Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

291

життєвої орієнтації. Кульмінаційною точкою кризи, за думкою

В.Франкла, є досягнення стану екзистенційного вакууму.

Екзистенційний вакуум – кризовий стан, спричинений

втратою особистістю основного життєвого мотиву, а саме

сенсу життя

Екзистенційний вакуум має місце, коли старі пріоритети

обезцінились, а нові ще не вироблені. Особистість, переживаючи

почуття втрати основного життєвого мотиву – сенсу життя,

почувається вкрай спустошено та розгублено. Перебуваючи

у кризі, особистість вдається до стратегій її подолання, які

можна поділити на конструктивні та деструктивні. За думкою

Т.М. Титаренко, доречне використання наступних

конструктивних стратегій:

порівнян-

ня, що йде

донизу

передбаче-

ний сум

позитивне

тлумачення

прийняття

ролі

Рис. 3.74. Конструктивні стратегії подолання мотиваційної кризи

за Титаренко

При використанні стратегії «порівняння, що йде донизу», осо-

бистість порівнює себе з іншими людьми, що потрапили в гірші

обставини, яким набагато важче, що надає їй сил пристосува-

тись до скрутних обставин. Стратегія «передбачений сум» нала-

штовує людину на прогнозування найгірших поворотів долі. Їх

усвідомлення дозволяє легше переносити випробування. Зміну

ставлення до кризи викликає прийом «позитивне тлумачення», в

процесі використання якого людина виокремлює крім негатив-

них ще й позитивні аспекти скрутної ситуації, що дозволяє ви-

тримати випробування. В основі стратегії «прийняття ролі» по-

кладено тимчасове уподібнення себе щасливим, везучим людям.

До деструктивних стратегій відносяться алкоголізм, нарко-

манія, суїцидальні дії, які є свідченням неспроможності особис-

тості самотужки подолати проблему і необхідності зовнішньої

допомоги.

РОЗДІЛ 3

292

3.5. Психологічні особливості людей

похилого віку

Старіння як психофізіологічне явище

Завершальним етапом людського життя є

пізній дорослий вік, який в наукових колах ще

називають геронтогенезом. Більшість вчених

вважає, що даний вік починається з 60-ти ро-

ків і через його значну тривалість додатко-

во розподіляється на окремі фази. Доречність цього розподілу

визначається й значною диференціацією представників цього

періоду – люди похилого віку дуже відрізняються своїми рисами

характеру та поведінкою.

• ранньостаречий вік

• середньостаречий вік

• пізньостаречий вік

• довгожительство

60-70

років

71-80

років

81-90

років

більше 90

років

Рис. 3.75. Фази пізнього дорослого віку за Крайг

Найважливішим завданням для людини похилого віку на

початку цього періоду є адаптація до прогресуючого старіння.

Пізній дорослий вік

триває з 60 років і

більше

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

293

Хоча старіння – це типовий віковий процес

більшості живих організмів, єдиного підходу

щодо тлумачення науковцями його причин

не існує. Натомість, розповсюдженими є те-

орії пояснення старіння людини, зміст яких

можна умовно звести до двох груп:

• теорії зношування організму, які стверджують, що анало-

гічно до будь-якого механізму організм людини від життє-

діяльності як експлуатації зношується, тобто старіє;

• теорії генетично запрограмованого старіння, сутність яких

полягає в тому, що в кожній клітині людського організму

розміщений генетичний таймер, який регулює її діяльність

і в певний момент «вмикає» старіння.

Визнаючи природність та неминучість процесу старіння лю-

дини, вчені стурбовані питаннями його пом’якшення та упо-

вільнення.

Ключовими процесами старіння є інволюційні тобто регре-

сивні зміни, однак окремі соматичні процеси покращуються.

Виокремлюється ряд типових фізичних ознак старіння:

зменшення

мускульної

маси

та фізичної сили

зниження

еластичності

кровоносних

судин

прогресування

хронічних

хвороб,

психофізіологіч-

не безсоння

погіршення дії

імунної системи,

температурний

дисбаланс

демінералізація

кісток, стискан-

ня хребта, суту-

лість постави

зміни зовніш-

ності (сухість та

зморшки шкіри,

посивіння та ви-

падання волосся

голови)

Рис. 3.76. Типові фізичні ознаки старіння

Поряд з цими інволюційними процесами старіння мобілізує

резерви організму. Так, зростає активність багатьох ферментів,

посилюється гліколіз як механізм накопичення енергії, збіль-

Таких теорій зараз

існує близько двох-

сот

РОЗДІЛ 3

294

шується кількість ядер в клітинах внутрішніх органів, що по-

кращує обмін речовин, а поява великих мітохондрій забезпечує

акумуляцію енергії.

Розгортання старіння конкретної людини

суттєво залежить від її особистості – настанов,

діяльності, образу та змісту життя. Існують

природні та патологічні детермінанти

старіння, останні прискорюють старіння та

ускладнюють його перебіг. До патологічних

детермінант старіння відноситься погана

екологія, неправильний образ життя, шкідливі

звички, надмірне переживання стресів тощо.

Суспільство має багато стереотипів сприймання старості,

здебільшого негативних, наприклад, що старі люди є бідними

і немічними, неспроможними повноцінно працювати тощо.

Це несприятливе ставлення до старості і людей похилого віку

проявляється як ейджизм.

Ейджизм – негативне упереджене ставлення суспільства

до людей похилого віку, їх знецінення, приниження та

дискримінація

Своїми коренями ейджизм пов’язаний з

ювеналізмом – культом молодості, що став

життєвою філософією ХХ століття. Психоло-

гічними причинами розповсюдженості ей-

джизму в сучасному європейському суспіль-

стві щодо людей похилого віку є, на думку

засновника терміну Р.Батлера, глибоко при-

хована тривога молодих і зрілих людей, їх осо-

биста відраза та неприязнь до старості, хвороб, інвалідності й

страх немічності, непотрібності та смерті.

Для подолання ейджизму можна взяти за приклад повагу та

любов до старих людей, яка традиційно притаманна більшості

жителів східних країн.

…Автоматизм на-

стання старості, а

згодом смерті абсо-

лютно не говорить

про якісь жорсткі

терміни.

І.В. Давидовський

Старі люди – дзер-

кало для інших, в

якому вони не ба-

жають бачити са-

мих себе.

С. де Бовуар

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

295

Робота інтелекту в пізньому дорослому віці

Старіння впливає і на роботу нервової сис-

теми людей похилого віку, яка знижує свою

чутливість, а внаслідок цього уповільнюється

реакція організму на дію зовнішніх подразни-

ків. Сенсорна чутливість дещо погіршується,

що особливо має місце в роботі слухових від-

чуттів. Поганий слух людини похилого віку

може викликати її удавану неуважність, за-

хисну самозаглибленість. У окремих особис-

тостей пізнього дорослого віку на фоні глухоти

можуть посилитись такі риси, як замкнутість

та підозрілість.

Період пізньої дорослості характерний та-

кож погіршенням зору у багатьох його пред-

ставників. Так, зменшується здатність фоку-

сувати погляд на предметах, що зумовлено

втратою еластичності кришталика, а його по-

мутніння викликає катаракту. Погіршення гостроти зору усклад-

нює сприймання дрібних деталей і потребує використання ко-

рекційних окулярів. Смакові відчуття практично не піддаються

віковим змінам, в той час як нюхова чутливість погіршується.

Важливо, що ступінь погіршення суттєво залежить від індивіду-

альних особливостей людини.

Хоча прийнято вважати, що розум людей похилого віку

слабне, однак багато експериментальних даних показали тен-

денцію збереження багатьох когнітивних функцій в пізній до-

рослості. Виявлено, що під впливом органічних перетворень

мозку, пов’язаних з старінням, відбуваються зміни в роботі

інтелекту людини похилого віку. Найбільш типові з них – це

зниження швидкості розумових операцій,

зокрема обробки перцептивної інформа-

ції, механічного запам’ятовування та часу

реакції.

Дослідження мнемічної діяльності людей

похилого віку показали несуттєве зниження

роботи короткочасної пам’яті, практично без

Поганий слух може

коригуватись шля-

хом використання

слухових апаратів,

однак їх незруч-

ність полягає в

тому, що відбува-

ється посилення

не тільки мовлення

інших людей, а і всіх

зовнішніх шумів

Ця хвороба ліку-

ється хірургічним

шляхом

Старі люди кра-

ще фіксують та

утримують в

пам’яті те, що для

них важливо чи

може знадобитись

у житті

РОЗДІЛ 3

296

змін залишаються темпи оперативної пам’яті та знижується

продуктивність довготривалої пам’яті, особливо такого про-

цесу, як запам’ятовування. Хоча на роботу пам’яті в похилому

віці впливає стан судин людини, однак вагому роль відіграє

психологічний фактор – задіяність інтелекту. Логічна пам’ять

зберігає високу продуктивність і в старості, на відміну від

механічної. Логічна пам’ять спирається на роботу мислення,

яке в людей похилого віку зазвичай зберігає свої активні

функції.

Експериментально доведено, що попри кращу роботу пам’яті

у молодих людей, вони програють представникам пізньої

дорослості в такому мисленому аспекті як мудрість.

Мудрість – експертна система знань людини, що є зорі-

єнтованою на практичну сторону життя та забезпечує ви-

роблення зважених суджень і прийняття поміркованих

рішень

Почавши активно формуватись ще в попередньому віковому

періоді, в пізній дорослості мудрість досягає свого піку. За

думкою американського психолога П.Балтеса, експертні зна-, експертні зна-

ння розподіляються на 5 категорій:

• фактуальні знання про практичну сторону життя,

• процедурні знання про практичну сторону життя,

• знання контексту суспільних змін,

• знання про невизначеність життя,

• знання щодо відносності життєвих цінностей.

В основу життєвої мудрості покладений культурно зумовлений

кристалізований інтелект, який в пізній дорослості досягає

найбільшої насиченості. Мудрість важко здобувається, проте

легко розпізнається людьми за рядом типових ознак:

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

297

найсуттєвіше

виявляється в

глибинних питан-

нях сенсу життя

та психологічного

стану людини

інтегрує розум і

доброчинність,

що використову-

ються на благо

самої людини і на

користь

суспільства

утримує збалан-

совані знання, що

можуть гнучко ви-

користовуватись

в різних життєвих

ситуаціях

поєднує високу

компетентність

та виваженість

суджень і вчинків

мудрість

Рис. 3.77. Ознаки мудрості за Балтесом

Хоча досвід відіграє важливу роль у виробленні мудрості

людьми похилого віку, проте її розвиток далеко не є прямим ві-

дображенням накопичення життєвого досвіду. Слід брати до

уваги, які уроки людина напрацьовує до старості і впродовж

неї.

Прийнято вважати, що уява як пізна-

вальний процес найбільш активно працює

в дитинстві, підлітковому та юнацькому

періодах,тоді як пізня дорослість передбачає

задіяність пам’яті та мислення. Однак люди-

на похилого віку в зв’язку з аналізом власно-

го життєвого шляху спрямовує імажинативні

процеси на трансцендентальні аспекти дійсності, а перспективи

Дитина – реаліст,

юнак – ідеаліст,

чоловік – скептик,

старий – містик.

Г. Гете

РОЗДІЛ 3

298

помирання схиляють до релігійності. Тобто уява у пізній дорос-

лості набуває дещо містичного характеру.

Дискусійним в геронтопсихології за-

лишається питання обов’язковості спаду

розумової активності та згасання інтелекту

людей похилого віку. Більшість вчених

наполягає, що спад розумової активності не

є обов’язковим, так як зумовлений переважно

настановами людини. Механізм цього

явища означає, що у пригніченні розумової

активності людини похилого віку винні не

старечі інволюційні процеси, а навіювання,

очікування та інтелектуальна бездіяльність

самої особистості.

досягнення

людиною ста-

речого віку

активізація

настанов

щодо спаду

інтелекту

зниження

розумової

активності

Рис. 3.78. Механізм зниження розумової активності в старечому віці

Спад інтелекту в похилому віці зумовлюється прямими та

опосередкованими чинниками. До прямих відносяться старечі

хвороби мозку:

• судинні ураження мозку (інсульт, інфаркт мозку, атеро-

склероз),

• стареча деменція (набута слабоумність, що виявляється в

дефектах пізнання, прогресуючій амнезії та особистісних

порушеннях),

• хвороба Альцгеймера (прогресуюче відмирання клітин

головного мозку, що супроводжується поступовим посла-

бленням пам’яті та дезорієнтацією людини).

Людина, що веде

продуктивне жит-

тя, не стає не-

мічним старцем,

навпаки, розумові

та емоційні якос-

ті, розвинуті нею

в процесі життя,

зберігаються, хоча

фізична сила слаб-

шає.

В.Франкл

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

299

До типових опосередкованих чинників старечого спаду інте-

лекту відносять: неблагополучне фізичне та психічне здоров’я,

харчову недостатність (авітаміноз), зловживання алкоголем та

ліками, інтелектуальну бездіяльність.

Дослідженнями доведено, що вербаль-

но-логічні функції прогресують навіть тоді,

коли інволюція старості вже вразила не-

вербальний інтелект і сенсомоторику лю-

дини. При високому рівні задіяності інте-

лекту, розвинених пізнавальних інтересах

та системній самоосвітній діяльності спад

вербальних функцій не відбувається до гли-

бокої старості. Доволі часто люди зберігають

свою розумову працездатність і по досягненню 70-річного ру-

бежу. Більше того, багато талановитих людей саме в похило-

му віці створюють справжні шедеври, що отримують світове

визнання.

Особистісні зміни в пізньому дорослому віці

Різним є сприймання старості самими

людьми похилого віку, які проходять в сучас-

ному суспільстві складні адаптаційні про-

цеси подвійного характеру. Так, зовнішня

адаптація визначається стрімкими темпами

соціально-економічного розвитку країни, його

нестабільністю і вимагає проявів гнучкості в

світосприйманні та поведінці. Внутрішня адаптація пов’язана з

прогресуючим старінням та змінами власної ідентичності. Осо-

бистісні зміни людини в пізній дорослості суттєво визначають

її ставлення до старіння. За думкою Ф.Гізе, можна узагальнити

ставлення людей похилого віку до власної старості у відповід-

ності до наступних типів:

Прикладами

тому є наступні

діячі: П.Ламарк,

І.Кант, І.Павлов,

В.Гюго, Л.Толстой,

З.Фройд, Б.Скіннер,

Е.Еріксон, М.Амо-

сов та інш.

Старіти невесело,

але це єдиний відо-

мий спосіб жити

довго.

Ш.Сент-Бев

РОЗДІЛ 3

300

Типи людей

похилого

віку

екставертований

інтроверто-

ваний

негативіст

Рис. 3.79. Типи людей похилого віку за Гізе

Для типу негативіста характерним є заперечення всяких

ознак власного старіння, екставертований тип відрізняється

від двох інших тим, що визнає старість за зовнішніми ознаками

типу виходу на пенсію, дорослішання дітей та внуків, змін ста-

тусу в родині тощо. Інтровертований тип людей похилого віку

гостро та болюче переживає фіксацію ознак власного старіння,

ігнорує нове та зациклюється на минулому життєвому досвіді,

прагнучи спокою.

Соматичні (організм та його життєдіяльність) та соціально-

психологічні (статус, Я-концепція) зміни, що відбуваються в піз-

ній дорослості, неминуче викликають оновлення сприймання

особистістю себе в старості. Задоволеність життям та успішність

пристосування до нього людини похилого віку залежить від ба-

гатьох факторів:

здоров’я

матеріальне

забезпечення

соціальне та

сімейне

становище

житлові

умови

характер

спілкування

з оточуючими

зміст

діяльності

Рис. 3.80. Чинники сприймання старості людьми похилого віку