Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

встановлення істини, тобто з'ясування усіх обставин злочинної події.

Встановлення об'єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій

різного роду і значущості.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії с

різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не мають на меті

створення наукових теорій, а їх перевірка здійснюється у термін, встановлений для

розслідування.

Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної

події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У зв'язку

з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність розслідування,

досягнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання у

конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування:

а) при обмеженні доказової інформації; б) при відсутності доказової інформації; в)

при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематизації доказового матеріалу;

б) його аналізі; в) обгрунтованому висуненні припущення, яке визначає найбільш

швидкий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їх логічні основи — індуктивний метод,

дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується

або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики. До

прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп

жінки. В результаті огляду місця події було встановлено: напівзанурений у яму з

водою труп молодої жінки, сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за

два метра від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу

привели слідчого до думки про те, що мало місце зґвалтування. Однак це

припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого

експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була

спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. В результаті судово-

медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили

зробити деякі висновки. На цей час була з'ясована особа потерпілої і встановлено,

що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово висловлювала

бажання звернутися до послуг “тітки Ганни”.

Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію: під час проведення аборту

сталася смерть і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла

труп до місця, де його було виявлено. Після того як слідчий висунув таку версію,

він став теоретично виудити з неї необхідні наслідки. До них належали такі:

1) місцем проведення аборту була квартира “тітки Ганни”;

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потерпілої;

3) у “тітки Ганни” повинна бути тачка, на якій тіло потерпілої було

перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали “тітці Ганні”

у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій — огляду та обшуку

будинку, проведенням експертиз — підтвердила правильність висунутої версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або

дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загального —

найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає з аналізу

доказів, виявлених при провадженні окремих слідчих дій. Тоді від встановлення

окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий

приходить до загального припущення про характер і причини події злочину.

Індукція у цьому разі може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі

факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що

ґрунтуються на знанні необхідних ознак і причинних зв'язків подій, фактів, явищ.

Так, від окремих доказів шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв'язку слідчий

приходить де загального висновку про причетність суб'єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версії слідчий повинен

передбачати помилки, які можуть виникнути процесі індуктивного умовиводу. До

них належать помилки не вірного висновку як результат помилкових посилань і

висновків “після цього — значить внаслідок цього”.

Такого роду помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови

версій, а й до невірного визначення шляхів розслідування злочину. Логічна

помилка “поспішності узагальнення” полягає тому, що висновок від окремого до

загального ґрунтується не на повному і всебічному аналізі необхідних причинних

зв'язків, до висновків слідчий приходить, виходячи з вивчення частини ознак. У

практиці розслідування такі помилки зустрічаються при конструюванні версії коли

в процесі аналізу слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент

загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний

метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених по справі

доказів. У цьому випадку пр побудові версій виходять не з аналізу певних доказів,

а із загального припущення. Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів

підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений обвуглений труп

сторожа суду та залишки напівобгорілих Кримінальних справ у шафах канцелярії.

Слідчий міг будувати такі версії

1) підпал вчинений з метою знищення кримінальної справи;

2) підпал вчинений з метою помсти судді;

3) підпал вчинений з метою вбивства сторожа з будь-яких сп нукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки.

Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних доказах виявлених по

справі, а на загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі

наукового аналізу і узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік

можливих (типових) версій при розслідуванні злочинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами,

які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення

слідчих версій за аналогією може привести до позитивних результатів при

розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих

злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які грунтуються на узагальненні слідчої

практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо конкретної категорії

злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення

набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він містить найбільш виразні

сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома підставами:

І) за обсягом понять версії поділяються на загальні (пояснюють зміст та

сутність всієї події) та окремі (поясняють зміст окремих фактів).

. Різновидом загальних версій є типові версії, що відбивають видові ознаки

злочину та найбільш типовий механізм події. Так, за наявності ознак крадіжки

існують типові версії — крадіжка чи інсценування; при виявленні пожежі —

підпал, порушення правил пожежної безпеки; при виявленні трупа — вбивство,

самогубство, нещасний випадок та ін.;

2) за сферою використання версії підрозділяються на слідчі, оперативно-

розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов'язані і можуть

випливати одна з другої. Так, слідча версія може випливати з експертної,

оперативно-розшукова — з слідчої і навпаки. Ілюстрацією цього положення може

бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка.

При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і

висловив припущення про падіння чоловіка з висоти. Огляд під'їздів поблизу

дозволив виявити в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потер-

пілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили

встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і

посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після

чого труп викинули з вікна горища, щоб приховати дійсну подію. Слідчі версії

перевіряються у процесі розслідування по можливості одночасно (кожна версія

має свої специфічні та спільні з іншими версіями питання). При вирішенні питань

про послідовність слідчих дій важливо у першу чергу планувати первісні та невід-

кладні слідчі дії, а потім дії, якими одночасно перевіряється кілька версій.

§ 4. Основи теорії криміналістичного прогнозування

Активізація прогностичної функції науки криміналістики і, як наслідок,

нагальна потреба у залученні даних неюридичних галузей знань для її реалізації

виступили каталізатором становлення основ криміналістичного прогнозування.

Прагнення криміналістів розкрити теоретичні й методологічні аспекти

прогностичної діяльності свідчать про певний рівень зрілості самої науки

криміналістики. Використання поняття “криміналістичне прогнозування” визна-

чено насамперед специфікою об'єктів пізнання й умовами їх розвитку,

предметною сферою дослідження і характером закономірностей, яким

підпорядковується прогнозовувана величина, а також особливостями мети та

завдань при розробці прогнозів.

Прогнозування слід розглядати як спеціальну науково-практичну діяльність,

спрямовану на отримання інформації про основні тенденції, напрямки, шляхи

розвитку криміналістичних об'єктів, їх стан у майбутньому.

Оскільки прогнозування є невід'ємною функцією криміналістики, то і

об'єктами прогнозу виступають об'єкти пізнання даної науки: а) злочин

(кримінальна діяльність) і породжувані ним наслідки; б) діяльність по розкриттю і

розслідуванню злочину. Вказані об'єкти розглядаються як системні утворення з

диференційованим числом елементів, яким притаманний комплекс різноманітних

ознак і властивостей — якісних і кількісних, а також прогностична значущість.

Елементами системи (безпосередніми об'єктами прогнозу) є: механізм, спосіб,

обстановка, мотив кримінальної діяльності; ідеальні й матеріальні сліди як

наслідок взаємодії злочинця з оточуючим середовищем в умовах вчинення

злочину і поза ним; засоби й методи пізнання чинників, що утворюють злочин;

поведінка професійних і непрофесійних учасників процесу розслідування тощо.

Особливе місце серед об'єктів прогнозування посідає сама наука криміналістика як

об'єктивоване знання, що є результатом предметно-пізнавальної діяльності та

виражається у вигляді системи понять, категорій, законів, концепцій.

Прогностична діяльність здійснюється не з реальними об'єктами, а лише з

інформацією про них. Тому чим глибше пізнані закономірності об'єктивної

дійсності, що входять до предмету криміналістики, тим достовірнішим і точнішим

за строками і суттю буде зміст прогнозу. При цьому вказані закономірності

повинні вивчатися не в статиці, а в динаміці, охоплюючи аспекти минулого, сьо-

годення і майбутнього. Таким чином, визначення перспектив розвитку, а також

найбільш вірогідних форм прояву в майбутньому закономірностей об'єктивної

дійсності, що входять до предмета науки криміналістики, складає основу

досліджень криміналістичної прогностики. Сама ж

криміналістична прогностика являє собою систему наукових положень, які

розкривають причинні відносини і зв'язки між характером злочинної діяльності в

майбутньому і основними напрямками розвитку й удосконалення методів,

прийомів і засобів розслідування і профілактики злочинних дій.

Прогностико-криміналістичні дослідження здійснюються на підставі певних

принципів і правил, сформульованих на ґрунті філософських поглядів, переконань,

співвідносних з названою проблематикою, а також положень соціальної

прогностики, теорії права, психології, криміналістики та інших галузей знань. До

найбільш важливих принципів слід віднести:

підпорядкованість методів прогнозування законам гносеології та логіки;

відповідність методів прогнозування прогностичному завданню;

залежність вірогідності прогнозу від його інформаційної бази та можливості

прогностичної альтернативи;

залежність ефективності прогнозу від умов його верифікації (оцінки

вірогідності);

залежність криміналістичних засобів, прийомів і методик роботи з

інформацією про подію злочину від характеру цієї події та породжених ним

наслідків (“криміналістичний детермінізм”);

залежність отримання, оцінки і використання інформації про злочин у

доказуванні від конкретних кримінальних і слідчих ситуацій, індивідуальних

властивостей та ознак об'єктів дослідження, неоднозначності форм взаємозв'язків

між ними.

Завдання криміналістичної прогностики (теорії криміналістичного

прогнозування) визначені передумовами і потребами виникнення і формування

даного вчення. Вони випливають із загальних завдань науки криміналістики і

певною мірою конкретизують їх. До таких завдань слід віднести:

розробку теоретичних і методологічних основ, принципів та умов

криміналістичного прогнозування;

розробку методів та методик побудови криміналістичних прогнозів і

критеріїв їх оцінки;

визначення пріоритетних напрямків криміналістичного прогнозування, а

також вихідної інформації для побудови прогнозів;

визначення специфіки інтегративних зв'язків криміналістичного

прогнозування з іншими видами науково-правового передбачення

(кримінологічним і кримінально-правовим) як умови комплексного вирішення

завдань боротьби зі злочинністю;

визначення основних видів криміналістичних прогнозів, шляхів та форм їх

реалізації;

діагностику актуальних криміналістичне значущих проблем, опрацювання

варіантних зразків їх вирішення для вдосконалення засобів та методів розкриття і

розслідування злочинів;

аналіз процесу розвитку і функціонування об'єктів дослідження, виявлення

детермінуючих чинників;

формування рекомендацій щодо використання положень криміналістичної

прогностики в практичній діяльності правоохоронних органів.

Розв'язання названих завдань здійснюється шляхом розгляду більш

конкретних питань. Так, мінімізація непевності при визначенні пріоритетних

напрямків та шляхів наукових досліджень щодо вдосконалення методик

розслідування і профілактики окремих видів злочинів може бути вирішена на

підставі:

виявлення тенденцій розвитку самої практики, встановлення впливу на

практику криміналістичної теорії;

визначення потреб практики і перспектив розвитку криміналістичної теорії,

які мають задовольнити ці потреби;

створення уяви про помилки у практичній діяльності та їх причини для

розробки в теорії шляхів усунення цих помилок, а також вироблення нових, більш

ефективних методик;

визначення прогностичної оцінки запропонованих наукою методик

розслідування і профілактики окремих видів злочинів за ступенем їх ефективності

та пріоритетності на даний момент і доцільності використання у майбутньому та

ін.

Різноплановість завдань, що стоять перед криміналістичною прогностикою,

обумовлює спрямованість прогностичних досліджень, які мають науковий,

науково-прикладний і практичний характер.

Прогнозування наукових досліджень та їх результатів пов'язано з розвитком

науки криміналістики в цілому, з визначенням шляхів і можливих наслідків її

розвитку; при цьому прогнозування розглядається як внутрішня, невід'ємна

функція науки. Криміналістичне прогнозування сприяє розширенню пізнавальної

сфери, виступаючи своєрідним орієнтиром при визначенні оптимальних шляхів і

напрямків наукового пошуку. Результати науково обґрунтованого передбачення

покликані істотно підвищити теоретичну цінність і практичну значущість

досліджень, поліпшити якість теоретичних розробок та практичних рекомендацій.

Науково-прикладне прогнозування спрямоване на передбачення змін у

характері, способах, механізмі та в інших структурних елементах окремих видів

злочинної діяльності, в особливостях прояву зовні їх ознак і відповідно у

можливих змінах у діяльності по розкриттю, розслідуванню і попередженню цих

злочинів. Суть прогнозування полягає в тому, що на базі теоретичної системи

знань про закономірності прогнозу (знань про минуле і сьогодення, їх зв'язки з

іншими об'єктами, прогностичний фон тощо), а також криміналістичних прогнозів

про динаміку злочинності в цілому формулюється припущення про найбільш

вірогідні зміни якісного стану даних об'єктів у майбутньому (видозміна існуючих

або поява нових способів вчинення і приховання злочинів, предметів злочинного

посягання та ін.). Одержані прогностичні дані визначають спрямованість розробок

рекомендацій щодо вдосконалення методик розслідування злочинних діянь, які

змінилися. Наприклад, виявлення тенденцій пристосування злочинців, які

вчиняють крадіжки зі зломом, до змін умов охорони об'єктів від злочинних

посягань обумовило необхідність врахувати дану обставину при розробці

відповідних рекомендацій щодо вдосконалення методик розслідування і

проведення профілактичної роботи. У цьому плані науково-прикладне

прогнозування є природним доповненням кримінологічних прогнозів.

Практичне прогнозування відбиває специфіку побудови прогнозів у судово-

слідчій, експертній, оперативно-розшуковій діяльності. Фундаментом для

побудови прогнозів виступають узагальнені уявлення про типовий розвиток

об'єктів, явищ, процесів певного виду. На основі цих узагальнених уявлень і

будуються прогнози в умовах реального часу відповідно до конкретних ситуацій

розслідування, суб'єктів, їх поведінки, вчинків та ін. Вихідною інформащєю для

цього є насамперед теоретичні знання з криміналістики, психології, теорії

рефлексії тощо, наприклад, відомості про типову криміналістичну характеристику

того виду злочину, до якого належить розслідувана подія, про типові тенденції

розвитку слідчої ситуації, психологічні особливості поведінки підозрюваних,

обвинувачених та інших осіб, які потрапили в орбіту судочинства, а також

особистий досвід суб'єкта, який здійснює прогностичну діяльність. Емпіричні ж

дані щодо характеристики конкретного суб'єкта, його поведінки лише окреслюють

прогностичний фон, умови, в яких відбудеться конкретний акт прогностичної

діяльності, спрямований на відокремлення типових уявлень від найбільш

прийнятних для даного одиничного випадку.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відбиваються у

прогностичних судженнях, за обсягом завдань, що вирішують у судово-слідчій

практиці, прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне й

індивідуальне. Перше пов'язано з прогнозуванням перспектив розслідування і

судового розгляду по справі в цілому. Його висновки передують висуненню

версій, забезпеченню планування, визначенню найбільш прийнятних форм

взаємодії, характеризують можливі варіанти розвитку слідчих ситуацій, наслідків

процесуальних рішень, які приймаються, заходів по нейтралізації або мінімізації

негативних наслідків їх реалізації тощо. Друге (тактичне) є прогнозуванням

результативності тактичних операцій, які плануються, слідчих дій і тактичних

прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях

розслідування та судового розгляду; наслідків використання отриманих ре-

зультатів у доказуванні; тактичного ризику та заходів щодо його мінімізації.

Третій вид прогнозування (індивідуальне) спрямований на складання

прогностичної моделі можливої поведінки професійних і непрофесійних учасників

на попередньому слідстві і в судовому розгляді (наприклад, поведінка

обвинуваченого на допиті — його реакції, протидії та ін.); прояв у не

встановленого і не затриманого злочинця та його спільників елементів винної

поведінки;

формування судження про можливе місце і час вчинення нового злочину;

передбачення можливих місць схову тощо.

Точність і обґрунтованість криміналістичних прогнозів залежать передусім

від досконалості системи збирання та аналізу про-гностично значущої інформації.

Вихідні посилки криміналістичного прогнозу містять знання як про об'єктивні

закономірності функціонування і розвитку об'єктів прогнозу, так і про конкретні

умови, сукупні дії цих закономірностей, що дає можливість уявити всю необхідну

для криміналістичного прогнозування інформацію у вигляді двох блоків: а)

інформаційний блок прогнозованої системи — банк даних про вихідний стан

об'єкта, який прогнозується, його властивості та ознаки з позицій методології

криміналістичної прогностики; б) інформаційний блок прогнозованої системи •—

банк даних про чинники-детермінанти, прогностичний фон, тобто відомості, що

характеризують як передпрогностичну обстановку, так і ситуацію періоду

упередження прогнозу (проміжок часу, на який розробляється прогноз).

Джерелами формування вихідної для прогнозування інформації є:

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій, серед яких

виділяються передусім відомості про закономірності виникнення, існування і

зникнення інформації про злочин і засновані на цих закономірностях засоби та

прийоми діяльності суб'єктів судового дослідження, а також окремонаукові вчення

про способи вчинення і приховування злочинів, механізми слідоутворення тощо.

Саме відносна повторюваність способу вчинення і утаювання злочинів, механізму

слідоутворення, навиків злочинної діяльності при додержанні стабільності де-

термінуючих чинників дозволяє створювати прогностичні моделі можливих змін у

способах, розробляти і здійснювати заходи. що перешкоджають вчиненню

злочину передбачуваними способами, виникненню і поширенню нових способів

вчинення злочинів;

б) результати науковометричних досліджень у криміналістиці;

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та

технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції та

перспективи розвитку науково-технічного прогресу;

г) соціологічні, правові та кримінологічні прогнози.

2. Статистичні дані:

а) статистичні дані криміналістичних обліків;

б) кількісна характеристика злочинності, її окремих видів та динаміки.

3. Погляди експертів щодо об'єкта та ситуації прогнозу.

4. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжної):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних

посягань, нові види предмета посягання, трансформацію обстановки, в якій

вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів

криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби та прийоми судового дослідження;

г) дані про причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів.

Запропонований перелік практичних даних, що використовуються при

побудові криміналістичних прогнозів, є приблизним, до того ж слід зауважити, що

ці дані, по суті, також мають науковий характер, оскільки їх використання вимагає

наукового аналізу, узагальнення та систематизації. Вивчення якісних і кількісних

параметрів ймовірного майбутнього стану певного об'єкта криміналістичного

прогнозування відбувається у процесі застосування різноманітних методів,

процедур та прийомів. Базисними методами розробки прогнозів є опитування

експертів, моделювання та екстраполяція (поширення знань з однієї предметної

галузі на іншу, ще не досліджену). Запропонована класифікація є досить умовною,

оскільки, наприклад, прогностичне моделювання, як правило, неможливе без

екстраполяції та експертних оцінок, які, в свою чергу, являють собою підсумок ек-

страполяції та моделювання експертом досліджуваного об'єкта та ін. Крім того,

названі методи теж підрозділяються в залежності від способу отримання

прогностичної інформації. Так, опитування експертів може мати індивідуальний і

колективний характер, при цьому в індивідуальних експертних оцінках найчастіше

застосовуються методи інтерв'ювання, складання аналітичних доповідних записок,

написання сценарію, а в колективних — анкетування, “мозковий штурм”

(зародження альтернативних ідей вирішення конкретної проблеми шляхом

обговорення їх групою висококваліфікованих фахівців без будь-якої попередньої

підготовки) тощо. Як правило, для побудови прогнозів використовують сукупність

різнопланових методів, які диференціюють в залежності від сфери та об'єкта про-

гнозу. Так, метод екстраполяції на основі аналогій та імітаційно-ігрові моделі

найбільш прийнятні при індивідуальному прогнозуванні, тоді як математичні

моделі застосовують при прогнозуванні перспектив розвитку і прояву злочинної

діяльності в цілому.

Завершальний етап прогностичних досліджень — визначення форми та

шляхів реалізації сформульованих прогнозів. Вирішення даного завдання

пов'язано головним чином з підготовкою різноманітних рекомендацій, зміст яких

видозмінюється залежно від мети прогнозів і спрямованості прогностичних

досліджень. Якщо прогнозування спрямовано на розробку нових методик,

прийомів та засобів, які забезпечують розслідування злочинної діяльності, що

видозмінюється, запропоновані рекомендації мають творчий характер.

Прогностичні висновки можуть виступати для криміналістичної науки і судово-

слідчої практики своєрідними орієнтирами, у напрямку яких з найбільшою

вірогідністю здійснюватиметься розвиток об'єктів криміналістичного пізнання.

При цьому прогнозування не тільки орієнтує, а й забезпечує поступальний,

динамічний розвиток криміналістичних об'єктів згідно з обраною спрямованістю,

упереджуючи настання безвихідних, негативних ситуацій, коли судово-слідчі

органи наштовхуються на злочинні прояви, що не знайшли належного правового

регулювання, і не мають належних криміналістичних рекомендацій щодо їх роз-

слідування і попередження.

Глава III

Слідчий огляд

§ 1. Поняття, види та принципи огляду

Слідчий огляд є однією з невідкладних слідчих дій. За його допомогою може

бути отримана найбільш важлива інформація, яка здатна допомогти розкриттю

злочину.

Оглядом називається слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті

об'єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування

обставин події, а також обставин, що мають значення для справи.

Видами огляду є:

а) огляд місця події;

б) огляд предметів і документів;

в) огляд ділянок місцевості і приміщень поза місцем події;

г) огляд трупа;

д) огляд тіла живих осіб (освідування).

Одним із найбільш складних видів огляду є огляд місця події. Під місцем

події розуміється приміщення або місцевість, де вчинено злочин або де є

матеріальні сліди, пов'язані з подією злочину. Місце злочину і місце події —

поняття, які не завжди співпадають: місце події — поняття більш широке, бо воно

пов'язане з виявленням ознак, що мають відношення до події злочину; місце

злочину — це місце безпосереднього вчинення злочинного наміру, яке спри-

чинило певні матеріальні зміни (наявність слідів злому, взуття, крові та ін.).

Метою огляду є:

а) виявлення слідів злочину і речових доказів;

б) з'ясування обставин події;

в) висунення версій про подію злочину і його учасників;

г) отримання даних про осіб, які могли бачити вчинення злочину, з метою

організації оперативно-розшукових заходів і наступних слідчих дій.

Огляд місця події є первинною і невідкладною слідчою дією. Це пояснюється

необхідністю отримання інформації про обставини події у первісному,

незміненому стані, тому що будь-яке зволікання тягне за собою втрату речових

доказів, зміну слідової картини. Невідкладність огляду місця події пояснюється

необхідністю оперативного отримання інформації з метою організації розшуку

злочинця, а також інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочину.

Здійснення огляду місця події підпорядковане певним принципам. До них

належать:

своєчасність огляду. Огляд місця події здійснюється негайно після отримання

повідомлення про подію злочину, у будь-який час доби. Огляд може бути

відкладений у зв'язку з несприятливими умовами (неможливість прибуття,

відсутність транспорту, стан погоди), але з обов'язковим розпорядженням про

охорону місця події. Своєчасність огляду забезпечує отримання всебічної

інформації про подію і оперативність у здійсненні розшукових заходів;

об'єктивність і повнота огляду. Об'єктивність огляду означає всебічне

дослідження всієї обстановки, слідів і речових доказів. Як правило, при огляді

місця події слідчий виходить з первісної інформації про подію, отриманої після

прибуття на місце події, а також з тих версій, що виникають під час огляду. Таких

версій може бути декілька і згідно з кожною має здійснюватися огляд. При цьому

не можна перебувати у полоні однієї з версій, якою б правдоподібною вона не

була, і відповідно лише до неї виявляти сліди і речові докази. Треба виходити

також із контрверсій, які дозволяють давати інше тлумачення події, що мала місце,

пам'ятати про можливі інсценування події, створення слідової картини, яка

спотворює сутність події;

планомірність огляду. Слідчий огляд передбачає певний порядок у діях

слідчого: визначення порядку огляду, його меж, послідовності пересування по

території або приміщенню, що оглядається, а також визначення об'єктів (слідів,

речових доказів), які можуть мати місце у зв'язку з подією злочину. Планомірність

передбачає й обрання методів огляду (ексцентричний, концентричний та ін.). Під

час огляду місця події вивчаються обставини, за яких відбулася подія, зміни у

розташуванні різних об'єктів, сліди осіб, які вчинили злочин, знаряддя і засоби

вчинення злочину, а також сліди, залишені цими знаряддями. Увага слідчого має

концентруватися також на речових доказах, виявлення яких пов'язане з подією

злочину;

застосування науково-технічних засобів — один з принципів огляду місця

події, який стосується виявлення і фіксації слідів і речових доказів. Виявлення

слідів під час огляду у багатьох випадках неможливо без застосування науково-

технічних засобів. Так, виявлення слідів рук (невидимих і маловидимих), ніг,

крові, мікрочасток вимагає застосування спеціальних науково-технічних засобів,

значна їх кількість є у слідчій валізі, однак при огляді можуть бути використані

також інші науково-технічні засоби, що передбачає залучення фахівця. Під час

огляду місця події важливо дуже обережно поводитись з речовими доказами, щоб

запобігти їх втраті або пошкодженню, яке виключило б їх використання для

здійснення експертизи. Саме тому при використанні науково-технічних засобів

необхідно дотримуватись правил упаковки і фіксації виявленого. Важливим