Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

виробів і інших результатів діяльності. При

здійсненні аналізу продуктів діяльності

психолог спирається на відображення

(проекцію) індивідуальних психологічних

особливостей досліджуваного у результатах

його діяльності. Тому часто вживається

поняття проективних діагностичних

методик. Використання проективних

методик у дослідницькій практиці повинно

супроводжуватись їх поєднанням з іншими

діагностичними методами та спиратись на ґрунтовну наукову

підготовку дослідника.

Внаслідок використання емпіричних методів дослідник

отримує значну кількість первинної інформації, яку опрацьовує

за допомогою методів обробки даних. Специфікою методу

кількісного аналізу є статистичне опрацювання даних, а

метод якісного аналізу передбачає диференціацію матеріалу

за групами, видами, визначення типових

тенденцій та винятків.

При тлумаченні опрацьованих даних

дослідження використовуються генетичний

та структурний методи. Специфікою

генетичного методу є інтерпретація даних

щодо розвитку психічних функцій, динаміки

проходження ними певних стадій, етапів,

а структурний метод дозволяє виявити

зв’язки однієї психічної функції з іншими

структурними компонентами психіки

досліджуваного.

1.2. Психічний розвиток людини

та його особливості

Поняття про психічний розвиток

Після свого народження людська дитина є несвідомою, безпо-

мічною і безсловесною істотою, цілком залежною від дорослих у

Серед проектив-

них найбільш

вживаними щодо

дослідження психі-

ки дітей є малюн-

кові методики, на

кшталт малюнку

людини, сім’ї, неіс-

нуючої тварини

При вивченні мис-

лених якостей

дітей дослідник

генетичним мето-

дом з’ясовує рівні

розвитку мислен-

ня впродовж пері-

одів дитинства,

а структурним

методом вивчає

зв’язок мислення з

іншими пізнаваль-

ними процесами

РОЗДІЛ 1

виживанні. Психічні прояви та фізичні реакції новонароджено-

го є простими, адаптація до світу лише починається. Внаслідок

тривалої соціалізації дитини та розгортання її психічного розви-

тку відбувається становлення зрілої, автономної та автентичної

особистості.

Психічний розвиток – процес накопичення кількісних та

якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють фор-

мування особистості

Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має

динамічний характер – розпочавшись ще до народження

дитини, розгортається та триває, за думкою більшості

вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку

відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень

психіки, які забезпечують формування і функціонування

особистості.

Особливості психічного розвитку людини

Хоча темпи і результати онтогенетичного становлення осо-

бистості є дещо різними, варіативними, та сам процес пси-

хічного розвитку індивіда характеризується рядом типових

особливостей. Розкриємо зміст найголовніших з цих особли-

востей:

1) суперечності як основа психічного

розвитку. В основі психічного розвитку, як

і будь-якого іншого, лежать суперечності,

які бувають внутрішніми (між складовими

психіки самого індивіда) та зовнішніми (між

індивідом та соціумом). Між цими видами суперечностей існує

стійкий взаємозв’язок, зовнішні є первинними, виникаючими

внаслідок контактів індивіда з соціумом, однак саме ці

суперечності трансформуються у внутрішні, активізуючи

людину до дій та зумовлюючи прогрес психіки;

2) неперервність психічного розвитку. Розпочавшись ще до на-

родження дитини і бурхливо розгортаючись після її народження,

психічний розвиток триває кожного дня без перерв, «відпусток»

Тлумачення по-

няття «супереч-

ності» – у словнику

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

чи відпочинку. Навіть уночі мозок продовжує переробляти

інформацію, що надійшла вдень. Виняток становить лише

явище затримки психічного розвитку, спричинене тяжкими

фізичними або психічними травмами мозку, але воно досить

рідкісне і відноситься до відхилень;

3) дискретність – розподіл онтогенезу людини на окремі

вікові періоди зі специфікою психічного розвитку у кожному.

Розподіл цей умовний, так як, хоча межі вікових періодів і

визначені науковцями чітко, але психіка переходить від одного

періоду до іншого поступово;

4) незворотність. Ті прогресивні зміни, які сформувались

внаслідок психічного розвитку, вже не зникають, а залишаються

надбанням особистості і впливають на подальше психічне

функціонування. Регресивні тенденції можна помітити лише

як окремі форми захисної поведінки людини, що досліджувались

З.Фрейдом;

5) взаємозв’язок психічного з інши-

ми напрямками розвитку – фізичним,

соціальним, фізіологічним. Так, у не-

мовлячому віці психіка дитини розви-

вається на основі фізичних надбань

– наприклад, коли немовля навча-

ється самостійно сидіти, то значно

розширюється коло його сприймання

дійсності, і також руки дитини

використовуються для дослідження

предметів. У підлітків процес статевого дозрівання

зумовлює зміни образу «Я», починається усвідомлення себе

як дорослого – це є підтвердженням зв’язку фізіологічного

та психічного розвитку. Взаємозумовленість психічного та

соціального розвитку легко простежити на прикладі вступу

6-річної дитини до школи – новий соціальний статус школяра

спричинює суттєві зміни психіки. Отже, коли науковці хочуть

підкреслити взаємозв’язок даних напрям-

ків розвитку індивіда, то згадують про його

зростання, дозрівання та соціалізацію;

6) нерівномірність. В певному віково-

му періоді одні компоненти психіки розви-

Тлумачення по-

нять «дозріван-

ня», «зростання» – у

словнику

Психічний

розвиток

Фізичний та

фізіологіч-

ний розви-

ток

Соціальний

розвиток

РОЗДІЛ 1

ваються прискорено, а інші – уповільне-

но, а в наступному віковому періоді вони

чергуються (ті функції, що розвивались

повільно, прискорюються, а ті, що при-, що при-

скорено – уповільнюються). Так, щодо

розвитку пізнавальної сфери дитини можна

простежити наступну динаміку: впродовж немовлячого періоду

інтенсивно розвиваються відчуття та сприймання, активізується

пам’ять, а мислення та уява лише зароджуються, в наступному –

ранньому віці найпотужніше розвивається пам’ять і мислення,

в дошкільному на перше місце за темпами розвитку виходить

уява;

7) перехід від нижчих психічних структур

до вищих. Нові структури психічної діяльності

виникають шляхом диференціації наявних

структур, тобто цілісних форм, виділення

окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто

об’єднання у нове ціле. Інакше кажучи,

процес цей іде не від елементів до цілого, а

від структурно нижчого до вищого цілого.

Кожна нова психічна структура виникає

на основі попередньої, а не на чистому

місці (перша структура своєю основою має

безумовно рефлекторну системну роботу мозку). Вона не просто

виявляється, а утворюється з того, що є вже в індивіда, і що він

засвоює із суспільного середовища. Доказом того, що генетично

раніші структури не зникають з виникненням пізніших, є

можливість повернення до них;

8) «спіралеподібний» характер розвитку психіки. Визнання

прогресивної спрямованості онтогенезу людської психіки як

переходів від менш до більш

досконалих її форм не означає,

що він іде прямолінійно. Як

зазначають деякі дослідники,

у ньому спостерігаються ніби

повернення до пройдених

етапів, повторення на новій

основі раніше пережитих

взаємовідносин індивіда із

Дана якість по-

трібна, щоб уник-

нути переванта-

ження психіки

Володіючи сис-

темою узагаль-

нених, абстрак-

тних операцій при

розв’язуванні за-

дачі людина може

при потребі вдава-

тися до конкрет-

них дій і навіть до

наочно-дійових спо-

собів мислення

Загострене прагнення до самостій-

ності, що виявляється наприкінці

раннього віку в неслухняності, упер-

тості, норовливості, конфліктах з

дорослими, повто-рюється у дітей-

семиліток і у підлітковому віці, але

з новими змістом і формами.

Г.С. Костюк

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

суспільним середовищем, тобто, образно кажучи, психічний

розвиток іде не по прямій, а «по спіралі»;

9) взаємозв’язок кількісних та якісних змін психіки. Психіч-

ний розвиток людини є процесом, в якому кількісні накопичення

психічних функцій спричинюють якісні перетворення, забезпе-

чуючи формування якісних психічних новоутворень. При цьо-

му психічні процеси та властивості дитини мають здебільшого

якісні відмінності щодо психіки дорослих;

10) планомірність та наступність

психічного розвитку. Планомірність

становлення особистості виявляється через

систематичний, впорядкований характер

психічних змін, що є стійкими в часі і

незалежними від варіативних факторів (на

кшталт настрою, зовнішності людини тощо). Наступність

психічного розвитку має місце як взаємозв’язок попередніх

та перспективних, майбутніх психічних змін в загальній

динаміці становлення особистості, нашарування новоутво-, нашарування новоутво-

рень психіки на її попередні прогресивні вияви.

Таким чином, психічний розвиток являє собою не

послідовність окремих, неузгоджених між собою змін, а

носить цілісний, системний характер, внаслідок чого зміни

в одній області психіки викликають зміни інших психічних

проявів.

Показники психічного розвитку

Для визначення адекватності змісту та темпів психічного

розвитку індивіда психологи спираються на показники – озна-

ки, що підтверджують формування прогресивних змін психіки.

Ці показники виявляються у різних сферах психічної діяль-

ності – інтелектуальній, афективно-вольовій, мотиваційній та

комунікативній.

Дитинство гово-

рить про людину,

як ранок про при-

йдешній день.

Дж. Мільтон

РОЗДІЛ 1

інтелектуаль-

на сфера

• розширення сфери пізнання , на-

копичення інформації про навко-

лишню дійсність,

• вдосконалення способів надходжен-

ня, переробки та використання

знань, яке виражається у прогре-

сивних змінах інтелекту, що забез-

печують багатство знарядь пізнан-

ня людиною дійсності

комунікативна

сфера

• розширення сфери соціальних

взаємин тобто зростання кількості

людей, з якими індивід спілкуєть-

ся,

• збагачення та вдосконалення на-

вичок спілкування через накопи-

чення комунікативних засобів й

досвіду

мотиваційна

сфера

• зміни мотивації – кожний віковий пе-

ріод формує у дитини нову систему

потреб, інтересів, переконань, що

виступають мотивами поведінки,

• удосконалення структури самосві-

домості – послідовне проходження

трьох етапів, зокрема самовідчут-

тя, самосприймання та саморозу-

міння

афективно-во-

льова сфера

• збагачення афективної сфери за

рахунок зростання діапазону та

якості емоцій і почуттів, що пере-

живаються індивідом,

• підвищення здатності до саморе-

гуляції, з віком у дитини зростає

вольова регуляція – її поведінка з

імпульсивної стає регульованою, а

емоції більш стриманими

Рис. 1.6. Показники психічного розвитку людини

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Поняття про вікові та індивідуальні особливості

психічного розвитку, їх співвідношення

Для діагностики адекватності психічного розвитку окремого

індивіда вчені спираються на поняття вікових та індивідуальних

особливостей психічного розвитку людини.

Всі індивіди проходять у нашому суспільстві одні й ті самі

ступені психічного розвитку, але проходять їх по-різному. Іс-

нують типологічні й індивідуальні відмінності у самому процесі

розвитку та його результатах. Вони виявляються у функціональ-

них особливостях нервової системи, у розумових, емоційних,

моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях

і характерологічних рисах дітей та молодих людей. У процесі

розвитку складається неповторна індивідуальна своєрідність

особистості.

Вікові особливості психічного розвитку – типові ознаки

розвитку психіки в певному віковому періоді, що висту-, що висту-исту-

пають нормативами для визначення темпів психічного

розвитку індивіда

Індивідуальні особливості психічного розвитку – специфічні

для конкретного індивіда темпи та особливості розвитку

його психіки

Індивідуальні особливості психічного розвитку співвідносно з

віковими поділяються на адекватні (ті, які відповідають віковим)

та неадекватні (невідповідні віковим). Останні, в свою чергу,

можуть характеризуватися прискореними темпами розвитку

компонентів психіки дитини, випереджанням та відображати

відставання, повільні темпи розвитку певних проявів психіки

індивіда.

У конкретного індивіда можуть одночасно спостерігатись всі

вищезазначені види, приміром, на фоні випереджаючих темпів

інтелектуального розвитку дитини може мати місце відставання

у формуванні її комунікативної компетентності.

РОЗДІЛ 1

Індивіду-

альні осо-

бливості

психічного

розвитку

неадекват-

ні

адекватні

виперед-

жання

уповіль-

нення

Рис. 1.7. Види індивідуальних особливостей психічного розвитку

1.3. Детермінанти психічного розвитку людини

Поняття про фактори

та умови психічного розвитку людини

Психічний розвиток людського індивіда –

зумовлений процес. Визнання його детермі-

нованості та правильне її розуміння – основа

оптимізації психічного розвитку конкретного

індивіда. Правильно ж розуміти її можна, розглядаючи цей про-

цес в єдності з історією життя людства. Історія окремого індивіда

аж ніяк не може бути відірвана від історії попередніх або сучас-

них йому індивідів, а визначається нею.

від лат. «детермі-

наре» – визначати

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Історія попереднього розвитку людського життя впливає

на його онтогенез двома шляхами: біологічним і соціальним.

Людський індивід розвивається як біологічна істота, як

представник Homo sapiens – виду живих істот, і водночас як член

людського суспільства.

У зв’язку з цим і виникла давно поставлена людською

думкою проблема ролі біологічного, природного і соціального,

громадського у становленні індивіда як особистості. В її

розв’язанні здавна виявилися дві протилежні точки зору.

Представники першої з них вважали, що онтогенез людини,

її психіки визначається філогенезом, надбання якого

закріплюються в організмі й спадково передаються індивідові,

що психічні властивості індивіда зумовлюються його природою.

Згідно з другою точкою зору, психічний розвиток індивіда

визначається не природою, а суспільними умовами його життя.

Зараз в науці утвердилась думка про те,

що у розв’язанні цієї проблеми не можна

протиставляти біологічне й соціальне, так як

в онтогенезі психіки людини має місце єдність

біологічних і соціальних умов, в якій провідна

роль належить соціальному середовищу, що

забезпечує соціалізацію особистості шляхом

її навчання і виховання.

При розгляді питання детермінації пси-

хічного розвитку людини фігурують поняття

«фактори» і «умови».

Фактори психічного розвитку – обов’язкові та незмінні

чинники розвитку психіки, загальні для всіх індивідів

Умови психічного розвитку – специфічні особливості

розвитку психіки конкретного індивіда, що мають

варіативний та змінний характер

На фоні типових, загальних для всіх людей факторів психіч-

ного розвитку проявляються специфічні умови становлення осо-

бистості. Так, загальний фактор – соціальне середовище – про-

При поясненні

більшості аспек-

тів людського роз-

витку біологія та

навколишнє серед-

овище нероздільні,

як сіамські близня-

та, у яких спільне

серце.

Д.Халперн

РОЗДІЛ 1

являється через конкретні умови соціалізації певного індивіда,

зокрема впливу його родини, психологічного мікроклімату в ній,

характеру стосунків, змісту сімейного виховання тощо.

Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як

біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна

основа

Соціальне

середовище

Активність

особистості

Рис. 1.8. Фактори психічного розвитку людини

Біологічна основа як фактор розвитку психіки,

її складові компоненти

На основі взаємозв’язку психічного розвитку людини зі зрос-

танням і дозріванням її організму розгортається дія першого

фактору становлення особистості – біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку – базові

індивідні властивості людини, що виступають основою,

вихідним чинником становлення особистості