Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

121

Розділ II. Криміналістична техніка

На трасологічну експертизу для встановлення способу зло

му, групової належності та індивідуального ототожнення зна

рядь злому необхідно представляти:

 під час експертизи замка – замок (у тому вигляді, в яко

му він був виявлений на місці події), передбачуване зна

ряддя злому замка (ключ, відмичка, ножиці тощо);

 під час експертизи зламаних перепон – частини перепон зі

слідами чи зліпками слідів і передбачуване знаряддя злому.

Крім того, на експертизу доцільно надсилати фотознімки,

схеми розташування слідів тощо.

§6. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів – це матеріальнофіксовані

відображення окремих частин транспорту, за якими можна

встановити ряд обставин кримінальної справи, що відносяться

як до самого транспорту, так і особливостей його використан

ня (Схема 10).

Види слідів транспортних засобів поділяють за видами

транспорту. Останній буває самохідний та несамохідний. Як

перший, так і другий поділяють на колісний, гусеничний та

полозний. Колісний залишає сліди катання, гусеничний – сліди

тиснення, полозний – сліди ковзання.

Сліди катання та тиснення можуть бути об’ємними, повер

хневими та забарвленими. Інколи об’ємні сліди містять частин

ки речовини, яка відрізняється від матеріалу, що формує слід.

Сліди коліс. Їх зовнішня будова, характер і придатність щодо

дослідження залежать від типу, марки і моделі транспортного

засобу, а також від механізму та умов їх утворення.

Так, усі типи автомобілів поділяються на двовісні і тривісні.

До першого типу відносяться усі марки і моделі легкових авто

мобілів і більша кількість вантажних. Три осі мають лише авто

мобілі великої вантажоємкості та спеціальні.

Кількість осей визначає не лише число коліс, сліди від яких

складають переважну більшість слідів транспортних засобів, а

А.П. Шеремет «Криміналістика»

122

й у більшості їх вид і механізм утворення. Справа в тому, що

під час прямолінійного руху сліди передних коліс перекрива

ються слідами задніх, у зв’язку з чим у слідах достатньо чітко

відображаються лише ознаки задних коліс, зокрема такі, як

кількість коліс на осі, ширина коліс, вид і марка шини (її розмір

і малюнок протектора). Тому сліди передніх коліс виявляються

придатними для вирішення того чи іншого питання лише у

випадку, якщо вони утворились під час поворотів автомобіля.

Крім того, за слідами передніх коліс можна визначити та

кий параметр автомобіля, як ширина колії, тобто відстань між

колесами, що знаходяться на одній осі.

Другим важливим параметром автомобіля є його база, тоб

то відстань між передньою і задньою осями.

Однак, незважаючи на важливість таких параметрів, як

ширина колії і база автомобіля, найбільше значення для уста

новлення конкретного автомобіля мають сліди шини. В залеж

ності від моделі пневматичні шини розрізняють за діаметром,

шириною профілю і малюнком протектора.

Зовнішний діаметр шини обчислюється за довжиною її ок

руглості, визначити яку можна шляхом вимірювання відстані

між будьякою деталлю (особливістю) бігової частини шини, що

два рази повторилася в її сліді. У даному випадку необхідно

врахувати, що вона, як і довжина округлості, може змінюватись

в залежності від ваги автомобіля (вантажу), стану дорожнього

покриття та внутрішнього тиску в шині. Практично незалеж

ним від цих умов є малюнок протектора. Розміщуючись на

біговій поверхні шини, він однаково добре передається як в

об’ємних, так і поверхневих слідах.

Сліди гусениць, а точніше – траків, з яких вони склада

ються, утворюються із двох смуг. Відстань між їх центрами

є шириною колії даного транспортного засобу, що дозволяє

визначити його тип і модель, а під час відображення у

слідах траків їх індивідуальних особливостей – здійснити

його ідентифікацію.

Сліди полозів – це сліди ковзання. Тому, як правило, вони

характеризуються лише загальними ознаками: шириною колії

123

Розділ II. Криміналістична техніка

Сліди автомобіля

Сліди-речовини Сліди-відображення Сліди-предмети

Мікроскопічні

осколки фар

Мікроскопічні

рештки фарби

Осколки фар Уламки кузова

Сліди пально-

мастильних

матеріалів, води

Сліди коліс

Пошкодження,

утворені частинами

автомобіля

Рештки покриття

(фарби)

Схема 10. Матеріальні сліди автомобіля

А.П. Шеремет «Криміналістика»

124

саней, шириною полозів. Індивідуальні особливості виникають

лише як наслідок дефекту полозів або їх особливої конструкції.

Сліди неходової частини транспортних засобів, як правило,

утворюються у трьох випадках: під час наїздів, зіткнення з інши

ми транспортними засобами та зачіпанні (під час руху) неру

хомих предметів. Ця особливість механізму їх утворення виз

начає виникнення слідів не лише на слідосприймаючому

об’єкті, а й на самому транспортному засобі. Це є важливою

передумовою для розшуку автомобіля, який зник з місця події,

та доказів його причетності до скоєного злочину.

Цьому ж сприяє виявлення на місці події окремих частин,

що відділилися від автомобіля.

Сліди транспортних засобів фіксують фотографуванням,

вимірюванням, описом, копіюванням, моделюванням, вилучен

ням сліду з предметом. На місці дорожньотраспортної приго

ди (ДТП) виготовляють панорамним методом слід бігової дор

іжки, рівний довжині оружності колеса; детально фіксують

особливості будови малюнка протектора та виготовляють

зліпки цієї частини сліду.

Поверхневі сліди, наприклад пилеві, переносять на копію

вальні дактилоплівки. На місці ДТП необхідно фіксувати: ши

рину бігової доріжки, ширину протектора та його малюнок,

ширину колії, базу транспортного засобу, частини транспорту

(вантажу), що відділилися, плями мастил, осколки фарного

скла, частинки грунту тощо.

На трасологічну експертизу з метою ототожнення транспор

тного засобу за його слідами необхідно надсилати копії слідів

(зліпок, масштабний фотознімок), схему розташування слідів,

а також шини, які могли залишити ці сліди. У разі неможли

вості пред’явлення шини надсилаються відбитки малюнків про

тектора шин, зроблені за допомогою друкарської фарби на біло

му папері. Довжина такого відбитку повинна складати півтори

довжини округлості шини.

125

Розділ II. Криміналістична техніка

Контрольні запитання

1. На яких наукових положеннях базується трасологія?

2. Що таке слід у трасології?

3. Який механізм утворення слідів?

4. За якими підставами класифікуються сліди?

5. Які загальні правила виявлення, фіксації і вилучення

слідів?

6. Дайте характеристику слідів людини.

7. Охарактеризуйте сліди знарядь злому та інструментів.

8. Які Ви знаєте сліди транспортних засобів?

9. Перерахуйте основні методи і способи фіксації слідів

людини, знарядь злому та транспортних засобів.

Теми рефератів і курсових робіт

1. Предмет, система, завдання, наукові засади трасології. Її

роль у розкритті, розслідуванні та попередженні злочинів.

2. Сліди людини: їх класифікація, виявлення, фіксація, ви

лучення, дослідження під час розкриття та розслідуван

ня злочинів.

3. Характеристика слідів злому та інструментів, їх виявлен

ня, фіксація, вилучення, дослідження в ході розкриття і

розслідування злочинів.

4. Загальна характеристика та експертне дослідження слідів

транспортних засобів.

Література

1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука. – К.,

1998. – С. 166–196, 261–281, 309–321.

2. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.,

2001. – С. 90–110.

3. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. –

М., 1997, – С. 215–240.

4. Салтевський М.В. Криміналістика. Навчальнодовідковий

посібник. – К., 1996. – С.42–54.

126

Тема 9.

Судова балістика

 Поняття судової балістики та її значення

для розслідування злочинів

 Вогнепальна зброя та її класифікація

 Сліди пострілу вогнепальної зброї

та їх види

 Виявлення та огляд вогнепальної

зброї і слідів пострілу

 Судовобалістична експертиза

 Поняття та класифікація холодної зброї

127

Розділ II. Криміналістична техніка

§1. Поняття судової балістики та її значення

для розслідування злочинів

Судова балістика – це галузь криміналістичної техніки, яка

вивчає закономірності здійснення пострілу з вогнепальної

зброї, утворення слідів зброї на боєприпасах, а також методи й

технічні засоби фіксації та дослідження слідів пострілу з метою

розкриття і розслідування злочинів. До наукових основ судо

вої балістики відносяться основи загальної балістики, що вив

чають рух снаряда, який надає йому енергія вибуху снаряда.

Питання, які вирішує судова балістика, можуть бути виді

лені в три основні групи:

 визначення властивостей вогнепальної зброї і боєпри

пасів, що проходять за справою як речові докази, тобто

встановлення групової належності зброї. Наприклад, чи

є вилучений предмет вогнепальною зброєю; чи придатна

зброя для здійснення пострілу тощо;

 ідентифікація зброї за слідами пострілу. Наприклад, чи з

даного пістолета вистрілена куля, вилучена із тіла людини;

 установлення обставин застосування вогнепальної зброї:

відстані, з якої здійснено постріл, напрям пострілу,

кількість пострілів тощо.

Джерелами доказової інформації під час використання вог

непальної зброї можуть бути:

1) гладкоствольна і нарізна зброя, а також її частини; мага

зин, рукоятка; приладдя до зброї – протирка, шомпол,

кобура, чохол; тайники зберігання зброї;

2) пристрої та предмети, які не є зброєю, але схожі з нею;

стартові пістолети, будівельномонтажні пістолети, газові

пістолети, запальнички, пневматична зброя тощо;

3) боєприпаси, гільзи, кулі, дріб, капсули, пижі, прокладки;

4) матеріали та інструменти для виготовлення ті споряджен

ня боєприпасів;

5) вибухові речовини – порох та його компоненти;

6) кульові, дробові пробоїни та пошкодження – вм’ятини, тріщи

ни, розриви, роздуття зброї, вкорочення ствола, його зміни;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

128

7) слідивідображення на гільзах, кулях, дробинах, проклад

ках та пижах.

Пізнання особливостей та ознак названих об’єктів, установ

лення закономірностей механізму утворення слідів зброї склада

ють предмет судової балістики. Оволодіння її основами дозволяє

слідчим шляхом та експертним дослідженням установити важ

ливі обставини злочину, розшукати та ідентифікувати зброю.

Судова балістика взаємозв’язана з іншими розділами крим

іналістики, зокрема, трасологією, теорією ідентифікації та уста

новлення групової належності за слідами на кулях та гільзах.

Трасологічним дослідженням саморобних куль, дробу «катан

ки» та «січки» інколи можливо встановити, якими інструмен

тами користувався злочинець, розшукати їх та ототожнити.

Судова балістика безпосередньо пов’язана з судовою меди

циною, судовою хімією та судовою біологією, прийоми і мето

ди яких використовуються для дослідження зброї, боєприпасів

та слідів пострілу. Судова медицина вивчає вогнепальні ушкод

ження на тілі людини. Фізичними та фізикохімічними мето

дами визначають якіснокількісний склад дробу, слідів мета

лізації на пошкоджених снарядами об’єктах.

Знання судової балістики та практичне використання її да

них дозволяє слідчому одержувати докази про використання

вогнепальної зброї при вчиненні злочинів.

§2. Вогнепальна зброя та її класифікація

Вогнепальна зброя – це пристрій, в якому для вильоту кулі

із каналу ствола використовується енергія хімічного розкладу

вибухових речовин. Зараз у криміналістиці клас «зброя» розд

ілений на вогнепальну та холодну зброю. В історичному аспекті

холодна зброя передувала вогнепальній. Остання з’явилась у

зв’язку з винаходом вибухових речовин (пороху та ін.).

У слідчій практиці зустрічається багато предметів, які мо

жуть уражати, але вони не є вогнепальною зброєю. Такі стріля

ючі об’єкти можуть бути заводського, кустарного чи самороб

ного виготовлення. Інколи вони за зовнішнім виглядом та

129

Розділ II. Криміналістична техніка

формою бувають не схожі на зброю, але стріляють, мають ура

жаючі властивості і є вогнепальною зброєю. І навпаки, зустрі

чаються предмети, які являють собою майже копію вогнепаль

ної зброї, навіть стріляють, але не є вогнепальною зброєю. Тому

віднесення предметів до вогнепальної зброї чи боєприпасів

відбувається не лише за військовотехнічними ознаками, а й за

цільовим призначенням. Вогнепальна зброя повинна відпові

дати критеріям – загальним і спеціальним.

Загальний критерій визначає цільове призначення зброї –

«в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди». Відпов

ідно до цього зброєю за конструкцією може бути всякий пред

мет, лише б він володів уражаючою дією. Щоб бути вогнепаль

ною зброєю, предмет повинен відповідати спеціальним

критеріям, а саме:

1) для метання снаряду повинна бути використана енергія,

яка утворюється при згорянні вибухової речовини (поро

ху та ін.);

2) предмет повинен мати ствол – пустотілу трубку для спря

мування польоту снаряду та згоряння вибухової речови

ни. Один кінець стволу повинен герметично закриватись

при пострілі;

3) наявність у предмета пристрою для запалення заряду –

вибухової речовини;

4) мати достатню уражаючу дію снаряду;

5) мати достатню міцність конструкції предмета – зброї.

Для визначення предмета вогнепальною зброєю він пови

нен відповідати всім критеріям одночасно. Перші три можна

визначити органолептично при огляді зброї на місці події. Але

щодо міцності зброї та її уражаючої дії снаряду, тобто убивчої

сили, то для встановлення цих критеріїв потрібні спеціальні

знання. Тому для визначення предмета вогнепальною зброєю

призначається судовобалістична експертиза.

Судова балістика досліджує в основному ручну вогнепаль

ну зброю, знання будови та конструктивних особливостей якої

необхідно для одержання інформації про обставини злочинної

діяльності з використанням зброї.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

130

Сучасна ручна вогнепальна зброя за цільовим призначен

ням ділиться на бойову, мисливську та спортивну. До бойової

відносять: гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети, револьвери;

до мисливської – рушниці різних систем, мисливські карабіни,

штуцери; до спортивної – малокаліберні гвинтівки, спортивні

пістолети, а також пневматична зброя, хоча остання не є вог

непальною. Кожен вид має свою специфічну конструкцію, що

відповідає цільовому призначенню. Спільними ознаками для

всіх вказаних видів зброї, згідно із спеціальними критеріями, є

ствол і ударноспусковий механізм (пристрій для запалювання

вибухової речовини).

Ствол має вигляд порожнистого циліндра. Один кінець його

дещо збільшений у діаметрі і називається патронником (казенною

частиною), а другий – дулом (дульною частиною). У патронник

вміщують патрон з пороховим зарядом і снарядом. Внутрішні

стінки каналу ствола бойової і спортивної зброї мають гвинто

подібні заглиблення – нарізи (нарізна зброя), виступи між якими

називаються полями. У більшості моделей вітчизняної зброї маєть

ся чотири нарізи, які в’ються вверх зліва направо. У деяких іно

земних зразках зустрічається і більше чотирьох нарізів. Нарізи

слугують для надання кулі обертального руху навколо своєї осі, що

позитивно впливає на влучність стрільби.

Стволи мисливської зброї не мають нарізів, тому її назива

ють гладкоствольною. Для поліпшення бойових якостей дуль

на частина ствола в деяких видах зброї має звуження («чок»),

а інколи й нарізи («парадокс»).

Діаметр каналу ствола називається калібром. У нарізній

зброї калібр вимірюється у міліметрах між двома протилежни

ми полями. Бойова вітчизняна зброя має калібри: 5,45; 6,35; 7,62;

9,0 мм; спортивна – 5,6 мм. Калібр мисливської гладкостволь

ної зброї – це поперечник (діаметр) канала ствола, який і виз

начається кількістю шарових куль, рівних діаметру канала ство

ла даної рушниці, виготовлених з одного англійського фунта

свинцю (453,5 г). Найпоширені вітчизняні мисливські рушниці

мають калібр 12, 16, 20. Калібр зброї наносять на площадках

казенної частини ствола і на денці гільзи.