Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

351

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

відповідності показань обвинуваченого і очевидців об’єктивній

картині події; встановлення мотивів убивства і даних, що ха

рактеризують особу винного і потерпілого, їх взаємовідносин

та обставин, що сприяли скоєнню злочину. В другому випадку

(факт убивства неочевидний і особа, що його скоїла, невідома)

першочерговим завданням розслідування є встановлення об

ставин події і винної особи, а інколи (в разі розчленування

трупа) і встановлення особи потерпілого.

Убивство – це злочин, який завжди залишає сліди взаємодії

елементів, що входять до його складу. До елементів криміналі

стичної характеристики убивств відносяться:

1) особа потерпілого;

2) особа злочинця;

3) місце, час та обстановка;

4) спосіб вчинення;

5) «слідова картина»;

6) спосіб приховування.

У криміналістичній характеристиці убивств важливе зна

чення мають дані щодо особи потерпілого. Вивчення його осо

би – складова частина діяльності слідчого щодо розслідуван

ня злочину, що включає збирання даних про дану особу, їх

аналіз і фіксацію у відповідних процесуальних документах. Це

не лише автобіографічні відомості, а й службова, громадська,

побутова характеристика, відомості про стан здоров’я, спосіб

життя, судимість, коло знайомих, світогляд, поведінку тощо.

В сукупності такі дані дозволяють визначити індивідуальну

віктимність потерпілого (потенційна здібність, обумовлена

біофізичними, психічними та соціальними якостями, стати

жертвою злочину у відповідній життєвій ситуації). Виявлен

ня особи потерпілого дозволяє висунути версії щодо убивці,

мотивів учинення злочину тощо.

До елементів криміналістичної характеристики убивств

відносяться дані щодо особи злочинця: відомості про його

спосіб життя, відношення до праці, особисті якості, коло знай

омих, зв’язки і стосунки з потерпілим тощо. Особа убивці по

рівняно часто характеризується явними і прихованими негатив

А.П. Шеремет «Криміналістика»

352

ними якостями (жорстокість, егоїзм, агресивність тощо). Окре

мим із них притаманна велика сила волі, цинізм, неврівнова

женість психики, схильність до зловживання алкогольними

напоями, наркотичними речовинами. Окрему різновидність

складають особи, що скоїли вбивство під час перевищення меж

необхідної оборони чи в стані афекту. Як правило, ці особи не

мають вказаних вище негативних якостей і вчиняють злочин

внаслідок неправильної оцінки конкретної ситуації, що склала

ся. Такі особи найчастіше після убивства з’являються з повин

ною і розкаюються.

В криміналістичній характеристиці убивств звертається

увага і на такі елементи, як місце і час вчинення злочину. Місце

вчинення убивства дозволяє визначити обстановку, виявити і

зафіксувати сліди, що вказують на механізм його скоєння, осо

бу злочинця і знаряддя, що застосовувалось. Аналіз справ про

убивства показує, що вони частіше вчиняються у вечірній і

нічний час. На відкритій місцевості вони в більшості випадків

скоюються в затемнених малолюдних місцях. При розчлену

ванні трупа місцем убивства майже завжди є помешкання зло

чинця чи потерпілого. Встановлення часу скоєння убивства

необхідно для організації оперативнорозшукових заходів щодо

виявлення і затримання злочинця тощо.

Спосіб вчинення є одним із елементів криміналістичної харак

теристики убивств. Це цілий комплекс дій злочинця, спрямова

них на підготовку, здійснення злочинного умислу та прихову

вання слідів. Таке розуміння способу вчинення убивства в

методичному плані дуже важливе, оскільки орієнтує на повне

виявлення ретельно продуманих дій, які застосовують злочинці.

Однак не будьяке убивство вчиняється способом, що включає

всі перераховані види умисних дій. Практиці відомі випадки

умисних вбивств без попередньої підготовки і без приховуван

ня їх слідів (наприклад, убивства, що скоюються в стані сильно

го душевного хвилювання, під час перевищення меж необхідної

оборони, алкогольного чи наркотичного сп’яніння).

«Слідова картина» події – це наявність на місці убивства

трупа потерпілого, ушкоджень на ньому, плям крові, слідів ніг,

353

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

пальців рук, зубів, залишків їжі тощо. Вказані сліди, виявлені, за

фіксовані і приєднані до справи, складають найчастіше основний

матеріал, який використовується в ході розслідування. Значення

перерахованих та інших речових доказів у справах про убивства

особливо велике в зв’язку з тим, що в більшості їх відсутні свідки

очевидці. Тому головна увага в доказуванні події злочину і вини

певної особи в цих справах зосереджується на дослідженні речо

вих доказів, які характеризують «слідову картину».

Спосіб приховання. З метою приховання убивств і їх слідів

злочинці застосовують різні способи в залежності від умов

місця скоєння злочину (наприклад, закопування трупа, його

знищення, спалювання, утоплення, розчленування). Застосо

вується також інсценування убивства під нещасний випадок чи

самогубство.

§2. Початковий етап розслідування

Головними завданнями, вирішенням яких доводиться зай

матися слідчому на початковому етапі розслідування майже

кожного убивства, є встановлення: місця вчинення злочину; чи

насильницька смерть, чи вона настала від інших причин; без

посередньої причини смерті; якщо смерть насильницька, то

спосіб її спричинення; знарядь; жертв; убивць; мотивів убив

ства, інших обставин.

Діяльність слідчого щодо встановлення обставин убивства,

точного часу його скоєння, способу і мотивів, особи потерпілого

і убивці на початковому етапі, як правило, пов’язана з перевіркою

багатьох версій, виявленням і дослідженням різних за походжен

ням слідів і речових доказів. Здійснення її вимагає дотримання

ряду умов, що випливають із особливостей цих злочинів:

 своєчасний і кваліфікований огляд місця події і трупа;

 чітка організація взаємодії з працівниками карного розшу

ку щодо проведення невідкладних слідчих дій;

 уміле використання науковотехнічних засобів і допомо

ги спеціалістів (криміналіст, судовомедичний експерт), а

також судової експертизи;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

354

 аналіз вихідних даних, побудова слідчих версій і всебічна

їх перевірка;

 залучення громадськості для надання допомоги в провад

женні пошукових дій і розшуку злочинця.

Приводами для порушення кримінальної справи можуть

бути: а) виявлення трупа з ознаками насильницької смерті;

б) заява очевидців убивства, а також потерпілих із числа осіб,

що залишилися живими; в) зникнення людини у разі наявності

обставин, що вказують на можливість її убивства; г) явка з по

винною; д) безпосереднє виявлення органами дізнання,

слідчим, прокурором чи судом ознак злочину.

Визначення напрямів розслідування залежить від способу

вчинення злочину: очевидний чи неочевидний (таємний); від

характеру «слідової картини» – чи є труп на місці події чи його

немає. У першому випадку розслідування починається від тру

па, а в другому – від зібраної інформації стосовно події. В дея

ких випадках розслідування може початися від потерпілого,

який залишився живим.

Особливістю порушення кримінальних справ про убивства

є те, що слідчий може приймати рішення та порушувати крим

інальну справу за фактом, що містить ознаки злочину, або за

заявою потерпілого.

Вирішення питання про порушення кримінальної справи у

випадках виявлення трупа з явними ознаками насильницької

смерті чи його частин, а також за заявами очевидців убивства

не викликає особливих труднощів.

В інших випадках виявлення трупа питання про порушен

ня кримінальної справи може бути вирішено лише після огля

ду місця виявлення та встановлення наявності ознак насиль

ницької смерті.

Після порушення кримінальної справи і на початку її розс

лідування основним завданням слідчого є вивчення обставин

події, виявлення і фіксація слідів та інших доказів, особливо

тих, які швидко змінюються чи взагалі зникають.

Під час будьякої ситуації, що складається на початку розс

лідування убивства, чітко сплановані початкові слідчі дії та

355

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

оперативнорозшукові заходи, проведені організаційно та якіс

но, є основою успішного його розкриття і викриття злочинця.

В залежності від вихідних даних, на підставі яких поруше

но кримінальну справу, на початковому етапі розслідування

можуть виникати такі типові ситуації:

1) виявлено труп відомої чи невідомої людини з ознаками

насильницької смерті;

2) виявлені частини розчленованого трупа, а інші відомості

про подію відсутні;

3) є відомості про зникнення людини (про це поступила

заява чи справа порушена за обставинами, встановлени

ми органом дізнання чи слідчим тощо);

4) явка вбивці з повинною (негайно, через деякий час після

убивства);

5) повідомлення про надходження в лікувальну устану живих

потерпілих (під час замаху на убивство, самогубство тощо).

Під час виявлення трупа розслідування починається, як

правило, з огляду місця події. Якщо особа людини, що заги

нула, невідома, то встановлюються дані про цю особу: деталь

но вивчаються і фіксуються ознаки зовнішності трупа, одя

гу, особистих предметів, організується пред’явлення його для

упізнання тощо.

Суттєве значення має допит свідків злочину чи тих, хто

першими виявив труп. Вони можуть повідомити прикмети зло

чинця і відомості про обставини події тощо.

Після огляду трупа, в залежності від його результатів і об

становки на місці події, може бути проведено опитування з

метою встановлення особи потерпілого. На підставі зібраних

даних висуваються всі можливі версії про обставини події і

причини убивства, особу потерпілого, організуються оператив

норозшукові заходи. До основних слідчих дій на цьому етапі

належать: призначення судовомедичної експертизи, допит

свідків, вивчення виявлених слідів і речових доказів, збір відо

мостей про потерпілих у можливого злочинця.

У випадках виявлення частин розчленованого трупа розс

лідування також починається з огляду місця їх виявлення, до

А.П. Шеремет «Криміналістика»

356

питу свідків, організації розшуку інших частин трупа, судово

медичного дослідження виявлених частин з метою одержання

відомостей про особу потерпілого. Оперативнорозшукові захо

ди, які здійснюються паралельно із слідчими діями, спрямовані

переважно на розшук усіх частин трупа, встановлення осіб, що

пропали безвісті в даній місцевості, вияснення обставин події

та підозрюваних осіб.

Розслідування у зв’язку з надходженням заяви про зникнен

ня людини починається, як правило, з побудови слідчих версій,

спрямованих на встановлення обставин і причин зникнення,

визначення можливих місць її знаходження чи виявлення тру

па. З цією метою здійснюються допити заявників та інших осіб,

які знали особу, що зникла, її спосіб життя, коло знайомих, взає

мовідносини з родичами, близькими і знайомими, можливі при

чини раптового зникнення і місця її перебування.

Крім того, провадиться огляд квартири і робочого місця

особи, що зникла, відбираються їх фотознімки, які можуть бути

використані для розшуку й ідентифікації, а також оглядаються

листи, телеграми від її імені тощо.

Основними слідчими діями у випадках явки вбивці з повин

ною є його допит, освідування, особистий і квартирний обшук,

огляд місця події і трупа. Крім того, обов’язково призначається

судовомедична експертиза трупа. В залежності від зібраних да

них у процесі провадження цих слідчих дій висуваються слідчі

версії і складається план подальшого розслідування.

Початок розслідування за справами, порушеними у зв’язку

з замахом на вбивство, самогубство чи нанесення тілесних

ушкоджень, має свої особливості, пов’язані з тим, що потерпі

лий залишився живим, але може перебувати в тяжкому стані.

Тому початкові слідчі дії та їх послідовність у цих випадках

визначаються з урахуванням стану здоров’я потерпілого. В од

них випадках його стан є тяжким і допит виявляється немож

ливим, в інших – він може повідомити слідчому важливі дані

про обставини і причини події, особу, знаряддя і спосіб нане

сення йому ушкоджень. Під час будьякої із цих ситуацій пи

тання про можливості допиту потерпілого повинно бути погод

357

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

жено з лікарем, що лікує. В складних випадках допит прова

диться в присутності лікаря.

Залежно від результатів допиту потерпілого висуваються

певні версії і провадяться слідчі дії для їх перевірки: огляд місця

події, допит особи, на яку вказав потерпілий як на злочинця,

допит свідків, затримання і допит підозрюваних.

Незалежно від ситуації, що склалася на початку розслідуван

ня обставин убивства, початкові слідчі дії й оперативнорозшу

кові заходи повинні бути сплановані так, щоб вони сприяли:

 установленню даних про механізм скоєння злочину і його

причини;

 виявленню очевидців та інших можливих свідків;

 одержанню необхідних відомостей щодо потерпілого і

убивці (його ознаках зовнішності, місця знаходження,

спосіб життя тощо);

 можливості побудови слідчих версій, що випливають із

установлених даних, і визначенню спрямування подаль

шого розслідування;

 можливості складання чіткого плану слідчих дій, розроб

ленню і проведенню окремих тактичних операцій, що

випливають із завдань розслідування.

На початковому етапі розслідування справ про убивства не

рідко складаються складні ситуації, обумовлені, наприклад, відсут

ністю достатніх відомостей щодо потерпілого, убивці, слідів зло

чину тощо. В таких випадках важливо на основі даних, одержаних

під час огляду місця події, судовомедичного дослідження трупа і

результатів інших слідчих дій, а також оперативнорозшукових

заходів, висунути всі можливі слідчі версії про обставини убив

ства, а також про особу потерпілого, передбачувані місця його

перебування до події, рід занять, коло знайомих тощо. Приблиз

но такі самі версії, що грунтуються на установлених про нього

даних, повинні бути побудовані і стосовно убивці. Перевірку обох

версій доцільно проводити паралельно, використовуючи допомо

гу громадськості, засобів масової інформації тощо.

Убивця іноді стає відомим на самому початку розслідуван

ня. Буває це у випадках, коли підозрюваний, наприклад, затри

А.П. Шеремет «Криміналістика»

358

маний на місці злочину, або на нього показали очевидці, а та

кож під час явки з повинною. Убивця іноді стає відомим за до

кументами й іншими особистими предметами, загубленими чи

забутими на місці події. Під час провадження початкових слідчих

дій та оперативнорозшукових заходів завжди важливо зверта

ти увагу на відомості щодо погроз з боку певної особи на адресу

потерпілого чи його немотивованих поступки, які можуть вка

зувати на можливий зв’язок зі злочином (наприклад, звільнен

ня з роботи і раптовий виїзд в іншу місцевість тощо).

§3. Завдання наступних етапів

розслідування убивств

Основні завдання наступного етапу розслідування убивств

полягають у тому, щоб установити: чи скоєно даний злочин

виявленим підозрюваним; чи були співучасники убивства і хто

вони; при яких обставинах убивство скоєно; які причини й

умови йому сприяли тощо. В залежності від виду убивства і

способу скоєння, застосування знарядь на цьому етапі встанов

люються й інші обставини, що входять в предмет доказування,

якщо вони не були встановлені раніше проведеними слідчими

діями чи стосовно їх не зібрано достатньо доказів.

Наступний етап розслідування убивств повинен забезпечи

ти подальшу реалізацію загального розгорнутого плану. При

необхідності включаються нові слідчі версії, додаткові слідчі дії

чи тактичні операції.

Наступний етап розслідування починається після пред’яв

лення підозрюваному постанови про притягнення в якості об

винуваченого та його допиту.

Оскільки підозрюваний в цей період не лише найбільш по

вно ознайомлений з результатами, але й прямо зацікавлений

в позитивному для нього результаті розслідування, під час

пред’явлення звинувачення, а інколи ще задовго до нього він,

керуючись особистими інтересами і спонуканнями, вибирає

певну позицію відносно скоєного і пред’явленого звинувачен

ня. Типові ситуації, що обумовлені позицією підозрюваного, по

359

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

являються в тому, що: а) він признався повністю в скоєнні зло

чину; б) він визнав свою вину частково; в) відкидає свою вину.

У першому випадку (після пред’явлення звинувачення

підозрюваний признається в скоєнні убивства) нерідко покази

співпадають з версією звинувачення і фактичними даними,

покладеними слідчим в її основу. Однак бувають випадки, коли

підозрюваний, визнаючи вину в убивстві, відкидає наявність

умислу, інших обтяжуючих відповідальність обставин, поси

лається на те, що убивство здійснено раптово, з необережності

чи скоєно в стані сильного душевного хвилювання, викликано

го неправильними діями потерпілого, тощо.

В указаних випадках покази підозрюваного ретельно фіксу

ються, всебічно перевіряються і підтверджуються чи спростову

ються іншими зібраними доказами.

За неперевіреним зізнанням обвинуваченого може прихо

вуватися самооговір невинного, намагання злочинця прихова

ти інші злочини. Зустрічаються випадки, коли під час співпад

іння зізнання обвинуваченого з версією звинувачення слідчий

вважає, що мета розслідування даного злочину досягнута, і об

межує подальші дії лише так званим закріпленням цих пока

зань магнітофонним записом чи перевіркою показань на місці

події. Це не відповідає вимогам закону і недопустимо.

Зізнання обвинуваченого в убивстві може бути доказом, що

підтверджує версію звинувачення лише в тому випадку, якщо

в його показаннях містяться такі дані про обставини, які можуть

бути відомими лише йому (у зв’язку з вчиненням даного зло

чину) і підтверджуються певними доказами. Тому зізнання

обвинуваченого, що містить будьякі нові відомості про обста

вини вбивства, його причини тощо, повинно аналізуватися і

шляхом побудови відповідних версій критично перевірятися

так само, як і показання, в яких він відкидає свою вину.

Важивим способом перевірки показань обвинуваченого

щодо зізнання в убивстві є ретельний його допит. Під час його

проведення повинні бути встановлені всі обставини, що вхо

дять в предмет доказування. Особлива увага звертається на

встановлення мотивів убивства, способів його скоєння, дій

А.П. Шеремет «Криміналістика»

360

щодо приховування факта убивства чи знищення слідів, особ

ливостей і місця знаходження знарядь, можливих підбурювачів

та інших учасників злочину тощо. Питання необхідно деталі

зувати так, щоб відповіді на них указували і на можливі дже

рела та способи їх перевірки. Названі обвинуваченим особи

повинні бути встановлені і допитані, знаряддя злочину й інші

речові докази – виявлені, оглянуті, пред’явлені йому для упіз

нання і приєднані до справи. Обвинувачений повинен бути

освідуваний з метою виявлення на тілі й одязі слідів злочину,

а також обов’язково направлений на судовопсихіатричну чи

судовомедичну експертизи. Виявлені за показаннями обвину

ваченого знаряддя злочину та інші речові докази також можуть

бути надіслані на криміналістичну, біологічну чи судовомедич

ну експертизу, якщо необхідно виявити на них сліди, пов’язані

з вчиненням даного злочину, чи вияснити інші питання, вирі

шення яких вимагає проведеня спеціальних досліджень.

У ситуації, коли обвинувачений визнає вину в убивстві

лише частково, і відкидає, наприклад, наявність умислу чи

інших обтяжуючих вину обставин у скоєному, або посилаєть

ся на нещасний випадок, віктимну поведінку потерпілого тощо,

його показання повинні бути ретельно звфіксовані і перевірені.

Тактика допиту в цих випадках повинна сприяти одержанню

точних і достовірних відповідей, усуненню у показаннях неточ

ностей, а також викриттю неправдивих показань.

Часто зустрічаються ситуації, коли підозрюваний не лише

відкидає вину в скоєнні убивства, а й свою обізнаність про

нього чи вказує на нещасний випадок, самогубство тощо. Під

час допиту підозрюваного в таких випадках важливо виясни

ти, чи знає він потерпілого, ким він йому доводиться, які були

взаємовідносини, коли він його останній раз бачив.

Іноді для викриття обвинуваченого в убивстві вимагається

провадження декількох допитів. Якщо обвинувачений поси

лається на алібі, необхідно під час допиту його встановити: коли,

де і в зв’язку з чим він знаходився в указаному пункті, коли і

яким транспортом туди виїхав, скільки часу там знаходився, що

там робив, кого зустічав, хто його там бачив тощо. Ретельна пе