РОЗДІЛ 1
10
душу, що бажає (потреби людини), при-
страсний дух (емоції та почуття) та розумну
душу (інтелект та воля). Саме розумна душа
як візник керує колісницею, запряженою
двома конями – душею, що жадає та при-
страсним духом. Платон започаткував ідею
саморозвитку, наголошував на необхідності
досягнення гармонії душі та тіла, а також на
відповідальності душі за справи тіла після смерті людини.
Родоначальник психології як науки Аристотель (4 ст. до н.е.)
опонував Платону щодо відокремлення душі від тіла, вважаючи
їх єдиним цілим. Здійснюючи розподіл душі на рослинний, по-
чуттєвий та розумовий компоненти, філософ спробував визна-
чити основні кроки її розвитку, виходячи з етапів еволюції орга-
нічного світу. Процес психічного розвитку Аристотель тлумачив
як перетворення природних можливостей людини у дійсність.
Запропонувавши першу періодизацію дитинства (3 семирічки),
він наголошував на необхідності використання різних виховних
методів на певних етапах зростання дитини. Аристотель також
аналізував зміст онтогенетичного розвитку пізнавальних про-
цесів та описував зміни характеру людини впродовж її життя.
Представники філософської
течії стоїцизму підкреслюва-
ли негативний вплив почуттів
(афектів) на розум людини. На-
голошуючи на пріоритеті мис-
лення в психічній організації лю-
дини, стоїки виявляли ступені переходу дитини від відчуттів до
чуттєвого, а згодом абстрактного мислення.
В ранньому середньовіччі питання тлумачення душі та її змін
впродовж життя людини підпорядковувались християнському
віровченню та обґрунтовувались схоластикою. Душевні акти
пізнання світу та себе людиною вважались підпорядкованими
волі Божій.
Повернення до ідеї зв’язку психіки з природою, організмом
та активізація принципу розвитку були здійснені арабським
філософом Ібн Сіною (Авіценною) (10-11 ст. н.е.). Виховання
дорослими дитини, на думку Авіценни, пробуджує її почуття,
які формують характер. Філософ акцентував увагу на зв’язку
Людина володіє
силою справжньо-
го внутрішнього
впливу на себе та
на свої здібності.
Платон
Задоволення і страждання є по-
милковими судженнями про сього-
дення, а бажання і страх – про май-
бутнє.