Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

291

Створення системи безпеки і співпраці в Європі пов’язане з безліччю труд-

нощів. Донині не сформовано такої моделі європейської безпеки, яка задо-

вольняла б всіх авторів, фахівців і менеджерів у цій сфері. Проблема розроб-

лення майбутніх моделей міжнародного економічного порядку, міжнародної

та європейської безпеки може розглядатися щодо ролі та значення в цьому

питанні окремих держав, інтереси яких будуть реалізовані певною моделлю

менеджменту безпеки. Це стосується тільки найважливіших держав, що ре-

ально формують систему європейської безпеки. Менеджмент міжнародної єв-

ропейської безпеки у своєму розвитку повинен базуватися на таких моделях:

загальноєвропейська, атлантична, західноєвропейська, взаємодія існуючих

структур та їх координація, система суверенних держав і певна багатополяр-

ність. Незалежно від концепцій, моделей і пропозицій взаємовідносин між єв-

ропейськими державами менеджмент безпеки повинен ефективніше стиму-

лювати культуру співпраці.

Менеджмент національної безпеки. Діючий політичний режим в конкрет-

ній державі теоретично і практично формує систему безпеки. Менеджмент

безпеки за авторитарного режиму спрямований на карально-репресивні мето-

ди управління. Демократичний режим орієнтує менеджмент безпеки на ре-

алізацію загальнолюдських цінностей і узгодження інтересів особи, суспільс-

тва і держави.

Менеджмент національної безпеки повинен формувати оптимальну сис-

тему державно-політичних інститутів з ефективним координуванням і роз-

поділом функцій владних структур. Зокрема, в Україні ці завдання було

покладено на Раду національної безпеки України, яка була створена в липні

1992 р. Указом Президента України. Статус Ради національної безпеки, її

місце в системі державних органів України постійно змінювалися, що по-

требувало розкриття сенсу, змісту, складових і функцій безпеки, її внутріш-

ніх і зовнішніх параметрів і критеріїв. У Статуті ООН поняття “безпека” зга-

дується 28 разів, проте його зміст не розкрито. Це є додатковою ознакою

того, що в існуючій взаємообумовленості безпеки і політичного режиму або

“зони їх взаємного покриття” вони завжди матимуть національно-держав-

ний характер [71].

Розподіл функцій і положень у сфері національної безпеки і оборони між

державними органами визначено в 1996 р. Конституцією України. Концепцію

(основні засади державної політики) національної безпеки України сформу-

льовано в 1997 р., визначено принципи і стратегічні завдання для формуван-

ня і здійснення державної політики національної безпеки. Це і сьогодні є під-

ставою для ефективного розвитку менеджменту національної безпеки, тобто

розроблення, уточнення і реалізації законодавчої бази, підготовки доктрин,

стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у всіх сферах національ-

ної безпеки.

За час існування Ради національної безпеки і оборони України, її апарату і

науково-дослідних структур було чітко визначено наприкінці 2005 р. ті її на-

прями в політиці та менеджменті національної безпеки, які вже стали або ста-

нуть об’єктом їх постійної уваги:

• проблеми державотворення і нормотворення, тобто аналіз ефективності

функціонування окремих одиниць державного механізму;

292

• проблеми функціонування національної економіки, а також окремих

галузей і напрямів господарського комплексу країни, наприклад у сфе-

рах енергетики, фінансів, транспорту тощо;

• обороноздатність країни і військово-технічна політика;

• боротьба із злочинністю і діяльність правоохоронних відомств;

• регіональні проблеми, зокрема енергетичні питання, ситуація в Авто-

номній Республіці Крим;

• питання інформаційної політики, зокрема конкретні заходи, спрямо-

вані на посилення менеджменту і управління процесами в інформацій-

ному просторі України;

• розвиток науки, науково-технічної та інноваційної політики;

• зовнішньополітичні питання — традиційна складова політика націо-

нальної безпеки.

Необхідно особливо зазначити, що до сфери менеджменту національної

безпеки входять також питання економічної безпеки. Нормативно-правовою

базою для менеджменту національної безпеки є такі основні Закони України:

“Про службу безпеки України”, “Про Збройні Силі України”, “Про прикор-

донні війська України”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх

справ України”, “Про цивільну оборону України” та ін.

Менеджмент безпеки життєдіяльності підприємств. Економіка перехідно-

го періоду змушує менеджерів вищої ланки, керівників підприємств і окре-

мих громадян по-новому розглядати проблему безпеки життєдіяльності під-

приємств і конкретних фізичних осіб, замислитися над способами мінімізації

втрат. Найбільшу небезпеку для життєдіяльності підприємств становить

нестабільність економічної політики держави, потім втрати від надзвичайних

ситуацій природного і технологічного характеру, протиправних дій кримі-

нальних структур і недобросовісна конкуренція.

При організації менеджменту безпеки життєдіяльності підприємств слід

враховувати, що втрати від недобросовісної конкуренції зумовлені можливос-

тями та ефективністю боротьби з промислово-економічним шпіонажем, неза-

конним використанням товарних знаків, заходами захисту від фізичної дії на

фахівців та іншими чинниками. Організація менеджменту повинна дати мож-

ливість знайти правильне співвідношення між вірогідними втратами і допус-

тимою величиною витрат для запобігання їм або мінімізації.

Менеджмент безпеки життєдіяльності підприємств, спираючись на Закон

України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, повинен зосередити

увагу і зусилля в таких напрямах попередження, локалізації та ліквідації на-

слідків недобросовісної конкуренції за видами:

• корупція, використання державних контрольних органів, як караль-

них — 45 %;

• антиреклама, інформаційні диверсії, підрив репутації конкурента —

39 %;

• технологічне і виробниче шпигунство, копіювання ділових ідей, тех-

нологій, товарів, використання чужих товарних знаків і упаковки —

29 %;

• порушення закону, реалізація контрабандного товару, неоподатковува-

ного митом, — 17 %;

• спеціальне розорення неплатежами або затримкою виплат — 10 %;

293

• фізичний тиск, рекет — 10 %;

• укладання монопольних угод — 8 %;

Розрахунки свідчать, що для досягнення 50 % ефективної безпеки жит-

тєдіяльності підприємств (при вірогідності загальної загрози за середньоста-

тистичними даними, яка приблизно відповідає майновим загрозам крупному

промисловому підприємству в діапазоні 10–20 %) допустимі витрати на за-

хист повинні досягати 10 % доходів. Для забезпечення захисту з ефективніс-

тю 90 % за тих самих умов необхідно витрачати до 15–20 % доходів.

До ресурсів, що забезпечують надійне існування, нормальну життєдіяль-

ність і прогресивний розвиток підприємства, належать: персонал підприємс-

тва, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси. З урахуванням

цього менеджмент безпеки життєдіяльності повинен здійснюватися за чотир-

ма основними напрямами:

• захист матеріальних і фінансових цінностей;

• захист персоналу;

• захист інтелектуальної власності (зокрема, комерційної таємниці);

• інформаційне забезпечення економічної діяльності підприємства в рин-

кових умовах.

У загальному випадку безпека життєдіяльності розглядається як система

заходів забезпечення необхідного рівня захищеності підприємницької струк-

тури в цілому та її співробітників за такими напрямами:

• захист від організованої злочинності;

• захист від порушень законів та інших нормативно-правових докумен-

тів;

• захист від недобросовісної конкуренції.

Ці напрями в системі організації менеджменту безпеки реалізуються у пев-

них сферах функціонування підприємницької структури:

• виробнича діяльність;

• комерційна діяльність;

• інформаційне забезпечення;

• кадрове забезпечення;

• страхування;

• інші сфери.

Багато менеджерів під безпекою розуміють передусім фізичну захищеність,

іноді також окремі вимоги захищеності комерційних інтересів, що не сприяє

комплексному вирішенню проблем безпеки. Пропоновані різними розшукови-

ми бюро заходи лише відводять підприємницькі структури від запровадження

комплексних заходів безпеки і управління ними. Однією з причин стриманого

ставлення іноземних фірм до створення на території країн СНД крупних спіль-

них виробництв є відсутність гарантій збереження секретів виробництва і діло-

вої інформації, тобто безпеки цих даних. Це робить використання дорогих інте-

лектуальних активів іноземних фірм дуже ризикованим.

Тому менеджмент безпеки життєдіяльності може вважатися ефективним,

якщо він спрямований на конкретну систему захисту, що поєднує такі заходи:

• законодавчі;

• фізичні (створення перешкод для доступу до майна, що охороняється,

устаткування, інформації);

• адміністративні (введення відповідного режиму, порядку входу, виходу

тощо);

294

• технічні (використання технічних засобів охорони);

• криптографічні;

• програмні;

• економічні;

• морально-етичні.

Для кожного підприємства менеджмент безпеки життєдіяльності застосо-

вує відповідний комплекс заходів, адекватних його внутрішній і зовнішній

ситуації. Перехід до ринкових відносин вимагає від менеджерів з безпеки

здатності орієнтуватися в таких нових сферах діяльності, як організація за-

хисту комерційної таємниці та персоналу підприємства.

Менеджмент безпеки життєдіяльності людини. У фокусі сучасних проблем

безпеки життєдіяльності — людина: її діяльність наближає екологічну кризу

і як наслідок цього людина разом з іншими живими організмами стає жерт-

вою цієї кризи. Статистика свідчить, що 80 % випадків виникнення надзви-

чайних ситуацій пов’язано з нерозсудливою діяльністю людину. Загострення

проблем безпеки життєдіяльності людини, нерозсудливої діяльності в Україні

пов’язане з плутаниною, беззаконням, неграмотністю чиновників при форму-

ванні та на початку функціонування приватних підприємств, під час прива-

тизації на користь малого і середнього бізнесу на певному економічному рівні,

при кооперації діяльності, при інфляційних процесах та їх наслідках тощо.

Надзвичайні ситуації в Україні виникають в 5–8 разів частіше, ніж в ін-

ших промислово розвинених країнах світу, внаслідок чого щорічно гине до

1 % населення, тобто майже 50 000 осіб. Якщо розглянути проблему ширше,

то згідно із статистичними даними у світі щорічно з понад 10 млн осіб відбува-

ються нещасні випадки, внаслідок яких гине понад 600 тис. людей. За дани-

ми Всесвітньої організації охорони здоров’я нещасні випадки із летальним

кінцем посідають третє місце у світі (після серцево-судинних і онкологічних

захворювань), проте для деяких вікових категорій людей, наприклад для

чоловіків у віці від 15 до 36 років, вони є найбільш поширеною причиною

смерті.

Тому менеджмент безпеки життєдіяльності повинен враховувати питання

психології безпеки. Головне завдання психології безпеки полягає в тому, щоб

на підставі вивчення і обліку психічних причин виникнення нещасних випад-

ків домогтися скорочення їх кількості до мінімуму і тим самим істотно знизи-

ти виробничий травматизм і зробити діяльність людини в умовах небезпеки

безпечнішої. Тут доречно навести визначення безпеки Е. Хемінгуеєм: “Безпе-

ка — це якщо знаєш, як ухилятися від небезпеки”, на цю другу частину виз-

начення і повинні бути спрямовані зусилля менеджменту безпеки.

Спад виробництва, проблема діяльності населення, криміналізація еконо-

міки, зростання безробіття і послаблення трудової мотивації є основними

складовими в структурі загроз енергетичній безпеці регіону. Проблеми забез-

печення гідних умов життя, стійкого розвитку особи тісно пов’язані в контек-

сті безпеки життєдіяльності з проблемами енергетичної безпеки територіаль-

них утворень. Зростання безробіття і послаблення трудової дисципліни,

збільшення навантаження на зайняте населення (зростання кількості соціаль-

них утриманців), зниження рівня життя населення, різка диференціація в до-

ходах, руйнування споживчого ринку зумовлюють виникнення соціальних

конфліктів і негативне ставлення до перетворень в енергетиці.

295

Власне енергетична політика охоплює всі сфери життєдіяльності на конк-

ретній території, зокрема розвиток промисловості, науково-технічного потен-

ціалу тощо. Тому, розглядаючи менеджмент безпеки життєдіяльності, слід

обов’язково враховувати енергетичну безпеку території при діагностиці за-

гроз. Здійснювати локальну оцінку тільки однієї зі сфер життєдіяльності не-

коректно, так само, як, розглядати енергетичний потенціал без перспектив

розвитку України в цілому.

4.2.23. Менеджмент охоронної діяльності

Внаслідок розвитку процесів демократизації в Україні, зростання відкри-

тості суспільства розширюються можливості доступу злочинних елементів,

зловмисників-одинаків і різних злочинних груп до приватної власності грома-

дян, до різних видів матеріальних коштів та інформації, що мають життєво

важливе значення для нашої держави, банків, підприємницьких структур і ок-

ремих громадян. Процеси роздержавлення, приватизації, конверсії здійсню-

ються, по суті, за відсутності програм їх реалізації, що знижує рівень всіх видів

безпеки і актуалізує проблему організації менеджменту охоронної діяльності.

Аналіз документів чинного права свідчить, що визначення поняття “охо-

ронна діяльність” в законодавстві України практично немає. У першому

наближенні воно асоціюється з “державною службою охорони”, відомчими і

невідомчими, суспільними і приватними охоронними структурами. За глиб-

шого підходу до поняття “охоронна діяльність” його слід розглядати на чо-

тирьох рівнях — світової спільноти, науки (країни), колективів (корпорацій)

і особи. На рівні світової спільноти основною проблемою ХХI ст. є економія,

тому розглянуті питання менеджменту охоронної діяльності слід починати з

природоохоронної діяльності.

Менеджмент природоохоронної діяльності. Природоохоронна діяльність є

сферою менеджменту міжнародного рівня.

Завданням всесвітньої галузі охорони природи є досягнення трьох основ-

них цілей у сфері збереження біологічних ресурсів:

1) підтримання основних економічних процесів і систем життєзабезпечен-

ня (таких, як відновлення і захист ґрунту, кругообіг живильних речовин і

очищення вод), від якого залежать існування людини та її розвиток;

2) збереження генетичної різноманітності (всього генетичного матеріалу,

що міститься у живих організмах на Землі), від якої залежать функціонуван-

ня економічних процесів і систем життєзабезпечення, здійснення програм се-

лекції, необхідних для охорони і поліпшення різновиду культурних рослин,

домашніх тварин і корисних мікроорганізмів, а також розвиток науки і меди-

цини, подальший технічний прогрес і забезпечення сировиною багатьох галу-

зей промисловості, що використовують біологічні ресурси;

3) забезпечення оптимального використання біологічних видів і екосистем

(особливо риб і промислових тварин, лісів і пасовищ), а також крупних галу-

зей промисловості.

Основними напрямами практичного менеджменту міжнародної охоронної

діяльності та міжнародної співпраці в системі “життя і навколишнє середови-

ще” є:

• соціально-економічні, організаційно-правові та педагогічні аспекти охо-

рони середовища;

296

• гігієнічні аспекти охорони середовища;

• охорона екосистем і ландшафту;

• захист атмосфери від забруднення шкідливими речовинами;

• метеорологічні аспекти забруднення атмосфери;

• боротьба з шумом і вібрацією;

• охорона вод від забруднення;

• знешкодження і утилізація побутових, промислових, сільськогоспо-

дарських та інших відходів;

• утилізація застарілої та цивільної і військової техніки, термін вико-

ристання якої скінчився, і устаткування, боєприпасів, ракет, вибухових

і хімічних речовин;

• забезпечення радіаційної безпеки;

• розроблення охорони і поліпшення середовища при плануванні міст, їх

природних зон і систем розселення;

• охорона надр і раціональне використання природних ресурсів;

• глобальна система моніторингу навколишнього середовища.

Проблема охорони довкілля поділяється на три самостійні проблеми: охо-

рона ґрунту, водного і повітряного басейнів. У природі все взаємопов’язано,

тому спроба вирішити проблему забруднення ґрунту (збирання і утилізація

твердих відходів) може призвести до забруднення повітря (спалювання від-

ходів) або води (скидання відходів). Проте слід мати на увазі, що не будь-яке

скидання відходів обов’язково призводить до погіршення стану навколиш-

нього середовища. Небажані наслідки для користувачів землею, водою або

повітряним басейном можливі тільки тоді, коли скидання відходів здійс-

нюється впродовж тривалого періоду і концентрація забруднених речовин,

що містяться у відходах, перевищує встановлені норми.

До недавнього часу вважалося, що проблема охорони довкілля є прерога-

тивою менеджерів санітарних служб (муніципальних служб — прибирання

снігу, сміття, ремонт вулиць тощо). Сьогодні, коли охорона довкілля стала

однією з актуальних проблем, для її вирішення залучають різних фахівців і

використовують найсучасніші методи, причому головна роль повинна відво-

дитися керівникам вищої ланки: серед державних діячів — менеджерам-

міністрам, у сфері вищої освіти — менеджерам-ректорам, які практично во-

лодіють аналізом. Зусилля менеджерів вищої та середньої ланок повинні бути

спрямовані на прогнозні оцінки утворення відходів, визначення витрат і

з’ясування чинників невизначеності, пов’язаних з реалізацією можливих

варіантів управління, а також визначення характеру інформації, необхідної

для організації робіт з видалення відходів.

Основні напрями наукових робіт менеджерів охоронної діяльності у сфері

охорони навколишнього середовища:

• визначення умов забруднення, розроблення вдосконалених методів

реєстрації та вимірювання забруднень, вартісна оцінка наслідків за-

бруднення;

• розроблення методів контролю за забрудненням: саморегулювання і до-

тримання необхідних стандартів якості;

• керування і участь у дослідженнях щодо оцінки витрат і результатів для

великомасштабних систем контролю якості навколишнього середовища;

• розроблення теоретичних засад і комплексних моделей соціальних і еко-

номічних процесів, пов’язаних з охороною довкілля.

297

Менеджмент охорони здоров’я. В умовах екологічної кризи внаслідок

хімічного і радіаційного забруднення навколишнього середовища і дедалі

зростаючих техногенних навантажень на нього катастрофічно погіршується

здоров’я населення нашої країни.

Сучасна охорона здоров’я, що базується на фармакологічній парадигмі, не

в змозі вирішити проблеми неухильного зростання захворюваності, збільшен-

ня смертності, скорочення середньої тривалості життя. Причиною таких

явищ в Україні є етична криза сьогоднішньої медицини. Відбулося падіння

престижу медичної науки і практики, панівними стали торгові стимули. Ба-

гато практичних лікарів, фахівців кафедр медичних університетів і НДІ ме-

дичного профілю стали менеджерами західних фармакологічних фірм, рекла-

муючи “супер-таблетки” в навколонаукових статтях, виступах, в медичній

практиці, втративши при цьому не лише наукову, а й людську гідність. Охо-

рона здоров’я сьогодні, на жаль, пов’язана з інтересами іноземних фірм, що

призводить до граничного прагматизму і цинізму, принципу користолюбства

та збагачення за рахунок України і майбутнього її народу, і як наслідок — ка-

тастрофічне погіршення здоров’я нації, соціального життя суспільства і де-

мографічної ситуації. Менеджмент охорони здоров’я в Україні повинен про-

тистояти загрозам, які несе вихор глобалізації.

Найголовніші напрями менеджменту охорони здоров’я:

• організація заміни застарілих стереотипів домінування фармакологіч-

ної парадигми і реалізація принципово нових медико-соціальних про-

грам, що базуються на передових українських наукових досягненнях і

екологічно чистих медичних технологіях;

• вирішення проблем охорони здоров’я, поліпшення якості та доступності

медичної допомоги, підвищення медико-соціального стандарту без до-

даткових асигнувань, а з опорою на власні пріоритети, можливості та

потреби;

• забезпечення прозорої політики в розробленні, участі та реалізації дер-

жавних і відомчих медико-соціальних програм.

Менеджмент охорони здоров’я повинен враховувати результати інформа-

ційно-хвильової терапії щодо 18 класів захворювань. За останні 3 роки, на-

приклад, по м. Києву скорочено терміни лікування і днів непрацездатності в

1,5–2 рази, зменшено витрати на лікування на 50–80 %, забезпечено скоро-

чення до 80 % кількості ліжко-місць у стаціонарах і переведено хворих на до-

машні стаціонари та амбулаторне або поліклінічне лікування, знято пробле-

ми шкідливої дії фармакології на організм.

Менеджери всіх рівнів у сфері охорони здоров’я повинні розуміти, що амо-

ральний лікар не може допомогти пацієнту, аморальний вчений-медик, який

користується науковим ступенем як довічною рентою, не може зробити гід-

ний внесок в медичну науку. Охорона здоров’я в умовах екологічної кризи і

глобалізації не може бути аморальною і вимагає докорінної перебудови, впро-

вадження вітчизняних інновацій.

Менеджмент в системі охорони комерційної і державної таємниці. Аналіз

чинного законодавства промислово розвинених країн свідчить, що майнові

інтереси власників виробничих, торгових, ділових секретів, ноу-хау (комер-

ційна таємниця) охороняються нормами цивільного, торгового, кримінально-

го, трудового права, законодавства про недобросовісну конкуренцію.

298

В Україні існує два різновиди цивільно-правових режимів охорони комер-

ційної таємниці: 1) заснований на договірних відносинах (з укладанням спе-

ціальної угоди); 2) заснований на зобов’язаннях, що випливають із спричи-

нення шкоди.

Охорона комерційної таємниці визначається комплексним характером

правових відносин і норм, викладених у спеціальних документах:

• Закон України “Про інформацію” (оскільки комерційна таємниця є ін-

формацією);

• Кримінальний кодекс України (захист секретів);

• Закон України “Про державну таємницю”;

• Закон України “Про підприємства в Україні (норми охорони комерцій-

ної таємниці)”;

• Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, оскільки

посягання на таємницю — це різновид недобросовісної конкуренції;

• законодавство про інтелектуальну власність.

Забезпечення збереження комерційної таємниці (відомостей) — це не тіль-

ки правове, організаційне, економічне, а й психологічне завдання, що покла-

дається на менеджмент охоронної діяльності.

В основі виникнення таємниці (професійної, комерційної, державної) —

недовіра між суб’єктами діяльності. Чим глибша недовіра, тим більше таєм-

ниць, використовуваних як засіб оборони або недовіри, отримання вигод. За-

рубіжний досвід свідчить, що бізнесмени, які не дбають про охорону своєї

професійної, комерційної (по суті інтелектуальної) власності, втрачають до

30 % можливої виручки. За оцінками експертів щорічно втрати американсь-

кого бізнесу від викрадання виробничих і торгових секторів перевищують

4 млрд дол.

Охорона державної таємниці визначається Законом України від 21 січня

1994 р. із змінами і доповненнями в новій редакції 1999 р. Цей закон регулює

суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таєм-

ниці, засекречуванням, розсекреченням її матеріальних носіїв і охороною дер-

жавної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Основні функції менеджменту з охорони державної таємниці:

• розроблення вимог до виготовлення, користування, збереження, пере-

дання, транспортування і обліку матеріальних носіїв секретної інформа-

ції;

• вдосконалення зведення відомостей, які становлять державну таємни-

цю, і механізмів засекречування та розсекречення матеріальних носіїв

інформації;

• визначення особливостей діяльності та режимів секретності органів дер-

жавної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і органі-

зацій, які виконують функції, пов’язані з державною таємницею.

Управління охороною територій, приміщень, фізичних осіб та їх прав.

Системи охорони територій і приміщень спрямовані в принципі на вирішення

одного і того самого завдання: не допустити проникнення зловмисників на

об’єкти, що охороняються. До складу цих систем належать механічні, елект-

ронно-механічні, електромеханічні, оптичні, акустичні, лазерні, радіолокації

та інші пристрої і споруди. Вони призначені для створення фізичних пере-

шкод на шляху до об’єктів, що охороняються, і можуть виконувати самостій-

но або в комплексі з іншими засобами функції охорони.

299

Завдання менеджменту охоронної діяльності, що вирішуються фізични-

ми засобами:

• охорона території, устаткування і об’єктів поза приміщеннями;

• охорона внутрішніх приміщень і спостереження за ними;

• здійснення контрольованого доступу в контрольовані зони;

• організація нейтралізації радіоелектронних наведень і випромінювань;

• маскування і перешкоди візуальному спостереженню;

• протипожежний захист;

• блокування дій зловмисників.

Спостереження за зоною відповідальності відповідних менеджерів (як пра-

вило, менеджерів з охорони і безпеки), що охороняється, здійснюється авто-

матичними або керованими людиною телевізійними, радіолокаціями, лазер-

ними, оптичними, акустичними, кабельними та іншими системами, а також

системами різних датчиків, які з’єднуються з центральним пультом, звідки

подаються сигнали тривоги.

Однією з проблем охоронної діяльності є забезпечення безпечної обробки і

зберігання конфіденційної інформації в комп’ютерних системах, тобто інфор-

мації з різними грифами секретності, для службового користування, інформа-

ції, що становить комерційну таємницю або таємницю фірми чи є власністю

якоїсь організації, приватної особи.

Термін “комп’ютерна злочинність” вперше з’явився в зарубіжній літера-

турі на початку 60-х років ХХ ст., коли було виявлено перші випадки зло-

чинів з використанням ЕОМ. Обґрунтуванням необхідності віднесення охоро-

ни комп’ютерів до системи менеджменту охоронної діяльності є те, що

комп’ютерна злочинність в промислово розвинених країнах характеризуєть-

ся такими показниками:

• середній збиток від одного комп’ютерного злочину в США — 450 тис. дол.;

• максимальний збиток від одного комп’ютерного злочину в США і краї-

нах Західної Європи — 1 млрд дол.;

• щорічні втрати деяких фірм США — 5 млрд дол.;

• щорічні втрати від комп’ютерних злочинів наприкінці 90-х років: у

США — 100 млрд дол., у Великобританії — 2,5 млрд фунтів стерлінгів

(4,45 млрд дол. США), в країнах Західної Європи — 30 млрд дол.;

• в окремі роки зростання обсягів втрат досягало 430 % на рік.

Для охорони інформації та боротьби з комп’ютерною злочинністю менедж-

мент охоронної діяльності повинен здійснювати заходи, умовно об’єднані в

правові, організаційні, технічні, програмні та криптографічні.

4.2.24. Страховий менеджмент

Сутність, основні функції та принципи організації страхового менеджмен

ту. Страховий менеджмент як система управління діяльністю страхової ком-

панії використовує загальні методологічні підходи, характерні для загальної

теорії менеджменту, зокрема процедури системного підходу і системного

аналізу.

Встановлення адекватних зв’язків між елементами управління — вико-

навцями, методами і технічними засобами управління та інформацією про

об’єкт керування — основа організації систем управління. При цьому повин-

не забезпечуватися виконання поставлених цілей. Для страхової комерційної

300

компанії цілі управління — це не тільки одержання прибутку, а й забезпечен-

ня стабільної діяльності із заданими параметрами платоспроможності як еле-

мента фінансової надійності.

Розвиток загальної теорії управління конкретизував основні її поняття.

Так, до сутнісних операцій, що формують основні функції управління, згідно

з концепціями А. Файоля, Г. Кунца і С. О’Донннела відносять [29]:

• технічні (виробництво, оброблення);

• комерційні (закупівля, продаж);

• фінансові (залучення коштів і розпорядження ними);

• страхові (страхування та охорона майна, особи);

• облікові (бухгалтерія, статистика);

• адміністративні (планування, організування, добір кадрів, керування,

лідерство та контроль).

У межах наведених основних функцій управління в страховій компанії

формуються спеціальні функції [45]:

• укладання і супровід договорів страхування та перестрахування;

• розроблення правил страхування, виконання актуарних розрахунків;

• вивчення страхового ринку, формування нового та (або) розвиток старо-

го страхового продукту, його продаж у відповідній системі продажу;

• формування, розміщення страхових резервів і управління ними;

• забезпечення фінансової надійності, рівня платоспроможності;

• захист діяльності страхової компанії, захист інформації та програмно-

технічних комплексів;

• бухгалтерський та фінансовий облік;

• стратегічне, оперативне і тактичне планування страхової діяльності;

• організація діяльності з використанням сучасних технологій, добором

висококваліфікованого персоналу, його мотивації, забезпечення ефек-

тивного контролю за діяльністю компанії.

У системному підході в управлінні вважається доцільним використовувати

концепцію відкритої системи з такими складовими [29]:

1) концепція життєвого циклу товару (чотири стадії — розроблення, зрос-

тання, насичення, спад), а за необхідності — використання поглибленого

аналізу життєвого циклу виробу (11 стадій);

2) аналіз сутнісних операцій, що характерні для організації;

3) аналіз факторів зовнішнього середовища, в першу чергу, потреб спожи-

вача-страхувальника.

При цьому системний аналіз здійснюється відповідно до вибраної техно-

логії та вибору ефективних принципів управління. Принципи управління

страховою компанією повинні забезпечувати оптимальне середовище для

функціонування економічної системи — страхової компанії. Принципи уп-

равління — основні положення та норми поведінки, якими керуються органи

управління відповідно до соціально-економічних умов, що склалися у това-

ристві [29]. Принципи повинні відповідати внутрішнім процесам системи і за-

безпечувати безперервність процесів, обмін інформацією та ін.

Основні принципи управління страховою компанією:

• єдність мети та ефективності діяльності страхової компанії;

• розподіл відповідальності, кількості рівнів та ієрархії управління;

• активізація і стимулювання персоналу, особливо в системі продажу;