Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

111

Одне з визначень криміналістичного поняття розкриття злочину дозволяє

розглядати його як діяльність з розслідування злочину, спрямовану на отримання

інформації, що дає підставу для висунення версії про вчинення злочину певною

особою.

Правильне визначення суті розкриття злочину має важливе криміналістичне

значення, оскільки воно пов'язано з побудовою структури окремих методик

розслідування, визначенням його етапів. При цьому в основі такого рішення

повинно бути положення ч. 2 ст. 98 КПК: “якщо на момент порушення

кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу

повинно бути порушено щодо цієї особи”. У таких випадках виникає ситуація,

коли конкретний злочин може бути віднесений до “очевидних”.

Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови

об'єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється

правоохоронними органами.

Розкриття злочинів тісно пов'язано з розшуковою діяльністю і значною мірою

залежить від ефективності розшукових дій слідчого і оперативно-розшукових

заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, а також заходів,

що проводяться цими органами при виконанні ними функціональних обов'язків

відповідно до законів “Про міліцію”, “Про оперативно-розшуко-ву діяльність”,

“Про Службу безпеки України”, “Про організаційно-правові основи боротьби з

організованою злочинністю”.

Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно-розшукових

органів у цій діяльності проводиться у залежності від характеру і особливостей

об'єктів розшуку. Наприклад, стосовно обвинуваченого, якщо місце перебування

його не встановлено, оголошується розшук (ст.ст. 138, 139 КПК); або, коли не

встановлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує виконувати

оперативно-розшукові дії (ч. З ст. 104 КПК). Це ж стосується розшуку осіб, які

зникли, щодо яких є підстави гадати, що вони могли бути вбиті (розшук трупа,

його частин), предметів (злочинного посягання, знарядь злочину).

Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов'язаний з діяльністю

органів дізнання, у зв'язку з чим на них покладається вжиття необхідних заходів з

метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст. 103 КПК).

Як показує практика (на основі так званої неліченої статистики) за

експертними оцінками криміналістів початковий етап (приблизно перші десять

днів розслідування) інтенсивної роботи з розкриття злочину значною мірою

визначає успіх розслідування в подальшому. У цей період має застосуватися

комплекс криміналістичних методів і засобів розкриття злочину, слідчих і

організаційних дій, оперативно-розшукових заходів.

Підвищення ефективності методики розслідування залежить від того,

наскільки криміналістичні рекомендації використовуватимуться в оперативно-

розшуковій діяльності з виявлення ознак злочину, у тому числі в період, що

передував прийняттю рішення відповідними органами про порушення

кримінальної справи.

§ 2. Розшукова діяльність у системі розкриття злочинів

Розшук є різновидом практичної діяльності з боротьби зі злочинністю і

112

розкриття злочинів.

Розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшукових органів,

органів дізнання та попереднього слідства. Одна частина розшуку належить до

оперативно-розшукової діяльності і має на меті встановлення та виявлення об'єктів

розшуку. Друга його частина, притаманна органам попереднього слідства,

пов'язана з вирішенням завдання виявлення вже встановлених об'єктів розшуку. За

цією лінією проводиться розмежування функціональних обов'язків

правоохоронних органів.

Розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає

комплекс дій, спрямованих на:

1) створення умов, що ускладнюють перебування особи, яка переховується, у

нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці, вільно

переміщатися (проживати, оформитися на роботу, навчатися та ін.);

2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати зв'язків

зі своїм оточенням, змінювати місце перебування і тим самим демаскувати себе;

3) створення у особи, яку розшукують, суб'єктивного уявлення про хід

розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог про

недопустимість розголошення даних попереднього слідства (ст. 121 КПК, ст. 181

КК);

4) використання можливостей впливу через оточення особи, яку розшукують,

з метою схилити її до явки з повинною.

Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об'єкта

розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, наявності інформаційного

матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий здійснює різні дії. Слід

мати на увазі, що орган дізнання відповідно до ст. 104 КПК проводить слідчі дії до

встановлення особи, яка вчинила злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії

по справах про тяжкі злочини.

Невідкладні і первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості

випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування. Разом з тим

невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах

розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування.

Способи приховування злочинів поділяються на групи, пов'язані з особливостями:

1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умовчання,

неповідомлення, відтягнення часу, відмова віддачі показань тощо) і активними

способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання, матеріальних

цінностей, грошових коштів та ін.);

2) знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);

3) маскування інформації, прийоми якого спрямовані на викривлення

уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину (зміна

зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного розташування

предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, створення неправдивої

інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява, донос),

учасників кримінального процесу (свідомо неправдиві показання); створення

фальшивих слідів, предметів, документів, їх підміна тощо; інсценування злочинів

113

(удаване створення обстановки, яка не відповідає події, що відбулась, з метою

приховати злочин і спрямувати розслідування у помилковому напрямку).

§ 3. Розкриття злочинів по “гарячих слідах”

У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого і

оперативно-розшукових органів по “гарячих слідах”. Даний термін характеризує

сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум

часу, що не вплинуло на необоротні зміни “неостиглих” слідів.

Як “гарячі сліди” можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок

злочину, у вигляді слідів-відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших

предметів. До таких слідів також належать факти, які викладаються у поясненнях і

показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів

залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших обставин. Щодо

слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та

інструментів тощо), то можливість їх використання як “горячих” пов'язана з

визначенням їх “свіжості” за відносними фізичними ознаками (насиченість пото-

жирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений Грунт у сліді взуття та ін.),

ситуаційними ознаками, наприклад, метеорологічний вплив (слід взуття на

свіжому снігу та ін.).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по “гарячих слідах”, є

прийоми визначення віднесеність слідів до справи при провадженні первісних

слідчих дій, у першу чергу огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна

встановити: 1) просторово-часові зв'язки окремих слідів злочину з обставинами

події та зв'язки між ними; 2) ідентифікаційні та ситуаційні якості слідів та їх

доказову цінність; 3) причини відсутності або наявності слідів як фактів, що

суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування

комплексу криміналістичних прийомів: 1) вивчення окремих слідів злочину; 2)

вивчення комплексу слідів (матеріальних та ідеальних); 3) порівняльного аналізу

даних вивчення слідів і оператив-но-розшукової інформації; 4) порівняльного

аналізу даних вивчення слідів і моделей аналогічних типових ситуацій; 5)

з'ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та

іншими джерелами інформації; 6) перевірки висунутих у зв'язку з такими

суперечностями слідчих версій шляхом проведення відповідних слідчих дій та

оперативно-розшукових заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття

злочинів по “гарячих слідах” має визначальне значення. Це пояснюється

особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає здебільше

безпосередньо після вчиненого кримінального діяння, інтенсивна робота під час

якого забезпечує “наближення” до події злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по “гарячих слідах” розпочинається як тільки

виявляються ознаки злочину, у зв'язку з чим на підставі КПК і законодавства, що

регламентує оперативно-розшукову діяльність, організаційно-правові основи

боротьби з організованою злочинністю, вживаються такі заходи:

114

припинення протиправних дій злочинця;

затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до

місця утримання;

вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися

на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-

постових груп, контрольно-перепу-сткових пунктів, представники охорони

підприємств, установ, організацій, які передусім вживають заходів щодо

припинення злочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, нада-

ють допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибуття слідчо-

оперативної групи, чергового наряду міліції або доставляють їх у найближче місце

утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх

осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свідків, їх адреси.

Особлива роль у розкритті злочинів по “гарячих слідах” на цьому етапі

належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши

повідомлення про злочин, черговий вживає заходів з його розкриття: а) інструктує

телефоном заявника про наступні його дії; б) направляє найближчий наряд

патрульно-постової служби до місця події; в) доводить до відома про подію

дільничного інспектора; г) направляє до місця події наряд міліції, слідчо-опера-

тивну групу; ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події і слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по “гарячих слідах” розпочинається після

прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача)

спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення

питання про наявність ознак злочину, вжиття, оперативно-розшукових або

організаційних заходів для розкриття злочину по “гарячих слідах”. З цією метою

паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися

інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаються орієнтувальні

дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, входять:

а) переслідування і затримання злочинця по запахових слідах за допомогою

службово-розшукової собаки; б) організація загороджувальних заходів та

перекриття шляхів відходу злочинця; в) організація пошуково-розшукового

патрулювання за участю потерпілого або свідків-очевидців; г) організація засідок

у місцях ймовірної появи злочинця; Г) спостереження за місцями значного

скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.); д) “прочісування” території,

прилеглої до місця події; ж) організапія поквартирного опиту осіб, які проживають

поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від:

а) предметів, що були знайдені на місці події; б) слідів-відображень; в)

знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транспортні засоби); г) способу

вчинення злочину; г) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'яті

потерпілих, очевидців.

115

Па даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції

“Розшук”, яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить: 1)

допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам'яті та ін.; 3) пред'явлення

потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків; 4) здійснення

оперативних заходів з метою узнавання злочинця; 5) перевірку даних за

криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних

трупів та ін.; 6) проведення портретно-криміналістичної, комплексної судово-

медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце в системі розшуку злочинця у стадії розкриття злочину

посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка

включає:

1) огляд слідів (за участю фахівця); 2) перевірку по картотеці слідів пальців

рук з місць нсрозкритих злочинів (ЕКУ УМВС України); 3) перевірку по

дактилоскопічній картотеці осіб, які перебувають на криміналістичному обліку; 4)

призначення дактилоскопічної експертизи в разі наявності підозрюваних; 5) допит

підозрюваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується

достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках

встановлюється підозрювана особа. Ця стадія носить аналітичний характер.

Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд і

попереднє дослідження із застосуванням технічних засобів; вирішує питання про

їх віднессність і придатність для використання, проводить фіксацію раніш не

виявлених ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, проводить

перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які зіставляються з

механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та

розшукові версії.

На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних

груп, загального планування їх діяльності. У зв'язку з цим склалися організаційні

форми взаємодії слідчого з органами дізнання: 1) взаємне інформування про

встановлені у справі факти, що належать до предмета розслідування; 2) спільне

планування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у

вчиненні злочину не встановлені; 3) спільне проведення слідчих і розшукових дій;

4) дача слідчим у порядку ст.ст. 114, 118, 191 КПК доручень оперативним

працівникам про проведення ними самостійних окремих слідчих дій і розшукових

заходів.

§ 4. Криміналістичні операції з розкриття та розслідування злочинів

КПК визначає види і зміст різних процесуальних дій, що застосовуються

особою, яка проводить попереднє слідство, і називаються слідчими діями. Такі дії

разом з оперативно-розшуковими заходами складають криміналістичні операції,

які мають вирішальне значення для розкриття злочинів та їх повного

розслідування.

У розслідуванні злочинів виділяють систему слідчих дій, спрямованих

передусім на встановлення фактичних даних криміналістичними методами,

116

прийомами та засобами: слідчий огляд, виїмка, обшук, допит, очна ставка,

пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події (у двох його

формах — слідчого експерименту і перевірки показань на місці), призначення

експертиз, отримання зразків для експертного дослідження та ін.

Дана система пов'язана з процесуальними діями, що відбивають стадіі (етапи)

руху кримінальної справи: порушення справи, притягнення особи як

обвинуваченого, обрання запобіжного заходу (накладення арешту, виїмка

поштово-телеграфної кореспонденції), припинення слідства, закінчення слідства

та ін. Крім того, проводяться дії, до яких належать: дача окремих доручень, вине-

сення постанови про привід свідка або обвинуваченого, винесення постанови про

відсторонення від посади та ін. При цьому виділяється група процесуальних дій,

що закріплює статус учасників процесу, їх права та обов'язки.

Поняття “слідча дія” характеризується обов'язковими умовами: законодавчою

кримінально-процесуальною регламентацією;

здійсненням її тільки слідчим, дізнавачем або прокурором у межах їх

компетенції; проведенням під час розслідування; спрямованістю на виконання

завдань кримінального судочинства; обов'язковістю процесуального відображення

в постановах, протоколах, дорученнях, вказівках, поданнях та вимогах. Зазначені

умови складають основу для наповнення слідчих дій криміналістичним змістом,

необхідним для розробки і удосконалення методики розслідування злочинів.

Для досягнення мети розслідування разом зі слідчими діями застосовуються

дії організаційного характеру і оперативно-розшукові заходи, що складають у

різних сполученнях (комбінаціях) криміналістичні операції. До організаційних дій

належать: витребування документів (ст. 97 КПК), відібрання пояснень (ст. 97

КПК), вимога про проведення ревізії (інвентаризації) (ст. 66 КПК), залучення

понятих (ст. 127 КПК) та інших учасників слідчих дій: перекладача (ст. 128 КПК),

фахівця (ст. 128' КПК), опечатування описаних об'єктів, предметів, речових

доказів, зберігання речових доказів і вилучених цінностей (ст. 79 КПК) та ін.

Оперативно-розшукові заходи органів внутрішніх справ вживаються як до

порушення кримінальної справи, так і після її порушення. Під час розслідування ці

заходи регламентуються відповідними нормами КПК і законів “Про міліцію”,

“Про оперативно-роз-шукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи

боротьби з організованою злочинністю”.

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” визначає завдання, поняття

цієї діяльності, підрозділи, які її здійснюють, їх обов'язки і права, інші

повноваження.

Завданнями оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних

даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп з метою припинення

правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також отримання

інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Оперативио-розшукова діяльність являє собою систему гласних і негласних

пошукових, розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням

оперативних і оперативно-технічних засобів.

Даний закон наділяє підрозділи, що здійснюють таку діяльність, певними

правами за наявності передбачених законом підстав, зокрема:

117

опитувати осіб, використовувати їх добровільну допомогу;

проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів

протиправної діяльності;

брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств,

установ, організацій і окремих осіб;

витребувати і вивчати документальні дані, що характеризують діяльність

підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб,

підозрюваних у підготовці та вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;

відвідувати житло та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців

для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також

збирати відомості про

протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких проводиться

перевірка;

негласно виявляти і фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші

предмети, які можуть бути доказами приготування або вчинення такого злочину,

або отримувати розвідувальну інформацію;

здійснювати візуальне спостереження в публічних місцях із застосуванням

фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів

тощо. Відповідно до Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з

організованою злочинністю” спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою

злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та їх

співробітники мають зокрема право:

заводити оперативно-розшукові справи;

отримувати на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних

підрозділів від банків, кредитних, митних, фінансових та інших установ,

підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи

про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і

юридичних осіб;

проводити перевірки, ревізії і експертизи;

отримувати інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових

систем і банків даних судових, правоохоронних, контролюючих та інших

державних органів;

витребувати і отримувати від державних органів, об'єднань громадян,

підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і

документи;

за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального

підрозділу входити на територію, у приміщення, склади і сховища підприємств,

організацій, установ (крім іноземних дипломатичних представництв), незалежно

від їх відомчої належності та форми власності, на контрольно-перепускні пункти

прикордонних військ і митниць, а також у виробничі приміщення громадян, які

займаються підприємницькою діяльністю;

за постановою або з санкції відповідного прокурора (а у невідкладних

випадках — з наступним повідомленням прокурора протягом доби) на строк до 10

діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком житла) чи інші сховища,

брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних

118

і юридичних осіб, вилучати предмети і документи із складанням відповідного акта.

§ 5. Криміналістичні операції в розслідуванні злочинів

Розслідування злочинів вимагає вирішення завдань різного рівня: від

загальних, що стосуються повного розкриття злочину, встановлення всіх обставин,

які підлягають доказуванню, викриття винних, до завдань, що вирішуються з

метою встановлення окремих сторін події, яка розслідується, забезпечення умов

для досягнення загальної мети розслідування.

Щодо цього можна говорити про стратегічну лінію в розслідуванні і

вирішення тактичних завдань. Для оптимального вирішення завдань розслідування

проведення слідчих дій має сполучатися з організаційними діями і оперативно-

розшуковими заходами.

У зв'язку з цим можна говорити про криміналістичні комплекси

розслідування злочинів, що визначаються в літературі по-різному: тактична

комбінація, слідча комбінація, тактична операція.

Тактична комбінація тлумачиться як певне сполучення тактичних прийомів

або слідчих дій, що мають на меті вирішення конкретного завдання розслідування

і обумовлені цією метою та слідчою ситуацією (Р. С. Бєлкін).

Слідча комбінація — таке сполучення тактичних прийомів у межах однієї або

різних слідчих дій, яке спрямовано на встановлення певної обставини або

вирішення певного криміналістичного завдання, наприклад встановлення особи

загиблого, перевірка алібі обвинуваченого, розшук викраденого майна (М. П.

Яблоков).

Тактична операція — поняття, введене А. В. Дуловим (1979 р.), означає

сукупність слідчих, оперативних, ревізійних та інших дій, які розробляються і

проводяться в процесі розслідування за єдиним планом під керівництвом слідчого

з метою реалізації такого завдання, що не може бути вирішене провадженням по

справі окремих слідчих дій. Такі криміналістичні комплекси, які складають у

сукупності зміст розслідування по кримінальній справі, можуть бути класи-

фіковані в залежності:

від мети:

вирішити локальне тактичне завдання або таке, яке має для розслідування

стратегічне значення;

від етапу розслідування злочинів:

початкового — від порушення кримінальної справи до пред'явлення

обвинувачення (часто вони носять характер невідкладних);

наступних, які мають за мету перевірку первісних фактичних даних, збирання

нових доказів; завершального розслідування — його закінчення, складання

обвинувального висновку.

Локальні тактичні завдання вирішуються залежно від етапів розслідування

під час проведення окремих слідчих, організаційних дій шляхом оптимального

використання тактичних прийомів (наприклад, завдання отримати правдиві

показання в ході допиту, виявити предмети пошуку під час обшуку та ін.).

Стратегічні цілі (розшук винного, пред'явлення обвинувачення, складання обви-

нувального висновку та ін.) досягаються на підставі застосування

криміналістичного комплексу дій для вирішення загальних завдань розслідування.

119

Таким чином, криміналістичні комплекси розслідування можуть зосереджуватися

в межах вирішення завдань на певному етапі розслідування або в межах будь-

якого відрізку того або іншого етапу і можуть виступати у вигляді такого

комплексу, який не обмежений певними етапами розслідування, а має “наскрізне”

значення і здійснюється як на початковому етапі, так і на наступному, а іноді й на

завершальному етапах розслідування.

Характерним прикладом тактичної операції є встановлення особи загиблого

(“Атрибуція” невпізнаного трупа), операція з відшкодування матеріальної шкоди,

заподіяної злочином, встановлення співучасників даного злочину та ін. У методиці

розслідування корисливих злочинів виділяються такі операції, як “Пошук майна”.

По справах про економічні злочини важливе місце в системі розслідування

займають комплекси “Документ” (для забезпечення збирання необхідних

документальних даних), “Затримання на місці вчинення злочину” (операція, що

здійснюється для встановлення механізму, способів вчинення злочину і причетних

до нього осіб).

Стосовно розслідування злочинів, які вчиняються посадовими особами як

навмисно, так і з необережності, зокрема економічних, розроблені різні варіанти

операцій з документами. Такі операції спрямовані на виявлення системи

документального відображення процесу діяльності, збирання відомостей про

особу, вивчення структури підприємства, установи, організації та ін.

Для криміналістичних комплексів, пов'язаних, наприклад з розслідуванням

посадових розкрадань, є характерними такі різновиди операцій, як фіксація фактів

стосунків посадової особи з відповідними особами; доступ до документів,

технологій та ін.

Проведення криміналістичних комплексів вимагає розробки спеціальних

планів, що мають узгоджуватися із загальним планом розслідування.

§ 6. Програмування розслідування злочинів

Програмування діяльності слідчого відкриває додаткові можливості для

швидкого пошуку необхідної інформації шляхом використання типових програм

розкриття і розслідування окремих видів злочинів. Поняття “програмування

діяльності” (поряд з іншими, близькими за значенням термінами “алгоритмізація”,

“кібернетизація діяльності” та ін.) застосовується досить широко.

У процесі оперування судовими доказами та їх оцінки використання методів

точних наук (математики, кібернетики та ін.) викликає деякі труднощі, що

пояснюється відсутністю засобів кількісного вираження значущості тих або інших

доказів. Проте у цій галузі можливо використання прийомів логічного

моделювання процесу розкриття і розслідування злочинів.

У цілому застосування ідей кібернетики в цій сфері стає реальним завдяки

тому, що діяльність слідчого в розслідуванні злочинів має певні риси

кібернетичного процесу. Слідчі при вирішенні багатьох завдань розслідування

користуються рекомендаціями теорії інформації, особливо алгоритмічного

характеру.

Важливим напрямком програмування діяльності слідчого є розробка

конкретних програм розслідування. Алгоритмізація цієї діяльності так або інакше

спрямована на підвищення ефективності розслідування злочинів. Зараз у

120

криміналістиці набувають розвитку логічні моделі типових версій про способи

вчинення злочинів. Особлива увага приділяється розробці таких моделей у

методиці розслідування злочинів, які вчиняються шляхом розтрати, привласнення

або зловживання посадовим становищем, у сфері, де встановлення способу

злочину має вирішальне значення для повного виявлення епізодів злочинів, його

співучасників, розміру заподіяної матеріальної шкоди та інших питань. Зрозуміло,

що побудова цих моделей не зводиться до переліку основних способів злочинів,

встановлених у результаті узагальнення слідчої, судової і експертної практики.

Такі моделі повинні являти собою інформаційні системи відомостей про способи

вчинення злочинів, застосування яких дозволяє визначити найбільш важливі для

розкриття і розслідування злочинів обставини.

Кібернетичний підхід до вирішення завдань розкриття і розслідування

злочинів не передбачає обов'язкового використання електронно-обчислювальної

техніки. Стосовно завдань розслідування можливе прийняття рішень і на базі так

званої безмашинної кібернетики, шляхом розробки програм у вигляді схем

типових версій вчинення злочинів та ін.

Глава XII

Ситуаційний підхід до розслідування злочинів

§ 1. Сутність та поняття слідчої ситуації

Розслідування злочинів являє собою процес підготовки та проведення різних

слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, їх комплексів на відповідних етапах

провадження по справі з урахуванням обставин, що складаються, — слідчих

ситуацій. Інакше кажучи, процес розслідування як сукупність слідчих ситуацій,

що чергуються, потребує їх розв'язання на відповідних його етапах та окремих

відрізках часу.

На кожному етапі розслідування — початковому, наступному, заключному —

можуть складатися численні та різноманітні слідчі ситуації, обстановка та умови,

що визначаються різними об'єктивними та суб'єктивними чинниками.

У криміналістиці дослідження проблеми слідчої ситуації почалося наприкінці

50-х років (Р. С. Белкін) та отримало розвиток у зв'язку з розробкою теорії

криміналістичної методики і окремих методик розслідування злочинів (О. Н.

Колесниченко, В. К. Лиси-ченко та ін.).

Зараз розробленню слідчих ситуацій також приділяється багато уваги. Їх

розглядають як загальну теоретико-методологічну проблему (Л. Я. Драпкін), а

також у практичному аспекті криміналістичної діяльності, вирішення завдань

вибору тактичних прийомів, урахування ситуаційних особливостей етапів

розслідування злочинів (М. П. Яблоков).

Слідча ситуація розслідування визначається як уявна динамічна модель, що

відображає інформаційно-логічний, тактико-психо-логічний, тактико-керівний та

організаційно-структурний стан, що склався у кримінальній справі, та

характеризує сприятливий чи несприятливий перебіг процесу розслідування.

Слідча ситуація як обстановка, що склалася на тому чи іншому етапі (відрізку