Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

Транспортні засоби, що належать транспортним підприємст-

вам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відпові-

дати вимогам безпеки, охорони праці та довкілля, державним

стандартам, мати відповідний сертифікат.

Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулюван-

ня. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування

підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодек-

сом України для виконання покладених на них завдань щодо екс-

плуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених ці-

лей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому

порядку норм або проектно-технічної документації.

Розміщення споруд та інших об’єктів транспорту на землях,

наданих у користування підприємствам транспорту, здійснюється

за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування.

Підприємства транспорту зобов’язані раціонально використо-

вувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших

землекористувачів (у тому числі орендарів).

Відповідальність за утримання в належному стані земель, на-

даних у користування підприємствам і організаціям транспорту,

та використання їх за цільовим призначенням покладається на

керівників (власників) цих підприємств, установ і організацій.

З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших

об’єктів транспорту, а також охорони земель від негативного

впливу зазначених об’єктів на землях, наданих у користування

підприємствам транспорту, можуть встановлюватися охоронні

зони з особливими умовами землекористування.

Підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати:

 задоволення потреб громадян, підприємств і організацій у

перевезеннях;

 обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень

доброякісною питною водою, харчуванням; можливість задово-

лення інших біологічних потреб;

 якісне та своєчасне перевезення пасажирів і вантажів;

 виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпе-

чення потреб оборони та безпеки України;

 безпеку перевезень;

 безпечні умови перевезень;

 запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин

виробничого травматизму;

 охорону навколишнього природного середовища від шкід-

ливого впливу транспорту;

 надання пільг громадянам щодо користування транспортом.

Підприємства транспорту мають право:

 визначати термін і графік перевезень;

 призначати регулярні та додаткові рейси і маршрути пере-

везень;

 пропонувати рівень комфорту на вибір самих пасажирів;

 вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів ванта-

жів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих

видів транспорту та інших нормативних актів України, що регу-

люють діяльність транспорту.

Загальні засади відповідальності підприємств транспорту за

невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо переве-

зення пасажирів, багажу, а також відповідальність перед пасажи-

ром за несвоєчасне подання транспорту визначається кодексами

(статутами) окремих видів транспорту та іншими законодавчими

актами України.

Підприємство транспорту, діяльність якого пов’язана з підви-

щеною небезпекою, несе матеріальну відповідальність за шкоду,

заподіяну внаслідок загибелі або ушкодження здоров’я пасажира

під час користування транспортом, у порядку, встановленому

чинним законодавством України.

Підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу,

псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та

багажу в розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що

втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Підприємства транспорту несуть відповідальність за шкоду,

заподіяну навколишньому природному середовищу, згідно з чин-

ним законодавством України.

Підприємства транспорту забезпечують збереження вантажів

та багажу з часу їх прийняття для перевезення і до видачі їх одер-

жувачам, якщо інше не передбачено договором.

Охорона вантажів і об’єктів транспорту, а також проведення

протипожежної профілактичної роботи та контроль за виконанням

встановлених вимог пожежної безпеки, ліквідація пожеж на тран-

спорті здійснюються працівниками підприємств транспорту у

встановленому порядку (Наказ Міністерства транспорту України

від 01.07.98 № 257 «Положення про відомчу пожежну охорону

об’єктів морського і річкового транспорту України» та інші акти).

Вимоги щодо спеціальної охорони та супровід вантажів вста-

новлюється Кабінетом Міністрів України (постанови Кабінету

Міністрів України від 22 лютого 1994 року № 106 (106-94-п)

«Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться залізнич-

ним транспортом»). Порядок охорони та супроводу таких ванта-

жів встановлюється Міністерством транспорту України (Наказ

«Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться заліз-

ничним транспортом України» № 18 від 20.01.1997 р.).

Перелік військових вантажів, порядок охорони та супроводу

їх караулами встановлюються Міністерством оборони України за

погодженням з Міністерством транспорту України (Наказ мініст-

ра оборони України від 9 грудня 1997 р. № 451 «Положення про

охорону та супровід військових вантажів при їх перевезенні заліз-

ничним і водним транспортом).

Порядок охорони та супроводу вантажів, що швидко псують-

ся, визначається відправниками (одержувачами) вантажів самос-

тійно і погоджується з Міністерством транспорту України.

Охорона громадського порядку, забезпечення особистої без-

пеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів, за-

побігання правопорушенням та їх припинення, виявлення і розк-

риття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захист власності від

злочинних посягань, державний пожежний нагляд на транспорті

забезпечуються органами Міністерства внутрішніх справ України

за сприяння підприємств транспорту.

Підприємства і організації транспорту вживають невідкладних

заходів для ліквідації наслідків стихійного лиха (повінь, пожежа,

замети тощо), аварій та катастроф, які призвели до порушення

роботи транспорту. Центральні та місцеві органи виконавчої вла-

ди та органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ

на транспорті й інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ

України, Цивільної оборони України, Збройних Сил України на-

дають негайну допомогу в ліквідації наслідків стихійного лиха,

аварій і катастроф на транспорті та припиненні протизаконного

втручання у діяльність транспорту, яке загрожує безпеці життя

або здоров’ю людей, безпеці експлуатації транспортних засобів і

збереженню вантажів.

Збитки, заподіяні транспорту внаслідок навмисного блокуван-

ня транспортних комунікацій та інших незаконних дій, спрямо-

ваних на порушення безперешкодної та безперервної роботи тра-

нспортних засобів, відшкодовуються транспортним

підприємствам, установам і організаціям винними особами у

встановленому законом порядку.

Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху

транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну під-

готовку і за станом здоров’я бути здатними якісно виконувати

свої обов’язки. Ці працівники, а також працівники, які зазнають

впливу шкідливих і небезпечних умов праці, повинні проходити

у встановленому порядку медичні обстеження.

Частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, при-

станей, аеродромів і шляхів сполучення, де здійснюється рух

транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-

розвантажувальні роботи, є зонами підвищеної небезпеки. Пере-

бування громадян у цих зонах забороняється. Правила перебу-

вання в зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт вста-

новлюються Міністерством транспорту України з урахуванням

пропозицій зацікавлених організацій та за погодженням з місце-

вими органами влади і самоврядування.

Не допускається розміщення об’єктів, пов’язаних з виробниц-

твом, зберіганням, навантажуванням, транспортуванням і розван-

тажуванням вибухових, легкозаймистих, радіоактивних і отруй-

них речовин поблизу місць загального користування, споруд,

житлових масивів, природних територій та об’єктів, що підляга-

ють особливій охороні. Мінімальна відстань від таких об’єктів

визначається відповідними будівельними нормами та правилами,

погодженими з Міністерством транспорту України, відповідними

законодавчими актами.

Переобладнання всіх комунікацій, пов’язане з реконструкцією

та ремонтом споруд транспорту, розташованих у смузі відведен-

ня шляхів сполучення, здійснюється власниками комунікацій за

їх рахунок.

Відповідальність за дотримання встановлених нормативів у

процесі будівництва та експлуатації газопроводів, нафтопроводів

та інших комунікацій, що перетинають залізничні колії та авто-

мобільні дороги або межують з цими коліями і дорогами, несуть

власники таких комунікацій.

Підприємства, установи та організації-відправники і одержу-

вачі вибухових, легкозаймистих, радіоактивних, отруйних та ін-

ших небезпечних вантажів зобов’язані гарантувати безпеку їх пе-

ревезення, мати засоби і мобільні підрозділи для запобігання

аварійним ситуаціям під час перевезення таких вантажів або лік-

відації наслідків аварії.

Нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засобів здійс-

нюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Питання безпеки руху транспортних засобів на території

України, пов’язані з діяльністю транспорту інших держав, регу-

люються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжнародних

договорів України (Конвенція про тривалість робочого часу і ві-

дпочинку на дорожньому транспорті № 67 від 28.06.1939 р.).

Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих

випадках і іншими видами транспорту, підлягають обов’язковому

контролю на відповідність їх вимогам безпеки.

Трудові відносини, соціальний захист і дисципліна працівників

транспорту регулюються Кодексом законів про працю України (ВР

УРСР від 10.12.1971 року), іншими законодавчими актами України.

Припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту

може бути в разі невиконання адміністрацією підприємства умов

тарифних угод, крім випадків, пов’язаних з перевезенням паса-

жирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а та-

кож, коли страйк становить загрозу життю і здоров’ю людини.

Умови та порядок страхування працівників, які здійснюють

експлуатацію транспортних засобів, пасажирів, багажу і вантажів

на транспорті визначаються чинним законодавством України.

На підприємствах транспорту, що безпосередньо беруть

участь у перевезеннях, встановлюється єдиний звітно-обліковий

час — київський.

План семінарського заняття

1. Поняття і структура транспортної системи України.

2. Мета і завдання державного управління транспортною сис-

темою.

3. Методи управління транспортом.

4. Суб’єкти управління транспортом.

5. Правові засади господарської діяльності підприємств тран-

спорту.

Реферат

Правовий режим земель транспорту.

Питання для самостійної роботи

1. Правове положення транспортного підприємства.

2. Ліцензування окремих видів транспортної діяльності.

3. Майно підприємств транспорту.

4. Тарифи та платежі на транспорті.

5. Транспортні засоби та вимоги до них.

Нормативно-правові акти

та література до теми

1. Закон України «Про транспорт» // Голос України. — 1995. — 11 січня.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

5. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 ро-

ку № 887-XII.

6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року

№ 698-XII.

7. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня

1991 року № 1576-XII.

8. Указ Президента України від 11 травня 2000 року № 678/2000

«Про Положення про Міністерство транспорту України».

9. Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572/99

«Про систему центральних органів виконавчої влади».

10. Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99

«Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»;

11. Постанова КМ України від 21 жовтня 1994 року № 733 «Про ці-

ноутворення в умовах реформування економіки».

12. Постанова КМ України від 22 лютого 1995 року № 135 «Поло-

ження про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробни-

чо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і по-

слуги монопольних утворень».

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. №

770 «Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторго-

вельних і транзитних вантажів».

14. Постанова КМ України від 4 червня 1994 р. № 360 «Про повно-

важення на встановлення тарифів на послуги транспорту».

15. Постанова КМ України від 17 серпня 1995 р. № 656 «Про вдос-

коналення системи ліцензування внутрішніх і міжнародних перевезень

пасажирів і вантажів автомобільним транспортом».

ТЕМА 4. ТРАНСПОРТНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття та види правопорушень на транспорті.

§ 2. Транспортні злочини та особливості кримінальної відпо-

відальності.

§ 3. Адміністративні проступки на транспорті та відповідаль-

ність за їх скоєння.

§ 4. Особливості цивільно-правової відповідальності за пору-

шення та невиконання транспортних зобов’язань.

§ 1. Поняття та види

правопорушень на транспорті

З’ясування сутності правопорушень цієї групи та юридичної

відповідальності за їх скоєння в навчальному курсі транспортно-

го права має велике значення.

Слід згадати, що правопорушення взагалі і транспортне пра-

вопорушення зокрема — це соціально небезпечне, шкідливе, про-

типравне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридич-

ної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке

встановлена юридична відповідальність.

Правопорушення поділяються на дві групи:

1. Кримінальні злочини.

2. Проступки.

На транспорті мають місце як кримінальні злочини, так і про-

ступки. Серед проступків можна назвати такі як адміністративні,

цивільно-правові, дисциплінарні.

У цій темі ставиться за мету розглянути транспортні злочини,

адміністративні та цивільно-правові проступки, а також особли-

вості відповідних видів юридичної відповідальності: криміналь-

ної, адміністративної, цивільно-правової.

Дисциплінарні проступки та особливості дисциплінарної від-

повідальності студентам необхідно опрацювати самостійно. Де-

тально слід зупинитися на особливості транспортних злочинів і

адміністративних проступків.

Спочатку необхідно з’ясувати, що об’єктом транспортних право-

порушень (злочинів і адміністративних проступків) є суспільні від-

носини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека.

Суспільна безпека як об’єкт цих правопорушень означає су-

купність відносин, що забезпечують охорону життя та здоров’я

людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного се-

редовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.

Наслідками цих правопорушень часто бувають аварії, катаст-

рофи, нещасні випадки з людьми тощо. Результатом цього є

шкода, заподіяна здоров’ю людей, майну, навколишньому при-

родному середовищу, або її загроза.

Часто-густо в результаті транспортних правопорушень зрива-

ється графік руху транспортних засобів, має місце затримка пе-

ревезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транс-

портних підприємств.

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти: по-

перше, виникає небезпека життю та здоров’ю людей; по-друге,

завдається або виникає загроза матеріальної шкоди і разом з цим

порушується безпечне функціонування самого транспорту.

Особливістю цих видів транспортних правопорушень є те, що

шкода особі або майну завдається в основному в разі порушення

правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також

шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити

транспортні правопорушення у самостійну групу.

Як свідчить практика, в усіх транспортних правопорушень є

єдиний родовий об’єкт, чимало загального в ознаках об’єктивної

та суб’єктивної сторін, усі вони скоюються в певній сфері діяль-

ності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.

Злочини відрізняються від інших правопорушень рівнем су-

спільної небезпеки. Відтак критерієм віднесення транспортних

правопорушень до тієї чи іншої групи можуть бути ступінь і ха-

рактер суспільної небезпеки.

Вони виражаються в характері порушень відповідних правил

безпеки, розмірі шкоди, способі скоєння правопорушення, особ-

ливостях суб’єкта й суб’єктивної сторони.

У практичній діяльності потрібно враховувати, що в багатьох

випадках склади транспортних злочинів і адміністративних про-

ступків мають чимало схожих аспектів.

Транспортне правопорушення одного й того самого виду може

бути в одному випадку злочином, а в іншому — адміністративним

проступком, якщо певна дія не призвела до тяжких наслідків.

§ 2. Транспортні злочини

та особливості кримінальної відповідальності

Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм,

які передбачають відповідальність за злочинні посягання на без-

пеку руху та експлуатацію різних видів транспорту. В Криміна-

льному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ

«ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ

ТРАНСПОРТУ», крім того, деякі склади злочинів передбачають

зв’язок з транспортом як кваліфікаційну ознаку.

Згідно з чинним кримінальним законодавством України сис-

тему транспортних злочинів утворюють такі склади злочинів:

стаття 276 «Порушення правил безпеки руху або експлуатації за-

лізничного, водного чи повітряного транспорту»; стаття 277

«Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів»;

стаття 278 «Угон або захоплення залізничного рухомого складу,

повітряного, морського чи річкового судна»; стаття 279 «Блоку-

вання транспортних комунікацій, а також захоплення транспорт-

ного підприємства»; стаття 281 «Порушення правил повітряних

польотів»; стаття 282 «Порушення правил використання повітря-

ного простору»; стаття 283 «Самовільне без нагальної потреби

зупинення поїзда»; стаття 284 «Ненадання допомоги судну та

особам, що зазнали лиха»; стаття 285 «Неповідомлення капіта-

ном назви свого судна при зіткненні суден»; стаття 286 «Пору-

шення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транс-

порту особами, які керують транспортними засобами»; стаття 287

«Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних за-

собів або інше порушення їх експлуатації»; стаття 288 «Пору-

шення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення до-

рожнього руху»; стаття 289 «Незаконне заволодіння транспорт-

ним засобом»; стаття 290 «Знищення, підробка або заміна

номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу»; стаття 291

«Порушення чинних на транспорті правил»; стаття 292. «Пошко-

дження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктоп-

роводів».

Наголосимо, що основною умовою віднесення зазначених

складів злочинів до цієї групи є єдиний їх родовий об’єкт: суспі-

льні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспіль-

на небезпека.

Деякі з названих норм мають бланкетні диспозиції, для з’я-

сування того, які правила руху чи експлуатації транспорту були

порушені, необхідно звернутися до нормативних актів, чинних на

залізничному, повітряному, водному та автомобільному транспо-

рті (наприклад, Правил дорожнього руху; Статуту автомобільно-

го транспорту; Правил технічної експлуатації залізниць; Інструк-

ції з руху потягів та маневрової роботи на залізницях; Правил

технічної експлуатації метрополітену; Єдиних правил ремонту і

утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів,

правил користування ними і охорони; Кодексу торговельного

мореплавства України; Статуту внутрішнього водного транспор-

ту; Правил технічної експлуатації суден; Повітряного кодексу

України; Положення про організацію та забезпечення польотів

повітряних суден цивільної авіації літерними та підконтрольними

рейсами; інших статутів, правил, положень, інструкцій та наказів

Мінтранспорту та керівників департаментів).

Деякі транспортні злочини мають формальні склади, тому

вважаються закінченими на момент скоєння передбаченої в зако-

ні дії чи без дії. Такими є: неподання допомоги судну та особам,

що зазнали лиха (ст. 284 КК України); неповідомлення капітаном

назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК України); неза-

конне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України);

угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного

морського чи річкового судна (ст. 278 КК України).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони деяких транспор-

тних злочинів, як передбачив законодавець, є вказівка на шкідли-

ві наслідки. Зокрема, це: порушення правил безпеки руху та екс-

плуатації транспорту (ст. 276 КК України); порушення правил

безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують

транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуа-

тацію технічно несправних транспортних засобів або інше пору-

шення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил,

норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху

(ст. 288 КК України); порушення чинних на транспорті правил

(ст. 291 КК України).

Під поняттям наслідки слід розуміти нещасні випадки з людь-

ми (завдання потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілес-

них ушкоджень, а також смерті); катастрофи (зіткнення рухомого

складу або суден, повне або часткове затоплення судна, викидан-

ня на берег, посадку на мілину, якщо це спричинило каліцтво чи

смерть членів екіпажу або пасажирів, або призвело до знищення

або істотного пошкодження локомотивів, рухомого складу, шля-

хів сполучень, повітряних, річкових, морських суден); аварії (зіт-

кнення суден, сходження потягів з рейок, інші аварійні випадки,

які не призвели до загибелі людей, але заподіяли значну шкоду

чи істотні порушення роботи транспорту).

Як шкідливі наслідки законодавець визначає також загибель

цінного вантажу, велику перерву в русі поїздів або суден, істотне

порушення розкладу їх руху та інше.

Щодо суб’єктивної сторони, то деякі передбачені кримінальним

законодавством злочини характеризуються наявністю прямого уми-

слу, серед них: порушення правил міжнародних польотів (ст. 281

КК України); пошкодження шляхів сполучення і транспортних за-

собів (ст. 277 КК України); пошкодження об’єктів магістральних

нафто-, газо- та нафтогазопродуктопроводів (ст. 292 КК України);

неподання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК

України); неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткнен-

ні суден (ст. 285 КК України); незаконне заволодіння транспортним

засобом (ст. 289 КК України); угон або захоплення залізничного ру-

хомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278