Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

151

заявляє, що статевий акт з нею був добровільним;

3) заперечує зустріч з потерпілою, посилаючись на алібі.

У першій ситуації завдання слідчого полягає в тому^щоб на підставі зібраних

на початковому етапі розслідування фактичних даних побудувати версії, перевірка

яких дозволить встановити: а) з якою метою та з чиєї ініціативи зустрілись

потерпіла та обвинувачений на місці події, чи утаювали вони цю зустріч від

інших; б) чи мали місце насильство з боку обвинуваченого та опір потерпілої; в)

чи настроювало їх знайомство та стосунки до статевого акту.

Для перевірки версій, необхідно докладно проаналізувати обставини зустрічі

та стосунки потерпілої з обвинуваченим. З цією метою слідчий повинен шляхом

допиту обвинуваченого, потерпілої та свідків, на яких вони посилаються,

встановити: чи давно вони знайомі та за яких обставин відбулося їх знайомство; чи

виявлялась при колишніх зустрічах у кого-небудь з них схильність до зближення;

як поводила себе потерпша в колі знайомих з обвинуваченим та іншими

чоловіками; чи була вона раніше або в даний час близька з ким-небудь з них.

Важливо також з'ясувати, з якою метою та з чиєї ініціативи відбулася зустріч на

місці події, хто знав про цю зустріч та бачив їх перед нею.

Перевірка версій і пояснень потерпілої та обвинуваченого потребує

ретельного аналізу слідів насильства на одязі та тілі як потерпілої, так і

обвинуваченого, перевірки їх свідчень про виникнення цих слідів, відповідності їх

висновкам судово-медичної та криміналістичної експертиз.

Важливо також проаналізувати, перевірити показання свідків, які чули крики

потерпілої або бачили її з обвинуваченим на місці події. При розходженні

показань потерпілої та свідків необхідно, якщо дозволяють умови, провести

слідчий експеримент.

Перевірка версій та показань потерпілої і обвинуваченого крім детального

з'ясування характеру їх колишніх стосунків повинна бути спрямована на всебічне

вивчення обстановки події, що розслідується. Іноді при цьому з'ясовується, що

потерпіла, йдучи на зустріч з обвинуваченим в умовлене місце, припускала

можливість статевих зносин з ним. При цьому також слід з'ясувати, чи

супроводжувалась ця зустріч сваркою або іншими діями, внаслідок яких могли

виникнути виявлені ушкодження на одязі та тілі потерпілої і обвинуваченого, чим

він може пояснити заяву потерпілої про зґвалтування.

Відносно другої ситуації (обвинувачений вказує на знайомство з потерпілою,

визнає наявність інтимних стосунків між ними та добровільні статеві зносини) по

кожному з фрагментів його пояснення необхідно висунути обґрунтовані версії та

критично їх перевірити: виїмкою і оглядом листів до потерпілої, з'ясуванням та

вивченням інших доказів, на які він посилається (щоденники, фотокартки,

подарунки тощо), а також допитом осіб, які добре знають обох та стосунки між

ними протягом всього періоду знайомства. Встановлення факту інтимного зв'язку

з обвинуваченим, який раніше приховувала потерпіла, може стати важливим

підтвердженням правдивості його показань про добровільний характер статевого

акту та підставою для побудови версій про можливу обмову потерпілої, а також її

мотив.

Щодо третьої ситуації (обвинувачений заперечує факт зустрічі з потерпілою,

152

посилаючись на алібі) необхідно ретельно, критич-

но перевірити посилання на алібі, підтвердити або спростувати версію

обвинуваченого про його перебування на місці події та факт статевих зносин з

потерпілою із застосуванням насильства. Перевірка посилань на алібі в цих

випадках має схожість з перевіркою алібі при розслідуванні інших злочинів.

Шляхом зіставлення показань обвинуваченого та потерпілої з результатами огляду

місця події та інших слідчих дій повинна бути перевірена версія про перебування

обвинуваченого на місці події. В цьому випадку важливе значення може мати

проведення очної ставки між ним та потерпілою, а також перевірка їх показань на

місці події.

Важливим завданням наступного етапу розслідування зґвалтування є

виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню даного злочину.

§ 4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

Допит потерпілої має важливе значення, бо їй відомі важливі подробиці

вчиненого щодо неї зґвалтування та дані про особу ґвалтівника. Допит проводять

негайно після порушення кримінальної справи. Він повинен бути докладним —

слід з'ясувати деталі вчиненого злочину, оскільки саме вони, як правило, мають

значення при виявленні злочинця, а також при подальшій перевірці показань

потерпілої. Потерпіла іноді з почуття сорому не хоче повідомити подробиці.

Слідчий повинен роз'яснити, що це необхідно для встановлення об'єктивних

обставин злочину, а також те, що в ході розслідування зберігатиметься таємниця

одержаних даних, а на суді ця категорія справ слухається в закритому засіданні.

При допиті необхідно з'ясувати такі питання: де мало місце зґвалтування;

коли, у якій обстановці, як потерпіла опинилася на місці події, поведінка злочинця

до і після вчинення злочину; чи мало місце фізичне або психічне насильство і у

чому воно виявилося; чи застосовував при цьому злочинець знаряддя, якщо це так,

то які саме.

Якщо потерпіла повідомляє, що вона перебувала у момент зґвалтування у

безпорадному стані, необхідно вияснити у неї, у чому саме виявлявся її

безпорадний стан, які його причини. Так, якщо потерпіла пояснює безпорадний

стан алкогольним сп'янінням, то слід докладно з'ясувати: коли, що і в якій

кількості вона випила, який вплив на неї раніше мав алкоголь. Це сприятиме

вирішенню питання про ступінь сп'яніння, оскільки тільки сильна його ступінь

визнається причиною безпорадного стану.

Необхідно також з'ясувати, чи чинила потерпіла опір насильнику, у якій

формі він відбувався, чи могли залишитися сліди (на одязі і тілі злочинця); як вона

була одягнута у момент зґвалтування, де цей одяг знаходиться, чи підлягав він

пранню або хімічному впливу, чи є сліди боротьби та насильства на її тілі та одязі,

які предм,е-ти, Що належать їй або злочинцю, могли залишитися на місці події, як

був одягнутий ґвалтівник. Якщо потерпілій невідома особа, яка вчинила злочин, то

при допиті найбільш докладно слід з'ясувати ознаки зовнішності злочинця, які

сприяли б його розшукові.

Не всі потерпілі однаковою мірою можуть при допиті відтворити ознаки

зовнішності злочинця. Це залежить від суб'єктивних та об'єктивних чинників, що

мають вплив на сприйняття. Потерпіла, яка має аналітичний тип сприйняття, може

153

докладно повідомити прикмети злочинця, хоча бачила його недовго. Однак

частіше зустрічаються особи з синтетичним типом сприйняття, які уявно за-

пам'ятовують образ у цілому. Вони не здатні відтворювати особливості

зовнішності злочинця, однак можуть його упізнати. У цих випадках доцільно

використовувати фоторобот, мальований суб'єктивний портрет та ін.

Якщо потерпілій відома особа, яка вчинила злочин, слід з'ясувати все, що

стосується характеру взаємин між нею та підозрюваним (чи не було підстав у

підозрюваного вважати, що опір потерпілої був удаваним).

При допиті необхідно з'ясувати, чи добровільно потерпіла подала заяву про

зґвалтування, а також хто може підтвердити факти щодо злочину, який

розслідується. Якщо потерпілу допитують через значний час після зґвалтування,

необхідно перевірити, чи не вагітна вона, чи немає ознак венеричного

захворювання.

Розшук та затримання злочинця належать до оперативних дій (іноді по

“гарячих слідах”). У цих випадках доцільно користуватися допомогою потерпілої,

яка найбільш повно може визначити особу, котра вчинила зґвалтування. У

розшуку та затриманні злочинця беруть участь працівники карного розшуку.

Слідчий відповідно до ст. 114 КПК може дати доручення працівникам органів

дізнання, яке є обов'язковим для виконання. У ньому, як правило, вказується, що

саме необхідно зробити, визначаються строки виконання.

Огляд місця події, як правило, також проводиться з участю потерпілої.

Особливу увагу при цьому приділяють виявленню та опису місця зґвалтування,

його розташуванню по відношенню до дороги, житлових будинків тощо. Важливо

оцінити, чи збігається обстановка на місці події з отриманими раніше показаннями

або поясненнями заявниці, виявити сліди, що вказують на зґвалтування, або речі,

що належать злочинцю чи потерпшій (окуляри, гудзики, хусточка тощо).

У процесі огляду необхідно звернути увагу на можливість наявності на одязі,

взутті та тілі насильника ґрунтових забруднень та рослинних часток, взяти їх

проби для експертних досліджень. Пошук мікрочасток слід проводити під час

огляду місця події (важливо дотримуватися заходів, які запобігають їх втраті, а

також забезпечити, щоб ніхто з учасників огляду не зміг залишити на місці події

побічних мікрочасток або слідів). При цьому слід підготувати необхідні технічні

засоби: лупи, ліхтарі, пінцет, паперові пакети. Здійснювати пошук рекомендується

тільки при достатньому освітленні. Предмети доцільно розглядати як у прямому,

так і у кососпрямованому освітленні, не допускати їх різкого струсу.

Обшук та виїмка. При затриманні підозрюваного проводяться такі види

обшуку: а) особистий; б) за місцем проживання; в) за місцем роботи. Мета обшуку

— відшукати предмети, які знаходились у підозрюваного в момент зґвалтування

або раніше належали потерпілій. Проводиться обшук при неухильному

дотриманні вимог закону (ст.ст. 177, 181, 183, 184 КПК та ін.).

До виїмки звертаються, як правило, на початку розслідування. Ця слідча дія

повинна проводитись у всіх випадках порушення кримінальної справи за фактом

зґвалтування, оскільки на одязі потерпілої та підозрюваного майже завжди

залишаються сліди насильства (плями крові, сперми та ін.), які пізніше

використовуються як докази. Вилучається той одяг, який був на потерпілій та

154

підозрюваному в момент події.

Огляд одягу. Важливі предмети одягу необхідно висушувати (тільки не на

сонці чи біля відкритого вогню). Для його дослідження застосовують

ультрафіолетові освітлювачі (наприклад УФО-4 А). Для огляду запрошуються

поняті (не менше двох), а у необхідних випадках — фахівці. Слід старанно

оглянути внутрішній та зовнішній бік кишені, манжети, застібки, шви. Навіть

якщо при огляді не виявлено нічого істотного, але є підстави вважати, що одяг з

чимось контактував, його слід упакувати та відправити на експертизу. Для цього

одяг розкладають на папері, перекладають папером та згортають. Мікрочастки

вилучають окремо, щоб при транспортуванні вони не були втрачені або

пошкоджені.

Призначення та проведення експертиз. Для виявлення даних про статеві

зносини, які мали місце, а також встановлення тілесних ушкоджень, що вказують

на насильницьке вчинення статевого акту, призначається судово-медична

(акушерсько-гінекологічна) експертиза потерпілої. З її допомогою визначають: а)

наявність факту статевих зносин; б) наслідки зґвалтування (зараження венеричною

хворобою, вагітність, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень).

У залежності від конкретних обставин вчиненого зґвалтування на вирішення

судово-медичної експертизи виносяться такі питання: а) чи є тілесні ушкодження,

характерні для зґвалтування, їх давність; б) чи порушена дівоча пліва (якщо так, то

коли, а якщо ні, то чи був можливим статевий акт без її ушкодження); в) чи від-

повідає характер виявлених ушкоджень обставинам, які викладені заявницею; г)

чи є на тілі потерпілої плями крові або сперми, їх група та походження; ґ) чи жила

потерпіла раніше статевим життям; д) чи є ознаки будь-якої венеричної хвороби,

давність її виникнення; е) чи вагітна заявниця, термін вагітності.

Якщо потерпша внаслідок зґвалтування одержала тяжкі тілесні ушкодження і

госпіталізована, то судово-медична експертиза проводиться в лікарні. У випадках,

коли місцеві умови не дозволяють своєчасно провести судово-медичну

експертизу, звертаються до освідування.

Згідно зі ст. 193 КПК освідування може бути проведено судово-медичним

експертом, лікарем та слідчим з метою встановлення наявності, локалізації

ушкоджень та інших слідів злочину на тілі потерпілої. Дані, одержані при

освідуванні (у вигляді протоколу або довідки), використовуються згодом судово-

медичною експертизою.

При наявності відповідних даних підозрюваний також підлягає освідуванню

або направляється на судово-медичну експертизу. У цих випадках на її вирішення

можуть бути поставлені такі питання: а) чи є на тілі підозрюваного тілесні

ушкодження (якщо так, то які, де, якої давності); б) якими предметами вони могли

бути спричинені, чи не виникли вони при подоланні опору потерпілої; в) чи немає

у підозрюваного ознак венеричної хвороби (якщо так, то якої і які строки її

давності).

У ході розслідування зґвалтувань досить часто призначається експертиза

матеріалів, речовин та виробів з них, які дозволяють отримувати цінні докази для

виявлення злочинців. Як правило, це мікрочастки, які залишаються на місці події,

на злочинцеві та потерпілій або на їх одязі. На вирішення цієї експертизи можуть

155

бути поставлені такі питання: а) чи є на одязі потерпілої нашарування у вигляді

волокон тканини (якщо так, то чи вони не з одягу підозрюваного); б) чи є на одязі

підозрюваного волокна одягу потерпілої; в) чи мав місце факт контактної

взаємодії одягу підозрюваного та потерпшої; г) чи немає на їх одязі яких-небудь

часток, які мають загальну групову належність; ґ) чи є на знаряддях злочину

мікрочастки (якщо так, то яка їх групова належність); д) чи є в піднігтьовому

вмісті підозрюваного текстильні волокна (якщо є, то чи мають вони спільну

групову належність з волокнами одягу потерпілої).

Судово-біологічна експертиза може бути призначена в разі необхідності

дослідити одяг потерпілої або підозрюваного для виявлення групової належності

плям крові, слини та інших виділень людського організму.

Судово-психологічна експертиза призначається для вирішення питань, які

стосуються психологічної характеристики особи потерпілої та насильника,

особливо якщо вони неповнолітні. З її допомогою можна визначити: а) здатність

вказаних осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, та

давати про них свідчення; б) можливість запам'ятати в конкретній ситуації

прикмети зовнішності людини, предметів, ділянок місцевості тощо; в) наявність

або відсутність стану фізіологічного афекту або іншого емоційного стану; г)

психологічні особливості особи (темперамент, характер, потреби, інтереси тощо),

чи усвідомлювала потерпіла значення дій, які вчиняли з нею, та ін.

Щодо неповнолітніх, то на вирішення судово-психологічної експертизи

можуть бути поставлені такі питання: а) рівень розумового розвитку та його

відповідність віку; б) найбільш яскраве виявлення психічних властивостей особи,

які можуть впливати на її поведінку (запальність, замкненість, надзвичайна

обережність тощо); в) чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати характер та

значення своїх дій або дій, вчинених по відношенню до нього; г) чи властива йому

схильність до фантазування та ін.

Проведення цієї експертизи доручається фахівцям з дитячої та юнацької

психології (психолог, педагог). У процесі розслідування можуть призначатися

комплексні медико-психологічні, психолого-психіатричні експертизи.

Допит підозрюваного належить до першочергових слідчих дій. Однак при

розслідуванні зґвалтувань проводити його доцільно після допиту потерпілої з

використанням тих даних, які вона повідомила. Мета допиту — встановлення не

тільки причетності підозрюваного до даного злочину, а й з'ясування його

стосунків з' потерпілою, обставин та мотивів вчинення зґвалтування.

До допиту підозрюваного слід ретельно підготуватися, проаналізувати

показання потерпілої, результати огляду місця події та її одягу, висновок судово-

медичної експертизи, ознайомитися з характеристикою та іншими документами,

які дозволяють скласти уяву про особу підозрюваного, його спосіб життя та

поведінку. Такі дані необхідні для визначення тактики допиту та орієнтації

слідчого під час його проведення.

На початку допиту підозрюваному повідомляється, у вчиненні якого злочину

він підозрюється, та роз'яснюються його права (ст. 43

КПК). Далі пропонується

дати показання про обставини вчинення злочину, а також про інші відомі йому

обставини справи.

156

Оскільки підозрюваний не попереджається про відповідальність за відмову

давати показання та за дачу неправдивих показань, на початку допиту слід

роз'яснити йому доцільність отримання від нього повних та правдивих свідчень.

При виклику та допиті неповнолітніх підозрюваних необхідно додержуватися

вимог, вказаних у ст.ст. 433, 437 та 438 КПК.

Перевірка показань на місці. У ході перевірки показань на місці пояснення

потерпілої або обвинуваченого співставляють з раніше отриманими від них

свідченнями, а також з фактичною обстановкою місця злочину. Таким шляхом

можна виявити суперечності в показаннях, нові речові докази (наприклад, дрібні

предмети, які належали потерпілій або підозрюваному). Перевірка показань на

місці важлива й тим, що вона сприяє пожвавленню асоціативних зв'язків, особа

одержує можливість повніше і точніше згадати та відтворити окремі обставини

події.

Пред'явлення для впізнання. При розслідуванні зґвалтування виникає

необхідність у пред'явленні для впізнання (потерпшій, свідкам або підозрюваному)

осіб або предметів. Проведення цієї слідчої дії передбачається ст. 174 КПК.

§ 5. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні зґвалтувань

Виявлення причин та умов, які сприяють вчиненню зґвалтувань, вжиття

заходів для їх усунення (ст.ст. 23,23

КПК) — найважливіше завдання

попереднього слідства. Профілактична робота слідчого по справах про

зґвалтування має свою специфіку, оскільки стосується інтимних сторін життя

потерпілих, більшість з яких прагне до того, щоб цей випадок не був

розголошений навіть серед близьких.

Діяльність слідчого по встановленню причин та умов, які сприяли вчиненню

зґвалтування, та вжиття заходів для їх усунення — це комплекс процесуальних та

організаційно-виховних заходів, що здійснюються у ході розслідування

конкретного злочину чи взаємопов'язаних злочинів (наприклад, зґвалтування та

хуліганства, вбивства та ін.).

Основні завдання профілактичних, процесуальних та організаційно-виховних

дій слідчого полягають у виявленні причин та умов вчинення злочину, вжитті

необхідних заходів (через державні органи та суспільні організації) для їх

усунення, а також припинення аналогічних злочинів на підлеглій території.

Слідчий вивчає структуру та інтенсивність злочинності у районі, узагальнює

та аналізує справи. Практика свідчить, що зґвалтування найчастіше трапляються у

районах, де погано організовано культурне дозвілля, розповсюджені пияцтво та

наркоманія, на низькому рівні здійснюється боротьба зі злочинністю.

По конкретній кримінальній справі необхідно вивчати особу насильника,

з'ясовувати причини формування антисоціальних установок, які обумовили

вчинення злочину. Особливо слід звертати увагу на неправильне моральне та

статеве виховання у сім'ї (бездоглядність, аморальна поведінка батьків),

моральний клімат за місцем проживання (наприклад, у гуртожитку, місцях

дозвілля молоді тощо).

Глава XVII

Основи методики розслідування економічних злочинів

§ 1. Сутність і поняття економічних злочинів

157

Економіка держави являє собою комплекс суспільного виробництва

(народного господарства), який містить відповідні галузі (види виробництва,

послуг, обміну і споживання). Економіка розглядається як сукупність економічних

відносин, що склалися певним чином, основу яких складають відносини власності.

Економіка більш-менш підвладна кримінальним проявам під впливом

недоліків у системі її регулювання, захисту правовими, кримінологічними та

криміналістичними засобами.

До поняття економіки близькі такі поняття, як “сфера економіки”, “сфера

економіки та фінансів”, “господарсько-фінансова сфера”, “сфера господарювання”

тощо, причому кожне з них має свою специфіку.

Методика розслідування економічних злочинів останнім часом почала

висвітлюватись в навчальній літературі. У підручниках криміналістики цьому

питанню присвячуються глави про розслідування корисливих злочинів у сфері

економіки. Так, в одному з них криміналістична характеристика і класифікація

розкрадань розглядається у традиційній системі: особливості порушення

кримінальної справи; проведення ревізії за вимогою слідчого; планування і

організація початкового етапу розслідування; проведення слідчих дій;

розслідування деяких видів розкрадань, що вчиняються службовими особами

(розкрадань грошей, призначених для видачі заробітної платні; розкрадань, що

вчиняються шляхом створення лишків матеріальних цінностей). Приділяється

увага виявленню і розслідуванню корисливих злочинів в окремих сферах ринкової

економіки: 1) у зовнішньоекономічній діяльності (незаконні трансфертні угоди,

переплата грошових коштів зарубіжним партнерам); 2) у внутрішньоеко-номічній

діяльності (розкрадання грошових коштів шляхом їх переведення з безготівки у

готівку, незаконне отримання креди-

ту та використання його з корисливою метою, розкрадання грошових коштів

з використанням підроблених кредитних авізо)'.

Підручник криміналістики, спеціально присвячений розслідуванню злочинів

у сфері економіки, містить глави про розслідування фальшивомонетництва,

хабарництва і корупції, розкрадань у державному секторі економіки, розкрадань,

які вчинено з застосуванням авізо, податкових злочинів, шахрайства,

вимагательства та ін. Цей підручник є профільним виданням для підготовки

працівників служби боротьби з економічними злочинами

В роботі навчально-довідкового характеру йдеться про те, що у зв'язку зі

зміною форм власності всі злочини, що здійснюються проти будь-якого виду

власності, належать до економічних злочинів

Як бачимо, різні підходи до сутності економічних злочинів і критеріїв їх

класифікації вимагають вирішення основоположних проблем розвитку даної галузі

криміналістичної методики.

У цьому зв'язку необхідно розрізняти поняття “економічні злочини” та

“злочини у сфері економіки”.

Стосовно першого з них (економічні злочини) треба враховувати процес

зміни структури економічної злочинності під впливом докорінних перетворень у

сфері економіки, внаслідок чого з'явилися злочини, які раніше були властиві

країнам з розвинутими ринковими відносинами. До таких діянь належать

158

зловживання у сфері приватизації, оподаткування і сплати податків, інвестицій,

кредитування, валютного регулювання, зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Суб'єкти таких злочинів поповнилися “елітним” прошарком криміналітету,

тіньового підприємництва, корумпованих службовців. З'являється власна

білокоміркова злочинність.

Криміналістичне поняття “економічні злочини” зводиться до того, що під ним

слід розуміти корисливі умисні діяння, що вчиняються особами, які виконують

певні функції у сфері економічної діяльності (виробництво, обслуговування), а

також особами, пов'язаними з регулюванням такої діяльності та контролем за нею.

Розробка і удосконалення методик розслідування економічних злочинів

передбачає перш за все чітке визначення даного поняття. Методика розслідування

мас враховувати:

сферу економічних відносин державного або приватного

сектора, відносин власності всіх форм, відносин господарюван-

Див.: Криминалистика: Учеб. для вузов / Под. ред. Й. Ф. Герасимова, Л. Я.

Драп-кина. М.: Вьісш. шк.,1994. С. 378-406.

Див.: Криминалистика: Расслєдование преступлений в сфере зкономики /

Под ред. В. Д. Грабовского, А. Ф. Лубина. Н/Новгород, 1995.

Див.: Салтєвський М. В., Лукашевич В. Г., Глібко В. М. Навчально-

довідковий посібник з криміналістики. К., 1994. С. 165.

ня (підприємництва) всіх видів діяльності;

предмет посягання (майно різних видів — грошові кошти, валютні кошти,

цінні папери, матеріальні цінності);

ненасильницькі дії, а також дії насильницького характеру, що вчиняються з

метою задоволення злочинного економічного інтересу (протидія законній

підприємницькій діяльності, примушування до штучної маніпуляції цінами);

суспільно небезпечні наслідки (матеріальні збитки, моральна шкода, підрив

ділової репутації підприємців і законних інтересів споживачів);

суб'єкта: а) безпосереднього учасника економічних відносин (всіх форм

власності і видів діяльності); б) суб'єкта недобросовісної конкуренції; в) суб'єкта

регулятивної сфери економічної діяльності, наділеного дозвільними і

контролюючими повноваженнями. Такими суб'єктами можуть виступати посадові

особи, матеріально відповідальні особи і працівники державного і приватного

секторів, приватні особи;

потерпілих фізичних та юридичних осіб, яким заподіяна матеріальна та

моральна шкода;

мотив — в основному корисливий, а в окремих випадках такий, що може

проявлятися в некорисливих спонуканнях (забезпечити, підтримати ділову

репутацію того чи іншого суб'єкта в економічній діяльності або створити її

видимість), а також у конкурентній протидії (розголошення комерційної таємниці)

тощо; мету, що розрізняється залежно від особливостей економічної сфери, виду

діяльності (законній, протизаконній), становища суб'єкта на ринку, тощо.

Що стосується поняття “злочини у сфері економіки”, то його слід розглядати

у більш широкому розумінні, як таке, що охоплює не тільки власне економічні

159

злочини, а й ті, які посягають на відношення власності з боку осіб, не наділених

функціями службового управління і розпорядження ввіреним їм майном, “осіб

сторонніх”, які вчиняють такі корисливі злочини, як крадіжка та інші, а також

корисливо насильницькі діяння, що посягають на чуже майно, яке перебуває у

момент нападу у тієї чи іншої особи (розбій, грабіж, вимагательство).

§ 2. Законодавче регулювання сфери економічних відносин

Економічні відносини охороняються різними законодавчими актами.

До регулятивних (правоустановчих) належать норми, безпосередньо

спрямовані на регулювання економічних відносин шляхом

надання їх учасникам певних прав і покладення на них відповідних

обов'язків. Норми, які у своїй диспозиції містять вказівки на юридичні права і

обов'язки, не пов'язані прямо з правовою відповідальністю або захистом прав,

належать до регулятивних.

Законодавчі акти, які містять комплекси норм зобов'язуючого,

забороняючого, уповноважуючого характеру, мають різний ступінь загальності

щодо економічної сфери в цілому, окремих її галузей, видів господарсько-

економічної діяльності.

Основу економічного законодавства складають норми Конституції України

(ст.ст. 13, 14, 17, 41, 42), Цивільного кодексу України, Земельного кодексу

України, Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України

про надра, Митного кодексу України, закони України “Про власність”, “Про

підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, а

також інші закони, що регулюють відносини у сфері власності, підприємницької,

фінансової діяльності, захисту від монополізму і недобросовісної конкуренції,

обслуговування населення, регулювання переміщення майна через митний кордон

України.

У деяких законодавчих актах регулятивного характеру містяться норми

правоохоронної спрямованості, які встановлюють відповідальність за порушення

певних положень, тієї чи іншої норми відповідного закону або відсилають до

інших законодавчих актів цивільного, адміністративного, кримінального права.

Порушення регулятивних норм про власність може мати наслідком не тільки

цивільно-правову відповідальність, а й, залежно від ступеня суспільної небезпеки і

характеру протиправних дій, адміністративну чи кримінальну відповідальність, що

встановлюється відповідними нормами Кодексу України про адміністративні

правопорушення (далі КпАП) чи КК. У чинному КК відповідальність за

економічні злочини передбачена у відповідних нормах деяких глав Особливої

частини, до яких, зокрема, належать ст. 70 “Контрабанда”, ст. 80 “Порушення

правил про валютні операції”, ст. 80

“Приховування валютної виручки”, ст. 80

“Порушення законодавства про бюджетну систему України”, ст. 80

“Видання

нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч

встановленому законом порядку”, відповідні норми глав “Злочини проти

державної і колективної власності”, “Злочини проти індивідуальної власності

громадян”, “Господарські злочини”.

§ 3. Криміналістична класифікація економічних злочинів і методики їх

розслідування

160

Проблема класифікації економічних злочинів у криміналістиці пов'язана з

необхідністю розробки системи ефективних методик їх розслідування, що складає

одне з найважливіших завдань даної науки. Правовою основою такої класифікації

є система норм Особливої частини КК, які встановлюють відповідальність за

економічні злочини. Особливості побудови методик розслідування економічних

злочинів пов'язані з низкою чинників: різноманітністю цих діянь, що вчиняються у

різних сферах виробництва, обслуговування, споживання, застосуванням

кримінальних механізмів і способів їх підготовки, вчинення та приховування.

Ступінь потреби у розробці методик розслідування економічних злочинів

залежить від конкретних обставин: ступеня суспільної небезпеки, поширеності

того чи іншого виду економічних злочинів, використання раніше невідомих

способів їх вчинення і приховування, криміналізації окремих діянь.

Основою змісту і класификації окремих методик розслідування економічних

злочинів є диспозиції і система норм відповідних глав КК. Однак досвід

розроблення методик розслідування злочинів і практика їх застосування свідчать

про те, що система таких методик може мати і синтезований характер, коли до

однієї групи належать декілька їх видів, які об'єднуються найбільш істотними за-

гальними критеріями.

Економічним злочинам притаманні загальні критерії систематизації, які

дозволяють віднести такі діяння до загального класу злочинів і далі розділити їх

по групах, видах.

Розробка укрупнених, групових методик розслідування (наприклад

розслідування злочинів у сфері підприємництва) переслідує мету вироблення

загальних підходів до формування криміналістичної характеристики таких діянь і

визначення загальних методичних і тактичних підходів до них при відокремленні

особливостей кожної методики розслідування.

У класифікаційній системі методик розслідування економічних злочинів

особливе місце посідає група методик розслідування злочинів проти власності у

формі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання

посадовим становищем — ст.ст. 84, 86

КК.

До іншої групи методик належать методики розслідування злочинів у сфері

господарської діяльності. З вказаними групами методик

пов'язані окремі види злочинів, серед яких можна виділити методику

розслідування злочинів, пов'язаних з порушенням роботи автоматизованих систем

(ст. 198

КК) з метою одержання комп'ютерної інформації як особливий вид

способів вчинення економічних злочинів. Система методик розслідування

економічних злочинів включає методики розслідування посадових злочинів. Це

пояснюється насамперед тим, що вчинення багатьох економічних злочинів пов'я-

зано із зловживаннями посадових осіб, які залежно від обставин можуть

кваліфікуватися як посадові злочини чи як корупційні діяння, якщо вони не

містять складу злочину (ст. 7 Закону України “Про боротьбу з корупцією”).

§ 4. Питання латентності і виявлення економічних злочинів

Одним із істотних недоліків у боротьбі з економічними злочинами є те, що

частина їх залишається прихованими (латентними), невиявленими і, таким чином,

не розкритими правоохоронними органами. Дана обставина ставить перед