Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

171

• розроблення і внесення в установленому порядку пропозицій щодо забез-

печення виконання зобов’язань України за міжнародними договорами,

згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України;

• внесення пропозицій щодо організації і проведення всеукраїнських і міжна-

родних конференцій, форумів, симпозіумів з питань національних меншин

України.

У системі етнополітичного менеджменту важливе місце належить діяльності

національно-культурних товариств, яких в Україні налічується майже 1200

(33 з них мають всеукраїнський статус, інші — регіональний і місцевий). Із усіх

національних меншин України лише 38 створили свої організації. Останнім часом

на їх базі виникають фонди, центри, асоціації тощо, наприклад “Асоціація єврей-

ських організацій і общин”, “Асоціація національних болгарських товариств”,

“Асоціація національно-культурних товариств України” тощо”. Законодавча база

діяльності громадських організацій національних меншин визначається Законом

України “Про об’єднання громадян” та Законом України “Про національні менши-

ни в Україні”.

Напрямами їх діяльності є пошуки варіантів можливого впливу на прийняття

рішень органами законодавчої та виконавчої влади, забезпечення потреб етнокуль-

турного розвитку етнонаціональних меншин і толерантної взаємодії між усіма

етносуб’єктами українського суспільства тощо.

Особливим інститутом, який відіграє визначальну роль у протидії порушенням

прав національних меншин у процесі здійснення органами державної влади (або їх

посадовцями) управлінської функції в етнополітичній сфері є Уповноважений Вер-

ховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Омбудсмен є достатньо незалеж-

ною фігурою і наділений широкими повноваженнями. Це дає йому можливість за-

безпечувати реальний захист прав людини, у тому числі у випадках, коли в ролі

порушників виступають різноманітні структури , органи державної влади. За роки

свого функціонування інститут омбудсмена став ефективним інструментом захис-

ту прав людини, у тому числі осіб, що належать до меншин. Правовою основою

діяльності омбудсмена є Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради Ук-

раїни з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

Створення цього нового для України правового інституту пов’язане з необхід-

ністю посилення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав

і свобод людини і громадянина з урахуванням європейського досвіду. Більшість з

цілей діяльності омбудсмена, визначених у законодавчому полі, прямо стосується

впливу на правове функціонування етнополітичного менеджменту.

Діяльність інституту омбудсмена спрямована насамперед на:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конститу-

цією України, законами України і міжнародними договорами Укра-

їни;

• забезпечення дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина

органами влади, підприємствами і організаціями;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або спри-

яння їх відновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи люди-

ни і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародни-

ми стандартами у цій галузі;

172

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною

своїх прав і свобод.

Визначальним є те, що створено правові механізми незалежної діяльності

омбудсмена. Посада Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

є виборною. Омбудсмен обирається народними депутатами України шляхом

таємного голосування (ст. 6 Закону про омбудсмена). Це практично виключає

можливість призначення на цю посаду людини, залежної тільки від однієї

політичної групи. У ст. 4 Закону про омбудсмена вказується, що Уповноваже-

ний здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і поса-

довців. Його повноваження не можуть бути припинені або обмежені навіть у

разі введення військового або надзвичайного стану. Додаткові гарантії неза-

лежності містить і ст. 20 Закону про омбудсмена. Відповідно до неї:

• заборонено втручання органів державної влади, органів місцевого само-

врядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій і їх

посадовців в діяльність Уповноваженого;

• омбудсменові гарантована можливість не давати пояснень по суті подій,

які закінчені або перебувають на його розгляді;

• омбудсмен наділений правом недоторканності на весь період своїх пов-

новажень. Він не може без згоди Верховної Ради України бути притяг-

нутим до кримінальної відповідальності або засобів адміністративного

стягнення, які накладаються в судовому порядку, затриманий, арешто-

ваний, обшуканий.

Для виконання поставлених перед ним завдань Уповноважений має право:

• безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцево-

го самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від

форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

• ознайомлюватися з документами, зокрема секретними, отримувати їх

копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування,

об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях не-

залежно від форми власності, органах прокуратури, у тому числі спра-

ви, які перебувають у судах;

• звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадя-

нина, які за станом здоров’я або з інших поважних причин не можуть

цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представни-

ка брати участь в судовому процесі у випадках і порядку, встановлених

законом;

• надсилати у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі

виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для ухвалення

цими органами відповідних заходів;

• перевіряти стан дотримання встановлених прав і свобод людини і грома-

дянина відповідними державними органами, зокрема тими, які здійс-

нюють оперативно-розшукову діяльність.

Національна практика зарубіжних держав. Етнополітичний менеджмент

як невід’ємна частина системи державного управляння багатонаціональним

(поліетнічним) суспільством реалізований у багатьох країнах світу. Цікавий

досвід нагромаджено у цій сфері в державах, що розпочали формувати неза-

лежну етнополітику після розпаду соціалістичної системи.

173

Республіка Польща. У цій державі управління сферою етнополітичного

розвитку реалізується на підставі національного законодавства та міжнарод-

них стандартів через такі владні органи: Комісію з питань національних і ет-

нічних меншин Сейму Польщі; Спеціального уповноваженого із захисту

цивільних прав; Групу з питань національних меншин; Департамент націо-

нальних меншин у Міністерстві внутрішніх справ і адміністрації; Департа-

мент культури національних меншин в Міністерстві культури. До управлінсь-

ких проблем залучається також департамент загальної, спеціальної освіти і

соціальної профілактики Міністерства соціальної освіти і спорту.

Комісію з питань національних і етнічних меншин Сейму Республіки

Польщі було створено в 1983 р. Завданнями її є участь у підготовці законо-

проектів, пов’язаних із забезпеченням прав національних і етнічних меншин;

здійснення моніторингу етнонаціональної ситуації в суспільстві; впроваджен-

ня консультативних і роз’яснювальних заходів. Одним із головних пріори-

тетів діяльності Спеціального уповноваженого є захист прав національних і

етнічних меншин. Наприкінці 2000 р. було створено окрему посаду в Офісі

Спеціального уповноваженого із захисту цивільних прав, на який покладено

питання національних меншин та іноземних громадян. Із січня 2001 р., в

структурі Офісу уповноваженого функціонує окремий Департамент з питань

іноземних громадян і національних меншин. На нього покладено функції,

пов’язані з реалізацією принципу рівного звернення, принципу запобігання

дискримінації, права національних і етнічних меншин щодо збереження і роз-

витку їх рідної мови, звичаїв і традицій. Крім аналізу дотримання прав мен-

шин, підготовки доповідей і опрацювання індивідуальних запитів з боку мен-

шин основними завданнями Департаменту є:

• підтримка контактів з Комісією з питань національних і етнічних мен-

шин Сейму і органами державної влади, відповідальними за проблема-

тику національних і етнічних меншин;

• підтримка контактів із соціальними і культурними організаціями націо-

нальних і етнічних меншин, так само як і з неурядовими організаціями,

діяльність яких спрямована на боротьбу з проявами расизму, дискримі-

нації і ксенофобії;

• участь у конференціях, симпозіумах і дебатах, організованих державни-

ми органами, неурядовими організаціями і науковими центрами, при-

свячених правам національних і етнічних меншин, протидії расизму,

дискримінації та ксенофобії;

• здійснення дослідження на місцях щодо ситуації з національними і ет-

нічними меншинами, а також, аналіз дотримання органами державної

влади прав меншин;

• збирання інформаційних матеріалів і політичних коментарів, наукових

досліджень, присвячених аналізу і оцінці дотримання прав національ-

них і етнічних меншин.

Угорська Республіка. Специфікою у цій державі є те, що проблемами на-

ціональних меншин на центральному рівні у ній займаються не лише одне

міністерство. Відділ із зв’язків з громадськістю, що функціонує в структурі

канцелярії прем’єр-міністра, відповідає за взаємодію з організаціями цивіль-

ного суспільства, у тому числі за забезпечення контактів з неурядовими асо-

ціаціями меншин.

174

Іншим структурним елементом є Офіс з питань національних і етнічних

меншин, підпорядкований Міністерству юстиції, на який покладено функції

правого контролю за правовим регулюванням і законодавством з питань на-

ціональних меншин. Уряд Угорщини створив Офіс з метою координування

урядових завдань у сфері національних і етнічних меншин, що проживають

на території Угорщини. Офіс меншин — незалежна урядова організація з на-

ціональною юрисдикцією, нагляд, за діяльністю якої здійснює міністр юсти-

ції. Він очолюється директором, якого призначає і звільняє прем’єр-міністр

на підставі рекомендації міністра юстиції. Офіс меншин відповідає за:

• вироблення політики і ухвалення урядових рішень у сфері національ-

них і етнічних меншин;

• здійснення на постійній основі оцінювання дотримання прав національ-

них і етнічних меншин та ситуації з меншинами;

• здійснення досліджень, необхідних для ухвалення урядових рішень у

сфері меншин;

• координацію виконання урядових програм щодо меншин.

Офіс меншин бере участь у розробленні урядових програм, спрямованих на

реалізацію положень Закону “Про права національних і етнічних меншин”.

Реалізація цього завдання гарантує координування дій при внесенні змін до

Закону, а також здійснення моніторингу за виконанням завдань у сфері мен-

шин, за які несуть відповідальність окремі міністерства і відомства. На під-

ставі положень Закону уряд зобов’язаний надавати раз на два роки комплекс-

ний звіт і звітувати перед парламентом про стан меншин. За підготовку

урядового звіту несе відповідальність Офіс меншин.

Він підтримує постійні зв’язки з Уповноваженим (омбудсменом) з питань

меншин, національними органами самоврядування меншин та іншими ор-

ганізаціями, які представляють інтереси етнонаціональних меншин. З метою

дотримання принципів, встановлених у міжнародних договорах і конвенціях,

Офіс меншин підтримує відносини з країнами меншин, що проживають на те-

риторії Угорщини. Офіс меншин має такі підрозділи:

• відділ з питань болгарської, волоської, вірменської та сербської мен-

шин;

• відділ з питань меншини циган;

• відділ з питань хорватської та словенської меншин;

• відділ з питань польської, російської, словацької та української меншин;

• відділ з питань румунської меншини;

• відділ з юридичних питаних і питань місцевих органів влади;

• відділ міжнародних відносин;

• відділ дослідження, інформації, документації і аналізу меншин;

• фінансовий відділ.

Директор Офісу меншин виконує завдання голови Ради опікунів Громадсь-

кого Фонду меншин. Представник Офісу меншин — член Ради опікунів Гро-

мадського фонду циган. Представники Офісу меншин є членами угорсько-

хорватського, угорсько-румунського, угорсько-словенського, і угорсько-

українського міждержавних комітетів меншин.

Угорською діаспорою опікується Офіс угорських жителів. Головною функ-

цією його є координація урядових дій, пов’язаних з меншинами за кордоном.

Його завданнями є:

175

• участь у підготовці урядових рішень, пов’язаних з угорськими меншина-

ми, у формуванні та забезпеченні реалізації політики у сфері меншин;

• співпраця з міністерствами (та іншими органами загальнонаціонального

характеру) в їх діях, пов’язаних з угорськими меншинами, та ініціюван-

ня відповідних рішень;

• опрацювання пропозицій (рекомендацій) до програм законодавчих

ініціатив і забезпечення контактів з відповідними комітетами і фракція-

ми парламенту;

• участь в аналізі законопроектів, що стосуються угорських меншин, в

підготовці міжнародних угод і безпосередньому ініціюванні підписання

таких угод;

• подання пропозицій із найважливіших напрямів бюджетної підтримки

угорських меншин і координування діяльності громадських фондів, що

стосуються цих меншин.

У 1999 р. з метою розширення співробітництва між угорськими меншина-

ми, які проживають за кордоном, і політичними силами та інститутами Угор-

щини було створено як консультативну організацію Угорську постійну конфе-

ренцію, у складі якої сформовано такі спеціальні комітети: з питань культури;

економки; соціальних питань і охорони здоров’я; питань громадянства і самов-

рядування; європейської інтеграції. Зусилля спеціальних комітетів зосеред-

жені на вирішенні поточних проблем меншин, а розроблені ними пропозиції

надсилаються безпосередньо уряду. Обслуговування роботи комітетів забезпе-

чується відповідними міністерствами, хоча певну адміністративну і координа-

ційну роботу покладено безпосередньо на Постійну конференцію та її Секре-

таріат. Результатом роботи Постійної конференції стала розробка закону,

прийнятого в 2001 р., “Про угорців, що проживають в сусідніх країнах”. Почи-

наючи з 2001 р., Офіс угорських жителів, які проживають за кордоном, вико-

нує функції щодо забезпечення впровадження положень цього Закону в життя.

Офіс очолює голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади прем’єр-

міністр за рекомендацією міністра закордонних справ. Голова несе відповідаль-

ність за управління діяльністю Офісу, пов’язане з угорськими меншинами за

кордоном, і виконання ним урядових рішень та представляє Офіс перед мініс-

терствами, зовнішніми органами, безпосередньо здійснює управління діяльніс-

тю Секретаріату Угорської Постійної конференції. Структура Офісу містить

п’ять головних територіальних департаменти (Румунія; Словаччина; Україна;

Сербія і Чорногорія; Словенія і Хорватія) для виконання завдань, безпосеред-

ньо пов’язаних з угорською діаспорою, що проживає у цих регіонах, а також

шість функціональних департаментів (стратегії та оцінки; преси і документа-

ції; юридичних питань, адміністративних і людських ресурсів; економічного

розвитку та інформаційних послуг; розвитку освіти, культури і релігійних від-

носин; бюджетного) та Секретаріат Угорської Постійної конференції.

Відповідно до Закону “Про права національних і етнічних меншин” урядом

створено Громадський фонд меншин, головний офіс якого розміщений у Буда-

пешті. Для керівництва ним призначається Рада опікунів, до складу якої вхо-

дять по одному представнику від кожного національного органу самоврядуван-

ня меншин, обраного на їх загальних зборах, а в разі відсутності національного

органу представник обирається організацією певної меншини; по одному пред-

ставнику, призначеному кожною політичною партією, яка представлена в пар-

ламенті; по одному представникові, призначеному Міністерством внутрішніх

176

справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством культурної спадщини,

Координаційною радою з питань дітей і молоді, а також президент Академії

наук Угорщини. Також Законом визначено механізм здійснення контролю за

діяльністю Громадського фонду — його здійснює Наглядовий комітет, що скла-

дається з двох представників, призначених парламентом (причому один — від

опозиції); представника, призначеного адміністративним державним секрета-

рем в канцелярії прем’єр-міністра, і одного представника від Міністерства фі-

нансів. Питання національних меншин перебувають у сфері функціональних

повноважень відділу громадської освіти і зв’язку з меншинами в Міністерстві

освіти; відділу з питань національних і етнічних меншин в Міністерстві куль-

турної національної спадщини; відділу програм ринку праці та відділу соціаль-

ного забезпечення в Міністерстві соціальної політики і питань сім’ї. Секре-

таріат з питань церкви в Міністерстві культурної національної спадщини

координує урядові завдання, пов’язані з релігійним життям меншин. Секре-

таріат, яким керує помічник заступника державного секретаря, забезпечує

взаємодію з релігійними громадами меншин. У 1995 р. урядом Угорщини було

створено Міжміністерський комітет, до складу якого увійшли представники

усіх міністерств і органів, які відповідають за питання національних меншин.

До завдань Міжміністерського комітету віднесено: розроблення законопроек-

тів, планів заходів; здійснення контролю за виконанням урядових програм і

координування їх у сфері меншин.

Конституцією Угорщини передбачено створення Офісу Спеціального пар-

ламентського уповноваженого (“омбудсмена меншин”) з питань національних

і етнічних меншин. Відповідно до Закону “Про права національних і етнічних

меншин” висунення кандидатури на розгляд парламенту на посаду Уповнова-

женого здійснюється президентом республіки з обов’язковим погодженням її

з органами самоврядування меншин на національному рівні (або у разі відсут-

ності такого органу із зареєстрованою національною радою, що представляє

інтереси даної меншини). Уповноважений несе відповідальність за розсліду-

вання будь-яких видів зловживань і порушень. Функції та повноваження ом-

будсмена меншин визначені Законом “Про парламентську гарантію цивіль-

них прав” 1993 р.

Чеська Республіка. Має своєрідну систему етнополітичного менеджменту.

На рівні законодавчих органів влади питання національних меншин віднесені

до повноважень Підкомітету з питань національних меншин Палати депу-

татів (створений у жовтні 1998 р.) і Підкомітету із застосування Хартії фунда-

ментальних прав і свобод. Обидва ці підкомітети функціонують в межах Комі-

тету прохань Палати депутатів. Питаннями національних меншин займаються

також Комітет з питань петицій, Комітет з питань прав людини, Комітет з пи-

тань науки, Комітет з питань освіти і Комітет з питань культури Сенату Чесь-

кої Республіки.

У структурі виконавчої влади функціонують два урядові консультативні

органи — Урядова рада у справах співробітництва циган і Урядова рада з на-

ціональних меншин. Існують також спеціальні органи (наприклад, робочі ко-

мітети Міністра праці і соціальних справ), які сформовані в лінійних мініс-

терствах. На місцевому рівні (у районних органах влади) створено посади

радників з питань циган, які також допомагають координувати процес інтег-

рації меншини циган. Посада координатора радників з питань циган функціо-

нує на рівні регіональних органів самоврядування.

177

Урядова рада з національних меншин складається із представників уряду,

одинадцяти національних меншин та трьох членів від меншини циган.

На Раду покладено виконання таких функцій:

• участь у підготовці заходів уряду, які стосуються прав національних

меншин на території Чехії;

• аналіз проектів законів, нормативно-правових актів і планів дій стосов-

но прав національних меншин до моменту їх подання уряду;

• підготовка урядові звітів щодо ситуації з національними меншинами;

• підготовка урядові окремим міністерством чи державною установою ре-

комендації щодо забезпечення потреб осіб, які належать до національ-

них меншин, особливо у сфері освіти, використання рідної мови, а та-

кож питань соціального і культурного життя;

• координування практичного виконання урядової політики у сфері на-

ціональних меншин окремими міністерствами і відомствами;

• співробітництво з органами місцевого самоврядування з питань прак-

тичної реалізації урядової політики у сфері національних меншин;

• співробітництво з Міністерством закордонних справ стосовно міжнарод-

них аспектів стану і прав національних меншин.

Важливим завданням Урядової ради з національних меншин є підготовка

“Порядку і умов надання грантів з центрального бюджету для діяльності пред-

ставників національних меншин”. Надання такої фінансової допомоги передба-

чено статтями Закону “Про права представників національних меншин”. Ме-

тою надання грантів є системна реалізація урядової політики, зосередженої на

створенні умов для дотримання і захисту прав національних меншин. Порядок

охоплює такі сфери підтримки: збереження, розвиток культур національних

меншин; поширення інформації на мовах національних меншин (у тому числі

публікування періодичних видань національних меншин), освіта на мовах на-

ціональних меншин, а також інтеграція циган. Стосовно циган порядок не

просто встановлює стандартні програми надання допомоги, а й передбачає спе-

ціальні програми з акцентом на запобігання соціальному виключенню циган із

соціальної та освітньої сфери; формування довіри, розуміння і терпимості в сус-

пільстві, визнання історії та традицій культури циган.

Урядова рада у справах общини циган (до 19 грудня 2001 р. здійснювала

свою діяльність як міжміністерська комісія з питань общини циган) є консуль-

тативним, координаційним органом уряду, створеним його розпорядженням

від 17 вересня 1997 р. Уряд призначив члена Кабінету міністрів, так званого

міністра без портфеля, який очолює Раду. До складу Ради входять 12 представ-

ників від центральної влади (у ранзі заступника міністра), а також 6 представ-

ників циган (відповідним розпорядженням уряду в 1998 р. кількість представ-

ників було збільшено до 12 з метою досягнення рівного представництва).

Перший заступник голови Ради виконує посаду Уповноваженого уряду із за-

хисту прав людей, а другий заступник — член Ради від співтовариства циган.

Представники общини циган призначаються в Раду на підставі регіонального

принципу. Для забезпечення діяльності Ради в структурі Канцелярії прем’єр-

міністра було створено Секретаріат. Рада виконує такі функції:

• аналізує документи стратегічного характеру, які використовуються

урядом при ухваленні рішень у сфері общини циган;

• здійснює оцінку рішень окремих міністерств на відповідність програмі

уряду у сфері общини циган;

178

• готує пропозиції щодо розподілу фондів, спрямованих на розвиток об-

щини циган, робить експертні висновки щодо доцільності і використан-

ня засобів на програми розвитку;

• збирає інформацію про стан і розвиток общини циган, і у разі потреби,

але не менше ніж раз на рік, складає звіт і подає його на розгляд уряду;

Концепцією урядової політики було передбачено створення “Офісу на-

ціональної рівності”, тому Рада поки що залишається головним урядо-

вим органом для формування політики у сфері меншин.

Особливими функціями наділені спеціальні органи, створені на рівні мініс-

терств. Так, Комісія міністра праці і соціальних справ займається виконан-

ням заходів, спрямованих на стимулювання зайнятості національних груп на

ринку праці із особливою увагою до представників меншини циган, яка за

своїм статусом є міністерським консультативним органом, що здійснює на-

гляд за виконанням національного плану зайнятості й інших урядових рі-

шень, присвячених цій проблемі. Консультативний комітет з питань культу-

ри національних меншин, який функціонує в структурі Міністерства

культури, забезпечує діяльність національних меншин у сфері духовно-куль-

турного розвитку. Комітет складається з представників національних мен-

шин, у його складі є й представник меншини циган. Одним із його завдань є

надання грантів національним меншинам на проекти у сфері відновлення і

розвитку власної культури. Представник міністра внутрішніх справ з питань

національних меншин, відповідає за питання безпеки циган та інших груп.

Оскільки однією із найчисельніших національних меншин в Угорщині є ци-

ганська, в управлінській системі етнополітичною сферою було створено такий

специфічний механізм, як інститут радників з питань циган. Відповідно до роз-

порядження уряду до січня 1999 р. у всіх 81 районі Чехії відбулося призначен-

ня радників з питань циган, приблизно половина з яких — представники общи-

ни циган. Хоча за час свого існування інститут радників не виправдав повною

мірою сподівань громад циган, державної адміністрації й місцевих органів са-

моврядування, він виявився дієвим засобом у вирішенні багатьох проблем у

становищі циганської спільноти, а радники стали посередниками у відносинах

між громадськими циганськими об’єднаннями і органами місцевої влади.

Колишні республіки Югославії. Український вчений В. Євнух, аналізую-

чи практику створення системи етнополітичного менеджменту в колишніх

республіках Югославії, а нині незалежних багатонаціональних (поліетніч-

них) державах, поділяє їх на дві групи. Першу становлять Словенія та Маке-

донія, які практично уникнули війни, не рахуючи того, що Словенія у червні

1991 р. опинилася, хоч і ненадовго, втягнутою в озброєний конфлікт. Тому в

етнічному плані тут не доводилось стикатися з явищами, зумовленими

військовими діями, які викликають недовіру і ненависть одних груп населен-

ня до інших. До другої групи належать Боснія і Герцеговина, Хорватія, Феде-

ративна Республіка Югославія, які пережили війну, наслідки якої до цього

часу мають негативний вплив на їх політичне і соціальне життя.

Однією із гострих проблем у міжетнічних відносинах стало подолання анта-

гонізму серед представників тих народів, які нещодавно воювали один з од-

ним. Ця обставина зумовлює особливу актуальність проблеми створення ефек-

тивного механізму управління етнополітичними процесами. Незважаючи на

особливості окремих країн на території колишньої Югославії, структурний

стрижень етнополітичного менеджменту є типовим і містить два основні ас-

179

пекти: 1) регулятивний (формування законодавства, розроблення методів і

механізмів реалізації прав меншин); 2) операційний, або управлінський (імп-

лементація законодавчих актів, концепцій етнополітики, застосування конк-

ретних заходів, що забезпечують “компенсаторні права” меншин). У всіх

країнах, що утворилися на території колишньої Югославії, сформувалося за-

конодавство у галузі етнонаціонального розвитку; відповідні статті є в консти-

туціях, прийнятих законах, що регулюють міжетнічні відносини тощо.

Особливої уваги заслуговує та частина структури етнополітичного менедж-

менту, яка забезпечує реалізацію прав меншин на регіональному та місцево-

му рівнях. Важливими елементами її є: 1) законодавчі органи, до компетенції

яких належать нормативно-регулятивні питання (місцеві асамблеї) і в право-

вому полі яких створюються комісії з проблем міжетнічних відносин); 2) міс-

цеві органи самоврядування (виконавча влада) із спеціальними підрозділами,

які займаються проблемами етнічних меншин.

До вирішення етнічних проблем широко залучаються місцеві громадські

організації меншин. Вони тісно співпрацюють із локальними органами влади

у різних країнах колишньої Югославії, беруть активну участь у розробленні

та впровадженні різноманітних заходів, метою яких є інтеграція груп мен-

шин населення (особливо біженців, які після призупинення власних дій по-

вертаються у попередні місця свого мешкання) в соціальне, культурне, полі-

тичне життя громад і забезпечують толерантність у міжетнічній взаємодії на

конкретному полі етнічної території. До таких ефективних заходів слід від-

нести: а) формування власних автономних управлінських органів національ-

них меншин (Словенія, Боснія і Герцеговина, Хорватія); білінгвістичні про-

грами у дитячих садках (Куманово — Македонія); програми, що забезпечують

рівні можливості для меншин з урахуванням навчання на етнічних мовах

(Чаїр, Скап’є — Македонія); спеціальні семінари для управлінців, де навча-

ються підходам до врегулювання етноконфліктних ситуацій локально і в ці-

лому етнічному менеджменті (Боснія і Герцеговина); семінари, спрямовані на

підтримку успішної імплементації мирного процесу і толерантності у міжет-

нічній взаємодії (Боснія і Герцеговина) тощо.

В. Євтух усі ці заходи відносить до “програми позитивних дій”, яка стала од-

ним із ключових моментів етнічного менеджменту. У національному законодавс-

тві та нормативно-регулятивних документах окремих країн, зокрема Словенії і

Хорватії, зафіксовано норми, згідно з якими забезпечується представництво мен-

шин у виборчих органах виконавчої влади на регіональному і місцевому рівнях.

У місті Суботіца Автономної провінції Воєводіна (Федеративна Республіка Югос-

лавія) своєрідним варіантом “програми позитивних дій” стала так звана політи-

ка “національних ключів”: місцеві органи влади впливають на призначення в ор-

гани управління і прийняття на роботу для забезпечення пропорційного

представництва національних меншин відповідно до етнічного складу населення

міста. Такий підхід застосовується в громадських службах та інституціях, які

формуються міською владою. Український вчений підкреслює, що наслідки

політики “національних ключів”, у Суботіце свідчать про певну стабільність у

розподілі місць в управлінських органах міста, що забезпечує участь меншин в

ухваленні рішень. За допомогою такої політики вдається, з одного боку, досить

ефективно захищати права національних меншин, а з іншого — інтегрувати різ-

ні культури і традиції в культурне суспільство [48].

180

Висновки. Етнополітичний менеджмент є складовою системи державного

управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На

нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжна-

ціональних та міжетнічних відносин.

Як специфічний вид діяльності держави та її структурних елементів, гро-

мадсько-політичних організацій, він передбачає планомірний, свідомий,

цілеспрямований вплив на розвиток етнонаціональної сфери суспільства з ме-

тою отримання певних цілей. Найвищою метою етнополітичного менеджмен-

ту в демократичному суспільстві є забезпечення оптимального, гармонійного

розвитку, зміцнення та вдосконалення усієї системи етнонаціональних відно-

син. Багатогранність та багатоманітність цих відносин, що пронизують усі

сторони життєдіяльності багатонаціональних і поліетнічних суспільств, зу-

мовлюють потребу в забезпеченні ефективного управління ними, об’єднання

спільних зусиль теоретиків і практиків, представників усіх наук, які ос-

мислюють теоретико-практичні основи етнополітики.

Теорія етнополітичного менеджменту має власну методологію, яка скла-

дається із системи найзагальніших принципів, методів, що виступають її

пізнавальною основою, а також сукупності прийомів, способів і процедур ос-

мислення самого процесу управління етнонаціональними відносинами сус-

пільства. Комплекс методів, застосованих у етнополітичному менеджменті,

поділяється на три великі групи: загальнологічні (абстрагування, класифіка-

ція, історичний, логічний, ідеалізація, сходження від абстрактного до конк-

ретного); теоретичні (діалектичний, системний, системно-історичний, порів-

няльний, комунікативно-кібернетичний, біхевіористичний тощо); емпіричні

(спостереження, аналіз документів, експертна оцінка, опитування та ін.).

Важливою складовою етнополітичного менеджменту є суб’єкти — особи

(індивіди, група індивідів або об’єднання індивідів), які беруть участь у сис-

темі управління етнонаціональною сферою, та об’єкти — окремі особи, етно-

си, корінні народи, нації, національні меншини, їх інститути, етнополітичні

процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини.

Мету, завдання та напрями функціонування етнополітичного менеджмен-

ту визначає державна етнополітика, а його головними функціями є плануван-

ня етнонаціональної діяльності; організаційно-регулятивна функція (визна-

чення організаційної побудови етнооб’єкта управління, його внутрішньої

структурної ієрархії); інструментальна функція (розроблення певних проек-

тів прийняття рішень для досягнення конкретного етнополітичного результа-

ту з урахуванням науково-теоретичних розробок та різноманітних факторів,

які впливають на реалізацію державної етнополітики); виховна функція (фор-

мування у людей високої культури міжетнічного спілкування); інтегративна

функція (забезпечення зближення і налагодження співпраці між етноспіль-

нотами); прогностична функція (осмислення основних тенденцій розвитку ет-

нополітичних відносин); контрольна функція (перевірка виконання сформо-

ваних і затверджених планів) тощо.

Здійснення управління етнонаціональними процесами відбувається нерів-

номірно, що зумовлено своєрідністю та особливостями прояву національного

фактора у кожній зі сфер суспільного життя. Кожна багатонаціональна та

поліетнічна держава у процесі розвитку формує власну специфічну модель ет-

нополітичного менеджменту.