Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

пільного виробництва програмою структурної перебудови на-

родного господарства. До цієї програми слід додати чітко розро-

блений механізм її реалізації і тільки тоді можна мати надію на

позитивне вирішення цього стратегічного для нашої держави за-

вдання.

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки,

як воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення

грошових

потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на

одному місці. Так, у державі на початок 2008 року ще не прийня-

то податкового кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме:

зменшення кількості податків, зниження їх ставки, упорядкуван-

ня всієї системи податків у бік створення чіткої системи зрозумі-

лих, таких, що

не вступають у протиріччя з іншими законодав-

чими актами, обов’язкових платежів на користь держави — це

все ще завдання майбутнього.

По-третє, в Україні сьогодні співвідношення внутрішнього й

зовнішнього ринків з огляду на їх значення для всього суспільно-

го відтворення не є оптимальним. Більше того, занадто висока

відкритість економіки, а вона

в 2007 р. склала 40 %, є не тільки

невигідною, але й загрозливою для економічної безпеки держави.

Це пов’язано з тим, що такий рівень відкритості економіки ро-

бить її значною мірою заручницею кон’юнктури світового ринку.

В Україні ця ситуація є відчутною протягом усього попереднього

періоду існування її як незалежної держави. Досить

сказати, що

більше третини валютних надходжень у державу здійснюється за

рахунок продажу продукції нашої металургійної промисловості.

Це робить вразливим фінансову ситуацію в Україні, що й показа-

ли події на ринку металургійної продукції. Так, ті захисні заходи,

яких ужили на своєму ринку США та країни Європейського Со-

юзу щодо імпорту продукції металургійної

промисловості в

2001—2002 р., боляче вдарили по економіці нашої держави.

Для вирішення глобальної проблеми формування місткого й

динамічного внутрішнього ринку, крім створення дійових стиму-

лів для інвестиційної діяльності, необхідно забезпечити й відпо-

відне формування грошових потоків. Перш за все для цього слід

забезпечити приплив грошей на фінансовий ринок країни, тому

необхідно

довгострокове регулювання всієї валютно-кредитної

політики, яка б забезпечила залучення заощаджень населення і

водночас створила б сприятливі умови фінансового ринку для

іноземних інвесторів. Така політика здатна збільшити потік гро-

шей із-за кордону і тим самим сприятиме формуванню й розши-

ренню попиту на внутрішньому ринку країни.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого вну-

трішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування

й розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового

ринку зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового

ринку потребує як розвитку мережі, так і посилення якісних по-

казників її функціонування. До них належить забезпечення стабі-

льності

всіх елементів інфраструктури фінансового ринку, фор-

мування надійних умов захисту інвестора, розбудова інформа-

ційного середовища, яке б робило прозорим увесь фінансовий

ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили оп-

тимальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближ-

чій перспективі перед Україною, в процесі балансування грошо-

вих потоків у поєднанні з загальним ринковим реформуванням

нашої економіки, здатно привести до удосконалення грошового

обігу в нашій державі й розвитку на цій основі ринкової економі-

ки в цілому.

2.3 БЕЗГОТІВКОВІ ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ

Грошовий обіг — це процес безупинного руху грошей у

сфері обміну, в ході якого вони виконують свої функції засобу

обігу і засобу платежу. Організація й особливості грошового обі-

гу визначаються специфікою грошової системи конкретної краї-

ни. Однак загальним для всіх країн з ринковою економікою є йо-

го розподіл на безготівковий і

готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію

розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійс-

нюється без використання готівки шляхом перерахування кош-

тів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий

спосіб розрахунків виник у кінці XVII — на початку XVIII ст.,

але широкого застосування до початку ХХ ст. не набув. Так,

на-

приклад, у Німеччині безготівкові розрахунки виникають у Гам-

бурзі вже в 1691 р., коли в цьому місті було створено «Гамбур-

гер-банк». Проте ця форма організації розрахунків ще довго не

набувала поширення. Лише починаючи з ХХ ст. безготівкові роз-

рахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною фор-

мою організації грошового

обігу.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків

визначається рядом законів, які регламентують банківську діяль-

ність. Що ж стосується детальної організації самих розрахунків,

то вони визначаються затвердженою Національним банком Укра-

їни інструкцією. Нині це інструкція від 29.03.2001 р. «Про безго-

тівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Основні принципи організації безготівкових розрахунків такі

⎯ Усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні

зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства

дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки,

призначений, головним чином, для господарських і виробничих

потреб (наприклад, для повернення здачі покупцю при придбанні

товару або наданні послуг).

⎯ Списання коштів з рахунка клієнта

може здійснюватися

лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке

списання передбачене чинним законодавством (наприклад за рі-

шенням суду).

⎯ Підприємства мають право на вибір форми безготівкового

розрахунку і способу платежу в межах того вибору, який забез-

печується відповідним законодавством.

⎯ Розрахункові документи приймаються банком до вико-

нання тільки

в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта гос-

подарювання. Винятки становлять випадки, спеціально передба-

чені законодавством.

⎯ Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому

буде відкрито його рахунок. Для відкриття рахунку він повинен

подати в комерційний банк необхідні документи.

Слід зазначити, що після відкриття рахунку

між банком і клі-

єнтом складається угода з розрахунково-касового обслуговуван-

ня підприємства, в якій домовляються про всі види послуг, їх ва-

ртість, права та обов’язки сторін, а також санкції стосовно того,

хто порушить ті або інші положення угоди.

Безготівкові розрахунки тісно пов’язані з усіма видами госпо-

дарської діяльності

і все ж основна частина цих розрахунків при-

падає на розрахунки за товарними операціями.

З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки

підприємств і організацій з органами управління, з бюджетом,

органами соціального страхування і т. ін., пов’язана приблизно

одна четверта частина всіх безготівкових розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків передбачає певний

до-

кументообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних доку-

ментів установлюються певні терміни. Вони визначені Верхов-

ною Радою України в постанові від 25.06.1993 р. і становлять 3

дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6

днів — у межах України. У разі порушення даних термінів плат-

ник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 %

від суми затриманих документів за кожний день затримки. Пеня

стягується в безакцептному варіанті, а

якщо затримка здійснена

не з вини банку, то банк повинен установити винуватця і стягну-

ти з нього суму пені в безакцептному порядку.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних

формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових

документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими

документами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне дору-

чення; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив;

д) вексель; є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпоря-

дження).

Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових

розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне

доручення — це письмове розпорядження власника рахунка бан-

ку про перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в до-

рученні

особи вказаної суми. Воно виписується на бланку уста-

новленої форми і має свої реквізити. Платіжні доручення випи-

суються в кількох примірниках, кожний із яких має свою назву.

Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями по-

казано на схемі 1.

Схема 1

ДОКУМЕНТООБІГ ПРИ РОЗРАХУНКАХ ПЛАТІЖНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

Замовник

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

платника

(

пок

пця

)

Банк

одержувача

(

постачальника

)

3 4 6

1. Укладання контракту.

2. Надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт.

3. Передача платіжного доручення банку для списання з раху-

нку платника суми платежу.

4. Виписка з розрахункового рахунка про списання коштів.

5. Платіжне доручення про зарахування платежу на розрахун-

ковий рахунок одержувача (постачальника).

6. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування пла-

тежу.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки

як з товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації

безготівкових розрахунків належить до найбільш поширених. Це

пов’язано з тим, що дану форму розрахунків

найчастіше викори-

стовують тоді, коли мають місце сталі, добре відлагоджені

зв’язки між господарюючими суб’єктами. Дана форма характе-

ризується простим і швидким документообігом і сприяє приско-

ренню руху коштів. Певним недоліком цієї форми платежу є не-

повна гарантія здійснення платежу на користь постачальника

продукції.

Другою формою організації безготівкових розрахунків

є роз-

рахунки за допомогою платіжних вимог-доручень. Ця форма пе-

редбачaє при здійсненні розрахунку особисту участь двох

суб’єктів: постачальника, який має право на здійснення на його

користь платежу, і платника, котрий має право доручити банку

зробити платіж зі свого розрахункового рахунка.

Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований доку

мент, що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню час-

тину після виконання своїх зобов’язань перед замовником запов-

нює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати

вартості наданих замовнику послуг, виконаних робіт або постав-

лених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними і

транспортними документами пересилається платнику, минаючи

банк.

Платник,

упевнившись у відповідності документів договірним

зобов’язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її ни-

жню частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розра-

хункового рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні

документи банку постачальника для зарахування коштів на роз-

рахунковий рахунок постачальника.

Якщо платник цілком, або частково відмовляється від

плате-

жу, то він повинен до вимоги-доручення додати всі документи і

заяву про відмову від платежу. Найчастіше у практиці причини

відмови в платежі пов’язані з тим, що товар не замовлявся; він

уже був раніше оплачений; товар відвантажений не за належною

адресою і т. ін.

Документообіг при розрахунку платіжними

вимогами-дору-

ченнями подано на схемі 2.

Схема 2

РУХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ РОЗРАХУНКУ ПЛАТІЖНИМИ

ВИМОГАМИ-ДОРУЧЕННЯМИ

Покупець

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

платника

(

пок

пця

)

Банк

одержувача

(

постачальника

)

5 4 7

Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-

дорученнями включає такі операції:

1. Укладення угоди між постачальником і покупцем з устано-

вленням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою

платіжної вимоги-доручення.

2. Відвантаження товару покупцю (замовнику).

3. Відправлення постачальником на адресу покупця докумен-

тів на відвантаження товарів із заповненим постачальником ви-

могою-дорученням.

4. Дооформлення покупцем (платником) вимоги-доручення і

передача його у свій банк на оплату.

5. Виписка з розрахункового рахунку, яка надається банком

платнику про здійснення платежу на адресу постачальника.

6. Передача банку постачальника документів про право зара-

хування платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

7. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування плате-

жу на

рахунок постачальника.

Дана схема документообігу при розрахунку платіжними вимо-

гами-дорученнями є універсальною, хоча можливий і варіант, за

якого постачальник передає документи платнику через свій банк.

До здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних

вимог-доручень найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реа-

льним ризик помилки у відправленні вантажу. Це

може бути ситу-

ація, коли у постачальника часто змінюються замовники, їх кіль-

кість велика і т. ін. У цьому випадку рух документів, що, як пра-

вило, швидше руху товару допомагає з’ясувати помилку, якщо

вона є, й тим самим запобігти марним витратам, пов’язаним з

транспортуванням вантажу, котрий фірма-адресат не

замовляла,

термін постачання якого вже вийшов, або з якихось інших причин.

Важливою й досить поширеною формою організації розраху-

нків є розрахунки за допомогою чеків. В Україні чеки використо-

вуються для розрахунків між юридичними особами, а також фі-

зичними і юридичними особами. Розрахунки між фізичними осо-

бами за допомогою чеків заборонено.

Чек — це документ суворої звітності і бланки чеків (а вони

звичайно брошуруються

в чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів)

виготовляються за зразками, затвердженими Національним бан-

ком України.

Чек характеризується тим, що він має ряд обов’язкових рекві-

зитів, наприклад, зазначення суми платежу за чеком, наймену-

вання одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо.

Для його обігу встановлено термін 10 днів (не враховуючи дня

його виписки), після якого він уже не приймається банком.

На чековій книжці банк проставляє ліміт, що визначає суму

заброньованих за чеком коштів aбо розмір банківської гарантії.

На окремому чеку може бути зазначена та гранична сума, на яку

даний чек може бути виданий.

Документообіг при розрахунку чеками подано на схемі 3.

Схема 3

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЧЕКІВ

Постачальник

(одержувач)

Покупець

(платник)

Банк

одержувача

(

постачальника

)

Банк

платника

(

пок

пця

)

5 9 8 2 1

Порядок здійснення платежу за допомогою чеків включає такі

операції:

1. Замовлення в банку чекової книжки.

2. Видача покупцю чекової книжки з депонуванням зазначеної

в книжці суми.

3. Постачання товару (виконання робіт, надання послуг) по-

стачальником.

4. Передача чека покупцем постачальнику в оплату товару або

послуг.

5. Передача банку чека для його оплати

банком платника.

6. Передача документів банку покупця.

7. Зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачаль-

ника.

8. Виписка з рахунку депонованих сум.

9.Виписка про зарахування відповідної суми на рахунок по-

стачальника.

Розрахунки за чеками мають певні переваги. Вони, передусім,

у тому, що досягається досить висока швидкість розрахунків, а

це означає прискорення обігу й скорочення дебіторської

заборго-

ваності. Чек дає переваги не тільки постачальнику, але й замов-

нику, бо він гарантує надходження товару, виконання робіт, на-

дання послуг і т. ін., оскільки чек виписується після отримання

товарів чи надання послуг.

Проте чекова форма розрахунків має і певні недоліки. Серед

них слід назвати такі:

⎯ не завжди

повна гарантія оплати чека, якщо у чекодавця на

рахунку не буде грошей на момент пред’явлення чека;

⎯ неможливість розрахунків чеками на великі суми;

⎯ можливість підробки чека.

Широке застосування має і така форма розрахунків, як акре-

дитив. Вона дає змогу максимально наблизити момент відванта-

ження і момент платежу, а головне

— максимально балансує ін-

терес як покупця, так і продавця.

Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої

банк платника (банк емітент) за дорученням свого клієнта зо-

бов’язаний перерахувати гроші в банк замовника (виконуючий

банк), який здійснить платіж відповідно до складеної акредитив-

ної угоди.

В укладанні і реалізації акредитива бере

участь кілька

суб’єктів: клієнт, який дає доручення банку про відкриття акре-

дитива; банк, що розробляє і видає aкредитив (банк-емітент);

банк, який виконує акредитив (виконуючий банк), і особа, на ко-

ристь якої здійснюється платіж за акредитивом (бенефіціар).

Загальна технологія організації акредитива така. Покупець-

платник звертається у свій банк із заявою

про відкриття акреди-

тива. Сума, призначена для оплати за акредитивом, утворюється

або за рахунок залишку коштів на рахунку покупця, або за раху-

нок кредиту банку. Банк платника повідомляє банк постачальни-

ка про відкриття акредитива із зазначенням терміну, суми, імені

постачальника й умов платежу. Постачальник у міру відванта-

ження товарів або

надання послуг подає відповідні документи у

свій банк на оплату.

Рух документів при організації безготівкових розрахунків за

допомогою акредитива досить складний. Його основні складові

подані на схемі 4.

Схема 4

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ АКРЕДИТИВА

Постачальник

(одержувач)

Покупець

(платник)

Банк-

виконавець

(банк

постачальника)

Банк-

емітент

(банк

покупця)

9 7 5

10 3 2

У процесі здійснення платежу виконуються такі операції:

1. Укладання угоди про поставку товарів з розрахунком у ви-

гляді акредитива.

2. Завдання банку на розробку акредитива із зазначенням су-

ми платежу, термінів і умов його розкриття.

3. Повідомлення банку платника про розробку aкредитива.

4. Повідомлення банку постачальника про відкриття акреди-

тива

і про його умови.

5. Ознайомлення постачальника з умовами акредитива.

6. Відвантаження товару, надання послуг, виконання робіт.

7. Передача банку всього комплексу підписаних покупцем

документів, передбачених акредитивною угодою.

8. Повідомлення банку-емітента про використання акредитива.

9. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування коштів

на рахунок постачальника.

10. Виписка покупцю про

використання акредитива.

Акредитиви можуть мати різну форму. Найбільш поширені

такі їх види: відзивний і безвідзивний, a також покритий та непо-

критий.

Відзивний акредитив — це такий aкредитив, за яким платник

до моменту розрахунку з постачальником може відкликати з ба-

нку гроші, призначені для оплати згідно з даною акредитивною

угодою. Тaкий акредитив захищає

інтереси платника на шкоду

інтересам постачальника і тому останні погоджуються на такий

акредитив не дуже охоче.

Акредитив безвідзивний — це акредитив, за яким гроші, при-

значені для розрахунку, платник не може забрати (відкликати) з

банку без взаємної згоди покупця і постачальника. При цьому на

акредитиві має бути вказівка на те, що він є безвідзивним акре-

дитивом. Якщо такого запису немає, то він вважається відзивним

акредитивом.

Покритий акредитив ще

називають депонованим. Він має мі-

сце тоді, коли банк-емітент бронює кошти, необхідні для оплати

за акредитивом у повній сумі і на окремому рахунку в комерцій-

ному банку.

На відміну від покритого, непокритий акредитив відрізняється

тим, що за ним необхідні кошти не бронюються, а оплата за ак-

редитивом гарантується банком

і здійснюється за рахунок креди-

ту за умови виконання постачальником своїх зобов’язань.

Крім розглянутих видів акредитивів, значно рідше зустріча-

ються такі види акредитивів, як револьверний, трансферабель-

ний, акредитив без акцепту і деякі інші. Порівняно з раніше роз-

глянутими вони менш поширені і відображають у своїй формі

різні особливості організації розрахунків

за доставку товарів, на-

дання послуг або виконання робіт. Так, наприклад, револьверний

акредитив є такою угодою, яка укладається на певний термін, і

після його закінчення може бути автоматично продовжена. По-

треба в такій організації розрахунків часто виникає тоді, коли за-

мовник резервує для себе можливість укласти угоду з новим по-

стачальником на більш прийнятних для себе умовах. Якщо ж

такої можливості не виникає, то замовник просто повторює вже

складену акредитивну угоду, не витрачаючи часу й коштів на но-

ву розробку акредитива, оскільки вже діючий акредитив є рево-

льверним.

У розвинених країнах поширеною формою організації безго-

тівкових розрахунків виступають і розрахунки за

допомогою ве-

кселів. Правову основу використання векселя в господарському

обороті визначає Положення «Про переказний і простий вексе-

лі», прийняте відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Укра-

їни і Національного банку України від 10.09.1992 р., та Закон

України «Про обіг векселів в Україні» (2001 р.)

Розрахунки за допомогою векселів різноманітні й припуска-

ють широку

участь у цьому процесі банків. Характеристика век-

селя й основні операції з ним докладно розглянуті в попередній

темі. Що ж стосується розрахунків за допомогою векселя, то за-

гальна схема такого розрахунку може бути подана у такому ви-

гляді (схема 5):