Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

271

Розділ III. Криміналістична тактика

новлює слідчий, враховуючи можливості появи особи на допит,

ступінь свого навантаження, важливість інформації, яку перед

бачається одержати у допитуваного.

Готуючись до допиту, слідчий вибирає місце допиту. Допит

згідно з загальним правилом здійснюється на місці проваджен

ня розслідування, тобто в робочому кабінеті слідчого, дізнава

ча. Допит також може бути проведений за місцем перебування

допитуваного, наприклад, у лікувальній установі (з дозволу ліка

ря) чи за місцем мешкання малолітнього свідка чи потерпіло

го. В окремих випадках допит провадиться на місці події, об

становка якої допомагає поновити в пам’яті забуте.

Елементом підготовки до допиту є також вибір способу вик'

лику особи на допит. Особи, що підлягають допиту, можуть

викликатися через пошту чи кур’єра. Виклик може бути пере

даний телеграмою чи телефонограмою. Підозрюваний (обвину

вачений), що утримується під вартою, викликається через адм

іністрацію місця ув’язнення. Слідчий має право звернутися за

допомогою до керівництва підприємства чи установи, де пра

цює особа, що підлягає допиту.

Явка на допит за викликом слідчого обов’язкова. Особи, що

ухиляються від явки, можуть бути доставлені на допит примусово.

Підготовка до допиту передбачає запрошення осіб, участь

яких у допиті обов’язкова. Під час допиту можуть, а іноді зобо

в’язані брати участь, як це передбачено законом, й інші особи.

До них відносяться: перекладачі, якщо допитуваний не володіє

мовою судочинства, або є глухим, німим; захисник, допущений

до участі у справі; педагог чи законний представник допитува

ного. В допиті може брати участь прокурор за своєю інціати

вою, який здійснює нагляд за дотриманням законності органа

ми дізнання і попереднього слідства.

Заключним елементом підготовки до допиту є його плану

вання, яке передбачає визначення порядку проведення допи

ту. План сприяє правильній організації допиту, підвищенню

його ефективності. Він повинен включати в себе перелік питань,

що підлягають виясненню у допитуваного. Планування допи

ту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного

А.П. Шеремет «Криміналістика»

272

на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчо

го в процесі допиту.

§3. Тактичні прийоми допиту

Тактичні прийоми допиту слугують засобами управління

спілкуванням та отриманням об’єктивної інформації. До них

відносять: а) прогнозування та планування допиту, тобто влас

не підготовка до допиту; б) формування психологічного кон

такту, тобто згода допитуваного розпочати спілкування та

обмін інформацією; в) безпосереднє спілкування, тобто обмін

мовною інформацією.

Застосування тактичних прийомів повинно забезпечити

всебічне і об’єктивне дослідження обставин справи. Необхі

дно, щоб вони відповідали вимогам законності. Під час до

питу не можна допускати погроз, насилля, шантажу,

прийомів, що обмежують права і законні інтереси допитува

ного, принижують його честь і гідність, що можуть призвес

ти до провокації, обману тощо.

Під час допиту в якості тактичного прийому застосовуєть

ся пред’явлення доказів. Є певні способи пред’явлення доказо

вої інформації. Вони поділяються на різні види за декількома

підставами:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

пред’явлення доказів на одному допиті; пред’явлення доказів

у ході декількох допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:

роздільне пред’явлення одиничних доказів; пред’явлення групи

взаємопов’язаних доказів; пред’явлення всієї системи доказів.

3. За характером послідовності пред’явлення доказів: пред’яв

лення доказів у послідовності «зростання сили»; пред’явлення

доказів у послідовності «зменшення сили».

4. За характером демонстрації доказів на допиті: згадуван

ня про наявні докази на допиті; перераховування доказів, що

мають місце, із зазначенням джерел їх походження; показ до

казів допитуваному неповністю, мимохідь; надання допитува

273

Розділ III. Криміналістична тактика

ному можливості розглянути, вивчити докази; підкреслена де

монстрація ознак об’єкта, що пред’являється.

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на

допитуваного, доказів, що пред’являються: несподіване пред’яв

лення доказів; пред’явлення доказів після попереднього з’ясу

вання обставин, які пов’язані з ними; пред’явлення доказів і

роз’яснення їх значення у кримінальній справі; використання

науковотехнічних засобів для роз’яснення допитуваному особ

ливостей доказів, що пред’являються.

Тактичні прийоми можуть поділятися в залежності від си

туації допиту на такі види: повідомлення правдивих показань;

суперечності у показаннях допитуваного; добросовісна помил

ка допитуваного; відмова від давання показань; повідомлення

неправдивих показань.

Прийоми допиту можуть поділятися в залежності від по

ставленої мети допиту. Наприклад, можна запропонувати

види тактичних прийомів, що мають на меті: встановлення

психічного контакту з допитуваним; спонукання його до да

вання показань; уточнення свідчень та усунення в них супе

речностей; викриття неправди; актуалізацію забутого в пам’

яті допитуваного; усунення перекручень у випадку

добросовісної помилки допитуваного.

Давання показань починається з вільної розповіді допиту

ваного. Слідчий повинен уміти слухати допитуваного. Відомо,

що зацікавленість слухаючого стимулює розповідача більш кон

кретно розповісти, описати подію. Під час неуважного, байду

жого відношення слідчого допитуваний намагається швидше

викласти факти і не в повному обсязі. Всією поведінкою

слідчий повинен проявити уважне відношення стосовно допи

туваного. В необхідних випадках під час розповіді доречним

можуть виявитися заохочувальні зауваження слідчого. Однак

необхідно підкреслити, що таке втручання в розповідь допиту

ваного повинні здійснюватися в тактичній формі, без тиску на

нього з метою одержання бажаних доказів.

У ході вільної розповіді слідчий аналізує показання допи

туваного, складає уявлення про його інформованість, відношен

А.П. Шеремет «Криміналістика»

274

ня до події та її учасників, відмічає протиріччя в його пока

заннях, співставляє показання з іншими даними за справою.

Слухаючи розповідь, слідчий коригує план допиту: відмічає,

які обставини допитуваний не висвітлів і на які питання

відповів, вносить поправки в раніше підгтовлені питання,

формулює нові тощо.

Після вільної розповіді допитуваного слідчий у випадку не

обхідності задає йому питання з метою одержати від нього по

казання щодо відомих йому обставин, про які він не розказав чи

розповів неповно. Не допускається задавати запитання, які на

водять допитуваного на бажану відповідь, містять в собі пряму

чи опосередковану відповідь. Такі запитання особливо небез

печні, коли допитуваний твердо не пам’ятає, не впевнений в існу

ванні і характері події, про яку його запитують. Негативний вплив

на допитуваного може справити не лише зміст запитання, а й

його форма, зв’язок з даними раніше показаннями, місце серед

інших запитань. Все це може призвести до давання неправди

вих показань. Тому провадження допиту вимагає від слідчого

активного застосування різноманітних прийомів, настирливості,

цілеспрямованості, тактовності, терпіння і майстерності.

§4. Психологічні основи тактики допиту

Основною формою психологічного впливу на допитувано

го є переконання. Воно розуміється як діяльність, спрямована на

те, щоб переконати допитуваного у безперспективності прихо

вувати істину. З цією метою виправданим є використання пози

тивних якостей особи допитуваного, протиріч у показаннях,

невідповідність їх реальному ходу подій, пред’явлення доказів.

Не слід покладати надію на будьякий один тактичний прийом

чи на те, що тактичні прийоми допиту автоматично приведуть

допитуваного до добровільного каяття і правдивих показів. Так

тичні прийоми повинні застосовуватися в комплексі.

Допит – це регламентована законом специфічна форма

спілкування, яка протікає в формі співробітництва, протисто

яння, психологічної боротьби.

275

Розділ III. Криміналістична тактика

Особливе значення в забезпеченні успішності допиту має

загальна сприятлива для спілкування психологічна атмосфера

слідчої дії, наявність психологічного контакту.

Психологічний контакт – це такий рівень взаємовідносин

на допиті, під час якого, особи, які в ньому беруть участь, го

тові до спілкування. Під час психолічного контакту допитува

ний внутрішньо, психологічно налаштований на участь у

спілкуванні, слухати слідчого, сприймати його доводи, аргумен

ти і докази навіть у конфліктній ситуації, коли має наміри при

ховувати правду, давати неправдиві показання.

Психологічному контакту сприяє здібність слідчого розта

шувати навколо себе людей, уміння з урахуванням індивідуаль

них особливостей допитуваного знаходити такт у спілкуванні,

збуджувати зацікавленість до давання правдивих показань.

В ситуації протистояння, психологічної бототьби, коли до

питуваний приховує відомі йому обставини, дає неправдиві

показання, до нього застосовується психологічний вплив. Суть

психологічного впливу полягає в застосуванні прийомів, що

забезпечують найбільш ефективну форму повідомлення дока

зового матеріалу, спрямованих на зміну ходу і змісту психіч

них процесів, суб’єктивної позиції допитуваного, переконання

його в необхідності дати правдиві показання, допомогти слідчо

му в установленні істини.

Психологічний вплив здійснюється в межах кримінально

процесуального закону. За загальним правилом, не можна до

магатися показань шляхом насилля, погроз та інших незакон

них дій. Попередній відбір, логічне упорядкування наявних

фактів і висновків, пред’явлення їх в ефективній емоційній

формі і тактично обумовленій послідовності – все це і визна

чає успішність психологічного впливу.

Психологічний вплив на допитуваного має певне значення

під час виникнення конфліктних ситуацій в ході допиту. В та

ких ситуаціях тактичні прийоми, спрямовані на встановлення

психологічного контакту з допитуваним, грунтуються на вико

ристанні даних психології, логіки та інших наук.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

276

У конфліктних ситуаціях, коли допитуваний приховує

інформацію, можна застосовувати наступні прийоми психоло

гічного впливу: переконання, звернення до почуттів гідності,

гордості, справедливості та шляхетності тощо. Прийоми пере

конання мають бути зрозумілими допитуваному, їх слід повто

рювати кілька разів, посилатися на відсутність логіки фактів.

Для викриття неправдивих свідчень застосовують прийоми

психологічного впливу:

 замовчування обставин, які відомі слідчому;

 створення умов, за яких у допитуваного формується дум

ка, що слідчий знає замовчувані ним факти;

 застосування тактичних комбінацій, побудованих на по

слідовності запитань, що ставляться;

 задавання несподіваних запитань стосовно фактів, що

приховуються;

 демонстрування слідчих та технічних можливостей вста

новлення обставин, які приховуються.

У ході пред’явлення доказів під час допиту застосовують

ся такі тактичні прийоми: 1) згадування про докази; 2) пе

рераховування доказів; 3) надання можливості допитувано

му оглянути докази; 4) демонстрування доказів; 5)

орієнтування допитуваного на викладання фактів, які цікав

лять слідство; 6) деталізація та конкретизація свідчень; 7) до

пит за «різними планами» (з кінця, з середини факту).

Тактичні прийоми, що спираються на психологічний вплив,

повинні відповідати вимогам вибірковості. Необхідно, щоб

вони справляли відповідний вплив лише стосовно особи, що

приховує правду, і були нейтральні щодо незацікавлених осіб.

§5. Допит неповнолітнього

Тактика допиту неповнолітнього будується з урахуванням

його вікових особливостей. Для неповнолітніх, особливо дош

кільного і молодшого шкільного віку, характерні підвищена

навіюваність, схильність до фантазування тощо. Недостатній

рівень розвитку, обмеженість логічного мислення, відсутність

277

Розділ III. Криміналістична тактика

життєвого досвіду і професійних знань заважають їм іноді

сприймати в цілому картину тієї чи іншої події і правильно

відтворити на допиті зафіксовану інформацію. Однак вони лег

ко запам’ятовують найбільш яскраві моменти і деталі події.

Життя неповнолітніх емоційно переповнене, і наступні вражен

ня нерідко сприяють забуванню сприйнятого. Тому їх допит не

можна відкладати на довгий час.

У ході підготовки до допиту необхідно одержати відомості

про рівень розвитку неповнолітнього, його інтереси, нахили,

звички, родинну мікросферу, взаємовідносини з особою, сто

совно якої буде здійснюватися допит. Неповнолітній до 16

років викликається на допит через батьків чи інших законних

представників. Інший порядок допускається, коли це викли

кається обставинами справи.

У разі участі в допиті педагога, а також законних представ

ників чи близьких родичів неповнолітнього необхідно заздалегідь

упевнитися, що характер їх взаємовідносин з неповнолітнім не

вплине негативно на допитуваного. Ці особи повинні бути по

переджені про недопустимість будьяких підказок, навідних за

питань, роздратування стосовно неповнолітнього.

Допит малолітних краще проводити у звичній для них об

становці – в дитячій установі, школі, вдома. Бажано розпочи

нати допит з бесіди, що включає елементи гри, яка допоможе

встановленню довірливих стосунків. Психологічному контакту

з допитуваним буде сприяти спокійний, упевнений тон слідчо

го, його манера звертання.

У ході оцінки показань неповнолітнього необхідно звертати

увагу на заученість відомостей, що повідомляються ним, на

явність протиріч, що може свідчити про вплив зацікавлених осіб.

Особливими тактичними прийомами, що застосовують

ся під час допиту неповнолітніх, є роз’яснення важливості

повідомлення правдивих показань; демонстрування по

інформованості про обставини життя допитуваного, його

потреби, інтереси, роз’яснення сутності та значення пред

’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправиль

но зайнятої ним позиції.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

278

Під час допиту неповнолітніх обвинувачених необхідно

враховувати їх схільність до самообмови в результаті впливу

старших учасників злочину. Одержані показання у зв’язку з

цим повинні бути обов’язково проаналізовані з точки зору на

явності в них внутрішніх протиріч, а також протиріч з іншими

доказами.

§6. Тактика очної ставки

Очна ставка є самостійною слідчою дією. Це допит двох

раніше допитаних осіб у присутності один одного з приводу

істотних протиріч, що виникли між їхніми показаннями. Якщо

ці особи раніше не знали один одного, то до початку очної став

ки проводиться пред’явлення для впізнання. Очна ставка про

водиться тоді, коли слідчому необхідно вияснити, хто із двох

допитаних осіб дає неправдиві показання. У цьому випадку на

очній ставці здійснюється своєрідне зіткнення показань, пере

вірка їх на об’єктивність. На підставі того, як вони висловлю

ють свої думки, як реагують на розбіжності між їх показання

ми, слідчий може робити висновки щодо правдивості їх

свідчень. Очна ставка може бути використана для надання до

питуваному допомоги у згадуванні забутих фактів і обставин.

Очна ставка є також ефективним засобом психологічного

впливу на особу, яка дає неправдиві показання. При цьому

особливу роль відіграє ефект безпосереднього емоціонального

впливу однієї особи на іншу, особливо в таких випадках, коли

допитуваний не знав, що є очевидці скоєного злочину, або над

іявся, що проти нього показань не буде.

Очна ставка є досить складною слідчою дією, у певних ви

падках навіть ризикованою, оскільки можливий і негативний

вплив допитуваного на особу, що дає правдиві показання.

Крім того, обвинувачені на очній ставці можуть домовитися

між собою і погодити свої неправдиві показання. В разі наяв

ності таких побоювань краще не квапитися з очною ставкою і

спробувати усунути розбіжності, що виникли, іншим шляхом,

наприклад, за рахунок відтворення звукозапису показань чи

279

Розділ III. Криміналістична тактика

пред’явлення звукозапису допиту. Так само очну ставку між

неповнолітним і дорослим доцільно проводити лише в тих ви

падках, коли слідчий упевнений, що дорослий допитуваний

не вчинить негативний вплив і показання неповнолітнього не

будуть розхитані.

Перед початком очної ставки необхідно добре вивчити по

казання допитуваних, врахувати їх взаємовідносини, вияснити

сутність розбіжностей, що виникли, намітити запитання, які по

винні задаватися, їх послідовність і вирішити питання про те, хто

буде першим допитуватися на очній ставці. Першим, як прави

ло, допитується особа, яка дає, на думку слідчого, правдиві пока

зання. Хоча в деяких ситуаціях можна зробити і навпаки в роз

рахунку на те, що неправдиві показання, що зачіпають інтереси

іншого допитуваного, викличуть у нього обурення. В результаті

він може повідомити факти, про які до цього часу змовчував.

Завданням очної ставки є також одержання хоча б від од

ного із допитуваних нових відомостей про такі епізоди, обста

вини і деталі події, про які до показань цього допитуваного на

очній ставці не повідомлялось і які можна було б підтвердити

наявними даними чи під час проведення інших слідчих дій.

Тому слідчий повинен завчасно обмежити обсяг інформації,

повідомленої допитуваним, з тим щоб інший допитуваний зміг

проявити свою обізнаність і дати показання, що виходять за

межі того, що було повідомлено на очній ставці. Лише в цьому

випадку слідчий може бути впевнений, що показання, одержані

на очній ставці, є об’єктивними.

§7. Фіксація результатів допиту

Основним засобом фіксації результатів допиту є протоко

лювання. Під час фіксації показань допитуваного слідчий вир

ішує одночасно два завдання: 1) він повинен вести протокол

так, щоб хід запису показань не відобразився на процесі допи

ту; 2) записувати показання повністю і дослівно.

Запис показань у протокол здійснюється за трьома варі

антами: паралельно з даванням показань; після закінчення

А.П. Шеремет «Криміналістика»

280

давання показань; за окремими епізодами, щоб записувати

показання в ході допиту. Кожний із варіантів має позитивні

і негативні сторони.

У ході складання протоколу під час розповіді допитувано

го слідчий вимушений одночасно слідкувати за змістом по

відомлення, аналізувати показання і співставляти з наявними

у справі даними, відбирати із розповіді допитуваного ті з них,

які мають значення для справи. Під час допиту слідчий пови

нен слідкувати за поведінкою допитуваного.

Другий варіант складання протоколу має переваги тому, що

дозволяє слідчому зосередитися на веденні допиту, однак він

пов’язаний з ризиком упустити в ході викладення показань у

протоколі окремих обставин із розповіді допитуваного.

Обидва варіанти фіксації показань доцільно застосовувати

під час допиту, який стосується невеликого кола конкретних

обставин. Якщо ж предмет допиту включає значну кількість

обставин, то допит і записування показів необхідно вести за

окремими епізодами, що дозволяє використати переваги пер

ших двох способів фіксації та уникнути властивих їм недоліків.

Протокол допиту повинен містити:

 відмітку про попередження допитуваного про криміналь

ну відповідальність за відмову від давання показань і за

давання свідомо неправдивих показань;

 відмітку про роз’яснення допитуваному у вчиненні яко

го злочину його підозрюють та про його право на захист;

 заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;

 відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога,

батьків або законних представників неповнолітнього.

Під час допиту в якості засобів фіксації можуть застосову

ватися креслення, схеми, малюнки, плани. Вони дають мож

ливість точно і в повному обсязі об’єктивно зафісувати пока

зання допитуваного. Крім того, ці засоби дисциплінують

допитуваного, заставляють його більш відповідально віднести

ся до своїх показань. Застосування перерахованих засобів по

легшує працю слідчого, дозволяє йому зосередитися на веденні

допиту, що підвищує його результативність.