Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ті спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв’язання

цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяль-

ності. Подолання одних суперечностей викликає формування

нових.

Однією із найбільш типових внутрішніх

суперечностей, що в нових формах виникає

на кожному етапі психічного розвитку

індивіда, є розбіжність між новими

потребами (пізнавальними, комунікативними

тощо) і старими, вже неефективними

способами їх задоволення. Розв’язання

цієї суперечності конструктивним чином

забезпечує прогресивні зміни психіки через

зміну соціального становища, зростання

компетентності і вдосконалення діяльності,

суттєво сприяє самовираженню і самоствердженню особистості.

Кожний віковий період характеризується своєрідною,

специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є

висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються

в розвитку протягом даного періоду.

Соціальна ситуація розвитку – особливе поєднання

внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку

індивіда, типове для представників певного вікового періоду

Впродовж певного періоду складається

особливе становище індивіда в системі

суспільних відносин, розгортається певний зміст

взаємин з оточуючими людьми, формується

визначена система прав та обов’язків, які

повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація

розвитку індивіда зумовлюється, з однієї сторони,

тими традиціями, потребами, що актуальні

в суспільстві, а з іншої – індивідуальними

психологічними особливостями, що характерні

для даної людини. Соціальна ситуація розвитку

дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на

даному віковому періоді.

По мірі дорослі-

шання індивід не-

наче переростає

свій образ життя,

що зумовлює по-

шуки нових спосо-

бів самореалізації

і стимулює особис-

тісне зростання.

Л.М. Фрідман

Соціальна ситу-

ація визначає ті

форми і той шлях,

йдучи по якому

дитина набуває

нових якостей осо-

бистості, беручи

їх з середовища, де

соціальне стає ін-

дивідуальним.

Л.С. Виготський

РОЗДІЛ 1

Таким чином, соціальна ситуація індивіда виражається через:

• соціальний статус – специфічне становище людини

у соціумі, що визначає її права та обов’язки; по мірі

дорослішання людини її статус ускладнюється,

• систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема,

спілкування з дорослими – батьками, вихователями,

педагогами, також з ровесниками – своєї та протилежної

статі,

Суб’єкти взаємодії

індивіда

дорос-

лі

ровес-

ники

батьки

вихо-

вателі,

вчи-

телі,

викла-

дачі

ровес-

ники

своєї

статі

ровес-

ники

проти-

лежної

статі

Рис. 1.22. Напрямки соціальних взаємин індивіда

• адаптацію індивіда до нових соціальних умов – відвідування

дитячого садка, навчання в школі та ВНЗ. У випадку

порушення процесів соціального пристосування говорять

про наявність дезадаптації.

В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох

діяльностей є провідною – найголовнішою діяльністю, яка визна-

чає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді. Провід-

на – це діяльність, виконання якої визначає виникнення і фор-

мування основних психічних новоутворень людини на даному

етапі розвитку її особистості.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Провідна діяльність – це діяльність, яка, виникаючи

в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда,

забезпечує розв’язання психічних суперечностей і

формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного

віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають

і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються

основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних

особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення

провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за

все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина

в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності

(за Л.М. Фрідманом):

• період не-

мовляти

• безпосереднє емоційне спілкування з до-

рослим

• ранній вік • предметно-маніпулятивна діяльність

• дошкіль-

ний вік

• ігрова діяльність

• молодший

шкільний вік

• учіння

• підлітко-

вий вік

• інтимно-особистісне спілкування з ровес-

никами

• юнацький

вік

• навчально-професійна діяльність

Рис. 1.23. Динаміка провідної діяльності в онтогенезі

РОЗДІЛ 1

Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна,

відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому

віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток

потребово-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді

вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних

можливостей.

Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для

психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак

не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також,

що поява нової провідної діяльності не заперечує значення

попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності

відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій

індивіда.

Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються

новоутворення психіки, які є головними показниками адекват-

ності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.

Психічні новоутворення – прогресивні надбання психіки,

що є узагальненим результатом психічного розвитку інди-

віда у певному віковому періоді

Новоутворення не з’являються автома-

тично, а формуються під дією трьох факторів

психічного розвитку за сприятливих умов

існування і становлення особистості. Психічні

новоутворення є специфічними для кожного

вікового періоду і характеризують перебудову

особистості.

Здебільшого новоутворення формуються

в кінці вікового періоду, демонструючи

успішність формування

психіки в ньому, однак іноді з’являються на

початку (внутрішня позиція школяра, що

формується у першокласника), або в середині

періоду (почуття дорослості виразно виявля-(почуття дорослості виразно виявля-

ється вже у 13-річних підлітків).

Залежно від тієї сфери психіки, де сформу-

вались психічні новоутворення, вони

Саме новоут-

ворення психіки

складають суть

кожного вікового

періоду, з їх по-

явою завершуєть-

ся один період і

відкривається на-

ступний.

А.В. Аверін

Почуття дорос-

лості є особистіс-

ним новоутво-

ренням підлітка,

а здатність до

абстрактного

мислення – його

пізнавальним ново-

утворенням

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

мають такі різновиди, як особистісні, що відображають зміни

емоцій, почуттів, волі, характеру, самосвідомості, мотивації,

та пізнавальні (пізнавальні процеси, увага, інтелектуальні

здібності).

Якщо новоутворення охоплює всю сферу психіки, особистісну

чи пізнавальну, воно називається загальним, на кшталт довіль-, на кшталт довіль-

ності пізнавальних процесів молодших школярів, а якщо стосу-

ється лише окремої психічної функції – парціальним (наприклад,

адекватна самооцінка як компонент самосвідомості дошкільнят).

пізнавальні

за сферою

локалізації

особистісні

Види психіч-

них новоут-

ворень

загальні

за обсягом

парціальні

Рис. 1.24. Види психічних новоутворень

Динаміка психічного розвитку індивіда

втілюється в певний механізм, який виявля-, який виявля-

ється в послідовному проходженні типових

етапів щодо кожного вікового періоду. Так,

на початку вікового періоду накопичуються

та загострюються психічні суперечності, які

формують потребу дитини в змінах умов свого

дорослішання. Кризові тенденції у самосвідо-

мості та поведінці індивіда спричинюють перебудову його вза-

ємин з навколишніми людьми, тобто відбувається зміна соціаль-

ної ситуації розвитку. Нова соціальна ситуація розвитку індивіда

забезпечує появу нової провідної діяльності, яка, в свою чергу,

формує психічні новоутворення. Нові надбання психіки дають

Такий механізм

зміни вікових пері-

одів підтверджує

«спіралеподібний»

характер розви-

тку психіки люди-

ни

РОЗДІЛ 1

поштовх для виникнення суперечностей, які загострюються

при збереженні старих умов соціалізації і формують передумо-

ви для зміни соціальної ситуації розвитку – настає новий виток

психічного розвитку.

Накопи-

чення

психічних

супереч-

ностей

Формуван-

ня психіч-

них ново-

утворень

Зміна со-

ціальної

ситуації

розвитку

Поява нової

провідної

діяльності

Рис. 1.25. Динаміка зміни вікових періодів

Поняття про кризи та сенситивні періоди

психічного розвитку людини

Становлення та функціонування осо-

бистості супроводжується як відносно

стабільними періодами психічного розвитку,

так і кризовими. Саме кризи, що зазвичай

розгортаються в перехідні періоди психіч-

ного розвитку індивіда, свідчать про за-

вершення одного циклу становлення осо-

бистості і початок наступного. Джерелом

переживання кризи є суперечність, що

розгортається між психічними й фізич-

Суттю кризи є пе-

ребудова внутріш-

нього переживан-

ня, що визначає

ставлення дитини

до середовища, змі-

на потреб і спонук,

керуючих її пове-

дінкою.

Л.С. Виготський

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ними можливостями індивіда та системою його взаємин з

навколишніми людьми.

Криза психічного розвитку – явище загострення

психічних суперечностей, що супроводжується різкою і

кардинальною перебудовою самосвідомості індивіда та його

взаємин з навколишніми людьми

Людина може переживати як нормативні,

вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи

мають типовий характер, тому що характери-

зуються однаковими віковими рамками пере-

бігу, чинниками та симптомами.

Науковці виокремлюють наступні вікові кризи психічного

розвитку:

Рис. 1.26. Перелік вікових криз психічного розвитку

Ненормативна криза психічного розвитку виявляється як

явище загострення суперечностей психіки людини, спричинене

складними, несприятливими життєвими обставинами.

Ненормативні кризи мають непланований і автономний щодо

вікових криз характер.

Нормативні кризи

ще називають кри-

зами розвитку

криза новонародженості

криза 1-го року

криза 3-ох років

криза 6 (7)-и років

криза 13-ти років

криза 17-ти років

РОЗДІЛ 1

Зміст та причини вікових криз ґрунтовно розроблені щодо

етапів становлення особистості, тоді як переживання криз роз-, тоді як переживання криз роз-

витку впродовж дорослості лише вивчається. Більшість психо-

логів вказує на типовий характер так званої кризи середини

життя, яка розгортається приблизно в 40 років і пов’язується з

аналізом та оцінкою особистістю життєвих досягнень.

Переживання кризи дітьми та дорослими супроводжується

різною симптоматикою:

Ознаки вікових криз

у дітей

Ознаки психологічних

криз у дорослих

впертість спустошеність

конфліктність безнадійність

неслухняність

знецінення життєвих

здобутків

тривожність

руйнування житєвих

цінностей

Рис. 1.27. Симптоми криз психічного розвитку

Дискусійним в науці залишається питання

обов’язковості гострого перебігу кризи

розвитку та її неминучості взагалі. Окремі

психологи зазначають, що неминучими є не

кризи, а прогресивні якісні «стрибки» розвитку

психіки індивіда. Наприклад, якщо дорослі

своєчасно змінюють ставлення до дитини,

передбачаючи зміни її психіки, то перебіг

кризи пом’якшується. Слід пам’ятати й про

те, що рамки та особливості переживання

вікових криз є умовними, тому що індивідуальність кожної

дитини накладає відбиток на час і зміст кризових переживань.

Криз може і не

бути, якщо психіч-

ний розвиток ди-

тини складається

не стихійно, а є ро-

зумно керованим

процесом – проце-

сом виховання.

О.М. Леонтьєв

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Будь-яка криза має дві сторони – руйну-

вання старих психічних якостей, що втра-

тили своє розвивальне значення, і форму-

вання нових особистісних функцій. Саме

перша сторона кризи супроводжується

негативними поведінковими реакціями

індивіда – тривожністю, конфліктністю,

пригніченістю тощо. В цілому ж кризи мають позитивне

призначення – розв’язуючи суперечності психіки, людина

розвивається. Конструктивно розв’язана криза забезпечує

якісні прогресивні зміни психічного розвитку, тоді як занедбана

– пригнічує особистість.

Для організації ефективного соціального впливу на

формування особистості необхідно знати та враховувати

сенситивні періоди її розвитку. В певні періоди життя дитина є

особливо чутливою до визначеного педагогічного впливу, тобто

сенситивною до нього.

Сенситивний період – чутливий, оптимально сприятливий

до розвитку певних психічних функцій відрізок становлення

особистості

Сенситивність варто тлумачити як

найбільш сприятливі і своєчасні умови

для розвитку певної психічної функції,

якості. Важливо враховувати, що більшість

сприятливих умов для розвитку певних

психічних функцій має тимчасовий,

скороминущий характер. Приміром, ранній

період є сенситивним для розвитку мовлення,

так як:

• по-перше, в цьому віці діти дуже чутливі до розвивального

впливу дорослих, їх мовленнєві навички інтенсивно

поповнюються і вдосконалюються,

• по-друге, якщо дитина в цьому віці не отримує адекватної

стимуляції зі сторони дорослих, то втрати у розвитку

мовлення можуть бути незворотними.

Китайський іє-

рогліф, який по-

значає поняття

«криза», переклада-

ється двояко – «не-

безпека» і «можли-

вість»

Якщо втрачено

сенситивний період,

то в подальшому

відповідні йому пси-

хічні якості дитини

розвиваються важ-

ко та не досягають

досконалості.

Я.Л. Коломинський

РОЗДІЛ 1

Сенситивність залежить від ряду факторів,

найбільше від закономірностей дозрівання

мозку людини та попередніх надбань її

психічного розвитку. Відтак, межі пережи-. Відтак, межі пережи-

вання сенситивного періоду є індивідуаль-

ними для кожної людини. Важливо також

пам’ятати, що врахування сенситивного періоду передбачає

опору не лише на сформовані психічні процеси, а здебільшого

ті, що знаходяться в процесі дозрівання. Ефективний процес

навчання активізує задатки дитини, стимулюючи їх розвиток

до рівня знань, вмінь, здібностей.

Для сучасної науки є відкритим питання визначення

сенситивних періодів для всіх психічних функцій, що

формуються в онтогенезі людини.

Йдеться про по-

няття зони най-

ближчого розви-

тку