Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

791

У працях М. Хаммера стверджується, що реінжиніринг передбачає фун-

даментальне перетворення трудової діяльності, менеджменту, підприємства.

Всі працівники повинні перетворитися на самокерованих професіоналів, а ме

неджери мають стати господарями процесів, наставниками і лідерами. Таким

чином організації перетворяться на гнучкі утворення, які не відчувають обме-

жень і повністю орієнтовані на постачання цінностей споживачам.

Фахівці менеджменту, критики концепції реінжинірингу, яку активно

пропагував М. Хаммер, зазначають її негативні сторони:

• необхідність жорсткого придушення опору змінам з боку персоналу;

• грубий економізм (М. Хаммер стверджує, що матеріальна винагорода —

це єдиний реальний стимул), який формує вузьке, агресивне і націлене

на жорстоку конкуренцію бачення проблем організації та суспільства;

• виникнення стресів і особистих проблем у персоналу в процесі реінжині-

рингу організації;

• недостатнє урахування людського фактора у процесі реінжинірингу.

Хаммурапі

Хаммурапі — правитель Вавилону (1792–1750 до н. е.) з Аморейської ди-

настії. Один із найвеличніших володарів Давнього Сходу, за царювання якого

давньовавилонське царство досягло розквіту і який об’єднав під своєю владою

практично все Межиріччя. Продовжуючи завойовницьку політику свого бать-

ка Синмубаліта, який прагнув встановити контроль над іригаційною систе-

мою та землями, розташованими південніше Вавилону, Хаммурапі успішно

воював з правителем Ларси Риле-Сіном, захопив міста Урук, Іссин, але зму-

шений був укласти мир. Він переміг еламітів, підкоривши північніше від Ва-

вилонії царство Марі, та завоював місто Ашшур — центр могутньої в майбут-

ньому держави. Створена ним імперія, проіснувала майже два століття.

Хаммурапі був не лише великим полководцем, а й енергійним політичним

діячем. Енергія і політична мудрість царя сприяли зміцненню центральної

влади: було встановлено жорсткий державний контроль над торгівлею, упо-

рядковано збирання податків, здійснено судову реформу. Цар підпорядкував

своїй владі храмові господарства і жерців. Приділяв велику увагу будівниц-

тву нових храмів і відновленню старих, спорудженню зрошувальних каналів.

За часів його царювання багато було зроблено у сфері астрономії та календа-

ря, математики і писемності. Його ім’я збереглось у віках передусім завдяки

викарбуваному на базальтовому стовпі кодексу законів із 282 статей, що

зберігся до наших днів. Правові норми, що ґрунтувалися на звичаєвому праві,

застосовували і до царювання Хаммурапі, але у систематизованому вигляді,

доповнені законодавчою практикою самого правителя, вони з’явилися лише

наприкінці правління Хаммурапі. Норми права його кодексу були практично

вільні від релігійного впливу. За своїм змістом і рівнем розвитку тогочасної

юридичної думки ці закони були значним кроком уперед порівняно з давні-

шими шумерськими та аркадськими правовими пам’ятками.

Хікс Джон Річард

Джон Річард Хікс (1904–1989) — відомий англійський економіст, лауреат

Нобелівської премії (1972).

Народився у м. Воріка, навчався у Кліфтон-коледжі, згодом — у Бейліол-

коледжі (Оксфорд). Спершу спеціалізувався з курсу математики, а відтак за-

792

цікавився економікою. У 1926–1935 рр. викладав у Лондонській школі еко-

номіки; у 1928–1931 опублікував у журналі “Економіка” кілька статей,

присвячених умовам формування заробітної плати у будівництві, теоретич-

ним концепціям, в яких існування прибутку виводиться з невизначеності, що

характеризує операції підприємця та ін. У 1932 р. йому було присвоєно вче-

ний ступінь доктора природничих наук.

Перша його праця “Теорія заробітної плати” (1932) засвідчила інтерес уче-

ного до загальних теоретичних проблем, передусім до теорії вартості. Автор

вважав, що теорія визначення заробітної плати за вільного ринку є окремим

випадком загальної теорії вартості. Єдиний фактор, який порушує вільну

взаємодію ринкових сил, — діяльність професійних спілок робітників і служ-

бовців. Розроблена ним модель визначення заробітної плати, в якій ставки

оплати праці визначаються перетином “кривої поступок” підприємців і “кри-

вої опору” профспілок, широко використовується у західних навчальних

посібниках. У цій праці застосовано низку аналітичних прийомів, які згодом

стали загальноприйнятими в економічній літературі Заходу. Зокрема, роз-

глядаючи зміни в розподілі доходів, Хікс пов’язує їх з процесами заміщення

між працею і капіталом і висловлює міркування щодо можливості еластич-

ності такого заміщення. Характеристики еластичності цього заміщення тепер

використовують у теорії виробничих функцій; вони відіграють істотну роль у

сучасних західних теоріях розподілу доходів.

Значного поширення набуло визначення вченим “нейтральності” техніч-

них нововведень. Працюючи в Лондонській школі економіки, він надрукував

у журналі “Економіка” статтю “Ще раз про теорію вартості” (1934), в якій

зробив спробу переглянути попередні формулювання теорії корисності та сис-

темно викласти деякі співвідношення між доходом, попитом і цінами, що роз-

глядалися в макроекономічній теорії.

На сучасну постановку питання про формування купівельної сили грошей

істотний вплив мала його стаття “Пропозиція про спрощення теорії грошей”

(1935), в якій констатується, що спроби застосування принципів граничного

аналізу до грошей були безрезультатними і що в цій галузі, як і раніше, пот-

рібна “маржинальна революція”. Ці невдачі пояснювалися, на думку Хікса,

тим, що корисність грошей у працях його попередників пов’язувалася з попи-

том на товари, які купують за гроші, а не попитом на касові залишки. Він за-

пропонував застосувати до грошей загальну теорію вибору. В схемі Хікса гро-

ші є одним із рядових елементів набору (чи портфеля) різних активів, якими

оперують особи у процесі своєї господарської діяльності. Різні зовнішні зміни

економічної ситуації призводять до порушень у структурі цього набору, зок-

рема досягнутого раніше “портфельного балансу”. Завдяки їм змінюється та-

кож попит на різні елементи портфеля: цінні папери, товари, касові залишки.

Шкала граничних оцінок, що формується у процесі пошуку оптимальних

комбінацій, визначає у підсумку відносну цінність кожного окремого активу,

в тому числі й купівельну силу грошової одиниці.

У 1935 р. Хікс перейшов на наукову роботу: три роки працював у Гонвіленд

Кіз-коледжі в Кембриджі, а з 1938 — професором політичної економії Ман-

честерського університету. Цей період був плідним у його дослідницькій

діяльності. Пильну увагу він приділяв теорії Дж. Кейнса. Праця Кейнса “За-

гальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” (1936) спричинила тривалу по-

793

леміку між ними. У 1936 р. було опубліковано статтю-рецензію Хікса “Теорія

зайнятості Кейнса”, у 1937 — працю про співвідношення нової концепції

Кейнса і класичної економічної теорії. Дж. Хікс одним із перших західних те-

оретиків висунув ідею “синтезу” кейнсіанської і неокласичної моделей.

У статті “Кейнс і “класики”: пропонована інтерпретація” він уперше вжив

термін “неокласичний синтез” на позначення об’єднання кейнсіанської та нео-

класичної теорій в одну теоретичну систему і піддав критиці претензії Кейнса

на створення “загальної” моделі економічного зростання, зазначаючи, що за-

гальна теорія — це дещо більш ортодоксальне з огляду на те, що істина —

ближче до “класичної” моделі.

Дж. Хікс запропонував спрощену схему відтворювального процесу, що пе-

редбачає розгляд двох кривих, одна з яких характеризує рівноважні співвід-

ношення між обсягом сукупного продукту (доходу) і позичковим відсотком у

грошовій сфері, а друга — аналогічні співвідношення на ринку капіталу. Пе-

ретин цих кривих визначає рівноважні розміри доходу. Ця схема “добудо-

вувала” логічні зв’язки, які не розвинув Кейнс. Модель Хікса є суттєвим

внеском в економічну теорію.

У 1939 він опублікував свою головну працю “Вартість і капітал”, що стала

класичною, присвячену теорії вартості. У 1972 р. Хіксу і відомому економісту

К. Ерроу за піонерний внесок у теорію загальної економічної рівноваги і в тео-

рію добробуту було присуджено Нобелівську премію. У праці “Вартість і капі-

тал” уперше після англійського економіста А. Маршалла Хікс зробив спробу

системного аналізу основних засад неокласичної теорії. Однією з найважливі-

ших його заслуг є розроблення основ сучасної теорії загальної рівноваги. Вив-

чаючи систему загальної рівноваги, він прагнув виділити передусім проблему

стійкості аналізованої економічної структури. Зміни в системі цін, на його

думку, мають визначатися умовами стабільної рівноваги всієї системи. Хікс

показав, що припущення про незмінну граничну корисність грошей (ігнору-

вання ефекту доходу) унеможливлює точне визначення справжніх розмірів

споживчого надлишку після зміни цін. Поняття споживчого надлишку вжито

й у теорії державних фінансів, зокрема для вивчення проблем оподаткування.

Вчений довів, що непрямі податки (акцизи) за всіх інших рівних умов за-

подіюють більші збитки їх реальним платникам, ніж еквівалентна сума пря-

мого подохідного податку, оскільки непрямі податки поглинають і частину

споживчого надлишку.

Щодо розроблення моделей загальної рівноваги Дж. Хікс успішно розви-

нув неокласичну теорію оптимальної поведінки споживачів і конкуруючих

фірм: функції ринкового попиту і пропозиції відповідали вихідним передба-

ченням про поведінку учасників господарського процесу. Він також започат-

кував розроблення теорії стійкості конкурентної економіки. Працюючи над

книгою “Вартість і капітал”, ґрунтовно вивчив дослідження засновника ук-

раїнської економіко-математичної школи Є. Слуцького і наголошував, що

саме він є фундатором основного рівня вартості, який показує, як зміна ціни

певного товару впливає на попит індивіда на інший товар. Цей вплив Хікс на-

звав ефектом доходу і відповідно ефектом заміщення. Його праця “Суспіль-

ний лад: вступ до економічної теорії” (1945) стала популярним навчальним

посібником в англійських і американських університетах.

794

У роки Другої світової війни Дж. Хікс у співавторстві з дружиною У. Хікс і

англійським економістом Л. Ростесом опублікував книгу “Оподаткування

воєнного багатства” (1941), у співавторстві з У. Хікс — “Критерії витрат міс-

цевих органів влади” (1943) і “Тягар податків, які стягуються у Великобри-

танії місцевими органами влади” (1945), в яких розглядалися найгостріші

питання функціонування місцевих бюджетів Англії в умовах воєнної еконо-

міки.

З 1946 р. працював у Оксфорді — спершу науковим співробітником На-

філд-коледжу, а з 1952 р. до виходу у відставку в 1965 — професором політич-

ної економії в місцевому університеті. У 50–60-х роках поєднував науково-

викладацьку діяльність з практичною роботою економіста. В цей період знову

звернувся до питань економічної теорії, зокрема теорії вартості, та характе-

ристики природи капіталу (“Розвиток теорії торгового циклу” (1950), “Пере-

гляд теорії попиту” (1956), “Капітал та економічне зростання” (1965)). У “Те-

орії економічної історії” (1960) учений застосував свої напрацювання з

проблем макроекономіки для аналізу економічної дійсності (з ретроспектив-

ними ракурсами про стан економіки багатьох країн). Він акцентував увагу на

історичній послідовності подій, завдяки яким поширення нової технології зу-

мовило економічне зростання. У процесі його вивчення з’ясував умови, за

яких забезпечується стан динамічної рівноваги і уможливлюється визначен-

ня її максимального темпу.

Глибокому аналізу проблем підвищення цін у повоєнній капіталістичній

економіці присвячена його праця “Нариси про світову економіку” (1959), в

якій найбільш повно викладено теоретичну концепцію сучасної інфляції Xік-

са. Ця концепція згодом привернула увагу вчених, оскільки в 70-х роках у

капіталістичних країнах значно прискорився процес підвищення цін, інфля-

ція стала предметом теоретичних дискусій. Хікс виявив тенденцію до одно-

часного зростання цін і безробіття. Це нове явище він розкрив у праці “Еконо-

мічні перспективи. Нові нариси про гроші і господарське зростання” (1977).

Викладаючи теорію грошей, значну увагу приділив змінам у механізмі внут-

рішніх і міжнародних грошових розрахунків у 70-х роках, зокрема впливу

цих змін на рух цін.

Суттєвим внеском Хікса у сучасну теорію грошей є його праця “Критичні

нариси з теорії грошей” (1967). Сумістивши два графіки, що характеризують

стан рівноваги на товарному і грошовому ринках, учений отримав їх пере-

тин — “хрест Хікса”, який відображає квінтесенцію “неокласичного синте-

зу”, є основою інтерпретації кейнсіанства як теорії депресивної економіки, як

поодинокого випадку більш загальної теорії — “неокласичного синтезу”, яку

можна розвинути на основі поєднання кейнсіанської та неокласичної теорій.

У 1947 р. свої погляди на проблеми кейнсіанства вчений виклав у праці

“Криза економічної теорії Кейнса”. Особливості економічної ситуації постій-

но привертали увагу Хікса. У 80-х роках він переглянув характеристики

тимчасової рівноваги (“Методи динамічної економіки” (1985)).

Дж. Хікс — автор понад 20 наукових праць і кількох десятків статей. Він

член Британської, Шведської королівських академій наук, Італійської націо-

нальної академії наук, Американської академії наук і мистецтв. У 1960–

1962 рр. його було обрано президентом Королівського економічного товарист-

ва. Він — почесний професор Оксфордського університету, йому присвоєно

795

почесні вчені ступені багатьох університетів. За значні заслуги Дж. Р. Хікса і

Я. Тінбергена Європейська економічна асоціація в 1991 р. заснувала медаль

Хікса–Тінбергена, якою щодва роки нагороджують економістів, видатні пра-

ці яких опубліковано в “Європейському економічному огляді”.

Черч Гамільтон

Гамільтон Черч (1866–1936 рр.) — представник американської школи на-

уки про управління.

Основні теоретичні висновки досліджень Г. Черча викладено в його праці

“Основи управління виробництвом”. У вступі до неї він зазначає, що багато

гірких наслідків мало часте порушення в процесі організації фабрик всіх ос-

новних принципів адміністрування. Нерідко доводиться бачити слабкі й не-

рентабельні підприємства, які могли б розвиватися і давати блискучі ре-

зультати. Цих проблем, на думку Г. Черча, можна було б уникнути, якби

організатори виробництва складали та координували елементи підприємства,

будуючи його як живий організм.

Основним надбанням Г. Черча є розгляд функціональних засад управлін-

ня. Він стверджував, що “загальна мета виробництва реалізується шляхом

синтезу п’яти органічних функцій, наявних в усіх галузях промисловості,

хоча співвідношення між ними дуже варіює. Цими органічними функціями

є: проектування (design), облік (comparison), оперування (operation), облад-

нання (equipment), розпорядництво (control). Мистецтво управління виробни-

чим підприємством, на його думку, має дві складові: перша — визначення ор-

ганічних функцій, їх найвигідніших пропорцій; друга — правильний аналіз.

Основою кожного адміністративного акту є певна мета чи бажання щось

зробити. Дослідження роботи виробничої адміністрації свідчить, що вона

спрямована на виконання п’яти чітко розрізнюваних видів завдань або цілей,

і ця відмінність є вичерпною, тобто у виробництві не може бути жодної мети

або завдання, які не могли б бути віднесені до одного з цих п’яти видів.

Кожній із п’яти специфічний цілей мусить відповідати особливий апарат,

що має завданням досягнення цієї мети й втілення її в життя. Тому кожну

таку мету треба розглядати як точне вираження особливої органічної функції

через проектування, яке приписує; обладнання, яке створює необхідні фізич-

ні умови; розпорядництво, яке специфікує завдання й наказує; облік, який

вимірює, фіксує та зіставляє; оперування, яке працює (виконує).

Розглядаючи організацію виробництва, Г. Черч визначає етапи практичної

побудови організаційних функцій. Так, на його думку, виконання функції

проектування поділяється на такі етапи: організування, аналіз машин, роз-

поділ праці, координування робіт, економія праці, вибір матеріалу, специфі-

кація робочих прийомів, організація виробничої частини відділу проекту-

вання, координування зусиль, розроблення стандартів, заохочення праці.

Реалізація функції устаткування спрямована на визначення необхідних

видів обладнання та їх продуктивності. Вона також виконується поетапно і

передбачає: установку обладнання, узгодження зусиль, економію зусиль, на-

громадження досвіду, заохочення зусиль.

Щодо реалізації функції обліку успіх керівника підприємства залежить від

таких трьох обставин: правильного виділення тих фактів, що дійсно мають іс-

тотне значення; точності документації та правильного викладу цих фактів;

796

доцільних дій, що ґрунтуються на визначенні цих фактів. Упровадження

функції обліку передбачає нагромадження досвіду, поділ зусиль, заохочення

зусиль.

Функція розпорядництва, на думку Г. Черча, повинна розглядатися з двох

боків — настановлення та адміністрування. Настанови створюють певну схе-

му обов’язків, адміністрація добирає людей, які повинні виконувати ці

обов’язки, і примушує їх працювати.

У роботах Г. Черча розглядається відділ планування, напрями його діяль-

ності. Він зазначає, що плановий початок будь-якої діяльності є початком пе-

редбачення. Специфічною особливістю планування є те, що воно регулює від-

носини між речами ще до виникнення цих відносин. Наголошує на тому, що

основний принцип будь-якої системи планування полягає в тому, щоб не уск-

ладнювати справу більше, ніж того потребують конкретні обставини.

На відміну від інших американських вчених, які доводили свої наукові до-

слідження до конкретних пропозицій щодо поліпшення організації праці на

певних ділянках виробництва, Г. Черч вивчав та формулював найзагальніші

принципи управління промисловим підприємством.

Щокін Георгій Васильович

Георгій Васильович Щокін (нар. 1954) — відомий український учений у

галузі психології, соціології, освіти та управління, засновник і президент

Міжрегіональної Академії управління персоналом, Міжнародної кадрової

Академії, громадський діяч.

Трудову діяльність розпочав у 1971 р., працював соціологом, начальником

відділу кадрів виробничого об’єднання “Електроприлад” (1980–1984); заступ-

ником начальника главку Мінбудматеріалів України з питань праці, кадрів та

побуту; заступником директора Республіканського центру з працевлаштуван-

ня, перенавчання та профорієнтації населення Держкомпраці УРСР (1985–

1989). Захистив кандидатську дисертацію із соціальної психології у Київсько-

му державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (1989). Був засновником і

директором Київського науково-впроваджувального центру “Кадри”, ректором

народного університету працівників кадрових служб та соціального розвитку

(1989–1990), Всесоюзного заочного університету управління персоналом

(з 1994 — Міжрегіональна Академія управління персоналом — МАУП).

Г. Щокін — автор понад 300 монографій, навчальних посібників, курсів

лекцій, науково-популярних праць з психології, педагогіки, соціології управ-

ління, кадрового менеджменту, релігієзнавства, культурології тощо. Широке

визнання вченому забезпечили фундаментальні монографічні праці, зокрема:

“Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведе-

нию”. (1995); “Теория социального управления” (1996); “Организация и пси-

хология управления персоналом” (2002); “Основы кадрового менеджмента”

(1991); “Социальная теория и кадровая политика” (2000) та ін.

Г. Щокін — ініціатор та організатор підготовки низки проектів державних

програм, концепцій управління суспільством, що трансформується, реаліза-

ції соціальної, освітньої, кадрової політики. Він — активний суспільний діяч,

публіцист, перу якого належать десятки статей на актуальну суспільно-полі-

тичну, духовну тематику. В 1997 р. Г. Щокіну було присуджено вчений

ступінь доктора соціологічних наук із соціології управління. Він є також док-

797

тором філософії в галузі ділового адміністрування (1996), доктором освіти

(2004), професором богослов’я, соціології та управління персоналом, почес-

ним професором і доктором багатьох університетів зарубіжних країн, дійсним

і почесним членом кількох наукових академій, заслуженим працівником на-

родної освіти України (1998), “Відмінником освіти України” (1999), нагоро-

джений багатьма громадськими, міжнародними та церковними відзнаками.

Як теоретик і практик, Г. Щокін зробив вагомий внесок у науку управлін-

ня та предметне, практичне втілення в життя інноваційних моделей управ-

ління освітою і наукою, соціальною сферою, посттоталітарним суспільством,

що модернізується на засадах демократії, національної державності, високої

духовності та моралі.

Якокка Лі

Лі Якокка (нар. 1924) — видатний американський менеджер італійського

походження, якого є всі підстави називати найкращим. Багато фахівців у

сфері менеджменту вважають його “Менеджером ХХ ст.”

Народився 1924 р. у сім’ї італійських емігрантів, які ще у 1902 р. приїха-

ли до Америки у пошуках щастя й долі. Не маючи ніякого капіталу, крім під-

приємницького таланту і великої жаги побудувати власний добробут, члени

цієї родини стали успішними бізнесменами.

Ще у шкільні роки Лі Якокка працював у дилерській структурі автомо-

більної компанії Форда, в якій служив потім понад 30 років, останні шість —

на посаді її президента. У 1978 р. був понижений у посаді й, бажаючи довести

несправедливість цього рішення, прийняв пропозицію конкурента Форда —

автомобільної компанії “Крайслер”, яка наприкінці 70-х років виявилась на

межі банкрутства, і 1979 р. став її президентом.

Завдяки своєму професіоналізму (прийняттю низки геніальних неординар-

них рішень, величезній популярності у ділових, профспілкових та урядових

колах США того часу, Якокка на посаді головного керівника врятував ком-

панію від повного краху. Через кілька років вона “відродилась з попелу”, по-

чала отримувати прибутки і впевнено рухатись до успіху, зайняла свою нішу

на ринку, а Лі Якокка набув світового визнання.

Оцінюючи свій життєвий шлях в автобіографічній книзі “Кар’єра мене-

джера” (1991), що стала кращим діловим бестселером наприкінці ХХ ст., ав-

тор зазначає, що такого успіху він не досяг би ніколи, якби свого часу його не

розлучили з рідною компанією за сумнівних причин і обставин. Проявивши

волю, порядність і мужність, помножені на професіоналізм і досвід, Лі Якок-

ка переміг не лише самого себе, а й своїх опонентів.

798

СПиСоК ВиКоРиСтаної

та РеКомендоВаної літеРатуРи

1. Алексеев А., Пигалов В. Деловое администрирование на практике: инстру-

ментарий руководителя. — М.: Технол. шк. бизнеса, 1994.

2. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. — М.: Прогресс, 1985.

3. Алексеева М. Планирование деятельности фирмы. — М.: Финансы и ста-

тистика, 1997.

4. Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту / За ред. Е. В. Мних. —

Львів: Світ, 1995.

5. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер, 1999.

6. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика,

1989.

7. Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э. М. Короткова. — М.:

иНФРА-М, 2000.

8. Антикризисный менеджмент / Под ред. А. Г. Грязновой. — М.: ТАНДЕМ,

ЭКМОС, 1999.

9. Балабанов И. Т. инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. —

СПб.: Питер, 2001.

10. Балабанова Л. В., Германчук А. М. Комерційна діяльність: маркетинг і ло-

гістика: Навч. посіб. — К.: Професіонал, 2004.

11. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. Р. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-

бланш, 2001.

12. Баскаков А. Я., Туленков Н. В. Методология научного исследования: Учеб.

пособие. — 2-е изд., испр. — К.: МАУП, 2004.

13. Беннет Р. Секреты эффективного управления. — М.: Лори, 1999.

14. Бех І. Д. Виховання особистості: Навч.-метод. посіб. Т. 2. Особистісно

орієнтований підхід: науково-практичні засади. — К.: Либідь, 2003.

15. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: АБУ,

2002.

16. Бланк И. А. инвестиционный менеджмент: Учеб. курс. — К.: Ника- Центр;

Эльга-Н, 2001.

17. Бланк І. О. Інвестиційний менеджмент: Опорний конспект лекцій /

І. О. Бланк, Н. М. Гуляєва. — К.: КДТЕУ, 1999.

18. Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. — СПб.: Питер, 1999.

799

19. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента (The Essence of Strategic

Management) / Пер. с англ. Л. Г. Зайцева. — М.: Банки и биржи; ЮНиТи,

1997.

20. Бочаров В. В. инвестиционный менеджмент. — СПб.: Питер, 2002.

21. Боярська З. І. Міжнародне комерційне право: Навч. посіб. — К.: КНЕУ,

2001.

22. Брасс А. А. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — Минск: иП «Экоперс-

пектива», 1999.

23. Брэддик У. Менеджмент в организации. — М.: иНФРА-М, 1997.

24. Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента / Пер. с англ. под ред. Ю. Н. Кан-

туревського. — СПб.: Питер, 1999.

25. Вайсбурд В. А. Организация оплаты труда в странах с развитой экономи-

кой. — Самара, 1996.

26. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. —

К.: ЦУЛ, 2003.

27. Васильков В. Г. Організація виробництва. — К.: КНЕУ, 2003.

28. Ватман А. Стратегия маркетинга: 10 шагов к успеху. Стратегия менедж-

мента: 5 факторов успеха: Пер. с нем. — М.: Экономика; интерэксперт,

1995.

29. Вершигора Е. Е. Менеджмент. Учеб. пособие. — М.: иНФРА-М, 1993.

30. Веснин В. Р. Основы менеджмента. — М, 1996.

31. Веснин В. Р. Практический менеджмент персонала. — М.: Юристъ,

1998.

32. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. — М.,

1990.

33. Виноградський М. Д., Виноградська А. М., Шкапова О. М. Менеджмент

в організації: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. — К.: КОНДОР,

2004.

34. Виссема Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство: Возмож-

ности для будущего процветания: Пер. с англ. — М.: Финпресс, 2000.

35. Виссема Х. Менеджмент в подразделениях фирмы (предпринимательс-

тво и координация в децентрализованной компании): Пер.с англ. — М.:

иНФРА-М, 1996.

36. Виханский О. С. Стратегическое управление: Учебник. — 2-е изд., пере-

раб. и доп. — М.: Гардарики, 1998.

37.

Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд. — М.:

Гардарики, 1998.

38. Виханский О. С., Наумов А. И. Практикум по курсу “Менеджмент” / Под

ред. А. и. Наумова. — М.: Гардарики, 1999.

39. Вітвіцька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Метод. посіб. — К.: ЦУЛ,

2003.

40. Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч.

посіб. — К.: КНЕУ, 1997.

41. Вовчак І. С. Інформаційні системи та комп’ютерні технології в менедж-

менті: теоретичні положення, приклади використання, методичні реко-

мендації по впровадженню: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

42. Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. — К.: КНЕУ,

1998.

800

43. Воробьев Б. М., Локтев З. Э., Плетень Ю.И. Основы коммерческой деятель-

ности: Учеб. пособие. — 2-е изд., стериотип. — К.: Европ. ун-т, 2004.

44. Гвишиани Д. М. Организация и управление. — М.: Наука, 1972.

45. Герчикова И. Н. Менеджмент: Практикум; учеб. пособие для вузов. — М.:

Банки и биржи; ЮНиТи, 1998.

46.

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — М.: Банки и биржи, 1995.

47. Гибсон Д. Л., Иванцевич Д. М., Донелли Д. Х. Организации: поведение,

структура, процессы: Пер. с англ. — 8-е изд. — М.: иНФРА-М, 2000.

48. Гірняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: Теоретичні основи і прак-

тикум: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти. — К.: Магнолія плюс;

Львів: Новий світ. — 2000; 2003.

49. Глухов В. В. Основы менеджмента. Учеб.-справ. пособие. — СПб.: Спец.

лит., 1994.

50. Голубков Е. П. Маркетинговые исследования: теория, методология, прак-

тика. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финпресс, 2000.

51. Гордієнко І. В. Інформаційні системи і технології в менеджменті: Навч.-

метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.:

КНЕУ, 2003.

52. Градов А. П. Стратегия экономического управления предприятием. —

СПб.: СПбГТУ, 1993.

53. Гринев В. Ф. инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — 2-е изд., сте-

реотип. — К.: МАУП, 2001.

54. Гусина В. Н. О моделях механизма мотивации трудовой деятельности в ус-

ловиях рыночной экономики. — К., 1996.

55. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. — СПб.: Питер, 2001.

56. Даниелс Дж., Радеба Ли X. Международный бизнес. Внешняя среда и де-

ловые операции: Пер. с англ. — М.: Дело Лтд, 1994.

57. Дафт Р. Л. Менеджмент. — СПб.: Питер, 2000.

58. Десслер Гари. Управление персоналом: Учеб пособие для студентов / Пер.

с англ. под ред. Ю. В. Шлемова. — М.: БиНОМ, 1997.

59. Дмитренко Г. А. Мотивация и оценка персонала: Учеб. пособие /

Г. А. Дмитренко, Е. А. Шарапатова, Т. М. Максименко. — К.: МАУП,

2002.

60. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: целевое управление персо-

налом организаций: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. — К.: МАУП, 2002.

61. Дойль Я. Менеджмент: стратегия и тактика. — СПб.: Питер, 1999.

62. Друкер П. Ф. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы: Пер. с

англ. — М.: Экономика, 1992.

63. Друкер П. Ф. Управление, нацеленное на результаты: Пер. с англ. — М.:

Технол. шк. бизнеса, 1994.

64. Друкер П. Ф. Эффективный управляющий. — М.: Бук Чембер интернэш-

нл, 1994.

65. Друкер П. Ф. Задачи менеджмента в ХХI веке: Пер. с англ.: Учеб. посо-

бие. — М.: Вильямс, 2001.

66. Егоршин А. П. Управление персоналом. — Н. Новгород: НиМБ, 1997.

67. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. / І. І. Циги-

лик, С. О. Кропельницька, О. І. Мозіль, І. Г. Ткачук. — К.: ЦНЛ, 2004.

68. Економіка підприємств: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.:

КНЕУ, 2000.