Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

191

структурним елементом політичної культури окремих суб’єктів політики,

суспільства загалом.

Загальні, основні особливості політичних технологій зумовлені характе-

ром політичного процесу, який охоплює найрізноманітніші види політичної

діяльності в межах конкретної політичної системи. Серед них — політична

участь, яка має на меті формування в процесі політичної діяльності певних

позицій, вимог, настроїв, та політичне функціонування як професійна полі-

тична діяльність щодо вироблення правових норм, управління політичними

інститутами. Без знання особливостей, класифікації, специфіки політичних

технологій та вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяль-

ності практично неможливо. А для практичного оволодіння ними передусім

потрібні відповідна науково-теоретична підготовка, вміння вивчати й аналі-

зувати об’єктивні умови, в яких діють конкретні суб’єкти політики. Це сто-

сується: соціально-економічної, політичної ситуації в країні, регіоні; особли-

востей функціонування соціальних і національних груп у суспільстві, їх

потреб та інтересів; розстановки політичних сил; статусу та рівня впливу на

громадян політичних партій, рухів, об’єднань, засобів масової інформації.

Політичні технології поділяються на загальні (стосуються інтересів бага-

тьох суб’єктів політичного процесу) та індивідуальні (притаманні окремим

суб’єктам політики). Серед загальних найпоширенішими є технології завою-

вання (виборчий процес як комплекс спеціальних технологій) та утримання

влади.

Індивідуальні технології використовують окремі політики в процесі своєї

політичної діяльності. Вони пов’язані із завоюванням популярності, умінням

контактувати з громадянами (виборцями, членами певної партії, об’єднання

тощо), майстерністю дискутувати, виголошувати промови, вести мітинги,

збори, вдосконалювати власний імідж тощо. До найпоширеніших індивіду-

альних політичних технологій належать: публічні виступи, участь у бесідах,

дискусіях, розв’язанні конфліктів; прогнозування політичної діяльності;

виступи на радіо, телебаченні; підготовка матеріалів для друкованих засобів

масової інформації тощо. Кожна з таких технологій має свої особливості, за-

вдяки яким створюються певний імідж політика, його авторитет і популяр-

ність, формується і збагачується досвід політичної діяльності. А головне —

використання певних технологій має на меті врахування індивідуальних, у

тому числі й психологічних, особливостей політика. Готуючись, наприклад,

до публічного виступу, він передусім повинен знати час, мету, його характер і

відповідно готуватися до спілкування з аудиторією. На цьому етапі надто

важливою є підготовка тез (структури) виступу, визначення суті, спрямуван-

ня розмови, наявність імовірних запитань. Необхідно попрацювати і над зов-

нішністю, жестикуляцією, диханням тощо, усією манерою поведінки. Усе це

і є індивідуальною технологією політичного виступу. Таких технологій існує

багато.

Розрізняють політичні технології демократичні та недемократичні. Це оз-

начає, що суб’єкти з недемократичною політичною культурою практично не-

спроможні використовувати демократичні технології, і навпаки. Існують ба-

зові та другорядні політичні технології. До базових належать технології, які

використовуються під час організації та проведення виборчих кампаній; такі,

що запобігають соціально-політичним конфліктам, дають змогу розв’язувати

192

їх, досягати політичного консенсусу в суспільстві. До другорядних відносять,

зокрема, технології прийняття політичних рішень, організації масових полі-

тичних акцій — зборів, мітингів, маніфестацій тощо.

Політичні технології існують в кількох видах:

• розроблення і ухвалення певних політичних проектів і рішень;

• реалізація політичних рішень;

• технології формування політичної влади;

• виборчі технології;

• технології організування діяльності політичних партій, організацій,

об’єднань;

• технології формування громадянської свідомості, політичної культури;

• технології формування громадської думки;

• технології узгодження суспільних інтересів;

• технології розв’язання політичних конфліктів тощо.

Характер і особливості політичних технологій, як зазначалося вище, зумо-

влені особливостями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності

діяльності суб’єктів політики. Політичні технології будуються і реалізуються

насамперед на певному, часто надто специфічному сприйнятті людиною нав-

колишньої дійсності, на відповідних реакціях щодо такої дійсності. До того ж

політичні технології пов’язані безпосередньо з конкретними соціальними ро-

лями, які постійно виконує окрема людина як особистість.

4.2.8. Менеджмент виборчої кампанії

Сутність менеджменту виборчої кампанії, його поняття, функції, елементи

стратегії. Політичні та економічні перетворення в українському суспільстві,

сформували новий політичний простір, в якому діє безліч об’єктів (політичні

партії, громадські організації, групи тиску, фонди, державні установи тощо).

Затвердилася демократична практика виборів у представницькі органи на

альтернативних засадах, стали звичними референдуми, опитування з акту-

альних питань життя суспільства. Все це сприяло створенню в Україні полі-

тичного ринку як нової суспільної реальності, коли одні суб’єкти зацікавлені

збути свій продукт (ідеї, програми, послуги), а інші хочуть їх одержати,

розраховуючи на певну вигоду. Так, політичні партії прагнуть інформувати

населення про своїх лідерів, діяльність, програми, щоб отримати голоси ви-

борців, які, у свою чергу, очікують відповідних кроків від цих партій, якщо

вони переможуть на виборах.

Таким чином, за роки незалежності було сформовано політичний ринок

ідей, партій, політичних лідерів. Так само, як і економічний, політичний ри-

нок має закони попиту та пропозиції й потребує управління. Тому виникає

необхідність управління політичною сферою життя суспільства, але воно по-

винне бути організоване на демократичних засадах, законах виборності та

вільної конкуренції.

Менеджмент виборчої кампанії — це управління процесом збирання, на-

громадження і класифікації інформації, ухвалення політичних рішень та їх

практична реалізація під час виборчої кампанії.

Менеджмент виборчої політичної та менеджмент урядової команди мають

багато спільного, але існують і певні відмінності. Стратегія і тактика команди

193

кандидатів, які виборюють владу, повинна будуватися на критиці існуючої

системи політичного управління. Менеджмент урядової команди, навпаки,

акцентує увагу громадськості на досягненнях керівництва країни, показни-

ках економічного зростання та успішній соціальній політиці. Критикувати

владу завжди легше, ніж відповідати за державну політику.

Слід також розрізняти адміністративний та маркетинговий менеджмент ви-

борчої кампанії. В першому випадку йдеться про адміністративно-командні ме-

тоди управління виборчим процесом, використання адмінресурсу та інших не-

легітимних виборчих технологій. В другому випадку — про виборчі перегони в

умовах цивілізованого ринку влади [11]. Менеджмент та маркетинг виборчої

кампанії є різновидом політичного маркетингу та менеджменту.

В управлінні політичною сферою виокремлюють менеджмент виборчої

кампанії і менеджмент правлячої (урядової) команди. У сучасній політології

вивчають три основні аспекти управління виборчими кампаніями та правля-

чими командами:

• інформаційне забезпечення діяльності команди; до служби інформа-

ційного забезпечення залучають моніторинг засобів масової інформації

(ЗМІ), моніторинг радіо і телебачення, моніторинг електронної преси,

дослідження громадської думки, бібліотеку, технічне забезпечення,

аналіз звернень і листів;

• моделі та технології ухвалення політичних рішень;

• соціально-психологічні чинники: організаційна структура керівної

структури, розподіл ролей в цій структурі, функції членів команди,

зв’язки з громадськістю.

Для того щоб процес керування організацією і проведенням виборчої кам-

панії завершився перемогою у виборчих перегонах, крім залучення матеріаль-

них ресурсів, фінансів, інтелектуального капіталу кандидата та його хариз-

матичних якостей необхідно прорахувати й точно виважити безліч факторів,

моментів й найтонших нюансів. Все це покладається на команду професіо-

налів у сфері політичних технологій, політології, соціології, соціальної пси-

хології та менеджменту.

Формування кандидатської команди. Перше принципове завдання, яке

стоїть перед кандидатом — формування працездатної “кандидатської” коман-

ди, спроможної вирішити оперативно і мудро всі питання і проблеми, які пос-

таватимуть упродовж виборчих перегонів.

Загалом існують два великі підрозділи в команді:

1) патронажна частина команди, яка, у свою чергу, складається з таких

структурних підрозділів: група менеджменту та економічного аналізу (мене-

джер, радник з економічних питань); група моніторингу громадської думки

та політичного аналізу (політолог, соціолог, психолог); прес-служба (прес-

секретар, спічрайтер, редактор-мовник, іміджмейкер, психолог); група пла-

нування і організації масових заходів і громадських зв’язків (PR- менеджер

та група технічного забезпечення);

2) апаратна частина команди, яка втілює в життя стратегічні й тактичні

задуми мозкового центру команди та вирішує конкретні питання політичного

рекламування. За науковим підходом апаратна частина команди має склада-

тися з таких посад, на які добираються особи з відповідними професійними та

особистими якостями:

194

• голова — формує стратегію, визначає цілі та завдання команди, пріо-

ритети діяльності й порядок денний роботи; розподіляє обов’язки між

членами команди, визначає “правила гри” і психологічно мобілізує ко-

манду на реалізацію генеральної лінії;

• секретар — організовує практичну діяльність, пов’язану з реалізацією

стратегічної лінії, здійснює контроль за дотриманням дисципліни,

об’єднує ідеї і думки в один завершений проект;

• генератор ідей — мозковий центр, людина з особливим інтелектуальним

потенціалом, яка має бути джерелом ідей та рішень;

• аналітик — оцінює альтернативи, здійснює об’єктивний і неупередже-

ний аналіз проектів рішень, які висунуто на обговорення, аналітичний

відбір зовнішньої інформації та вносить пропозиції з її використання;

• організатор — раціоналізує виконавчий процес, доводить його до логіч-

ного завершення — практичної реалізації прийнятого рішення. Як і сек-

ретар, виконує контрольні функції;

• інформатор — особа, яка має велику кількість особистих контактів та

високі комунікативні здібності, є постачальником інформації;

• психолог — узгоджує міжособистісні контакти, “цементує” команду,

вгамовує пристрасті й підтримує ініціативу.

Крім кандидатської команди кандидатові доцільно створювати неформаль-

ні структури підтримки — групи:

• прихильників (популярні в суспільстві особи — творча, наукова, спор-

тивна еліта). Їх можна використовувати як “ретранслятори” — особи,

які мають вагомість у громадських колах, вустами яких необхідна дум-

ка доноситься до широкого загалу, до електорату);

• організаційно-методичного і наукового забезпечення. До складу цієї гру-

пи необхідно залучати психологів, спеціалістів з політичного менедж-

менту і маркетингу, засобів масової комунікації (ЗМК), художників і

поліграфістів, які розроблятимуть необхідні матеріали, рекомендації та

зразки наочної агітації з метою рекламування іміджу та програми кан-

дидата.

• швидкого реагування. Цю групу організовують з метою оперативного

вивчення громадської думки, її моніторингу щодо дослідження динамі-

ки рейтингу популярності кандидата.

Другий етап процесу після того, як команда сформована, — початок робо-

ти, який стартує з оцінки політичної ситуації.

Оцінка політичної ситуації. Для того щоб всебічно оцінити ситуацію у

виборчому окрузі, необхідно мати про нього таку інформацію:

• про історичні та географічні особливості округу;

• його соціально-демографічний портрет;

• про соціально-економічну структуру, стан її розвитку, проблеми і перс-

пективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслу-

говування тощо;

• про транспортну мережу;

• про діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп лобію-

вання інтересів та тиску, інших неформальних структур тощо;

• карту округу з кордонами виборчих дільниць, кварталів, вулиць та з

кількістю виборців;

195

• про політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, ре-

ферендумах, матеріали опитувань громадської думки тощо;

• про впливовість, авторитетних осіб — неформальних лідерів виборчого

округу;

• перелік найвпливовіших ЗМК, їх адреси, телефони;

• досьє на конкурентів тощо.

Особливо важливою є інформація про політичні традиції голосування ви-

борців на виборах, референдумах, про результати опитування громадської

думки. Актуальність і необхідність отримання такої інформації щодо певного

виборчого округу (села, селища, міста, району та області) зумовлені необхід-

ністю розв’язання проблем обрання виборчого округу, побудови стратегічної

лінії кампанії та конкретної тактики поведінки під час організації передви-

борної агітації.

Надзвичайно важливим є такий особистісний аспект попередньої аналітич-

ної роботи, як оцінка можливих конкурентів у боротьбі на певному виборчому

окрузі та збирання про них інформації (фактологічної, політичної, особистіс-

ної тощо). Знаючи біографію, освіту, публікації, висловлювання своїх конку-

рентів, набагато легше будувати власну “контргру” та стратегію і тактику у

виборчій кампанії.

Оцінюючи політичну ситуацію, бажано не обмежуватися результатами по-

передніх виборів та аналізом впливовості політичних структур і окремих полі-

тичних лідерів, які діють у цьому виборчому окрузі. Стратегічну, ключову

інформацію можуть дати професіонально проведені соціологічні та соціопси-

хологічні дослідження. Вони уможливлюють оцінку не тільки загальнополі-

тичних настроїв виборців, а й рівня популярності окремих лідерів — потен-

ційних кандидатів на балотування. Цей попередній, стартовий рейтинг у

поєднанні з психологічною мотивацією політичної поведінки виборців має

стати суттєвою основою для остаточного прийняття рішення про балотування

в певному виборчому окрузі.

Розроблення політичної стратегії. Основні складові стратегії виборчої

кампанії базуються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо пер-

ший стратегічний крок — вибір округу — вже здійснено, варто зробити попе-

редні висновки:

• з’ясувати сильні й слабкі сторони опонентів і свої особисто, здійснити їх

порівняльний аналіз з урахуванням політичної ситуації в певному ок-

рузі й у країні в цілому;

• проаналізувати ситуацію, що склалася у виборчому окрузі (демографіч-

ну, історичну, географічну, економічну, соціальну тощо);

• визначити коло питань, які є принципово важливими для виборців ок-

ругу, і сформулювати у своїй програмі відповіді на них;

• сформулювати основні принципи проведення виборчої кампанії і засоби

їх реалізації (тобто стратегію і тактику організації виборів).

Визначивши на підставі інформації по виборчому округу та персоналіях

основні тези своєї програми, під час складання власне документа бажано вра-

хувати такі принципи:

• програма має містити відповіді на найбільш актуальні для виборців про-

блеми: соціально-економічні, політичні, екологічні, етнокультурні, лін-

гвістичні тощо;

196

• архітектура програми може бути довільною, але структурованою, з кіль-

кістю змістовних блоків не більше дев’яти; процедура створення перед-

виборної програми має бути такою: спершу до неї залучають “все, що

треба”, а потім відкидають “все, що можна”;

• поліграфічне відтворення програми і мова викладення повинні врахову-

вати рівень загальної, політичної та психологічної культури виборців та

час засвоєння текстової інформації пересічним виборцем.

Стратегія виборчої кампанії, як свідчить практика світової політології,

може базуватися на іміджевих, організаційно-політичних та спеціальних еле-

ментах стратегії.

Іміджеві елементи стратегії: декларація причетності до певної політич-

ної партії, передвиборного блоку, владної структури, політичного лідера

тощо; створення міжособистісного контрасту кандидатів; створення ідеоло-

гічного контрасту кандидатів; ставка на базову проблему; формування пози-

тивного іміджу кандидата.

Організаційно-політичні елементи стратегії: утворення передвиборних

коаліцій; ставка на владні структури; ставка на суспільно-політичні структу-

ри; ставка на ЗМК.

Спеціальні елементи стратегії: створення негативного іміджу конкурен-

там; деморалізація конкурентів; розкол конкурентів; розкол електорату

(політичне клонування).

Визначивши провідні елементи стратегії виборчої кампанії, перед тим, як

розшифрувати, що означає кожен з них, варто нагадати і форму її викладен-

ня. Стратегія виборчої кампанії повинна бути викладена письмово, обсягом

не більше однієї сторінки. Після цього потрібно починати розписувати деталі-

зований план проведення кампанії, в якому повинні бути висвітлені всі основ-

ні тактичні дії на час проведення виборів.

Організація і проведення рекламної кампанії. Якщо стратегія кампанії

повинна дати відповідь на запитання “Що треба робити?”, то тактична части-

на плану має дати відповідь на запитання “Як?” і “Коли?”.

Тактика виборчої кампанії пов’язана з розв’язанням таких основних про-

блем:

• добір і організація роботи “апаратної” частини команди;

• побудова графіка роботи кандидата (виступи перед виборцями, записи

промов на телебаченні й радіо, зустрічі з окремими впливовими особами

тощо);

• стеження за діями конкурентів, розроблення засобів і форм протидії;

• підготовка та організація виступів кандидата у ЗМІ (тексти, зовніш-

ність, форми подання матеріалів);

• створення рекламної друкованої або відеопродукції на підтримку кан-

дидата; розв’язання проблем матеріально-фінансового та транспортного

забезпечення кампанії;

• налагодження контактів з громадськістю, суспільно-політичними

структурами та впливовими людьми в окрузі тощо.

Порядок організації та проведення виборів не означає, що ці елементи ма-

ють реалізовуватися саме в такому порядку, як це наведено вище. Ці питання

повинні вирішуватися паралельно, і ними мають займатися конкретні вико-

навці з команди кандидата.

197

Оскільки налагодження зв’язків з громадськістю є одним з найважливіших

елементів в тактиці виборчої кампанії, розглянемо цю структуру докладніше.

Організація зв’язків з громадськістю. Пресслужба: функції, правила ро

боти. Ідеологія роботи прес-служби повинна бути спрямована на те, що важ-

ливим є все, що стане відомим громадськості: прес-конференції лідера, бри-

фінги його прес-секретаря та членів команди, виступи у традиційних та

аудіовізуальних мас-медіа, прес-релізи тощо. У кожній команді (адміністра-

ції) функції зв’язків з громадськістю (переважно через ЗМК) виконують від-

повідні служби. Як правило, ними є пресові служби.

Правила організації виступів з мас-медіа членів команди:

• виступи або інтерв’ю членів кабінету мають бути скоординовані пресо-

вою службою за часом і тематикою, погоджені у руслі єдиної стратегіч-

ної лінії;

• представник команди (адміністрації) повинен з‘являтися на екрані один,

а не в контексті дискусії або суперечки;

• членові команди бажано надавати слово після всіх критичних виступів

на її адресу (останнє слово запам’ятовується краще) тощо.

Ще один аспект роботи пресової служби — підготовка власних прес-

релізів та аудіо-відеоматеріалів, які можна безпосередньо передавати без

присутності на цих заходах журналістів. Наявність технічних можливостей

передання таких матеріалів у газети і на теле-, радіостанції (особливо про-

вінційні) значно підсилить потужність пропагандистської кампанії і дасть

можливість (хоча й не повністю) уникнути небажаного ”суб’єктивізму” не-

залежних журналістів.

Прес-секретар та його функції. Робота прес-секретаря потребує не тільки

широких знань практично з усіх питань внутрішньої та зовнішньої політики,

а й чималої артистичної підготовки, відчуття міри і рівня своєї компетент-

ності. Скажімо, якщо прес-секретар зголоситься вдовольнити інформаційну

спрагу певного репортера або оглядача і дасть йому свою інтерпретацію якоїсь

події, він ризикує виявити некомпетентність у цьому питанні. Якщо ж він

звернеться до колег з апарату з проханням поінформувати з особливо таємно-

го питання, йому не завжди дадуть таку інформацію. Основними формами ро-

боти прес-секретаря є прес-конференція президента, власний брифінг і письмо-

ва заява для преси, коли небажано з’являтися на людях ні лідеру, ні його

прес-секретарю, але потрібно чітко продемонструвати свою позицію.

Функції прес-служби:

• моніторинг повідомлень ЗМК та оперативне реагування на негативні ви-

пади конкурентів;

• організація та контроль всіх заходів свого лідера (партії, адміністрації)

за участю преси;

• каталогізація всіх позитивних відгуків для подальшого використання в

рекламних цілях;

• підготовка кандидата та членів команди до виступів перед журналіс-

тами;

• організація регулярної появи кандидата та членів команди в аудіовізу-

альних та друкованих ЗМК;

• регулярне постачання ЗМК інформацією, пов’язаною з кандидатом (пар-

тією, адміністрацією) тощо.

198

Для реалізації цих функцій у складі прес-служби бажано мати соціологів

чи політологів (моніторинг та аналіз повідомлень ЗМК), психологів (імідж-

мейкінг), теле-, радіожурналістів, а також спічрайтерів (написання текстів).

Забезпечення реалізації функцій прес-служби потребує наявності: банку

даних ЗМК; банку даних провідних журналістів; матеріалів, призначених

для поширення серед ЗМК; біографії кандидата; фотографій (кандидата, ро-

дини, членів команди тощо); текстів програми кандидата, програми партії;

заготовок, які можна використовувати в роботі; відеоматеріалів; аудіома-

теріалів тощо.

Спеціальні заходи прес-служби: прес-конференція; прес-реліз; кулуарні

обговорення; брифінги; прийоми, коктейлі.

Крім вміння організувати зв’язки з громадськістю за допомогою пресової

служби, необхідно також знати, яким чином організувати зв’язки із ЗМІ, що

мають безпосереднє практичне значення.

Правила роботи з пресою:

• вивчіть напам’ять основну частину виступу;

• говоріть з погляду громадськості, а не своєї установи чи організації;

• подавайте новини в доступній для розуміння і вжитку формі;

• найважливіші новини повідомляйте на початку зустрічі з пресою.

• погана новина для вас — не завжди погана для журналістів;

• давайте (в міру можливості) прямі відповіді на прямі запитання;

• не відповідайте на ”слизькі” запитання, якщо до вас з ними ще не звер-

нулися;

• кажіть правду, навіть якщо це і важко;

• якщо не маєте відповіді, чесно зізнайтеся в цьому, пообіцявши дати її

іншим разом;

• говоріть про людей, а не про концепції;

• не збирайте журналістів, якщо у вас немає того, що вони вважають за

новину;

• підготуйте ”домашні заготовки” й організуйте відповідні запитання;

• враховуючи свої сильні й слабкі сторони, сформулюйте власні стандарти

спілкування з телевізійною, радійною і друкованою пресою;

• організуйте постійний моніторинг повідомлень ЗМІ з питань, що вас ці-

кавлять;

• контролюйте час прес-конференції чи брифінгу, ніколи не вимагайте за-

питань, якщо навіть на початку ви вказали час, виділений для спілку-

вання із журналістами. Наприкінці зробіть ще один акцент на ключовій

проблемі, що обговорюється, позаяк останнє запам’ятовується найкра-

ще — особливо тоді, коли ви невпевнені, що вас зрозуміли правильно;

• не сперечайтесь із журналістами;

• не піддавайтеся на провокації журналістів, позаяк за ними перевага ре-

дакторської правки і монтажу знятого;

Засоби політичної комунікації в передвиборчій кампанії. Такими засоба-

ми є: кабельне телебачення; телеконференції; комп’ютеризація виборчої кам-

панії; ефірне телебачення; політична телевізійна режисура; друкована рек-

лама.

Комп’ютеризація суспільства уможливлює використання обчислюваль-

ної техніки для розв’язання численних проблем, таких, як ведення банків

199

політичних даних; планування виборчої кампанії; здійснення фінансових та

інших розрахунків (як своїх, так і конкурентів); моделювання можливих

політичних ситуацій; організація електронної пошти тощо.

Ефірне телебачення — найпотужніший і найефективніший засіб політич-

ної комунікації у виборчій кампанії. Форми телевізійної реклами (кліпи) мо-

жуть бути різними і визначаються насамперед тривалістю купленого ефірного

часу. Розглянемо основні види рекламних роликів.

“Упізнавання — нагадування” (15 секунд) — характеризується багатора-

зовим повтором назви партії чи прізвища кандидата та ключової фрази з перед-

виборної програми на кшталт: “Дітям — морозиво, пенсіонерам — пенсії”.

Використовується на початкових етапах, коли потрібно вкоренити у суспіль-

ну свідомість фірмовий знак політичного “товару” або ще раз нагадати вибор-

цям напередодні виборів про необхідність прийти на вибори і проголосувати.

“Провідна ідея” (30 секунд) — репрезентація основної ідеї виборчої кам-

панії партії чи кандидата, його особистих якостей та біографічних даних. Це

найпоширеніша форма, доволі змістовна й фінансово доступна.

“Стисла розповідь” (1–2 хвилини) — глибша розповідь про партію чи кан-

дидата, деталізація історії першої та біографії останнього, викладення основ-

них складових передвиборної програми з ключових проблем сьогодення.

“Ґрунтовна розповідь” (понад 2 хвилини) — досить тривале оповідання

про суб’єкта політики, його програму, лідерів тощо. Використовується у двох

випадках: за наявності грошей; за умови надання ефірного часу, викупленого

виборчою комісією (всім учасникам передвиборного змагання однаково).

Політична телевізійна режисура — галузь політичної реклами — режи-

сура відеокліпів та радіосюжетів із закликами на підтримку певних канди-

датів, партій чи передвиборних блоків.

Типи політичної телевізійної реклами:

• ознайомлення (інформаційний ґрунт для наступних роликів — упізна-

вання кандидата);

• розв’язання проблеми (роз’яснення позицій кандидата);

• свідчення (вислів ретранслятора на підтримку кандидата);

• калейдоскоп контрастів (формування негативного контрасту конку-

рента);

• позитивні емоції (кліп в родинному колі, на тлі природи);

• досвід (акцентування уваги на значущості кандидата в суспільстві);

• репортаж (розповідь про зустріч кандидата з виборцями);

• організаційна прив’язка; може використовуватися для оголошень про

місце і час здійснення передвиборних заходів; повідомлень адреси пар-

тійного осередку або офісу кандидата; прив’язки імені кандидата до ін-

шого джерела інформації.

Друкована реклама. Правила побудови передвиборних листівок:

• найсильніший аргумент листівки варто зосередити на самому початку,

якщо бажаєте, щоб її дочитали до кінця;

• кількість змістових блоків не повинна перевищувати 7 плюс-мінус 2 оди-

ниці;

• кожен абзац має складатися не більше як з трьох-чотирьох фраз;

• бажано використовувати короткі, прості речення;

• якомога рідше слід вживати прислівники;

200

• спробуйте обійтись без загальних фраз і декларативних заяв;

• не користуйтеся неперевіреними й сумнівними фактами;

• розподіліть текст за пунктами 1, 2, 3...;

• пишіть не від першої особи, а від групи підтримки та ін.;

• намагайтеся уникнути наукоподібних штампів, пишіть просто і з гумо-

ром;

• використовуйте звернення і діалоговий режим (“Так само, як і Ви, кан-

дидат вважає…”);.

• загальний обсяг не повинен перевищувати 3/4 машинописного аркуша.

4.2.9. Бюджетний менеджмент

Бюджетний менеджмент — сукупність взаємопов’язаних дій (управлінсь-

ких функцій), прийомів, методів, спрямованих на керування бюджетними ре-

сурсами i відносинами, які виникають у процесі руху бюджетних потоків.

Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно

керувати цим рухом i відносинами.

Структура системи управління бюджетом країни. Кожна система управ-

ління, в тому числі й бюджетна, складається з двох взаємопов’язаних час-

тин — об’єкта i суб’єкта управління. Об’єктом є органи управління бюдже-

том. Cистему управління бюджетом можна уявити як комбінацію двох

елементів: сукупності органів управління та етапів i методів управлінської

діяльності в бюджетному процесі.

Виділяють три групи органів управління бюджетом. До першої групи нале-

жать органи законодавчої та виконавчої влади. Оскільки державний бюджет

як основний фінансовий план держави затверджується у вигляді закону, то

Верховна Рада виступає провідним органом в управлінні бюджетом. Численні

місцеві бюджети затверджуються на відповідних місцевих рівнях місцевими

законодавчими органами — Радами народних депутатів, які виступають про-

відним органом в управлiннi місцевим бюджетом. Органи виконавчої влади

(Кабінет Мiнiстрiв, державні адмiнiстрацiї, виконавчі комітети) забезпечують

підготовку проекту відповідного бюджету i його виконання. Президент Украї-

ни від iменi виконавчої влади подає проект державного бюджету до Верховної

Ради, контролює процес його складання та виконання.

Другу групу становлять органи оперативного управління бюджетом. До неї

належать: органи системи Міністерства фінансів (Міністерство фінансів

України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим; обласні фiнуп-

равлiння i міські фiнуправлiння міст Києва та Севастополя, міські й районні

фінансові відділи), Контрольно-ревізійна служба України, Державне казна-

чейство, Державна податкова адмiнiстрацiї, Рахункова палата.

Третя група — органи нефiнансового профілю. Виконуючи покладені на

них функції, вони також пов’язані з бюджетом. До них належать Митний ко-

мітет та його підрозділи; органи Міністерства внутрішніх справ; органи юсти-

ції та нотарiальнi контори; різного роду природоохоронні органи та інспекції;

органи державної інспекції з контролю за цінами та інші.

Функції бюджетного менеджменту. Структура бюджетного процесу міс-

тить такі складові: бюджетне планування (складання, розгляд, затверджен-

ня) та виконання бюджету. Складові бюджетного менеджменту виконують за-