Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

101

Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших ново-

введень на відповідні економічні показники діяльності підприємст-

ва свідчать такі приклади. Досвід експлуатації гнучких автоматизо-

ваних виробництв показує їхні істотні переваги порівняно з

технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома ва-

га оплати праці зменшується на 25—30 %, накладні витрати — бі-

льше ніж на 80 %, виробничі площі зменшуються на 60 %, а трива-

лість виробничого циклу скорочується у 5—6 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних)

систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси.

Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показ-

ників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо

необхідним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними

науковими дослідженнями встановлено, що збільшення у два ра-

зи забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін

експлуатації промислового устаткування до першого капітально-

го ремонту в середньому у півтора рази.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є

важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововве-

дення організаційно-технічного характеру на ефективність діяльно-

сті підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику ви-

явлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на

ключові показники виробничо-господарської діяльності підпри-

ємств за той чи інший період часу. Для виведення кінцевого резуль-

тату необхідно обчислювати такі технічно-економічні показники.

• Приріст обсягу виробленої продукції:

100

ПВ

ТОН

⋅=∆

V , (2.5)

де L

Вп

— кількість вивільнених працівників за рахунок технічних

і організаційних нововведень, осіб;

В — продуктивність праці в розрахунковому році (періоді),

грн/осіб;

Вп

— обсяг виробленої продукції, тис. грн.

• Приріст продуктивності праці:

()

100

ТОН

⋅













−=∆

пn

, (2.6)

де

Ит

— загальне зростання продуктивності праці в розрахун-

ковому році (період), %;

102

— фактична чисельність персоналу, осіб;

— продуктивність праці у базовому році.

• Приріст фондоозброєності:

100

Вн

осн

1ТОН

⋅⋅

−=∆ F

ІF

, (2.7)

де

— темп зростання фондоозброєності праці у розрахунко-

вому році (періоді), %;

ост

— вартість основних виробничих фондів, тис. грн;

— фондоозброєність праці у базовому році (періоді),

грн/осіб.

• Приріст фондовіддачі:

(

)

100

осн

TOH

TON

⋅

∆−

−=∆

VVV

ІF

, (2.8)

де І

— темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (пері-

од), %;

— фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

• Частка економії (%) від запровадження технічних та ор-

ганічних новин у загальних витратах на виробництво про-

дукції:

100

ТОН

⋅

−

⋅

, (2.9)

де D

— середня заробітна плата одного працівника у розрахун-

ковому році;

— загальна сума прибутку у тому ж розрахунковому році.

• Приріст рентабельності виробництва:

(

)

100

TOH

1TOH

⋅

∆−Ρ

−=∆

пр

RR , (2.10)

де R

— рівень рентабельності виробництва у розрахунковому

році, %.

Вир

— загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх

показників свідчать про істотний вплив технічних та організацій-

них нововведень на ефективність виробництва на підприємствах

різних галузей народного господарства України.

103

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробниц-

тва визначаються, передусім, науково-технічним прогресом,

його темпами та соціально-економічними результатами. Чим

цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні

досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку

продуктивних сил, тим успішніше вирішуються пріоритети

(стосовно виробництва) соціальні завдання життєдіяльності

суспільства.

Науково технічний прогрес (НТП) — у буквальному розу-

мінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку

науки і техніки; у ширшому змістовному значенні — це постій-

ний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних техно-

логій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням

досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та

практичної реалізації нових наукових та технічних знань, цілі-

сну циклічну систему «наука-техніка — виробництво», що

охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні досягнення;

прикладні науково-дослідні роботи; дослідні — конструктор-

ські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування

виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосу-

вання протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне

й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими,

ефективнішими видами.

НТП властиві еволюційні (зв’язані із кількісними змінами) та

революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами)

форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробниц-

тва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять по-

ліпшення окремих технічно-експлуатаційних параметрів виробів

чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових

моделей обладнання, приладів та матеріалів у межах того самого

покоління техніки, а до революційних — зміну поколінь техніки

й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-

технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійс-

нюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних

галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну які-

сну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх

наукових винаходів, що справляють революціонізуючий

вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організа-

ції та управління виробництвом, характер трудової діяльності

людей.

104

ОСОБЛИВОСТІ НТР НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

9 Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення нау-

кових знань у людині, технології і техніці; вплив науки на виробництво).

9 Новий етап с

спільного поділ

аці, пов’язаний з пе

етво

енням на

ки

на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масово-

го характеру.

9 Прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджу-

ється скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практич-

ного використання;

9 Інтег

ація багатьох гал

зей на

ки, самої на

ки з ви

обництвом з метою

прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямів науково-

технічного прогресу;

9 Якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів пра-

ці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до авто-

матизованого виробництва, предметів праці, самої праці.).

НТП безпосередньо впливає, передусім, на формування й під-

тримування високого рівня технічно-технологічної бази виробниц-

тва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності праці.

Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку

науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галу-

зей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожно-

го з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу.

За умов сучасних революційних перетворень у технічному ба-

зисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень

економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю

використовуваних технологій — способів одержання й перетво-

рювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції.

Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації

фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу

науки на сферу виробництва.

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й за-

стосування.

ГОЛОВНИМИ З НИХ Є:

по-пе

ше, пе

ехід до мало стадійних п

оцесів че

ез поєднання в одном

технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо;

по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідхі-

дності виробництва;

по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді за-

стосування систем машин і технологічних ліній;

по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікро-

елект

оніки, що дає змог

одночасно з підвищенням ст

пеня автоматизації

процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

105

НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та

якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежить

від прогресивності характеристик, застосовуваних для їх вироб-

ництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси

випливає роль створення й широкого використання нових мате-

ріалів, що характеризує один з напрямків НТП.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як

досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гну-

чкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за

відповідного рівня їх механізації та автоматизації — інтегровано-

го та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація

виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці

машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, парале-

льно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (частко-

вої) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності ба-

гаторазового зростання продуктивності праці та радикального

поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості про-

дукованих виробів автоматизації виробничих процесів стає стра-

тегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей на-

родного господарства. Пріоритетне завдання полягає в забезпе-

ченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окре-

мих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного еко-

номічного ефекту через значний залишок ручної праці. Новий і

досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв’я-

заний зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих

виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передусім,

у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об’єктив-

ною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне ви-

користання дорогого автоматичного устаткування і достатню мо-

більність виробництва з частим оновленням номенклатури про-

дукції.

Організаційний процес виступає як узагальнена характеристи-

ка процесу використання організаційних факторів розвитку та

підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удо-

сконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм орга-

нізації виробництва і праці, елементів господарського механізму

в усіх ланках управління економікою.

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей

народного господарства ключову роль відіграє організація виро-

бництва — певним чином упорядкована й скоординована в часі

та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого

106

процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці;

вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на

окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних

галузей виробничої сфери). У зв’язку з цим необхідно розрізняти

локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва.

Перші було покликано до життя одиничним поділом праці й

вони включають:

 поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства;

 кооперування окремих виробничих ланок — дільниць, цехів;

 раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах діль-

ниці, цеху, підприємства в цілому.

Суспільні форми організації виробництва виникають і розви-

ваються внаслідок загального та часткового поділу праці.

ДО НИХ НАЛЕЖАТЬ:

 концентрація,

 деконцентрація,

 оптимізація розмірів виробництва в межах галузі,

 спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей на-

родного господарства,

 конверсія виробництва,

 комбінування різногалузевого виробництва,

 диверсифікація підприємств,

 розміщення (територіальна організація) підприємств.

Складовою частиною організації виробництва служить органі-

зація праці, що визначає технологію інтегрування окремих пра-

цівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спро-

можну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під

організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівни-

ків у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності

трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології

та організації виробництва. Поєднання учасників трудового про-

цесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації

праці, організацією обслуговування робочих місць, установлен-

ням раціональних режимів праці. Просторове поєднання праців-

107

ників на виробництві знаходить втілення в різних формах побу-

дови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантно-

му закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями тощо.

До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення

не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функці-

онування окремих чи всієї сукупності елементів господарського

механізму — системи управління, планування (програмування),

фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-техніч-

ного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо.

Постійна раціоналізація системи господарювання є важливою

передумовою поліпшення організації трудової діяльності персо-

налу, засобом поєднання науково-технічного та організаційного

прогресу, що, у свою чергу, забезпечує підвищення ефективності

виробництва через його всебічну інтенсифікацію.

ОСНОВНІ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПРОГРЕСУ

• п

иско

ення темпів

озвитк

ок

емих

(

деконцент

ації, коопе

ру

вання,

конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм

організації виробництва;

• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах бага-

тьох гал

зей завдяки ши

оком

застос

ванню автоматичних

ото

них ліній,

обототехнічних комплексів і гн

чких ви

обничих систем, що

можливлюють

зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продук-

тивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

• розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов

иско

ення НТП, якісного вдосконалення й

складнення техніко-технологічної

бази виробництва стає об’єктивно необхідним і економічно доцільним;

•

аціоналізація о

ганізації поток

й вико

истання засобів ви

обництва та

кінцевої п

од

кції на всіх стадіях відтво

ювального п

оцес

, пе

еміщення

певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки вироб-

ництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення;

•

вання нових типів с

спільної комбінації

ечових і особистісних

елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери

споживання

вигляді спільних міжгал

зевих і міжде

жавних підп

иємств,

науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюва-

них з метою концентрації та раціонального використання суспільних ресур-

сів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

•

досконалення о

ганізації

фу

нкціон

вання господа

ського механізм

підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та

іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати ді-

яльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках;

• активізація людського чинника че

ез здійснення такої кад

ової політики,

котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рі-

внів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності;

вимогам дальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпе-

чення належної організованості й виконавської дисципліни.

108

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективнос-

ті будь-якої групи технічних нововведень служить економічний

ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення варті-

сної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ре-

сурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирі-

шуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба

обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській і

внутрішньогосподарський.

Народногосподарський економічний ефект визначається через

порівняння результатів від застосування технічних нововведень і

всіх витрат на їхню розробку, виробництво і розробку, виробниц-

тво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи іншої групи

технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показ-

ники розвитку економіки України.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект,

що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу

«наука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу

оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з

огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-

дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-

споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показ-

ник використовується на стадіях обґрунтування доцільності роз-

робки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору

найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалізації ново-

введень, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продук-

цію та обсяги її виробництва.

109

ІННОВАЦІЙНА

СТРАТЕГІЯ

3.1. Поняття інноваційної стратегії.

3.2. Аналіз стратегічних альтернатив, методи ви-

бору інноваційної стратегії.

3.3. Місце SWOT-аналізу в опрацюванні інноваційної

стратегії підприємства.

3.4. Планування інноваційної стратегії та контроль її

реалізації.

3.1. ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

Головна увага в інноваційному менеджменті приділяється

опрацюванню стратегії інновації і заходів, спрямованих на її реа-

лізацію. Розробка і випуск нових видів продукції стає пріоритет-

ним напрямком стратегії фірми, тому що визначають всі інші на-

прямки її розвитку.

Стратегія є відправним пунктом теоретичних й емпіричних

досліджень. Організації можуть відрізнятися тим, наскільки їхні

керівники, що приймають ключові рішення, зв’язали себе зі стра-

тегією використання нововведень. Якщо вище керівництво під-

тримує спроби реалізувати нововведення, імовірність того, що

нововведення буде прийнято до впровадження в організації, зро-

стає. У міру залучення в процес прийняття рішень вищого керів-

ництва значення стратегічних і фінансових цілей зростає.

Розроблена стратегія рідко буває чисто формальною й базу-

ється частково на оцінках й інтуїції декількох співробітників з

вищого керівництва.

Багато стратегій виникає після ідеї, пов’язаної з нововведен-

ням.

Вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності.

Фірма може опинитись у кризі, якщо не зуміє передбачати обста-

вини, що змінюються, і відреагувати на них вчасно.

Вибір стратегії є найважливішою складовою циклу інновацій-

ного менеджменту.

110

В умовах ринкової економіки керівникові недостатньо мати

гарний продукт, він повинен уважно стежити за появою нових

технологій і планувати їх впровадження у своїй фірмі, щоб не

відстати від конкурентів.

Стратегія може бути об’єднана із процесом прийняття рішень.

В обох випадках є цілі (об’єкти стратегії) і кошти, за допомогою

яких досягаються поставлені цілі (приймаються рішення).

Чітко сформульована стратегія важлива для просування ново-

введень.

Стратегія означає взаємозалежний комплекс дій в ім’я зміц-

нення життєздатності й потужності даного підприємства (фірми)

стосовно його конкурентів.

Іншими словами, стратегія — це детальний всебічний ком-

плексний план досягнення поставлених цілей.

Все більше число фірм визнає необхідність стратегічного пла-

нування й активно впроваджує його. Це обумовлено зростаючою

конкуренцією. Доводиться жити не тільки сьогоденям, але пе-

редбачати й планувати можливі зміни, щоб вижити й виграти в

конкурентній боротьбі.

ЗДІЙСНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЦІЛОМУ ПРИПУСКАЄ:

 розробку планів і програм інноваційної діяльності;

 спостереження за ходом розробки нової продукції і її впровадження;

 розгляд проектів створення нових продуктів;

 п

оведення єдиної інноваційної політики: коо

динації діяльності в цій

сфері у виробничих підрозділах;

 забезпечення фінансами і матеріальними ресурсами програм інноваційної

діяльності;

 забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;

 створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інно-

ваційних проблем — від ідеї до серійного виробництва продукції.

3.2. АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ,

МЕТОДИ ВИБОРУ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

Вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності.

Підприємство може опинитись у кризі, якщо не зуміє передбача-

ти обставини, що змінюються, і відреагувати на них вчасно. Ви-