Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

У ряді джерел інновація розглядається як процес. У цій кон-

цепції визнається, що нововведення розвивається в часі й має чіт-

ко виражені стадії.

Інновації властиві як динамічний, так і статичний аспекти.

В останньому випадку інновація представляється як кінцевий ре-

зультат науково-виробничого циклу (НВЦ), ці результати мають

самостійне коло проблем.

Терміни «інновація» й «інноваційний процес» не однозначні,

хоча й близькі. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням,

освоєнням і поширенням інновацій.

Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як

життєвий цикл виробу й економічна ефективність.

Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурен-

тів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у пев-

ній галузі.

Науково-технічні розробки й нововведення виступають як

проміжний результат науково-виробничого циклу й у міру

практичного застосування перетворюються в науково-технічні

інновації.

Науково-технічні розробки й винаходи є створенням нового

знання з метою їх практичного застосування, науково-технічні

інновації (НТІ) є матеріалізацією нових ідей і знань, відкриттів,

винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з

метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних за-

питів споживачів. Неодмінними властивостями інновації є нау-

ково-технічна новизна й виробнича застосовність.

Комерційна реалізованість стосовно інновації виступає як по-

тенційна властивість, для досягнення якої необхідні певні зусил-

ля. НТІ характеризує кінцевий результат науково-виробничого

циклу (НВЦ), що виступає як особливий товар — науково-

технічної продукції — й є матеріалізацією нових наукових ідей і

знань, відкриттів, винаходів і розробок у виробництві з метою

комерційної реалізації для задоволення конкретних потреб.

Отже, інновацію — результат потрібно розглядати з ураху-

ванням інноваційного процесу.

ДЛЯ ІННОВАЦІЇ РІВНОЮ МІРОЮ ВАЖЛИВІ ТРИ ВЛАСТИВОСТІ:

• науково-технічна новизна,

• виробнича застосовність,

• комерційна реалізованість.

Відсутність будь-якої з них негативно позначається на іннова-

ційному процесі.

Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необ-

хідність, усвідомлену через потреби ринку. Варто звернути увагу

на два моменти: «матеріалізацію» інновації, винаходів і розробок

у технічно по-новому зроблені види промислової продукції, засо-

би й предмети праці, технології й організації виробництва й «ко-

мерціалізацію», що перетворює їх у джерело доходу.

Отже, науково-технічні інновації повинні:

а) мати новизну;

б) задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток ви-

робникові.

Поширення нововведень, як й їх створення, є складовою час-

тиною інноваційного процесу (ІП).

РОЗРІЗНЯЮТЬ ТРИ ЛОГІЧНИХ

ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральний);

• простий між-організаційний (товарний);

• розширений.

Простий ІП припускає створення й використання нововве-

дення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в

цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При

простому між організаційному інноваційному процесі ново-

введення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма

інноваційного процесу означає відділення функції творця й

виробника нововведення від функції його споживача. Нарешті,

розширений інноваційний процес проявляється в створенні все

нових і нових виробників нововведення, в порушенні монопо-

лії виробника-піонера, що сприяє (через взаємну конкуренцію)

вдосконаленню споживчих властивостей товару, який вироб-

ляється.

В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два

господарських суб’єкти: виробник (творець) і споживач (корис-

тувач) нововведення. Якщо нововведення є технологічним про-

цесом, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному

господарському суб’єкті.

У міру перетворення інноваційного процесу в товарний виді-

ляються його дві органічні фази:

створення й поширення;

дифузія нововведення.

Перша фаза в основному включає послідовні етапи наукових

досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослі-

дного виробництва й збуту, організацію комерційного виробниц-

тва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововве-

дення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється

між виробниками нововведення (НВ), а також між виробниками

й споживачами.

У результаті дифузії зростає число й змінюються якісні харак-

теристики як виробників, так і споживачів. Безперервність про-

цесів, що вводяться, впливає на швидкість і широту дифузії НВ у

ринковій економіці.

Дифузія інновації — процес, за допомогою якого нововведен-

ня передається по комунікаційних каналах між членами соціаль-

ної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети,

технології тощо, що є новими для відповідного господарюючого

суб’єкта. Іншими словами дифузія — це поширення вже один раз

освоєної й використаної інновації в нових умовах або в місцях

застосування.

Поширення інновації — це інформаційний процес, форма й

швидкість якого залежить від потужності комунікаційних ка-

налів, особливостей сприйняття інформації господарюючими

суб’єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї

інформації тощо. Це обумовлено тим, що господарюючі суб’єк-

ти, які діють у реальному економічному середовищі, проявляють

неоднакове ставлення до пошуку інновацій і різну здатність до

їхнього засвоєння.

ШВИДКІСТЬ ПРОЦЕСУ ДИФУЗІЇ НОВОВВЕДЕНЬ

ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ТАКИМИ ФАКТОРАМИ:

формою ухвалення рішення;

способом передачі інформації;

властивостями соціальної системи, а також властивостями самого НВ.

ВЛАСТИВОСТІ НОВОВВЕДЕНЬ

• відносні переваги в порівнянні із традиційними рішеннями;

• сумісність зі сформованою практикою й технологічною структурою;

• складність;

• накопичений досвід впровадження тощо.

Одним з важливих факторів поширення будь-якої інновації є її

взаємодія з відповідним соціально-економічним оточенням, істо-

тним елементом якого є конкуруючі технології. Відповідно до

теорії нововведень Шумпетера дифузія НВ є процесом кумуля-

тивного збільшення числа імітаторів, що впроваджують НВ

слідом за новатором, очікуючи більш високих прибутків.

Суб’єкти інноваційного процесу поділяються на такі групи:

новатори; ранні реципієнти; рання більшість і відстаючі. Всі гру-

пи, крім першої, належать до імітаторів. Шумпетер вважав очіку-

вання надприбутків головною рушійною силою прийняття НВ.

Однак на ранніх стадіях дифузії НВ ніхто з господарюючих

суб’єктів не має достатньої інформації про відносні переваги

конкуруючих НВ. Але господарюючі суб’єкти змушені впрова-

джувати одну з альтернативних нових технологій під погрозою

витиснення з ринку.

Потрібно виходити з того, що впровадження НВ є важким і

хворобливим процесом для будь-якої організації.

У всіх випадках одним з важливих критеріїв прийняття рішень

кожним суб’єктом є порівняння альтернативних технологій і рі-

шення, прийняті попередніми реципієнтами. Але одержати таку

інформацію досить складно, тому що це пов’язане з конкурент-

ним становищем фірм на ринку. Тому кожна фірма може бути

знайома з досвідом обмеженої вибірки фірм, меншої, ніж вся без-

ліч реципієнтів. Це викликано невизначеність процесів прийняття

рішень і дифузії НВ у ринковій економіці. Інша причина неви-

значеності пов’язана із самими новими технологіями. На ранніх

стадіях дифузії їхня потенційна прибутковість залишається неви-

значеною. Невизначеність може бути усунута з нагромадженням

досвіду впровадження й використання НВ. Однак зі зниженням

невизначеності й ризику застосування нової технології вичерпу-

ється потенціал її ринкового проникнення й знижується її прибут-

ковість. Можливість отримання додаткового прибутку від вико-

ристання будь-якого нововведення — тимчасова й знижується з

наближенням межі його поширення.

Отже, дифузія нововведення залежить як від стратегії імітато-

рів, так і від кількості піонерських реципієнтів. Підприємці від-

кривають нові технологічні можливості, але їхня реалізація зале-

жить від вибору імітатора. Імовірність домінування на ринку

буде більшою для технології з більшим числом піонерських ор-

ганізацій. Зрозуміло, результат конкуренції технологій визнача-

ється вибором всіх агентів на ринку, але вплив більш ранніх ре-

ципієнтів буде більшим у порівнянні з наступниками.

Разом з тим важко оцінити відносні переваги НВ у ранній фазі

їхньої дифузії, особливо якщо мова йде про радикальні нововве-

дення. У такій ситуації значну роль у справі майбутнього техно-

логічного розвитку відіграє вибір послідовників. Справа в тому,

що кожен вибір дозволяє підвищити конкурентноздатність відпо-

відної технології й збільшує шанс останньої на її прийняття на-

ступними господарюючими суб’єктами, які будуть ураховувати

раніше зроблені вибори. Після нагромадження достатнього до-

свіду, коли альтернативні технології освоєні багатьма господа-

рюючими суб’єктами і їхні відносні переваги відомі з високою

вірогідністю, наступні реципієнти приймають рішення, ґрунтую-

чись на очікуваній прибутковості альтернативних технологій. У

результаті, кінцевий поділ ринку новими альтернативними тех-

нологіями визначається стратегіями імітаторів.

Для швидшого залучення інновації потрібна розвинена інфра-

структура.

Інноваційні процеси являють собою досить специфічний, ма-

сштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об’єкт

управління, який потребує використання спеціальних форм і

методів управлінського впливу для ефективного розвитку. В су-

часних умовах корінного реформування економіки країни, коли

нововведення стали неодмінним елементом всіх структур від

органів державного управління до середніх і малих підпри-

ємств, використання наукових методів інноваційного менедж-

менту стає важливим фактором економічного розвитку держави,

виживання і комерційного успіху будь-якого інноваційного під-

приємства.

Інновація може бути розглянута як в динамічному, так і в ста-

тичному аспектах. В останньому випадку інновація подається як

кінцевий результат науково-виробничого циклу. Звичайно інно-

ваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з наявні-

стю новизни. В практичній діяльності поняття «новизна» часто

ототожнюється з поняттям «нововведення», хоча між ними й є

деякі відміни.

Новизною може бути новий порядок, новий метод, винахід.

Нововведення означає, що новизна застосовується. З моменту

прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і

стає інновацією.

Ідея новизни може бути зароджена як інвенція, ініціація або

дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, які після опрацюван-

ня ввіллються в інновацію.

Ініціація — це рекомендації щодо вдосконалення науково-

технічної, організаційної чи комерційної діяльності, метою яких

є початок інноваційного процесу або його продовження.

Дифузія — це поширення вже один раз освоєного і впрова-

дженого нововведення (ідеї) в нових умовах або на нових об’єк-

тах впровадження і застосування. Саме завдяки дифузії відбува-

ється перехід від одиничного впровадження нововведення до ін-

новацій у масштабі всієї економіки.

Науково-технічні розробки та нововведення виступають як

проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру прак-

тичного застосування перетворюються в науково-технічні інно-

вації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки та вина-

ходи є додатком нового знання з метою його практичного

застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація

нових ідей та знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних

розробок в процесі виробництва з метою їх комерційної організа-

ції для задоволення певних запитів споживачів. Неодмінними

якостями інновації є науково-технічна новизна та виробниче

(практичне) застосування.

Інновації містять у собі не тільки технічні і технологічні роз-

робки, але й всі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності фір-

ми (нові товари, послуги, нові сприятливі умови для клієнтів,

включаючи ціни тощо). Нововведення повинні упроваджуватися

в міру потреби ринку, але підприємець зобов’язаний передбачати

їхню необхідність і доцільність.

У ЦІЙ ГАЛУЗІ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ:

• виявлення тих видів това

ів і посл

г, що забезпечать бажан

частк

ринку;

• визначення товарів і послуг, що заміняють застарілі;

• впровадження інновацій у всіх інших сферах діяльності фірми (діловодст-

во, реклама тощо).

Необхідні постійні інновації в організаційній структурі під-

приємства, що зобов’язана відповідати змінам, які відбуваються

на ринку. Структура підприємства повинна бути простою і чіт-

кою, забезпечувати підприємству максимум рентабельності, міс-

тити мінімальну кількість проміжних ланок.

Інновація не обов’язково повинна бути технічною або вклю-

чати, наприклад, продаж товару на виплат. Це, ймовірніше, еко-

номічний і соціальний, ніж технічний термін. Які ж основні дже-

рела інноваційних можливостей для підприємства? Це може бути

несподіваний успіх якого-небудь товару або послуги; несподіва-

на невдача. На відмінну від успіху, невдачі завжди привертають

увагу, і якщо основні причини невдач (грубі помилки, некомпе-

тентність) відсутні, слід звернути увагу на зміни на ринку, а кож-

на істотна зміна є можливістю для інновацій.

Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове вико-

ристання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції і

послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень ви-

робничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого

характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення

нововведення і до його використання прийнято називати життєвим

циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт

життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і по-

ширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими

критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності.

Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів,

створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній га-

лузі. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як про-

міжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного

застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кін-

цевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком

нового знання з метою його практичного застосування, а науково-

технічні інновації (НТІ) — це матеріалізація нових ідей і знань, від-

криттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі вироб-

ництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення ви-

значених запитів споживачів. Неодмінними властивостями інно-

вації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.

ОТЖЕ, НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІННОВАЦІЇ ПОВИННІ:

• мати новизну;

• задовольняти ринковий попит;

• приносити прибуток виробнику.

Поширення нововведень, як і їх створення, є складовою час-

тиною інноваційного процесу.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: прос-

тий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорга-

нізаційний (товарний) і розширений. Внутрішньоорганізаційний

інноваційний процес припускає створення і використання ново-

введення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в

цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При

простому інноваційному процесі нововведення виступає як пред-

мет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає

відділення функції творця і виробника нововведення від функції

його споживача. Розширений інноваційний процес виявляється в

створенні нових виробників нововведення, у порушенні монопо-

лії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію

удосконалюванню споживчих властивостей товару, що випуска-

ється. В умовах товарного інноваційного процесу діють, як міні-

мум, два господарюючих суб’єкти: виробник (творець) і спожи-

вач (користувач) нововведення. Якщо нововведення — техноло-

гічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в

одному суб’єкті, що господарює.

1.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

Управління інноваційною діяльністю може бути успішним за

умови тривалого вивчення інновацій, що необхідно для їх відбо-

ру й використання. Насамперед, необхідно розрізняти інновації й

несуттєві видозміни в продуктах і технологічних процесах (на-

приклад, естетичні зміни, тобто кольори, дизайн тощо); незначні

технічні або зовнішні зміни в продуктах, що залишають незмін-

ними конструктивне виконання й не досить помітні впливи на

параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних матері-

алів і компонентів; розширення номенклатури продукції за раху-

нок освоєння виробництва продуктів, що не випускалися колись

на даному підприємстві, але уже відомих на ринку, з метою за-

доволення поточного попиту й збільшення доходів підприєм-

ства.

Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметра-

ми, а також з ринкових позицій. З урахуванням цього будується

класифікація інновацій.

Перша класифікація інновацій, яка стала класичною і викори-

стовувалася до кінця 60-х років XX ст., належить Й. Шумпетеру.

П’ЯТЬ ТИПІВ ІННОВАЦІЙ (ЗА ШУМПЕТЕРОМ)

1. Ви

обництво невідомого споживачам нового п

од

кт

або п

од

кт

якісно новими властивостями;

2. Впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено но-

ве на

кове відк

иття або новий підхід щодо коме

ційного вико

истання

продукції;

3. Освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, не-

залежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

4. Залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від то-

го, існували ці джерела раніше чи ні;

5. Впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі інновації класифікують за різними ознаками.

ЗА ЗМІСТОМ ВИОКРЕМЛЮЮТЬ:

• п

од

ктові інновації

(

ієнт

ються на ви

обництво і вико

истання нових

(поліпшених) продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання);

• інновації процесу (нові технології виробництва продукції, організації ви-

робництва та управлінських процесів);

•

инкові інновації

(

відк

ивають нові с

и застос

вання п

од

кт

або

сприяють реалізації продукту чи послуги на нових ринках).

Продуктові інновації передусім спрямовані на створення нової

споживчої цінності, що приваблює більшу кількість споживачів.

Інновації процесу, як правило, дають переваги у витратах, продук-

тивності, якості. Ринкові інновації розширюють межі ринку (сег-

менту), на якому працює фірма.

ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ ВИДІЛЯЮТЬ:

• базові (поява нового способу виробництва чи раніше невідомого продук-

, які започатков

ють або дають імп

льс

озвитк

нової гал

зі, нап

иклад,

винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідників тощо);

• поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують ін-

новаційний потенціал базової інновації; вони дають змог

поши

ювати і

вдосконалювати базові покоління техніки, ство

ювати нові моделі машин і

матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випускається);

• псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний про-

цес чи п

од

кт, щоб зат

имати зниження но

ми п

иб

тк

і п

одовжити

життєвий цикл поліпш

вальної інновації, нап

иклад, зміна дизайн

това

ру

матеріалу, з якого він виготовляється; зміна способу рекламування тощо).

Залежно від технологічних параметрів інновації підрозділя-

ються на продуктові й процесні.

Продуктові інновації включають застосування нових мате-

ріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих; одержання прин-

ципово нових продуктів.

Процесні інновації означають нові методи організації вироб-

ництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов’я-

зані зі створенням нових організаційних структур у складі під-

приємства (фірми).

За типом новизни для ринку інновації поділяються на: нові для

галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємс-

тва (групи підприємств).

ЯКЩО РОЗГЛЯДАТИ ПІДПРИЄМСТВО

(ФІРМУ) ЯК СИСТЕМУ, МОЖНА ВИДІЛИТИ:

1. Інновації на вході в підприємство (зміни у виборі й використанні сирови-

ни, матеріалів, машин й устаткування, інформації тощо);

2. Інновації на виході з підприємства (вироби, послуги, технології, інформа-

ція тощо);

3. Інновації системної ст

ру

кт

ур

и підп

иємства

(у

авлінської, ви

обничої,

технологічної).

ЗАЛЕЖНО ВІД ГЛИБИНИ ВНЕСЕНИХ

ЗМІН ВИДІЛЯЮТЬ ІННОВАЦІЇ

♦ радикальні (базові);

♦ поліпшувальні;

♦ модифікаційні (часткові).

Перелічені види інновацій відрізняються одна від одної за

ступенем охоплення стадій життєвого циклу.

Існують три основні ознаки класифікації нововведень: за ти-

пом нововведення; за механізмом його рекалізації; за особливос-

тями інноваційного процесу.