Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

331

• при формуванні статутного фонду не можна використовува-

ти кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносити не-

майнові активи.

Для контролю за діяльністю страхових компаній створено

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його ком-

петенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет мо-

же виключати окремі

страхові компанії з державного реєстру

страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.

Згодом, а саме в кінці 2001 р., прийнято Закон України «Про

внесення змін до Закону України «Про страхування». З метою під-

вищення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір ста-

тутного фонду, який встановлено у сумі 1 млн євро для

всіх страхо-

виків, що займаються будь-яким видом страхування, крім

страхування життя. Останній вид страхування передбачає для стра-

ховика створення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн єв-

ро. Для діючих страховиків встановили термін в 3 роки для вико-

нання нових вимог.

Страхові компанії, як показує досвід їх функціонування у висо

корозвинених країнах, накопичують великі ресурси. Ця перспекти-

ва реальна в майбутньому і в Україні, що ставить на порядок ден-

ний надзвичайно важливу проблему стосовно вибору оптимальних

напрямів розміщення активів цих компаній. У нашому законодав-

стві ці напрями окреслені досить жорстко. Це можуть бути:

♦ Депозитні банківські вклади.

♦ Цінні папери,

що передбачають отримання доходу, в тому

числі й державні цінні папери.

♦ Нерухомість.

♦ Права вимог до перестрахувальників.

♦ Залишки готівки, розмір яких регламентується Національ-

ним банком України.

♦ Гроші на розрахунковому рахунку.

♦ Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди-

тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова-

них на базі угод

про страхування життя. Законом про страхуван-

ня не зазначені в законі види кредитування заборонені і є, як

правило, прерогативою комерційних банків.

Процес розвитку страхової справи в Україні поступово наби-

рає сили. На початок 2008 р. в Україні налічувалось 869 страхо-

вих компаній. Проте потужність страхових компаній ще далека

від тих вимог, які

ставить ринкова економіка нашої країни. Так,

на кінець 2007 р. загальні резерви всіх страхових компаній Укра-

їни становили близько 500 млрд грн. Із існуючих нині ризиків за-

332

страховано тільки 10 %, тоді як у розвинених країнах цей показ-

ник становить 90—95 %.

Сьогодні у сфері страхування ще багато складних проблем.

Серед них: недостатня місткість страхового ринку, нестабіль-

ність фінансового стану багатьох підприємств і фірм, відсутність

досвіду в організації нових для нас видів страхування і т. ін. У

перспективі ці проблеми, безсумнівно, буде

подолано і страхові

компанії стануть могутніми інституціональними інвесторами, які

сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в Україні й

економічному зростанню нашої Батьківщини.

Певною ланкою в системі небанківських кредитних установ є

ломбарди. Вони виникають у Франції в XV ст. Оскільки перші

ломбарди заснували лихварі — вихідці з італійської провінції

Ломбардія, то й ці установи отримали

таку назву. Згодом ломба-

рди досить швидко поширюються по інших країнах.

Сучасні ломбарди, як правило, обслуговують фізичних осіб, на-

даючи їм кредит під заставу майна. Найчастіше предметами заста-

ви виступають ювелірні вироби, а кредит, що отримує позичальник,

видається на короткий термін. Найчастіше — на 1—3 місяці.

Віддані в заставу речі, як правило,

на 25—50 % за вартістю

перевищують суму виданого кредиту. У разі неповернення кре-

диту ломбард має право реалізувати заставлені речі і покрити з

виручки як втрати від непогашеного кредиту, так і отримати свій

прибуток. До закінчення строку погашення кредиту власність на

заставлені речі залишається за позичальником.

В Україні ломбарди не набули поширення. Причиною

цього зна-

чною мірою став досить високий відсоток з кредитів, що надають

ломбарди та відносна незаможність широких верств населення.

НОВІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ

Інвестиційна компанія

Депозитарій

Інвестор

Лістинг

Інституціональний інвестор

Інвестиційна компанія відкритого

типу

Інвестиційна компанія закритого

типу

Диверсифікований інститут спі-

льного інвестування

333

Недиверсифікований інститут

спільного інвестування

Інтервальний інститут спільно-

го інвестування

Довірче товариство (траст)

Довіритель (принципал)

Довірена особа

Бенефіціар

Активні трасти

Пасивні трасти

Загальні трасти

Підприємницькі трасти

Пенсійний фонд

Недержавний пенсійний фонд

Кредитна спілка

Страхова компанія

Ломбард

. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення небанківським кредитним установам (парабанкам).

2. Розкрийте ті особливості, які відрізняють парабанки від банківсь-

ких установ.

3. Назвіть загальні причини, які привели до появи парабанків.

4. Охарактеризуйте найбільш загальні проблеми, які стоять на шля-

ху розвитку небанківських кредитних установ України.

5. Дайте визначення інвестиційній компанії.

6. Розкрийте історію становлення інвестиційних компаній.

Яку організаційну структуру найчастіше мають інвестиційні компанії?

8. Охарактеризуйте інвестиційну компанію закритого типу.

9. Що характеризує інвестиційну компанію відкритого типу?

10. Назвіть причини, які в розвинутих країнах обумовлюють стійкість

відкритих інвестиційних компаній.

11. Куди інвестиційні компанії направляють акумульовані ними кош-

ти, і які існують відмінності в їх розміщенні між інвестиційними ком-

паніями відкритого

і закритого типу?

12. Які переваги надає інвестиційна компанія дрібному інвестору?

13. Чому крупний інвестор користується послугами інвестиційних

компаній?

14. Розкрийте історію виникнення в Україні інвестиційних фондів та

компаній.

15. Які інститути спільного інвестування передбачені Законом Украї-

ни «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні ін-

вестиційні фонди)?

16. Які риси відрізняють диверсифікований

інститут спільного інвес-

тування від недиверсифікованого?

17. Які існують в Україні обмеження для диверсифікованих інститу-

тів спільного інвестування в плані розміщення їх активів?

334

18. Поясніть, що таке корпоративні інвестиційні фонди і які особли-

вості їх організації?

19. Що являють собою пайові інвестиційні фонди і які особливості

організації управління ними?

20. Які перспективи мають інститути спільного інвестування в

Україні і що потрібно зробити для реалізації цих перспектив?

21. Дайте визначення довірчим товариствам (трастам).

22. Розкрийте, на прикладі

Англії, процес становлення довірчих то-

вариств.

23. Назвіть основні діючі особи трасту.

24. Що являє собою трастова угода?

25. Перелічіть і розкрийте дію факторів, які сприяли розвитку дові-

рчих товариств.

26. Дайте визначення активним і пасивним трастам.

27. Охарактеризуйте основні види трастових послуг.

28. Дайте характеристику загальним трастам.

29. Охарактеризуйте підприємницькі трасти.

30. Які організації

надають трастові послуги і чи є серед них комер-

ційні банки?

31. Розкрийте історію становлення, проблеми та перспективи розви-

тку довірчих товариств в Україні.

32. Які (за формою власності) бувають пенсійні фонди?

33. Назвіть (для прикладу) країни, в яких визначальною є система

державного пенсійного забезпечення.

34. Назвіть країни (для прикладу), де в

системі пенсійного забезпе-

чення важливу роль відіграють недержавні пенсійні фонди.

35. Розкрийте переваги і недоліки недержавних пенсійних фондів з

фіксованою системою виплат.

36. Розкрийте особливості (переваги і недоліки) недержавних пен-

сійних фондів з фіксованими внесками.

37. Яку роль відіграють пенсійні фонди в забезпеченні процесу ін-

вестування?

38. Чому діяльність недержавних пенсійних фондів підлягає

під

дуже жорсткий контроль з боку держави і як цей контроль здійс-

нюється?

39. З чим пов’язані проблеми формування недержавних пенсійних

фондів в Україні і що треба зробити для їх подолання.

40. Дайте аналіз сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні.

41. Назвіть найбільш гострі проблеми в організації вітчизняного пе-

нсійного забезпечення

42. З яких трьох складових буде сформована пенсійна система на-

шої держави в найближчій перспективі?

43. Дайте визначення кредитній спілці.

44. Поясніть, у чому кредитні спілки мають для позичальника певні

переваги перед банком?

45. Розкрийте історію виникнення кредитних спілок.

335

46. Перелічіть принципові засади, на яких базувались кредитні спіл-

ки утворені Ф. Райфайзеном.

47. Чому з розвитком ринкової економіки посилюється роль креди-

тних спілок?

48. Розкрийте історію виникнення і розвитку кредитних спілок у

нашій державі.

49. Що таке страхова компанія?

50. Розкрийте історію виникнення страхових компаній у нашій дер-

жаві до отримання нею

незалежності.

51. Розкрийте історію становлення страхової справи в незалежній

Україні.

52. Назвіть напрями розміщення активів страхових компаній, які

передбачено нашим законодавством.

53. Дайте визначення ломбардам.

336

10 ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ

РОЗДІЛ

У країнах з ринковою організацією суспільного ви-

робництва в сучасних умовах склалася і функціонує

певна банківська система, що є сукупністю взаємоза-

лежних і взаємодіючих елементів. Їх субординація та

основні функції, як правило, визначаються відповід-

ним законом країни.

Банківська система більшості країн має два рівні. На

першому рівні знаходиться центральний банк

, що займає

провідне місце у банківській системі країни. На другому

— комерційні банки, що безпосередньо взаємодіють з

підприємствами, фірмами, установами та населенням.

Центральному банку належить провідне місце не

тільки в організації всієї сукупності кредитно-

грошових відносин у країні. Він є головною ланкою в

державі, за допомогою якої остання здійснює переваж-

ну

частину своїх регулюючих функцій стосовно еко-

номіки. Основні функції центрального банку щодо

цього реалізуються у вигляді певних дій, які, як прави-

ло, розрізняють на загальні й специфічні.

У будь-якій країні з ринковою економікою з огляду

на конкретні завдання, що стоять перед суспільним ви-

робництвом, завжди є потреба не в

хаотичному, а в си-

стемному і цілеспрямованому наборі дій з боку цент-

рального банку для вирішення конкретних проблем і

досягнення поставлених цілей, тобто в кожній країні

розробляється і реалізується певна кредитно-грошова

політика, за здійснення якої відповідає саме головний

банк країни.

337

ПОХОДЖЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ.

АЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Центральний банк є визначальною ланкою всієї банків-

ської системи країни (банк банків), а за своєю головною функціо-

нальною роллю — це емісійний банк, тобто банк, якому нале-

жить монополія на випуск грошей.

Банки як установи з відповідною назвою вперше з’явилися у

ХІІ ст. Що ж до появи позики як певного

явища економічного

життя суспільства, на базі якої, по суті, й виникають банки, то

вона своїм корінням сягає в давню історію людства, задовго до

нашої ери. У попередні часи зберігання грошей, надання позики

й інші операції з грошима здійснювались переважно храмами,

монастирями, а також різноманітними діловими будинками.

Перший банк виникає в 1171 р

. у Венеції, хоча він більше від-

повідав цьому типу установ своєю назвою, а не функціями, бо

був призначений переважно для забезпечення функціонування

складного міського господарства Венеції. Банки в сучасному ро-

зумінні суті цих кредитних установ зароджуються в середньовіч-

чя. Однією з перших таких установ можна вважати банк святого

Георгія, що

виник у м. Генуї в 1407 р. Збільшення кількості бан-

ків почалося в другій половині ХVІІ ст. з початком розвитку ка-

піталістичних відносин. Так, у 1694 р. створено перший акціоне-

рний банк Англії, що став однією з найважливіших кредитних

установ цієї країни. У Росії до 1729 р. банків не було і тільки з

цього року здійснюються банківські операції у так званій Монет-

ній конторі.

Перші банки обслуговували виробництво й обіг товарів і сфо-

рмувалися як універсальні банки. Банкнотна емісія здійснювала-

ся багатьма комерційними банками. Випускаючи банкноти, вони

сприяли розширенню товарного й грошового обігу. Особливо

помітною ця роль була на регіональних ринках. Однак з

поси-

ленням тенденцій становлення загальнонаціональних ринків

банкнотна емісія, що здійснювалася багатьма комерційними бан-

ками, стає перешкодою на шляху розвитку товарного і грошового

обігу. Випуск банкнот був безконтрольним і нерегулярним. Вони

не мали довіри населення всієї країни. Ситуація ускладнювалася

також випуском незабезпечених банкнот і банкрутством окремих

комерційних банків. Прикладом можуть бути США

, де до 1863 р.

емісію банкнот здійснювали близько двох тисяч банків, а в обігу

10.1

338

було більше семи тисяч видів банкнот, серед яких траплялися і

фальшиві, і банкноти вже не існуючих банків.

Істотним недоліком банкнотної емісії, що здійснювалася ко-

мерційними банками, було й те, що такі банкноти могли обслу-

говувати переважно регіональні процеси обміну товарів. Тому з

розвитком товарного виробництва і становленням єдиного націо-

нального ринку

виникла потреба в регулярній банкнотній емісії,

яка б здійснювалась з єдиного центру. Таким центром став

центральний банк.

Процес централізації банкнотної емісії почався у ХІХ ст. і

продовжувався практично ціле століття. Він здійснювався різни-

ми шляхами і його суть полягала в передачі монопольного права

на випуск банкнот одному банку. Іноді цьому

передувало закріп-

лення державою виняткового права банкнотної емісії за окремою

групою банків. Так, наприклад, у США в 1863 р. прийнято закон

про національні банки, яким і було передано виняткове право

емісії банкнот. Однак підсумковим результатом цього процесу

стала передача права на випуск банкнот одному банку.

Конкретні способи виникнення центральних банків у різних

країнах були різними, але в цілому вони зводилися до двох осно-

вних варіантів. У першому — держава на основі спеціального за-

конодавчого акта створювала спеціальний державний банк, за

яким закріплювалося виняткове право на випуск (емісію) банк-

нот. Так було, наприклад у Росії, де в 1860 р. створено Держав-

ний банк. Таким же

чином як єдині, емісійні центри були створе-

ні: Бундесбанк у Федеративній Республіці Німеччина (1957 р.),

Система банків Федерального резерву в США (1913 р.), Резерв-

ний банк Австрії (1960 р.). У другому випадку право емісії закрі-

плювалося за одним із комерційних банків. У такий спосіб виник,

наприклад, центральний банк Англії. Заснований як приватна ак-

ціонерна

компанія з фінансування військової компанії Короля

Вільгельма ІІІ проти Франції, цей банк у винагороду за свою до-

помогу уряду отримав виняткове право емісії банкнот у Лондоні.

Його привілей посилився в 1849 р., коли актом Р. Піля було за-

боронено всім новоствореним банкам займатись емісією банкнот,

а остаточно монополія на випуск банкнот

була закріплена за Бан-

ком Англії в 1921 р. З цього моменту він став єдиним емісійним

центром країни.

Сьогодні центральні банки здебільшого належать державі.

Цей факт у багатьох випадках став наслідком націоналізації. Так,

у 1945 р. було націоналізовано Банк Франції, у 1942 р. — Банк

Японії, у 1938 — Банк Канади.

339

Організаційною формою центральних банків найчастіше є ак-

ціонерне товариство. Основна частка капіталу такого товариства,

як правило, належить державі. Так, у таких країнах, як Німеччи-

на, Франція, Великобританія, Нідерланди — 100 % капіталу

центральних банків знаходиться у власності держави. У деяких

країнах основу капіталу центрального банку складає капітал ко-

мерційних банків (наприклад у США) або

комерційних банків та

інших фінансових установ (наприклад, в Італії). Але й у таких

випадках держава через формування органів управління цими

банками відіграє провідну роль в організації їх діяльності.

Правовий статус центральних банків закріплюється у певних

нормативних актах держави. Найчастіше таким стає окремий закон

про центральний банк або закон про банківську

систему в цілому.

Найголовнішою складовою частиною таких нормативних ак-

тів є положення, яке фіксує взаємини між центральним банком і

органами виконавчої влади. Саме з огляду на рівень і характер

цих взаємин говорять про більшу або меншу незалежність цент-

рального банку. Конкретними ознаками цієї незалежності є:

• Законодавчо встановлені межі втручання держави

у грошо-

ву політику центрального банку. Так, у Німеччині та Швейцарії

держава не має права втручатись у грошову політику централь-

ного банку, а Німецький федеральний банк навіть не підзвітний

парламенту Німеччини. Найменшу незалежність щодо цього ма-

ють центральні банки Франції та Італії, де законодавчо уряду пе-

редано право визначення кредитно-

грошової політики, а центра-

льні банки виступають лише в особі консультанта і мусять

виконувати рішення уряду.

• Наявність законодавчого обмеження кредитування уряду. За

цією ознакою найбільш незалежним є центральний банк Німеч-

чини, а також таких країн, як Нідерланди та Австрія. Найменш

незалежними щодо цього є центральні банки таких країн, як Іта

лія, Швеція та Швейцарія, для яких формально не існує законо-

давчого обмеження обсягів кредитування своїх урядів.

• Характер процедури призначення або вибору керівних орга-

нів центрального банку і терміни повноважень керівництва

центральним банком. Так, у Австрії, Німеччині, Франції, Вели-

кобританії та Швейцарії керівні органи (Президент чи голова

правління та члени

директорату) призначаються урядом, або ж

обираються з числа кандидатур, висунутих урядом. В інших кра-

їнах, наприклад, у Нідерландах, рішення про призначення на ке-

рівні посади центрального банку приймає Рада Міністрів на ос-

нові запропонованих центральним банком кандидатур.

340

Щодо термінів, на які призначають або обирають керівників

центрального банку, то вони досить різні і великі. Так, у США —

це 14 років, у Німеччині — 8, у Канаді та Австралії — 7 років.

При цьому дострокове відкликання керівника банку або члена

правління в таких країнах, як Великобританія, Ірландія, Німеч-

чина взагалі неможливе.

У цілому вважається, що

найбільш високий рівень незалежно-

сті від виконавчої влади має центральний банк Німеччини. Він

мусить підтримувати політику уряду, але в реалізації кредитно-

грошової політики діє самостійно і не зобов’язаний виконувати

вказівки уряду. Взаємодія з урядом забезпечується, з одного бо-

ку, тим, що цей банк виступає як радник уряду при вирішенні

питань, що стосуються грошово-кредитної сфери, а з іншого бо-

ку, члени уряду можуть брати участь у засіданні Центральної ра-

ди Бундесбанку. Вони мають право вносити пропозиції, але при

цьому не мають права голосу.

В інших країнах центральні банки менш незалежні у своїй ді-

яльності. Вони підпорядковані міністерству фінансів, або казна

чейству і уряд може суттєво впливати на здійснювану централь-

ним банком кредитно-грошову політику. Так, наприклад, банк

Англії (він став державним з 1945 р.) знаходиться під контролем

казначейства і координує свою діяльність з міністерством фінансів.

Центральний банк України, а він отримав назву Національного

банку України (НБУ), створений у 1991 р. на базі

колишнього рес-

публіканського відділення Держбанку СРСР та його обласних уп-

равлінь. Правова основа НБУ спочатку базувалась на Законі Украї-

ни «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.), а з 1999 р. — на

Законі «Про Національний банк України».

У цих законах у цілому знайшов відображення світовий до-

свід, накопичений у сфері розробки банківського законодавства

Основні положення, зафіксовані у цих правових актах, такі:

• Національний банк України не включений у систему вико-

навчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів України.

• Він підзвітний тільки Верховній Раді України, яка щорічно

приймає звіт банку про його діяльність.

• Національний банк України має право законодавчої ініціа-

тиви.

•

Вищим органом управління є Рада Національного банку, а

безпосереднє управління здійснює Правління на чолі з Головою

Правління.

• Відповідно до Конституції України Голова правління НБУ

призначається на чотири роки Верховною Радою за поданням ка-