Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

281

молодших жінок і знову зачинають дітей, прагнучи відчути себе

молодими.

Якщо представники середньої дорослості,

повторно одружуючись, утворюють змішані

сім’ї, то їм доводиться пристосовуватись до

нових ролей мачухи та вітчима.

Змішані сім’ї мають більш складну струк-

туру взаємостосунків, що може викликати

конфлікти. Нерідні батьки повинні зайняти місце в житті дітей,

яке відмінне від ролі батька чи матері. Найбільші складності

у розбудові взаємин людей середнього дорослого віку та їх

нерідних дітей викликають питання:

напрацюван-

ня авторитету,

визнання зі

сторони дітей

пристосування

до звичок та

особливостей

дітей

дотримання

дисципліни ді-

тьми

Рис. 3.66. Проблемні питання стосунків мачух/вітчимів

з нерідними дітьми

Дослідження свідчать, що мачухам важче, ніж вітчимам до-

битись прихильності дітей через тиск суспільних стереотипів

та більшу кількість часу взаємодії та вимог. Хоча мачуха та ві-

тчим не можуть замінити нерідним дітям біологічних батьків,

проте, керовані бажанням та зусиллями, створюють сприятливу

родинну атмосферу.

Зміни в професійній сфері особистості

середнього дорослого віку

Середній дорослий вік є насиченим і в професійному аспекті

самореалізації. На цьому відрізку життєвого шляху особистість,

здійснивши вдале професійне самовизначення та маючи

суттєвий професійний досвід, досягає професіоналізму.

Змішані сім’ї –

об’єднання двох ро-

дин з дітьми від по-

переднього шлюбу

РОЗДІЛ 3

282

Професіоналізм – системна якість особистості, що ви-

являється як високий рівень оволодіння професійною ді-

яльністю, внесення індивідуальних здобутків у професію,

стимуляція в суспільстві інтересу до своєї праці

Деталізуючи структуру професіоналізму, Ю.П. Поваренков

вказує на три його компоненти.

Компоненти

професіоналізму

операційний

мотиваційний

смисловий

Рис. 3.67. Структура професіоналізму за Поваренковим

Операційний компонент виявляється у наявності та заді-

яності кваліфікаційних знань, вмінь, навичок, здіб ностей, ре-

зультатом його функціонування є професійна компетентність;

мотиваційний зосереджує актуальні для особистості мотиви

педагогічної діяльності і локалізується у професійній спрямо-

ваності; смисловий, якому властиві сформована Я-концепція

професіонала і професійна самооцінка, проявляється через про-

фесійну самосвідомість.

Професійна самосвідомість – комплекс уявлень людини

про себе як професіонала, цілісний образ себе як фахівця,

система ставлень до себе як професіонала

Важливим проявом самосвідомості суб’єкта праці є професій-

на самооцінка, яку російський психолог О.І. Петанова розглядає

як значну умову професійної успішності.

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

283

Професійна самооцінка – оцінка суб’єктом праці самого

себе як фахівця, своїх професійних можливостей, якостей,

досягнень і місця в професійному середовищі

До структури професійної самооцінки А.О. Реан відносить

поєднання двох компонентів:

самооцінка

результату

самооцінка

потенціалу

• оцінка досягнутих ре-

зультатів праці,

• задоволеність чи не-

задоволеність резуль-

татами

• оцінка своїх потенцій-

них професійних мож-

ливостей,

• впевненість в собі як в

професіоналі

Рис. 3.68. Структура професійної самооцінки за А.О. Реаном

Як і особистісна самооцінка, на базі якої формується профе-

сійна, вона також буває адекватною і неадекватною. Ці характе-

ристики за критерієм відповідності дійсності розповсюджуються

як на професійну самооцінку результату, так і потенціалу. Важ-

ливо, на думку О.І. Петанової, що низька самооцінка далеко не

завжди є свідченням «комплексу професійної непридатності»,

навпаки, низька самооцінка результату у поєднанні з високою

оцінкою потенціалу є чинником професійного саморозвитку осо-

бистості.

низька

самооцінка

результату

професійний

саморозвиток

висока

самооцінка

потенціалу

Рис. 3.69. Вплив різновидів самооцінки на професійний саморозвиток

РОЗДІЛ 3

284

Механізми досягнення професіоналізму

в нерозривному зв’язку з особистісним

розвитком суб’єкта праці з’ясовує перспек-

тивна наука – акмеологія, яка спеціалізується

на вивченні закономірностей та механізмів розвитку людини

на етапі її зрілості. Згідно досліджень представників акмеології

А.О. Деркача, В.Г. Зазикіна, Н.В. Кузьміної, А.О. Реана та інших,

професіоналізм включає в себе професіоналізм особистості та

професіоналізм діяльності.

Професіоналізм особистості тлумачиться як якісна харак-

теристика суб’єкта праці, що відображає високий рівень роз-

витку професійно важливих і особистісно-ділових якостей,

адекватний рівень домагань, мотиваційну сферу і ціннісні орі-

єнтації, спрямовані на прогресивний розвиток фахівця. Про-

фесіоналізм діяльності – системна якість суб’єкта праці, що ві-

дображає високу професійну кваліфікацію та компетентність,

різноманітність ефективних професійних навичок і вмінь,

володіння сучасними алгоритмами і способами рішення про-

фесійних задач, що дозволяє виконувати діяльність з високою

продуктивністю.

Досягнення професійної зрілості, що поєднує професіоналізм

особистості та діяльності, можливе за умов дії акмеологічних

факторів:

високий

рівень про-

фесійної

мотивації

престиж

професійної

майстерності

Професіона-

лізм

особистості та

діяльності

потреба в

професійних

досягненнях

високий рівень

професійного

сприймання,

мислення та

уяви

високі осо-

бистісно-

професійні

стандарти

прагнення

до фахової

самореалі-

зації

Рис. 3.70. Акмеологічні фактори досягнення професіоналізму

Від грец. «акме» –

пік, вершина

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

285

Досягнення людиною середнього дорослого віку професіо-

налізму в фаховій діяльності сприяє підтриманню позитивної

Я-концепції, підвищує рівень самоповаги. Оскільки справжній

професіоналізм потребує постійного самовдосконалення, то

суб’єкт праці весь час знаходиться у саморозвитку.

Середній дорослий вік – це не тільки період

професійних досягнень та їх збереження, але

аналізу та оцінки трудової кар’єри, які прово-

кує криза середини життя. В зв’язку з старін-

ням і сімейними змінами здійснюється пере-

оцінка цінностей, яка видозмінює пріоритети.

Так, професійна діяльність впродовж ранньої

дорослості була головним засобом самореалізації чоловіків та

запорукою їх успішності. В середній дорослості багато чолові-

ків вже визначає головними цінностями родину та здоров’я,

а вже потім роботу, що спочатку здебільшого характерно для

жінок.

Дискомфорт та розчарування можуть викликати низь-

кі темпи кар’єрного просування, непривабливий зміст робо-

ти тощо. Невдоволення роботою загострюється, якщо вона

не дає перспективи достатнього матеріального забезпечення

старості.

Іноді внаслідок переоцінки професійної кар’єри відбуваєть-

ся зміна її напрямку. Кардинальна зміна роботи чи професії є

сильним стресогеном, так як адаптивні можливості психіки та

організму людини цього віку вже дещо обмежені. Втрата роботи

може позначитись на психологічному здоров’ї особистості, тим-

часово її дезорганізувати. Передчасний вихід на пенсію провокує

депресивні ознаки, особливо у чоловіків.

Ближче до середини віку в розгортанні професійного циклу

багатьох суб’єктів праці спостерігається досягнення «плато».

Професійне «плато» – зупинка у побудові кар’єри особистіс-

тю, стабільний період професійної діяльності зі збережен-

ням досягнутих надбань

Представники середнього дорослого віку зазвичай цінують

своє посадове місце, тому досягнення професійного плато до-

Кар’єра – чудова

річ, але вона нікого

не може зігріти в

холодну ніч.

Мерилін Монро

РОЗДІЛ 3

286

зволяє відпочити від напруження кар’єрних змін. Крім того,

п’ятдесятирічних працівників часто називають поколінням

керівників, так як багато хто з них досягнув стадії адміністру-

вання і може насолоджуватись своїми професійними здобутка-

ми. Однак, негативним аспектом професійного «плато» є спри-

ятливість особистості, яка в ньому перебуває, до професійної

стагнації.

Професійний аспект самореалізації не завжди здійснюється

лише в позитивному для особистості векторі. Негативними на-. Негативними на-

слідками для суб’єкта праці може стати формування професійних

деструкцій.

Професійні деструкції – поступово накопичувані стійкі

негативні зміни особистості суб’єкта праці та змісту і струк-

тури його діяльності

Прикладами таких професійних деструкцій є:

• синдром «емпатійної стомленості» ліка-

рів, які стають байдужими до страждань

хворих,

• синдром «асоціальної перцепції» праців-

ників правоохоронних структур, коли

кожна людина сприймається ними як

потенційний правопорушник,

• синдром «вседозволеності» у керівників,

які порушують етичні норми з підлегли-

ми, маніпулюють ними.

Причинами появи професійних деструкцій, як вважає ро-

сійський психолог Е.Ф. Зеєр, можуть бути як об’єктивні фак-

тори – несприятлива соціально-економічна ситуація, низький

імідж професії, складності фахової діяльності, так і суб’єктивні.

Зазвичай їх поєднання утворює сприятливий ґрунт для появи

професійних деструкцій, однак домінантою виступають саме

суб’єктивні фактори:

Педагогічна профе-

сія провокує цілий

«букет» деструк-

цій: владність,

авторитарність

й агресивність,

догматизм, кон-

сервативність та

лицемірство

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

287

невдалий

вибір

професії

професійне

старіння

суб’єкта праці

зниження

рівня інтелек-

ту паралельно

зростанню стажу

роботи

досягнення інди-

відуальної межі

професіоналізму

утворення

стереотипів

професійної

поведінки

стійке

емоційне

напруження

Рис. 3.71. Суб’єктивні фактори формування професійних деструкцій

Однією із розповсюджених в сучасних умовах форм професій-

них деструкцій є синдром професійного «вигорання».

Професійне «вигорання» – стійкий стан фізичного, емоцій-

ного та розумового виснаження суб’єкта праці, що супрово-

джується цинізмом та знеціненням професійних досягнень

Спочатку психологи вважали, що даний

феномен характерний для працівників, що

задіяні в соціальній сфері, надаючи допомо-

гу людям. Однак дослідження показали його

наявність у людей, що старанно працювали,

віддавали свої сили на здійснення практично

недосяжної мети і, природно, не мали бажа-

ного успіху.

Становище ускладнюється, якщо пред-

метом діяльності суб’єктів праці є складні

суспільні проблеми – насильство, зубожіння,

хвороби тощо, оскільки ці проблеми є хронічними. Для виник-

Вигорання може

настати у підле-

глих працівників

з низьким стату-

сом, неспроможних

відповісти на пога-

не обходження, від

якого вони страж-

дають на роботі.

Г.Крайг

РОЗДІЛ 3

288

нення та розгортання професійного «вигорання» характерна

типова динаміка:

повна віддача роботі,

надмірна завантаженість

виснаження

та розчарування

гнів і відчай через нереалізовані

сподівання й амбіції

знецінення роботи

та ігнорування

посадових обов’язків

Рис. 3.72. Етапи розгортання професійного «вигорання»

Професійне «вигорання» негативно впливає не тільки на про-

фесійну сферу особистості, а й ускладнює систему її близьких вза-

ємин. Якщо робота та професійні досягнення були першочерго-

вими пріоритетами особистості, то «вигорання» може спричинити

тривалу депресію. До причин цього явища відносять наступні:

• специфіка професійної діяльності – робота

з людьми, ненормований робочий день, ви-

сока стресогенність,

• надмірно високі запити та очікування від

кар’єри,

• ідеалістичні погляди на роботу та началь-

ство («якщо буду багато працювати, мене гідно

оцінять»),

• компенсація роботою сімейних невдач, за-

цикленість на ній.

Для профілактики даного синдрому необхідно навчитись ста-

вити реалістичні професійні та кар’єрні цілі, намагатися від-

межовувати свою роботу від інших напрямків життя, правиль-

но організовувати дозвілля, насичуючи його інтересами, які не

стосуються роботи.

Дослідження ви-

явили, що вчителі

початкової школи

мають вищий рі-

вень «вигорання»,

ніж їх колеги з осно-

вної та старшої

шкіл

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛІШАННЯ І ДОРОСЛОСТІ

289

Криза середнього дорослого віку

Приблизно в 53-56 років особистість середнього дорослого

віку переживає кризу. Після складної кризи середини життя

відбулася корекція базових цінностей, окреслились нові життєві

завдання і людина спрямувалась на їх досягнення. Наявність

далекої перспективи визначала сприймання зовнішнього світу.

Теперішня криза знову повертає погляд людини всередину себе,

в сутність свого «Я». Усвідомлення наближення кінця свого

існування викликає глибоку інвентаризацію життєвого досвіду

та цінностей. Потреба остаточно визначити пріоритети знову

стає актуальною. В ході інвентаризації особистість часто пе-. В ході інвентаризації особистість часто пе-

реживає жаль з приводу даремно витраченого часу, здійснює

корекцію поведінки, що буде визначати, як людина проведе

залишок життя.

Досвід переживання попередніх криз може сформувати типо-

ве ставлення до них, яке визначається індивідуальними особли-

востями людини. Психолог Т.М. Титаренко визначає ряд типових

ставлень до життєвої кризи:

• при ігнорувальному ставленні людина

ніби не помічає, не усвідомлює наявності та

суті кризи. Недооцінка проблеми, відмахуван-

ня провокує її ускладнення та втрату часу на

вирішення. Ілюзія благополуччя викликає соматизацію

проблеми;

• перебільшена паніка на фоні применшення своїх можли-

востей прискорює негативний розвиток подій. Тому при

перебільшувальному ставленні особистість суб’єктивно

ускладнює перебіг кризи, втрачаючи віру в себе та заци-

клюючись на неприємностях;

• реалістичність сприймання кризи доповнюється при де-

монстративному ставленні підкресленням для оточуючих

складності та унікальності несприятливих обставин. Осо-

бистість прагне таким чином перекласти відповідальність

на іншого або хоча б зменшити її, однак водночас пригні-

чує власне особистісне зростання;

• керуючись девізом «все під контролем», особистість з во-

люнтариським ставленням докладає надмірних вольових

Перехід на тілес-

ний рівень

РОЗДІЛ 3

290

зусиль, щоб співіснувати в кризі. Власну негнучкість лю-

дина подає як силу волі, твердість характеру;

• визнаючи неминучість кризового стану, особистість з про-

дуктивним типом шукає виходу з нього через засвоєння

нової конструктивної життєвої стратегії, аналізуючи по-

зитивні та негативні сторони скрутної ситуації.

ігнорувальне

перебільшувальне

демонстративне

волюнтариське

продуктивне

Рис. 3.73. Типи ставлень особистості до кризи за Титаренко

Якщо людина відмовляється реструктуризувати досвід та

цінності під час кризи, то почуття спаду переросте у почуття

покірності та нереалізованості.

Конструктивне подолання цієї кризи завершує досягнення

особистісної зрілості, що формує у людини почуття різниці між

розумом і мудрістю, гордістю та скромністю, кар’єрою і продук-

тивною працею, товаришами та друзями, існуванням і життям.

Відновлення сил внаслідок розв’язання кризи дозволить втілити

життєву енергію у справді суттєві речі.

Крім означеної вище вікової кризи, людина середнього дорос-

лого віку може зіштовхнутись з мотиваційною кризою. Особис-

тість, що втратила родину чи батьків, які складали сенс її жит-

тя, потрапляє в ситуацію безцільності свого існування, втрати