Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів

Подождите немного. Документ загружается.

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які

приймають рішення про необхідність залучення наукових, технічних або інших

спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках обов'язково повинна

бути проведена відповідна експертиза. Так, експертиза обов'язкова (ст. 76 КПК):

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при

наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини,

передбачені ст. 120 КК;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має

значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, при

відсутності відповідних документів про вік або неможливість їх отримання (ст. 76

КПК).

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи

на підставі відповідного процесуального документа: постанови слідчого або

ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення

можливо лише по порушеній справі.

Чинне законодавство України визначає правовий статус експерта, встановлює

вимоги до нього. Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні

знання для давання висновку з досліджуваних питань. Фахівці державних

спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи,

повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові

експерти певної спеціальності (ст. 10 Закону України “Про судову експертизу”).

Законодавством визначені особи, які не можуть бути судовими експертами.

Так, не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи,

визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають

судимість (ст. 11 Закону України “Про судову експертизу”). Крім того, не можуть

бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від

обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі (ст. 75 КПК).

У певних випадках експерт може бути відведений з таких підстав (ст.ст. 54,

62 КПК):

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або

родичем будь-кого з них, а також родичем слідчого, особи, яка проводить

дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, фахівець, перекладач,

особа, яка проводить дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник

потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача або розглядав по цій

справі скаргу в порядку ст.ст. 232, 234,236 КПК (попередня участь даної особи у

справі як експерта не є підставою для його відводу);

3) якщо він особисто або його родичі зацікавлені у результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності

експерта;

5) якщо буде виявлена некомпетентність цієї особи з тих питань, які

підлягають вирішенню шляхом проведення експертизи.

Закон передбачає права та обов'язки експерта. Зокрема, експерт має право:

ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової

експертизи; клопотати про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі

висновку; вказувати в акті судової експертизи на виявлені у ході її проведення

факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені

питання; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду

бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і задавати

допитуваним особам запитання, які стосуються експертизи; подавати скарги на дії

особи, в провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права

судового експерта; отримувати винагороду за проведення судової експертизи,

якщо її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України “Про судову

експертизу”, ст. 77 КПК).

Судовий експерт має певні обов'язки. Так, особа, призначена експертом,

повинна з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені

запитання. Експерт зобов'язаний відмовитися від дачі висновку з питань, що

виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що

призначив експертизу. Саме так він повинен робити і у випадках, коли наданих

йому матеріалів недостатньо для дачі висновку (ст. 77 КПК). Експерт зобо-

в'язаний: провести повне дослідження та дати обґрунтований та об'єктивний

письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати

роз'яснення щодо даного ним висновку; заявляти самовідвід за наявності

передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі (ст. 12

Закону “Про судову експертизу”).

За злісне ухилення або відмову без поважних причин від виконання своїх

обов'язків або за дачу свідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну

відповідальність за ст.ст. 178, 179 КК.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” судово-

експертпу діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі

служби. До них належать: науково-дослідні та інші установи судових експертиз

Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України; експертні

служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України,

Служби безпеки України. Судово-експертна діяльність також може здійснюватися

на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а також

громадянами за разовими договорами.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні

інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут

судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім.

Засл. проф. М. С. Бокаріуса), відділення та лабораторії, в яких проводяться всі

традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Поруч з криміна-

лістичними в інститутах проводяться і такі види судових експертиз, як

бухгалтерські, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі,

біологічні та ін.

У Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз діють такі

лабораторії: а) судово-почеркознавчих та комп'ютерних досліджень; б) судово-

трасологічних, балістичних досліджень та технічних досліджень документів; в)

криміналістичних досліджень матеріалів, речовин та виробів, біологічних дослід-

жень; г) судово-автотехнічних досліджень; ґ) судово-товарознавчих досліджень; д)

судових будівельно-технічних, будівельно-пожежних досліджень; е) судово-

економічних досліджень.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створена мережа

експертно-криміналістичних служб, де проводяться різні види криміналістичних

експертиз, автотехнічні, пожежно-технічні та деякі інші. У своїй структурі

експертно-криміналістичні служби мають експертно-криміналістичні управління

та експертно-криміналістичні відділи. У системі Міністерства охорони здоров'я

України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа

судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-

медичних експертиз. Такі експертизи проводяться і співробітниками кафедр

судової медицини вищих навчальних закладів.

§ 3. Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки

експертизи містить основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання питань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта. Збирання необхідних матеріалів.

Такими матеріалами насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жива

особа, труп або його частини та ін.), відносно яких слідчий (суд) повинен з'ясувати

питання, що цікавлять. Досліджувані об'єкти збираються у ході проведення

слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням

встановлених законом правил їх збирання.

Експерту в деяких випадках необхідно надавати так звані зразки

порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти

матеріальні об'єкти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які

ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки

пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської

машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні

матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів,

паперів та інших об'єктів, які надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка

або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного,

свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК в разі потреби слідчий має

право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших

зразків, необхідних для експертного дослідження. У цьому разі отримання зразків

для порівняльного дослідження є процесуальною дією, яка полягає в отриманні

порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або

вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу фахівця. Про

відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів зразки для порівняльного дослідження не

пов'язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта.

Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та

порівняльність (можливість порівняння).

За способом отримання зразки підрозділяються на дві групи:

вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого

умисного викривлення ознак досліджуваного об'єкта. Це зразки створені або

отримані поза зв'язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її

порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її

щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи).

Експериментальні зразки — це зразки, спеціально отримані для проведення цієї

конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова

експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення

експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:

1) властивості та стан об'єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних

методик, час проведення та ін.);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у

системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи

обумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи

пов'язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю

або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті

обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, фактичні

дані, які встановлюються на основі спеціальних пізнань та дослідження матеріалів

справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед

експертом, слідчим або судом.

Формулювання питань експерту. У відповідності із законом перед експертом

можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні

наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посібники з судової

експертизи, які містять типові переліки питань стосовно різних видів експертиз

при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є

орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового

характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер. Вибір

експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з

урахуванням виду експертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які

підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в

яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною

установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується кон-

кретний фахівець, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК)

або ухвалою (постановою) суду (ст. 310 КПК), яка є юридичною підставою

проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи

складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказується дата та місце її складання, посада,

звання та прізвище особи, яка винесла постанову, найменування кримінальної

справи, з якої призначається експертиза.

Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, в яких

найбільш докладно подаються відомості щодо об'єктів експертизи (обставини,

пов'язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова

частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з

посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина містить рішення про призначення експертизи, тут

вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи,

питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються

експерту.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши

постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком

експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають

можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об'єктів, що надані на

експертизу. Експерт використовує у своїй діяльності методи експертного

дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення

експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих

методів. Так, за класифікацію Т. В. Авер'янової методи експертного дослідження

підрозділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні

(багатооб'єктні)'.

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження.

Слідчий або суд при наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад

партія недоброякісної продукції) повинні розглянути питання щодо доцільності

вибіркового дослідження. Разом з цим ст. 200 КПК надає експерту право

розширити обсяг дослідження, зазначивши в висновку виявлені в процесі

дослідження обставини, які мають значення для справи, з яких йому не були

поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності,

повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності;

цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів

експертизи; процесуального оформлення її результатів.

§ 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта є джерелом судових доказів.

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються

підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження.

Він складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 ПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи;

дата і місце складання висновку; дата постанови про призначення експертизи

та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та

інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу;

клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду;

відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуаль-

ний стан осіб, які брали участь при проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес

експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів,

наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт,

обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної

експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування

висновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на

поставлені перед ним питання. Висновок експерта може бути у формі

категоричного висновку або у формі висновку про неможливість вирішити

питання, яке поставлено перед експертом. Категоричний висновок може бути

позитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал:

фотознімки, схеми, креслення та ін. Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду на

експертизу, як на “особливий” доказ, сягають у теорію, яка визнавала експерта

науковим суддею. Л. Володимиров писав, що судді не можуть критично ставитися

до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять. Їм

залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є

самостійним у виборі експертів. Але оскільки останні обрані, суддя йде слідом за

ними, як сліпий за своїм поводирем'.

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями,

проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань,

не виключає можливості та необхідності їх оцінки слідчим і судом у повному

обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для

некритичного до нього ставлення, надання йому особливої доказової сили.

Відповідно до ст. 75 КПК “висновок експерта для особи, яка провадить дізнання,

слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути

мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку”.

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки

доказів (ст. 67 КПК). Одна з особливостей оцінки висновку експерта —

необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю. Вона включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення

судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обгрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі

доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку. Необхідно

мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими

даними по справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані

підлягають новій оцінці, у ході якої можуть бути встановлені погрішності у

результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або

потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з

таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має

значення для справи;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності

призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201

КПК;

3) визнати висновок експерта необгрунтованим або сумнівним щодо його

правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або провести

інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

Розділ другий

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ

ЗЛОЧИНІВ (криміналістична методика)

Глава IX

Загальні положення криміналістичної методики розслідування злочинів

§ 1. Сутність методики розслідування злочинів

Даний розділ криміналістики традиційно в системі науки називається

методикою розслідування злочинів (окремих видів злочинів). Бажаючи надати

системі науки єдності, деякі автори пропонували називати цей розділ

криміналістичною методикою, аналогічно криміналістичній техніці та

криміналістичній тактиці. Ось чому в науковому обігу і на практиці застосовують-

ся всі перелічені терміни. У даному підручнику в основному застосовується термін

“методика розслідування злочинів” або “методика розслідування”.

Методика розслідування може розглядатися в двох аспектах. По-перше, це

сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених

законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів

криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних

видів злочинів. По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему

комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та

профілактики окремих видів злочинів.

Саме у взаємозв'язку цих двох напрямів — практичного і теоретичного—

методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці

наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.

Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів може бути

охарактеризований як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми

уповноваженими законом органами (попереднє слідство, дізнання) та особами

(слідчим, дізнавачем);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події

минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного

розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів,

рекомендацій з наукової організації праці;

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими

законом органами по виявленню та розкриттю злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, які

сприяли вчиненню злочинів, що здійснюється на підставі рекомендацій

кримінології та криміналістики.

У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів

синтезуюча роль належить криміналістичній методиці і в цілому науковим

рекомендаціям науки криміналістики.

Основу методики складає система методів розслідування, що покликана

сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об'єктивній

оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.

Слідча та оперативно-розшукова практика, теорія криміналістики виробили

основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм

вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до

методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів

виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до

методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду,

до методів виявлення інших пов'язаних з ним епізодів. Застосовуються і такі

методи встановлення злочинців, як криміналістичний аналіз оперативної

обстановки в певному районі, групування та об'єднання кримінальних справ, що

дозволяє концентрувати та систематизувати уривчасту інформацію. Останнім

часом запропоновано метод розкриття злочинів шляхом виявлення їх осередків.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки

криміналістики, органічно пов'язана з іншими її розділами: загальною теорією

криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. В

цілісній науковій системі криміналістики, безпосередньо спрямованій на повне

відбиття досягнутого знання, властивостей і закономірностей об'єкту пізнання,

методика розслідування є, як зазначалося, заключним розділом, синтезуючим

наукові положення криміналістичної техніки і тактики стосовно завдань і програм

виявлення і розкриття окремих видів злочинів. У цьому розумінні методика

розслідування злочинів може розглядатися як особлива частина криміналістики.

Порівняння системи криміналістики з системами наук кримінального права і

кримінального процесу показує, що розділи цих галузей знань, що розробляють

власні положення загальної частини, відрізняються структурно. В той же час

система заключного розділу криміналістики — методики розслідування злочинів

— відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та

кримінального процесу. Така однотипність систем визначається спільністю

об'єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі

злочинністю, впливом міжнаукових зв'язків. Очевидно, що система окремих

методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини

кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується

згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на

попередньому слідстві.

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох

основних частин: 1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об'єкт

дослідження, завдання, принципи, місце в системі криміналістики і зв'язок з

іншими галузями знань); 2) окремих методик розслідування різних видів злочинів

(криміналістична класифікація злочинів і методик їх розслідування, структура

окремих методик розслідування).

§ 2. Загальна методика розслідування злочинів

100

Поняття методики розслідування. Розглянута сутність методики

розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки

криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на

основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та

попередження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики,

суміжних наук.

Виходячи з сутності визначення предмету криміналістики як науки про

закономірності виникнення слідів злочину (у широкому розумінні) та

закономірності ефективної діяльності правоохоронних органів, про методику

розслідування як структурну частину криміналістики можна говорити також у

плані завдань вивчення нею вказаних закономірностей стосовно специфічних

завдань розслідування окремих видів злочинів.

Об'єкт дослідження методики розслідування. Звичайно об'єктом дослідження

криміналістики є процес розслідування злочинів. В окремих випадках,

намагаючись спеціалізувати і конкретизувати цей об'єкт, надати йому суто

криміналістичної спрямованості, говорять про процес розкриття злочинів. При

такому підході поза об'єктом дослідження залишається найважливіша діяльність з

боротьби зі злочинністю, з її найбільш небезпечною формою — організованою

злочинністю — сфера виявлення злочинів. Як показала практика боротьби зі

злочинністю останніх років та нові напрямки законодавчого регулювання,

об'єктом дослідження методики розслідування мають стати всі етапи, а разом з

ними напрямки та форми боротьби зі злочинами: виявлення, відшукання,

розкриття, розслідування та попередження їх.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики)

полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень

про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні

завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової

діяльності (ст. 1 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”), у сприянні

досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (ст.ст. 2, 3 Закону “Про

організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”).

До таких завдань, сформульованих в КПК, належать: охорона прав і законних

інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, швидке і

повне розкриття злочинів, викриття винних (ст. 2 КПК). Ці завдання

конкретизуються іншими законами, що регулюють діяльність відповідних

правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що випливає з їх

компетенції, повноважень та функціональних обов'язків.

Завдання методики розслідування безпосередньо пов'язані із завданнями

кримінального законодавства, що полягають в охороні суспільного ладу, його

політичної і економічної систем, власності особи, прав і свобод громадян і всього

правопорядку від злочинних посягань (ст. 1 КК).

На підставі цих завдань та виходячи з предмету дослідження і логіки

наукового розвитку в методиці розслідування виділяють власні завдання з

удосконалення наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності розкриття

злочинів: систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики,

вивчення кримінальної обстановки в цілому та в окремих регіонах, стану, струк-