Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

151

Чим нижче ставка відсотка й менше період часу (t), тим вище

дисконтована величина майбутніх доходів.

Таким чином, за допомогою дисконтування визначається чис-

та поточна вартість проекту.

Для ухвалення рішення про доцільність інвестицій у проект

потрібно знайти різницю між чистою поточною вартістю й перві-

сною сумою інвестицій.

Як ми вже відзначали, інноваційні проекти повинні відбирати-

ся з урахуванням інфляційного фактора.

Інфляція як підвищення рівня цін в економіці вимірюється або

індексом зміни цін, або рівнем інфляції. Індекс зміни цін харак-

теризується відношенням цін, а рівень інфляції — відсотком під-

вищення цін.

Розглядаючи роль ставки відсотка в ухваленні рішення про

інновації, ми підспудно припускаємо відсутність інфляції. Якщо

має місце інфляція, то існують розбіжності між номінальною й

реальною процентною ставкою.

Номінальна ставка — це поточна ринкова ставка відсотка без

обліку темпів інфляції або інакше це просто процентна ставка,

виражена в гривнях (доларах США) за поточним курсом.

Реальна ставка — це номінальна ставка за винятком очікува-

них (передбачуваних) темпів інфляції.

Наприклад, номінальна річна ставка дорівнює 9 %, очікуваний

темп інфляції 5 % у рік, звідси реальна ставка дорівнює 4 %

(9—5).

Це розходження важливо враховувати при порівнянні очіку-

ваного рівня доходу на капітал (норми прибутку) і ставки відсот-

ка: порівняння доцільно проводити з реальною, а не номінальною

ставкою. Саме реальна процентна ставка, а не номінальна ставка

має важливе значення при ухваленні рішення про інновації.

Загальне правило таке: інновації варто здійснювати, якщо очі-

куваний рівень доходу на капітал не нижче або дорівнює ринко-

вій ставці відсотка по позичках.

Таким чином, відсоток виконує найважливіше завдання ефек-

тивного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, вибір най-

більш дохідного з можливих інноваційних рішень.

Порівняння рівня доходу на капітал із процентною ставкою —

це один зі способів обґрунтування ефективності інновацій.

Крім чистого наведеного доходу для відбору інноваційних

проектів використовуються показники:

• строк окупності;

• період окупності;

152

•

внутрішня норма прибутковості;

• рентабельність.

Строк окупності — показник, що відповідає на запитання, за

який строк можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект;

цей показник ураховує первісні капітальні вкладення.

У міжнародній практиці застосовується, в основному, період

окупності.

Під періодом окупності розуміють тривалість періоду, про-

тягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент за-

вершення інвестицій, буде дорівнювати сумі інвестицій.

Внутрішня норма прибутковості — розрахункова ставка

відсотків, при якій капіталізація одержуваного регулярно доходу

дає суму, рівну інвестиціям. Це значить, що інвестиції окупаються.

Рекомендують відбирати ті проекти, внутрішня норма прибу-

тковості яких не нижче 15—20 %.

Показники ефективності, що враховують, інноваційного прое-

кту представлені на рис. 4.1.

ЕФЕКТИВНІСТЬ

ародногосподарська

економічна

відображає ефективність проекту з точки зору всього

національного господарства і для регіонів, галузей

Бюджетна

ураховує вплив проекту на

вит

ати

(

доходи

)

бюджет

омерційна

ураховує фінансові наслідки

для

часників п

оект

Рис. 4.1. Показники ефективності інноваційного проекту

Рентабельність визначається як співвідношення ефекту й ви-

трат на реалізацію проекту.

У практиці оцінки інноваційних проектів розраховують від-

ношення наведених доходів до інвестиційних витрат (benefit —

cost ratio).

153

У західній літературі цей показник називають індексом при-

бутковості (profitabiliti index).

Відбір інноваційних проектів проводиться з урахуванням ін-

тересів інвесторів і безпосередніх виконавців.

При оцінці ефективності інноваційних проектів керуються ме-

тодичними рекомендаціями з оцінки ефективності інвестиційних

проектів й їх відбору для фінансування [12, 13].

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного

проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності за такими фор-

мулами:

Ѓ =

(прямий показник); (4.5)

Ѓ =

(зворотний показник), (4.6)

де Е — ефект (результат) від реалізації проекту;

В — витрати, пов’язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору проектів може бути мінімум витрат на їх

реалізацію.

При відборі інноваційних проектів слід звернути увагу на спо-

соби зниження ризику.

При наявності декількох варіантів найбільш ефективний варі-

ант вибирається по мінімуму так званих наведених витрат

= С

+ Е

= min, (4.7)

де З

— наведені витрати по кожному варіанту;

— витрати виробництва (собівартість) по тому ж варіанту;

— норматив ефективності капітальних вкладень;

— інвестиції по тому ж варіанту.

Оскільки інвестиції характеризуються одноразовим вкладен-

ням, або обмеженим періодом вкладень, тривалим строком окуп-

ності, великою величиною, а витрати виробництва — це величи-

на, як правило, річна, то для того, щоб привести до єдиної річної

розмірності за допомогою коефіцієнта економічної ефективності

або рівня процентної ставки, беруть частину інвестицій (капіта-

льних вкладень). Звідси й з’явився термін «наведені витрати».

У плановій економіці величина Ен установлювалася централі-

зовано. У ринковій економіці кожна окрема фірма, підприємство

встановлює такий норматив або на рівні процентної ставки, або

як норматив рентабельності інвестицій Rн. Виходячи із цього,

можна наведені витрати представити в такий спосіб:

= С

+ i · К

= min, (4.8)

154

або

= С

+ R

· К

= min. (4.9)

Після цього розраховують строк окупності додаткових інвес-

тицій в інновації, що являє собою часовий період, за який додат-

кові інвестиційні витрати на більш дорогий варіант інновацій

окуповуються завдяки приросту економічних результатів, обумо-

вленому реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності Т

визначається за такою фо-

рмулою:

СС

КК

−

= , (4.10)

де К

і К

— інвестиції в інновації за порівнюваними варіантами;

і С

— річні витрати відповідно по першому й другому ва-

ріантах.

Для вибору варіанта розрахункове значення строку окупності

рівняється з його нормативною величиною Т

= 1 / Е.

Додаткові інвестиції в інновації виправдані тоді, коли розра-

хунковий строк їхньої окупності не вище від нормативного зна-

чення. Більш ефективний варіант вибирається, якщо Т

< Тн.

Або, по-іншому, відповідно до наведеної формули, можна сказа-

ти, що більш дорогий по інвестиціях другий варіант уважається

ефективним тоді, коли додаткові інвестиції в нього окупляться

економією на витратах у строк, не більший від нормативного.

Величина, зворотна строку окупності являє, собою коефіцієнт

ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації або

коефіцієнт порівняльної ефективності — Ер.

Даний показник розраховується за формулою:

Ер =

∆К

∆С

. (4.11)

Розрахункове значення коефіцієнта ефективності Ер рівняєть-

ся з нормативною величиною Е

, що відповідає задовольняючого

інвестора нормі доходу на капітал. Якщо Ер > Е

, то додаткові

інвестиції в інновації, а отже, і більш інвестиційноємний варіант,

ефективні.

Таким чином, для вибору варіантів інноваційних заходів ви-

користаються показники порівняльної економічної ефективності,

які враховують лише вартісні частини, що змінюються по порів-

нюваних варіантах.

155

ТАКИМИ ПОКАЗНИКАМИ ВИСТУПАЮТЬ:

♦ наведені витрати;

♦ строк окупності додаткових інвестицій в інновації;

♦ коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій в інновації.

Розглянемо приклад.

Розроблені три варіанти винаходу на технологію виробництва

виробу. За даними таблиці розраховується найбільш ефективний

варіант.

Варіанти

Показники

123

Інвестиції, млн грн 22 500 27 600 19 700

Вит

ати ви

обництва на один

виріб, тис. грн

13 600 14 700 13 700

Річний обсяг виробництва, тис. шт. 700 1100 2500

Розв’язок. Використовуючи метод наведених витрат, визна-

чимо найбільш ефективний варіант пропонованого винаходу за

формулою:

З + Е

К, (4.12)

де З — річні витрати виробництва виробу;

К — інвестиції;

— коефіцієнт економічної ефективності, приймаємо рівним 0,1

1 варіант — (13 600 · 700) + 0,1 · 22 500 = 11 770 млн грн.

2 варіант — (14 700 · 1100) + 0,1 · 27 600 = 18 930 млн грн.

3 варіант — (13 700 · 2500) + 0,1 · 19 700 = 36 220 млн грн.

Висновок: найбільш ефективний варіант пропонованого до

використання винаходу — це 1 варіант, тобто найменші наведені

витрати.

4.4. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ

ОБҐРУНТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Вирішальною умовою розвитку і стабільної життєздатності

будь-якого підприємства є доцільність вкладення капіталу в той

чи інший проект.

156

Для ефективного вкладення капіталу необхідна попередня під-

готовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інноваційного

проекту. Значне місце цього етапу в інноваційному процесі обумо-

влюється тим, що чим більше вірогідної та грамотно оформленої

інформації про підприємство (проект) одержить інвестор, тим мен-

ше на нього чекає ризику на етапі реалізації проекту.

Оскільки інновації за своїм змістом і складом наближаються

до реальних інвестицій, то насамперед реальні інвестиційні прое-

кти потребують розробки ТЕО.

ЦЕ У ПЕРШУ ЧЕРГУ:

• інвестування виробничих фондів з тривалими строками амортизації;

• вкладення коштів

това

но-мате

іальні запаси та інші обо

отні активи з

метою розширення виробництва;

• вкладення коштів в нематеріальні активи.

Розробка та реалізація інноваційного проекту проходить три-

валий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей

період розглядається як життєвий цикл інноваційного проекту,

що охоплює три фази.

1. Попередні дослідження до кінцевого прийняття інвести-

ційного рішення (передінвестиційна фаза), до якої належить:

1) визначення інвестиційних можливостей;

2) аналіз альтернативних варіантів та остаточний вибір;

3) попереднє техніко-економічне обґрунтування;

4) розробка техніко-економічного обґрунтування;

5) дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза:

1) проведення узгоджень;

2) укладення контрактів;

3) розробка проектно-кошторисної документації;

4) будівництво, реконструкція або переоснащення;

5) забезпечення керівника проекту;

6) витрати на авторський нагляд та контроль;

7) підготовка експлуатаційних кадрів;

8) пуско-налагоджувальні роботи.

157

3. Експлуатаційна фаза:

1) введення в експлуатацію;

2) доведення до проектної потужності;

3) витрати на підтримання діючих потужностей;

4) витрати на оновлення основних фондів.

Розробка техніко-економічного обґрунтування залежить від

структури джерел фінансування проекту. Як свідчить практика

зарубіжних країн, ТЕО розробляється, як правило, не за рахунок

інвестицій. Це пояснюється тим, що розробка ТЕО здійснюється

за всіма варіантами альтернативних проектів. Незважаючи на те,

що витрати на ТЕО бувають досить значними, вони не врахову-

ються при фінансовій оцінці ефективності проекту. За умов

України ТЕО для великих та важливих проектів розробляється у

складі схем розвитку регіонів і галузей, які ухвалюють на строк

10—15 років за рахунок державних капітальних вкладень, перед-

бачених на проектування будівництв майбутніх періодів. Ці ви-

трати зумовлюються у відповідних титульних списках проектно-

дослідницьких робіт, які затверджуються Кабінетом Міністрів.

Передінвестиційна фаза може вміщувати декілька паралель-

них видів діяльності та робіт, деякі з яких можуть переходити у

наступні фази.

СКЛАД РОБОЧОЇ ПЕРЕДІНВЕСТИЦІЙНОЇ ФАЗИ

• визначення інвестиційних можливостей

(

експ

ес-оцінка всіх дост

пних

даних і факторів);

• аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формування проекту);

• попереднє техніко-економічне обгрунтування доцільності та здійсненнос-

ті проекту;

• розробка техніко-економічного обгрунтування;

• дослідження забезпечення проекту всіма видами ресурсів;

• підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування проекту).

Експрес-оцінка проекту здійснюється з метою попереднього

виявлення умов реалізації та визначення його рентабельності,

ґрунтуючись на укрупнених оцінках. Оцінки витрат приймаються

на підставі проектів-аналогів, інколи на підставі фактичних мате-

158

ріалів. Дослідження спрямоване на виявлення попередніх умов та

вивчення можливостей реалізації конкретного проекту.

На цьому етапі передінвестиційної фази вивчається інформа-

ція про район реалізації проекту: його географічне положення,

економічну характеристику, оцінку зайнятості та рівня доходів

населення, засвоєння та потенційні фактори виробництва, приро-

дні ресурси та можливості їх використання (витрати на освоєн-

ня), наявність інфраструктури, експорт та імпорт продукції, мож-

ливості матеріальної бази будівництва.

Можливості здійснення окремих проектів визначаються на під-

ставі вивчення передумов інвестування та реального аналізу зада-

них умов інноваційного проекту, а саме: попиту на конкретну про-

дукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках; наявності джерел

сировини; характеру технологічних процесів; потреби у кваліфіко-

ваних кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва.

За результатами визначення інвестиційних можливостей скла-

дається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільності ін-

вестування у більшості випадків приймається лише після поглиб-

леного техніко-економічного обґрунтування проекту.

НА ЕТАПІ ПОПЕРЕДНЬОГО ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО

ОБҐРУНТУВАННЯ ВИВЧАЮТЬСЯ РІЗНІ ЕКОНОМІЧНІ АЛЬТЕРНАТИВИ:

 ринку та потужності підприємства;

 попиту та ринку;

 маркетингу та збуту;

 виробничої програми підприємства та матеріальних витрат;

 технологічної частини проекту;

 економічних наслідків, включаючи розрахунки комерційної ефективності.

Приблизна схема розробки ТЕО інноваційного проекту наве-

дена в табл. 4.1.

ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ РОБЛЯТЬСЯ ТАКІ ВИСНОВКИ:

1. Інноваційне інвест

вання настільки е

ективне, що остаточне

ішення

стосовно його доцільності може бути прийняте вже на цьому етапі;

2. Інформації достатньо для висновку про те, що проект життєздатний;

3. Концепція реалізації проекту свідчить про необхідність більш поглибле-

ного аналізу та подальшої розробки техніко-економічного обґрунтування.

159

Таблиця 4.1

СХЕМА РОЗРОБКИ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО

ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Основні параметри проекту Мета, тип та вид проекту

Загальний обсяг інвестицій

Підтримка органів влади

Номенклатура продукції (робіт, послуг)

Строк здійснення (життєвий цикл)

Ринок збуту (перелік споживачів)

Потреба у позиковому капіталі

ЗАГАЛЬНІ ДАНІ

Відомості про учасників Інвестори, компаньйони

Замовник, керуючий проектом

Інжиніринго-консалтингова фірма

Аудитори

Проектанти

Землевласники

Пусконалагодження

Підрядники, субпідрядники

Мотивація вибору товару Характеристика внутрішнього та зовнішнього ринків виробництва

Основні споживачі, їх районування

Ємкості ринків

Річні обсяги продажу

Динаміка розвитку, наявність оферт

Вільні ціни. Прогноз продажу (постачань)

ОЦІНКА РИНКІВ

Рівень розвитку маркетингу Наявність кадрів

Стан справ з реклами

Інформаційне забезпечення кадрів маркетингу

Наявність (можливість створення) рекламних агентств

159

160

Продовження табл. 4.1

Потужність підприємств Загальна нормативна потужність

Потужність окремих виробництв, черг, пускових комплексів

Динаміка засвоєння потужностей та перспективи збільшення

Будівельний майданчик Місцезнаходження, розміри виробничих та захисних площ

Наявність резервних територій для розвитку

Наявність нерухомості, зелених насаджень

Необхідність рекультивації

Архітектурно-будівельна частина Архітектурні застереження

Об’ємно-планувальні та конструктивні рішення

Загальна та ко

исна

(

ви

обнича

)

площа й обсяг. Показники вико

истання

площ та обсягів

Технологічна частина Особливі виробництва, рівень техніки і технології, комп’ютеризації та авто-

матизації.

Екологічні застереження.

Перспективи розвитку, можливості реконструкції та технічного переозбро-

єння

Обладнання Рівень обладнання (вітчизняного та імпортного), його відповідність світо-

вим стандартам

Адаптація до існуючого. Амортизаційний період. Можливості модернізації.

Сировинні ресурси Наявність та забезпеченість запасами си

овини, мате

іалів, комплект

ючих

та їх постачальників; схема транспортування, місткість складських примі-

щень

ТЕХНІЧНИЙ ІНЖИНІРИНГ ПРОЕКТУ

Енергоресурси Традиційно використовувані можливості

Залучення нових. Потужність джерел і можливість їх використання

160