Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

191

вказаних вище ситуацій тим, що вона має елемент раптовості, який .особливо

важливо використовувати в умовах обмеженого обсягу доказової інформації.

Основними завданнями, що випливають з даної ситуації, є виявлення,

витребування, вилучення необхідних документів первинного обліку,

бухгалтерських реєстрів та інших документів як інформації про вчинений злочин.

§ 4. Особливості криміналістичної характеристики та розслідування

приховування валютної виручки

1. Криміналістична характеристика злочинів

Для економіки держави, що розвивається, велику небезпеку становить

приховування виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт,

послуг). Криміногенна обстановка в цій сфері потребує прийняття відповідних

заходів захисту зовнішньоекономічної діяльності, інтересів держави,

господарюючих суб'єктів і перш за все заходів правового характеру, встановлення

ефективної системи валютного контролю.

Правила обігу валютних цінностей регулюються Декретом Кабінету

Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”,

законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок

здійснення розрахунків в іноземній валюті” та іншими нормативно-правовими

актами.

Кримінально-правовий захист валютних інтересів держави здійснюється

нормою про відповідальність за приховування валютної виручки (ст. 80

КК).

У чинній редакції ця стаття КК передбачає відповідальність за відкриття або

використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ та

організацій без дозволу Національного банку України посадовими особами

підприємств, установ та організацій, що діють на території України, чи за їх

дорученням іншими особами або особами, які займаються підприємницькою

діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-якою іншою особою,

що є громадянином України і постійно проживає на її території, або приховування

валютної виручки.

Валютна виручка суб'єктів господарської діяльності — це сума валютних

надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту (включаючи й

валюту країн СНД), незалежно від джерела їх походження. Ця виручка підлягає

обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, що

відкриваються й ведуться у комерційних банках України, які мають ліцензію

Національного банку України. У разі здійснення зовнішньоекономічних операцій,

що не передбачають сплату в грошовій формі (бартер, різні взаєморозрахунки,

операції з давальницькою сировиною), валютною виручкою визнається

еквівалентна вартість товарів, яку має отримати за вказаними угодами українська

сторона.

Термін “валютна виручка” носить обмежений характер, оскільки незаконний

відток валютних коштів можливий і в інших формах, наприклад у вигляді

фіктивних угод про виконання робіт (послуг) консультаційного або

інформаційного характеру, що дозволяє здійснювати перерахування на рахунки в

зарубіжних банках валютних коштів, які не є валютною виручкою.

Зовнішньоекономічна діяльність є одним з найбільш рентабельних видів

192

господарської діяльності. Участь у ній широкого кола юридичних осіб, в тому

числі й іноземних, та використання як засіб платежу іноземної валюти викликають

необхідність ретельної її регламентації та забезпечення криміналістичного захисту

від злочинних посягань.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють в

Україні її суб'єкти, є: експорт та імпорт товарів; надання послуг іноземним

суб'єктам господарської діяльності (виробничих, транспортно-експедиційних,

страхових, маркетингових, брокерських, агентських, консигнаційних,

аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що не заборонені законами

України); міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у

випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами

господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності

банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення

іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території

України; спільна підприємницька діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності; товарообмінні

(бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі

між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; орендні, в тому числі лізингові,

операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними

суб'єктами господарської діяльності; інші види зовнішньоекономічної діяльності,

що не заборонені законами України.

Порядок розрахунків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності визначається

Законом України “Про порядок розрахунків в іноземній валюті”, яким

встановлений обов'язковий строк, протягом якого зовнішньоекономічні операції

українських резидентів повинні бути завершені, тобто при експорті товарів, робіт

або послуг має бути проведена сплата іноземним контрагентом, при імпорті — в

Україну повинен бути ввезений сплачений резидентом товар.

До системи органів, що здійснюють валютний контроль, входять:

Національний банк України, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків та

торгівлі, Державна митна служба, Державний комітет статистики, Державна

податкова адміністрація, Міністерство фінансів, Міністерство внутрішніх справ,

Служба безпеки України. Між цими органами встановлений систематичний обмін

інформацією про стан зовнішньоекономічної діяльності та хід виконання

контрактів її суб'єктами. Практика нормативного регулювання

зовнішньоекономічної діяльності зараз ще недостатньо ефективна. Ця та інші

обставини створюють сприятливу обстановку для посягань на валютні ресурси, а

також умови для різних зловживань з боку суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності.

Злочини, передбачені ст. 80

КК, за обстановкою, в якій здійснюються

торговельні операції, за своїм механізмом пов'язані в більшості випадків з участю

групи осіб, склад якої, її дії можуть мати організований характер, що іноді

ускладнюється співучастю зарубіжних партнерів.

Одним з важливих елементів криміналістичної характеристики приховування

валютної виручки є система способів вчинення даного виду злочинів.

193

Спосіб 1. Неповернення валютної виручки за послуги або товари, що

експортуються, полягає в тому, що підприємство — резидент України — здійснює

продаж товарів (надає послуги) іноземному партнеру, за які воно повинно

отримати сдтлату в іноземній валюті, та ухиляється від переказу валютної виручки

в Україну. При цьому під “ухиленням” слід розуміти ситуацію, при якій під-

приємство-резидент має реальну можливість розпоряджатися вказаною валютною

виручкою.

Одним з різновидів даного способу є перерахування валютних коштів,

отриманих у вигляді виручки, посадовими особами підпри-ємства-резидента,

обминаючи уповноважений банк, на розрахунковий рахунок іноземної фірми в

рахунок виконання обов'язків по іншій угоді.

Спосіб 2. Зменшення в договорі валютно-розрахункових обов'язків

іноземного партнера полягає в штучному заниженні під-приємством-резидентом

вартості послуг або товарів, що експортуються, внаслідок чого частина валютної

виручки, яка складає різницю між заниженою та загальною вартістю, в Україну не

надходить і використовується експортером за кордоном. При цьому підприємці

використовують ситуацію, коли вони є власниками іноземних фірм.

Спосіб 3. Приховування підприємством-резидентом валютної виручки

шляхом сплати з неї за кордоном видатків, не пов'язаних з даною

зовнішньоекономічною операцією.

Цей спосіб має місце також у випадку, коли з валютної вируч-'ки за одними

контрактами здійснюється сплата банківських та інших видатків за іншими

контрактами.

Спосіб 4. Приховування валютної виручки шляхом виплат іноземним

громадянам з готівкової валютної виручки до здачі її в банк для зарахування на

валютний рахунок.

Цей спосіб застосовується при оплаті робіт, пов'язаних з транспортними

перевезеннями, туризмом, видатків на відрядження та ін. При надходженні в

Україну валютної виручки, що залишилася, вона зменшується на суму вказаних

виплат.

Спосіб 5. Приховування валютної виручки при здійсненні бартерних операцій

шляхом її незарахування, що маскується так званим подвійним контрактом, коли

на території України фіксується контракт з одними умопями, а за кордоном цей

контракт виглядає іншим чином.

Спосіб 6. Приховування валютних цінностей шляхом зміни умов договору,

що полягає в тому, що на першій стадії укладається договір бартеру, а потім, після

вивезення товарів за межі України, підписується додаткова угода до договору (з

будь-яких причин — уцінки експортованого товару, відмови від поставки тощо),

шляхом зміни предмету договору (бартерний контракт змінюється на договор

купівлі-продажу).

Спосіб 7. Приховування валютної виручки шляхом припинення діяльності

суб'єкта підприємництва.

Даний спосіб орієнтований на проведення фіктивних зовнішньоекономічних

операцій з метою приховування валютних цінностей, для чого за фіктивною

юридичною адресою, за підробними документами створюється суб'єкт

194

підприємницької діяльності. За зовнішньоекономічним контрактом суб'єктом

підприємництва придбаються валютні кошти для здійснення контракту. Неподан-

ня наприкінці встановленого строку до банківської установи документів, що

підтверджують проведення зовнішньоекономічної операції, є ознакою такого

способу.

Різновидом такого способу є отримання банківських кредитів під фіктивні

контракти з наступною конвертацією та переказом валютних коштів на рахунки до

закордонних банків.

Спосіб 8. Приховування валютних цінностей шляхом неповернення в Україну

товарів та сировини, вивезених на тимчасове зберігання та переробку за кордон,

здійснюється резидентом шляхом укладання зовнішньоекономічного контракту на

переробку давальницької сировини. В результаті партії сировини та товарів виво-

зяться за межі України без належного оформлення експортних контрактів на

підприємства інших країн, а потім, у порушення обов'язків щодо тимчасового

зберігання та переробки, реалізуються там. Для приховування протиправних угод

подаються документи про нібито ввезені в Україну перероблені товари.

Спосіб 9. Приховування валютних цінностей шляхом незаконного відкриття

рахунків з участю іноземних юридичних осіб (найбільш складний у процесі

виявлення спосіб). Диспозиція ст. 80

КК передбачає відповідальність за відкриття

або використання за межами України без дозволу Національного банку валютних

рахунків підприємств, установ, організацій. Відкриття резидентами рахунків в

іноземних банках регламентоване “Положенням про порядок надання

індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами рахунків в іноземних банках”.

Однак існує велика кількість таких рахунків в іноземних банках з участю джерел

іноземних юридичних осіб. В цьому випадку схема проходження валютних коштів

прослідко-вується лише за документами банківських установ, які перераховують

кошти за кордон на конкретний рахунок адресата. Такі операції використовуються

для переведення безготівкових коштів у готівку та ухилення від оподаткування. 2.

Розслідування злочинів

Планування розслідування посягань на валютні ресурси може викликати

необхідність встановлення та перевірки фактів, пов'язаних з такими злочинами, як:

контрабанда (ст. 70 КК); порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК);

розкрадання державного і колективного майна (ст.сті 83, 84, 86

КК); ухилення від

оподаткування (ст. 148

КК); фіктивне підприємництво (ст. 148

КК); шахрайство з

фінансовими ресурсами (ст. 148

КК); низкою посадових злочинів (ст.ст. 165, 166,

167, 168, 169, 170, 172 КК) та ін.

З цією метою до плану розслідування залежно від

обставин справи

включаються наступні питання, що підлягають розв'язанню: умови роботи

підприємства, установи або організації в зовнішньоекономічній діяльності; коло

посадових прав та обов'язків осіб, які беруть участь у цих операціях; сутність

неправомірних дій (бездії) вказаних осіб; місце, час та спосіб вчинення

неправомірних дій; ухилення від виконання певних дій; тривалість злочину (бага-

тоепізодний чи складається він з одного епізоду); обов'язки та їх фактичне

виконання певною посадовою особою; чи спричинена шкода невірними діями

(бездією) особи — учасника зовнішньоекономічної операції; причинний зв'язок

195

між діями (бездією) та шкідливими наслідками, що настали; розмір шкоди,

спричиненої в результаті зовнішньоекономічної операції злочинними діями

(бездією) її учасників; мета та мотиви злочину даного виду; відомості про особу

обвинуваченого (підозрюваного); обставини, що сприяли вчиненню злочину.

У ході розслідування приховування валютних цінностей слідчий знайомиться

з відповідними документами, багато з яких потребують вивчення за допомогою

засобів криміналістичної техніки, а в необхідних випадках — участі спеціалістів.

До таких об'єктів належать види документів:

засновчі, що підтверджують факт створення та реєстрації суб'єкта

підприємницької діяльності (статут, установчий договір (установчий акт),

протокол установчих зборів (рішення про створення), свідоцтво про державну

реєстрацію, договір оренди приміщення, договір на банківське обслуговування);

документи, що відображають законодавчі, нормативно-розпорядчі норми,

регламентують зовнішньоекономічну і пов'язані з нею види діяльності суб'єктів

підприємницької діяльності (ліцензії, дозволи на вивезення товарів, дозволи на

здійснення інвестицій за'кордон, дозволи на відкриття банківських рахунків за

кордоном та ін.);

бухгалтерсько-облікові та банківські; договірні (зовнішньоекономічні

контракти, додаткові угоди до них, пропозиції про їх укладання у вигляді листів, у

тому числі факсимільних);

документи, що супроводжують конкретні господарські операції (рахунки-

фактури, акти приймання-передачі, акти, що підтверджують виконання робіт або

надання послуг, відомості, товарні та товаротранспортні накладні та ін.);

документи державного відомчого та іншого контролю (митні декларації,

банківські виписки та ін.);

документи так званої “чорнової” бухгалтерії. У процесі розслідування

злочинів, пов'язаних з приховуванням валютної виручки, велике значення має

проведення таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка, допит, призначення

експертиз.

Особливістю проведення огляду, обшуку та виїмки при розслідуванні даної

категорії справ є те, що приховування валютної виручки в більшості випадків

вчиняються “документальними” способами, в зв'язку з чим велике значення має

відшукання, вилучення, огляд відповідних бухгалтерських та банківських

документів, що відображають зовнішньоекономічні операції суб'єкта підприєм-

ництва. Для проведення цих слідчих дій у деяких випадках доцільно залучення

спеціалістів — економістів, бухгалтерів, аудиторів, митних брокерів та ін. У

багатьох випадках у процесі розслідування необхідно отримання певної

інформації та документів зарубіжних банківських установ, а також від іноземних

юридичних осіб. У таких випадках через дипломатичні представництва цих країн

направляються доручення в їх правоохоронні органи з метою отримання

необхідної інформації та документів. Процедура отримання вказаної інформації та

документів спрощується, якщо з конкретною державою Україна має двосторонню

угоду про співробітництво в даній галузі або ці держави є учасниками Конвенції

про взаємодопомогу (наприклад, “Угода про взаємодію міністрів внутрішніх справ

незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю”, членами якої є держави

196

СНД).

При проведенні допитів слідчому дуже важливо володіти відповідними

знаннями бухгалтерського обліку, банківської справи та механізму здійснення

зовнішньоекономічної діяльності.

У ході проведення попереднього слідства призначення та проведення судово-

бухгалтерської експертизи здійснюється з метою: 1) з'ясування суперечностей між

матеріалами документальної перевірки та матеріалами кримінальної справи; 2)

усунення суперечностей між результатами первинної та наступними

документальними перевірками; 3) підтвердження розміру матеріальної шкоди,

встановленого матеріалами документальної перевірки; 4) встановлення фактів

порушення валютного законодавства, що призвели до приховування валютних

цінностей; 5) встановлення правильності оформлення фінансово-господарських

операцій, руху грошових коштів та їх відповідності встановленим вимогам

ведення бухгалтерського обліку, звітності та чинним нормативним актам; 6) пере-

вірки правильності методів дослідження при проведенні документальних

перевірок і відповідності їм отриманих висновків; 7) встановлення фінансових

підстав правильності відмови ревізуючих осіб у прийнятті від осіб суб'єкта

підприємницької діяльності, що перевіряється, документів, наданих для пояснення

виявлених порушень валютного законодавства; 8) встановлення стану

бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві, що перевіряється, та відповід-

ності його встановленому порядку; 9) встановлення обставин, пов'язаних з

бухгалтерським обліком, що сприяли приховуванню валютних цінностей, а також

формулювання пропозицій щодо їх усунення; 10) встановлення кола осіб,

відповідальних за повноту та правильність дотримання валютного законодавства і

тих, які припустили вказані порушення; 11) встановлення бухгалтерських способів

приховування валютної виручки.

Глава XX

Основи методики розслідування крадіжок

§ 1. Криміналістична характеристика крадіжок

Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на

державне, колективне й особисте майно громадян. Ступінь суспільної небезпеки

цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного

промислу злодіями-рециди-вістами чи особами, які ухиляються від суспільно

корисної праці, або неповнолітніми, які об'єдналися в організовані злодійські гру-

пи з метою систематичного вчинення крадіжок.

Поняттям “крадіжка” охоплюється значне коло злочинів, що відрізняються

один від одного предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем

реалізації злочинного задуму. З огляду на це виділяються:

крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв,

гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо; крадіжки матеріальних

цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального

господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річ-

ковому, морському і повітряному транспорті;

крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

197

крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, являє собою поді-ю, що

характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і відмінних

ознак. Разом з тим ці злочини мають і спільні риси, які дозволяють дати їм

узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування

деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відо-

мості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються

крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові

сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських групп, мотиви поведінки

тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в

якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів,

місце вчинення яких локалізується просторово, у більшості випадків обмежено

невеликою площею (ділянка місцевості, приміщення тощо). За характером зв'язку

злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди

крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування

способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються

здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому

використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей

(наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних

пристроїв та ін.), відсутність охоронної сигналізації, “вразливість” перших і

останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на

сходових площадках тощо;

б) місце, пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та

ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий

(кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх вчинення.

Наприклад, дев'ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9 до 17 годин у

робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з крамниць, комор

вчиняються у вечірні та нічні часи, в святкові або вихідні дні; значна кількість

кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні і вечірні години, години “пік”, коли

виникає сприятлива для них ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках

та в інших багатолюдних місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок

посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних

крадіжок викрадаються: гроші (в тому числі іноземна валюта); вироби з

коштовних металів, каменю і скла, антикваріат, предмети релігійного культу,

імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп'ютери, одяг,

взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, в тому числі і

продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також

коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, які

викрадають з сумок, портфелів тощо.

198

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб

пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати

(мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері комунального господарства

предметами крадіжок с електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати

ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість крадіжок вогнепальної зброї та

вибухових речовин з військових частин, складів та інших сховищ. Визначення

предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє

встановленню інших його елементів, зокрема окремих характеристик особи

злочинця, обстановки вчинення та ні. Так, орієнтування злочинця на місці

крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі

коштовностей свідчить предосить хорошу інформованість (обізнаність) злочинця

про місце знаходження предметів, які його цікавлять; викрадення автомашин,

крадіжки апаратури, електролічильників, телевізійних кабелів, антен тощо

вчиняються, як правило, особами, які володіють певними професійно-технічними

знаннями і навичками.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці

крадіжок виступають відомості про способи вчинення злочинів даного виду. За

останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис

організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими

способами їх вчинення, що включають різноманітні дії по підготовці до крадіжки,

безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також

приховуванню слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців по підготовці

до вчинення крадіжки слід віднести: вибір об'єкта крадіжки (квартири, будинку,

дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється

шляхом проведення розвідувальних дій або завдяки прямій чи побічній наводці

інших осіб, у тому числі і майбутньої жертви (потерпілого);

вивчення об'єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З

цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень

(наприклад під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря,

електрика та ін.). Під час такого “відвідування” злочинцем намічаються предмети

крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень

(кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді

створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується

охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних

дверей або робиться його зліпок тощо);

вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заво-лодіння майном, а

також підготовка необхідних технічних засобів, що полегшують здійснення

злочинного наміру (знарядь спеціального призначення, що використовуються для

подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для

пересування до об'єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут

викраденого;

попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення

ступеня участі кожного у підготовлювано-му злочині, а також при необхідності —

забезпечення їх “алібі” та ін.

199

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і

крадіжки державного та колективного майна із закритих приміщень. Вони мають

багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин

учинення та інше, що дозволяє згрупувати способи безпосереднього проникнення

у приміщення.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких

технічних засобів, так званий “безінструменталь-ний” метод (злом вхідних дверей

і їх засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей

поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені

з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру.

До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти (“фомка”,

“гусяча лапа”, “балерина”, “слон”, “пластир”, “відмички”, “вудочки”, “крючки”, та

ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб

(лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей,

герметик та ін.). З їх допомогою здійснюються: віджимання або згинання ригеля

врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв; виведення з ладу

(розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кис-

лоти (так званої “царської горілки”); висвердлювання пружинного механізму,

врізного циліндричного замка; зруйнування короба навісного замка, виривання,

перепилювання або перекушування його дужки; зруйнування конструктивних

елементів будівель, у тому числі стелі, стіни, підлоги; виставлення, вирізання або

видавлювання віконних скел, зламування стулок віконної рами, кватирки чи

дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони,

спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних

цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання

заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання

ключа від вхідних дверей, “захованого” жертвою в обумовленому для членів сім'ї

місці (під дверним килимком, у прорізу електрощитка, у поштовій скринці тощо);

прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських

приміщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні

вентиляційні шахти.

Особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються

заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину

(рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття

більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення

предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова

співучасників, створення фальшивих алібі тощо).

Відомості про спосіб учинення крадіжки, відображення в криміналістичній

характеристиці дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила даний

злочин (стать, вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому

підлітками здебільшого здійснюється з застосуванням різних знарядь, тоді як

“безінстру-ментальний” спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.) неповнолітніми

застосовуються досить рідко. Для підлітків характерним способом учинення

200

крадіжки є “вільний доступ” у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді

використання ключа, отриманого від потерпілого або шляхом обману малолітніх

дітей.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є відомості про

типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час учинення

крадіжок обумовлюється характером взає-' модії злочинця з оточуючою

матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди

рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок

одягу і взуття, запахові сліди та ін.); б) знаряддя злочину. Так, “безінстру-

ментальний” метод злому вхідних дверей характеризується значним

пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю

відбитків підошви взуття тощо. Характерними ознаками віджиму дверей і дверної

коробки є наявність на чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді

вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями

так званого методу “царської горілки” передбачає наявність слідів кислотної дії у

вигляді плавлення і крапель металу (киплячої рідини) із замкової шпари і

відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про пзвні навичкі, звички

та інші властивості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі,

одязі, взутті) та на використовуваних знаряддях також можуть залишатися сліди з

місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки,

ґрунту, металевих ошурків чи дерев'яної тирси, волокон тканини тощо). .

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають

відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно

поділити на дві групи:

а) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування.

Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі

злодійська діяльність —-одна з найбільш сталих і “рецидивонебезпечних”. Вони ж

очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію (“кар-манники”,

“техніки” проникають у приміщення, використовуючи “відмички” або підбираючи

ключі, “слюсарі” і “шніфери” — шляхом злому дверей і засувних пристроїв;

“склярі” — виставляючи або видавлюючи віконні стекла, та ін.);

б) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися

(залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони

матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи

викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і

намагаються швидко залишити місце крадіжки. Дані криміналістичних

характеристик крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища.

Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких

складає 25 років (лише п'ятий з числа засуджених за крадіжки був старше 29

років). У той же час серед засуджених за крадіжки державного і колективного

майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30-49 років). Майже

половина крадіжок учиняється злодійськими групами з розподілом ролей між їх

членами і відповідною “технологією” підготовки, вчинення і приховання даних

злочинів (наводка, збирання інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій

виконання, збут краденого та ін.).