Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх

складності на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що

забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О.

Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді

називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж

тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у

всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх

властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об'єктивна

закономірність, яка дозволяє підрозділяти тактичні прийоми на ті чи інші види,

відносити їх до тієї чи іншої групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації

тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події (аналіз

окремих слідів на місці події, моделювання події, що відбулась, зіставлення

модельованої події та реальної картини місця події, аналіз ознак знищення слідів,

зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.); тактичні прийоми

допиту (постановка різних видів запитань, пред'явлення речових та письмових

доказів, оголошення свідчень окремих осіб, допит на місці події, демонстрація

перспектив ситуації, що склалася, переконання у необхідності надання допомоги

органам розслідування та ін.); тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного

до діяльності слідчого, словесна розвідка, зіставлення виявленого з ознаками того,

що шукається, аналіз ознак предмета пошуків, постановка обшукуваному

уточнюючих запитань, використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном вживання: тактичні прийоми, які використовуються під час

провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події,

орієнтація на професійні навики обшукуваного тощо); тактичні прийоми, які

використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи

інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак

тощо);

3) за об'єктом спрямованості (або сфери реалізації): тактичні прийоми,

спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості

повідомлення правдивих показань, постановка контрольних, нагадуючих,

доповнюючих та інших запитань, демонстрація фотознімків, оголошення

висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.); тактичні прийоми,

спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх

ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події —

моделювання з метою відтворення події, що відбулась, зіставлення слідів,

виявлених на місці події, та ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються

залежно від ситуації процесуальної дії). Так, у ситуації повідомлення неправдивих

показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка

контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб,

допит на місці події тощо;

5) за характером інформації: тактичні прийоми, які Грунтуються на словесній

інформації (бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердого

розкаяння, постановка тих чи інших запитань тощо); тактичні прийоми, які

ґрунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної

інформації та ін.);

тактичні прийоми, які ґрунтуються на логіко-розумовій інформації (аналіз

окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулась, зіставлення

інформації місця події з традиційним, природним ходом події тощо).

§ 5. Система тактичних прийомів: поняття і ознаки.

Сутність тактичних комбінацій і тактичних операцій.

У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розглядаються

ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим саме комплексне

використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі тієї чи іншої слідчої

(судової) дії. Використання типових систем набагато ефективніше, ніж

застосування окремо взятих неузгоджених прийомів.

Система тактичних прийомів — це упорядкована сукупність (комплекс)

взаємопов'язаних і взаємообумовлених прийомів, яким притаманні цільова

спрямованість і вибірковість у процесі їх реалізації.

Вона повинна становити не просту сукупність прийомів, не будь-який їх

перелік, а лише таку побудову, що припускає організацію їх у вигляді цілісного

утворення, в якому взаємопов'язані компоненти посідають відповідне місце у

певній послідовності і виконують необхідні функції.

Системі тактичних прийомів властиві такі найбільш загальні ознаки:

1) цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи

опосередковано взаємопов'язані і вибірково взаємодіяти, тобто система має

функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом повинен

посідати своє місце в системі і виконувати необхідні функції. Системі мають бути

притаманні нові інтегральні властивості, які не входять порізно як складові до

системи елементів;

2) наявність певної структури, яка передбачає існування відповідних

підсистем і окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій.

Розташування тактичних прийомів у системі пов'язано з їх тактичною доцільністю

і ефективністю використання у певній послідовності;

3) ієрархічність системи тактичних прийомів, яка виступає як компонент

більш широкої системи — криміналістичної тактики. У свою чергу кожний

компонент системи тактичних прийомів (огляду, обшуку, допиту, пред'явлення

для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи підсистема), ди-

ференційована відповідно до мети і ситуаційної зумовленості;

4) множинність опису кожної системи. Система тактичних прийомів може

співпадати за формою прийомів, але відрізнятися за їх конкретним змістом і

особливостями використання.

Існують і специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість — відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість — можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;

в) динамічність і гнучкість — наявність широкого діапазону проявів у своєму

конкретному змісті і особливостях використання. Гнучкість системи полягає у

зміні лідерства застосування тактичних прийомів;

г) варіантність — множинність слідчих (судових) дій, а також різноманітних

ситуацій, які зумовлюють і варіантність систем тактичних прийомів;

ґ) алгоритмічність — своєрідність алгоритмів для слідчої о чи судді у процесі

використання тактичних прийомів системи. Вона полягає в тому, що системи

припускають певний порядок використання тактичних прийомів — їх форму,

зміст, послідовність застосування тощо.

У сучасній криміналістичній тактиці використовуються поняття тактичної

комбінації і тактичної операції'. Визначення цих понять має дискусійний характер.

Тактична комбінація — це певне поєднання тактичних прийомів чи слідчих

дій та інших заходів, яке переслідує мету вирішити конкретне завдання

розслідування і зумовлене цією метою і слідчою ситуацією. Тактична операція

передбачає поєднання однойменних і різнойменних слідчих дій, а іноді й

організаційно-технічних заходів, спрямованих на виконання завдань

розслідування в даній слідчій ситуації.

У криміналістичній теорії історія виникнення тактичних комбінацій пов'язана

з концепцією правомірності “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток”, що

розглядаються як різновиди тактичних комбінацій. Визначення поняття тактичної

комбінації викликає заперечення з таких міркувань:

1) має місце гіперболізація “слідчих хитрощів” (“психологічних пасток”);

фактично виходить, що “слідчі хитрощі” — це комплекси (поєднання) тактичних

прийомів. Цим поняттям охоплюють і допустимі, правомірні тактичні прийоми, і

засоби, дії, які порушують вимоги етичності, і навіть комплекси, групи, сукупності

прийомів;

2) недоцільно об'єднувати в одному понятті дві самостійні категорії —

“поєднання тактичних прийомів” (система прийомів) і “поєднання слідчих (або

інших) дій” (тактична операція). “Поєднання тактичних прийомів” і “поєднання

слідчих (або інших) дій” переслідують різну мету і є нерівнозначними;

3) в етимологічному плані термін “комбінація” тотожній терміну “система

прийомів” для досягнення чого-небудь. Тактична комбінація можлива лише в

рамках однієї слідчої (судової) дії і не допускає поєднання з тактичними

прийомами іншої процесуальної дії.

§ 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів

Використання тактичного прийому передбачає знання психологічного

механізму його реалізації. За своєю спрямованістю тактичні прийоми

застосовуються у процесі взаємодії між такими особами і об'єктами:

1) слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або іншою особою);

2) слідчим (суддею) і речами — носіями матеріальних відображень про

злочин та його учасників.

Можна виділити дві форми взаємодії:

1) безпосередню, коли особа, яка вчинила злочин, чи інші особи зазнають

впливу;

2) опосередковану, коли слідчий (суддя) через матеріальні об'єкти одержує

інформацію про дії, вчинені злочинцем (рис. 1, 2).

управляючий вплив

протидія

Рис. 1. Взаємодія між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або

іншою особою) — безпосередня взаємодія

Кримінальному процесу та криміналістиці відомі періоди, коли

психологічний вплив відносили до незаконних засобів. Разом з тим у відправленні

правосуддя такий вплив завжди має місце. Кримінальний і кримінально-

процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих проявах, у формі

насильства, шантажу, погрози. Так, ч. 3 ст. 22 КПК прямо забороняє домагатись

показань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших

незаконних заходів. Стаття 175 Кримінального кодексу України (далі — КК)

передбачає кримінальну відповідальність за примушення до дачі показань. Під

примушенням розуміється незаконний насильницький вплив на свідка,

потерпілого чи обвинуваченого з метою добитися від нього показань у справі.

Термін “психологічний вплив” вказує на його цільове спрямування — психіку

людини. Будь-яке спілкування — це передусім психологічний вплив на

співрозмовника. У взаємодії кожна людина постає в ролі об'єкта і суб'єкта

спілкування. У процесі спілкування одна людина звертається до іншої або з

повідомленням, або з питанням, або пропонує, просить чи наказує що-небудь

зробити.

Мовний вплив може бути трьох видів:

1) інформування (передавання інформації);

2) переконання (полягає у впливі через звернення до критичної свідомості

особи);

3) навіювання (припускає вплив, пов'язаний зі зниженням свідомості і

критичності при сприйнятті та реалізації навіюваного змісту).

Види психологічного впливу, що здійснюються слідчим (або суддею), можуть

бути класифіковані за такими підставами:

1) за цільовою спрямованістю (вплив, пов'язаний з діагностикою психічного

стану обвинуваченого, свідка чи потерпілого; вплив, що сприяє активізації дій

окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну

поведінки і позиції суб'єкта спілкування; вплив, що має за мету одержання

інформації; вплив, якому притаманна виховна спрямованість);

2) за засобом здійснення (вербальний або нонвербальний);

3) за інтенсивністю (насиченість емоціями, тривалість тощо);

4) за складністю (психологічно слабкий або, навпаки, вплив, що має сильну

фіксацію);

5) за інформаційно-пізнавальним призначенням (збуджуючий, стимулюючий,

примушуючий, коригуючий).

Опрацювання теорії криміналістичної тактики вимагає визначення змісту і

місця психологічного впливу у тактичному прийомі. Зміст психологічного впливу

в тактичному прийомі полягає у наступному:

1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу;

2) психологічний вплив завжди трансформується в тактичний прийом.

Слідчий або суддя є особою, яка впливає на процес обміну інформацією при

спілкуванні. Використання тактичних прийомів дозволяє досягти мети

процесуальної дії.

До групи нонвербальних процесуальних дій, які застосовуються для

одержання інформації від речей, можуть бути віднесені: слідчий (судовий) огляд,

обшук, виїмка. В процесі провадження таких дій відсутня безпосередня взаємодія

(або вона не є основною) між слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочин (або

іншою особою).

Тут існують фактично два види взаємодії:

1) ретроспективна взаємодія між особою, яка вчинила злочин, і речами

(матеріальними об'єктами). При такій взаємодії виникають зміни у речах;

2) взаємодія між слідчим (суддею) і зміненими речами. Здійснюється

внаслідок використання тактичних прийомів, які сприяють одержанню інформації

про характер злочину і особу злочинця. Психологія застосування тактичних

прийомів при одержанні інформації від речей припускає уявний аналіз, який

дозволяє відносити сприйняте до об'єктів, що мають значення у справі. У цьому

зв'язку слідчому істотну допомогу може надати рефлексивне мислення (імітація

мислення і дій суб'єкта спілкування).

У ході огляду місця події чи обшуку слідчий повинен правильно

використовувати можливості рефлексивного мислення. Це означає, що він мусить

уявляти, не як би він сам діяв на місці злочинця, а з урахуванням

психофізіологічних особливостей і соціального статусу злочинця уявити його дії

на місці злочину чи в процесі створення тайників.

Використання рефлексивного мислення є важливою умовою визначення

напряму пошуку інформації, збирання доказів, обрання тих чи інших тактичних

прийомів процесуальної дії. Імітація мислення і дій злочинця не тільки

поширюється на факт вчиненого злочину, а й дозволяє припускати його майбутні

дії — знищення чи приховування слідів, посилання на фальшиве алібі,

фальсифікацію доказів, інсценування події.

§ 7. Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Тактичне рішення — це визначення мети тактичного впливу на слідчу

ситуацію в цілому або на окремі її компоненти, на хід і результати процесу

розслідування та його елементи, вибір методів, прийомів та засобів досягнення

мети.

Тактичне рішення складається з трьох частин:

1) інформаційної (полягає в аналізі та оцінці слідчої ситуації та її

компонентів, процесуальних цілей та ін.);

2) організаційної (містить висновки про розподіл функцій, форми та

напрямки взаємодії, резервні можливості, виконання необхідних організаційних

заходів);

3) операційної (полягає у визначенні мети тактичного впливу,

способів її досягнення, прогнозуванні результату реалізації рішення).

Оптимальне використання тактичних прийомів та їх систем передбачає

дослідження проблеми тактичного ризику, постановка якої у криміналістиці

відноситься до середини 70-х рр.

У психології ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності, що

полягає у невизначеності її результату та можливих несприятливих наслідках в

разі неуспіху.

Терміну “ризик” у психології відповідають три основних взаємопов'язаних

значення:

1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі неуспіху у діяльності, що

визначається сполученням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих

наслідків;

2) ризик як дія, яка в тому або іншому відношенні загрожує суб'єкту втратою

(програшем, травмою, шкодою);

3) ризик як ситуація вибору одного з двох можливих варіантів дії: менш

привабливого, але більш надійного, чи більш привабливого, але менш надійного

(результат якого проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими

наслідками).

У криміналістиці тактичний ризик може бути визначений як виконання слід-

чим або суддею діяльності в умовах можливого виникнення негативних наслідків.

За ступенем локалізації ризик повинен поширюватися на:

1) проведення тактичних операцій;

2) здійснення слідчих (судових) дій та оперативно-розшукових заходів;

3) застосування систем (підсистем) тактичних прийомів окремих

процесуальних дій;

4) використання окремих тактичних прийомів.

Складність прийняття рішень слідчим або суддею зумовлена ступенем

невизначеності ситуації, яка припускає настання неоднозначних наслідків —

позитивних або негативних. Завдання полягає в тому, щоб обрати позицію

найменшого тактичного ризику, заздалегідь прогнозувати негативні наслідки та

передбачати заходи щодо їх попередження.

Тактичний ризик пов'язаний з ситуаційною обумовленістю — об'єктивними

чинниками (відсутністю або недостатністю інформації, наявністю суперечливих

даних, що знижують можливість прогнозу ходу розслідування (судового розгляду)

або можливих ситуацій процесуальної дії та ін.). Важливе значення для визначен-

ня того, чи є він необхідним, має слідча (судова) ситуація або ситуація слідчої

(судової) дії.

Обумовлений тактичний ризик також суб'єктивними чинниками: досвідом

слідчого або судді при оцінці зібраного матеріалу, можливостями використання

рефлексивного мислення, вмінням аналізувати та прогнозувати можливі ситуації.

При обранні тактики у ситуації тактичного ризику необхідно дотримуватися

таких положень:

1) прогнозувати можливе настання результатів як наслідку реалізації

тактичного рішення;

2) варіювати доказовою інформацією;

3) визначати допустимість тактичного ризику у конкретній ситуації.

Найбільшу складність тактичний ризик має при обранні тактичної операції,

адже чим більша кількість дій і завдань входить до неї, тим ширший характер

можливих негативних наслідків. Проводити тактичні операції доцільно у

ситуаціях з незначним ризиком.

Тактичний ризик може бути прогнозованим щодо окремої процесуальної дії

або тактичних прийомів її провадження. Використання тих чи інших прийомів у

ситуації тактичного ризику дозволяє слідчому (судді) регулювати її. Тут можна

говорити про ситуацію дійсну, яка має місце, і ситуацію, створювану

використанням певних прийомів та одержанням у зв'язку з цим нової інформації.

Тобто йдеться про ситуацію, що динамічно розвивається.

Тактичний ризик може мати місце відносно системи прийомів у цілому (в разі

ускладнень з визначенням ситуації або можливості несприятливої її зміни) або

окремих її прийомів (в разі дефіциту інформації). У процесі реалізації системи її

тактичні прийоми наповнюються конкретним змістом відповідно до обставин

злочину та інших фактичних даних. В умовах тактичного ризику окремі елементи

системи можуть залишитися невитребуваними через наявність прогалин в

інформації або сумніву щодо її якості.

Гнучкість та варіантність тактичних прийомів, їх взаємозамінність у багатьох

випадках дозволяють пом'якшити ступінь тактичного ризику при провадженні

слідчої дії. Здійснення систематизації тактичних прийомів, розробка та

пропонування судово-слідчим працівникам типових систем дає змогу зменшити

ступінь тактичного ризику. Зниження або усунення ризику пов'язано з

можливістю:

1) вибору комплексу тактичних прийомів, найбільш доцільних у відповідній

ситуації;

2) заміни та використання іншої системи прийомів, якщо ситуація буде

недостатньо чітко спрогнозована або система не працюватиме.

Організація і планування розслідування. Основи теорії криміналістичного

прогнозування

§ 1. Сутність організації розслідування

Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів потребує її чіткої

організації та планування. Організація розслідування передбачає різні рівні

діяльності по розкриттю, розслідуванню злочинів і запобіганню їм:

1) вищий — система заходів, які забезпечують ефективність функціонування

елементів системи і досягнення відповідної мети. Організація розслідування

виступає як специфічна форма діяльності усіх компетентних органів держави,

тобто органів дізнання і попереднього слідства усіх відомств;

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Цс комплекс

заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування,

необхідний рівень управління ними. ефективність їх діяльності, вдосконалення

засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна

функція слідчого апарату одного відомства;

3) методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це

комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення і

застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії або

організаційно-технічного заходу. Організація розслідування означає:

своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних

органів;

налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим,

оперативними працівниками, фахівцями;

забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи

бригадою;

проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про

результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

забезпечення необхідних умов праці;

забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування по

кожній кримінальній справі;

здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і

розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів по кримінальній справі має бути точно

визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко

виконувати у ході розслідування складних, багатоепізодних кримінальних справ, з

розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Щодо слідчого це

стосується режиму та умов його роботи з мстою їх оптимізації, вдосконалення

нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та

секретарського обслуговування.

§ 2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи. У

здійсненні такої організації велике значення має планування розслідування.

Необхідність планування випливає з усієї суті діяльності слідчого у

розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Завданням

кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у

слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття

злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також встановлення

найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-

розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які

можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування слідства

належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів

криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових

заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об'єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить

від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального

процесу, визначатися ними. До принципів планування належать'.

1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблона;

4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу, який

є в його розпорядженні. Найбільш доцільною формою плану є така:

ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ

за кримінальною справою №__ по обвинуваченню________

_________________за ст.___________ КК України

прізвище, ім'я та по батькові

Стислий зміст справи:

При розслідуванні складних справ, по яких залучається велика кількість осіб,

письмовий план доцільно складати за епізодами.

В доповнення до плану складаються схеми. За їх допомогою графічним

шляхом систематизуються дані по справі. Графічне зображення даних справи,

систематизованих за певними ознаками, допомагає чітко уявити структуру і суть

як справи у цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також мережеве планування, яке

передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі

прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування становить певну

складність через відсутність доказової інформації.

§ 3. Вчення про криміналістичну версію

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про

будь-який об'єкт. Розслідування злочинів має пізнавальний характер. Його

специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності

здійснюється у формі доказування.

Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і

оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих

відомостей, встановлення їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає

насамперед у тому, що предметом його є суспільне небезпечні і протиправні

вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної

картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди,

аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і

процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні

причинні зв'язки, знищені або замасковані сліди, зв'язок між речами і подіями

нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є

викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка

базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання

у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що визначається кримінально-

процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів

тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним

законам гносеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у галузі розслідування злочинів не носить такого

безпосереднього характеру, як у галузях знань, що мають своїм предметом

фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприйняття тут можна

говорити тільки стосовно результатів події, що відбулася, які виступають у вигляді

слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як слі-

ди у буквальному розумінні — сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і

сліди, виражені в інших формах: показання свідків, обвинувачених та ін. Але й

така обмежена безпосередність сприйняття події злочину створює необхідні

передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою категорій

аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, тотожності і відмінності та

ін. Застосування їх у кожній галузі знання має особливості, які визначаються

співвідношенням загального діалектичного методу і спеціальних методів окремих

наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності і явища у процесі пізнання

при розслідуванні злочинів набувають своєї специфіки. Зокрема, аналіз у процесі

розслідування виступає в різних формах, залежно від того. які функції він виконує.

Аналіз події злочину по її слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає

як умовне, розумове розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин,

слідів та ін. Аналіз при підготовці і проведенні допиту полягає у вивченні

конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формуванні питань,

визначенні тактичної лінії допиту та ін.

Специфіка застосування категорії сутності і явища при пізнанні у галузі

розслідування також визначається предметом дослідження. Сутність окремих

явищ, що є результатом злочинної дії, не тільки не виступає на поверхні, а й

маскується, постає у перекрученому вигляді, старанно вуалюється. Такі труднощі

у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли

сліди злочину приховані, обстановка події злочину інсценована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (більший чи менший) комплекс

даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані виступають як

наслідок певних причин, встановити які і входить до завдання слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є