Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

ревезення (ст. 258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг

транспорту загального користування (ст. 633, 915), визначив особ-

ливості відповідальності на транспорті (ст. 921—926), урегулював

відносини зберігання (ст. 936, 956, 957, 972, 974, 977), відносини з

транспортно-експедиційного обслуговування (глава 65), відносин

найму (оренди) транспортних засобів (ст. 798—805), зберігання ав-

тотранспортних засобів (ст. 977). Цивільне законодавство передба-

чає відповідальність перевізників за невиконання зобов’язань, за ви-

трату, нестачу і пошкодження вантажу чи багажу.

З прийняттям Господарського кодексу України (вступає в дію

з 1.01.2004 року) правове регулювання транспорту отримало до-

датковий розвиток. Зокрема Господарський кодекс України міс-

тить главу 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», у

якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяль-

ність. Також Господарський кодекс України визначає основні за-

сади господарсько-правової відповідальності, в т.ч. на транспорті.

Джерелом транспортного права є цілий ряд законів, які регу-

люють відносини, що виникають у транспортній діяльності.

Серед них Закон України «Про транспорт» від 10.11. 1994 ро-

ку (із змінами та доповненнями за станом на 21.12.2000, ВВР,

2001, № 9, ст. 38), який визначає правові, економічні, організа-

ційні та соціальні основи діяльності всіх видів транспорту в

Україні. 30 червня 1993 року Верховною Радою України прийня-

тий Закон України «Про дорожній рух» (із змінами та доповнен-

нями за станом на 07.02.2002, ВВР, 2002, № 29, ст. 194), який ви-

значає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини

у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права,

обов’язки і відповідальність учасників дорожнього руху, органів

державної виконавчої влади, об’єднань підприємств, установ та

організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності

залізничного транспорту, його відносини з органами державної

виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами

транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами ванта-

жів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом Укра-

їни «Про залізничний транспорт», прийнятий Верховною Ра-

дою України 4 липня 1996 року.

Джерелом автотранспортного права є Закон України «Про

автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., який визначає за-

сади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійс-

нення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізни-

ків, до договорів на перевезення тощо.

Джерелом транспортного права є також Повітряний кодекс

України, прийнятий Верховною Радою України 4 травня

1993 року (із змінами та доповненнями за станом на 15.12.99,

ВВР, 2000, № 11, ст. 89).

Кодекс визначає правові засади діяльності користувачів пові-

тряного транспорту України; державного регулювання діяльності

цивільної авіаційні, господарської та комерційної діяльності авіа-

ції; встановлює авіаційні правила; визначає правове становище

повітряних суден, аеродромів і аеропортів, нормує порядок серти-

фікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден;

повітряні перевезення; авіаційні роботи.

Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність

за порушення законодавства, що регулює використання повітря-

ного простору України, відповідальність перевізника, замовника

та пасажира за невиконання обов’язків і зобов’язань.

Правові, економічні та соціальні засади діяльності морського

транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного пра-

ва — Кодексом торговельного мореплавства України, прийня-

тим Верховною Радою України 23 травня 1995 року (із змінами

та доповненнями за станом на 21.10.97, ВВР, 1998, № 2, ст. 5).

Нарешті, ще один Закон України — «Про трубопровідний

транспорт» від 15 травня 1996 року — визначає правовий, еко-

номічний та організаційний порядок діяльності цього виду транс-

порту.

Джерелами транспортного права України є також Закони

України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 ро-

ку (із змінами та доповненнями за станом на від 07.02.2002,

ВВР, 2002, № 29, ст. 194) (втрачає чинність з 1.01.2004 року),

«Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року (із

змінами та доповненнями за станом на від 07.03.2002), «Про

підприємництво» від 7 лютого 1991 року (із змінами та допов-

неннями за станом на від 15.11.2001, ВВР, 2002, № 7, ст. 52)

(втрачає чинність з 1.01.2004 року), Земельний кодекс Украї-

ни (із змінами та доповненнями за станом на 20.12.2001, ВВР,

2002, № 3-4, ст. 27 ) та інші, які будуть детально розглянуті в ін-

ших темах дисципліни.

Окрім законів, джерелами транспортного права є ціла низка

підзаконних нормативно-правових актів. Це Укази Президента

України, постанови Кабінету Міністрів України, документи націо-

нального банку України, накази міністра транспорту, деяких га-

лузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прий-

няті на підставі та для виконання законів. Серед них, зокрема, як

приклад можна назвати: укази Президента України; постанови

Кабінету Міністрів України; роз’яснення Національного банку

України; накази міністра транспорту.

Серед джерел транспортного права особливе місце посідають

статути окремих видів транспорту. Наприклад, Статут залізниць

України (затв. Постановою КМУ №457 від 6 квітня 1998р.).

Ще одна група джерел транспортного права охоплюється по-

няттям нормативно-правовий договір.

Мова йде про договори, які укладаються між Україною й ін-

шими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспорт-

ної діяльності, а також угоди між транспортними підприємствами

та організаціями України й інших країн.

Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для вре-

гулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності, так і

інші угоди, в яких визначаються основні засади правового регу-

лювання цієї сфери.

До таких договорів можна віднести Договір про дружбу,

співробітництво і партнерство між Україною і Російською Фе-

дерацією від 31 травня 1997 р. та Договір про відносини добро-

сусідства і співробітництва між Україною і Румунією від

2 червня 1997 р.

Зокрема ст. 17 Договору з Російською Федерацією визначає

основні напрямки співробітництва в галузі транспорту, руху ван-

тажів і транспортних засобів через територію країн-учасниць до-

говору. Стаття визначає, що перевезення вантажів і пасажирів за-

лізничним, повітряним, морським, річковим і автомобільним

транспортом, операції через морські, річкові і повітряні порти,

залізничні та автомобільні мережі, магістральні трубопроводи

повинні бути врегульовані окремими договорами.

§ 3. Законність і застосування

норм транспортного права

В нових умовах господарювання режим законності вимагає,

щоб у законах та інших нормативних актах були максимально

збалансовані права та інтереси всіх суб’єктів цієї групи суспіль-

них відносин — держави, підприємств транспорту і громадян.

1. Однією з головних вимог законності є добре продумана си-

стема правових демократичних законів та підзаконних актів, що

регулюють відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю тран-

спорту.

Стосовно транспортного права цю вимогу не можна вва-

жати реалізованою. Хоча останнім часом законодавець вживає

заходів для оновлення законодавства, яке регулює цю галузь,

але не можна визнати нормальним, що на сьогодні діє понад

чотириста нормативно-правових актів, більшість із яких — пі-

дзаконні акти.

2. Наступною вимогою законності є відповідність підзакон-

них актів законам і Конституції України.

Ця вимога не реалізована, оскільки нині ще діє ціла низка но-

рмативних актів, які були видані виходячи з відомчих інтересів і

без врахування інтересів та прав користувачів транспорту.

3. Третьою вимогою законності є чітке формулювання та за-

кріплення компетенції, прав і обов’язків державних органів, їх

посадових осіб, підприємств, організацій, підприємців та грома-

дян, їх правового статусу.

Особливою формою дотримання і виконання норм права є за-

стосування права, тобто застосування норм права до передбачу-

ваних ними суспільних відносин.

Норми транспортного права застосовуються до відносин, що

виникають у зв’язку з діяльністю транспорту.

Кожна норма транспортного права є загальним правилом,

що поширюється не на якийсь конкретний випадок, а на той чи

інший вид відносин, на невизначену кількість однорідних ви-

падків.

Так, ст. 909 Цивільного кодексу України визначає, що за дого-

вором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник)

зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до

пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання

вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплати-

ти за перевезення вантажу встановлену плату.

Ця норма передбачає не один якийсь договір перевезення, ук-

ладений між конкретним відправником та перевізником, а взагалі

всякий договір перевезення.

Для правильного застосування норм транспортного законо-

давства необхідно знати межі дії нормативних актів у часі, в про-

сторі та за колом осіб, на яких вони поширюються.

Щодо дії нормативного акта в часі, то вона починається з мо-

менту набуття ним чинності. Цей порядок передбачений ст. 94

Конституції України, в частині V якої зазначається, що закон на-

бирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюд-

нення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше

дня його опублікування.

Зупинення дії нормативного акта відбувається шляхом відмі-

ни його наступним актом того самого органу або у зв’язку із за-

кінченням терміну, на який він був виданий. Дія нормативних ак-

тів у просторі полягає в тому, що закони й інші нормативні акти

діють на території всієї держави, а дія деяких норм транспортно-

го права поширюється на всі транспортні засоби незалежно від

місця їх перебування.

Це, наприклад, має місце на морських суднах незалежно від їх

перебування: в територіальних водах, в іноземних портах чи у відк-

ритому морі. В даному разі діють відповідні статути служби на суд-

нах та дисциплінарні статути. Закони й інші нормативні акти діють

відносно громадян України як на її території, так і за її межами.

Громадяни України, які перебувають за її межами, зокрема на

кораблях, відповідно до ст. 38 та 69 Конституції мають право

брати участь у виборах та референдумах, а стаття 25 Конституції

України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які пе-

ребувають за межами держави.

Водночас громадяни України, які виконують службові обов’яз-

ки на транспортних засобах і перебувають за межами держави,

несуть відповідальність за законами України.

З цього приводу законодавець передбачив спеціальні норми.

Відповідно до п. 8 статті 101 Кримінально-процесуального ко-

дексу України капітани морських суден, що перебувають у дале-

кому плаванні, наділені повноваженнями органу дізнання, і на них

покладені обов’язки вжиття необхідних оперативно-розшукових

заходів з метою виявлення ознак злочину й осіб, які його вчинили,

та відповідно до ст. 104 Кримінально-процесуального кодексу

України за наявності ознак злочину порушувати кримінальну

справу і проводити слідчі дії для встановлення особи, яка його

вчинила. За наявності підстав, передбачених статтею 106, капітан

судна наділений правом затримання підозрюваного у вчиненні

злочину. Окрім цього, капітани морських суден можуть доручити

проведення дізнання одному зі своїх помічників або іншій особі на-

чальницького складу екіпажу і брати участь у слідчих діях за цієї

справою. Складовою частиною процесу застосування права, який

впливає на стан законності, — є тлумачення норм, тобто діяльності

з виявлення волі законодавця, яка закріплена в правовій нормі.

Тлумачення може бути виражене в усній і письмовій формах

та мати офіційний і неофіційний характер.

Суб’єктами неофіційного тлумачення можуть бути як юристи,

так і практичні працівники, зокрема працівники транспорту, гро-

мадяни, громадські організації.

Важливим для режиму законності в діяльності транспортних

підприємств є офіційне тлумачення. Як випливає зі ст. 147 Кон-

ституції України, офіційне тлумачення Конституції та законів

здійснює Конституційний суд України.

Щодо офіційних роз’яснень державних органів, то вони мають

важливе значення в застосуванні норм права у тих випадках, ко-

ли відповідний орган наділений спеціальною компетенцією. Ці

акти не змінюють нормативно-правові акти, а є лише допоміж-

ними правовими актами, спрямованими на ліпше розуміння зміс-

ту норм права в разі їх застосування.

Прикладом роз’яснення нормативно-правових актів може бути

лист Мінтрансу № 20/4-10-7207 від 27 червня 2000 року «Про ви-

користання первинної транспортної документації».

Важливим для режиму законності в діяльності транспортних

підприємств є казуальне тлумачення — коли норма роз’яс-

нюється за конкретною справою, тобто уточнюються суб’єктивні

права та обов’язки, юридичні факти і обставини в рамках конкрет-

них правовідносин.

Воно має місце в рішеннях Вищого Господарського Суду або

Верховного Суду України з конкретних справ. Наприклад, Пос-

танова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993

року «Про практику застосування судами України законодавст-

ва про транспортні злочини»; Лист Вищого Арбітражного Суду

від 18 березня 1993 р. «Про відповідальність морських портів за

простої вагонів при перевезеннях експортних та імпортних ван-

тажів».

Питання для самостійного опрацювання

1. Транспортне право та галузі права.

2. Предмет і метод регулювання транспортного права.

Література до теми 1

 Конституція України.

 Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.

 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

ТЕМА 2. ТРАНСПОРТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття та сутність транспортних правовідносин.

§ 2. Система та особливості транспортних зобов’язань.

§ 1. Поняття та сутність

транспортних правовідносин

Розгляд цього питання слід почати зі з’ясування сутності пра-

вовідносин.

Правові відносини — це частина суспільних відносин, урегу-

льованих нормами права, суб’єкти яких є носіями суб’єктивних

прав і юридичних обов’язків.

Правовідношення — індивідуалізоване відношення, тобто ві-

дношення між окремими особами (громадянами, організаціями,

державними органами, транспортними підприємствами, підприє-

мницькими структурами і громадянами), пов’язаними між собою

правами та обов’язками, що визначають забезпечену законом мі-

ру можливої і необхідної поведінки.

Теорія права вказує на тісний зв’язок між правовою нормою

та правовим відношенням.

Норма права, по-суті, є основною передумовою виникнення,

зміни та припинення правовідносин. Конкретне правовідношення

завжди є результатом впливу норми певної галузі права на пове-

дінку осіб.

Правова норма створює юридичну можливість виникнення й

подальшого руху тільки тієї галузі права, до якої входить ця нор-

ма права. Тобто правовідношення пов’язане з галуззю права. Але,

як ми з’ясували в попередній темі, транспортне право є особли-

вою галуззю.

Які ж правовідносини у зв’язку з цим можна віднести до тран-

спортних, які їх ознаки?

Як вже зазначалося, реалізація транспортної «продукції» здій-

снюється на оплатній основі шляхом проведення операцій з пе-

реміщення в просторі матеріальних цінностей і людей.

І якщо відносини з організації діяльності транспорту оформ-

ляються переважно як адміністративно-правові, то відносини у

сфері надання транспортних послуг користувачам є головним у

діяльності транспортних підприємств і оформляються як цивіль-

но-правові.

За своєю юридичною природою транспортні правовідносини

мають усі ознаки цивільно-правових відносин.

Але, разом з тим, їх необхідно розглядати як різновид цивіль-

но-правових відносин, оскільки вони мають специфічні ознаки.

Далі слід приділити увагу чотирьом основним ознакам, які

притаманні транспортним правовідносинам:

1) однією зі сторін цих правовідносин завжди є транспортна

організація;

2) правовідносини виникають з приводу експлуатації транс-

портних засобів і шляхів сполучення;

3) предметом транспортних правовідносин завжди є діяль-

ність з надання послуг;

4) вони виражають відносини, спрямовані на виконання

основної транспортної функції чи безпосередньо сприяють її

здійсненню.

Якщо перші три ознаки мають місце і в інших відносинах, то

четверта є спеціальною, оскільки вона притаманна виключно

транспортному правовідношенню, виражає спрямованість цього

правовідношення в цілому і надає йому ту специфічність, яка ви-

діляє його серед інших правовідносин.

Лише наявність у правовідношенні сукупності всіх наведених

вище ознак дає підстави вважати його транспортним.

Не можна відносити до транспортних ті правовідносини, де

наявними є тільки одна, дві або три перші ознаки, що мають за-

гальний характер.

Сам по собі факт участі транспортного підприємства чи орга-

нізації в правовідношенні не дає підстави вважати його транс-

портним. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на

капітальне будівництво, кредитні відносини та інші, де однією зі

сторін може бути транспортне підприємство чи організація, в

яких розглянута вище спеціальна ознака відсутня.

До таких самих правовідносин можна віднести зобов’язання,

що ґрунтуються на договорах оренди транспортних засобів, —

рухомого складу залізниць, морських та річкових суден, повітря-

ного, автомобільного транспорту. Всі вони укладаються з приво-

ду використання засобів перевезення, мають правову природу

договорів майнового найму і не можуть бути віднесеними до

транспортних правовідносин.

Прикладом цього може бути чартерне повітряне перевезення

(ст. 61 Повітряного кодексу України), яке виконується на підставі

договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна

сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрах-

тувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних

суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення па-

сажирів, багажу, вантажу та пошти або для іншої мети, якщо це

не суперечить чинному законодавству України.

Не можуть бути віднесеними до транспортних правовідносин

зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного Коде-

ксу України про виконання авіаційних робіт.

Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, вико-

ристання гелікоптерів на будівництві висотних споруд здійсню-

ються на підставі угод про виконання цих робіт або разових заяв

юридичної чи фізичної особи, узгоджених з органом державного

регулювання діяльності авіації України.

У цьому разі послуги у вигляді польотів повітряного судна не

мають самостійного значення, а являють собою лише один із за-

собів виконання робіт, для чого договір і укладається.

Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору

підряду, що передбачений Цивільним Кодексом України.

Як видно з викладеного, послуга, що надається за допомогою

транспорту, сама по собі не породжує транспортного правовід-

ношення.

Все залежить від спрямованості послуги, від її характеру.

Повторимо, що для визнання правовідношення транспортним

необхідна спеціальна ознака, розглянута вище.

Окрім вищевикладеного, необхідно визначитися з правовідно-

синами, що виникають у зв’язку з використанням магістральних

трубопроводів, якими здійснюється транспортування вуглевод-

нів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з

місць їх видобутку (від промислів), виготовлення чи зберігання

до місць їх переробки чи споживання, перевантаження або пода-

льшого транспортування.

Відповідно до Закону України «Про трубопровідний транс-

порт» від 15 травня 1996 року експлуатація трубопроводів визна-

ється одним з різновидів транспортної діяльності, оскільки вона

полягає в переміщенні в просторі матеріальних цінностей, що

притаманно саме транспорту.

З виробничо-економічного погляду цей вид можна назвати

своєрідним, оскільки він відрізняється від інших видів транспор-

ту тим, що тут немає рухомого складу, магістральні трубопрово-

ди одночасно є засобами доставки продукції і шляхами сполу-

чень. Транспортування магістральними трубопроводами слід

розглядати не лише як суто транспортний процес, а і як форму

постійного, протягом тривалого часу розподілу продукції спожи-

вачам за попередньою домовленістю, яке супроводжується вико-

нанням цілого ряду подібних операцій.

За юридичною природою правовідносини, що виникають у

користуванні трубопроводами, відрізняються від правовідносин у

користуванні іншими видами транспорту.

Якщо транспортування продукції здійснюється організаціями

транспорту інших видів, то вони, отримуючи продукцію для дос-

тавки, не перебирають на себе функції організації-постачальника,

а виконують тільки зобов’язання з переміщення чи транс-

портування продукції.

У цьому разі процес переміщення продукції відокремлюється

економічно та юридично, в результаті чого й виникають транс-

портні зобов’язання.

Водночас експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16

Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15 трав-

ня 1996 р., є постачанням споживачам продукції, яке, по суті,

об’єднує в собі поставку і транспортування, і ці відносини не

можуть вважатися транспортними відносинами та повинні регу-

люватися нормами договору поставки, передбаченими главою 64

Цивільного Кодексу України.

Транспортними ці правовідносини можуть бути визнаними

лише за умови укладення багатосторонніх угод між організацією-

постачальником (відправником) продукції; транспортною органі-

зацією, у володінні (або управлінні) якої перебуває трубопровід;

та споживачами (отримувачами) продукції, які розташовані по

трасі цього трубопроводу.

Те саме можна сказати про перевозку пошти.

Якщо воно здійснюється транспортними засобами, що нале-

жать органам зв’язку, то мову про транспортне правовідношення

вести не можна, оскільки це один з процесів діяльності органів

зв’язку взагалі.

А в разі, якщо пошта перевозиться транспортною організацією

на її засобах за окремими договорами з органами зв’язку, ми ма-

тимемо справу з економічно відокремленим напрямком діяльнос-

ті транспортного підприємства, що регулюється договором пере-

возки і за юридичною ознакою може бути віднесеним до

транспортного правовідношення.

Можна зробити висновок, що транспортні правовідносини —

це врегульовані нормами права відносини, в яких однією зі сто-

рін є транспортна організація і які виникають з метою викорис-

тання засобів перевезення та шляхів сполучення і виражають ос-

новну діяльність транспорту з переміщення матеріальних ціннос-