Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

311

Внаслідок послідовного проходження особистістю пізньої

дорослості цих етапів відбувається формування пенсійної

зрілості.

Пенсійна зрілість – новоутворення психіки людини по-

хилого віку, що виявляється в позитивному сприйманні

перспективи виходу на пенсію, готовності до завершення

професійного циклу

Деякі представники пізньої дорослості змушені працювати

не за професією, підтримуючи власний економічний стан або

надаючи фінансову допомогу родині.

У зв’язку з припиненням професійної діяльності люди похило-

го віку акцентують більше уваги на сімейному та особистісному

аспектах своєї ідентичності. Представники цього віку по мож-

ливості часто контактують з дітьми, надаючи їм ненав’язливу

підтримку. Велику емоційну насолоду зазвичай приносить спіл-

кування з внуками та правнуками.

Люди похилого віку вже оста-

точно звільняються від прямих

виховних функцій. Тому в цьо-

му віці сімейні ролі звужують-

ся, а подружні – посилюються,

активізується підтримка по-

дружжям один одного. Великий

шлюбний стаж, традиції та теперішні спільні проблеми спри-

яють зміцненню подружніх взаємин. Більше того, саме через

тривалий збережений шлюб партнер стає головним джерелом

втіхи, підтримки і душевної близькості для людини похилого

віку. За думкою Г.Крайг, щасливі шлюби, що збереглись в пізній

дорослості, часто стають більш егалітарними.

Егалітарний шлюб – тип шлюбу, в основу якого покладено

принцип створення рівних умов для самореалізації кожного

партнера, незалежно від його статі

Перетворення шлюбних стосунків в егалітарні щодо подружжя

пізнього дорослого віку зумовлене віковим «стиранням»

Більшість пар, що виростили дітей

і зберегли шлюб, стверджують, що

відчувають менше напруження і

більше почуття задоволеності і

гармонії.

Г.Крайг

РОЗДІЛ 3

312

гендерних особистісних рис. Традиційні гендерні ролі в цьому

віці втрачають свою важливість. Члени подружжя схильні

частіше надавати різнопланову підтримку один одному, взаємно

виграючи від цього.

Якщо хвороба обмежує можливості одного

із членів подружжя, то інший здійснює догляд

за ним. Жінкам похилого віку частіше дово-

диться доглядати за хворими чоловіками, ніж

навпаки. Тривалий догляд за хворим членом

подружжя може спричинити стрес догляду, який виражається у

втомі, безсиллі. Справжнім випробуванням стає догляд за пси-

хічно хворою людиною похилого віку. Проте багато представ-

ників пізньої дорослості віддано доглядають за хворим членом

подружжя, визнаючи, що допомагати людині, яка так багато для

них значить, є обов’язком і глибоким задоволенням.

Зовсім по-іншому почувають себе ті люди похилого віку, які

втратили чоловіка або дружину. Смерть члена подружжя пере-

живається по-різному: як відчай при надто сильній прив’язаності

чи звільнення при тривалій хворобі людини. Така втрата є вели-

ким горем і супроводжується довгим періодом адаптації до ново-

го статусу – вдівця чи вдови. Подальше влаштування життя овдо-

вілої людини похилого віку може мати наступні альтернативи:

знаходження

нового

партнера

приєднання до

родини дітей

самотнє

проживання

Рис. 3.90. Варіанти облаштування життя людини похилого віку

після смерті шлюбного партнера

Особливо важким в пізній до-

рослості виявляється самотнє

проживання, ускладнене без-

дітністю. Втрата чоловіка чи

дружини для людини похилого

віку окрім потужного психоло-

гічного стресу приносить багато побутових незручностей, на

кшталт ведення домашнього господарства, вирішення фінансо-

вих питань тощо. В умовах самотності та послабленого здоров’я

При хворобі Альц-

геймера людина

поступово забуває

своїх рідних

В умовах, створюваних суспіль-

ством, більшості старих людей

життя видається тяжчим випро-

буванням, аніж смерть.

С. де Бовуар

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

313

це може стати непосильним тягарем для старої людини. Про-

блемним є й перебування людини похилого віку в соціальних

закладах – пансіонатах, Будинках престарілих, оскільки вона

відчуває сильну ізоляцію та пригнічена тим, що не в змозі роз-

поряджатись власним життям. Не отримуючи належної соціаль-

ної підтримки, а часто й страждаючи від ейджизму, особистість

обирає розповсюджену реакцію старечого самогубства. Воно

виявляється в пасивній формі – так званої покірної смерті, коли

людина не опирається хворобам, або суїцидальної ерозії тобто

зловживанні ліками і/чи алкоголем для прискорення смерті.

Помирання та смерть як психологічні явища

Динаміка людського життя має певні етапи

і закінчується смертю. Цей неминучий фінал

життєдіяльності людини закладено самою

природою, як і народження. Смерть на біо-

логічному рівні виявляється як припинення

роботи всіх систем організму, на психологіч-

ному рівні – припинення відчуттів та роботи

психіки в цілому, залишення людей, справ,

шлях в невідоме.

Смерть – складна тема для вивчення психологією, оскільки

нема ніяких фактичних даних про неї, бо коли людина поми-

рає, її мозок перестає функціонувати. Помирання вивчене дещо

краще. Більшість людей спирається на релігійне трактування

посмертного стану душі, ідеї про потойбічний світ, реінкарнацію

тощо.

Людина відрізняється від інших живих істот знанням про

неминучість власної смерті. Однак це знання для неї – важка,

нестерпна ноша. Людина тікає від цього знання, а цивілізація

допомагає їй. В минулі історичні періоди, коли людина помирала

в себе вдома, смерть була рядовою подією, а поховання ставало

турботою всієї родини.

Двадцяте сторіччя сформувало еру «невидимої смерті» –

люди помирають в лікарнях, перебувають потім в моргах, щоб

не бентежити живих. Схильність приховувати цю подію при-

звела до того, що пересічні громадяни споглядають смерть по

Всяка жива систе-

ма, досягаючи пев-

ної досконалості в

своєму розвитку,

непомітно набли-

жається до заги-

белі.

І.Кант

РОЗДІЛ 3

314

телевізору кілька разів на день, а в реальності не зустрічаються

з помиранням. В деяких кантонах Швейцарії похоронним авто-

бусам заборонено їздити вдень, щоб не бентежити громадян. У

суспільстві сприймання смерті поєднує стурбованість та запе-

речення, тобто люди зазвичай бояться та заперечують власну

смерть. Інша тенденція ставлення до смерті – її десакралізація,

сприймання через «чорний» гумор.

Таке ставлення суспільства до помирання та смерті порушує

природність цих процесів, нагнітає тривогу та страх перед ними.

Однак, здебільшого думки про смерть не заважають жити.

Навпаки, пам’ятаючи про смерть, людина набуває особливого

відчуття життя, пізнає його істинну ціну, вчиться бачити строгу

грань буття і небуття.

Про смерть думають представники всіх вікових періодів,

починаючи з раннього дитинства, однак з різним змістом та

ставленням:

• містичний

жах при звіст-

ці про неми-

нучість влас-

ної смерті

• відсторонене

філософству-

вання про

смерть та її

сприймання

як дуже відда-

леної перспек-

тиви

• досвід пе-

реживання

втрат близь-

ких, тому ви-

знання фак-

ту кінечності

власного бут-

тя

дитина

дорослий

юнак

Рис. 3.91. Динаміка думок людини про смерть впродовж життя

Здавалось би, наближен-

ня кінця життя повинно по-

силювати страх смерті людей

похилого віку. Дослідження

свідчать, що старі люди бо-

Позбутися страху смерті – все одно

що позбутися власного розуму.

Е.Фромм

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

315

яться смерті не більше, а часто й менше, ніж представники

молодшого віку, визнаючи неминучість цієї події. Люди похи-

лого віку прагнуть легко і безболісно, необтяжливо померти.

Більшість старих людей думає про кінець свого життя час-

то, але зі спокоєм. Страх смерті є активнішим у дезінтегро-

ваних старих людей, які зациклились на безкорисності свого

існування. Відтак, тривога представників пізньої дорослості,

пов’язана з думками про смерть, є одним із симптомів склад-

ного процесу прийняття кінця життя в його загальному

контексті.

Зустрічаються наукові дані, що свідчать, що окремі люди

похилого віку передчувають, передбачають наближення своєї

смерті і ставляться до цього відносно спокійно, визнаючи факт

невідворотності, однак такі випадки є рідкісними. Багато нако-

пичених клінічних даних підтверджують тяжкість психічного

стану приречених людей. Відчуваючи наближення смерті, осо-

бистість починає аналізувати свій життєвий шлях, виокремлює

найбільш вагомі суб’єктивні цінності, пригадує образи, нане-

сені нею іншим людям, пробує їх залагодити

по можливості, тобто відбувається так званий

огляд життєвого шляху. За думкою Г.Крайг,

тільки відчуваючи наближення кінця, людина

може максимально кристалізувати життєві

цінності та образ власного «Я». Впродовж пе-

редсмертного стану у людини формується специфічний погляд

– ніби відсторонений і самозаглиблений. Більшість людей у тер-

мінальному стані переживає сильні психологічні страждання,

не обов’язково пов’язані з фізичними муками, а часто спричи-

нені невідомістю подальшого існування після смерті. Поміче-

но, що чоловіки здебільшого переживають і виражають більш

сильне психологічне страждання у термінальному періоді, ніж

жінки.

Американський психолог Е.Кюблер-Рос вивчала особливості

термінального періоду життя дорослих людей і виокремила ти-

пові стадії їх пристосування до помирання:

Термінальний

– останній, перед-

смертний відрізок

життя

РОЗДІЛ 3

316

заперечення

гнів

торг

депресія

прийняття

Рис. 3.92. Стадії помирання за Кюблер-Рос

Стадія заперечення є первинною і розгортається потому, коли

людина дізнається, що смертельно хвора. Але ця звістка її на-

стільки приголомшує, що спрацьовує механізм психологічного

захисту, і особистість відмовляється визнати наближення влас-

ної смерті.

Другою стадією є гнів. Цей крок є логічним наслідком по-

переднього, коли людина, все ще не визнаючи близького по-

мирання, емоційно бурхливо переживає цю інформацію, у від-

чаї шукаючи винних у своєму становищі (лікарів, рідних, Бога

тощо). Спілкування близьких з людиною у такому стані є дуже

ускладненим.

На стадії торгу, інтуїтивно вже відчуваючи правдивість фак-

ту наближення власної смерті, людина продовжує її свідомо

заперечувати і шукає шляхи відвертання або ж відстрочення

помирання засобами обдумування якихось перспективних

зобов’язань, домовленостей з лікарями, пошуків ліків тощо. Етап

складний, бо відчай набуває гіперактивних форм, спустошуючи

психіку особистості.

Далі розгортається стадія депресії. На цьо-

му етапі людина нарешті визнає наближення

своєї смерті, але є настільки приголомшеною

цією інформацією і виснаженою попередньою

безрезультатною боротьбою, що переживає

глибоку депресію, почуття тотальної безнадії.

Полегшити стан

можна спілкуван-

ням з психологом

чи священиком

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

317

Останньою стадією є прийняття. Безнадія дещо

пом’якшується остаточним визнанням смерті людини, здійсне-таточним визнанням смерті людини, здійсне-

ним нею аналізом життєвого шляху, спілкуванням з духовним

наставником та вірою у позаземне життя. Найбільш сприятли-

вим варіантом є остаточне прийняття смерті та душевна рівно-

вага в її очікуванні.

Хоча психолог визначила таку послідов-

ність термінальних переживань людини,

проте наголошувала, що далеко не кожен по-

мираючий обов’язково проходить ці етапи,

можлива зупинка на будь-якому з них. Щодо

людей похилого віку, то ймовірність пережи-

вання всіх термінальних етапів зростає, так

як багато представників пізньої дорослості вже обмірковували

питання власного помирання і психологічно налаштували себе

на наближення цієї події.

Інший дослідник, Р.Нойєс, вивчав помирання не як тривалий

процес, а завершення життя внаслідок якоїсь критичної, екс-

тремальної ситуації. Описуючи стан помирання, він виділяє

наступні стадії:

опір

• усвідомлен-

ня небезпеки,

почуття стра-

ху, активна

боротьба з

небезпекою

при збере-

женні шансів

на життя

досягнень

огляд життя

трансцендент-

ність

• відмова від

боротьби,

спокійний

огляд і аналіз

життя через

швидкоплин-

ні спогади

• сприймання

життя як єди-

ного цілого,

відволікання

від земних

турбот, підне-

сеність

Рис. 3.93. Стадії помирання за Нойєсом

Критики теорії

стверджують, що

процес помирання

є дуже індивідуаль-

ним процесом

РОЗДІЛ 3

318

В контексті всього життя людини дуже

важливо допомогти їй померти з гідністю, щоб

представник пізньої дорослості мав змогу в

останній раз висловити рідним свої почуття і

зустріти смерть відповідно до власного стилю

життя. Тому сучасні психологи пропагують

ліберальне ставлення до будь-якого типу по-

мирання, наголошуючи на виключному праві

людини зробити свій останній вибір.

Серйозною моральною дилемою для світо-

вої громадськості стало питання евтаназії

тобто так званого вбивства через милосердя.

Досліджено, що розповсюдженість схильнос-

ті до цього типу помирання у людей похилого

віку вища.

Евтаназією вважають дії лікаря, спрямовані викликати

смерть безнадійно хворої людини. Евтаназія буває активною –

через використання прискорювальних засобів, наприклад смер-

тельних ін’єкцій, та пасивною – шляхом відмови від підтриму-

ючих життєдіяльність хворого засобів, приміром, відключення

від апарату штучного дихання. Вважається, що шляхом активної

евтаназії була викликана смерть З.Фройда. Шістнадцять років

страждаючи від жорстокого болю, викликаного раком глотки та

щелепи, перенісши 33 операції, у 83-річному віці засновник пси-

хоаналізу вирішив, що з нього досить і звернувся до лікаря, який

зробив йому смертельну ін’єкцію.

В сучасних умовах використання активної

евтаназії є неприпустимим і карається зако-

ном. Щодо пасивної евтаназії, то проблемним

є визначення достатніх підстав для її здій-

снення, тобто приреченості стану хворого

на кшталт смерті мозку. Останніми роками

ведеться інтенсивне обговорення питання ав-

тоевтаназії як раціонального самогубства. Прихильники цього

способу помирання стверджують, що автоевтаназія виправдана

у двох випадках:

• при застарілому невиліковному захворюванні, що завдає

нестерпних страждань,

В залежності від

того, як те чи

інше суспільство

вчиняє зі старими

людьми, воно не-

двозначно виявляє

свої принципи та

цілі.

С. де Бовуар

Від грец. «евта-

натос» – хороша

смерть

В окремих країнах

автоевтаназія є

узаконеною та со-

ціально облашто-

ваною дією

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

319

• за умови тяжкої фізичної інвалідності, скутість від якої

людина не може винести.

З психологічної точки зору автоевтаназія

не може бути раціональним, осмисленим ак-

том людини, так як самогубство завжди здій-

снюється під дією емоційних чинників. Крім

того, фігурує ряд етичних аспектів проблеми.

Не можна до кінця бути певним, як розгор-

неться надалі життя хворої людини. Чи не

наступить вже завтра очікуване полегшення? Чи не є в самих

стражданнях сенс теперішнього життя людини?

Для полегшення останніх етапів життя людини похилого віку

створюються спеціальні соціальні програми, які втілюються че-

рез хосписи – систему послуг, включаючи госпіталізацію, спря-

мованих на сприяння незалежному і безболісному проведенню

термінального періоду людиною.

Хоча людина похилого віку прожила розгорнутий життєвий

цикл, однак її втрата переживається рідними та близькими так

само болісно, як і смерть молодої людини. Однак, саме ці пережи-

вання та спогади інших людей є підґрунтям для психологічного

безсмертя особистості.

Без страждання і

смерті життя лю-

дини не є повним.

В.Франкл

РОЗДІЛ 3

320

КОНТРОЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКИЙ

БЛОК

Питання для обговорення на семінарах

1. Вплив фізичних та фізіологічних особливостей підлітків

на їх психічний розвиток.

2. Психологічний аналіз взаємин учнів основної школи з пе-

дагогами.

3. Особливості та шляхи оптимізації спілкування підлітка з

батьками.

4. Зміст та функції провідної діяльності підліткового віку.

5. Вплив характеру міжособистісних взаємин підлітка з ро-

весниками на формування його особистості.

6. Специфіка навчальної діяльності підлітків.

7. Формування особистості в підлітковому віці.

8. Криза 13-ти років: причини та симптоматика.

9. Психологічні особливості важковиховуваних підлітків.

10. Соціальна ситуація розвитку сучасних юнаків.

11. Специфіка спілкування юнаків з дорослими.

12. Зміст та функції навчально-професійної діяльності в

юнацькому віці.

13. Специфіка дружби та кохання в юнацькому віці.

14. Вплив субкультури на формування особистості юнаків.

15. Проблеми юнацького максималізму та пошуку сенсу жит-

тя.

16. Динаміка інтелекту в юнацькому віці.

17. Механізми формування та вияви юнацького самовизна-

чення.

18. Зміст та чинники професійного самовизначення юнаків.

19. Формування особистості в юнацькому віці.

20. Криза 17-ти років: причини та конструктивне розв’язання.

21. Психологічна зрілість, її ознаки та механізми формування.

22. Динаміка інтелекту впродовж ранньої дорослості.

23. Самореалізація та напрямки її здійснення в ранньому до-

рослому віці.

24. Чинники вибору шлюбного партнера: альтернативні під-