Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

131

132

Слід зазначити, що у проведенні операцій андерайтингу та перш

за все власних акцій зацікавлені саме банківські установи. На сучас-

ному етапі розвитку фінансового ринку з огляду на потреби суб’єктів

господарювання реального сектора економіки банківська система є

недокапіталізованою – власні кошти складають незначну суму. Під-

вищення капіталізації українських банків є одним з найвагоміших за-

вдань, яке повинен вирішити саме фінансовий ринок, зокрема ринок

капіталу, в зв’язку з цим банківська система безпосередньо зацікавлена

в ефективному його функціонуванні. Зростання капіталізації банків-

ських установ відбувається перш за все через емісію акцій. У даному

аспекті фінансовий ринок повинен забезпечити високий рівень захисту

прав акціонерів, протидію приходу несумлінних акціонерів, які заці-

кавлені лише у реалізації вузькогрупових інтересів, що загрожуватиме

стійкості банківської системи в цілому.

Слід зазначити, що для підтримки достатньо високих темпів еко-

номічного розвитку країни перш за все реальний сектор економіки

вимагає і вимагатиме суттєвих обсягів довгострокових фінансових ре-

сурсів. На сьогодні українські банки мають незначні можливості щодо

фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів, які є капі-

таломісткими та довгоокупними. Найбільші інвестиційні проекти

профінансовані вітчизняними банками коштують 30-50 млн. дол., при

цьому термін фінансування становить 5-7 років. Така ситуація перш за

все обумовлена низьким рівнем власного капіталу. Якщо ж банки самі

використовуватимуть довгостроковий позиковий капітал, то перш за

все вони ризикують коштами своїх вкладників. На сьогодні однією

з основних проблем, що потребує вирішення, є саме наявність суттє-

вих ризиків, пов’язаних із розбалансуванням активів та пасивів за

строками погашення.

Все вищезазначене обумовлює необхідність нарощення власного

капіталу та можливостей використання позикового капіталу за допомо-

гою фінансового ринку країни. Крім того, використовуючи механізм

ІРО банки можуть виходити на закордонні фондові біржі та залучати

суттєвий за розмірами іноземний капітал у вітчизняну економіку.

Україна на даний момент має практичний досвід здійснення банком

первинного розміщення акцій, що дав позитивні результати. Зокрема

у квітні 2006 року РОДОВІД Банк провів первинне розміщення 19 %

своїх акцій. Організатором та ексклюзивним агентом з розміщення

пакета акцій була компанія “Dragon Capital”. У результаті банк отри-

мав капітал в обсязі 47 млн. дол., при цьому акції банку були розміщені

133

серед 22 інвестиційні фони та приватні інвестори із європейських кра-

їн та США.

Необхідно відзначити, що на сьогодні широкого розповсюдження

набувають операції андерайтингу корпоративних облігацій. До 2006 ро-

ку конкуренція на даному ринку була досить невелика. Причина

в тому, що більшість потенційних емітентів не зустрічалися з таким

інструментом, як облігація. Та й самих емітентів було небагато. Із ча-

сом інструмент ставав усе більше розповсюдженим, і емітенти почали

розглядати можливість співробітництва з банками, які надають більш

привабливі умови розміщення. Емісія облігацій суб’єктами господа-

рювання є альтернативою банківському кредитуванню і приваблива

як для суб’єктів господарювання реального сектора економіки, так

і для банківських установ. Випуск облігацій є більш дешевим джере-

лом отримання фінансових ресурсів, при цьому фінансування здійс-

нюється не одним або двома банками, а групою інвесторів, зокрема

і іноземних. Крім того, емісія облігацій не впливає на структуру влас-

ності, що робить її значно вигіднішою з точки зору і власників суб’єкта

господарювання, і його фінансових менеджерів. Лідерами в проведенні

операцій з корпоративними цінними паперами на сьогодні є саме бан-

ківські установи: ЗАТ “АБ “ІНГ Банк Україна”, ЗАТ “АКІБ “УкрСиб-

банк”, ВАТ “АКБ “Укрсоцбанк”, ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та

ЗАТ “Перший український міжнародний банк”.

Першу позицію в рейтингу андерайтерів за підсумками першої

половини 2007 року посідає ЗАТ “АБ “ІНГ Банк Україна” з обсягом

1,43 млрд. грн., йому належить і перша позиція в 2006 році. Працюю-

чи в основному з банківськими випусками, ЗАТ “АБ “ІНГ Банк Україна”

продовжує впевнено лідирувати на ринку за рахунок більших обсягів

даних позик.

Другу позицію посідає ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” з обсягом

919 млн. грн. (27-ма позиція в 2006 році). Такий прорив даний банк

здійснив перш за все за рахунок трьох великих випусків власних

облігацій на загальну суму 900 млн. грн. Тому якщо не буде нових

випусків цінних паперів до кінця року, позиції банку можуть бути

дещо нижчими.

Третє місце в рейтингу андерайтерів посідає ЗАТ “АКІБ “УкрСиб-

банк”, що був лідером рейтингу “Сбондс-Україна” протягом 2003-

2005 рр. Як і в попередні періоди, даний банк є найбільш активним

гравцем у роботі з “небанківськими” корпоративними випусками –

у першому півріччі 2007 року банком розміщені цінні папери восьми

емітентів на суму 882 млн. грн. На сучасному етапі обсяги випусків

134

цінних паперів суб’єктів господарювання реального сектора економіки

на українському ринку поки нижче, ніж у банківському секторі, що не

дозволило зазначеному банку посісти перше місце в рейтингу.

У цілому перша п’ятірка українських інвестиційних банків розмі-

стила в першій половині 2007 року 4,442 млрд. грн., або 81,9 % від

усього обсягу розміщень. Такі великі обсяги операцій андерайтингу

першої п’ятірки рейтингу інвестиційних банків обумовлені розміщен-

ням у першому півріччі великих банківських випусків і певною кон-

центрацією послуг андерайтингу в Україні. Але, незважаючи на це,

даний сегмент ринку усе ще перебуває у стадії становлення, тому жо-

рсткості конкуренції поки не відчувається. Хоча основне коло андерай-

терів і організаторів поступово визначається більш чітко.

Враховуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що

коло учасників даного ринку знаходиться в стадії формування, а це

в свою чергу означає, що з точки зору стратегічного розвитку можуть

відбутись кардинальні зміни серед учасників. Слід також враховувати

той факт, що з прийняттям нової редакції Закону України “Про цінні

папери та фондовий ринок” були внесені зміни і до обмежень обсягу

випуску корпоративних облігацій, а саме – в попередній редакції було

визначено, що обсяг емісії облігацій не повинен був перевищувати

25 % статутного капіталу підприємств, в новій редакції обсяг емісії

може становити суму, яка не перевищує трикратного розміру власного

капіталу або розміру забезпечення, що надається з цією метою третіми

особами [158].

Дані зміни можуть суттєво вплинути на обсяги емісії корпорати-

вних облігацій суб’єктів господарювання реального сектора економі-

ки. Крім того, необхідно враховувати і той факт, що на сьогодні іно-

земні учасники на даному ринку представлені в основному через свої

дочірні банки, а з врахуванням зростаючого інтересу іноземного капі-

талу до вітчизняної банківської системи в стратегічному періоді мож-

на очікувати їх появу на ринку андерайтингу.

Серйозним сегментом фінансового ринку, на якому банки можуть

досить активно провадити свою діяльність, є ринок похідних цінних

паперів. Саме операції на цьому ринку дозволять банкам проводити

страхування своїх ризиків. На жаль, на сьогодні ринок деривативів

в Україні розвинений слабо, а відповідно і доходи, що можуть отри-

мувати банки від проведення таких операцій, є досить несуттєвими.

В даному напрямку роботи банків на фінансовому ринку суттєво може

посилитись робота при більшому поширенні операцій сек’юритизації.

Обмін активів або грошових потоків на цінні папери є досить серйозною

135

альтернативою кредитним ресурсам. За допомогою операцій сек’юри-

тизації банківська установа або фінансова компанія може перетворити

активи з невисоким рівнем ліквідності на цінні папери, що можуть до-

сить ефективно бути розміщені на фінансовому ринку і забезпечити

надходження додаткового капіталу. Сек’юритизація особливо приваб-

лива для банківських установ, що мають проблеми з капіталізацією,

оскільки вона дозволяє суттєво знизити ризик активів, зокрема креди-

тів з високим рівнем ймовірності дефолту.

Даний інструмент є досить популярним як на європейському, так

і на американському ринку капіталу, а також в цілому ряді країн, що

розвиваються, зокрема в Росії. Так за даними агентства Moody’s

у 2006 році в Росії обсяги випуску сек’юритизованих цінних паперів

збільшились у 17,5 раза і становили 3,46 млрд. дол. В Україні на сьо-

годні лише два банки випустили боргові папери забезпечені акти-

вами: ЗАТ “КБ “ПриватБанк” на суму 180 млн. дол. та “Дельта

Банк” – 100 млн. дол. Слід зазначити, що в зарубіжній практиці для

сек’юритизації найчастіше використовують іпотечні кредити, під заста-

ву яких випускають цінні папери, забезпечені іпотекою. З врахуванням

того, що в останні роки кредити на купівлю житла мали досить високі

темпи зростання, можна очікувати, що найближчим часом суттєво зрос-

туть і операції сек’юритизації, особливо у банків, що мають провідні

позиції з кредитування іпотеки.

Таким чином, проаналізувавши ситуацію на грошово-кредитному

ринку як складовому елементі фінансового ринку країни, можна зро-

бити такі висновки: по-перше, даний сегмент відзначається суттєвими

темпами зростання як за кредитною масою, так і за депозитною ма-

сою, що свідчить про провідну роль банківських установ на фінансо-

вому ринку країни; по-друге, проведений аналіз свідчить про те, що

грошовий ринок країни є кредитоорієнтованим, оскільки у структурі

активів банківських установ переважають саме кредити, надані в еко-

номіку; по-третє, суттєво змінюється структура кредитних ресурсів за

термінами, а саме – позитивним моментом є те, що останнім часом

суттєво зростає частка довгострокових кредитів, наданих в економіку

країни, хоча основними споживачами довгострокових кредитних ре-

сурсів на сьогодні є саме фізичні особи. Є підстави стверджувати, що

у стратегічному аспекті частка суб’єктів господарювання буде значно

більшою; по-четверте, банківські установи відіграють важливу роль

у розвитку фінансового ринку країни, а саме – ринку капіталу, оскільки

вони є активним учасниками даного ринку і є емітентами та торговця-

ми як державними, так і корпоративними цінними паперами, є лідерами

136

в здійсненні андерайтингу як власних цінних паперів, так і цінних папе-

рів, емітованих суб’єктами господарювання реального сектора еко-

номіки; по-п’яте, банки починають нарощувати обсяги операцій

сек’юритизації, що в свою чергу сприятиме становленню ринку похі-

дних фінансових інструментів, який на сьогодні в Україні знаходить-

ся фактично на стадії становлення.

Таким чином, проведений нами аналіз стану фінансового ринку

України дозволяє зробити висновок, що даний ринок в основному має

банкоцентричний характер, обумовлений провідною роллю банківсь-

кої системи в його розвитку.

137

РОЗДІЛ 3

Фінансові посередники та їх значення

для ефективного функціонування

фінансового ринку України

3.1. Роль фінансових посередників

у розвитку фінансового ринку

Функцію перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів

від фізичних та юридичних осіб, які є вкладниками або інвесторами,

до осіб, переважно юридичних, для яких ці ресурси необхідні, щоб

здійснювати розширене відтворення, виконує фінансовий ринок. Ос-

новними учасниками, що забезпечують ефективне функціонування

фінансового ринку та ефективний перерозподіл фінансових ресурсів, є

фінансові посередники. Так у США вже з другої половини ХХ століття

менш як 5 % нових випущених корпораціями облігацій і комерційних

цінних паперів та приблизно 50 % акцій були продані безпосередньо

домогосподарствам. Решту цінних паперів придбали фінансові посе-

редники. Загалом пряме фінансування становить менше 5 % зовніш-

нього фінансування американських компаній [125].

На фінансовому ринку діють різні учасники, функції яких визнача-

ються метою їх діяльності та ступенем участі в укладанні угод. На думку

І.О. Бланка, склад основних учасників фінансового ринку диференцію-

ється залежно від форм здійснення угод, які поділяються на прямі та

опосередковані. З врахуванням принципових форм укладання угод на

фінансовому ринку основні його учасники поділяються на дві групи: по-

перше, продавці та покупці фінансових інструментів, по-друге, фінансо-

ві посередники. Крім основних учасників фінансового ринку, що беруть

безпосередню участь в укладанні угод, до складу його суб’єктів відно-

сять численних учасників, що виконують допоміжні функції, а саме –

функції обслуговування основних учасників фінансового ринку, функції

обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку тощо [10].

Фінансові посередники складають досить численну групу основ-

них учасників фінансового ринку та забезпечують посередницький

зв’язок між покупцями та продавцями фінансових інструментів. Певна

частина фінансових посередників сама може бути на фінансовому рин-

ку продавцями чи покупцями.

138

Фінансові посередники – це фінансові установи, до яких належать

суб’єкти банківської системи, небанківські фінансові та кредитні інсти-

тути, контрактні фінансові інститути. Діяльність фінансових посередни-

ків на практиці пов’язана із створенням нових фінансових інструментів.

Ці інститути мають можливість отримувати прибуток за рахунок еконо-

мії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз

кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надан-

ня позик і розрахунків за ними, рівномірно розподіляючи ризики. Їх дія-

льність спрямована таким чином на допомогу фізичним та юридичним

особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти

в діяльність різних суб’єктів господарювання, диверсифікуючи при цьо-

му рівень ризику. Слід зазначити, що система спеціалізованих фінансо-

вих посередників має можливість надати власникам заощаджень, більші

вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал.

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю

фінансових посередників і різноманітністю фінансових інструментів.

Вітчизняний фінансовий ринок формується в умовах трансфор-

маційних процесів в економіці країни, а механізм його функціонуван-

ня визначає потенційні можливості впливу на економіку. З огляду на

те, що фінансовий ринок за інституційною ознакою являє собою спе-

цифічний спосіб організації та взаємодії елементів системи фінансово-

го ринку, актуальним є створення відповідних фінансових інститутів,

здатних забезпечити ефективний розвиток фінансового ринку країни

і виконання ним основної функції – трансформації заощаджень в інве-

стиції. На сьогодні в Україні створення фінансових інститутів – учасни-

ків фінансового ринку відбувається досить нерівномірно, що призводить

до відсутності можливості їх ефективного функціонування і відсутно-

сті довіри з боку власників заощаджень.

Фінансові посередники або фінансові інститути – це організації,

що випускають фінансові зобов’язання (вимоги до себе) і продають їх

як активи за гроші [186]. Таким чином, у процесі своєї діяльності фі-

нансові посередники створюють нові вимоги та зобов’язання, що є

товаром на фінансовому ринку. Фактично процес створення нових

зобов’язань та обмін їх на зобов’язання інших суб’єктів господарю-

вання становить основу фінансового посередництва.

Слід зазначити, що в умовах розвинутого фінансового ринку фі-

нансові посередники виконують ряд важливих функцій у розвитку

економіки країни, а саме:

· забезпечення рівноваги на фінансовому ринку шляхом узгодження

попиту та пропозиції на фінансові ресурси, приведення фінансових

інструментів у відповідність з потребами ринку;

· зниження трансакційних витрат на основі ефекту масштабу;

139

· диверсифікація ризиків окремих вкладників, і тим самим забезпе-

чення його зниження;

· нейтралізація проблеми асиметричної інформації на фінансовому

ринку країни;

· підвищення ліквідності фінансових інструментів шляхом надання

послуг професійного управління портфелем активів.

Фінансові посередники відіграють ключову роль у механізмі

трансформації коштів населення в інвестиційний капітал, яка полягає

в такому. По-перше, з метою стимулювання розвитку інституту фі-

нансового посередництва, орієнтованого на роботу з фізичними осо-

бами, необхідно створити гнучке інституціональне середовище, що

відрізняється різноманіттям універсальних фінансових посередників,

таких як: інвестиційні фонди, включаючи пайові інвестиційні фонди;

страхові компанії, а також пенсійні фонди та ін.

По-друге, повинен сприяти відновленню довіри населення до фі-

нансової системи в цілому, та фінансових посередників зокрема. Це

передбачає вживання спеціальних заходів щодо розвитку банківської

системи, а саме: розвиток банківських технологій, забезпечення пов-

ноцінного функціонування системи страхування вкладів; здійснення

банками адекватної тарифної політики, що відповідає положенням со-

ціально орієнтованої економіки; впровадження системи підвищення

фінансової грамотності населення країни; використання при роботі

з клієнтами сучасних інформаційних систем тощо.

По-третє, необхідно, щоб банки сфокусувалися на інвестиційній

проблемі, яка на сьогодні полягає в тому, щоб забезпечити потреби

суб’єктів господарювання в довгостроковому кредитуванні. У зв’язку

з цим однією із ключових проблем для вітчизняних банків є нарощен-

ня їх капіталізації, а також усунення невідповідності між виробничою

й фінансовою сферами та запровадження вимог “Базель 2”.

Таким чином, узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити

такий головний висновок, а саме: розвиток фінансового посередництва

є одним з найбільш перспективних напрямків реструктуризації вітчи-

зняного фінансового ринку, а створення збалансованого й ефективного

механізму фінансового посередництва в Україні свідчитиме про кар-

динально новий етап розвитку фінансового ринку країни.

Слід зазначити, що фінансових посередників можна класифікувати

за різними класифікаційними ознаками. На наш погляд, основними

класифікаційними ознаками є статус інвестора, характер проведення

фінансових операцій, рівень спеціалізації, інституціональна структура

фінансового ринку. Так, підкреслюючи статус інвестора, розглядають ін-

дивідуальних інвесторів – фізичних осіб, інституціональних, тобто колек-

тивних інвесторів, та професійних інвесторів – фінансових посередників.

140

У світовій практиці найчастіше фінансових посередників класи-

фікують за характером проведення фінансових операцій (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Структура фінансових посередників

за характером проведення операцій

За характером проведення операцій виділяють депозиторські уста-

нови – класичні комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки, ха-

рактер проведення операцій яких полягає в тому, що вони залучають

тимчасово вільні фінансові ресурси у фізичних та юридичних осіб і по-

тім розміщують їх у вигляді кредитів суб’єктам господарювання.

Ощадні установи контрактного типу включають страхові компа-

нії із страхування життя, страхові компанії, що забезпечують інші ви-

ди страхування та недержавні пенсійні фонди. Зазначені фінансові

установи залучають кошти перш за все фізичних осіб з розрахунку,

що для більшості з них найближчим часом не потрібно буде здійсню-

вати виплати, таким чином вони формують саме довгострокові інвес-

тиційні кошти. Слід зазначити, що в Україні дані фінансові установи

порівняно з банками мають значно менші обсяги активів.

Третя група – це безпосередньо інвестиційні посередники – інвес-

тиційні банки, різноманітні інвестиційні фонди та компанії з управління

активами, які безпосередньо працюють на ринку капіталу з цінними

паперами емітентів.

Слід зазначити, що в даній класифікації не враховуються інститути

інфраструктури фінансового ринку, що безпосередньо забезпечують

ефективне проведення операцій з цінними паперами, кліринг, зберігання.

Фінансові посередники

Депозиторські

установи

Ощадні установи

контрактного типу

Інвестиційні

посередники

Класичні

комерційні банки

Ощадні установи

Кредитні спілки

Страхові компанії

із страхування життя

Страхові компанії,

що забезпечують

інші види страхування

Недержавні пенсійні фонди

Інвестиційні фонди

Інвестиційні банки

Компанія з управління

активами