Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

141

За рівнем спеціалізації фінансових посередників виділяють спеці-

алізованих фінансових посередників та інтегрованих фінансових по-

середників (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Класифікація фінансових посередників за рівнем спеціалізації

На наш погляд, більш повно фінансові посередники можуть бути

класифіковані за критерієм інституціональної структури фінансового

ринку. Всіх учасників фінансового ринку можна звести в такі групи:

емітенти – юридичні особи, місцеві органи самоврядування, держава

в особі уповноважених органів; інвестори – фізичні особи та юридичні

особи – інституціональні інвестори, які включають інститути спільного

інвестування, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компа-

ній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові уста-

нови; професійні учасники фондового ринку, які забезпечують торгівлю

цінними паперами, управління активами інституціональних інвесторів,

організацію торгівлі на фондовому ринку та депозитарну діяльність.

В умовах ринкової економіки фінансові посередники повинні за-

безпечити ефективне функціонування фінансового ринку і, відповідно,

створення ефективного механізму трансформації тимчасово вільних

фінансових ресурсів в інвестиції. Місце та роль фінансових посередни-

ків у механізмі функціонування фінансового ринку з точки зору його

учасників подано на рис. 3.3.

Фінансові посередники

Спеціалізовані

фінансові посередники

Інтегровані

фінансові посередники

Банки

Небанківські

фінансові установи

Фінансові

супермаркети

Класичні

Інвестиційні компанії

Страхові компанії

Лізингові компанії

Недержавні

пенсійні фонди

Компанії з управління

фінансовими активами

Інститути

спільного інвестування

Іпотечні

Інвестиційні

142

143

Слід зазначити, що, на нашу думку, всіх фінансових посередників

необхідно поділити на дві групи, оскільки вони виконують принципо-

во різні функції і належать до різних структурних елементів механізму

фінансового ринку. Так перший рівень фінансових посередників – це

інституціональні інвестори, які є посередниками безпосередньо між

інвесторами – фізичними та юридичними особами та емітентами.

Другий рівень – це інфраструктурні фінансові посередники, до яких

відносять професійних учасників інфраструктури фінансового ринку.

Завдання фінансових посередників першого рівня полягає в тому, щоб

акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси фізичних та юриди-

чних осіб, як правило в невеликих обсягах, і перетворити їх на потужні

інвестиції для емітентів – суб’єктів господарювання, місцевих органів

самоврядування та уповноважених державних органів. До таких ін-

ституціональних інвесторів слід віднести:

· банки, які акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб у ви-

гляді депозитів та перетворюють їх на інвестиції шляхом надання

кредитів суб’єктам господарювання перш за все довгострокового

характеру. Крім того, банки можуть проводити операції з цінними

паперами як суб’єктів господарювання, так і субнаціональними об-

лігаціями та облігаціями внутрішньої державної позики;

· інститути спільного інвестування – провадять діяльність, пов’язану

із залученням, об’єднанням грошових коштів інвесторів з метою

отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів,

корпоративні права та нерухомість;

· взаємні фонди інвестиційних компаній – це фонди, керовані інвес-

тиційною компанією, що акумулює кошти від великої кількості фі-

зичних та юридичних осіб і інвестує їх в акції, облігації, опціони та

інші цінні папери на товарному і грошовому ринках. Коли інвестор

вкладає кошти в такий фонд, він купує в ньому частку і стає його

співвласником;

· недержавні пенсійні фонди – це юридичні особи, які мають статус

неприбуткової організації або непідприємницького товариства, що

функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення

пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подаль-

шим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні

виплати учасникам. Вклади, внесені в недержавні пенсійні фонди,

акумулюються та інвестуються у прибуткові активи. При такій сис-

темі учасники недержавних пенсійних фондів після досягнення пен-

сійного віку отримуватимуть пенсію значно вищу ніж може надати

держава;

144

· страхові компанії формують страхові фонди та страхові резерви,

шляхом нагромадження страхових внесків фізичних і юридичних

осіб та інвестування сформованих фондів грошових ресурсів в еко-

номіку, збільшуючи ці фонди і отримуючи певний прибуток від

проведених операцій.

Основним завданням інфраструктурних посередників є обслугову-

вання потоків фінансових ресурсів, інформації та послуг фінансового

характеру, що спрямовані на створення оптимальних умов пошуку

продавців та покупців. До посередників другого рівня належать фондо-

ві біржі, реєстратори, зберігачі, депозитарії, брокери, дилери, андерай-

тери, компанії з управління активами інституційних інвесторів та ін.

Слід звернути увагу на ту ситуацію, що серед вчених, що дослі-

джують проблеми функціонування фінансових установ та їх впливу як

на розвиток фінансової системи країни, так і на економічне зростання

в цілому, на сьогодні не існує одностайності. Можна вважати давно

визнаним фактом наявність тісного зв’язку між рівнем розвитку фі-

нансової системи та інтенсивністю економічного розвитку тієї чи

іншої країни. Водночас, характер цього зв’язку досі залишається

предметом дискусії. Одна позиція, яка вперше була найбільш чітко

сформульована Й. Шумпетером, виходить із активного впливу фінан-

сових інститутів на економіку за рахунок більш ефективної трансфо-

рмації заощаджень в інвестиції. З іншого боку, багато досить впливо-

вих економістів приписують фінансовій системі досить пасивну роль,

вважаючи, що вона лише обслуговує виникаючі в економіці потреби

у посередницьких послугах. Наприклад, лауреат Нобелівської премії

Р. Лукас відзначав, що значення фінансового сектора для економічного

зростання надто переоцінюється [25].

Необхідно зазначити, що рівень розвитку фінансових посередни-

ків є одним із важливих напрямків дослідження розвитку фінансової

системи як окремих країн. так і світової фінансової системи. У зв’язку

з цим дослідженню даного питання приділяється досить серйозна ува-

га з боку фахівців Світового банку [218; 222; 225]. При цьому аналіз

впливу проводився на декількох рівнях: шляхом порівняння значень

та динаміки показників за значними вибірками країн, галузей та

окремих підприємств. Важливе значення мають також і дослідження

взаємозв’язку між розвитком фінансової системи та інституційним

середовищем, включаючи тип законодавчої системи, її орієнтацію на

забезпечення прав інвесторів, забезпечення контрактного права тощо.

Зазначені дослідження довели, що показники розвитку фінансової сис-

теми в цілому та фінансових посередників зокрема не просто коре-

люють із довгостроковими темпами економічного зростання, але і що

зв’язок між ними має стійкий причинно-наслідковий характер. Крім

145

того, були отримані важливі дані щодо механізмів впливу фінансових

інститутів на економіку. Погляд на ці механізми значною мірою зале-

жить від того, в термінах якої дисципліни обговорюється проблема.

Так у межах теорії економічного розвитку фундаментальне значення

має процес нагромадження капіталу. Як свідчить світовий досвід та

зокрема підтверджують дані по Україні, інвестиції у виробництво на

діючих підприємствах в основному фінансуються за рахунок власних

фінансових ресурсів – прибутку та амортизаційних відрахувань [247].

Водночас, оскільки в значній кількості країн, зокрема і в економічно

розвинутих країнах, ключова роль у зовнішньому фінансуванні інвес-

тицій належить банкам, фінансова система багато в чому ототожню-

ється з банківською, а аналіз, як правило, зводиться до обговорення

проблем та перспектив функціонування останньої, що також є харак-

терним і для України.

Прихильники “банківського” підходу вважають, що їх першоряд-

не значення визначається проведенням банками цілеспрямованого

аналізу кредитованого бізнесу та значними можливостями контролю-

вати діяльність менеджерів. З іншого боку, цілий ряд дослідників

вважають більш важливою частиною фінансової системи ринки капі-

талу. Ця точка зору аргументується важливістю ринків як унікального

джерела загальнодоступних сигналів щодо інвестиційної привабливості

тих чи інших галузей та фірм. Емпірично доведено значний позитив-

ний внесок сформованих ринком оцінок в підвищенні ефективності

економіки.

З точки зору корпоративних фінансів у класичній роботі Міллера-

Модільяні зазначено, що різні способи фінансування рівнозначні для

компанії за умови існування ефективних ринків. Слід зазначити, що

в цій роботі було введено цілий ряд обмежень, які не дозволяють ви-

користовувати дану теорію в умовах розвинутої ринкової економіки,

не кажучи про країни з перехідною економікою, в яких лише форму-

ються базові умови функціонування ефективних фінансових ринків.

Фактичні співвідношення між роллю банків та ринків капіталу в різ-

них країнах мають досить значні розбіжності.

В останні роки на перший план починає виходити “функціональ-

ний” підхід, згідно з яким важливо не те, чи засноване фінансове по-

середництво на банках чи на ринках, а те, наскільки ефективно існуюча

система посередництва забезпечує виконання своїх фундаментальних

функцій:

· обслуговування трансакцій в економіці;

· агломерація капіталу, оскільки досить часто суб’єкти господарю-

вання вимагають такі обсяги капіталу у вигляді інвестицій, які не

можуть бути забезпечені одним або навіть декількома інвесторами;

146

· розподіл інвестиційних ресурсів;

· забезпечення страхування, розподіл та диверсифікація ризиків;

· посилення корпоративного контролю.

В межах даного підходу значна увага приділяється взаємозв’язку

між інститутами, ринками та інструментами у процесі посередницької

діяльності. Підвищення якості послуг, що надають фінансові посеред-

ники, можуть суттєво впливати на економіку за рахунок підвищення

норми зберігання, активізації нагромадження основного капіталу та

його більш ефективного розподілу, зокрема активізації інноваційної

діяльності.

На основі проведених досліджень більш ніж у 50 країнах світу за

період з 1990 по 1995 рік було визначено ряд індикаторів, зокрема

і індикатори, що характеризують рівень розвитку фінансових посере-

дників в країні.

Слід зазначити, що рівень розвитку фінансових посередників ба-

гато в чому визначає формування як фінансової архітектури країни

в цілому, так і моделі розвитку фінансового ринку країни – ринково

орієнтованої, банкоцентричної чи конвергентної. Відповідно всі ін-

дикатори можна згрупувати в такі блоки:

· оцінка фінансової архітектури;

· розмір фінансової системи країни та її ефективність;

· рівень розвитку фінансових посередників та фінансового ринку.

Оцінка фінансової архітектури дозволяє зробити висновок про те,

який із сегментів фінансової системи виконує роль основного посере-

дника і відповідно визначити модель розвитку фінансового ринку кра-

їни. У випадку, якщо переважаюча роль належатиме банкам, то ми

матимемо банкоцентричну модель. Якщо ж провідна роль у забезпе-

ченні трансформації заощаджень в інвестиції для розбудови економі-

ки країни належатиме небанківським фінансовим установам, то можна

буде стверджувати про наявність ознак ринково орієнтованого фінан-

сового ринку. Основними показниками, що використовуються для за-

значеного аналізу, є:

· співвідношення активів банків та капіталізації ринку капіталу;

· співвідношення активів банків та небанківських фінансових уста-

нов;

· співвідношення вимог банків до приватного сектора економіки та

обсягу торгів на ринку капіталу;

· співвідношення вимог небанківських фінансових установ до прива-

тного сектора та обсягу торгів на ринку капіталу.

Розмір фінансової системи країни та її ефективність визначається

за допомогою показників, які дозволяють порівняти ефективність

147

функціонування ринку капіталу та грошового ринку країни, тобто порі-

вняти, наскільки ефективно працюють небанківські фінансові установи

та банківська система країни, і хто з них більше впливає на розвиток

фінансового ринку країни. До основних показників, за допомогою

яких робиться висновок про ефективність функціонування фінансово-

го посередництва та фінансової системи в цілому належать:

· співвідношення загального обсягу торгів на фондовому ринку та чи-

стого процентного доходу банків;

· співвідношення загального обсягу торгів на фондовому ринку та на-

кладних витрат банків;

· співвідношення коефіцієнта оборотності фондового ринку та частки

чистого процентного доходу банків у активах банків;

· співвідношення коефіцієнта оборотності фондового ринку та частки

накладних витрат банків у активах банків;

· співвідношення накладних витрат банків та загальних активів бан-

ків. Незважаючи на те, що даний показник на перший погляд не ві-

дображає ефективності функціонування банківського сектора, але

високий рівень накладних витрат може свідчити про неефективне

використання фінансових ресурсів та низький рівень конкуренто-

спроможності зазначеної фінансової установи. Слід зазначити, що

даний показник можна також розраховувати і для небанківських

фінансових установ;

· співвідношення чистого процентного доходу банків та загальних ак-

тивів банків – невисокі значення показника свідчать про високий рі-

вень конкуренції в банківському секторі країни та його ефективність.

Рівень розвитку фінансових посередників та фінансового ринку

визначається через аналіз таких показників.

Коефіцієнт фінансового розвитку, що визначається як сума внутрі-

шніх кредитів (за винятком міжбанківських кредитів) та ринкової капі-

талізації у відсотках до валового внутрішнього продукту – розрахований

таким чином показник об’єднує показники розвитку і банківської сис-

теми і ринку капіталу країни.

Подані нижче показники можна об’єднати в групу показників лі-

квідності, до яких слід віднести:

· коефіцієнт ліквідності, який досить часто називають показником

“фінансової глибини”, що характеризує розміри фінансово-

посередницького сектора і визначається як його сумарні ліквідні

пасиви, що включають в себе готівку та зобов’язання банків та не-

банківських установ у відсотках до ВВП. Слід зазначити, що

в економічно розвинутих країнах даний показник знаходиться

приблизно на рівні 2/3 від обсягу валового внутрішнього продукту,

148

в той час як в країнах, де фінансовий ринок знаходиться на стадії

становлення, знаходиться на рівні 1/4;

· коефіцієнт співвідношення активів банків та ВВП, що фактично

характеризує загальний розмір банківської системи країни. Даний

показник коливається в країнах з розвинутим фінансовим ринком

залежно від того, який тип моделі сформувався – банкоцентричний

чи ринково орієнтований.

На наш погляд, даний перелік показників доцільно доповнити

уточненим показником ліквідності, а саме – показником ліквідності

ринку капіталу, який розраховується як співвідношення обсягу торгів

акціями та ринкової капіталізації, що більш жорстко характеризує

ефективність функціонування саме ринку капіталу країни.

Подані показники можна об’єднати в групу, що характеризує рі-

вень фінансової активності посередників, а саме:

· коефіцієнт, що характеризує співвідношення суми внутрішніх кре-

дитів (за винятком міжбанківських кредитів) та обсягу торгів на ри-

нку капіталу у відсотках до валового внутрішнього продукту;

· співвідношення вимог банків до приватного сектора та ВВП;

· співвідношення вимог небанківських фінансових інститутів до при-

ватного сектора та ВВП;

· співвідношення активів центрального банку та ВВП;

· коефіцієнт концентрації банківського сектора, що характеризується

співвідношенням активів трьох найбільших банків та загальних ак-

тивів банків;

· коефіцієнт присутності іноземного капіталу в банківській системі

країни, який, як правило, має тенденцію до зниження в країнах з ви-

соким рівнем ВВП на душу населення. На нашу думку, аналогічний

коефіцієнт доцільно розраховувати і для інших фінансових посеред-

ників, оскільки вони можуть контролювати суттєві потоки заоща-

джень в економіці країни;

· співвідношення ринкової капіталізації та ВВП;

· співвідношення обсягу торгів на ринку капіталу та ВВП;

· співвідношення активів кредитних інститутів та капіталізації ринку.

Запропоновані показники дозволяють певною мірою визначити

ефективність функціонування фінансових посередників у країні та їх

вплив на економічне зростання. Водночас необхідно підкреслити, що

для кожної країни не стільки важливим є конкретна фінансова архіте-

ктура, що характеризується співвідношенням ролі банківської системи

чи ринку капіталу, скільки загальний рівень розвитку фінансових по-

середників. Основні показники розвитку фінансового посередництва

в Україні наведено в таблиці 3.1.

149

Таблиця 3.1

Показники розвитку фінансового посередництва в Україні

Рік

Показник

2004 2005 2006

Фінансова архітектура

Співвідношення активів банків та ринкової капіталізації 2,26 1,74 1,63

Співвідношення активів банків та небанківських фінансових установ 6,53 9,00 10,97

Співвідношення вимог банків до приватного сектора та обсягу торгів

на ринку капіталу

0,05 0,08 0,16

У тому числі організованого ринку 1,57 2,04 2,7

Розмір та ефективність фінансової системи

Співвідношення активів банків та ВВП 0,41 0,51 0,66

Співвідношення активів фінансових посередників до ВВП 0,47 0,56 0,72

Співвідношення активів фінансових посередників та ринкової

капіталізації до ВВП

0,65 0,85 1,12

Коефіцієнт фінансової глибини 0,36 0,44 0,48

Коефіцієнт ліквідності ринку капіталу 2,21 1,40 1,04

Співвідношення чистого процентного доходу та активів банків 0,04 0,04 0,04

Співвідношення загального обсягу торгів на ринку та чистого процентного

доходу банків

55,4 49,7 36,02

У тому числі загального обсягу торгів на організованому ринку та чистого

процентного доходу банків

1,60 2,02 2,10

Співвідношення коефіцієнта оборотності фондового ринку та частки

накладних витрат в активах банків

5,5 7,5 17

Співвідношення коефіцієнта оборотності фондового ринку та частки

чистого процентного доходу в активах банків

2,75 3,75 4,25

Активність фінансових посередників

Співвідношення вимог банків до приватного сектора та ВВП 0,04 0,08 0,15

Співвідношення активів трьох найбільших банків до активів банків 0,26 0,25 0,24

Співвідношення суми кредитів та обсягу торгів на ринку капіталу до ВВП 1,19 1,24 1,38

У тому числі співвідношення суми кредитів та обсягу торгів на

організованому ринку капіталу до ВВП

0,28 0,36 0,51

Співвідношення ринкової капіталізації та ВВП 0,18 0,29 0,40

Співвідношення обсягу торгів на ринку капіталу та ВВП 0,93 0,91 0,92

У тому числі співвідношення обсягу торгів на організованому ринку

капіталу та ВВП

0,03 0,04 0,05

150

В Україні провідну роль у фінансовому посередництві відіграють

на сьогодні саме банки. Так показник співвідношення активів банків

та небанківських фінансових установ свідчить про те, що в Україні на

сьогодні формується стійка тенденція до розвитку банкоцентричної

моделі фінансового ринку. Протягом аналізованого періоду активи

банків зросли порівняно з активами небанківських фінансових посе-

редників. Якщо в 2004 році активи банків у 6,5 раза перевищували ак-

тиви небанківських фінансових посередників, то вже в 2006 році майже

в 11 разів.

Слід зазначити, що у процесі розрахунків, показники в яких ви-

користовувались, дані щодо обсягу торгів на ринку капіталу нами оці-

нювались з двох позицій, а саме – загального обсягу торгів за даними

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та обсягу тор-

гів на організованому ринку. Це потрібно для того, щоб оцінити більш

реально ситуацію на ринку капіталу, оскільки в Україні частка органі-

зованого ринку є досить незначною, а операції на неорганізованому

ринку характеризуються низьким рівнем прозорості та ефективності.

Крім того, діяльність фінансових посередників в першу чергу стосу-

ється саме організованого ринку країни. Таким чином, роль фінансо-

вого посередництва в даному випадку буде оцінена більш об’єктивно.

Як видно з даних таблиці 3.1, зазначені показники досить сильно від-

різняються між собою.

Стосовно показників, що відображають розмір та ефективність

фінансової системи країни, то їх значення є досить невисокими порів-

няно із показниками країн, в яких фінансовий ринок знаходиться на

високому рівні розвитку. Так, наприклад, в США розмір активів осно-

вних фінансових посередників протягом 2004-2006 років у 3 рази пе-

ревищував обсяг ВВП, в той час як в Україні цей показник становив

у 2006 році лише 0,72.

На сучасному етапі розвитку фінансового ринку України досить

складним є проведення саме комплексної оцінки його розвитку. Це

пов’язано з цілим рядом причин, зокрема, наприклад, офіційна інфор-

мація стосовно небанківських фінансових установ, таких як: недержа-

вні пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, фінансові установи є

досить обмеженою, оскільки звіти про роботу Державної комісії з регу-

лювання ринків фінансових послуг України фактично подають інформа-

цію лише за період з 2004 по 2006 рік, і обсяг такої інформації є досить

обмеженим, його недостатньо для проведення об’єктивної оцінки.

З точки зору державних установ, що регулюють діяльність всіх

фінансових посередників, не існує на сьогодні комплексного підходу,