Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

141

замовниками з виконавцями програм, що відбираються на конку-

рсній основі.

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ФОРМАЛІЗУЄТЬСЯ У ВИГЛЯДІ ВІДПОВІДЕЙ

НА ЗАПИТАННЯ ЕКСПЕРТНОЇ АНКЕТИ Й ПЕРЕДБАЧАЄ ТАКІ

ВАРІАНТИ ПІДСУМКОВОГО ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА:

5 — проект заслуговує безумовної підтримки;

4 — проект заслуговує підтримки;

3 — проект може бути підтриманий;

2 — проект не заслуговує підтримки;

1 — проект не заслуговує розгляду експертною радою.

В експертній анкеті враховується наявність або відсутність

обставин, що утруднюють об’єктивну експертизу. Це може бути

пов’язане з «конфліктом інтересів».

СИТУАЦІЯ «КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ» МОЖЕ БУТИ ВИКЛИКАНА ТИМ, ЩО:

 не збігаються наукові інтереси експерта й змісту проекту;

 експерт знаходився або знаходиться в партнерських, фінансових, родин-

них стосунках з керівником або виконавцями проекту;

 не склалися доб

озичливі стос

нки на

кового ке

івництва з ке

івником

(або з одним з основних виконавців проекту).

Експертна оцінка дається на основі аналізу наукового змісту

проекту й наукового потенціалу автора (або авторського колективу).

ПРИ АНАЛІЗІ ВИКЛАДУ ЗАДУМУ ПРОЕКТУ ВРАХОВУЄТЬСЯ:

1. Чіткість викладу задуму проекту (чітка, нечітка);

2. Чіткість визначення мети й методів дослідження (чітко, нечітко);

3. Якісні ха

акте

истики п

оект

(

оект має:

фу

ндаментальний ха

акте

;

міждисциплінний або системний характер; прикладний характер);

4. На

ковий заділ

(

є: істотний на

ковий і методологічний заділ

ви

ішенні

сформульованої в проекті проблеми; публікації із заданої теми; науково-

методичне опрацювання вирішення проблеми відсутнє).

5. Новизна постановки проблеми (автором уперше сформульована й науково

обґ

ру

нтована п

облема дослідження; авто

ом зап

опоновані о

игінальні

підходи до вирішення проблеми; сформульована в проекті проблема дослі-

дження відома на

ці й авто

ом не зап

опоновані о

игінальні підходи до її

вирішення).

142

Науковий потенціал авторського колективу оцінюється з ура-

хуванням аналізу наукового змісту проекту (автор та учасники у

змозі виконати заявлену роботу); експерт сумнівається в можли-

вості виконати заявлену роботу.

Таким чином, експерт повинен дати не тільки опис проекту,

але й оцінити його актуальність для даної галузі знань; чи нале-

жить проект до пріоритетних напрямків досліджень; визначити

новизну поставленої проблеми; охарактеризувати перспективи

розвитку проекту; оцінити якісний склад учасників й обґрунтува-

ти за вищенаведеною схемою оцінку проекту.

ДЛЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПЕРЕДБАЧАЮТЬСЯ ВІДПОВІДІ НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ:

♦ чи підготовлені програми досліджень;

♦ чи підготовлені анкети для опитування;

♦ чи проведене пілотне дослідження.

Державний інноваційний фонд України (ДІФУ) проводить

експертизу на основі порівняльного аналізу декількох проектів.

Експертиза передбачає три рівні.

Перший рівень — попередній розгляд проекту й вирішення

наступних завдань:

♦ відбір проектів для участі на другому рівні експертизи;

♦ складання мотивованих висновків щодо відхилених проектів;

♦ визначення експертів по кожному проекту, що пройшов на індивідуаль-

ний рівень експертизи.

Формалізація результатів експертизи здійснюється на рейтин-

говій основі.

На другому рівні експертизи встановлюється рейтинг індиві-

дуального проекту

На третьому рівні дається висновок по проекту (можуть бути

внесені корективи в загальний рейтинг проекту, приймаються

рішення про фінансування).

Індивідуальний рейтинг проекту розраховується за формулою:

R = r

+ r

, (4.1)

де R — загальний рейтинг проекту;

— ураховує наукову цінність проекту;

143

— ураховує реальність виконання проекту в строк;

— коригує сумарну оцінку r

й r

;

R може набувати значення від 2 до 13.

оцінює ймовірність того, що виконання проекту може приз-

вести до нових принципових результатів; забезпечити істотне

просування в рамках даного напрямку; вплинути на прогрес у да-

ній або суміжній науковій сфері.

ураховує науковий рівень керівника й потенціал очолювано-

го ним колективу; науковий заділ і публікації по темі; інформацій-

не, лабораторне й матеріальне забезпечення проекту; коректність

розподілу завдання по етапах, результатах і строках роботи.

Наприклад, в r

оцінка «2» може означати «достатню корис-

ність проекту», оцінка «5» — заявка на видатний результат.

4.2. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЗУЛЬТАТІВ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У результаті інноваційної діяльності народжуються нові ідеї,

нові й удосконалені продукти, нові або удосконалені технологіч-

ні процеси, з’являються нові форми організації і керування різ-

номанітними сферами економіки і її структур.

Результати інноваційної діяльності виражаються у вигляді ін-

новаційної продукції, що може мати конкретну речовинну форму

або бути в нематеріальній формі (наприклад, «ноу-хау»).

Творці нововведень одержують на них авторські й суміжні з

ними права. Виникає таке юридичне поняття, як інтелектуальна

власність. Дане поняття передбачене Конвенцією, що заснувала

Всесвітню організацію інтелектуальної власності в 1967 р. За-

вдання Всесвітньої організації інтелектуальної власності склада-

ється в сприянні її охорони. Законодавча охорона інтелектуальної

власності гарантована Конституцією України. Діє також пакет

законів у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власнос-

ті [2, 3, 4].

Інноваційна продукція повинна мати індивідуалізацію. У Ци-

вільному кодексі України встановлений такий засіб індивідуалі-

зації продукції — товарний знак: «Товарний знак і знак обслуго-

вування — це позначення, спроможні відрізняти відповідно

товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорід-

них товарів і послуг (далі товари) інших юридичних або фізичних

осіб». Товарним знаком може бути оригінальне графічне зобра-

ження, сполучення цифр, букв тощо.

144

Право на використання товарних знаків одержують за допо-

могою їх реєстрації. В усьому світі товарні знаки застосовуються

і захищаються. Товарні знаки відіграють важливу роль як для ви-

робників і продавців, так і для покупців нововведень. Вони вка-

зують, хто відповідає за визначений товар.

Однорідна продукція може випускатися різними виробника-

ми, поширюватися різними продавцями. Причому і виробники, і

продавці можуть мати свої товарні знаки. Саме товарний знак

служить орієнтиром, підставою при виборі товару. Якщо поку-

пець буде задоволений придбаним товаром, надалі він буде керу-

ватися товарним знаком.

ТОВАРНИЙ ЗНАК ВИКОНУЄ ТАКІ ФУНКЦІЇ:

• служить орієнтиром при виборі товару;

• указує на наявність відповідної якості товару;

• виділяє товар з однорідних товарів інших виробників;

• показ

є дже

ело походження това

ру

, том

що ін

мація п

о власників

товарних знаків внесена до реєстру товарних знаків, зареєстрованих у Патен-

тному відомстві;

• рекламує товар, тому що забезпечує виробнику популярність, що стиму-

лює і зберігає попит на товари;

• дозволяє виробнику або продавцю зайняти визначене становище на ринку

завдяки визнанню товарного знака.

Товарний знак входить до складу нематеріальних активів, є

предметом ліцензійних угод і об’єктом охорони промислової

власності (складовою частиною інтелектуальної власності).

Результатом інноваційної діяльності є і ноу-хау («знаю, як»),

що являють собою цілком або частково конфіденційні знання,

досвід, навички, що включають зведення технічного, економіч-

ного, адміністративного, фінансового й іншого характеру. Вико-

ристання «ноу-хау» забезпечують визначені переваги і комерцій-

ну вигоду особі, що їх отримала.

«Ноу-хау» можуть бути незапатентовані технологічні знання і

процеси, практичний досвід, методи, способи і навички по проек-

туванню, намірах, будівництву і виробництву виробів; проведен-

ню наукових досліджень і розробок; склад і рецепти матеріалів,

речовин і ін., а також досвід в галузі дизайну, маркетингу, керу-

вання, економіки, фінансів. Комерційна передача ноу-хау оформ-

ляється ліцензійними відносинами.

145

Наслідком інноваційної діяльності є нові художньо-конструк-

торські (дизайнерскі) вирішення зовнішнього вигляду виробу —

промислові зразки. Промислові зразки відбивають єдність техніч-

них, функціональних і естетичних властивостей виробу, входять

до складу нематеріальних активів, є предметом ліцензійних угод

і об’єктом охорони промислової власності.

Права на винаходи, товарні знаки й інші результати інновацій-

ної діяльності оформляються ліцензією. Ліцензії розрізняються за

характером обсягу прав, за наявністю правової охорони, за спосо-

бами передачі й умовами використання й за іншими ознаками.

ЗА ОБСЯГОМ ПЕРЕДАНИХ ЛІЦЕНЗІАТУ ПРАВ РОЗРІЗНЯЮТЬ:

 виняткові ліцензії;

 невиняткові ліцензії;

 повні ліцензії;

 субліцензії.

ЗА НАЯВНІСТЮ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ РОЗРІЗНЯЮТЬ:

 патентні;

 безкоштовні.

ЗА СТУПЕНЕМ ВИРОБНИЧОГО ОСВОЄННЯ ПРЕДМЕТА РОЗРІЗНЯЮТЬ:

 ліцензії на досягнення, що освоєні у виробництві;

 дослідницькі ліцензії.

ЗА КАТЕГОРІЄЮ ПРЕДМЕТІВ ЛІЦЕНЗУВАННЯ РОЗРІЗНЯЮТЬ:

 ліцензії на науково-технічні знання;

 ліцензії на торговельні знаки;

 ліцензії на промислові зразки;

 ліцензії на різного роду послуги.

Матеріальні результати інноваційної діяльності виступають у

вигляді створених і освоєних нових машин, устаткування, апара-

тів, приладів і засобів автоматизації. Створені й освоєні зразки

машин, устаткування, апаратів, приладів і засобів автоматизації

поділяються на нові, модернізовані і модифіковані.

146

Об’єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися

підприємствами й організаціями, приносити дохід. Вони вклю-

чаються до складу нематеріальних активів.

Охоронними документами на винаходи є патенти, авторські

посвідчення.

Патент засвідчує авторство, пріоритет і виключне право на

використання винаходу протягом терміну дії патенту.

Патентна форма захисту винаходів забезпечує правову охоро-

ну вітчизняної продукції на міжнародному ринку ліцензій, дозво-

ляє розвивати ліцензійну торгівлю технічною документацією, но-

вітніми технологіями.

Розрізняють національні й регіональні патенти (наприклад,

зареєстровані в Європейському патентному відомстві).

Патенти служать джерелом інформації про новітні науково-

технічні досягнення, знання яких надзвичайно важливо для інно-

ваційного менеджера, що повинен володіти ситуацією на ринку

інноваційної продукції.

Ефективність інноваційної діяльності можна оцінити через

конкурентноздатність нової продукції, успішне представлення її

на внутрішньому і зовнішньому ринках.

При відборі інноваційних проектів ураховується фінансовий

стан учасників, строк окупності, чистий наведений дохід, внут-

рішня норма прибутковості й рентабельність проектів.

Розглянемо методи відбору інноваційних проектів для реалізації.

4.3. МЕТОДИ ВІДБОРУ

ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ

Експертиза повинна забезпечити вибір якісного інноваційного

проекту. Слід звернути увагу на те, що інноваційні проекти, пред-

ставлені інвесторам, повинні бути порівнянні й піддаватися аналізу

за допомогою єдиної системи показників. Це означає, що мають бу-

ти забезпечені порівнянність інформаційної бази, точності й методів

визначення вартісних і натуральних показників за варіантами.

ПОРІВНЯННІСТЬ ПРЕДСТАВЛЕНИХ ПРОЕКТІВ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ:

♦ за обсягом робіт, вироблених із застосуванням нових методів (техноло-

гій, устаткування тощо);

♦ якісними параметрами інновацій;

♦ фактором часу;

♦ рівнем цін, тарифів;

♦ умовами оплати праці.

147

Вартісні показники за варіантами визначаються з урахуванням

інфляційного фактора.

Варіанти інноваційних проектів повинні мати однакове марке-

тингове опрацювання, однаковий підхід до оцінки ризику інно-

ваційних вкладень і невизначеності вихідної інформації.

Порівнянність варіантів розрахунків за вихідною інформацією за-

безпечується шляхом приведення до одного обсягу виробленої про-

дукції, як правило, за новим варіантом, до одних строків, рівня якості.

Забезпечення багатоваріантності заходів є одним з найважли-

віших принципів менеджменту. Без аналізу закордонного досві-

ду, безпосередніх конкурентів нема чого витрачати інвестиції да-

ремно. Варто нагадати співвідношення 1:10:100:1000, де один

долар — «економія» на ухваленні спрощеного рішення на стадії

його формування, а 10, 100, 1000 — втрати на наступних стадіях

життєвого циклу рішення.

В умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту

вибирається з урахуванням інтересів інвестора.

Процедури оцінки проектів, юридичного оформлення угод і

контрактів, а також форми й методи контролю за їх виконанням

діють в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Велика

увага приділяється строкам проведення експертиз, погоджень,

тривалості періоду від подачі заявок і пропозицій до відкриття

фінансування або надання пільг і субсидій. Удосконалюються

методи контролю за ходом реалізації проектів, використанням

коштів за цільовим призначенням, збільшується число обов’я-

зкових умов, яким повинен відповідати проект.

При порівнянні варіантів необхідно дотримуватися принципів

системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу влас-

тивість систем — емерджентність, що обумовлює нерівність су-

купного ефекту від комплексу заходів (синергетичний ефект) і

розміри ефектів від окремого їх втілення. В основі порівняння ін-

новаційних варіантів лежить принцип комплексного підходу, що

потребує урахування всієї сукупності заходів, які необхідно здій-

снити при реалізації даного варіанта рішення.

Однакові за розміром витрати, здійснювані в різний час, еко-

номічно нерівнозначні. Значна тривалість життєвого циклу інно-

вацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у

різний час витрат і отриманих результатів. Це протиріччя усува-

ється за допомогою так званого методу приведеної вартості, або

дисконтування, тобто приведення витрат і результатів до одного

моменту. У якості такого моменту часу можна прийняти, напри-

клад, рік початку реалізації інновацій.

148

Дисконтування засноване на тому, що будь-яка сума, яка буде

отримана в майбутньому, у даний час має меншу цінність. За до-

помогою дисконтування у фінансових обчисленнях враховується

чинник часу. Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми

вигідніше одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи

інвестовані в інновації, вони завтра вже принесуть визначений

додатковий прибуток. Крім того, відкладати одержання грошей

на майбутнє ризиковано: при несприятливих обставинах вони

принесуть менший прибуток, ніж очікувалося, а то й зовсім не

повернуться.

Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю нази-

вається дисконтом.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються за формулою

складних процентів:

At = (1 + I) tp, (4.2)

де I — процентна ставка (норматив дисконтувания);

tp — рік приведення витрат і результати (розрахунковий рік);

t — рік, витрати і результати якого приводяться до розрахун-

кового.

За умови приведення до року початку реалізації інновацій ма-

ємо tp = 0.

При позитивному розмірі норми процента на капітал коефіці-

єнт дисконтування завжди менше від одиниці (у протилежному

випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж завтра).

Метод нарахування за складними процентами полягає в тому,

що в першому періоді нарахування провадиться на початкову су-

му кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процен-

тами й у кожному наступному періоді проценти нараховуються

на вже нарощену суму. У такий спосіб база для нарахування про-

центів постійно змінюється. Іноді даний метод називають «про-

цент на процент».

Чим нижче ставка процента і менше період часу t, тим вище

сучасний розмір майбутніх прибутків.

За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вар-

тість проекту. Чисту поточну вартість називають також «чистим

приведеним прибутком».

Загальне правило при ухваленні рішення таке: інновації варто

здійснювати, якщо очікуваний рівень прибутку на капітал не ни-

жче (або дорівнює) ринковий ставці процента по позичках. Про-

цент виконує найважливішу роль у вирішенні завдання ефектив-

ного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, — виборі

149

найбільш дохідного з можливих інноваційних рішень. Порівнян-

ня рівня прибутку на капітал із процентною ставкою — це один

із способів обґрунтування ефективності інновацій.

Метод переліку критеріїв. Суть методу добору інвести-

ційних проектів за допомогою переліку критеріїв полягає в на-

ступному: розглядається відповідність проекту кожному з уста-

новлених критеріїв і за кожним критерієм дається оцінка проек-

ту. Метод дозволяє побачити всі вигоди й хиби проекту й га-

рантує, що жодний із критеріїв, які необхідно взяти до уваги,

не буде забутий, навіть якщо виникнуть труднощі з початко-

вою оцінкою.

При порівнянні варіантів необхідне дотримання принципів

системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу влас-

тивість систем — емерджентності, що спричиняється нерівність

сукупного ефекту від комплексу заходів і величини ефектів від

роздільного їхнього проведення.

При порівнянні інноваційних варіантів застосовується прин-

цип комплексного підходу, що вимагає обліку всієї сукупності

заходів, які необхідно здійснити при реалізації даного варіанта

рішення.

Однакові за величиною витрати, здійснювані в різний час,

економічно нерівнозначні.

Значна тривалість життєвого циклу інновацій приводить до

економічної нерівноцінності здійснюваних у різний період ви-

трат й одержуваних результатів. Це протиріччя усувається за до-

помогою так званого методу наведеної вартості або інакше —

дисконтування, тобто приведенням витрат і результатів до одно-

го моменту часу. Як такий момент часу можна прийняти, напри-

клад, рік початку реалізації інновацій.

Дисконтування засновано на тому, що будь-яка сума, що буде

отримана в майбутньому, у цей час має меншу цінність.

За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях ура-

ховується фактор часу.

Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми важливіше

одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестова-

ні в інновації, вони завтра вже принесуть певний додатковий до-

хід. Крім того, відкладати одержання грошей на майбутнє ризи-

ковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший

дохід, ніж очікувалося, а то й зовсім не надійдуть.

Коефіцієнт дисконтування завжди менше від одиниці, тому

що в протилежному випадку гроші сьогодні коштували б менше,

ніж гроші завтра.

150

Розглянемо умовний приклад. Якщо сьогодні ви інвестуєте в

інновації 1 млрд грн, розраховуючи одержати 10 % доходу, то

через рік вартість ваших інвестицій складе 1,1 млрд грн — це

майбутня вартість ваших інвестицій, а її поточна сучасна вартість

становить 1,0 млрд грн.

Різниця між майбутньою вартістю й поточною вартістю є дис-

контом.

Коефіцієнти дисконтування розраховуються за формулою

складних відсотків:

)1( i

= , (4.3)

де i — процентна ставка, виражена десятковим дробом (норматив

дисконтування;

— рік приведення витрат і результатів (розрахунковий рік);

t — рік, витрати й результати якого приводяться до розрахун-

кового.

За умови приведення до року початку реалізації інновацій ма-

ємо t

= 0, отже:

)1(

= . (4.4)

При позитивній величині норми відсотка на капітал i коефіці-

єнт дисконтування завжди менше від одиниці.

Розглянемо умовний приклад: визначити сучасну величину

20 млн грн, які повинні бути виплачені через 4 роки. Протягом

цього періоду на первісну суму нараховувалися складні відсотки

за ставкою 8 % річних.

Звідси сучасна величина складе:

7,147350,020

)08,01(

=⋅=

⋅

−

Величина процентної ставки, за якою провадиться дисконту-

вання, і сучасна величина перебувають у зворотній залежності,

тобто чим вище процентна ставка, тим менше сучасна величина

за інших рівних умов.

Таким чином, метод нарахування по складних відсотках поля-

гає в тому, що в першому періоді нарахування провадиться на

первісну суму кредиту, потім вона підсумовується з нараховани-

ми відсотками й у кожному наступному періоді відсотки нарахо-

вуються на вже нарощену суму. Тобто база для нарахування від-

сотків постійно змінюється. Іноді даний метод називають

відсоток на відсоток.