінний характер, не створила надійного, ефективного ме-

ханізму саморозвитку, призвела до істотних суспільних деформа-

цій, зумовивши серед інших причин і розпад СРСР, крах створеної

системи

Тезу про міцну історичну зумовленість російської революції до-

водиться обстоювати в полеміці з тими, хто вважає, що під стягом

марксизму з початку ХХ століття здійснювався глобальний проект,

спрямований проти Росії. В 1917 р. руїни російської державності, її

1917 год в судьбах России и мира. Февральская революция: от новых

источников к новому осмыслению. – М., 1997 – 400 с.; 1917 год в судьбах

России и мира. Октябрьская революция: от новых источников к новому

осмыслению. – М., 1998. – 511 с.; Россия в ХХ веке. Реформы и революции.

– В 2-х т. – М., 2002. – Т. 1. – 657 с.; Т. 2. – 543 с.

См.: Алексеев В. В. Русская революция в контексте индустриальной

цивилизации // Октябрьская революция и Восточный социализм. Междуна-

родный научный симпозиум. – Nanjing, 2008. – C. 128–138.

Там же. – С. 131 –134.

Там же. – С. 134.

См.: Алексеев В. В., Нефедов С. А. Гибель Советского Союза в контек-

сте истории социализма // Общественные науки и современность. – 2002.

– № 6. – С. 66 –77; Алексеев В .В., Алексеева Е. В. Распад СССР в контексте

теорий модерназиации и имперской эволюции // Отечественная история.

– 2003. – № 5. – С. 3–20.

374

народ начебто слугували лише «в’язанками дров» для пожежі світо-

вої революції та ще для соціального й ідеологічного експерименту-

вання

Принагідно можна згадати й про те, що природна сутність рево-

люційного збурення перших десятиліть ХХ ст. в Росії кореспонду-

ється з висновками видатного біофізика, основоположника геліобіо-

логії О. Чижевського, зробленими в 1924 р. у праці «Фізичні чинни-

ки історичного процесу». Психологічно виникають зрозумілі засте-

реження проти того, щоб вважати цей аргумент абсолютним і само-

ціннісним. Однак у взаємоспіввіднесенні з іншими доказами й мір-

куваннями вочевидь не слід поспішати скидати з рахунку впливу

на суспільні процеси й космічних факторів, зокрема циклів соняч-

ної активності.

Не зайве врахувати й те, що сьогодні вчені багатьох країн вель-

ми успішно розвивають спадок О. Чижевського, застосовують його

історіометричну концепцію залежності соціальних, політичних, во-

єнних процесів у суспільстві від впливу активності Сонця на фізич-

не тіло людини, її інтелект, настрої, поведінку.

***

Один з істотних аспектів, до якого буває час від часу прикутою

увага революціологів, це проблема війни і революції. У розумінні

взаємозв’язку двох феноменів (звісно на основі аналізу широкого іс-

торичного досвіду) тут, здається, особливих ускладнень не виникає.

Революційні ситуації виникали, суперечності досягали крайніх

антагонізмів і вибухали революціями багатократно за мирних об-

ставин. Однак, коли паралельно складалась несприятлива міжна-

родна ситуація, велись війни, їх чинники накладалися додатковим

тягарем на маси, реформували економіку, негативно впливали на

управлінські процеси, одним словом – порушували ритм звичного,

чи ж то усталеного життя, що прискорювало суспільні колізії, нада-

вало їм більшої гостроти, інтенсивності. Історики завжди звертали

увагу, скажімо, на зв’язок тридцятилітньої війни з революційними

зрушеннями в Європі першої половини ХVІІ ст. Українська націо-

нальна революція, розпочата в 1648 р. під проводом Б. Хмельниць-

кого, також вписується у цей контекст. Прямі впливи франко-прусь-

кої війни стимулювали феномен Паризької комуни. Кримська війна

1853–1856 рр. мала своїм наслідком визрівання революційної ситуа-

ції в Росії, яку вдалося розрядити відміною кріпосного права – своє-

рідною «революцією» згори

. З російсько-японською війною вияви-

лася безпосередньо пов’язана й Перша російська революція.

См.: Нарочницкая Н. А. Россия и русские в мировой истории. – М.,

2005. – С. 10, 117, 217; Кузьмин Н. Возмездие. – К., 2005. – С. 197–228; Шам-

баров В. Нашествие чужих: заговор против империи. – М., 2008. – 608 с.

Див.: Эйдельман Н. Я. «Революция сверху» в России. – М., 1989. – 176 с.

375

Цей ряд можна продовжувати щодо багатьох країн. Що ж до Ро-

сії, останнім часом дедалі частіше заводиться мова, ніби-то смуто-

революція (кінець смути) початку ХVІІ ст. – напряму був зумовле-

ний перемогою росіян над польськими загарбниками

. Особливий

сюжет – це роль Першої світової війни у виникненні загальноєвро-

пейської революційної ситуації, яка «розродилася» таким, по суті

–

тектонічним, зсувом як Російська революція, а також розпадом

Австро-Угорщини, революційними зривами в цілій низці країн Єв-

ропи, а потім і Азії.

Безумовно, війна стала могутнім каталізатором революційних

тенденцій і процесів, однак вважати її наявність обов’язковою умо-

вою революцій не варто.

Здається, в підході до цього питання було досягнуто мовчазної

згоди після нав’язаних в 60-ті рр. Мао Цзедуном і його оточенням з

Компартії Китаю дискусій про те, що саме в результаті війни (Пер-

шої і Другої світових) було прорвано ланцюг імперіалістичних дер-

жав, а потім створено і соціалістичну систему. Все ж блефом вияви-

лися гучні заяви керівництва КНР про готовність до третьої світо-

вої війни, яка б мала принести соціалістичний тріумф усій планеті

(в горнилі війни, за твердженням китайської пропаганди і самого

Мао Цзедуна, вони готові були йти на гігантські жертви – втрату

понад 300 млн. людей)

Знімаючи питання про роль воєн як передвісників і складової

частини революцій, не можна обминати конкретних проявів досві-

ду визрівання і здійснення саме у розпал воєнних подій революцій-

них вибухів. Вочевидь, такою є проблема зв’язку Першої світової ві-

йни, участі в ній Росії та Лютневої й Жовтневої революцій. Ця про-

блема має достатньо широку й ґрунтовну історіографію, що весь

час поповнюється новими, часом досить оригінальними працями

Загальноприйнятим місцем усіх праць, присвячених російській

революції, включаючи навіть представників релігійної філософії

, є

визнання такого механізму її здійснення, коли вона стала власне

найслабшою ланкою воюючих держав. Не зупиняючись на тому, що

поразки самодержавства у Першій світовій війні стали однією з

надзвичайно важливих передумов, причин кардинальних суспіль-

них потрясінь вселенського масштабу, початих в Росії, залишається

немало тих, хто волів би віднайти в цьому факті «зовнішній чин-

ник», «чужу руку».

Соловей В. Д. Что было первой русской революцией? // Смысл, логика

и форма русских революций. – М., 2007. – С. 11 –19.

Дубинявский М. Мао Цзедун: поединок с историей // Личности (Мос-

ква). – 2009. – № 2 (18). – С. 63–64.

См.: Галин В. В. Война и революция. – М., 2004. – 592 с.

См.: Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990.

– С. 112–114.

376

Досить поширеним, зокрема, є міф про німецькі гроші (марки

Ге нерального штабу ворожої Німеччини), на які більшовиками, що

виступали за поразку свого уряду у війні, й було начебто здійснено

переворот, стратегічно вкрай вигідний Четверному союзу. Для ба-

гатьох, починаючи з чиновників Тимчасового уряду, і до сьогодні

подібна теза виглядає дуже виграшною. Не маючи об’єктивного

ґрунту, революція стала реалією в результаті втручання потужної

зовнішньої сили, фінансової підтримки нею деструктивних елемен-

тів – безпринципних запроданців-більшовиків, для яких не існува-

ло святих понять честі, гідності, патріотизму (за розрахунком, «вби-

вається» відразу кілька «зайців» – плямується феномен революції,

брудняться її ініціатори і переможці, хоч якоюсь мірою «порядні-

шими», «чистішими» виглядають ті, хто були відсторонені від вла-

ди – наївні невдахи залишились чесними, непідкупними, програли

справу, не поступившись принципами).

Ці мотиви постійно тиражуються як у закордонній історіогра-

фії, починаючи з революційних часів, і до наших днів

(незважаючи

на спростування – у більшості предметні й переконливі

), також і у

російській та українській літературі.

Серед інших пояснень живучості сумнівних міфів (докумен-

тально проблему німецьких грошей, шпигунства більшовиків не

могли довести ні юристи Тимчасового уряду, ні публіцисти пізні-

ших часів) можна пояснити двома головними обставинами. По-

перше, це нерозуміння самих механізмів революційних феноме-

нів

– на потрясіння такого масштабу і наслідків, які сталися в Росії,

а потім прокотилися по світу, не вистачило б жодних фінансових ре-

сурсів будь-якої чужої країни. Іншими словами, без зрілості об’єк-

Див.: Nnorteva S. An Open Letter to American Liberals. With a Note Re-

cent Documents. New York: The Socialist Publication Societi. – 1918 ; Reed J.

The Sisson Documents. – New York: The Liberator Publishing C

. 1919; Sis-

son E. One Hundred Red Days. New Haven, 1931; Мельгунов С. П. Золотой

немецкий ключ к большевистской революции. – Париж, 1940; Konnan G. F.

The Sisson Documents. The Journal of Modern History. Vol XVIII. June. 1956.

– P. 130–154; Jeman L. A. Germany and the Revolution in Russia 1915–1918:

Documents from the Archives of the German Foreign Ministry. – London, New

York, 1958; Futrell M. The Northerk Underground. – London, 1963; Possony S.

Lenin: The Compalsive Revolutionary. Chicago, 1964; Katkov G. Russia 1917;

The February Revolution; German Political Intervention in Russia During World

War I» in «Revolutionary Russia: A Simposium» ed R. Pipes. – Cambridge,

1968. – P. 80–112; Peasson M. The Sealed Train. – New York, 1975; Рабино-

вич А. Большевики приходят к власти. – С. 40–42 и др.

См.: Bonnin G. Les Bolchevigues et l’argent allemande pendant la premie-

re querre mondiale // Revue historique. T. CCXXXIII. – Paris, 1965. – P. 125;

Новые документы о финансовых субсидиях большевикам в 1917 году //

Отечественная история. – 1993. – № 2. – С. 193.

377

тивних умов, доповненої кризою як низів, так і верхів, відомий усім

результат був би просто неможливий.

По-друге, сама собою тема є інтригуючою, гостросюжетною,

навколо якої часом цікаво «пограти розумом», пофантазувати, вправ-

но стираючи грані між імовірністю, припущеннями і реальними

фактами.

Не заглиблюючись у журналістські «розслідування» проблеми,

в яких буквально можна «втопитися», гадається, достатньо посла-

тися на одну з останніх праць, що витримує перевидання – «Гроші

на революцію»

і значною мірою концентрує в собі «набутки» в об-

раній темі (щоправда, «джерелами» для автора слугують всі без

розбору публікації, в яких так чи інакше згадуються відповідні сю-

жети, а критичний їх аналіз відсутній

). Невідомо чи відчуває автор

хисткість своїх умовиводів чи ні, але за наведеними ним матеріала-

ми, сили, що зробили спробу звинуватити й засудити В. Леніна,

більшовиків у шпигунстві, німецькому запроданстві, ще до Лютого

отримували із закордону (і це очевидно з книги) чималі кошти на

повалення самодержавства, що й поклало початок революційним

потрясінням усього 1917 року. (Дехто, як приміром О. Керенський,

щедро фінансувався з іноземних джерел, ввійшовши до Тимчасово-

го уряду й очоливши його). Що ж до РСДРП(б), то тут йдеться про

те, що незрівнянно невеличкі кошти, сліди яких вдається виявити

(у більшості випадків це спонсорська допомога зарубіжних колег-

революціонерів, соціал-демократів

) викликають у Є. Сікорського

пи тання – а чи не йшли вони від німецького генерального штабу че-

рез руки агентів-посередників?

Виключити будь-якого варіанта відповіді абстрактно-тео ре-

тично не можна. Однак необґрунтовано й «підкидати» сумнівні, ап-

ріорно недоведені (принаймні на сьогодні й тими матеріалами, які

наводяться) тези широкому читачу, психіка якого часто спрацьо вує

за схемою – «диму без вогню не буває» – значить більшовики – ні-

мецькі шпигуни, які наробили з любимою вітчизною лиха на ні-

мецькі гроші.

Значної уваги питанню сприяння революційному руху в Росії з

боку Німеччини, в тому числі шляхом фінансових «ін’єкцій» різ-

См.: Сикорский Е. А. Деньги на революцию: 1903–1920 г. Факты. Вер-

сии. 2-е изд., доп. и перераб. – Смоленск, 2004. – 624 с.

См., напр.: Кузьмин Н. Назв. раб. – С. 202.

См.: Новые документы о финансовых субсидиях большевикам в 1917

году // Отечественная история. – 1993. – № 2. – С. 137; Соболев Т. Тайна

«немецкого золота». – СПб, 2002. – С. 202–203; Фроянов И. Октябрь сем-

надцатого. Взгляд из настоящего. – М., 2002. – С. 116, 143, 146; Улам А.

Большевики. Причины и последствия переворота 1917 года. – М., 2004. –

С. 319–320; Зееман З., Шарлау У. Кредит на революцию. План Парвуса.

– М., 2007. – С. 206, 246–248.

378

ним політичним силам свого стратегічного суперника, з яким було

надзвичайно важливо просто життєво необхідно заключити сепа-

ратний мир, надає в своїй праці Г. Катков (його значна за обсягом,

ретельно документована книга не так давно з’явилася в російському

перекладі)

. Цей чинник автор вважає одним із істотних складових

перемоги Лютневої революції, хоча дещо обережніше висловлюєть-

ся щодо прямого звинувачення вождя більшовиків у отриманні ні-

мецьких грошей. «Ленін надто потребував фінансової підтримки,

– пише англійський вчений, – і німецькі власті надавали таку під-

тримку, знав про це більшовицький вождь чи ні»

Що дуже прикметно, так це те, що посилено апелюючи до логі-

ки, уважного ставлення до будь-якого можливого варіанта розви-

тку подій, наукової глибини, посилань на документальні підтвер-

дження (як правило, це голослівні завіряння), старанно обходяться

(не хочеться думати, що залишаються непоміченими, невідомими)

серйозні дослідження фахівців, вибудовані на справді наукових за-

садах.

Наприклад, на основі введених до наукового обігу документів

спецслужб (природно, до часу засекречених) доктор історичних на-

ук, генерал-майор, начальник Центру громадських зв’язків Фе-

дераль ної служби безпеки Російської Федерації О. Зданович опуб-

лікував детальне «розслідування» питання про «німецький чин-

ник» (гроші) й неспростовно довів, що «документи», які були в роз-

порядженні Тимчасового уряду, то ніщо інше, як матеріалізація зу-

силь французьких розвідників. Останні виконували плани Антанти

щодо недопущення припинення воєнних дій на Східному фронті, а

то й його ліквідації, виходу Росії з війни, сепаратного миру з Німеч-

чиною та Австро-Угорщиною

Уже трьома виданнями вийшла книга відомого дослідника-

джерелознавця з Санкт-Петербурга В. Старцева «Німецькі гроші й

російська революція»

. Здається, більшого зробити не можна – істо-

рик навіть на криміналістичному, а не лише критично-джере-

лознавчому зрізі довів, документи Є. Семенова і Е. Сіссона (Л. Нікі-

форової та Р. Імбрі й Г. Аккермана) – надзвичайно хитра містифіка-

ція талановитого пройдисвіта, великого шахрая-авантюриста, в на-

ступному відомого польського письменника-фантаста Ф. Оссендов-

ського. Для наочності В. Старцев роздрукував додатки, за якими

будь-хто з неупереджених читачів здатен переконатися у істиннос-

Катков Г. М. Февральская революция. – М., 2006. – 478 с.

Его же. Политическое вмешательство немцев // Там же. – С. 140.

Зданович А. Антибольшевистские операции. Они проводились объе-

диненными усилиями стран, входивших в Антанту / Независимое военное

обозрение. – 1998. – № 34. – С. 7.

См.: Старцев В. И. Немецкие деньги и русская революция: Ненапи-

санный роман Фердинанда Оссендовского. 3-е изд. – СПб., 2006. – 288 с.

379

ті зроблених істориком висновків про абсолютну фальшивість ма-

теріалів, фактів

, якими чомусь продовжують оперувати чимало пу-

бліцистів. Ввівши свого часу в оману довірливих американських

дипломатів, що, попри фах розвідників, не виявили достатніх нави-

чок критичної роботи з документами і за великі гроші придбали

підроб лені папери, Ф. Оссендовський серйозно збагатився. Невже

мотиви нинішніх послідовників сумнівної практики не змінилися?..

Згадані публікації В. Старцева не є винятком, до якого загалом з

високою довірою ставляться в науковому середовищі. Своїми шля-

хами, методами, на основі аналізу інших сюжетів до аналогічних

висновків приходить чимало солідних, авторитетних, головне –

об’єктивних вчених, які не підкоряються кон’юнктурі

. Побіжно

варто зауважити, що навіть Д. Волкогонов, який в останні роки сво-

го життя став на відверто антиленінські позиції й цілеспрямовано,

наполегливо шукав компрометуючі матеріали на вождя більшови-

ків, змушений був зізнатися, що достатніх підстав для звинувачень

російських революціонерів у запроданстві йому добути так і не вда-

лося

***

Мабуть з тих часів, коли з’явилися перші спроби зміни заведе-

них порядків (особистостей, які їх ініціювали в якомусь сенсі, розу-

міючи всю міру умовності, можна вважати революціонерами), заро-

дилися й способи протидії прагненням суспільних перетворень.

Одним із найпоширеніших напрямків збереження stаtus quo можно-

владцями завжди був не тільки фізичний захист своїх позицій (аж

до нищення супротивників), а й моральна дискредитація кожного,

хто тільки задумувався над недосконалістю того чи іншого ус трою.

Відтак зворотним боком революціологічних теорій, згодом пуб-

лікацій (зі знаком плюс, або просто пошуком об’єктивних оцінок і

відповідей на проблеми суспільного прогресу) завжди була, так би

мовити, антиреволюціологічна література (зі знаком мінус).

Зважаючи на переважаючі можливості (від матеріальних до іде-

ологічних), такі концепції, спрямована на їх обґрунтування (обслу-

говування) література ніколи не поступалася в кількісному вимірі

Старцев В. И. Назв. раб. – С. 240–277.

См.: Попова С. С. Французская разведка ищет германский след //

Первая мировая война. Дискуссионные проблемы истории. – М., 1994.

– С. 268–279; Мальков В. Л. О «документах Сиссона» (находки в США) //

Там же. – С. 280–289; Соболев Г. Назв. раб.; Пейн Р. Ленин: Жизнь и смерть.

– М., 2003. – С. 341–342; Гросул В. Я. Октябрьская революция: истоки, ход,

результаты // Октябрьская революция – известная и неизвестная. – М., 2008.

– С. 24–27.

См.: Волкогонов Д. А. Ленин: политический портрет. – Кн. 1. – М.,

1994. – С. 200.

380

суто революційній пропаганді, а незмінно й багатократно її пере-

вершувала. При всьому поважному ставленні до нинішньої ролі ре-

лігійного чинника в житті сьогоднішнього суспільства, досить зга-

дати, скільки було зроблено з найдавніших часів, в різні епохи слу-

жителями найрізноманітніших культів для того, щоб доводити

справедливість панівних порядків і зображати не просто в неприва-

бливому або негативному світлі, а як заповзятих злочинців, злісних

ворогів революціонерів. Між іншим, варто зауважити, що після пе-

реходу суспільства на вищий щабель, попри попередні релігійні до-

гмати, церква завжди знаходила можливості з ентузіазмом попере-

дніх часів, відстоювати інтереси й позиції нових можновладців.

Оскільки висхідні ідеї, наріжні камені релігійних вірувань супере-

чили науковому знанню, приходили у невідповідність, супереч-

ність і з наступними досягненнями досліджень світоустрою (до-

статньо переконливо, на логічно-художньому зрізі це показав Ден

Браун у своїх всесвітньо-популярних бестселерах «Код да Вінчі» та

«Ангели і демони»), можна було б, здається, і не згадувати про це у

одному-двох абзацах: все одно це виходить за межі визначеного ра-

курсу розмови.

Однак саме потужна апеляція до моралі у її вічних іпостасях –

чи не найпоширеніший засіб вибудовувати всі антиреволюційні те-

орії. Гнівно засуджуючи тезу Ф. Енгельса про те, що насильство –

то бабця-повитуха історії (щоправда, класик марксизму далеко не

першим прийшов до цього висновку, хіба що сформулював його

лаконічно-образно), величезна кількість публікацій противників

революційних методів розв’язання суспільних проблем сходяться

на тому, що природній шлях поступу людства – ненасильство. На-

сильство – найбільший гріх, який тільки може бути для людини, й

вона повинна цього якнайбільше боятися, убезпечуватися.

Саме навколо подібної позиції обертається думка тих суспіль-

ствознавців, які висувають зверхзавдання – переконати кожного,

хто хоче змінювати несправедливий світ (якщо він навіть абсолют-

но, очевидно нездатен до самовдосконалення) у тому, що від першої

думки й кроку – це вищою мірою аморально, варте не лише жалю, а

й беззастережного осуду. Одним з недавніх прикладів подібного

під ходу, гадається, може бути випуск хрестоматії «Мораль в полі-

тиці»

Достатньо поглянути на підбір вміщених творів (у більшості –

їх частин): Ф. Фанон «Про насильство», М. Ганді «Промови і статті

про ненасильство і ненасильницький спротив», В. Гавел «Сила без-

сильних», Х. Арендт «Про насильство» та ін

. Навіть ті праці, які

виходять у своєму тлумаченні за межі однієї заданості – Е. Че Гева-

ра «Партизанська війна: метод», Р. Нібур «Збереження моральних

Мораль в политике. Хрестоматия. – М., 2004. – 480 с.

Там же. – С. 62–378.