Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

211

є такі джерела:

а) заява потерпілого;

б) повідомлення посадових осіб про вчинення злочину;

в) заява очевидців про розбійницький напад;

г) затримання з речовим доказом у момент вчинення злочину;

ґ) інші джерела.

Для порушення кримінальної справи про грабіж або розбій необхідна

наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події.

Зміст початкового етапу розслідування грабежів або розбоїв у кожному

конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана

з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту

грабежу чи розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою

потерпілого, свідків і злочинців.

Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її

практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих

відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку

розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної

справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то

згідно зі ст. 97 КПК проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає

встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання

пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці

злочину.

Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні

ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:

а) наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого

нападаючими;

б) ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на

місці спостереження;

в) характер спрямованості діянь: напад на людину, квартиру, дачу, вчинений з

метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш

тяжкого злочину;

г) спосіб зникнення з місця події;

ґ) способи приховання і реалізації злочинне придбаного майна і цінностей;

д) дані про осіб, які раніше вчинили подібні злочини, їх зв'язки.

Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослід-чої перевірки,

так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться

поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.

Отже, грабіж чи розбійницький напад характеризується певною слідчою

ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні

напрямки розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та опертивно-

розшукових заходів.

Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознака-

І ми ст. 141 або ст. 142 КК, слідчий дає ретельну процесуально-

криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних

відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження,

212

товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування

забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс

слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

У справах про грабежі чи розбійницькі напади слідчий вже на початковому

етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого

злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з

заяви потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати

первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати

перевірку висунутих версій і планування розслідування.

Планування розслідування грабежів та розбійницьких нападів здійснюється з

урахуванням даних, одержаних у результаті проведення перевірочних заходів.

Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на

початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації. Перша з них,

коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга - коли злочинець невідомий. Як

правило, на початковому етапі розслідування в справах про грабіж чи

розбійницький напад можна висунути так/ типові версії.

1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;

2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;

3) злочину не було, повідомлення неправдиве.

У випадках, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання

перевірити його причетність до вчинення злочину. У цьому разі необхідно

ретельно перевірити версію щодо можливого повідомлення потерпілим

неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім

того, у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі

підозрюваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід

передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу

підозрюваного, допит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування

розслідування грабежів чи розбоїв, коли злочинець не відомий потерпілому, має

свої особливості. У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли

вчинити грабіж чи розбійницький напад. У даній ситуації слідчий повинен якомо-

га ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів.

Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані

конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно

чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:

а) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;

б) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у

даному районі чи населенному пункті, виявити можливих “гастролерів”;

в) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль,

гільз, зброї, автотранспорту, якщо вони використовувалися у вчиненні злочину.

Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад,

може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.

При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це

відомо слідчому, слід передбачити:

а) розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з

213

урахуванням усіх можливих обставин опору з боку злочинців;

б) питання щодо часу і моменту операції;

в) можливі способи фіксації злочинних дій;

г) способи належного процесуального затримання.

При збиранні процесуальне і криміналістичне значущих даних важливу роль

у розслідуванні відіграє огляд місця затримання. Тут можна виявити сліди

злочину, зокрема вогнепальну і холодну зброю, майно, яким заволоділи злочинці і

яке викинули в момент затримання, різні документи тощо.

Роблячи огляд автотранспортних засобів, що використовувалися, необхідно

обстежити салон, багажник та інші місця, де можна сховати викрадені цінності, а

також знаряддя вчинення злочину та інші речові докази.

Ретельному оглядові підлягає одяг затриманих. При особистому обшуку

можна знайти не лише документи, зброю і цінності, а й інші документи, що

свідчать про співучасників, спосіб вчинення злочину та ін. Важливо відразу після

затримання проводити обшук за місцем проживання і роботи затриманих, де також

можна виявити різні докази їх злочинної діяльності. При цьому слід зазначити, що

ці дії має проводити слідчий, який розслідує злочин.

Після затримання слід проаналізувати його результати і дати процесуально-

криміналістичну оцінку наявній інформації. Така оцінка повинна здійснюватися не

тільки з точки зору кримінально-процесуальної значущості, а й з метою виявлення

в отриманій інформації ознак, які б підтверджували факти, викладені у заяві

потерпілого чи інших осіб. Це необхідно і для встановлення факту події, що

відбулася; якщо злочин вчинено групою осіб - для встановлення її чисельності,

структури й розподілу ролей.

Після детального аналізу й оцінки результатів затримання та обшуку слідчий

з урахуванням слідчої ситуації повинен скласти план допиту підозрюваного. У

ньому слід передбачити запитання, що стосуються і тих обставин, які були

встановлені на початковій стадії розслідування.

Складання плану допиту підозрюваного вимагає від слідчого особливої

підготовки, бо на цій стадії розслідування він ще не має всієї необхідної для

викриття злочинців інформації. При цьому слідчий повинен визначити можливість

використання доказів під час допиту. При допиті підозрюваного перш за все

необхідно одержати відомості про обставини підготовки до вчинення злочину.

Вони набувають особливого значення у тих випадках, коли розбійницький напад

вчинено групою осіб, коли використовувалися зброя, складні технічні засоби,

автомобільний транспорт, інші знаряддя злочину. Важливо виявити, якими

матеріальними цінностями заволоділи злочинці, де і в кого вони знаходяться і які

їх характерні ознаки.

§ 3. Особливості проведення окремих слідчих дій

До слідчих дій у справах про грабежі та розбійницькі напади належать: допит

потерпілих і свідків, огляд місця події, освідування потерпілих, пред'явлення для

впізнання та призначення судових експертиз. Послідовність проведення названих

слідчих дій визначається в кожному окремому випадку слідчими ситуаціями.

Зокрема, це залежить від того, з якого джерела слідчий отримав інформацію про

здійснення нападу, затримано злочинця чи він зник з місця події, яке викрадено

214

майно (приватне, державне чи колективне), його товарна значущість, спосіб

транспортування викраденого.

У випадках, коли з моменту злочину і до моменту подання заяви минув

незначний проміжок часу, слід негайно оглянути місце події. Якщо ж з моменту

нападу минув деякий час, доцільніше передусім допитати потерпілого і свідків,

після чого оглянути місце події.

Допит потерпілого має свої особливості. Потерпілі, як правило, володіють

особистим, державним або колективним майном. Це працівники ощадних кас,

відділів банків, водії таксі, інкасатори, сторожі підприємств, приватні особи, які

мають певне майно або цінності. З метою заволодіння матеріальними цінностями

або цінними документами злочинці застосовують психічне або фізичне на-

сильство. Причому ці дії супроводжуються погрозами застосування зброї або

інших знарядь злочину. Крім того, необхідно враховувати, що ці злочини

тривають в основному короткий проміжок часу. Все це відбивається на

психічному стані потерпшого, тому слідчий, оцінюючи і деталізуючи інформацію,

мусить проявити особливу делікатність у стосунках з допитуваним.

Разом з тим перед допитом доцільно поговорити з потерпілим, щоб з'ясувати

певні обставини і скласти план допиту. Під час допиту слід з'ясувати: час і місце

події, що відбулася; з якої причини потерпілий перебував у вказаному місці;

звідки він прибув; хто знає

про наявність у нього матеріальних цінностей чи грошових коштів; з ким він

вів розмову щодо своїх цінностей; де і коли (о котрій годині) було вчинено напад;

скільки було злочинців; у чому виявилося насильство; які знаряддя злочину

використали злочинці, якими матеріальними цінностями заволоділи, яким шляхом

зникли з місця події; як поводився потерпілий у момент нападу. При допиті

слідчий має звернути особливу увагу на інформацію про індивідуальні ознаки

зовнішності злочинця. Тут важливо враховувати не тільки психічний стан

потерпілого, а й час доби, освітлення, місце, де відбувся напад. Ця вимога виникає

з тієї причини, що потерпілі часто через переляк і неправильне сприйняття події

повідомляють слідчому неточні дані про одяг, його колір і фасон, про знаряддя

злочину, число злочинців та ін.

Під час допиту потерпілих слід звернути увагу на індивідуальні особливості

матеріальних цінностей, якими заволоділи злочинці. При цьому слідчий має

уточнити, хто може підтвердити, що у потерпілого була така кількість виробів з

дорогоцінних металів, грошових коштів, цінних паперів чи інших матеріальних

цінностей. Якщо у потерпілого є фотознімки, технічні чи інші документи, їх

необхідно долучити до матеріалів кримінальної справи з метою можливого

використання під час виконання оперативно-розшуко-вих заходів та слідчих дій.

Допит свідків також має свої особливості. Як правило, свідками по таких

справах є сторонні особи. Тому слід пам'ятати, що вони можуть бути знайомі з

нападниками. З урахуванням цього слідчий має продумати перелік запитань, які

треба з'ясувати під час допиту, і тактику самого допиту.

Важливого значення для збирання доказів у справах про грабежі чи розбої

набуває огляд місця події. При огляді можна виявити місця, з яких злочинці

спостерігали за потерпілим, шляхом його пересування. При цьому необхідно

215

приділити особливу увагу пошуку й належному оформленню та фіксації слідів ніг,

недопалків, сірників, пачок від цигарок, слідів транспортних засобів, мікроча-

стинок та ін. Причому за допомогою слідів ніг, транспортних засобів та інших

слідів можна встановити шляхи пересування злочинців до місця злочину, їх

кількість, а також шляхи пересування за потерпілим. Тим самим можна у певній

частині підтвердити факти, викладені в заяві потерпілого. Якщо злочин вчинено у

приміщенні, слідчий має використати під час огляду технічні засоби, що є в

слідчій валізі, освітлювальні прилади, доклавши максимум зусиль, щоб відшукати

сліди рук, ніг, мікрочастинок, слідів знарядь злому замків, слідів крові, куль, гільз

тощо. Під час огляду, оцінивши наявну інформацію з показань потерпілих і

свідків, слідчий може змоделювати подію, що відбулася, і тим самим накреслити

завдання оперативним працівникам по розшуку і затриманню злочинців по

“гарячих слідах”.

Під час огляду слід звернути особливу увагу на ті місця, де могли б

перебувати сторонні особи - очевидці злочину (жилі приміщення, будівельні

майданчики та ін.).

Якщо злочинці використали автомашини або інші технічні засоби, то під час

огляду треба встановити місця їх стоянки, виявити і зафіксувати сліди

(протектора, інструментів, супутні сліди - масла, палива тощо).

Результати огляду місця події фіксуються за допомогою науково-технічних

засобів і заносяться в протокол. До протоколу огляду можуть додаватися схеми й

інші документи.

Іноді під час розслідування справ про грабежі чи розбої виникає необхідність

у пред'явленні для впізнання осіб, які вчинили напад. У цьому випадку слід

організувати впізнання відповідно до рекомендацій, вироблених

криміналістичною наукою та кримінально-процесуальним законодавством.

Впізнання повинно бути організовано так, щоб обвинувачений мав такий самий

зовнішній вигляд, як і при вчиненні злочину.

З метою уточнення показань обвинуваченого і виявлення їх відповідності

іншим обставинам по справах, які вивчаються, доцільно здійснювати перевірку

показань на місці події. Особа, яка вчинила напад, може вказати шляхи

пересування, місця спостереження за потерпілим.

Викриття інсценування досягається шляхом проведення певних слідчих дій та

оперативно-розшукових заходів. Зокрема, інформацію про інсценування можна

отримати під час огляду місця події. Це наявність численних слідів, значних

зруйнувань, які є зайвими з огляду на подію, інших негативних обставин.

Інсценування можна виявити за допомогою судово-медичного обстеження з метою

визначення характеру і механізму утворення тілесних ушкоджень заявника,

шляхом допиту, а також ретельного аналізу, співставлен-ня й оцінки існуючих

даних по конкретній справі.

Крім судово-медичної експертизи, залежно від слідчої ситуації та

необхідності встановити конкретні обставини і з'ясувати окремі питання по

справах цієї категорії можуть бути призначені трасоло-гічна, хімічна, біологічна та

інші види експертиз.

Глава XXII

216

Основи методики розслідування шахрайства

§ І/Криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується

зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні,

розвитком ринкових відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери

підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.

Шахрайство - це заволодіння державним або колективним майном шляхом

обману чи зловживання довір'ям (ст. 83 КК), або заволодіння індивідуальним

(приватним) майном, або набуття права на таке майно

шляхом обману чи

зловживання довір'ям (ст. 143 КК).

Порівняно недавно у КК з'явилася нова норма (ст. 148

), яка доповнена

Законом України від 28 січня 1994 р., - шахрайство з фінансовими ресурсами,

тобто надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником

суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадовою особою суб'єкта

підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації державним органам,

банкам або іншим кредиторам з метою отримання субсидій, суб-венцій, дотацій,

кредитів чи пільг щодо податків за відсутності ознак розкрадання.

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо

встановити наявність обману або зловживання довір'ям. Під обманом розуміється

повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання щодо тих чи

інших обставин, повідомлення про які було обов'язковим у даних ситуаціях.

Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або

особи, що відає майном чи охороняє його, який

'Предметом шахрайства може бути не тільки індивідуальне (приватне) майно,

а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими

документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за

заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.

здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна

винному'. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим

потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від

25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що “обман (повідомлення потерп'лому

неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання

довірою (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві

застосовуються винною особою з метою викликати у потерпшого впевненість про

вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою

ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на

нього”

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і

формами обман буває різноманітним і може стосуватися, предмета, подій, дій і

фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи

припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми

письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір 'ям полягає в тому, що злочинець для заво-лодіння

майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір'я може

217

породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю

потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства. Вони

можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості

шахрайського посягання розрізняють:

1) способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним

майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за

підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням

упущень відповідних посадових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних

пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою

підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для

отримання пенсії; заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в

кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

Див.: Матьпиевскип П. С. Прєступления против собственности н смежньїе с

ними преступлєния. К., 1996. С. 63. 64.

" Бюл. законодавства і юридичної практики України. Постанови Пленуму

Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. К., 1995. № 1. С.

117.

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої

якості;

отримання авансу за обіцянку виконати будь-які роботи чи за постачання

товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості і гіршої якості, ніж передбачено

договором;

заволодіння крупними грошовими сумами в банківських установах шляхом

використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих

кредитових авізо і різного роду чекових документів;

деякі інші;

2) способи шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном

громадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають

передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових “ляльок”);

продаж виробів більш низької, ніж передбачено домовленістю, якості

(продаж прикрас з міді, латуні і бронзи як золотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за

договором, наприклад, залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення

через прохідний двір - “протяг”;

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у “розподіл”

знахідки і видурювання грошей як частини вартості “знайденого”;

обман у ході азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

218

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання “пожертвувань”;

продаж невідчужуваного майна;

інші.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери

соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій

чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою

підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за

документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові

в'результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери із збирання грошей у бажаючих

поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру “стосунків”, що

виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про

належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару

без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої

фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього

сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства. Від першого підприємства

шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого - гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє

документи, що нібито підтверджують його наміри). У залежності від

тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати

грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги). У залежності

від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням

можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи

жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не

пов'язаних між собою. Мова може йти і про територіальне поширення будь-якого

виду шахрайства. Шахраї можуть створювати “спеціальні фірми” в яких

здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для

виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічні страхування, підтримка клубів,

побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Щахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном

юридичних осіб) вчиняються за місцем знаходження власників чи зберігання їх

219

цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в

установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських

конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і

нотаріальних бюро, в процесі аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння

майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання,

на вулицях, на вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При

вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що

сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання

довір'ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомством впливовими

людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти

поінформованість з певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до

ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в

конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі

майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не

має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання

продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду,

форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою

заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної

характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних

явищ і процесів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шахрайського

діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період,

складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути

пов'язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи

підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути

матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це

можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та

ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи

злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного

кримінального законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на

момент вчинення злочину шістнадцяти років.Більшість шахраїв мають сильний

дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей і

властивостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до

себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім

виглядом - це звичайно поважні люди, які уміють себе “подати”, обізнані в галузі

психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що

змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють

контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки. Шахраї

можуть бути підрозділені на певні групи:

1) “нові” шахраї, що використовують механізми ринкових відносин,

можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і

220

довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно зникають з місць

вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, “катали”,

“червоні валети” та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання,

неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших

осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинокі і шахраї, які вчиняють злочин групою, в тому числі і з

розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в

системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний

зв'язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується

відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи

потерпілого, містить: 1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, ро-

боти та ін.); 2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і

стосунки; 3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності в формі шахрайства взагалі не

характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати і місця події.В

більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх

реквізитах. Вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці

документи використовуються для обману й введення в оману державних

службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук,

мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні (що

збереглися в уявних образах) сліди. Це пов'язано з тим, що злочинець і жертва

спілкуються значний час, в спокійний і невимушеній обстановці.

§ 2. Типові слідчі ситуації. Початковий етап розслідування шахрайства

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування

шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу'злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа

злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих

версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення:

шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і

злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало

місце, то можливо існування таких типових версій: заволодіння матеріальними

цінностями чи грошима могло бути вчинено за допомогою підроблених

документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо);

заволодіння майном могло бути вчинено за допомогою легальних форм

підприємницької діяльності чи лжефірм; заволодіння майном припускається