Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

Схема 5

РОЗРАХУНОК ЗА ПРОСТИМ ВЕКСЕЛЕМ

Продавець

(кредитор,

векселедержатель)

Покупець

(боржник,

векселедавець)

Документообіг і операції при розрахунку за допомогою прос-

того векселя мають такий вигляд:

1. Укладання угоди між продавцем і покупцем з установлен-

ням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою прос-

того векселя.

2. Поставка товару (надання послуг, виконання робіт) покуп-

цю (замовнику).

3. Виставлення боржником векселя.

4. Пред’явлення кредитором векселя

для оплати в момент, ви-

значений як термін розрахунку за векселем.

5. Переказ грошей боржником на користь кредитора (про-

давця).

6. Повернення погашеного векселя.

Дещо складнішим є схема руху документів за умови розраху-

нків переказним векселем. Послідовність цих операцій зображе-

но на схемі 6.

Схема 6

РОЗРАХУНОК ЗА ПЕРЕКАЗНИМ ВЕКСЕЛЕМ

Постачальник,

кредитор

(векселедавець,

трасант)

Перший

отримувач

векселя

(ремітент)

Покупець

(боржник,

трасат)

Рух документів і операції в цьому випадку мають такий вигляд:

1. Угода між постачальником і покупцем про поставку товару

(надання послуг, виконання робіт і т. ін.) з розрахунком через ви-

ставлення переказного векселя.

2. Поставка товара покупцю (боржнику).

3. Виставлення векселя кредитором (трасантом) третій особі,

яка й отримує вексель (ремітент).

4. Пред’

явлення ремітентом векселя боржнику для акцепту.

5. Акцепт векселя боржником (трасатом).

6. Пред’явлення векселя боржнику для оплати.

7. Оплата векселя.

8. Погашення векселя.

У даному випадку розглянуто рух векселя за умови, що він нікому

(окрім ремітента) більше не передається. Якщо ж така передача має

місце, то схема доповнюється тільки актом передачі

векселя іншій

особі за допомогою індосаменту, а далі останній векселедержатель

(індосат) здійснює ті самі операції, що й ремітент у нашому випадку.

У процесі організації безготівкових розрахунків можуть вико-

ристовуватися ще й платіжні вимоги, а також інкасові доручення.

Вони застосовуються тоді, коли має місце безакцептне списання

грошей. Ці випадки передбачені законом

і дуже часто пов’язані з

рішенням суду та органів, які мають право накладати штраф. Се-

ред останніх слід назвати податкову адміністрацію, Антимоно-

польний комітет і деякі інші установи.

Ті підприємства, що мають постійні господарські зв’язки у

процесі поставки товарів, виконання робіт або надання послуг,

можуть здійснювати розрахунки між собою

способом взаємного

заліку вимог. У цьому разі розрахунки здійснюються тільки за рі-

зницею (сальдо) зустрічних вимог.

У цілому в Україні система безготівкових розрахунків саме як

система, функціонуюча в умовах ринкової економіки, вже склала-

ся і має певну історію свого розвитку. Важливим якісним момен-

том її становлення стало введення в 1995 р.

системи електронних

платежів, що дало можливість відмовитись від поштових авізо і

суттєво посилити надійність, безпеку і швидкість безготівкових

платежів.

Помітним кроком у дальшому розвитку безготівкових платежів є

створення на базі електронних карток системи масових платежів за

товари та послуги в безготівковому варіанті. Реалізація розробленої

Національним банком України програми створення загальнонаціона-

льної

системи пластикових карток стане важливим кроком у напрям-

ку поширення безготівкових платежів та вдосконалення цієї системи.

2.4 ГОТІВКОВІ ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ

В організації грошового обігу завжди має місце і готівко-

во-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні опера-

ції супроводжуються рухом готівкових грошей. На відміну від

безготівкового, він характеризується низкою негативних особли-

востей, а саме:

⎯ Готівково-грошовий обіг характеризується високими ви-

тратами щодо його організації. Це пов

’язано з випуском (емісі-

єю) готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зноше-

них купюр і т. ін.

⎯ На основі цієї форми організації грошового обігу складно

забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим

оборотом.

⎯ Розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій

формі відкривають можливість для різних фінансових пору-

шень,

наприклад, для приховання прибутку, ухилення від подат-

ків і тощо.

Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують

державу йти на максимальне застосування безготівкових розра-

хунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток

кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосуван-

ня кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє

впровадженню безготівкових розрахунків навіть

на рівні роз-

дрібної торгівлі. Крім того, у ряді країн розрахунки готівкою

обмежуються адміністративними заходaми. Як правило, це сто-

сується платежів великими сумами. Унаслідок проведення такої

політики, чaстка готівки в країнах з високорозвиненою ринко-

вою економікою, як правило, невелика і складає 5—7 % усієї

грошової маси.

Правове забезпечення готівкового грошового

обігу довгий час

визначалось «Порядком про ведення касових операцій у народ-

ному господарстві України» та інструкцією Національного банку

України «Про організацію роботи з готівковим оборотом устано-

вами банків України» від 13.10.1997 р. На зміну цим норматив-

ним актам згодом була ухвалена Постанова Національного банку

України від 19.02.2001 р. Це «Положення про введення касових

операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено

порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення,

обліку і контролю касових операцій і т. ін.

Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на

всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового

зв’язку) і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяль-

ністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри

таких розрахунків (на сьогодні це не більше 10 тисяч гривень

протягом одного дня за одним, або кількома платіжними дору-

ченнями), а

також визначає перелік винятків із цього положення

(розрахунки за електроенергію, добровільні пожертви, розрахун-

ки з бюджетом тощо). В одному з розділів Положення визнача-

ються й ті документи, що супроводжують розрахунки (прибутко-

ві та витратні ордери, касові й товарні чеки і т. ін.), а також

порядок обліку всіх первинних документів, які

супроводжують

видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ве-

дення касової книги підприємства.

Визначальним напрямком діяльності Національного банку

України в організації готівкового грошового обігу є, з одного бо-

ку, посилення контролю за дотриманням господарюючими су-

б’єктами касової дисципліни, що забезпечується, наприклад, ви-

могою обов’язкового подання юридичними особами обліково-

розрахункових документів, які підтверджують проведення готів-

кових платежів. З іншого боку, Національний банк України праг-

не забезпечити необхідний рівень лібералізації розрахунків го-

тівкою між господарюючими суб’єктами, а також між ними і

населенням. Реалізація цього завдання здійснюється шляхом

створення умов для вільного отримання готівки кожним госпо-

дарюючим суб’єктом зі свого

банківського рахунка, зняття об-

межень за розрахунками готівкою з населенням, удосконалення

порядку встановлення комерційними банками лімітів готівки в

касі підприємства тощо.

Основними шляхами надходження готівки в обіг є виплата за-

робітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата

пенсій, стипендій, премій і т. ін. Ці гроші надходять населенню

через банки

або через каси підприємств.

Витрата грошей населенням на оплату товарів і послуг забез-

печує зворотне надходження готівково-грошової маси в каси під-

приємств, а від них — у каси банків. Частина отриманої населен-

ням готівки відразу повертається безпосередньо в комерційні

банки у вигляді вкладів, внесків на оплату придбаних ощадних

сертифікатів та ін

Гроші, які отримує підприємство, воно повинно здати того

самого дня в банк. У касі підприємства може залишитись тільки

частка грошей. Цей касовий залишок лімітується. Касовий ліміт

установлюється комерційним банком на підставі відповідної за-

яви господарюючого суб’єкта та його потреб у готівці. Остання

залежить від потреби в організації роботи підприємства (напри-

клад, для видачі здачі покупцям, здійснення передбачених нор-

мативними актами розрахунків готівкою, умов здавання готівки в

банк тощо). Якщо в господарюючого суб’єкта у зв’язку

зі зміною

обсягів касового обороту, змінами в організації діяльності і т. ін.

виникає потреба в збільшенні касового ліміту, тоді суб’єкт під-

приємницької діяльності звертається до банку з відповідним об-

ґрунтуванням необхідності зміни розміру касового ліміту.

За певних обставин касовий ліміт може бути перевищено на

законних підставах. До таких можна

зарахувати, наприклад, ті

випадки, коли видається заробітна плата. Під час установленого

терміну (три дні) касовий ліміт перевищується. В окремих випа-

дках його може і не бути взагалі. Це найчастіше має місце сто-

совно організацій, які займаються закупівлею певних товарів у

населення, наприклад, грибів, м’яса та ін.

Акумульовані підприємством готівкові гроші

, як уже зазнача-

лося, крім лімітованого касового залишку, мають бути в той са-

мий день здані в касу комерційного банку. Для цього кожний

банк має денну касу, в якій гроші приймаються і в той самий

день зараховуються на відповідний рахунок підприємства. Якщо

гроші не надійшли до банку протягом операційного дня,

то вони

можуть бути прийняті вечірньою касою. У цьому разі гроші клі-

єнта зараховуються на його розрахунковий рахунок, як правило,

вже наступного дня.

Такі правила є загальними, але в окремих випадках до них пе-

редбачено винятки, наприклад, за термінами здачі готівки, або за

самої форми. Так, підприємства, що знаходяться в сільській

міс-

цевості і на значних відстанях від місцезнаходження банку або

його філії, можуть здавати виторг раз у декілька днів, а якщо не-

обхідно, не прямо в банк, а на пошту. Усі ці винятки регламен-

туються Національним банком України. Він же розробляє прин-

ципи й методику інкасації готівки, її транспортування і

збере-

ження.

Готівкова маса обслуговує значну частину товарообігу, а

останній постійно змінюється. У зв’язку з цим виникає питання

про поповнення готівки в обігу. У цілому цей механізм діє таким

чином. Касове обслуговування клієнтів (а це як господарюючі

суб’єкти, так і населення) у нашій державі, згідно з відповідним

законом, покладено

на комерційні банки. Вони мають свою обо-

ротну касу і при зростанні потреб у готівці вирішують це питан-

ня за рахунок своїх касових резервів. Якщо ж цього резерву не

вистачає, то комерційний банк звертається до відповідного прав-

ління НБУ і в разі обґрунтованості такого звернення Національ-

ний банк дає дозвіл на підкріплення оборотної каси комерційного

банку. Це підкріплення здійснюється за рахунок резервних фон-

дів (запасів) грошових знаків, які НБУ

тримає у своїх регіональ-

них відділеннях для забезпечення своєї емісійної функції.

Готівковий грошовий обіг є лише частиною грошового обігу.

Друга його частина представлена безготівковим грошовим обі-

гом. Між ними існує тісний взаємозв’язок, що реалізується в по-

стійному переході грошей із безготівкової форми у форму готів-

ки й навпаки. Цей

процес є досить складним, a головне, він має

бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних про-

цесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошо-

вий обіг та їх взаємодія постійно контролюються і регулюються

Національним банком України.

РОШОВА МАСА ТА ЇЇ СТРУКТУРА.

АКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ

Усі гроші, що обертаються в грошовій сфері, становлять

грошову масу, яка має свою структурну організацію. Під цим ку-

том зору в грошовій масі виділяють грошові агрегати, такі її

структурні елементи, що розрізняються між собою рівнем лік-

відності, тобто рівнем здатності перетворюватися в гроші.

Грошові агрегати наявні у грошовій системі будь-якої

високо-

розвиненої країни, однак вони мають певні національні відмінно-

сті як за складом елементів, що входять у той чи інший агрегат,

так і за їх кількістю. Проте в принциповому плані грошові агре-

гати різних країн ідентичні.

У більшості розвинутих країн, як правило, виокремлюють

три—чотири aгрегати. Так, наприклад, у США —

чотири агрега-

ти, в Німеччині та Японії їх три, а в такій країні, як Франція гро-

шових агрегатів усього два.

У грошовій системі України виділяють агрегати: М

; М

;

. При цьому агрегат М

звичайно пов’язують із готівкою, що

знаходиться поза банками. І хоч виділення такого агрегату має

деякий сенс, усе ж, виходячи з глибинних основ розподілу гро-

шової маси на агрегати, він відрізняється від агрегату М

лише

кількісно.

2.5

До складу інших грошових агрегатів входять такі елементи:

Агрегат М

. Він включає: а) гроші поза банками; б) кошти на

рахунках «до запитання» і поточні депозити. Останній елемент

ще визначають як трансакційні депозити, до яких належать вне-

ски, з яких гроші в будь-який момент можуть бути отримані вла-

сником внеску, або переказані іншим особам за допомогою чеків,

звичайних грошових переказів

та за допомогою електронних

грошових переказів.

Отже, грошові інструменти, що входять до складу грошового

агрегату М

, можна без будь-яких обмежень використати для

платежів, а це означає, що гроші, представлені у цьому агрегаті,

найбільш ліквідні. Це є сама ліквідність. Цей агрегат за своїм

функціональним призначенням є засобом обігу і платежу. Він

найтісніше пов’язаний з товарною масою, тому у своєму обсягу

залежить в основному від таких

чинників, як обсяг товарооборо-

ту і швидкість обігу грошей.

Агрегат М

. До його складу входить агрегат М

, а також тер-

мінові депозити й ощадні вклади, покладені на певний термін.

Гроші, що входять до цього агрегату, ще називають грошовими

активами. На відміну від агрегату М

, даний агрегат має менший

ступінь ліквідності. Це обумовлено, головним чином, тим, що до

його складу входять термінові депозити й ощадні вклади, які роз-

міщаються в банках на певний термін. Гроші тут використову-

ються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спро-

можності. Дострокове вилучення цих грошей з відповідних

рахунків пов’язано для

їх власника зі значною втратою прибутку.

Разом з тим вони, як правило, не можуть безпосередньо перетво-

рюватися в трансакційні депозити, тобто не можуть бути перека-

зані однією особою на користь іншої.

Агрегат М

. До нього входять агрегат М

і кошти клієнтів за

трастовими операціями банків. Ці операції — це довірчі операції,

тобто операції доручення з управління майном або грошима клієн-

та. Формою організації таких операцій може бути, наприклад, де-

позитний сертифікат, тобто грошовий документ, що свідчить про

вкладення його власником у банк певної суми на термін, після за-

кінчення якого

за даним сертифікатом сплачуються відсотки і по-

вертається вкладена сума. На відміну від термінового депозиту, за

яким вкладені гроші все ж можна вилучити з банку до закінчення

терміну, втративши при цьому всі відсотки по внеску або їх значну

частину, то за депозитним сертифікатом достроково повернути

свої гроші, як правило, не

можна. Це додає даному елементу мен-

ший ступінь ліквідності, ніж той, що мають строкові депозити.

Агрегати М

і М

відзеркалюють ту масу грошей, що тимчасо-

во вийшла з обігу і виконує функцію нагромадження вартості.

Обсяги цих двох агрегатів визначаються залежно від інших (ніж

у агрегата М

) чинників. Це такі чинники, як рівень капіталізації

грошових доходів населення і господарюючих суб’єктів, стан

розвитку кредитних відносин, рівень розвитку інфраструктури

грошового ринку і таке ін.

Грошові агрегати в інших країнах відрізняються від агрегатів,

прийнятих у грошовому обігу України, головним чином, за їх кількі-

стю або за складом тих елементів,

які входять до кожного конкретно-

го агрегату. Останнє відображає, як правило, відповідний рівень роз-

витку грошового обігу. Так, наприклад, у США з їх рафінованими і

високорозвиненими товарно-грошовими відносинами до складу аг-

регату М

, крім готівки та депозитів «до запитання» й інших депози-

тів, за якими можна виписувати чеки і за якими в українському агре-

гаті М

є аналоги, входять ще дорожні чеки. У цей же агрегат входять

і дрібні (до 100 000 дол.) короткотермінові вклади. В Україні чековий

обіг ще не так розвинутий, як у країнах Заходу, і через це у нас немає

такого елементу, як дорожні чеки. Крім того, у США існує ще й чет-

вертий агрегат L. Він

уведений у 1980 році, до його складу входить

агрегат М

а також облігації, які випускаються урядом і продаються

дрібним вкладникам, акцептовані банками векселі, комерційні цінні

папери (короткострокові боргові зобов’язання корпорацій), державні

короткострокові (термін погашення до 12 місяців) облігації.

Серед усієї сукупності грошових агрегатів особливо виділя-

ють той, що найбільш повно відбиває саму активну й еластичну

масу платіжних засобів. Таким агрегатом,

як правило, вважають

агрегат М

. Що ж стосується інших агрегатів, то вони вже міс-

тять і ті елементи, що скоріше тільки теоретично можуть бути

використані як платіжні засоби. Так, наприклад, кошти за трасто-

вими операціями банків, які вкладено в цінні папери, важко ви-

користовувати як засіб платежу. Та й їх призначення зводиться,

головним чином, до

довгострокового нагромадження вартості.

Маса грошей, що знаходиться в обігу в конкретній країні на

кожний даний період часу, завжди має свою кількісну межу. Кі-

лькість грошей залежить від безлічі чинників, вирішальними з

яких є: кількість товарів і швидкість обороту однойменної гро-

шової одиниці. Способи регулювання кількості грошей, що зна-

ходяться в

обороті, і форми організації їх руху багато в чому ви-

значають стан економіки країни і виступають важливими елемен-

тами, які забезпечують функціонування і розвиток усієї системи

товарного виробництва. Це робить необхідним вивчення основ-

них закономірностей, пов’язаних з визначенням кількісної харак-

теристики грошей.

Визначальною функцією грошей, яка є квінтесенцією їх зага-

льної ролі в системі товарного виробництва, є їх функція як засо-

бу обігу. Реалізуючи дану функцію, гроші виконують роль посе-

редника при обслуговуванні метаморфози Т—Г—Т. У цьому

зв’язку виникає питання

про кількість грошей, необхідних для

обміну. Найбільш загальна відповідь на це питання міститься у

вартісному обсязі самої товарної маси. Скільки вироблено това-

рів, стільки потрібно і грошей, тому що вони і тільки вони по-

кликані обслуговувати рух товарів. Однак самі гроші можуть

упродовж певного часу (звичайно за такий період береться

рік)

робити декілька оборотів. Це пов’язано з тим, що гроші (при

цьому, як правило, беруть однойменну грошову одиницю, на-

приклад гривню), які випущені в обіг емісійним центром країни

(Центральним банком), через якийсь час знову повертаються до

емітента. Останній знову пускає їх в обіг і цей процес повторю-

ється знову

й знову. За рік грошова одиниця може зробити декі-

лька оборотів. Цей показник кількості оборотів однойменної

грошової одиниці на рік і є показником швидкості обігу грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їх обігу існує

певний зв’язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швид-

кості обігу грошей їх кількість

, яка необхідна для забезпечення

обігу всієї товарної маси, зменшується. Для ілюстрації цього

зв’язку розглянемо простий приклад. Припустимо, що в якійсь

країні вся товарна маса, вироблена за рік, дорівнює 1 млрд дола-

рів. Зрозуміло, що для забезпечення її руху необхідно мати

1 млрд доларів, aле це справедливо тільки за умови, що гроші

роблять один оборот на рік. Якщо ж однойменна грошова одини-

ця (у даному разі це долар) робить два обороти за рік, тоді гро-

шей потрібно наполовину менше, тобто не 1 млрд, а тільки

500 млн доларів. Цей взаємозв’язок можна подати у вигляді фо-

рмули:

Кг

∑

де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом

певного періоду;

ΣЦ — сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний

відрізок часу, наприклад за рік.

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік.

100

В узагальненій формі дана формула відбиває закон грошового

обігу, суть якого полягає в тому, що кількість грошей, необхід-

них для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено

пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Наведена формула закону грошового обігу розроблена

К. Марксом. Вона дійсно відбиває стійкі, повторювані причинно-

наслідкові зв

’язки між масою товарів, швидкістю обігу грошей і

їх кількістю, яка необхідна для обігу даної товарної маси. Поряд

із цією узагальненою формулою К. Маркс розробив формулу за-

кону грошового обігу і в більш детальному варіанті, який роз-

криває ту саму сутність, але вже з деякою деталізацією руху гро-

шей залежно

від конкретних форм організації цього руху. Вона

має такий вигляд:

ВППКЦ

Кг

−+−

∑

де Кг — кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом

певного часу;

ΣЦ — сума цін товарів, що підлягають реалізації за певний

відрізок часу, наприклад за рік;

О — швидкість обігу однойменної грошової одиниці за рік;

К — сума цін товарів, проданих у кредит з оплатою їх за ме-

жами даного конкретного періоду;

— сума цін товарів, що були продані в кредит раніше і за

якими наступив термін платежу;

ВП — платежі, що взаємопогашаються.

Розглядаючи закон грошового обігу, як він сформульований

К. Марксом, варто мати на увазі те, що автор «Капіталу», розкрив-

ши сутність даного закону, не досліджує детально проблему кіль-

кості грошей, необхідних для

обігу. Він не аналізує всі нюанси, які

мають вплив на визначення маси грошей в умовах того чи іншого

конкретного суспільства. Це пояснюється тим, що К. Маркс вихо-

див з тези про відсутність історичної перспективи у товарного ви-

робництва і передбачав його зникнення вже в межах наступної за

капіталізмом формації (комуністичного способу

виробництва), то-

му він і не ставив перед собою завдання детального дослідження дії

даного закону. Йому досить було розкрити сутність закону грошо-

вого обігу, щоб озброїти пролетаріат знанням основних причинно-

наслідкових зв’язків між грошовою і товарною масами. Досліджу-

вати ж деталі, пов’язані з визначенням кількості грошей, необхід-

них

для обігу, не було сенсу, оскільки гроші як категорія товарного

виробництва повинні були зникнути разом з останнім.