Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

301

Розділ III. Криміналістична тактика

Після виконання підготовчих дій та роз’яснення учасни

кам упізнання їх прав і обов’язків упізнаючому пропонуєть

ся оглянути тих, хто упізнається, і вказати, кого із пред’яв

лених осіб він впізнає і за якими ознаками. Якщо особа

впізнала, то в протоколі дослівно записуються показання

того, хто впізнав. Зауваження, що стосуються процесу упіз

нання, які надійшли від учасників даної слідчої дії, заносять

ся в протокол. Якщо впізнаючий не впізнав особу чи пред

мет, то це також фіксується в протоколі. Протокол

підписується всіма учасниками слідчої дії, в тому числі й

особами, серед яких пред’являлась особа, що упізнавалась.

Фотозйомка і відеозапис дають можливість більш повно

зафіксувати процес пред’явлення для упізнання. Слідчий разом

з спеціалістом (криміналістом, кінооператором) попередньо

складає плансхему зйомки, визначає розташування учасників

пред’явлення для упізнання, вибирає найбільш сприятливі точ

ки і способи зйомки. Рекомендується спочатку загальним пла

ном фіксувати обстановку та умови, в яких об’єкт буде пред’яв

лений для упізнання. Необхідно закарбувати момент, коли той,

хто впізнає, за пропозіцією слідчого займає місце серед інших

осіб, що пред’являються, фіксується вся група пред’явлених для

упізнання осіб, появу впізнаючого. Як правило, впізнаючий

займає місце проти тих осіб, що пред’являються для упізнання.

Тому точка зйомки вибирається так, щоб в кадрі зафіксувати

того, кого впізнають і тих, хто впізнає в момент упізнавання. У

разі впізнання необхідно зафіксувати крупним планом фас і

профіль упізнаного.

Якщо упізнання проводиться за функціональними ознака

ми (хода, жестикуляція), то для проведення слідчої дії необхід

но вибрати достатньо просторе місце, щоб можна було розта

шувати всіх членів групи для демонстрування вказаних ознак.

Рекомендується фіксувати того, кого упізнають, та осіб, що бе

руть участь в упізнаванні, в момент тих чи інших дій, тощо.

Якщо в ході пред’явлення для упізнання використовувалась

фото, кінозйомка, звуко, відеозапис, то в заключній частині

протоколу про це робиться відмітка, а також зазначаються тип,

А.П. Шеремет «Криміналістика»

302

марка, модель фотокамери, кінокамери, відеомагнітофона, харак

теристики фотоплівки і магнітної стрічки, а також умови зйом

ки і відеозапису.

Контрольні запитання

1. У чому полягає зміст і мета пред’явлення для упізнання?

2. Що відноситься до об’єктів пред’явлення для упізнання?

3. У чому полягає підготовка до пред’явлення для упізнання?

4. Які є види тактичних прийомів проведення пред’явлен

ня для упізнання?

5. Які засоби застосовуються для фіксації результатів

пред’явлення для упізнання?

Теми рефератів і курсових робіт

1. Пред’явлення для упізнання як галузь криміналістичної

тактики та його роль в розкритті і розслідуванні злочинів.

2. Тактичні прийоми підготовки і проведення пред’явлення

для упізнання, їх криміналістична характеристика.

3. Прийоми та технічні засоби, що застосовуються для

фіксації результатів пред’явлення для упізнання.

Література

1. Криминалистика. Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева и

Н.А. Селиванова.– М., 1984.– С. 341–348.

2. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. –

М., 1997. – С. 468–480.

3. Салтевський М.В. Криміналістика. Навчальнодовідковий

посібник. – К., 1996. – С.112–115.

303

Тема 22.

Відтворення обстановки

та обставин події

 Поняття, завдання та види

слідчого експерименту

 Підготовка до слідчого експерименту

і тактичні прийоми його проведення

 Тактика перевірки показань на місці

 Фіксація ходу та результатів відтворення

обстановки і обставин події

А.П. Шеремет «Криміналістика»

304

§1. Поняття, завдання та види

слідчого експерименту

З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка,

потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого чи даних,

одержаних у ході провадження огляду та інших слідчих дій,

слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в

необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого

і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку

та обставини, в яких ті чи інші події могли відбутися в

дійсності (ст. 194 КПК України).

Отже відтворення обстановки і обставин події передбачає

дві самостійні слідчі дії: перевірку на місці показань свідка, по

терпілого, підозрюваного або обвинуваченого з метою їх уточ

нення і доповнення у присутності понятих; експериментальну

перевірку правдивості показань цих осіб, інших обставин і при

пущень стосовно можливості чути або бачити за певних умов

щонебудь, що стосується цих обставин, проникнути в дане

приміщення названим у свідченнях способом або певною осо

бою, подолати вказану відстань тощо.

Слідчий експеримент необхідно відрізняти від експеримен

ту як загальнонаукового методу дослідження, який використо

вується як пізнавальний прийом у різних слідчих діях.

Експеримент – це цілеспрямована діяльність, основу якої

складає дослідне відтворення у спеціально створених умовах

явища, події, речі, що пізнаються. Експеримент широко вико

ристовується в різних галузях знань.

Слідчий експеримент є окремою слідчою дією, яка вико

нується з метою перевірки та одержання доказів шляхом цілес

прямованого впливу на окремі об’єкти, що перевіряються, або

їх копії під час проведення спеціальних дослідів.

Отже, слідчий експеримент є пізнавальною дією, суть якої

полягає у проведенні досліджень, пов’язаних з перевіркою або

встановленням будьякого факту чи явища.

Наукову основу слідчого експерименту складає загальний

експериментальний метод дослідження та загальні положення

305

Розділ III. Криміналістична тактика

його перевірки. В науці та на практиці з метою пізнання будь

якого явища, події їх відтворюють в натуральну величину або

моделюють, створюють матеріальну чи абстрактну модель. Таку

модель із додержанням певних відтворених умов спостерігають,

як вона змінюється. Отже, перевіряють факти, дії, властивості

реальних об’єктів, встановлюють нові факти, ознаки та власти

вості реальних речей.

Успішне застосування експериментального методу обумов

лене дотриманням таких тактичних положень:

 в експериментах необхідно використовувати реальний

об’єкт або його модель;

 об’єкту дослідження необхідно відтворити такі зовнішні умо

ви, які існували на момент факту, події, що перевіряються;

 змінювати зовнішні умови дозволяється залежно від мети

дослідження;

 дослідницькі дії необхідно повторювати декілька разів.

Слідчий експеримент передбачає вирішення таких завдань:

 перевірити слідчі версії та реальне існування конкретних

фактів, явищ;

 одержати можливість сприймати будьякі явища в пев

них умовах;

 встановити механізм або окремі елементи події злочину.

Виходячи з перерахованих завдань, слідчий експеримент

поділяють на три види:

1) слідчий експеримент, що надає можливість установити

факт чуттєвого сприйняття будьяких явищ, тобто спря

мований на перевірку стану органів чуття людини (підоз

рюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка). Наприк

лад, перевірка можливості чути, бачити за певних умов;

2) слідчий експеримент, що надає можливість визначити, чи

може конкретна особа виконати певні дії. Наприклад,

подолати конкретну перешкоду, проникнути через отвір;

чи вміє користуватися знаряддями, інструментами для

виконання роботи, припустимо, відімкнути замок відмич

кою, зламати двері домкратом. Інколи такий експеримент

називають перевіркою професійних навиків, у тому числі

А.П. Шеремет «Криміналістика»

306

злочинних (наприклад, чи зможе особа виготовити

підроблену монету);

3) слідчий експеримент, що дозволяє встановити можливість

існування певного факту або механізму його виникнен

ня, наприклад, мимовільний постріл зі зброї без натиску

на спусковий гачок (М.В. Салтевський).

Слідчий експеримент може бути проведений не в усіх ви

падках. Неприпустимо проведення слідчих експериментів, які:

 загрожують життю чи здоров’ю учасників експерименту

або інших осіб;

 загрожують майну або можуть призвести до значних ма

теріальних збитків;

 принижують гідність людини.

Отже, слідчий експеримент як слідча дія повинен проводи

тися із дотриманням кримінальнопроцесуального законодав

ства (ст. 194 КПК України).

Учасниками слідчого експерименту (відтворення обстановки

і обставин події) є: слідчий; працівники органів дізнання; проку

рор; обвинувачений; підозрюваний; свідок; потерпілий; спеціаліст;

громадські помічники; виконавці дослідницьких дій (Схема 17).

Під час проведення слідчого експерименту стосовно пере

вірки органів чуттів участь особи, здібності якої перевіряються,

а також для проведення експерименту з метою визначення

володіння певними професійними навиками, обов’язкова.

Роль спеціаліста в слідчому експерименті обмежується кон

сультативною допомогою в ході підготовки, безпосереднього

проведення й фіксації результатів цієї слідчої дії.

§2. Підготовка до слідчого експерименту і

тактичні прийоми його проведення

Проведення слідчого експерименту вимагає ретельної підго

товки. Перш ніж прийняти рішення про виконання слідчого

експерименту, необхідно вияснити:

 яка конкретно подія чи факт потребують перевірки і яке

їх значення в розслідуванні;

307

Розділ III. Криміналістична тактика

Слідчий Поняті

Обов’язкові

Учасники слідчого експерименту

Необов’язкові

Підозрюваний

Обвинувачений

Потерпілий

Свідок

Спеціаліст

Захисник

Співробітники міліції

Технічні виконавці

Особи, що замінюють будь-

кого із необов’язкових

учасників

Схема 17. Учасники слідчого експерименту

А.П. Шеремет «Криміналістика»

308

 чи можливо встановити цю подію шляхом проведення слідчо

го експерименту, чи для цього необхідно провести іншу про

цесуальну дію (наприклад, призначити експертизу);

 які заходи необхідно виконати з приводу експеримента і

які практичні можливості їх здійснення;

 чи можливо створити під час провадження слідчого екс

перименту умови, що забезпечують його допустимість і

достовірність результатів.

Для вирішення перерахованих питань важливо мати конк

ретні відомості про умови, в яких відбувалась справжня подія.

Для одержання додаткових даних можуть бути проведені до

даткові допити та інші слідчі дії.

Прийнявши рішення щодо проведення слідчого експери

менту, слідчий розробляє план його здійснення. В плані по

винні бути передбачені такі заходи:

1) зміст і мета експеримента в цілому, а також його етапів,

окремих дослідів, їх кількість і послідовність;

2) місце і час його провадження;

3) заходи щодо реконструкції обстановки;

4) інші заходи створення умов, які забезпечують допус

тимість експеримента і достовірність його результатів;

5) предмети, необхідні для експерименту;

6) способи фіксації і необхідні для цього науковотехнічні

засоби;

7) особовий склад учасників.

Вияснити мету експерименту – це означає чітко визначи

ти обставину, що підлягає перевірці шляхом експерименту.

Реконструкція обстановки полягає в тому, що предмети

розташовуються так, як вони були розміщені в момент, коли

відбувалася подія, що перевіряється. При цьому варто врахову

вати, що справжні речові докази в ході провадження слідчого

експерименту можуть бути пошкоджені чи знищені. Тому вони

повинні замінюватися схожими. Можна використати також

макети та інші замінники. Така заміна допустима, якщо

відмінність в ознаках справжніх предметів та їх замінників не

вплине на результати експерименту.

309

Розділ III. Криміналістична тактика

Перевіряється готовність науковотехнічних засобів.

Слідчий упевнюється у явці всіх учасників експерименту, роз

’яснює їм права й обов’язки, попереджує про нерозголошення

змісту і результатів слідчої дії, в необхідних межах інформує

учасників експерименту про зміст наступної слідчої дії і по

відомляє кожному учаснику, в чому полягає його роль, де він

повинен знаходитись під час проведення експерименту, які дії

повинен виконувати, в якій послідовності тощо.

Перед початком проведення дослідів слідчий зобов’язаний

упевнитись, що вжиті всі заходи з питань безпеки.

В ході проведення слідчого експерименту важливо додер

жуватися наступних тактичних положень (принципів):

1) досліди необхідно проводити за таких самих чи макси

мально наближених умов, обстановки, місця та часу, що

й подія. Час і місце враховують у ході підготовки лише у

випадку, якщо вони впливають на чуттєве сприйняття та

реальність виконання досліду;

2) у дослідницьких діях використовувати ті або такі самі

об’єкти, тобто однакової форми та розмірів. Інші фізичні

ознаки надають об’єктові лише залежно від мети експе

рименту. Не можна використовувати в дослідах оригіна

ли вогнепальної, холодної зброї, вибухонебезпечні пред

мети, отруйні речовини. В таких випадках користуються

моделями (пістолета, ножа з гуми, пінопласту, а замість

трупа – манекеном);

3) дослідницькі дії необхідно повторювати неодноразово,

змінюючи умови експерименту. Зокрема, під час встанов

лення можливості проникнення людини через отвір не

обхідно залучати до участі в експерименті осіб різного

віку й комплекції. Якщо перевіряются слухові можливості

особи, то необхідно звуки відтворювати не меньше трьох

разів – тихим, середнім та сильним тоном. Повторення

дослідів дозволить виключити випадкові результати та

достовірно з’ясувати певний факт;

4) після проведення слідчого експерименту його учасників

необхідно розташувати саме так, як вони про це повідо

А.П. Шеремет «Криміналістика»

310

мили, а понятих поставити на місце проведення дослідів

та на точки спостереження.

У разі необхідності експеримент проводиться в декілька

етапів. Це полегшує сприймання його змісту учасниками і за

безпечує більш правильну оцінку його результатів. Кількість

дослідів планується завчасно, але в ході слідчого експерименту

план може бути відкоректований.

§3. Тактика перевірки показань на місці

Перевірка показань на місці – це слідча дія, що полягає в

показі слідчому раніше допитаною особою місця, де відбувались

будьякі події, її особливостей і розташованих на ній об’єктів,

пов’язаних з подією злочину, що розслідується, з демонструван

ням своїх дій чи дій інших осіб на місці, що перевіряється.

Перевірка показань на місці за деякими ознаками подібна на

огляд місця події, що виконується за участю слідчого, понятих,

підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників, а також на

допит на місці події за участю особи, показання якої перевіря

ються. Однак ці дії не можуть замінити перевірку показань на

місці як одного із процесуальних засобів доказування.

Тактична сторона перевірки показань на місці полягає в

тому, що слідчий в присутності понятих, а в необхідних випад

ках з участю спеціаліста прибуває з особою, що допитується, на

зазначене місце та пропонує їй показати обстановку, обстави

ни та предмети. При цьому особа, чиї свідчення перевіряються

чи уточнюються, вказує шлях слідування до цього місця, а та

кож шлях, обстановку та предмети, стосовно яких вона раніше

давала свідчення, а також відповідає на запитання слідчого,

пов’язані з перевіркою та уточненням показань.

Пізнавальна роль перевірки показань на місці полягає в

тому, що в результаті виконання цієї слідчої дії слідчий одер

жує нову інформацію, яка засвідчує достовірність правдивих чи

неправдивих показань, що перевіряються. Така інформація з’яв

ляється в результаті співставлення пояснень допитуваної осо

би з реальною обстановкою на місці. При цьому її доказове