Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

121

вище дохід, тим більше, наприклад, попит на гроші для транс-

акцій. Цю залежність сукупного попиту відображає крива

Мd

яка відбиває зміни в попиті за збільшення доходу. Якщо ж до-

хід зменшиться, то й попит на гроші зменшується. Цю ситуацію

ілюструє крива

Мd

Таким чином, ураховуючи найбільш вагомі фактори, які впли-

вають на сукупний попит на гроші, можна зробити висновки, що

характеризують основні моменти впливу цих факторів:

⎯

Зростання ціни (інфляція) приводить до пропорційного но-

мінального зростання попиту на гроші. Якщо ж зростання цін

відбувається одночасно з певним збільшенням реального ВВП,

то на величину його зростання збільшується попит на гроші.

⎯

Збільшення норми доходу від збереження грошей в альтер-

нативній формі посилює мотивацію індивіда до збереження гро-

шей у вигляді депозиту та вкладу, або у вигляді цінних паперів.

Це зменшує попит на гроші. При цьому він може зменшуватись

як за умови відносно збалансованого перетворення грошей у ба-

нківські вклади, з одного боку

, і в цінні папери, з іншого боку, і

зменшуватись переважно за рахунок якоїсь із цих частин. Це

пов’язано з тим, що збільшення норми банківського відсотка зме-

ншує вартість цінних паперів і викликає відповідні зміни

у використанні грошей (а відтак, і в попиті на гроші як на активи)

як джерела

певного доходу.

⎯

Зміна реальних доходів (прибутків підприємців, заробітної

плати найманих робітників та трансфертів у населення, яке не

займається підприємницькою діяльністю і не має роботи), що

проявляється в їх зростанні, приводить до збільшення попиту на

реальні грошові залишки.

Розглядаючи узагальнені чинники, які впливають на зміну су-

купного попиту на гроші, слід підкреслити, що економісти

при

цьому користуються такими поняттями, як «норма доходності»

та «норма відсотка». Вони базуються на теоретичних розробках

Дж. Кейнса і тривалий час уважались найважливішими змінними

величинами, які суттєво впливають на функцію попиту на гроші.

Проте з розвитком товарного виробництва і постійним ускла-

дненням виробничих відносин, що виникають між людьми у

процесі

цього виробництва, у попиті на гроші відбуваються певні

зміни. У теоретичному аспекті ці зміни виявляються так:

⎯

Усе істотнішого значення набуває інфляція. Вона суттєво

модифікує попит на гроші. Це посилює увагу сучасних дослідни-

ків до інфляції, і сьогодні дослідники у зв’язку з цим у теоріях

попиту на гроші розрізняють такі поняття, як «реальний і номі-

122

нальний доходи», «реальна й номінальна форми відсотка», «реа-

льна й номінальна величина грошової маси».

⎯

Одним з вирішальних факторів, що викликає зміни у фор-

муванні попиту на гроші, визначається багатство.

⎯

Серед тих активів, у які перетворюються гроші, сучасні

економісти-теоретики розглядають не тільки облігації (на чому

переважно робив акцент Дж. Кейнс), а значно ширшу палітру рі-

зноманітних активів.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що ускладнен-

ня системи грошових відносин знаходить своє вираження в пода-

льшому розвитку теорії грошей і

, перш за все, теорії попиту на

гроші.

В умовах України, економіку якої можна визначити як перехі-

дну до ринкової, формування попиту на гроші має свої особливо-

сті. Вони викликані низкою факторів, притаманних саме процесу

становлення ринкових відносин. До таких найбільш потужних

факторів належить передусім інфляція.

Це явище в нашій державі

довгий час було занадто загрозли-

вим і тільки після грошової реформи 1996 р. інфляція стала

більш-менш прийнятною за своїм рівнем. Майже десятирічний

період високого рівня інфляції сформував у населення стійкий

стереотип поведінки стосовно грошей. Він реалізується у бажан-

ні перетворити гроші у високоліквідні товари, або в конвертова-

ну валюту. Ці інфляційні

очікування дуже помітно впливають на

попит на гроші реально зменшуючи його.

Помітним чинником, який суттєво змінює попит на гроші в

умовах нашої перехідної економіки є також те, що ми маємо ще

недостатньо розвинуту інфраструктуру ринку і передусім у тій її

частині, яка покликана обслуговувати грошову сферу. Суть цих

змін полягає

в тому, що змінюється (порівняно з найбільш типо-

вим за своєю структурою попитом на гроші в країнах з розвину-

тою ринковою економікою) структура попиту на гроші. З одного

боку, попит на гроші як резервного залишку (за Дж. Кейнсом —

це наслідок дії мотиву застережливості, або обачливості) зростає.

Останнє викликано до життя наявністю

малопрогнозованого і

кон’юнктурно дуже нестабільного ринку. А з іншого боку, спе-

кулятивний мотив не може бути повною мірою реалізованим са-

ме через те, що ринок альтернативних активів ще малорозвине-

ний і непотужний. Така деформація структури попиту на гроші

стає причиною того, що попит на гроші не може виступати по-

тужним чинником посилення інвестиційної складової суспільно-

го відтворення.

123

Перехідна економіка завжди характеризується посиленими

ризиками, а для країн, які довгий час існували в умовах тоталіта-

рного режиму, ці ризики ще більш високі і різноманітні. Кримі-

ногенна складова нашої економіки є похідною не тільки від про-

цесу первинного накопичення, але й від насильства, що було

нормою організації суспільного життя. За таких

обставин попит

на гроші з боку як населення, так і споживача, зменшується. У

цьому напрямку діє і дуже слабкий розвиток страхових послуг,

особливо в тих їх складових, які пов’язані зі страхуванням під-

приємницьких ризиків.

Важливим чинником, який впливає на формування та розви-

ток попиту на гроші в умовах перехідної

економіки є й те, що

відносини між господарюючими суб’єктами не набули ще висо-

кого рівня організації. Це змушує тримати певну кількість гро-

шей саме як запас для розрахунків, покриття непередбачуваних

витрат тощо, тобто значною мірою попит на гроші у перехідний

період формується як попит на ресурс, що зменшує витрати. Це

відповідно призводить до зменшення значення грошей як чинни-

ка багатства і тим самим обмежує позитивний вплив попиту на

розвиток суспільного виробництва.

Розглянуті особливості формування попиту на гроші в умо-

вах перехідної економіки є найбільш потужними і їх слід ура-

ховувати під час планування в практиці реалізації кредитно-

грошових відносин. І

хоч з розвитком ринкової системи в нашій

державі ці особливості зменшуватимуться, нехтувати ними сьо-

годні не можна.

3.3 ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ І МЕХАНІЗМ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

Попит на гроші — це тільки один бік сфери грошового

ринку. Зворотним і не менш суттєвим явищем є пропозиція

грошей. Але вони (попит і пропозиція грошей) тісно пов’язані

між собою. Так, попит на гроші в найбільш загальному вигляді

пов’язаний з масою ВВП, бо гроші призначені для забезпечення

руху всіх

товарів та послуг, вироблених у суспільстві за певний

період. З іншого боку, це означає, що пропозиція грошей у сво-

їх загальних розмірах має визначитись попитом на них. Саме це

принципове положення повинно бути висхідним, базовим при

124

визначенні загальних обсягів емісії грошей. При цьому вітчиз-

няні вчені, які досліджують сферу грошового обігу, висловлю-

ють думку про те, що «визначальні компоненти пропозиції

грошей формуються на кредитах — боргових зобов’язаннях

держави, банківських установ, інших суб’єктів виробничого

процесу та підприємницької діяльності»

. Ця теза дуже важлива

для розуміння внутрішньої об’єктивної єдності між попитом і

пропозицією грошей.

Графічно пропозицію грошей можна зобразити у вигляді вер-

тикальної лінії

(рис. 2)

Процентна

ставка

Гроші

Рис. 2. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей може змінюватись під впливом різних

чинників і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці

держави. Унаслідок цього вертикальна лінія М

, що відображає

пропозицію грошей, може переміститись у положення М

(ско-

рочення пропозиції), або в положення М

(збільшення пропози-

ції грошей).

У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування

пропозиції грошей базуються на кількох визначальних моментах

монетаристської концепції.

⎯

Пропозиція грошей — це незалежний від функціонування

економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактува-

ти абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропону-

ється для обігу, визначається розміром того сукупного продукту,

Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — С. 125.

125

який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес на-

рощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроково-

му періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей неза-

лежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері

з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці,

може бути більшою від обсягів ВВП.

⎯

Незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже за-

значалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обме-

ження, які полягають у тому, що «відрив» пропозиції грошей від

динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту, є більш-

менш визначеною величиною. У теорії монетаристів пропозиція

грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %, незалежно

від фази

циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовні-

шньому ринках. Цей постулат відомий в економічній літературі

як «грошове правило» М. Фрідмена.

⎯

Збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розви-

ток виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на

товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збіль-

шення обсягів виробництва.

⎯

Держава може втручатись у регулювання пропозиції гро-

шей, але це втручання має бути обмеженим. Вона не може над-

мірно збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку.

Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у прин-

ципових моментах збігаються з теоретичними поглядами

Дж. Кейнса та його прихильників з питання щодо пропозиції

грошей. Різниця між

цими двома течіями економічної думки по-

лягає в тлумаченні механізму впливу зростання грошової маси на

суспільне виробництво і у визначенні мети й місця держави у

процесі балансування пропозиції грошей.

Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приво-

дить до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цьо-

го зниження відсотка.

Його падіння сприяє нарощуванню інвес-

тиційного процесу і зростанню суспільного виробництва. Саме

таким опосередкованим є процес впливу зміни грошової маси на

виробництво. Що ж стосується монетаристів, то, як уже зазнача-

лося, грошова маса в них уже своєю зміною безпосередньо впли-

ває на суспільне виробництво.

Є певна протилежність у поглядах кейнсіанців і

монетаристів

на місце й мету державного втручання у сферу грошового обігу.

Дж. Кейнс розглядав втручання держави у пропозицію грошей як

необхідний момент створення державних грошей і перетворення

неефективного попиту в ефективний. Це, за його висновками,

126

створює стимули для інвестиційної діяльності й розвитку суспі-

льного виробництва. З огляду на ті ключові проблеми, які вису-

вала тогочасна ринкова економіка, а саме: необхідність подолан-

ня величезного спаду (зменшення) виробництва з його страхіт-

ливими наслідками (безробіттям, зубожінням значних верств

населення, гострими соціальними і політичними суперечностями

в суспільстві і т. ін

.) — такий підхід був правильним. Загроза не-

минучості посилення інфляційних процесів в умовах такого зро-

стання пропозиції грошей певною мірою відходила на другий

план.

Іншим є підхід монетаристів. Вони вважають, що збільшення

пропозиції грошей можливо, але повинно бути обмеженим у сво-

їх обсягах. Ураховуючи те, що в 1960—1970 роки головною про-

блемою

розвитку ринкової економіки у високорозвинених краї-

нах стало вже не падіння виробництва, а саме інфляція — цей

підхід і ця позиція виявились виправданими.

Увага, яку тут приділено кейнсіанському і монетаристському під-

ходам до проблеми пропозиції грошей, їх спільним моментам і роз-

біжностям, виправдана тим, що рівень розвитку економіки конкрет-

ної країни й

особливість тих завдань, які стоять перед тим чи іншим

суспільством, можуть диктувати в організації пропозиції грошей за-

стосування тієї чи іншої концепції, а за певних обставин і доповнення

однієї теоретичної концепції деякими моментами з іншої.

У період кризи кейнсіанства в 70-ті роки XX ст. в розвинених

країнах Заходу при розробленні політики

у сфері грошового обі-

гу почали широко застосовувати рекомендації монетаристів. У

питанні про пропозицію грошей у ряді країн спирались на «гро-

шове правило» М. Фрідмена. В реалізації цього теоретичного по-

ложення у більшості країн було зроблено певні доповнення, а

саме:

По-перше, у ряді країн почали застосовувати певну «вилку» у

зростанні

пропозиції грошей. Ця політика стосовно щорічного

зростання грошової маси отримала ще назву

таргетування. При-

кладом здійснення такої політики була політика уряду консерва-

торів Великобританії, очолюваного М. Тетчер. Ці коливання на

1976—1977 рр. встановлювались у межах 9—13 %, а в 1979—

1981 рр. у межах 7—11 %.

По-друге, обсяги зростання грошової маси або її межі

пов’язувались з такими важливими макроекономічними показ-

никами розвитку суспільного виробництва, як динаміка зрос-

тання ВВП та темпи підвищення зростання продуктивності су-

спільної праці.

127

Основні теоретичні положення монетаризму стосовно про-

позиції грошей певною мірою лягли і в основу грошової полі-

тики нашої держави, починаючи з 1994 р. До цього уряд прово-

див політику, яка не мала нічого спільного з монетаризмом. Для

покриття величезного бюджетного дефіциту уряд вдавався ви-

ключно до емісії, чим спровокував величезну інфляцію, що

по-

вністю розладнала все народне господарство молодої незалеж-

ної держави.

В основу монетарної політики, яка почала формуватись на за-

садах монетаризму вже з кінця 1993 р., покладено основний

принцип монетаризму: відповідність грошової маси виробленому

в суспільстві продукту. Це було абсолютно необхідно, бо в країні

мала місце величезна інфляція, а виробництво ВВП

постійно

знижувалось аж до 1999 р. включно. У таких умовах не можна

було зафіксувати пропозицію грошей на якомусь рівні, але треба

було суттєво зменшити пропозицію грошової маси. Це було

зроблено в кількох напрямках, що були як безпосередньо, так і

опосередковано пов’язані з пропозицією грошей.

Так, практично припинилось пряме кредитування уряду, що

за оцінками фахівців, на 90 % було причиною зростання цін.

Уряд вже з 1995 р. почав випускати облігації внутрішньої держа-

вної позики, що відкрило нове джерело покриття бюджетного

дефіциту. Важливим кроком у нормалізації грошового обігу і по-

доланні високої інфляції стало проведення восени 1996 р. грошо-

вої реформи. Усі ці кроки забезпечили нормалізацію попиту

на

гроші, хоч в умовах зменшення валового внутрішнього продукту

зростання грошової маси призводило до помітної інфляції, яка

після позначки 10 % у 1997 р. знову зросла і коливалась у 1998—

2000 рр. у межах 19—26 %.

Отже, можна зробити висновок, що грошова політика України

в цілому і пропозиція грошей зокрема базувались на монетарист-

ській концепції. Але деякою

мірою в реалізації цієї політики ма-

ли місце й заходи, які більше нагадували кейнсіанський підхід до

проблеми регулювання грошової сфери і пропозиції грошей. Так,

з метою зменшення середньозваженого відсотка за банківськими

кредитами, який у 2000 р. був більше 30 %, уряд почав досить ін-

тенсивно збільшувати грошову масу, щоб посилити підйом виро-

бництва. У

2000 р., а він був першим роком зростання ВВП за всі

роки незалежності, зростання пропозиції грошей призвело до

помітного перебільшення запланованих темпів зростання цін.

Інфляція у 2000 р. склала 25,8 % проти 20 % за планом. У насту-

пні два роки збільшення грошової маси відбувалося ще інтенсив-

128

ніше. Але хоч інфляція в 2001 — 2002 рр. зменшилась (вона

склала відповідно 106 % і 99,6 %) проти попередніх років, що

було обумовлено перш за все досить великими темпами зростан-

ня ВВП (9,1 % у 2001 р. і 4,1 % у 2002 р.), проте середньозважена

ставка щодо кредитів істотно не зменшилась. У той же час збі-

льшення пропозиції грошей у великих обсягах створює

реальну

загрозу інфляційного вибуху в майбутньому.

Відзначаючи останню обставину, слід зауважити, що поряд із

загрозою інфляції збільшення пропозиції грошей створювало й

досить сприятливі умови для вирішення стратегічних завдань, які

стоять перед нашим народним господарством. До них, як відомо,

належить завдання забезпечення сталих темпів зростання суспі-

льного виробництва і структурної перебудови

економіки. Підви-

щення рівня пропозиції грошей стало досить потужним чинни-

ком для вирішення цих завдань.

Економіка України, як відомо, характеризується високим рів-

нем відкритості. При цьому наша держава за деякими позиціями

(метал, зброя, а починаючи з 2001 р., і зерно) входить у десятку

найбільших продуцентів цих товарів у світі. Це означає,

що по-

силення експорту й позитивне сальдо зовнішньоторговельних

операцій призведуть до припливу в державу валюти і тим самим

до збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку, а від-

так, і до пожвавлення виробництва. Проте у практиці реалізувати

це не так просто, бо наша національна валюта ще не має повної

конвертованості, хоч останнє

і забезпечується за поточними опе-

раціями.

Пропозиція грошей має свій механізм. Він забезпечує як сам

процес формування пропозиції, так і дії щодо її регулювання, які

бувають необхідними внаслідок змін в економіці. У формуванні

пропозиції грошей вирішальну роль відіграє центральний банк.

Пропозиція грошей формується за рахунок певних елементів

грошової маси. Першим

таким елементом є грошова база, або

гроші підвищеної ефективності. До складу цього елементу, як

уже розглядалося в темі 2, входить готівка, що знаходиться в обі-

гу, а також готівка в касах банків. До грошової бази входять та-

кож обов’язкові банківські резерви, норму яких, як правило,

встановлює центральний банк.

Маса грошей, або

їх пропозиція, дорівнює грошовій базі. Але

це, так би мовити, висхідна, початкова позиція. Справа в тому,

що існує ще грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор — це той коефіцієнт, що визнача-

ється способом поділу 100 на норму обов’язкових банківських

129

резервів. Це дещо спрощений варіант розрахунку грошового му-

льтиплікатора. Його ще можна визначити за формулою:

де

m — грошовий мультиплікатор;

Kq — це співвідношення готівки (М

) до депозитів (D),

= ;

Kp — норма ефективного резервування, яка визначається че-

рез співвідношення резервів (

R) до депозитів (D),

Розрахований таким чином грошовий мультиплікатор, по-

множений на грошову базу (

Mh) дає нам величину грошової ма-

си. Визначити грошову масу можна за формулою:

M = Mh × m,

або

M = Mh × (1 + Kq : Kp + Kq).

Візьмемо конкретний приклад. Припустимо, що грошова база

дорівнює 1000 одиниць, а грошовий мультиплікатор дорівнюва-

тиме 5. Тоді за формулою

M = Mh × m визначимо грошову масу.

Вона дорівнюватиме: М = 1000 × 5 = 5000. Отже, завдяки грошо-

вому мультиплікатору грошова маса без зміни грошової бази зро-

сла в п’ять разів.

Економічний сенс взаємозв’язку між грошовою базою і гро-

шовою масою, який реалізується за допомогою грошового муль-

типлікатора полягає в тому, що центральний банк, не вдаючись

до випуску в обіг додаткових готівкових грошей, може збільши-

ти їх кількість в обігу. Така потреба може виникнути, наприклад,

в умовах збільшення ВВП за якихось особливих обставин. Ска-

жімо, в державі зібрано великий урожай сільгоспкультур. Це

означає реальне збільшення ВВП, що вимагає і відповідного збі-

льшення грошової маси. Проте випуск в

обіг значної кількості

готівки буде тиснути на ціни тоді, коли наступного року такого

врожаю не буде. Отже, щоб вийти з цього становища, не ство-

рюючи собі на майбутнє труднощів, центральний банк зменшує

норму обов’язкових резервів і тим самим збільшує грошовий му-

льтиплікатор, а відтак, і грошову масу без зміни

самої грошової

бази.

130

Проте за допомогою грошового мультиплікатора маневрувати

грошовою масою можна тільки в певних межах. До того ж, якщо

норма обов’язкових банківських резервів визначається централь-

ним банком, то депозити він контролювати безпосередньо не

може.

Пропозиція грошей складається як з готівкових грошей (банк-

ноти), так і з безготівкових, або як їх іще називають

депозитних

грошей. Ці два основних елементи і складають грошову масу.

Готівкові гроші випускає (здійснює емісію) тільки централь-

ний банк. У нашій державі його функцію виконує Національний

банк України. Розміщення таких грошей здійснюється на кредит-

ній основі, що означає фіксацію випущених грошей на відповід-

ному рахунку в центральному банку. Це може

бути, скажімо, по-

зика уряду, кредит комерційного банку тощо. Кредитний

характер банкнотної емісії виявляється і в тому, що випущені в

обіг банкноти не мають ніякого покриття золотом. Раніше, після

краху золотого стандарту, випуск банкнот певною мірою

прив’язувався до золотого запасу. Так, наприклад, випуск банк-

нот у США до 1945 р. забезпечувався

на 40 % золотом. Згодом

забезпечення було встановлено на рівні 25 % від номінальної ва-

ртості випущених банкнот, а з 1968 р. ця вимога була скасована.

Нині тільки у Швейцарії зберігається забезпечення банкнотної

емісії золотом. У цій країні випущені в обіг банкноти на 40 % за-

безпечуються золотом.

Оскільки Національний банк України, як і інші центральні ба-

нки має монопольне право на емісію банкнот, то це призводить

до двох важливих моментів:

⎯

По-перше, центральний банк нашої держави не має про-

блеми внутрішньої ліквідності своїх активів, бо має право в будь-

який момент випустити банкноти.

⎯

По-друге, саме банкнотна емісія є головним джерелом ка-

піталу Національного банку країни.

Окрім банкнотної емісії, центральний банк здійснює пропози-

цію грошей ще через обслуговування державного боргу. Як ві-

домо, державний борг зазвичай пов’язаний з дефіцитом держав-

ного бюджету. Щоб покрити цей дефіцит (повністю або

частково) уряд удається до випуску

цінних паперів (державних

боргових зобов’язань). Ці зобов’язання держава може розмістити

двома способами. Перший полягає в розміщенні поза емісійними

установами. У цьому разі пропозиція грошей не зростає, бо, по

суті, продаж державних боргових зобов’язань тільки змінює

співвідношення в існуючих грошових потоках. Другий спосіб