Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

121

часу) розслідування, являє собою певний комплекс обставин, що визначаються

різноманітними чинниками.

До числа основних чинників об 'сктивного характеру (соціально-правового і

організаційного) належать: 1) місце, період (час), умови

Глава XII

Ситуаційний підхід

до розслідування злочинів

§ 1. Сутність та поняття слідчої ситуації

Розслідування злочинів являє собою процес підготовки та проведення різних

слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, їх комплексів на відповідних етапах

провадження по справі з урахуванням обставин, що складаються, — слідчих

ситуацій. Інакше кажучи, процес розслідування як сукупність слідчих ситуацій,

що чергуються, потребує їх розв'язання на відповідних його етапах та окремих

відрізках часу.

На кожному етапі розслідування — початковому, наступному, заключному —

можуть складатися численні та різноманітні слідчі ситуації, обстановка та умови,

що визначаються різними об'єктивними та суб'єктивними чинниками.

У криміналістиці дослідження проблеми слідчої ситуації почалося наприкінці

50-х років (Р. С. Белкін) та отримало розвиток у зв'язку з розробкою теорії

криміналістичної методики і окремих методик розслідування злочинів (О. Н.

Колесниченко, В. К. Лиси-ченко та ін.).

Зараз розробленню слідчих ситуацій також приділяється багато уваги, їх

розглядають як загальну теоретико-методологічну проблему (Л. Я. Драпкін), а

також у практичному аспекті криміналістичної діяльності, вирішення завдань

вибору тактичних прийомів, урахування ситуаційних особливостей етапів

розслідування злочинів (М. П. Яблоков).

Слідча ситуація розслідування визначається як уявна динамічна модель, що

відображає інформаційно-логічний, тактико-психо-логічний, тактико-керівний та

організаційно-структурний стан, що склався у кримінальній справі, та

характеризує сприятливий чи несприятливий перебіг процесу розслідування.

Слідча ситуація як обстановка, що склалася на тому чи іншому етапі (відрізку

часу) розслідування, являє собою певний комплекс обставин, що визначаються

різноманітними чинниками.

До числа основних чинників об 'сктивного характеру (соціально-правового і

організаційного) належать: 1) місце, період (час), умови розслідування злочину; 2)

ступінь повноти та об'єктивності інформації про злочин, надійності її джерел; 3)

соціально-економічна, криміногенна, службово-психологічна обстановка

розслідування; 4) рівень і повнота розробленості наукових рекомендацій у галузі

розслідування; 5) рівень і повнота розробленості нормативно-правового

регулювання порушених відносин; 6) організаційна та матеріально-технічна

забезпеченість розслідування.

Чинники суб'єктивного (соціально-психологічного) характеру, що формують і

впливають на слідчу ситуацію, включають особисті, професійні, службові та інші

якості осіб, які здійснюють розслідування, суб'єктів кримінального процесу, інших

осіб, пов'язаних із розслідуванням.

122

Хоча поняття слідчої ситуації виникло у криміналістичній тактиці, воно

значною мірою є і проблемою криміналістичної методики, оскільки виходить за

межі тактичних завдань проведення слідчих дій, охоплює методичні аспекти

стратегії прийняття рішень в різних ситуаціях провадження у справі з

використанням комплексів криміналістичних засобів, прийомів та методів на усіх

етапах роз-слідування різних видів злочинів. Однак у більш широкому розумінні

ситуаційний підхід треба здійснювати з урахуванням обстановки, яка передувала

виявленню злочину, що, у свою чергу, викликав певні наслідки, які склали

підстави для порушення кримінальної справи.Такий підхід до проблеми ситуацій

покликаний враховувати механізм самого вчинення злочину, особливості

слідоутворен-ня (у широкому розумінні), локалізації слідів, умов їх збереження та

можливостей прояву або латентність.

Все це настроює на вирішення пошукових завдань, що потребують виявлення

ознак злочину, з чим в основному пов'язані діяльність оперативно-розшукових

органів, а також органів, що здійснюють наглядові та контрольні функції. В

даному випадку при виявленні сукупності ознак, достатніх для проведення

перевірочних дій та порушення кримінальної справи, формується первісна слідча

ситуація, яка залежно від об'єктивних та суб'єктивних чинників у ході подальшого

розслідування прямо або непрямо впливає на формування інших слідчих ситуацій.

Відповідні типові ситуації складаються під час судового розгляду, виконання

судових рішень. Таким чином, криміналістичний ситуаційний підхід можна

розглядати як діяльність по збиранню інформації про обстановку, що склалася, її

оцінці й прийняттю рішень щодо переборення негативних обставин, що виникли.

У зв'язку з цим можна розглядати різноманітність вказаних видів слідчих ситуацій

як єдину систему: 1) криміногенних ситуацій, в яких вчиняються злочини; 2)

кримінальних ситуацій, викликаних вчиненням певних злочинів; 3) слідових

ситуацій; 4) ситуацій прояву ознак (слідів) злочину; 5) пошукових ситуацій

виявлення оперативно-розшуковими органами ознак (слідів) злочину; 6) слідчих

ситуацій проведення перевірочних дій; 7) слідчих ситуацій різних етапів і відрізків

часу розслідування; 8) ситуацій судового розгляду (судових ситуацій); 9)

післясудових ситуацій виконання судових рішень.

Викладене дає підставу виділити наступні блоки ситуацій: І — криміногенно-

кримінальні ситуації; II — ситуації прояву ознак злочину; III — слідчі ситуації; IV

— ситуації судового розгляду (судові ситуації); V — післясудові ситуації (рис. 14).

Керування ситуаціями, що складаються в процесі судового розгляду

кримінальної справи, передбачає перевірку доказів, зібраних у ході досудового

провадження, криміналістичне забезпечення судового слідства, судових дебатів та

ін.

Певні ситуації складаються у стосунках між засудженими, що відбувають

покарання, і представниками адміністрації установ по виконанню покарань, а

також медичних,виховних установ. У цих випадках криміналістична діяльність

має на меті з'ясування даних, що сприяють вивченню обставин вчинення того чи

іншого виду злочинів, можливих злочинних зв'язків з особами, які уникли

кримінальної відповідальності, злочинними групами та організаціями і зрештою

— попередження злочинів, що готуються. У цьому плані можна говорити і про

123

певну ситуаційну циклічність процесу, що потребує поетапного криміналістичного

вивчення ситуаційного підходу.

Відомо, що поява нових наукових понять і термінів нерідко викликана

необхідністю більш точно визначити ті чи інші явища, процеси на підставі нових

наукових рекомендацій. У даному випадку поняття слідчої ситуації дає розвиток

таким прийнятим у криміналістиці поняттям, як “вихідні дані”, “обстановка і

умови розслідування”.

Поняття слідчої ситуації можна розглядати у двох аспектах, один з яких

охоплює стан самого розслідування на даному етапі і має, так би мовити,

внутрішній характер, інший містить сукупність умов, за яких відбувається в даний

момент процес розслідування, і носить певний зовнішній характер.

Таким чином, слідча ситуація складається з двох основних елементів, що

визначаються як стан розслідування (внутрішній, сутні-стний чинник) і як

обстановка і умови розслідування (зовнішній, інфраструктурний чинник) на

певних відрізках того чи іншого етапу розслідування.

Стан розслідування можна визначити як систему встановлених обставин

злочину, що дають підстави для прийняття відповідних

Стр 169

су (зовнішня конфліктність), та 2) між особою, що проводить розслідування, і

іншими правоохоронними та контролюючими органами в системі їх взаємодії

(внутрішня конфліктність).

Класифікацію слідчих ситуацій можливо здійснювати за кількома підставами

(критеріями). Серед критеріїв можна виділити основний — інформаційний,

обумовлений повнотою відомостей про подію злочину і особу, яка його вчинила.

В залежності від впливу різних чинників виділяється низка типових слідчих

ситуацій початкового (як звичайно найбільш складного) періоду розслідування, які

відображають особливості окремих методик розслідування.

У методиці розслідування найбільш реальною в плані використання є

класифікація слідчих ситуацій на типові, що розроблені в криміналістиці у вигляді

типових моделей, і специфічні, які характеризуються особливостями обставин

розслідування конкретного злочину. Тут типове й специфічне співвідносяться як

загальне і окреме.

Розроблення об'єктивної класифікації слідчих ситуацій і критеріїв для цього

на нинішньому етапі повинно здійснюватись шляхом накопичення даних про

слідчі ситуації, що складаються на різних стадіях розслідування певних видів

злочинів, з подальшим виділенням типових ознак.

Основи взаємодії

та інформаційного забезпечення

в методиці розслідування злочинів

§ 1. Сутність взаємодії в методиці розслідування

Проблеми взаємодії правоохоронних та контролюючих органів у діяльності

по виявленню та розслідуванню злочинів розробляються науками кримінально-

правового циклу: кримінальним процесом, криміналістикою, теорією оперативно-

124

розшукової діяльності.

Зрозуміло, що криміналістика вивчає таку взаємодію відповідно до свого

предмета дослідження — під кутом зору закономірностей слідоутворення,

виявлення, фіксації, дослідження слідів злочину в широкому розумінні,

використання їх в процесі доказування по кримінальних справах. Завдання

криміналістики в даному випадку полягає в тому, щоб встановити, яким чином

побудувати взаємодію правоохоронних органів, щоб забезпечити найбільш повну

та ефективну їх участь у розслідуванні слідів злочину.

Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті

злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: в загальнотеоретичному

плані — як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і

методичних завдань розслідування в цілому, та окремо — в криміналістичній

тактиці та криміналістичній методиці. Однак найбільш повне та предметне

вираження дана проблема має отримувати в методиці розслідування злочинів, де

на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії

реалізуються в окремих методиках розслідування.

Термін “взаємодія” в КПК відсутній, але він застосовується в інших законах:

“Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 4, п. 4 ст. 7), “Про організаційно-

правові основи боротьби з організованою злочинністю” (розділ V). У зв'язку з цим

даний термін та саме поняття “взаємодія” відрізняється від таких близьких до них

за змістом понять, як “взаємозв'язок”, “узгоджені дії”, “координація”, “сприяння”,

“виконання доручень та вказівок”, “надання допомоги” та інші, зміст яких

роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту.

У даній главі йтиметься головним чином про взаємодію слідчого з

правоохоронними органами, які наділені правом проведення оперативно-

розшукових заходів, спрямованих на розкриття та розслідування злочинів.

Взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами відповідно до ч. З

ст. 114 КПК здійснюється головним чином у процесі попереднього слідства.

Однак, виходячи із змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК, воно можливе й

до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК

— і після зупинення попереднього слідства.

Оперативно-розшукові заходи носять переважно пошуковий характер,

здійснюються спеціальними негласними методами та засобами та мають на меті

своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого

майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також

обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність Грунтується на

положеннях пп. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11 Закону “Про міліцію”, ст. 8 Закону “Про

оперативно-розшукову діяльність”; ст.ст. 13-15 Закону “Про організаційно-правові

основи боротьби з організованою злочинністю” та ін.

У криміналістиці є декілька визначень взаємодії органів розслідування

злочинів, узагальнюючи які

взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у

процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену

діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на

досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.

125

Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби

правоохоронних органів зі злочинністю характеризується деякими основними

властивостями. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації

сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом

відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів — взаємодія

слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно

від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються,

необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.

Основу взаємодії складає обов'язкова участь відповідних правоохоронних та

контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних,

специфічних для кожного органу джерел інформації, сил та засобів.

Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до обміну

процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією,

передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію

цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих резуль-

татів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.

У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему.

Однак єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує

оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур

різної відомчої приналежності та підпорядкованості.

Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва

правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського

порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямку,

створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі в боротьбі зі

злочинністю.

Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише

частину системи: “слідчий — оперативно-розшукові органи”. До реальної системи

взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури,

органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України

(Національний банк, Міністерство фінансів, Міністерство зовнішніх економічних

зв'язків та торгівлі, Державна митна служба, Фонд державного майна,

Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного

кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна

служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей

знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань гро-

мадян, громадські формування по охороні громадського порядку. Особливе місце

в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та

Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією

(рис. 15).

§ 2. Види та форми взаємодії в процесі розслідування злочинів

Дослідження практики взаємодії правоохоронних органів У процесі

розкриття та розслідування злочинів здійснюється в криміналістиці за різними

напрямками. При розробці видів та форм взаємодії необхідно враховувати

особливості різних злочинів, у тому числі тих, що вчиняються організованими

126

групами.

На практиці склалися та застосовуються певні види взаємодії

правоохоронних, контролюючих та інших державних органів у боротьбі зі

злочинністю.

Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності

правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований

на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому

числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі

злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку

специфічні і мають в основному організаційний характер. До них належать:

міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей

про стан злочинності, основні напрямки та результати боротьби з нею.

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та

розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії,

необхідною умовою успіху в розкритті злочинів. Форми взаємодії слідчого, органу

дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на: 1) нормативно-

правові, що випливають з положень КПК, законів, які регулюють діяльність

органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури, та 2)

організаційно-тактичні.

1. Перша форма взаємодії стосується питань:

а) передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових

заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної

справи;

б) проведення слідчим процесуальних дій одночасно із здійсненням органом

дізнання узгоджених оперативних заходів;

в) проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не

встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;

г) виконання доручень слідчого щодо проведення розшуко-вих дій;

ґ) здійснення заходів щодо встановлення особи, яка підлягає притягненню як

обвинувачений після припинення попереднього слідства;

д) отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески,

внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.

Особливе значення має взаємодія правоохоронних та контролюючих органів

при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.

В цих випадках здійснюється один з найважливіших видів взаємодії, який полягає

в обміні оперативною інформацією між спеціальними підрозділами по боротьбі з

організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Службою безпеки

України.

2. Друга форма взаємодії стосується питань:

а) спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та

оперативно-розшукових заходів;

б) організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі

та оперативні працівники. Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з

найбільш ефективних, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких

злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної

127

діяльності.

Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання

органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння

слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним

підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов'язаних з

організованою злочинністю, слід виділити організаційно-тактичні форми

взаємодії, а саме: спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце

події, проведення слідчими та працівниками органів дізнання криміналістичних

операцій, спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста,

райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших

заходів. Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними

угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.

Взаємодія прокурора із слідчим має місце, коли:

а) прокурор дає доручення та вказівки слідчому щодо конкретних справ;

б) слідчий передає кримінальні справи за підслідністю та приймає до свого

провадження кримінальні справи;

в) прокурор сам бере участь у розслідуванні та проводить слідчі дії;

г) прокурор бере участь у проведенні окремих слідчих дій. Необхідність

наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з

експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в

процесі:

а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій,

перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;

б) підготовки та проведення огляду місця події;

в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань

на місці, обшуку тощо);

г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;

ґ) складних експертних досліджень, коли їх попередні результати потребують

уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових

матеріалах. При розслідуванні злочинів, що вчиняються у сфері економіки,

великого значення набуває взаємодія слідчого з установами Національного банку,

Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державної податкової

адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби та інших державних

органів України, що мають право контролю за дотриманням організаціями та

громадянами законодавства. Даний вид взаємодії може здійснюватися в таких

формах: а) передачі отриманої при здійсненні контрольних функцій та аналізі

інформації, відомостей, що можуть містити ознаки злочинної діяльності;

б) отримання відомостей з автоматизованих інформаційних та довідкових

систем і банків даних, що створюються Антимо-нопольним комітетом, Фондом

державного майна, Державною митною службою, Державним комітетом

статистики, іншими міністерствами, відомствами, банківськими, фінансовими ор-

ганами та організаціями, в тому числі інформації про реальні прояви злочинної

діяльності;

в) спільної розробки пропозицій, спрямованих на з'ясування

та усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів даного виду.

128

У справах про економічні злочини слідчі податкової міліції здійснюють

взаємодію з іншими державними органами стосовно перевірки своєчасності

подання документів, пов'язаних з підприємницькою, зовнішньоекономічною

діяльністю та ін. Органи Державної митної служби сприяють проведенню

оперативно-розшукових заходів (у зоні митного контролю), проводять перевірку

законності дій організацій та громадян, пов'язаних з переміщенням предметів

через митний кордон.

При розслідуванні різних видів злочинів залежно від специфіки сфери їх

вчинення, предмету посягання, злочинних способів, що застосовуються, винних

осіб слідчий, орган дізнання взаємодіють з різними державними органами. При

розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я, діянь, пов'язаних із незаконним

обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо, виникає необхідність у

взаємодії з медичними закладами, використанні допомоги фахівців-фармацевтів,

хіміків, ботаніків, банку даних з цих питань.

Аналогічна ситуація виникає при розслідуванні екологічних злочинів.

§ 3. Взаємодія при проведенні слідчих дій та криміналістичних операцій

Взаємодія слідчого з працівниками оперативно-розшукових органів та інших

служб органів внутрішніх справ необхідна при підготовці і проведенні різних

слідчих дій та реалізації отриманих результатів. Відповідно до ч. З ст. 114 КПК

слідчий по розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання

доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від

органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і

вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” встановлює, що підрозділи, які

здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові

доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати

взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і

повного розкриття злочинів та встановлення винних.

До найбільш складних слідчих дій, що потребують встановлення та

забезпечення взаємодії, належать: огляд місця події, обшук, перевірка показань на

місці, допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання.

Згідно з ч. 4 ст. 191 КПК органи внутрішніх справ зобов'язані подавати

слідчому допомогу в проведенні огляду. Це перш за все стосується проведення

найбільш складного його виду — огляду місця події,

Орган міліції зобов'язаний повідомити слідчого про знайдені ним ознаки

злочину та вжити заходів для охорони місця події, а також попередження

злочинних дій, подання допомоги потерпілим, усунення наслідків злочину,

переслідування злочинців, що зникли, по “гарячих слідах”.

Взаємодія проявляється в підготовці та проведенні огляду: визначенні меж

місця події та спрямування огляду, поділенні його на вузли, встановленні свідків,

організації роботи кінолога та ін. По закінченні огляду взаємодія спрямовується на

проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за

результатами спільної роботи на місці події. Важливу роль в огляді відіграють

фахівці відповідних напрямків: криміналісти, судові медики, авто-техніки та ін.

Взаємодія при підготовці та проведенні обшуку покликана забезпечити

129

подолання конфліктної ситуації при проникненні до приміщення, проведенні

слідчої дії, відшуканні тайників, забезпеченні заходів щодо збереження описаного

майна тощо.

Перевірка показань на місці вимагає забезпечення взаємодії на стадії

підготовки для з'ясування за даними допиту особи, показання якої передбачається

перевірити, відповідності її показань загальній обстановці на місці, тобто

проведення своєрідної рекогносцировки. В ході проведення слідчої дії

забезпечується конвоювання обвинувачених, що перебувають під вартою,

показання яких перевіряються. Важлива роль при цьому належить фахівцю (зви-

чайно з експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх спраа,

техніку-криміналісту прокуратури), який здійснює фото-, відеозйомку процесу

перевірки показань на місці.

Взаємодія при допиті забезпечується обміном інформацією про особу

допитуваного, узгодженим планом одночасного допиту співучасників злочину,

заходами з перевірки алібі, допомогою фахівця в проведенні звуко-, відеозапису

допиту.

Узгоджені дії слідчого та працівників міліції необхідні при підготовці до

пред'явлення для впізнання, коли потрібно відшукати осіб, учасників даної слідчої

дії, предмети-аналоги, фотознімки осіб та предмети, що пред'являються.

Необхідна також взаємодія в організації самого пред'явлення для впізнання з

урахуванням ізоляції осіб, які пред'являються, від впізнаючого, обладнання

приміщення для пред'явлення у випадках, коли впізнаючий побоюється брати

участь у “прямому” пред'явленні.

Взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами особливо важлива

при спільній розробці планів проведення криміналістичних операцій —

комплексів слідчих, організаційних та оперативно-розшукових дій на різних

етапах розслідування (особливо на початковому, до розкриття злочину) і для

вирішення відповідних тактичних та стратегічних завдань розслідування.

У таких планах, наприклад у плані проведення тактичної операції,

визначаються завдання і напрямки діяльності кожного з взаємодіючих органів та

спільна участь у вирішенні завдання, розподіл обов'язків між конкретними

учасниками (членами слідчо-оперативної групи), терміни виконання, канали

обміну інформацією.

Основи методики розслідування вбивств

§ 1. Криміналістична характеристика вбивств

Вбивство є злочином проти життя людини. Найважливішим завданням

оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів,

встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування

вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій

розслідування, характером речових доказів, інсценуванням у деяких випадках

обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з'ясування даних, що складають

криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупність криміналістичне

значущих елементів, таких, що сприяють найбільш швидкому розслідуванню.

130

До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховання;

3) місце, час та обстановка;

4) “слідова картина”;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

При розгляді першого елементу характеристики — способу вчинення злочину

— важливо з'ясувати, як вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або

очевидності. З'ясування цієї обставини впливає на планування і організацію

розслідування. В першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа,

яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи

злочинця, обставин вчинення злочину, особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа

злочинця відома, злочин вчинявся в присутності інших осіб. Завданням

розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів,

встановлення особи потерпшого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування

вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури,

утеплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє

висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб

вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що

можуть бути виявлені в процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може

сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх

стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховання. Найбільш традиційними способами приховання є:

знищення слідів злочину; приховання чи знищення знарядь і засобів; інсценування

вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання,

утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховання

особи потерпілого. Такі дії пов'язані, як правило, з бажанням вбивці уникнути

відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Злочинець обирає, як правило, час,

коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці,

нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — найчастішеІГезлюдна

місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Це також може бути

транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що

будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце

злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно

містить чималу кількість слідів і речових доказів, що визначають напрямок

розслідування і висунення слідчих версій.

“Слідова картина” події. “Слідову картину” утворюють обставини і сліди

події злочину, їх виявлення, аналіз, встановлення причинних зв'язків дозволяють

побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм

його вчинення. Дослідження таких слідів і речових доказів може вказати на особу