Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

161

Якщо ж проаналізувати структуру інвестицій пенсійних фондів

країн, де функціонують найбільші “пенсійні” ринки, а саме: Австралії,

Канади, Японії, Нідерландів, Швейцарії, Великобританії та США, то

за даними компанії Watson Wyatt у 2006 році їх структура була такою:

акції – 60,2 %, облігації – 25,5 %, грошові інструменти – 7 %, нерухо-

мість та інші – 7,3 %. Загальний обсяг світових пенсійних накопичень

становив у 2006 році – 23,5 трлн. дол. США.

Слід зазначити, що на сьогодні є ряд факторів, які стримують

перехід до диверсифікації активів пенсійних фондів та впливають

на формування активів відповідно до встановлених законодавством

вимог:

· необхідність стимулювання добровільного розвитку рейтингування

на підставі добровільного розкриття інформації;

· необхідність створення та забезпечення функціонування ринкового

середовища, зокрема, розширення переліку інвестиційних інструмен-

тів, що дозволені до інвестування пенсійних активів, випуск цільових

державних цінних паперів, захищених від інфляції;

· поліпшення стану корпоративного управління на вітчизняних під-

приємствах;

· необхідність розширення фінансового інструментарію для діяльнос-

ті недержавних пенсійних фондів, який забезпечує надійність та

прийнятну дохідність.

Наряду з оцінкою стану інвестування коштів недержавними пен-

сійними фондами необхідно проаналізувати і аналогічну діяльність

страхових компаній, оскільки вони разом повинні бути найпотужні-

шими небанківськими інвесторами на фінансовому ринку країни

(табл. 3.7).

Таблиця 3.7

Структура інвестування активів страхових компаній у 2006 році

Загальна сума сформованих

страхових резервів

Страхові резерви

млн. грн. %

Всього 17488,2 100,0

У тому числі за напрямами інвестування:

Кошти на поточних рахунках у банках 773,6 4,4

Банківські вклади (депозити) 5453,7 31,2

Банківські метали 41,1 0,2

Нерухоме майно 794,6 4,5

Акції 7626,1 43,6

162

Продовж. табл. 3.7

Загальна сума сформованих

страхових резервів

Страхові резерви

млн. грн. %

Облігації 363,5 2,1

Іпотечні сертифікати 40,3 0,2

Цінні папери, що емітовані державою 183,4 1,1

Права вимоги до перестраховиків 2163,9 12,4

Інші категорії активів відповідно до законодавства 47,9 0,3

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових

послуг найбільшу частку коштів інвестовано в акції та на депозити

банків відповідно 43,6 та 31,2 %. На нашу думку, сформована струк-

тура є певною мірою ризикованою, оскільки інвестиції в ті активи, які

дають змогу вирівняти ризик, а саме – облігації та державні цінні па-

пери є досить низькими. Особливо враховуючи той факт, що законо-

давчо дозволено в ці активи вкладати коштів значно більше. На наш

погляд, це також пов’язано як і у випадку з недержавними пенсійними

фондами, зокрема і з невисоким рівнем розвитку ринку капіталу в кра-

їні та відсутністю достатньої кількості високонадійних та високолікві-

дних цінних паперів саме довгострокового характеру. Все це знижує

рівень ефективності функціонування базових для розвинутих країн

фінансових посередників.

Слід також відзначити, що останнім часом досить інтенсивно по-

чали розвиватись інститути спільного інвестування. Так 2006 рік став

роком активного розвитку ринку спільного інвестування. Швидкими

темпами зростала кількість суб’єктів ринку, вартісні показники обсягу

ринку, відчутні досягнення показав ринок і за якістю управління акти-

вами. Це підтверджується тим, що за період з 2004 по 2006 рік питома

вага чистих активів інститутів спільного інвестування у валовому

внутрішньому продукті країни зросла з 0,44 до 2,6 %. Для української

економіки – це досить швидкі темпи розвитку.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу вартість

чистих активів інститутів спільного інвестування за період з 2004 по

2006 рік збільшилась у 9 разів (табл. 3.8). З даних, наведених у таб-

лиці 3.8, можна зробити висновок, що зазначений тип фінансових

посередників розвивається досить динамічно. Серед розглянутих

фінансових посередників саме інститути спільного інвестування де-

монструють найбільші темпи розвитку. У структурі фондів найбільшу

163

частку займають активи венчурних фондів, їх питома вага є найбіль-

шою за весь аналізований період з 2004 по 2006 рік і становить від-

повідно – 92,4,91,8 та 91,5 %.

Таблиця 3.8

Динаміка вартості чистих активів

інститутів спільного інвестування, млн. грн.

Рік Темп зростання, %

Інститути

спільного

інвестування

2004 2005 2006

2005

до 2004 р.

2006

до 2005 р.

Відкриті 3,383 27,962 61,959 726,6 121,6

Інтервальні 24,032 31,269 41,425 30,1 32,5

Закриті (невенчурні) 88,722 341,048 1079,164 284,4 216,4

Венчурні 1406,521 4497,762 12743,715 219,8 183,3

Разом 1522,657 4898,042 13926,263 221,7 184,3

Позитивні зрушення відбулися в обсягах внесків фізичних осіб до

інвестиційних фондів. На тлі всього ринку ці зрушення незначні: чисті

активи, що належать фізичним особам, на кінець 2006 року складають

2,79 % від загальної активів. При порівнянні обсягів розміщених кош-

тів фізичних осіб у інвестиційні фонди та на банківські депозити –

розрив складає 275 разів. Проте у межах фондів, які можуть працюва-

ти з населенням, зміни відчутні. За 2006 рік обсяг вкладень фізичних

осіб зріс у 8 разів, в той час коли чисті активи невенчурних фондів

зросли лише в 3 рази. Найбільший приріст забезпечили закриті інвес-

тиційні фонди, в яких участь фізичних осіб збільшилась з 2,52 до

30,41 % за 2006 рік.

Аналізуючи структуру інвестиційних портфелів, зазначимо, що

близько 55 % активів ринку спільного інвестування розміщено в цін-

ні папери (рис. 3.8). На відміну від інвестування коштів страховими

компаніями та недержавними пенсійними фондами, структура кош-

тів, розміщених інститутами спільного інвестування в цінні папери є

більш різноманітною. Зазначені інвестори працюють як з акціями,

так і з облігаціями, причому з облігаціями підприємств, субнаціона-

льними облігаціями та облігаціями внутрішньої державної позики.

Крім того, на відміну від інших фінансових посередників інститути

спільного інвестування розміщують кошти в ощадні сертифікати та

векселі.

164

Рис. 3.8. Структура портфеля цінних паперів

інститутів спільного інвестування за 2006 рік, млн. грн.

Це в свою чергу дозволяє отримувати досить високі обсяги прибу-

тку та забезпечувати зацікавленість населення в інвестиційних фондах

у порівнянні з альтернативними напрямками інвестування. Середня

прибутковість невенчурних інвестиційних фондів склала 35,43 %.

В цілому середньоринкова прибутковість становила 39,96 %.

Лідером, як і в 2005 році, став сегмент венчурних фондів з рівнем

прибутковості 40,36 %. Найгірші результати показали інтервальні ін-

ститути спільного інвестування: їхня прибутковість склала 14,96 %.

Отже, такі організації, як недержавні пенсійні фонди, інвестицій-

ні фонди, страхові компанії, є найактивнішими учасниками фінансо-

вих ринків розвинутих країн. В Україні ці інститути поки перебувають

на початковому етапі свого розвитку і не мають значних ресурсів для

інвестування в цінні папери. Проте подальший розвиток ринку зале-

жатиме від величини наявного попиту – ефективності і розміру інсти-

туційних інвесторів.

Одним із найбільш нагальних завдань щодо розвитку інституційних

інвесторів на ринку України, як зазначають більшість іноземних фахі-

вців, що досліджують стан розвитку фінансового ринку України, є

зменшення стимулів їх участі у тіньових схемах та переслідування не-

законних трансакцій з відмивання коштів. Участь у тіньових схемах

означає:

· менше приділення уваги і менш якісне виконання основних функцій

фінансового посередника, що може призвести до збільшення ризи-

кованості як окремих інститутів, так і фінансового ринку в цілому;

· підрив довіри до фінансового сектора, що обмежує доступ фінан-

сових інститутів до ресурсів населення та може мати негативні

Облігації

підприємств

3517

Ощадні

сертифікати

Інші цінні папери

Акції

4280

ОВДП

Облігації

місцевих позик

Векселі

951

165

наслідки для стабільності як фінансового сектора, так і економі-

ки в цілому;

· зменшення довіри до України з боку іноземних інвесторів.

Для усунення таких недоліків функціонування фінансового сек-

тора, перш за все, необхідно усунути стимули для використання окре-

мих видів фінансових інститутів з цією метою. Насамперед, необхідно

впорядкувати оподаткування прибутку підприємств (лібералізація до-

зволених витрат, наближення податкового і бухгалтерського обліку)

та привести оподаткування страхових компаній у відповідність до

практик країн ОЕСР.

Окремим компонентом розвитку інституційних інвесторів є акти-

візації дій щодо впровадження пенсійної реформи. Це дозволить

більш швидко розвиватися недержавним пенсійним фондам, які мо-

жуть стати активними учасниками фінансового ринку України. Проте

необхідно враховувати декілька факторів. По-перше, ефективного

розвитку недержавних пенсійних фондів неможливо досягнути без

розвинутих інших складових фінансового сектора, зокрема органі-

зованого ринку капіталу, розширення набору доступних фінансових

інструментів та ін. По-друге, не можна очікувати, що недержавні

пенсійні фонди стануть суттєвими гравцями на фінансовому ринку за

короткий проміжок часу. Це пояснюється тим, що сам по собі процес

їх створення та процес залучення клієнтів є досить тривалим. Ситуа-

ція при цьому ускладнюється можливими труднощами при залученні

клієнтів через недовіру населення та його необізнаність із фінансовим

сектором.

В цілому, розвиток інституційних інвесторів може мати позитив-

ний вплив на економіку України через сприяння ефективному пере-

розподілу капіталу та розширення пропозиції інвестиційних ресурсів.

Також це має розширити можливості економічних агентів щодо залу-

чення додаткових коштів для розвитку з одного боку та посилити

стимули для їх ефективного використання з іншого.

Подальші заходи, пов’язані з лібералізацією руху капіталу, пови-

нні включати в себе:

· вдосконалення банківського і фінансового нагляду для моніторингу

міжнародних трансакцій і використання складних фінансових ін-

струментів, як наприклад, деривативів;

· повне застосування міжнародних стандартів обліку в фінансовому

та корпоративному секторах;

· вдосконалення статистики платіжного балансу і системи відстеження

зовнішньоекономічних фінансових потоків. Мова йде про моніторинг

166

макроекономічних агрегатів, а не індивідуальних трансакцій, як

у випадку банківського і фінансового нагляду;

· повне використання стандартів інформаційної прозорості урядом

і НБУ;

· перехід до нового монетарного режиму – таргетування інфляції при

плаваючому валютному курсі або фіксованого курсу за відсутності

внутрішньої монетарної політики;

· ведення відповідальної монетарної і фіскальної політики для досяг-

нення збалансованості бюджету, зменшення державного боргу

і зменшення інфляції.

Досягнення стратегічних цілей розвитку фінансового ринку

України вимагає в довгостроковому періоду створення системи регу-

лювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція

внутрішнього фінансового ринку до європейського ринку, наявність

повноцінно функціонуючої реформованої пенсійної системи. При

цьому система регулювання і нагляду має бути повністю здатна, по-

перше, підтримувати стабільність ринку за рахунок впровадження

ефективного нагляду за адекватністю капіталу, пруденційного нагляду

та переорієнтування на нагляд на основні системи управління ризика-

ми, по-друге, забезпечувати захист прав інвесторів та споживачів, ви-

користовуючи розкриття інформації учасниками фінансового ринку

на основі загальноприйнятих стандартів бухгалтерського обліку, та

недопущення зловживань з боку фінансових посередників та профе-

сійних учасників ринку, по-третє, підтримувати достатній рівень кон-

куренції, ефективний нагляд за фінансовими холдингами та запобігати

використанню фінансових установ у тіньових та незаконних схемах.

3.3. Значення інститутів інфраструктури

в розвитку фінансового ринку України

Вітчизняний фінансовий ринок формується в умовах трансформа-

ції економічних відносин, а механізм його функціонування визначає

потенційні можливості впливу на економіку. Кардинальні економічні

реформи не можуть вважатися завершеними доти, поки не буде ство-

рений ефективно діючий фінансовий ринок, що дозволяє залучити

в економіку інвестиційні ресурси. З огляду на масштаби економічних

перетворень, які відбуваються в Україні у процесі структурної пе-

ребудови, необхідні колосальні фінансові кошти, які не в змозі на-

дати ні бюджетна система, ні внутрішні джерела фінансування

167

суб’єктів господарювання. У цьому зв’язку роль фінансового ринку

є досить вагомою.

В сучасних умовах не викликає сумніву той факт, що фінансо-

вий ринок має системний характер і являє собою, з одного боку, су-

купність економічних відносин, що виникають між його учасниками

з приводу обігу фінансових ресурсів та інструментів, а з іншого боку,

є специфічним способом організації та взаємодії елементів системи

фінансового ринку – емітентів, інвесторів, фінансових посередників та

посередників, що функціонують у межах інфраструктури. Як інфра-

структуру доцільно, на наш погляд, розглядати існування організаційно

взаємопов’язаних систем, які обслуговують потоки ресурсів, інформа-

ції та послуг фінансового характеру, що спрямовані на створення оп-

тимальних умов пошуку продавців та покупців фінансових ресурсів.

Розвиток ринку й ускладнення його структури об’єктивно викликали

формування і вдосконалення його інфраструктури. Інфраструктура

ринку – це система спеціалізованих організацій, покликаних сприяти

функціонуванню окремих ринків.

Як зазначалось раніше, залежно від функцій, що виконуються

в процесі ринкової взаємодії, учасники фінансового ринку діляться на

дві великі групи: основні та інфраструктурні.

Фінансові установи, що діють у межах інфраструктури фінансо-

вого ринку, займаються професійною діяльністю, під якою мається на

увазі діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг

у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними

паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відпові-

дає вимогам, визначеним чинним законодавством. В Україні поєднан-

ня професійної діяльності в межах інфраструктури фінансового ринку

з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не

допускається, крім випадків, передбачених законом.

Професійна діяльність інфраструктурних фінансових посередни-

ків включає в себе:

· діяльність з торгівлі цінними паперами, яка провадиться торговцями

цінних паперів, – господарськими товариствами, для яких операції

з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банка-

ми, і в свою чергу включає брокерську діяльність, дилерську діяль-

ність; андерайтинг; діяльність з управління цінними паперами;

· діяльність з управління активами інституційних інвесторів, яка

провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за вина-

городу протягом визначеного строку на підставі договору про

управління переданими йому цінними паперами та грошовими

коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також

отриманими в процесі цього управління цінними паперами та

168

грошовими коштами, які належать на праві власності установнику

управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх

осіб. Зазначений вид діяльності здійснюється компаніями з управ-

ління активами;

· депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання цінних

паперів незалежно від форми випуску, відкриття та ведення рахунків

у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та об-

слуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних па-

перів. Депозитарну діяльність здійснюють реєстратори, зберігачі та

депозитарій як прямі учасники Національної депозитарної системи

та опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними папе-

рами, банки, торговці цінними паперами та емітенти;

· діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку – це діяльність

професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) із

створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових

та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попи-

ту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інстру-

ментами за встановленими правилами, централізованого укладення

і виконання договорів щодо фінансових інструментів, зокрема здій-

снення клірингу та розрахунків за ними, і розв’язання спорів між

членами організатора торгівлі. Організаторами торгівлі є фондові

біржі.

Станом на 2006 рік в Україні зареєстровано 805 торговців цінни-

ми паперами, 354 реєстратори, 180 зберігачів, 8 фондових бірж та

2 торговельно-інформаційні системи. Слід зазначити, що в 2006 році

відбулась зміна у структурі фондових бірж, а саме – торговельно-

інформаційна система ПФТС, на якій відбувається найбільша частка

операцій з торгівлі цінними паперами (близько 90 %), отримала статус

фондової біржі.

Інфраструктурна складова фінансового ринку поділяється на опе-

раційну, інформаційну та регулюючу (табл. 3.9). Разом з тим, форму-

вання та розвиток фінансового ринку вимагають створення адекватної

ефективної інфраструктури.

На сучасному етапі розвитку інфраструктура фінансового ринку

характеризується відсутністю системної єдності між її складовими

елементами. Так основними проблемами функціонування інфраструк-

тури фінансового ринку є:

· наявні 10 організаторів торгівлі здійснюють діяльність абсолютно

автономно за власними правилами та не пов’язані ані технологічно,

ані інформаційно;

· понад 500 суб’єктів, які здійснюють окремі види депозитарної дія-

льності технологічно не пов’язані в єдину систему;

169

· елементи системності наявні лише при обслуговуванні операцій на

організованому ринку цінних паперів;

· технологічно депозитарна система українського фінансового ринку

значно відстає від платіжної системи та гальмує обіг фінансових ін-

струментів на ринку цінних паперів;

· окремі структурні елементи моделі формувалися відносно самостій-

но під впливом зовнішніх факторів. Відсутні системоутворюючі ін-

фраструктурні елементи моделі – біржова та депозитарна системи.

Наслідком наявності таких проблем є те, що кожен окремий

суб’єкт інфраструктури є постійним джерелом ризику для інвестора.

Світові фінансові ринки протягом останнього десятиріччя стрім-

ко модернізувалися в усіх аспектах, зокрема і в напрямку розвитку ін-

фраструктури.

Таблиця 3.9

Класифікація складових елементів інфраструктури фінансового ринку

Функціональна

складова

інфраструктури

Вид

інфраструктури

Елементи

інфраструктури

Технічна

· автоматизовані системи торгівлі;

· програмне забезпечення;

· засоби зв’язку

Торговельна

· біржові площадки;

· торгові системи

Посередницька

· торговці цінними паперами;

· компанії з управління активами;

· брокери;

· дилери;

· андерайтери

· фінансові консультанти

Операційна

Депозитарно-

реєстраційна

· реєстратори;

· зберігачі;

· депозитарії;

· розрахунково-клірингові системи

Об’єктивна

· бази даних;

· аналітичні огляди;

· біржові та позабіржові огляди

Інформаційна

Суб’єктивна

· аналітичні агентства;

· оцінщики;

· рейтингові агентства та системи;

· консалтингові компанії

170

Продовж. табл. 3.9

Функціональна

складова

інфраструктури

Вид

інфраструктури

Елементи

інфраструктури

Правова

· законодавчі та нормативні акти;

· система захисту прав інвесторів;

· інструкції та методики

Контролююча

· ліцензування учасників ринку;

· умови випуску та реєстрації цінних паперів;

· контроль з боку власників

Регулююча

Науково-етична

· професійна етика та мова;

· система професійної освіти;

· підвищення кваліфікації та якості обслуговування;

· діяльність саморегулюючих організацій

Основними глобальними тенденціями на сучасному етапі, є по-

перше, створення глобальних торговельних та розрахунково-

клірингових систем для обслуговування світової торгівлі, по-друге,

зростаюче використання інформаційних та фінансових технологій,

впровадження фінансового інжинірингу, по-третє, універсалізація дія-

льності фінансових посередників, внаслідок чого на перший план ви-

сувається не спеціалізація цих установ за видами фінансових послуг,

а якість, швидкість та мінімальна ризикованість наданої послуги.

По-четверте, комерціалізація центральних ринкових інституцій,

тобто остаточне відхилення від публічних форм управління системо-

утворюючими організаціями – біржами, електронно-комунікаційними

мережами, депозитаріями, кліринговими домами, до приватних – пе-

реважно у формі господарських товариств, власниками яких є держава

та професійні учасники ринку. По-п’яте, консолідація корпоратизова-

них інституцій інфраструктури, яка відбувається згідно з утвореною

природним шляхом конфігурацією того чи іншого регульованого рин-

ку (так звана “горизонтальна” консолідація, що має здебільшого над-

національний характер) або здійснювана за ініціативою держави і за

згодою учасників ринків у межах однієї країни (“вертикальна” консо-

лідація). По-шосте, консолідація системи державного регулювання

усіма складовими ринку, що завершилась у багатьох країнах утворен-

ням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансо-

вими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих

складових фінансових ринків та посилення їх саморегулювання.

У зв’язку з відсутністю єдиної централізованої системи інфра-

структури фінансового ринку суттєво зростають ризики здійснення