Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. Сучасний менеджмент організацій

Подождите немного. Документ загружается.

271

рочується. М. Д. Кондратьєв виділив 2,5 великих циклів, які тривали

впродовж 140 років (із 80х років XVIII ст. до 20х років ХХ ст.). На

думку М. Д. Кондратьєва, довгі хвилі піднесення були пов’язані з до

корінними якісними змінами в розвитку продуктивних сил і вироб

ничих відносин, а саме:

· переходом від стадії капіталістичної кооперації і мануфактури до

стадії великого машинного виробництва в результаті промислової

революції і створення адекватної матеріальнотехнічної бази

машинного виробництва;

· переходом від панування приватної індивідуальної власності на

капітал до панування акціонерного капіталу в середині XIX ст.;

· переходом від капіталізму вільної конкуренції до корпоративного

капіталізму ХХ ст. внаслідок науковотехнічної революції, кон

центрації і централізації капіталу і виробництва;

· формуванням корпоративнодержавного капіталізму у період між

двома світовими війнами на основі укрупнення й інтернаціоналіза

ції капіталу і виробництва. На думку професора В. Осокіної,

початком великої хвилі піднесення можна вважати якісні зміни,

спричинені розвитком кібернетики, електроніки і впровадженням

державного стратегічного планування економіки.

Отже, за М. І. ТуганБарановським і М. Д. Кондратьєвим, хроно

метричну послідовність циклів можна представити таким чином:

1-йцикл:

хвиля піднесення — з 1787–1791 до 1810–1817 рр.;

хвиля спаду — з 1810–1817 до 1844–1851 рр.

Рис.11.1.цикли розвитку промисловості

і сільського господарства

загальна тенденція розвитку

1787 1810 1844 1870 1890 1914 1945 1970 1997 Часовий

1791 1817 1851 1875 1896 1920 1950 1975 1998 період

І цикл ІІ цикл ІІІ цикл ІV цикл

Ефективність

272

2-йцикл:

хвиля піднесення — з 1844–1851 до 1870–1875 рр.;

хвиля спаду — з 1870–1875 до 1890–1896 рр.

3-йцикл:

хвиля піднесення — з 1890–1896 до 1914–1920 рр.;

хвиля спаду — з 1914–1920 до 1945–1950 рр.

4-йцикл:

хвиля піднесення — з 1945–1950 до 1970–1975 рр.;

хвиля спаду — з 1970–1975 до 1997–1998 рр.

5-йцикл:

хвиля піднесення — з 1999–2000 до 2023–2027 рр.

На підставі теорій М. І. ТуганБарановського і М. Д. Кондратьєва

можна з високим ступенем вірогідності передбачати періодичність

спадів і піднесень виробництва. Цінність цієї теорії полягає в тому,

що вона є методологією прогнозування циклічності і характеру роз

витку економіки.

Вагомий внесок у розвиток теорії циклів у 30–40х роках ХХ ст.

зробив англійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, вирішаль

ну роль у формуванні і періодичності циклів має гранична ефектив

ність капіталу, тобто межа найбільших витрат і найменших прибут

ків його функціонування. Крім того, Дж. Кейнс вважав, що причиною

циклічності є психологічний закон споживання, відповідно до якого

люди зі зростанням доходів збільшують споживання, але в ще біль

шій пропорції зростає та частка прибутку, яку вони зберігають.

У формуванні економічного циклу беруть участь, за Дж. Кейнсом,

такі чинники: сукупне споживання, гранична ефективність капіталу,

психологічний закон споживання, пов’язаний із заощадженнями і

накопиченнями. Учений вважав, що тривалість економічного циклу

залежить від тривалості служби таких елементів основних засобів, як

устаткування, машини, а також прибуток, термін витрат надлишкових

запасів товарів і послуг, зроблених понад попит. На його думку, тер

мін реалізації цих запасів становить 3–5 років. На підставі своєї тео

рії Дж. Кейнс розробив практичні рекомендації із застосування еко

номічних методів обмеження наслідків спадів виробництва шляхом

державного регулювання економіки за допомогою ставок відсотків,

інвестицій, кредитів, податків, цін й інших економічних важелів.

Теорії економічних циклів М. І. ТуганБарановського, М. Д. Конд

ратьєва і Дж. Кейнса розкривають основні закономірності, періо

273

дичність і структуру циклів. Урахування їх у повсякденній практиці

менеджменту дає змогу розробити підходи до управління в умовах

кризових ситуацій.

Кризи не обов’язково є руйнівними, вони можуть відбуватися

з певним ступенем гостроти, але їх настання спричинене не тільки

суб’єктивними, а й об’єктивними причинами, самою природою со

ціальноекономічної системи.

Кризи не тільки відображають протиріччя функціонування і роз

витку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це,

наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персона

лу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, клі

матичне середовище, технологічна культура тощо).

Причини криз можуть бути різними. Вони поділяються на об’єк

тивні (пов’язані із циклічними потребами модернізації та реструкту

ризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішньо

го середовища організацій) і суб’єктивні (рис. 11.2), що відображають

помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть бути

також природного характеру, пов’язані з несприятливими кліматич

ними явищами, землетрусами, повенями тощо. Кризи також можуть

мати техногенний відбиток, пов’язаний із діяльністю людини.

Рис.11.2.Причини виникнення криз

Причини кризи бувають зовнішні та внутрішні. Перші пов’язані з

тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи розвитком

світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні.

Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конф

ліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю уп

равління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Суб’єктивні

Причини криз

Об’єктивні Природні

ВнутрішніЗовнішні Техногенні

274

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати,

що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати та про

гнозувати.

Практика свідчить, що кризи неоднакові не тільки за своїми при

чинами і наслідками, а й за суттю. Необхідність у розгалуженій кла

сифікації криз пов’язана з диференціацією засобів управління ними.

Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з’являються можли

вості послаблення її гостроти, скорочення часу і забезпечення без

болісності перебігу.

Існують загальні та локальні кризи. Загальні кризи охоплюють со

ціальноекономічну систему, локальні — тільки її частину. Це поділ

криз за масштабами прояву. Звичайно, він має умовний характер.

При аналізі конкретних кризових ситуацій необхідно враховувати

межі соціальноекономічної системи, її структуру і середовище функ

ціонування.

За проблематикою можна виділити макро і мікрокризи. Макро

кризі властиві досить великі обсяги і масштаби. Мікрокриза охоплює

тільки окрему проблему чи групу проблем СПД.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мік

рокризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систе

му чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна

взаємодія всіх елементів, і проблеми не розглядаються окремо. Але

це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, не

розроблено заходів локалізації кризи і послаблення її гостроти.

За структурою відносин у соціальноекономічній системі та

проблематикою її розвитку можна виділити окремі групи еконо

мічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних

криз.

Економічнікризиображають гострі протиріччя в економіці країни

чи економічному становищі окремого СПД. Це кризи виробництва

і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів,

втрати конкурентних переваг, банкрутства тощо.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кри

зи. Вони характеризують протиріччя у стані фінансової системи чи

фінансових можливостей СПД.

Соціальнікризивиникають при загостренні протиріч чи зіткнен

ні інтересів різних соціальних груп або працівників і роботодавців,

профспілок і підприємців працівників різних професій, персоналу і

менеджерів тощо. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і до

275

повненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі,

наприклад з приводу стилю управління, невдоволення умовами пра

ці, ставлення до екологічних проблем.

Особливе місце в групі соціальних криз посідає політичнакриза.

Це криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реа

лізації інтересів різних соціальних груп, класів в управлінні суспіль

ством. Політичні кризи, як правило, стосуються всіх сторін розвитку

суспільства і переходять у кризи економічні.

організаційнікризивиявляються як кризи розподілу повноважень

та інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності

окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіо

нів, філій чи дочірніх фірм.

В організаційному устрої будьякої соціальноекономічної систе

ми можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється

в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності,

втрати контролю тощо, що буває за надмірного чи швидкого зрос

тання соціальноекономічної системи, зміни умов її функціонуван

ня і розвитку, помилках при реструктуризації СПД. Організаційна

криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Од

нією з його форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально

економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини.

Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характе

ру, у виникненні почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє,

незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним ста

ном. Це кризи в соціальнопсихологічному кліматі суспільства, ко

лективу чи окремої групи.

Технологічнакризавиникає як криза нових технологічних ідей в

умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути

криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення но

вих технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи

можуть виглядати як кризи науковотехнічного прогресу — загост

рення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками.

Наприклад, на сучасному етапі явну кризу переживає ідея мирного

використання атомної енергії у зв’язку з невирішеністю проблеми

зберігання ядерних відходів, будівництва атомних електростанцій і

кораблів.

За причинами виникнення кризові явища розподіляються на при

родні, суспільні та екологічні. Перші спричинені природними умова

276

ми життя і діяльності людини. До них належать землетруси, урагани,

пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не позначитися на

економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах

їх прояву.

У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнаван

ня криз відносин людини з природою — екологічних. Це кризи, що

виникають за зміни природних умов, спричинених діяльністю лю

дини, — виснаженні ресурсів, забрудненні навколишнього середови

ща, виникненні небезпечних технологій, ігноруванні вимог законів

природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і

несподіваними (випадковими). Передбачуванікризинастають як етап

розвитку, вони можуть прогнозуватися і зумовлені об’єктивними при

чинами нагромадження факторів; з виникненням кризи можуть бути

пов’язані потреби реструктуризації виробництва, зміна інтересів під

впливом науковотехнічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають результатом грубих помилок в

управлінні або якихнебудь природних явищ, або економічної залеж

ності, що зумовлює виникнення і поширення локальних криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у

тому разі, якщо відомі і вивчені природа кризи та її характер). Криза

може виникати періодично і мати певні фази перебігу.

Існують також кризи явні та латентні (приховані). Перші відбу

ваються помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, відбува

ються відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і неглибокими. Глибокі, гострі кризи

часто призводять до руйнування різних структур управління. Вони

відбуваються складно і нерівномірно, часто акумулюючи у собі безліч

протиріч, зав’язують їх у заплутаний клубок. Неглибокі, м’які кризи

відбуваються більш послідовно і безболісно, їх можна передбачати,

ними легше управляти.

Усі можливі кризи поділяються на затяжні й короткочасні. Фак

тор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи,

як правило, відбуваються болісно і складно. Вони часто є наслідком

невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозуміння суті й ха

рактеру кризи, причин її виникнення і можливих наслідків.

Вся практика розвитку суспільства й економіки в усі періоди іс

торії свідчить про те, що, незважаючи на “людську природу” криз, їх

277

уникати неможливо. Тому дуже важливим і актуальним є своєчасне

виявлення симптомів і розпізнавання криз, що починаються.

Класифікаційні ознаки реальної кризи можуть розглядатися як

параметри, що “підказують” чи визначають оцінку кризової ситуації,

розроблення і вибір управлінських рішень. Небезпека кризи існує

завжди. Тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуа

цій і оцінювати можливості їх розв’язання.

Подолання криз — керований процес. Про це свідчать багато криз,

що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки.

Успіх антикризового управління залежить від своєчасного розпізна

вання кризи, симптомів її виникнення та розвитку. Ознаки кризи

диференціюються насамперед за їх типологічною належністю. Таки

ми ознаками можуть бути масштаби, проблематика, гострота, галузь,

причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 11.3).

Рис.11.3.ключові характеристики прояву кризи

У розпізнаванні кризи велике значення має оцінювання взаємо

зв’язку проблем. Існування і характер такого взаємозв’язку може

свідчити про небезпеку кризи та її характер. В управлінні соціально

економічною системою повинен функціонувати моніторинг антикри

зового розвитку. Це контроль за процесами розвитку і відстежування

Проблематика

кризи

Основні характеристики криз

Стадія (фаза)

прояву кризи

Масштаб кризи

Галузь розвитку,

охоплена кризою

Гострота кризи

Причини кризи

Можливі

наслідки кризи

278

їх тенденцій за критеріями антикризового управління подібно до того,

як існує прогнозування погоди, землетрусів, сонячної активності.

Для такого прогнозування необхідні чіткий набір певних ознак

і показників кризового розвитку, методологія їх використання при

аналізі. Прогнозування криз можливе тільки на основі спеціального

аналізу ситуацій і тенденцій. Взагалі при розпізнаванні криз вико

ристовується багато показників оцінювання стану соціальноеконо

мічної системи.

Розпізнавання базується як на усталених в управлінні показни

ках, так і на спеціалізованих. Наприклад, зменшення продуктивності

праці чи ефективності виробництва може бути випадковим і епізо

дичним, а може свідчити про тенденцію кризового розвитку.

Система показників, що існувала довгий час в умовах адмініст

ративнокомандної економіки, не була орієнтована на розпізнаван

ня криз. Вона працювала на управління ситуаціями послідовного і

“неухильного” розвитку соціалістичної економіки. Тому необхідне

використання нових, синтетичних показників для того, щоб більш

точно і вчасно визначати ймовірність і момент настання кризових си

туацій.

Велике значення має не тільки система показників, що відобража

ють основні ознаки кризи, а й методологія їх конструювання і прак

тичного використання. У сучасному механізмі управління це є його

найбільш слабкою ланкою. Мова йде, у кінцевому підсумку, про ме

тодологію розпізнавання кризи у всіх аспектах цього процесу: мета,

показники, їх використання під час аналізу ситуацій, практична цін

ність передбачення кризових явищ.

Методологія розпізнавання кризи тісно пов’язана з організацією

цієї роботи, що передбачає наявність фахівців, функцій їх діяльності,

їх рекомендації, взаємодію в системі управління. Коли ми говоримо

про таких фахівців, як менеджери чи фахівціаналітики, передба

чається не тільки підготовка і наявність антикризових менеджерів

чи арбітражних керівників. Не варто забувати про спеціалізованих

на цій діяльності економістів, аналітиків, які здатні співпрацювати

з інженерами й технологами, і добре знають особливості виробничої

діяльності.

Розпізнавання кризових ситуацій і передбачення криз у наш час

з огляду на складність управління і дедалі більші масштаби вироб

ничої діяльності повинно бути поставлене на професійну основу.

Подолання криз залежить від методів аналізу кризових ситуацій і на

279

явності фахівців у галузі антикризового управління. Професіоналізм

управління не обмежується навичками повсякденного успішного уп

равління. Він повинен виявлятися й в умовах підвищеного ризику,

екстремальних ситуацій, кризи.

11.3. класифікація кризових явищ

і ситуацій

Криза підприємства є переломним моментом у послідовності про

цесів і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з

неї: успішне подолання кризи або ліквідація підприємства як екстре

мальна форма.

Кризова ситуація характеризується такими параметрами: наяв

ність загрози першочерговим цілям і цінностям; ефект раптовості для

керівників, відповідальних за подолання кризи; гострий дефіцит часу

для реагування на загрозу.

Криза — це ситуативна характеристика функціонування будь

якого суб’єкта і є наслідком невизначеності у його зовнішньому і

внутрішньому середовищах. У найбільш загальному вигляді кри

зові ситуації, основними джерелами яких є зовнішні та внутрішні

чинники, класифікують за такими основними причинами виник

нення:

· непередбачені події, що настали раптово, у зовнішньому середо

вищі (зміни політичної ситуації в державі, податкового законо

давства, цін, коливання валютного курсу тощо);

· зміна відносин суб’єкта управління з контрагентами;

· зміни всередині суб’єкта управління (втрата постачальника, звіль

нення провідних фахівців тощо);

· зміни, що відбуваються внаслідок науковотехнічного прогресу,

результатом чого є формування нових підходів, поглядів і орієн

тирів.

Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від

зовнішніх факторів, на які суб’єкт управління не може впливати вза

галі або вплив може бути слабким, і внутрішніх, що підлягають впли

ву з боку суб’єкта управління — скажімо, організації роботи самого

суб’єкта. Спроможність будьякого підприємства пристосовуватися

до зміни як зовнішніх, так і внутрішніх чинників — гарантія не тільки

його виживання, а й процвітання. Кризові явища і ситуації класифі

кують за ознаками, що наведені в табл. 11.1.

280

Таблиця11.1

класифікація кризових явищ і ситуацій

класифікаційна ознака Вид кризових явищ і ситуацій

Належність до країни функціону

вання суб’єкта управління

Зовнішні (за межами країни)

Внутрішні (у межах країни)

Рівень виникнення Суб’єкт управління (мікрорівневі)

Галузеві (групові)

Міжгалузеві

Регіональні

Державні

Світові (глобальні)

Причини виникнення За невизначеністю щодо майбутнього

За браком інформації

Суб’єктивні

Ступінь системності Системні

Несистемні (унікальні)

Можливість прогнозування Такі, що прогнозуються

Такі, що частково прогнозуються

Ступінь реалізації Реалізовані

Частково реалізовані

Нереалізовані

Час прийняття рішення з анти

кризового управління

Зі заздалегідь розробленою стратегією управ

ління

З ухваленням поточних рішень у процесі

кризи

Вплив на діяльність суб’єкта

управління

Такі, що руйнують суб’єкт управління

Такі, що частково руйнують суб’єкт управ

ління

Такі, що не впливають на суб’єкт управління

Вплив кризового явища на функціонування суб’єкта управління

може призвести до таких наслідків:

· руйнування суб’єкта управління як системи;

· часткове руйнування системи управління суб’єкта;

· відсутність суттєвого впливу на суб’єкт управління.

Наведена класифікація кризових явищ і ситуацій характеризуєть

ся широким діапазоном криз і причин, їх виникнення, що вказує на

необхідність уміння менеджерів будьякої організації визначати при

чини виникнення криз і з’ясовувати їх видові особливості.

У літературі з управління використовується така класифікація

криз з огляду на різні критерії: