Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

161

цілісної системи із складною структурою, кожний елемент якої має певне

призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення

відповідних потреб системи та її очікувань. Функціональний аналіз виявляє

спосіб взаємозв’язку елементів, їх взаємовплив, який забезпечує відтворення

цілісності.

Досить поширеним у вивченні управлінської сфери етнополітики є порів-

няльний метод, який становить собою пізнавальну операцію, засновану на

судженнях щодо схожості або відмінності об’єктів. За допомогою порівняння

з’ясовуються їх якісні та кількісні характеристики. Головна умова застосуван-

ня цього методу полягає у наявності загальних підвалин (ознак), за якими

порівнюються досліджувані об’єкти. Вирізнені ознаки повинні бути вагомими

для певного розгляду; при цьому об’єкти, порівнянні за одними ознаками, мо-

жуть бути непорівнянними за іншими. Ознаки можуть мати оптимальний,

змістовний або функціональний характер. Цей метод передбачає зіставлення

переважно однотипних управлінських систем етнополітики з метою виявлен-

ня їх спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших видів етно-

політичного менеджменту або оптимальних шляхів вирішення управлінських

завдань. Застосування порівняльного методу розширює кругозір науковця,

сприяє плідному використанню досвіду інших країн і народів. Особливо це ак-

туально для української етнополітології в умовах її становлення.

Останнім часом широкого застосування у вивченні етнополітичної сфери,

її управлінської частини набуває комунікативно-кібернетичний метод, який

дає змогу досліджувати її через призму інформаційних потоків, побудованих

на принципах зворотного зв’язку, і мережі цілеспрямованих комунікативних

дій та механізмів, що показує відносини між етносуб’єктами менеджменту на

усіх рівнях взаємовідносин у суспільстві.

У вивченні теорії етнополітичного менеджменту істотне значення має бі-

хевіористський метод (англ. “біхевіори” — “поведінка”), у центрі якого —

вивчення правил, меж і мотивів політичної поведінки. Цей метод посідає про-

відне місце у політології США і претендує на максимальну науковість у

політичних дослідженнях порівняно з іншими методами. Біхевіоризм вима-

гає застосування до політики методів, що використовуються в природничих

науках і конкретній соціології, та передбачає вивчення поведінки окремих

осіб і груп з позицій експліцитності (чіткості вираження і визначення дослід-

ницької процедури) та верифікації (перевірки знань досвідом).

Прихильники біхевіоризму виходять із таких засад:

• політика як соціальне явище має передусім індивідуальний характер,

усі групові форми політичної діяльності можна вивести з аналізу полі-

тичної поведінки індивідів, об’єднаних груповими зв’язками;

• панівними мотивами у політиці є психологічні за своїм походженням

орієнтації;

• індивіди по-різному виявляють свої психологічні стани і емоції у знако-

вих для них політичних явищах і процесах.

Для осмислення теорії етнополітичного менеджменту мають методологічне

значення такі засади цього методу:

1) політика (етнополітика) має особистісний вимір, і дії людей (колектив-

ні, групові) започатковуються поведінкою конкретних особистостей, які є го-

ловним об’єктом етнополітичного дослідження;

162

2) для вченого важливими є теоретичні знання, тому що пізнання етно-

політичних явищ може передувати техніці їх конкретного дослідження;

3) завдання політології (в тому числі етнополітології) не стільки в тому,

щоб описувати й аналізувати певні факти, скільки в тому, щоб трактувати їх

з точки зору необхідності удосконалення суспільства;

4) у етнополітології доцільно використовувати досягнення інших наук,

зокрема природничих. Це зумовлено тим, що моделі (зразки) поведінки лю-

дей схожі у різних ситуаціях і різних видах діяльності, у тому числі й у етно-

політичному менеджменті;

5) науковці повинні нести відповідальність перед суспільством за методи і

висновки дослідження щодо збереження і примноження існуючих цінностей

цивілізації;

6) політичні явища вимірюються кількісно, що відкриває перед етнополі-

тологією широкі можливості використання математичних та інших методів,

статистичних даних, результатів анкетних та інших опитувань, комп’ютерної

техніки.

Емпіричні методи. Становлять окрему групу осмислення теорії етнополі-

тичного менеджменту і ґрунтуються на різних варіантах дослідження струк-

тури, функцій, механізму функціонування управлінської частини етнополі-

тики. Це методи, запозичені із інших наук. Вивчають стиль діяльності

учасників менеджменту, ефективність політичних рішень, рівень етнічної та

національної свідомості, етнокультури різних етносуб’єктів, стан етнічного

напруження тощо.

При цьому використовують:

• спостереження — пряма реєстрація етнополітичних явищ і процесів їх

очевидцями;

• аналіз документів офіційних і неофіційних — використовується для зби-

рання первинної інформації, зафіксованої у текстах, рукописах, книгах,

періодичних виданнях, кінострічках, магнітних записах, комп’ютерних

файлах, усних повідомленнях, статистичних даних тощо;

• метод експертної оцінки — виявлення думок найбільш авторитетних

спеціалістів — знавців етнополітичних процесів;

• метод опитування — усного (інтерв’ювання) та письмового (анкетуван-

ня) — вивчають як суб’єктивні, так і об’єктивні характеристики дослі-

джуваного етнополітичного явища).

Складові етнополітичного менеджменту. Система державного управління

етнонаціональною сферою у будь-якій багатонаціональній (поліетнічній) дер-

жаві охоплює такі складові: суб’єкти та об’єкти управління, що перебувають

під організуючим впливом держави, а також управлінська діяльність (про-

цес), тобто відповідного роду суспільні відносини, через які реалізуються чис-

ленні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами та об’єктами етнополітичного

менеджменту.

Обов’язковими елементами етнополітичного менеджменту є суб’єкти і

об’єкти, які розглядаються у єдності, взаємозв’язку і взаємозалежності. Вод-

ночас кожен із цих елементів має свої, властиві йому ознаки.

Суб’єктами виступають носії предметно-практичної діяльності, тобто особи

(індивід, група індивідів або об’єднання індивідів), задіяні у системі управлін-

ня етнонаціональною сферою, які вирішують міжетнічні й міжнаціональні

163

проблеми та наділені певною компетенцією і державно-владними повноважен-

нями, що дозволяють їм втілювати свою волю у формі керівних команд чи рі-

шень, обов’язкових для виконання. У цілому вони становлять систему, що уп-

равляє об’єктами етнонаціональних процесів. У їх ролі виступають керівники

вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи, етнонаціональні організації.

Загалом суб’єкти етнополітичного менеджменту у процесі демократично

спрямованої та реалізованої державної етнополітики є носіями багатоманіт-

ної діяльності, що зосереджена на досягненні стабільності багатонаціональ-

ного (поліетнічного) соціуму шляхом узгодження, врегулювання, вирішення

етнонаціональних інтересів і вимог, проблем та суперечностей.

Об’єктами управління етнаціональною сферою суспільства є окремі особи,

етноси, корінні народи, нації, етнічні й національні меншини, їх інститути,

етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини. В цілому

вони становлять систему, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управ-

ління і виконує його рішення.

Принципи та особливості етнополітичного менеджменту. Управління ет-

нонаціональними процесами як цілеспрямована діяльність з врегулювання

етнонаціональних відносин можливе за таких умов:

• наявності владних відносин, тобто відносин між керівниками і керова-

ними;

• скоординованого впливу суб’єктів управління на групові дії або дії окре-

мої особи, підпорядковані груповим завданням;

• поєднання дій людей різних професій і спеціальностей;

• узгодження особистих інтересів учасників етнополітичного процесу з ці-

лями й інтересами суспільства;

• створення і використання нормативно-правової бази;

• визначення перспективних і поточних завдань та підпорядкування для

їх реалізації наявних трудових, матеріальних, фінансових тощо ре-

сурсів.

Етнополітичний менеджмент передбачає

1) з’ясування об’єктивних закономірностей, тенденцій розвитку етносів,

міжнаціональних і міжетнічних відносин та розроблення на цій основі опти-

мальної соціальної політики в етнонаціональній сфері;

2) комплексний підхід при аналізі етнонаціональних проблем, врахування

усіх аспектів етнонаціональних відносин — політичних, соціальних, еконо-

мічних, культурних, мовних, психологічних тощо;

3) цілеспрямоване управління етнополітикою, що охоплює планування,

регулювання і контроль;

4) диференційований підхід до здійснення етнополітики з урахуванням ет-

нонаціональних аспектів, природно-кліматичних умов, соціально-історичних

особливостей формування та існування етносів, етнічних груп тощо;

5) охоплення усіх рівнів та форм міжетнічної взаємодії, у тому числі між-

особистісних відносин;

6) своєчасне виявлення і подолання суперечностей і перешкод на шляху

інтегративного розвитку етнонаціональної сфери;

7) визначення і впровадження заходів щодо стабільності, міцності та

подальшого вдосконалення усього механізму функціонування етнополі-

тики;

164

8) використання національного та світового досвіду врегулювання міжет-

нічних відносин, розв’язання етнонаціональних проблем.

Враховуючи особливу делікатність та своєрідність міжнаціональних, між-

етнічних відносин, необхідно під час здійснення управлінських функцій ви-

являти особливу чутливість і обережність у всіх тих питаннях, які стосуються

інтересів кожного етносу, національних почуттів людей.

Здійснення етнополітичного менеджменту в кожній багатонаціональній та

поліетнічній державі має характерні особливості, зумовлені специфікою

прояву національного фактора у всіх галузях суспільного життя, й вимагає

цілеспрямованого впливу владних структур на всі сфери життєдіяльності

етносуб’єктів на різних рівнях регулювання:

• загальнодержавному, що передбачає розроблення стратегічних концеп-

туальних засад державної етнополітики, їх політико-правове закріплен-

ня, формування загальнонаціональних програм її реалізації;

• відносинах між центром та регіонами, які в умовах поліетнізму містять

етнонаціональні аспекти;

• відносинах між регіонами, де відбуваються узгодження їх інтересів,

розв’язання суперечностей;

• регулюванні міжетнічних процесів всередині регіонів;

• на первинному рівні регулювання міжетнічних відносин — у колекти-

вах (трудових, навчальних, військових тощо), які, як правило, є поліет-

нічними.

Мета і функції етнополітичного менеджменту. Державна етнополітика виз-

начає мету, основні завдання та напрями етнополітичного менеджменту, який

виступає головним засобом її реалізації. У демократичному суспільстві вищою

метою етнополітичного менеджменту є створення відповідно до законів і тен-

денцій, що існують в етнополітичній сфері, системи оптимального розвитку і

зміцнення етноспільнот, своєчасного розв’язання проблем та суперечностей,

що виникають у міжетнічних відносинах.

Головними функціями етнополітичного менеджменту є:

• планування, визначення цілей та завдань етнополітичних дій, розроб-

лення програм діяльності відповідно до інтересів усіх етнокомпонентів

країни. Воно дає уявлення про сучасний стан, напрями необхідного та

вірогідного етнополітичного розвитку, а також найефективніші способи

вирішення поставлених завдань;

• організаційно-регулятивна функція — визначає організаційну побудову

етнооб’єкта управління, його внутрішню структурну ієрархію, конкрет-

ні завдання, повноваження та відповідальність підрозділів або окремих

людей, забезпечує вплив їх та організацій на етнополітичний процес,

участь етносуб’єктів у політичних подіях й політичному житті;

• інструментальна функція — розроблення певних проектів прийняття

рішень для досягнення конкретного етнополітичного результату з ура-

хуванням науково-теоретичних (економічних, правових, соціологіч-

них та інших) розробок та різноманітних факторів (етнокультурних,

етнопсихологічних), які впливають на реалізацію державної етнополі-

тики;

• виховна функція — сприяє вихованню людей у дусі поваги до національ-

ної гідності кожного, високої культури міжетнічного спілкування, не-

165

примиренності до проявів шовінізму, націонал-радикалізму, екстреміз-

му тощо;

• інтегративна функція — спрямована на зближення і налагодження

співпраці між етноспільнотами на основі спільності їх етноінтересів та

цілей;

• прогностична функція — розроблення превентивних заходів із запобі-

гання можливим ускладненням та загостренню етнонаціональної ситу-

ації в країні, регіоні; допомагає осмислити основні тенденції розвитку

етнополітичних процесів імовірності подій, своєчасне коригування ет-

нополітики;

• функція розв’язання міжетнічних суперечностей, розробка ефектив-

них шляхів та методів врегулювання міжетнічних конфліктів;

• світоглядна функція — сприяє об’єктивній оцінці співвідношення за-

гальнолюдських, державних, національних, групових, особистих інте-

ресів, визначенню власного місця людини в етнополітичному житті сус-

пільства;

• контрольна функція — перевірка виконання сформованих і затвердже-

них планів, визначених у них заходів на всіх рівнях управлінської сис-

теми.

В енциклопедичній літературі розкривається механізм розроблення і конс-

труювання технології “етнополітичного менеджменту”. Під ним слід розуміти

спосіб організації функціонування управлінської системи в етнонаціональній

сфері, комплекс принципів, соціальних важелів, правових і моральних норм

та інших засобів і процедур, що впливають на керовану систему для досягнен-

ня конкретної мети. Вони базуються на принципах наукової обґрунтованості,

цілісності, об’єктивності, узгодженості з використанням відповідних методів

управління, спрямованих на реалізацію цілей етнополітики.

У створенні моделі етнополітичного менеджменту слід враховувати і той

фактор, що етнонаціональні відносини належать до складу важко керованих

об’єктів суспільного життя. Зазвичай вони потребують тривалого систематич-

ного впливу, а очікувані результати отримуються не так швидко, як хотілося

б, бажані перетворення відбуваються надто повільними темпами.

Важливо мати на увазі, що управлінські дії в етнополітичній сфері не повин-

ні передбачати втручання в об’єктивний природно-історичний процес розвитку

етносів, націй, корінних народів, етнонаціональних меншин та в цілому міжет-

нічних відносин. Неприйнятними є застосування політики насильницької

асиміляції. Тобто управління етнонаціональними процесами несумісне із

суб’єктивізмом й волюнтаризмом.

Механізм етнополітичного менеджменту. Здійснення етнополітичного ме-

неджменту складається з кількох послідовних етапів:

• творчий — пов’язаний з визначенням мети, об’єкта технологізації, поді-

лом об’єкта на складові та з’ясуванням соціальних зв’язків;

• методичний — вибір методів, засобів отримання інформації, її оброб-

лення, аналізу, принципів її трансформації у конкретні висновки та ре-

комендації;

• процедурний — організація практичної діяльності з розроблення управ-

лінської технології.

166

У сукупності все це становить систему розроблення соціальних технологій

регулювання етнонаціональної сфери. Така система містить низку процедур,

кожна з яких є сукупністю конкретних операцій:

• діагностика реального стану етнонаціональної сфери, виявлення больо-

вих точок, уточнення актуальних проблем розвитку, цілей, завдань;

• розроблення можливих варіантів досягнення мети, аналіз альтернатив;

• вибір рішення на основі побудови імітаційних моделей, опитування сус-

пільної думки, здійснення соціологічного експерименту тощо;

• визначення оптимально необхідних операцій, що забезпечують регулю-

вання етнонаціонального процесу;

• підготовка сценарію дій та його затвердження (визначення форм взає-

модії об’єкта та суб’єкта технологізацій, ступеня використання методів

управління та суб’єктивних умов реалізації технологій);

• визначення потреби у правовому, політичному забезпеченні кожного з

етапів розроблення та засвоєння соціальної технології;

• контроль за ходом реалізації програми (форми та методи діагностики на

проміжних етапах її засвоєння).

На процедурному етапі механізму етнополітичного менеджменту важливе

значення має процес розроблення і прийняття управлінських рішень, за до-

помогою якого з’ясовуються цілі, методи, засоби розв’язання проблем етно-

політичної сфери, перспектив розвитку міжетнічних відносин. Цей процес

має власну циклічну послідовність:

1) концептуальна стадія підготовки рішення, що передбачає визначення

стратегічних засад розвитку етнонаціональних відносин. До її розроблення

залучаються наукові інституції, інформаційно-аналітичні центри, експертні

групи, різноманітні тимчасові ситуативні колективи тощо. На основі концеп-

ції формується програма етнонаціонального розвитку соціуму;

2) стадія створення політико-правових законодавчих засад функціонуван-

ня етнополітики, її управлінської структури в державі. На цьому етапі прий-

мають закони, нормативно-правові акти, постанови, що визначають правовий

механізм розв’язання поставлених завдань. Суб’єктами реалізації завдань

цієї стадії є законодавча влада, президентські структури, інші нормотворчі

органи.

3) стадія практичної реалізації прийнятих рішень та законоположень, де

визначальна роль належить виконавчим органам центрального, регіонально-

го та місцевого рівнів, узгодженості їх дій, подоланню зайвого дублювання,

неузгодженості, впровадженню в практику системи чіткої координації та

взаємодії у прийнятті рішень.

Головною ознакою етнополітичного менеджменту як складової системи

державного управління є те, що він здійснюється не безпосередньо, а опосе-

редковано, через весь багатоаспектний комплекс економічних, соціальних,

духовно-культурних, демографічних, міграційних та інших факторів забез-

печення життєдіяльності багатонаціонального (поліетнічного) суспільства.

Перебудова різних сторін етнонаціональних відносин можуть мати неадекват-

ні результати, що зумовлено багатоманітністю і особливостями прояву етніч-

ного фактора у кожній із сфер суспільного життя.

У процесі розвитку багатонаціональних та поліетнічних суспільств сфор-

мувався відповідний механізм управління етнонаціональними процесами,

який у кожній державі має свою національну специфіку.

167

Українська практика. Етнополітичний менеджмент в Україні є важливою

складовою системи державного управління. За роки незалежності створено

відповідний механізм функціонування, який можна поділити на три рівні:

стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні відбувається діяльність, пов’язана із законодав-

чим та нормативно-правовим забезпеченням процесу управління. Верховною

Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, мініс-

терствами та відомствами, обласними й місцевими адміністраціями розроб-

ляються і приймаються декларації, закони, укази, постанови, накази, роз-

порядження, рішення, положення, що містять правові норми регулювання

етноуправлінської сфери. Визначальну роль серед них відіграють Декларація

про державний суверенітет України, Декларація прав національностей Украї-

ни, Закон України “Про національні меншини в Україні” тощо.

На тактичному рівні здійснюється опрацювання програм, заходів, проце-

дур тощо, які забезпечують виконання державної етнополітики, та формується

управлінський механізм їх реалізації. Провідне місце тут належить відповід-

ним органам у структурі Кабінету Міністрів, зокрема центральному органу ви-

конавчої влади — Державному комітету України у справах національностей та

релігій, діяльність якого спрямовується і координується урядом.

Основними його завданнями є:

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у

сфері міжнаціональних відносин, міграції, забезпечення захисту прав

національних меншин України, депортованих за національною ознакою

осіб, які повернулися в Україну, біженців та інших категорій мігран-

тів;

• управління у зазначеній сфері, міжгалузева координація та функціо-

нальне регулювання з питань, що належать до його компетенції;

• координування роботи з підготовки і здійснення органами виконавчої

влади заходів щодо забезпечення захисту прав національних меншин,

осіб, які повернулися, біженців, а також у межах своїх повноважень —

прав інших категорій мігрантів;

• участь у забезпеченні розвитку зв’язків із закордонними українцями та

їх громадськими організаціями, у тому числі національно-культурни-

ми автономіями, товариствами, земляцтвами, координування заходів,

здійснюваних у цій сфері, що належать до компетенції Комітету;

• узагальнення практики застосування законодавства з питань, що нале-

жать до його компетенції, розроблення пропозицій щодо вдосконалення

цього законодавства та їх внесення в установленому порядку на розгляд

Кабінету Міністрів України;

• забезпечення виконання законодавства з питань, що належать до його

компетенції;

• створення умов для вільного розвитку мов корінних народів і національ-

них меншин України;

• сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх потреб, роз-

витку етнічної самобутності корінних народів та національних меншин

України.

Відповідно до покладених на нього завдань Державний комітет виконує

такі функції:

168

• готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у

сфері міжнаціональних відносин, міграції, етномовної політики, забез-

печення захисту прав національних меншин України, осіб які, поверну-

лися, біженців та інших категорій мігрантів;

• бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Держав-

ної програми економічного і соціального розвитку України, Програми

діяльності Кабінету Міністрів України, інших державних програм та за-

безпечує їх виконання у межах своїх повноважень;

• вивчає та аналізує міграційну ситуацію в Україні, проблеми біженців,

осіб, які повернулися, інших категорій мігрантів, тенденції етнонаціо-

нального та культурного розвитку національних меншин України, етно-

мовних процесів у державі, розробляє поточні та довгострокові прогнози

із зазначених питань;

• забезпечує взаємодію органів виконавчої влади під час здійснення ними

заходів щодо забезпечення захисту прав національних меншин України,

осіб, які повернулися, біженців та інших категорій мігрантів;

• сприяє реалізації в установленому порядку прав осіб, які належать до

національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших

категорій мігрантів;

• вживає заходів з реалізації Європейської хартії регіональних мов або

мов меншин в частині забезпечення задоволення етномовних потреб на-

ціональних меншин України;

• сприяє діяльності громадських організацій національних меншин в

Україні, здійсненню благодійних акцій та заходів, спрямованих на роз-

виток етнічної самобутності національних меншин України, осіб, які

повернулися; залучає в установленому порядку кошти міжнародних та

неурядових організацій, установ іноземних держав для проведення бла-

годійних акцій та виконання програм, спрямованих на забезпечення

захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, бі-

женців, інших категорій мігрантів;

• надає організаційно-методичну та консультаційну допомогу органам

виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у вирішенні пи-

тань, що належать до його компетенції;

• вживає заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної,

расової та міжконфесійної ворожнечі;

• подає в установленому порядку пропозиції щодо приведення законо-

давства України у відповідність із міжнародними нормами і стандарта-

ми з питань, що належать до його повноважень;

• забезпечує роз’яснення, в тому числі за допомогою засобів масової ін-

формації, змісту державної політики у сфері міграції, міжнаціональних

відносин, етномовної політики, захисту прав національних меншин Ук-

раїни, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

• співпрацює в установленому порядку з державними установами, гро-

мадськими організаціями іноземних держав, а також міжнародними

організаціями;

• організовує здійснення наукових досліджень з питань міжнаціональних

відносин, забезпечення захисту прав національних меншин України,

осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

169

• взаємодіє з вітчизняними та іноземними науково-дослідними установами

і навчальними закладами з метою обміну досвідом роботи щодо прове-

дення наукових досліджень з формування і реалізації державної політи-

ки з питань міграції, міжнаціональних відносин, етномовної політики,

забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які по-

вернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

• бере участь у розробленні проектів міжнародних договорів України з пи-

тань, що належать до його компетенції, забезпечує виконання визначе-

них міжнародними договорами зобов’язань України;

• подає в установленому порядку пропозиції щодо зупинення дії або ска-

сування актів центральних органів виконавчої влади, місцевих держад-

міністрацій, рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування,

посадовими особами підприємств, установ і організацій усіх форм влас-

ності, що суперечать законодавству про міграцію, міжнаціональні від-

носини, забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб,

які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

• організовує і бере участь у проведенні конгресів, форумів, конференцій,

семінарів, нарад, інших заходів, здійснює інформаційну та видавничу

діяльність з питань, що належать до його компетенції;

• організовує в установленому порядку професійну підготовку, перепідго-

товку та підвищення кваліфікації працівників свого центрального апа-

рату, відповідних органів Автономної Республіки Крим, структурних

підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських держад-

міністрацій, органів міграційної служби;

• розподіляє відповідно до законодавства кошти і матеріальні ресурси та

контролює їх використання; затверджує відповідно до законодавства

кошториси витрат на впровадження заходів, необхідних для реалізації

своїх завдань;

• виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

Управлінські функції у сфері державної етнополітики здійснюють струк-

турні підрозділи інших міністерств: відділ освіти національних меншин та

діаспори в Міністерстві освіти і науки; відділ культури національних меншин

в Міністерстві культури і мистецтв. У системі виконавчої влади Автономної

Республіки Крим створено Республіканський комітет у справах національнос-

тей та депортованих громадян.

Відповідно до законодавства України органи, які займаються питаннями

етнонаціонального розвитку, у тому числі його управлінням, повинні створю-

ватись (функціонувати) не тільки на центральному, а й на місцевому рівні:

Стаття акта законодавства Функції і органи, на які вони покладені

Ст. 119 Конституції України Реалізація програм національно-культурного розвитку

меншин — в місцях компактного проживання корінних

народів і національних меншин здійснюється місцевими

державними адміністраціями

Ст. 2 Закону України “Про

місцеві державні адміністрації”

Виконання в місцях компактного проживання корінних

народів і національних меншин програм їх національно-

культурного розвитку — забезпечують місцеві державні

адміністрації

Ст. 25 Закону України “Про

місцеві державні адміністрації”

Виконання законодавства щодо національних меншин і

міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду

і віросповідання — забезпечує місцева державна

адміністрація

170

Ст. 5 Закону України “Про

національні меншини в Україні”

У Верховній Раді України (в разі необхідності в місцевих

Радах народних депутатів) діють постійні комісії з питань

міжнаціональних відносин. В місцевих органах державної

виконавчої влади можуть створюватися відповідні

структурні підрозділи

Ст. 5 Закону України “Про

національні меншини в Україні”

При місцевих Радах народних депутатів можуть

утворюватися і функціонувати на громадських засадах

дорадчі органи з представників національних меншин

Нині структурні підрозділи з питань національних меншин і міграції ство-

рені та функціонують практично при всіх обласних державних адміністра-

ціях, а також у деяких містах з поліетнічним складом населення (наприклад,

Київ, Севастополь, Ужгород та ін.).

У етнополітичному менеджменті України задіяно широкий загал неурядо-

вих організацій, які намагаються впливати на формування і реалізацію дер-

жавної політики у сфері міжетнічних відносин. Так, ст. 5 Закону України

“Про національні меншини в Україні” передбачено, що в Україні може функ-

ціонувати такий консультаційно-дорадчий орган, як Рада представників гро-

мадських об’єднань національних меншин. Цей орган створено при Державному

комітеті України у справах національностей і релігій і при Президентові України.

Рада при Президентові у своїй діяльності керується Положенням про Раду пред-

ставників громадських організацій національних меншин України, затвердженим

Указом Президента України від 22 липня 2000 р.

Практично вся робота рад зводитися до моніторингу поточного становища

національних меншин, аналізу законодавства у цій сфері, а також розроблен-

ня пропозицій щодо їх поліпшення. Основні завдання і функції Ради пред-

ставників громадських організацій національних меншин України:

• підготовка пропозицій щодо формування державної етнонаціональної полі-

тики, забезпечення прав національних меншин України, їх участі в проце-

сах створення держави;

• аналіз стану виконання законів України, актів Президента України і Ка-

бінету Міністрів України з питань етнонаціональної політики, тенденцій і

перспектив етнонаціонального розвитку України, становища національних

меншин України;

• розгляд стану вирішення політико-правових, соціально-економічних, куль-

турних, освітніх, мовних та інших проблем, пов’язаних з діяльністю націо-

нальних меншин України, і підготовка відповідних пропозицій органам

виконавчої влади з метою ефективного вирішення таких проблем;

• розгляд проектів законів, актів Президента України і Кабінету Міністрів Ук-

раїни, міжнародних договорів, цільових програм, затверджених органами

виконавчої влади, які стосуються національних меншин України, і підго-

товка щодо них своїх пропозицій;

• внесення в установленому порядку пропозицій з питань етнокультурного

розвитку національних меншин України, які вимагають правового врегулю-

вання;

• внесення пропозицій щодо запобігання випадкам дискримінації, воро-

жого ставлення або насильства на підставі етнічної, культурної, мовної чи

релігійної самобутності;