Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

та інші сфери суспільного життя. Інноваційна діяльність є не-

від’ємним складником виробничо-господарської діяльності під-

приємства, зорієнтованої на оновлення і вдосконалення його ви-

робничих сил і організаційно-економічних відносин.

Об’єктом інноваційної діяльності є інновація. Слід розрізняти

терміни «новація» та «інновація».

Новація (лат. novatio — оновлення, зміна) — продукт інтелек-

туальної діяльності людей, оформлений результат фундамента-

льних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій

сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефек-

тивності виконання робіт.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдоскона-

лені процеси, структури, методики, стандарти, результати марке-

тингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації,

а значить, доцільності її впровадження не приходить одразу після

її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить поте-

нційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення

на ринок. Йдеться про інноваційний лаг.

Інноваційний лаг — період між появою новації та її впрова-

дженням.

З моменту прийняття новації до реалізації та розповсюдження

вона набуває нової якості, тобто стає інновацією. У світовій еко-

номічній літературі існує багато визначень інновації, причому віт-

чизняні науковці синонімом терміна «інновації» вважають термін

«нововведення». Термін «інновація» запровадив австрійський

економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950), який у 1912 р. в праці

«Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення «нова

комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що

досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання,

введення нових засобів виробництва або систем його організації.

У наступних працях Шумпетер, замість терміна «нова комбіна-

ція», застосовував термін «інновація».

Поняття «інновація» та «нововведення» можна вважати тотож-

ними, хоча деякі науковці трактують їх по-різному залежно від

власного розуміння етимології слова. Якщо прийняти те, що сло-

во «інновація» є похідним від латинського «novo», що означає

змінювати, оновлювати, то під інновацією слід розуміти процес

змін, оновлення. Тому, наприклад, угорський економіст Б. Санто

визначив інновацію як «такий суспільнотехнічно-економічний

процес, який через практичне використання ідей та винаходів

приводить до створення кращих за своїми властивостями виро-

бів, технологій та у випадку, якщо вони орієнтуються на еконо-

мічну вигоду, на прибуток; їх поява на ринку може приносити

додатковий успіх». Російський економіст О. Пригожин дає ви-

значення інновації як форми керованого розвитку. При цьому під

інновацією він розуміє гаку цілеспрямовану зміну, яка вносить у

середовище впровадження (організацію, суспільство тощо) нові,

відносно стабільні елементи. Пригожин зазначає, що інновація —

це процес, тобто перехід певної системи від одного стану до ін-

шого.

Однак поширенішим є погляд, згідно з яким за основу беруть

переклад поняття «нововведення» як innovation, тобто «введена

новація». Отже, цим терміном називають об’єкти впровадження

(наприклад, за Е. Роджерсом: «Нововведення — це ідея, практика

або продукт, що сприймаються як нові»). Американський еконо-

міст П. Лемер тлумачив інновацію як «новий продукт або послу-

гу, спосіб їх виробництва, новацію в організаційній, фінансовій,

науково-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, яке

забезпечує економію витрат або створює умови для неї». Аналіз

трактувань поняття «інновація» різними вченими підводить до

висновку, що більшість із них ґрунтується на концепції Й. Шум-

петера, який визначав відкриття, винахід нового пристрою або

технології як початкову подію, а інновацію, впровадження цього

пристрою або технології — як завершальну подію, розглядаючи

інновацію з погляду економічного застосування, що означає

створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший

спосіб.

Отже, світова економічна думка інтерпретує інновацію як пе-

ретворення потенційного науково-технічного прогресу в реаль-

ний, утілений в нових продуктах і технологіях. З огляду на це тер-

міни «нововведення» та «інновація» можна вважати рівнознач-

ними і використовувати як синоніми щодо кінцевого результа-

ту — впровадженої новації.

Інновація (нововведення) — кінцевий результат інновацій-

ної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ри-

нок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконалено-

го технологічного процесу, що використовується у практичній

діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Нововведення пов’язане з новим застосуванням існуючого

продукту, використанням нової концепції або ідеї. Воно може

трактуватися як новий підхід до конструювання, виробництва,

збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобу-

вають переваги над конкурентами. Визнання корисності інновації

кінцевим споживачем зумовлює зміну соціально-економічного

середовища. Корисність, функція корисності відрізняють ново-

введення від відкриття і винаходу. Відкриття і винаходи не ма-

ють соціальної та економічної цінності, якщо не стають основою

нововведення на ринку.

Так, американський економіст Б. Твісс зауважує: «Винахід

(новація) — формулювання, висування ідеї. Нововведення (ін-

новація) — застосування, тобто процес, у якому винахід або ідея

набуває економічного змісту».

В умовах ринку інновації охоплюють усю економіку, в тому

числі продуктивні сили та виробничі відносини. Вони с необхід-

ною умовою розвитку виробництва, підвищення якості продукції

та зростання виробничих можливостей підприємства, появи но-

вих товарів і послуг, а також засобом, за допомогою якого орга-

нізації адаптуються до змін у зовнішньому середовищі й зміню-

ють його самі у власних інтересах.

П. Друкер вказував, що «інновації (або новаторство) — це

особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони дослі-

джують зміни в економіці та суспільстві з метою використан-

ня їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування». Залучення

інновацій у практику роботи підприємства чи їх створення

власними силами здійснюється у межах інноваційного мене-

джменту.

Інноваційна діяльність підприємств — це не лише розв’язан-

ня технічних завдань щодо створення нового продукту, нової

технології чи удосконалення наявних, а й відбір перспективних

науково-технічних досягнень, своєчасне патентування винаходів,

просування наукомістких товарів на ринок. Провідна роль у реа-

лізації цих завдань належить менеджерам. У світі на одного вче-

ного припадає 10 менеджерів.

Важливим складником інноваційної діяльності є праця висо-

кокваліфікованих технологів, конструкторів, маркетологів, еко-

номістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з техно-

логічного проектування та конструювання новацій, забезпечення

фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, каль-

кулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування

на ринок (у разі інновації товару) тощо.

Інноватор — особа, яка ініціює процес упровадження іннова-

ції і бере на себе відповідальність за його реалізацію.

Фірми, які систематично вносять радикальні поліпшувальні

зміни у свою діяльність, диверсифікують її відповідно до нових

вимог ринку, використовують інноваційні підходи у взаємодії з

партнерами, споживачами тощо, теж інноваторами.

Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку но-

винки силами самої фірми, а також придбання в інших фірм ін-

новацій, що довели свою практичну цінність, та їх удосконалення.

Ініціювання інновацій — рекомендації щодо вдосконалення

науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної ді-

яльності підприємства, метою яких є початок інноваційного

процесу або його продовження (розвиток).

З огляду на зазначене вище, можна дати повне трактування

суб’єктів інноваційної діяльності.

Суб’єкти інноваційної діяльності — фізичні або юридичні

особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають

майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи пози-

чені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усі ці працівники є суб’єктами інноваційної діяльності у вузь-

кому значенні (стосовно окремого підприємства). Однак лише час-

тина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо

практичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рішення,

як правило, є ризикованими і приймаються здебільшого вищим ке-

рівництвом підприємства або його власником. Якщо вони часто іні-

ціюють залучення інновацій, то їх називають інноваторами.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення

і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, які б

сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню

ринкових позицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак

можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зу-

мовлено, передусім, існуючими ресурсними обмеженнями, особ-

ливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю

слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можли-

вості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з друго-

го — на інвестиційні можливості підприємств.

Для цього необхідне економічне обґрунтування доцільності

впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перс-

пективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне

рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних нови-

нок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги й за-

безпечить належну економічну віддачу, рівень якої суттєво пере-

вищуватиме вкладені у її реалізацію кошти.

РОЗРІЗНЯЮТЬ ТРИ ЛОГІЧНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ:

1. простий внутрішньоорганізаційний (натуральний),

2. простий міжорганізаційний (товарний),

3. розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес пе-

редбачає створення та використання новизни всередині однієї і

тієї ж організації, новизна в цьому випадку не набуває безпосере-

дньо товарної форми.

При простому міжорганізаційному інноваційному процесі но-

визна виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма іннова-

ційного процесу означає відокремлення функції творця і вироб-

ника новизни від функції її споживача.

Розширений інноваційний процес проявляється у створенні ви-

робником нововведення, в порушенні монополії виробника-

піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконаленню

споживчих властивостей вироблюваного товару. В умовах товар-

ного інноваційного процесу діє, як мінімум, два господарських

суб’єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововве-

дення. Якщо новизна — технологічний процес, його виробник і

споживач можуть поєднуватись в одному господарському

суб’єкті.

ПРОСТИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ПЕРЕХОДИТЬ

У ТОВАРНИЙ ЗА ДВІ ФАЗИ:

1. створення новизни та її розповсюдження;

2. дифузія нововведення.

Перша фаза — це послідовні етапи наукових досліджень, до-

слідно-конструкторських робіт, організація експериментального

виробництва та збуту, організація комерційного виробництва. На

першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведень, а

тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно корисний ефект перерозподіляється

між виробниками нововведень, а також між виробниками та спо-

живачами.

Розповсюдження інновацій — це інформаційний процес, фор-

ма та швидкість якого залежить від потужності комунікаційних

каналів, особливостей сприйняття інформації господарськими

суб’єктами, їхньої спроможності практично використовувати цю

інформацію і т. ін. Річ у тому, що господарські суб’єкти, які ді-

ють в реальному економічному середовищі, проявляють неодна-

кове відношення до пошуку інновацій і різну здатність до їх за-

своєння.

Дифузія інновацій — процес, за допомогою якого нововве-

дення передається комунікаційними каналами між членами соці-

альної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предме-

ти, технології, які є новими для відповідного господарського

суб’єкта. В результаті дифузії зростає кількість як виробників,

так і споживачів і змінюються їхні якісні характеристики. Безпе-

рервність процесів нововведень визначає швидкість та кордони

дифузії інновацій в ринковій економіці.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії ново-

введень залежить від різноманітних факторів: форми прийняття

рішення, способу передачі інформації, властивостей соціальної

системи, а також властивостей самого нововведення. Властивос-

тями нововведення є: відносні переваги порівняно з традиційни-

ми рішеннями, сумісництво з практикою та технологічною струк-

турою, які склалися, нагромаджений досвід впровадження, скла-

дність тощо.

Для швидшого поширення інновацій потрібна розвинута ін-

фраструктура. Діяльність, яка представляє інноваційний процес,

розпадається на окремі розрізнювальні між собою ділянки і мате-

ріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць,

які відокремилися внаслідок розподілу праці. Економічний та

технологічний вплив інформаційного процесу лише частково вті-

люється в нових продуктах або технологіях. Значно більше він

проявляється у збільшенні економічного та науково-технічного

потенціалу як передумови виникнення нової техніки, тобто під-

вищується технологічний рівень інноваційної системи та її скла-

дових елементів і тим самим підвищується сприйнятливість до

інновацій.

Отже, інноваційний процес охоплює цикл відпрацювання нау-

ково-технічної ідеї до її реалізації на комерційній основі. Іннова-

ційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи науково-

технічного прогресу, пов’язані з ринковими відносинами.

Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці

підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих і

комерційних завдань.

Отже, інновації орієнтовані на ринок, на конкретного спожи-

вача або потребу.

1.6. ЕТАПИ, СТАДІЇ ТА МОДЕЛІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Інноваційна діяльність та інноваційний процес за своїм зміс-

том дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям,

ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення но-

винки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги,

які використовуються у господарській практиці; всі етапи життє-

вого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи міс-

ця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей,

спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній

стадії інноваційного процесу.

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потре-

бує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес пере-

кладу нововведення (інновації) у нововведення (інновації) також

потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інве-

стиції і час. В умовах ринку як система економічних відношень

купівлі-продажу товарів, у рамках якої формуються попит, про-

позиція і ціна, головними компонентами інноваційної діяльності

виступають нововведення, інвестиції і нововведення. Нововве-

дення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції-ринок

капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) — ринок чистої

конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утво-

рять сферу інноваційної діяльності.

Під час інноваційного процесу не лише створюються очікува-

ні інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні

інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інно-

ваційної діяльності на певному її етапі. У загальному вигляді ІП

можна представити в розгорнутому вигляді так:

ФД – ПД – Р – Пр – Б – ОС – ПВ – М – Зб, (1.1)

де ФД — фундаментальне (теоретичне) дослідження;

ПД — прикладні дослідження;

Р — розробка;

Пр — проектування;

Б — будівництво;

ОС — освоєння;

ПВ — промислове виробництво;

М — маркетинг;

Зб — збут.

Аналіз цієї формули вимагає абстрагування від факторів

зворотного зв’язку між різними її елементами, врахуван-

ня тривалості циклу ФД – ОС, що може тривати понад 10 ро-

ків; відносно самостійна й кожна з фаз (ФД – ПД; Пр – Зб)

тощо.

Початковою стадією інноваційного процесу є ФД (теоре-

тичне дослідження), що пов’язане з поняттям наукова діяль-

ність. Зрозуміло, кожен окремий елемент циклу (ФД, ПД, Р,

Пр, Зб, ОС і ПВ) насичений науковою діяльністю, пов’язаною

з ФД.

Розглянемо, що ж являє собою наукова праця, від розвитку

якої залежить поява нововведень?

Наукова праця — дослідницька діяльність, спрямована на

одержання й переопрацювання нових, оригінальних, доказових ві-

домостей й інформації.

Будь-яка наукова праця повинна відзначаються новизною,

оригінальністю, доказовістю.

Характерно, що кількість нових відомостей й інформації убу-

ває від ФД до ПВ. Дослідницька діяльність усе більше заміняєть-

ся навичками, досвідом і стандартними прийомами.

Розглядаючи ФД з погляду кінцевого результату, необхідно

виділити дослідницьку діяльність, спрямовану на одержання й

переопрацювання нових, оригінальних, доказових відомостей й

інформації тільки у сфері теорії питання.

Теоретично (ФД) дослідження не зв’язане безпосередньо

з вирішенням конкретних прикладних завдань. Однак саме

воно є фундаментом інноваційного процесу. Разом з тим, не-

обхідність теоретичних досліджень може бути обумовле-

на потребами практики й синтезом попередніх знань про

предмет.

Фундаментальні дослідження, як правило, втілюються в при-

кладних дослідженнях, але відбувається це не відразу.

Тільки деякі фундаментальні дослідження втілюються в

ПД – Р – Пр тощо. Приблизно 90 % тем фундаментальних до-

сліджень можуть мати негативний результат. І з тих, що зали-

шилися 10 % з позитивним результатом, не все застосовується

на практиці. Ціль ФД — пізнання й розвиток процесу (теорії

питання).

Іншу цілеспрямованість мають прикладні дослідження.

ПД — це «уречевлення знань», їх переломлення в процесі

виробництва, передача нового продукту, технологічної схеми

тощо.

У результаті розробок створюються конструкції нових машин

й устаткування, що плавно переходить у фази. Проектування

(Пр), будівництво (Б), освоєння (ОС) і промислове виробництво

(ПВ). Фази (М – Зб) пов’язані з комерційною реалізацією резуль-

татів інноваційного процесу.

Таким чином, інноваційний менеджер має справу з різними

стадіями інноваційного процесу й з обліком цього будує свою

управлінську діяльність.

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ ВКЛЮЧАЮТЬ:

♦ конструкторські роботи;

♦ проектні роботи;

♦ технологічні роботи;

♦ створення досвідчених зразків;

♦ проведення випробувань.

Для аналізу цієї моделі треба відокремитися від факторів зво-

ротного зв’язку між різними її елементами, врахувати тривалість

циклу фундаментального дослідження — освоєння, який може

бути більше 10 років, та відносну самостійність кожної фази (фу-

ндаментальні дослідження — прикладні дослідження, дослідно-

конструкторські розробки — будівництво) тощо.

Початковою стадією інноваційного процесу є фундаментальні

дослідження (теоретичні), пов’язані з поняттям наукової діяльно-

сті. Зрозуміло, що й кожний окремий елемент циклу (фундамен-

тальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструк-

торські розробки, будівництво, освоєння і промислове виробниц-

тво) насичений науковою діяльністю, пов’язаною із фундамента-

льними дослідженнями.

Наукова робота, від розвитку якої залежить поява новиз-

ни, — це дослідницька діяльність, направлена на одержання та

переробку нових, оригінальних, корисних відомостей та інфор-

мації. Кожна наукова робота повинна мати новизну, оригіналь-

ність, достовірність.

Фундаментальні дослідження спрямовані на одержання нових

наукових знань та виявлення найбільш істотних закономірностей.

Мета фундаментальних досліджень — розкрити нові зв’язки між

явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи і суспіль-

ства безвідносно до їх конкретного використання. Фундаментальні

дослідження поділяються на теоретичні і пошукові.

Результати теоретичних досліджень проявляються в науко-

вих відкриттях, обґрунтуванні нових понять і уявлень, створенні

нових теорій. До пошукових відносяться дослідження, завданням

яких є відкриття нових принципів створення виробів і техноло-

гій; нових, не відомих раніше, властивостей матеріалів і їхніх

сполучень, методів аналізу та синтезу.

У наукових дослідженнях, як правло, відома мета роботи, що

намічається, більш-менш зрозумілі теоретичні основи, але не

конкретні напрями. В ході таких досліджень знаходять підтвер-

дження теоретичні припущення та ідеї, хоч вони інколи можуть

бути відкинуті або переглянуті.

Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку ін-

новаційних процесів відзначається тим, що вона виступає, як ге-

нератор ідей, відкриває шляхи в нові сфери. Але ймовірність по-

зитивного результату фундаментальних досліджень у світовій

науці складає менше 5 %.

Другою стадією інноваційного процесу є пошукові (прикла-

дні) дослідження. Вони спрямовані на дослідження методів

практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів. Ро-

бота прикладного характеру ставить за мету вирішення техноло-

гічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одер-

жання конкретних наукових результатів, які в подальшому

будуть використані в дослідно-конструкторських розробках, тоб-

то на третій стадії інноваційного процесу. Дослідно-конструк-

торські роботи — завершальна стадія наукових досліджень, це

своєрідний перехід від лабораторних умов і експериментального

виробництва до промислового виробництва.

Метою дослідно-конструкторських робіт є створення (мо-

дернізація) зразків нової техніки, які можуть бути передані пі-

сля випробувань в серійне виробництво або безпосередньо

споживачу. На цій стадії остаточно перевіряються результати

теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна

документація, виготовляються та випробовуються зразки нової

техніки. Імовірність одержання бажаних результатів зростає

від фундаментальних досліджень до дослідно-конструктор-

ських розробок.

Приблизно 85—90 % прикладних досліджень дають резуль-

тати, придатні для подальшого практичного використання.

На стадії дослідно-конструкторських розробок 95—97 % за-

верщуються позитивним результатом.

Завершальною стадією дослідження розробок є впровадження

(освоєння промислового виробництва нового продукту). Цією

стадією закінчуються роботи, пов’язані зі сферою науки і почи-

нається процес промислового виробництва.

У виробництві знання матеріалізуються, дослідження знахо-

дять своє логічне завершення. Характерно, що кількість нових

відомостей та інформації зменшується від фундаментальних до-

сліджень до промислового виробництва.

Дослідницька діяльність все більше замінюється навичками,

досвідом та стандартними прийомами.