Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

психічних функцій. Вищі психічні функції

– логічна пам’ять, понятійне мислення,

довільна увага – першочергово виникають у

зовнішній предметній діяльності, спілкуванні

дитини. І тільки потім вони переходить

у внутрішній психічний план, стаючи

змістом психічного розвитку дитини.

Вивчаючи механізми психічного розвитку,

Л.С. Виготський вводить поняття віку,

соціальної ситуації розвитку, вікових криз та

психічних новоутворень.

Одним з найважливіших напрямів розви-

тку концепції Л.С. Виготського стала розро-

блена Олексієм Миколайовичем Леонтьєвим

теорія діяльності. За думкою вченого, психіч-думкою вченого, психіч- психіч-сихіч-

ний розвиток людини багато в чому складає

процес розвитку її діяльності. Ним розроблена

теорія провідної діяльності, як такої, яка стає

центральною, основною на різних етапах

розвитку і здійснює найбільший вплив на

формування свідомості, особистості дитини на цьому етапі.

Данило Борисович Ельконін спробував об’єднати між

собою два основні вектори розвитку дитини: взаємостосунки

зі світом речей – пізнання і оволодіння предметним світом

та взаємодію зі світом людей. Діяльність дитини всередині

цих векторів являє собою єдиний процес, в якому формується

особистість. В кожному віковому періоді один вектор домінує

над іншим, а в межах наступного вікового періоду вони ніби

змінюються місцями, що відображає чергування змісту

провідної діяльності.

Навчання не є

розвиток, але

правильно органі-

зоване навчання

дитини веде за со-

бою розвиток, а не

пристосовується

до його наявного

рівня.

Л.С. Виготський

Діяльність – ак-

тивна взаємодія

людини з оточую-

чою дійсністю, яка

виражає ставлен-

ня до світу і спри-

яє задоволенню по-

треб.

О.М. Леонтьєв

РОЗДІЛ 1

Діяльність, спрямована

на пізнання світу людей

Діяльність, спрямована

на пізнання світу

предметів

Безпосереднє емоційне

спілкування з дорослим

(перший рік життя)

Предметно-маніпулятивна

(від 1 до 3 років)

Ігрова

(від 3 до 6 років)

Учіння

(від 6 до 10 (11) років)

Інтимно-особистісне спілку-

вання з ровесниками

(від 10 (11) до 15 років)

Навчально-професійна

(від 15 до 21 року)

Рис. 1.18. Чергування змісту провідної діяльності за Д.Б. Ельконіним

За думкою Д.Б. Ельконіна, в становленні особистості є

періоди, в яких відбувається домінуючий розвиток потребово-

мотиваційної сфери і як результат цього засвоєння задач,

мотивів і норм стосунків, і періоди переважаючого розвитку

інтелектуально-пізнавальних сил, результатом чого стає

засвоєння суспільно вироблених дій з предметами.

Дослідження Лідії Іллівни Божович були пов’язані з процесом

формування особистості дітей, який вона розуміла як розвиток

незалежності від оточуючої ситуації, коли поведінка людини

визначається не зовнішньою ситуацією, а внутрішніми

мотивами. Так, вчений вказує на провідну роль переживань

в психічному розвитку, а потребу у враженнях тлумачить як

джерело виникнення індивідуального психічного життя дитини

та базу для розвитку інших психічних функцій.

Психічний розвиток, за думкою Л.І. Божович, супроводжуєть-

ся переживанням ряду вікових криз, в кожній з яких фігурують

особистісні компоненти:

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Криза 1 року:

перетворення ди-

тини з об’єкта

в суб’єкт

Криза 7 років:

усвідомлення себе

як суб’єкта в сис-

темі соціальних

відносин

Криза 3 років:

поява усвідомлен-

ня себе як суб’єкта

дії

Криза 13 років:

усвідомлення

своєї особистісної

унікальності й

цінності

Рис. 1.19. Зміст особистісних компонентів вікових криз за Божович

Згідно позицій корифея української психології Григорія Си-

ловича Костюка, онтогенез людського організму визначається

біологічною спадковістю, джерело якої – генетичний апарат лю-

дини, а онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві

детермінанти тісно пов’язані в процесі становлення особистості.

Соціальна спадковість – сукупність культурних досягнень

людства, накопичених в процесі його історичного й

суспільного розвитку

Психічний розвиток, згідно позиції Г.С. Костюка, характери-

зується якісними змінами особистості дитини в цілому, що

знаменують собою її прогресуючий рух від нижчих до вищих

рівнів структур психіки. Розглядаючи психічний розвиток і

навчання в діалектичному взаємозв’язку, вчений підкреслював,

що психічний розвиток не зводиться до простого нагромадження

навчальних надбань, а являє собою цілісні прогресивні зміни

особистості, її поглядів на довкілля, почуттів, здібностей.

РОЗДІЛ 1

Онтогенетичний прогрес психіки виявляється через її

кількісні та якісні зміни. Стосовно кількісних змін у психіці,

то вони підготовлюють якісні, але самі їх не забезпечують.

Структурне удосконалення, що складає зміст цих якісних змін,

розкривалося Г.С. Костюком як діалектична єдність.

диференціація

та інтеграція

психічних

структур

ускладнення форм

психічної діяльності

та їх спрощення

через процеси згортання

і стереотипізацію

утворення нових

компонентів психіки

та перебудова

вже існуючих

сталість,

стабільність

одних психічних якостей

і мінливість інших

Рис. 1.20. Зміст якісних змін психічного розвитку за Костюком

Рушійні сили психічного розвитку Г.С. Костюк вбачав у

характерних для суб’єкта внутрішніх суперечностях. До числа

базових суперечностей він відносив:

• розбіжність між виникаючими в суб’єкта новими потреба-

ми і наявним рівнем володіння засобами їх задоволення;

• невідповідність досягнутого людиною рівня особистісного

розвитку займаному нею місцю в системі суспільних від-

носин, виконуваним нею функціям;

• суперечність між тенденціями до інертності та стереотипі-

зації, з одного боку, і до рухливості, мінливості особистості

з іншого.

əɤɿɫɧɿɡɦɿɧɢ

ɩɫɢɯɿɱɧɨɝɨ

ɪɨɡɜɢɬɤɭ

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Педагогічні впливи, відзначав Г.С. Костюк,

повинні сприяти, з одного боку, розв’язанню

суб’єктом його внутрішніх суперечностей у

потрібному для суспільства напрямку і, з іншої,

виникненню нових внутрішніх суперечностей,

без яких неможливий подальший розвиток.

Актуалізація внутрішніх суперечностей спонукає

особистість до саморуху. Підтверджуючи ідеї

Л.С. Виготського щодо випереджаючого

характеру навчання стосовно психічного

розвитку, Костюк уточнював, що навчання

не лише сприяє розвитку, а й залежить від нього. Базуючись на

здобутках психічного розвитку, навчання веде за собою розвиток.

1.5. Вікова періодизація

психічного розвитку людини

Проблема здійснення вікової періодизації

психічного розвитку.

Одиниці поділу онтогенезу

Однією з найбільш вживаних категорій вікової психології є

вік. Це поняття тлумачиться як тривалість життя людини, але

може вживатись і для позначення конкретного відрізку життя,

як синонім вікового періоду.

В психології розрізняють хронологічний вік – кількість

прожитих людиною років від її народження, та психологічний

вік – рівень розвитку психіки і світосприймання.

Психологічний вік – конкретний, обмежений в часі етап

психічного розвитку індивіда, що характеризується сукуп-

ністю закономірних типових психологічних змін та якостей

Оскільки психічний розвиток є дискретним, то постає питан-

ня розподілу онтогенезу людини на певні вікові відрізки – ство-

рення вікової періодизації психічного розвитку.

Виховання ста-

вить перед осо-

бистістю нові цілі

й задачі, що усві-

домлюються і при-

ймаються нею,

стають цілями і

задачами її власної

діяльності.

Г.С. Костюк

РОЗДІЛ 1

Це питання є дуже давнім за своїм походжен-

ням, так як перші спроби укладання періоди-

зації життя людини за психологічними озна-

ками були здійснені ще в періоді античності,

коли психологія розвивалась у складі філософії.

Впродовж становлення психології продовжува-

лось розв’язання цієї проблеми, проте соціальні

зміни та динаміка наукових парадигм породжу-

вали появу нових критеріїв для розподілу онто-

генетичного розвитку психіки людини.

На сучасному етапі наука в цьому питан-

ні має справу з двома аспектами проблеми

здійснення вікової періодизації психічного

розвитку:

• різні критерії здійснення – різні науковці брали і тепер

беруть до уваги альтернативні критерії (наприклад,

показники фізичного зростання, соціальні зміни тощо;

практикується й використання декількох критеріїв

одночасно),

• вплив національних та етнічних особливостей країни на

визначення вікових періодів – приміром, у США фігурує вік

тінейджерів (з 13 по 19 років), в українській періодизації

він охоплює частину підліткового та юнацького періодів;

молодший шкільний вік починається з 6-річного періоду

дитинства згідно вітчизняної вікової періодизації, в аме-

риканській психології це лише частина періоду середнього

дитинства.

Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку

має умовний характер, так як психічне життя конкретного інди-

віда, підкоряючись загальним законам, все-таки розгортається

своєрідно, що особливо яскраво демонструється змінами психіки

людини впродовж її дорослості – у 40 років одні особистості вже

займаються вихованням внуків, а інші лише народжують першу

дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки. Тому

в сучасній віковій психології все більш розповсюдженою є думка

про складність, а то й неможливість визначення точних меж

періодів психічного розвитку дорослих.

Науково обґрунтована вікова періодизація має як теоре-

тичне значення, слугуючи основою для впорядкування та

Піфагор (VІ ст. до

н.е.) виділяв чоти-

ри періоди жит-

тя людини: весну

як становлення

особистості – від

народження до

20 років, літо (мо-

лодість) – від 20

до 40 років, осінь

(розквіт сил) – 40-

60 років та зиму

(старіння) – від 60

років до смерті

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

систематизації напрацьованих фактів

онтогенетичного розвитку психіки людини,

так і прикладне призначення. Знання

змісту вікової періодизації стає основою для

вивчення всієї вікової психології і є необхідним

для будь-якої освіченої особистості, а для

майбутнього вчителя – базовим елементом

професійної компетентності.

При здійсненні вікової періодизації

психічного розвитку людини користуються

такими одиницями поділу онтогенезу:

а) епоха, впродовж якої відбувається ради-

кальна перебудова всіх систем організму, в

тому числі психіки, таких одиниць в людському онтоге-

незі фігурує всього три – дитинство, дорослішання і до-

рослість,

б) період, для якого характерні істотні зміни всієї психіки,

саме ця одиниця є ключовою при вивченні вікової психо-

логії людини,

в) фаза, якій властива зміна певної сфе-

ри психіки. Дана одиниця не є такою по-

стійною і послідовною, як згадані вище,

оскільки використовується науковцями для

акцентування якихось суттєвих психічних

змін парціального характеру. Так, у періоді

немовляти вченими було виокремлено

фазу новонародженості, тривалість якої

сягає близько одного-двох місяців життя дитини після

народження, однак важливість цієї фази зумовлюється

тими потужними психічними змінами і надбаннями, які

розгортаються у автономному житті малюка.

Науково обґрун-

товане визначен-

ня періодів і фаз

психічного роз-

витку потрібне

передусім для ра-

ціональної побу-

дови оптимальної

системи навчання

і виховання мо-

лодого покоління.

Г.С. Костюк

Епоха психічного

розвитку включає

в себе певні періо-

ди, а ті, в свою чер-

гу, містять фази

розвитку психіки

РОЗДІЛ 1

Фаза

Період

Епоха

Рис. 1.21. Співвідношення одиниць поділу онтогенезу людини

Вікова періодизація психічного розвитку людини

Сучасна вітчизняна вікова періодизація спирається у будові

на інтеграцію декількох критеріїв – соціального статусу індивіда

й проявів його власної психічної активності, а також беруться

до уваги соматичні зміни, зумовлені законами біологічного

розвитку людського організму.

За радянського етапу розвитку вікової психології підручники

не висвітлювали пренатальний період і дорослість, що ставало

серйозним недоліком, так як порушувало цілісний розгляд

психічного життя індивіда. Періодизація, розповсюджена в

сучасній психології, має розширений характер і охоплює весь

онтогенез людини.

Таблиця 1.3

Вітчизняна вікова періодизація

психічного розвитку людини

Назва вікового відрізку Тривалість

Епоха дитинства

1. Пренатальний період зачаття – народження

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1 2

2. Немовлячий період

Фаза новонародженості

народження – 1 рік

народження – один-два місяці

3. Ранній (переддошкільний)

період

1 – 3 роки

4. Дошкільний період 3 – 6 років

5. Молодший шкільний період 6 – 10 (11) років

Епоха дорослішання

6. Підлітковий період

Фаза молодших підлітків

Фаза старших підлітків

10 (11) – 15 років

10 (11) – 13 років

13 – 15 років

7. Юнацький період

Фаза ранньої юності

Фаза власне юності

15 – 21 рік

15 – 18 років

18 – 21 рік

Епоха дорослості

8. Ранній дорослий період 21 – 40 років

9. Середній дорослий період 40 – 60 років

10. Пізній дорослий період 60 років – до смерті

В багатьох зарубіжних наукових джерелах фігурують такі

розбіжності з вище розглянутим варіантом періодизації, як

різна тривалість немовлячого періоду – від одного до трьох років

(Е.Еріксон, В.Квінн, В.Мухіна, Г.Крайг), альтернативні позна-), альтернативні позна-

чення періоду дитинства – шкільний вік, дитинство, середнє

дитинство (Е.Еріксон, В.Квінн, Г.Крайг), зведення підліткового

та юнацького періоду в єдиний, який здебільшого позначають

підлітковим (Г.Крайг, Ф.Райс, А.Реан, Д.Шеффер). Зважаючи на

існування ряду альтернативних побудов періодизації психічного

розвитку людини, доречно розглянути популярні в наукових

колах версії російського психолога А.О. Реана і американського

психолога Г.Крайг.

Продовження таблиці 1.3

РОЗДІЛ 1

Таблиця 1.4

Альтернативні періодизації психічного розвитку людини

Назва періоду

Тривалість

за Г.Крайг за А.Реаном

1. Пренатальний період від

зачаття до

народження

від

зачаття до

народження

2. Немовлячий період від

народження

до 2 років

від

народження

до 2 років

3. Раннє дитинство 2 – 6 років 2 – 6 років

4. Середнє дитинство 6 – 12 років 6 – 11 років

5. Підлітковий та юнацький вік 12 – 20 років 11 – 19 років

6. Ранній дорослий період 20 – 40 років 19 – 40 років

7. Середній дорослий період 40 – 60 років 40 – 60 років

8. Пізній дорослий період 60 років –

до смерті

60 … 75…

років

Критерії вікової періодизації

психічного розвитку людини

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які ви-

никають на кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлю-

ються виникненням у індивіда нових потреб, змінами взаємин

з оточуючими людьми, появою нового статусу в суспільстві.

Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та

вимогами соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують

з бажаннями дитини. Однак, зовнішні суперечності

стають рушіями психічного розвитку індивіда тоді, коли

трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення проти-

лежних тенденцій психіки самої людини. Внутрішні суперечнос-