Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

111

розбудови цього ринку стало формування того правового поля, в

межах якого він повинен функціонувати. У цьому напрямку

зроблено досить багато. Прийнято закони про банки, про інвес-

тиційні та страхові компанії, про регулювання ринку цінних па-

перів і багато інших нормативних актів. Це і є основною запору-

кою подальшого розвитку фінансового ринку

Але констатуючи певні досягнення в становленні фінансового

ринку України, треба зазначити, що за перші 16 років існування

нашої держави, ми ще не змогли створити повноцінний ринок

грошей і капіталів. І якщо ринок грошей у цілому вже функціо-

нує і відіграє помітну роль у розвитку суспільного виробництва,

то ринок капіталів знаходиться ще

на стадії первинного розвитку.

Особливо важко відбувається становлення ринку цінних паперів.

Глибока криза, яка мала місце в нашій економіці майже 10 років,

відсутність традицій обігу цінних паперів у нашій державі в пе-

ріод її перебування у складі СРСР, низький рівень ринкової куль-

тури населення та багато інших чинників стали суттєвою пере-

поною

на шляху швидкого становлення цього ринку. Але підйом

в економіці, який почався з 2000 р., і досить помітне зростання

уваги як населення, так і господарюючих суб’єктів до операцій

на ринку цінних паперів і ринку капіталів виступають надійною

запорукою того, що в нашій державі цей сегмент фінансового

ринку в недалекому майбутньому

стане потужним і відігравати-

ме суттєву роль у розвитку ринкової економіки нашої держави.

Як ринок грошей, так і ринок капіталів, у свою чергу, склада-

ються з певних елементів. До складу грошового ринку належать:

обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

Обліковий ринок — це ринок, на якому позичальник (госпо-

дарюючий суб’єкт або банк) отримує гроші, обліковуючи свої

короткострокові цінні папери, наприклад комерційні векселі.

Унаслідок значного поширення короткострокових грошових зо-

бов’язань (комерційні та казначейські векселі, бони тощо) опера-

ції на цьому ринку дуже поширені.

Проте в Україні комерційні векселі не стали ще дуже пошире-

ним інструментом, і тому цей ринок поки що знаходиться в стадії

формування. Але в цілому, з огляду на розвиток

ринкової еконо-

міки в нашій країні, цей ринок має великі перспективи.

Міжбанківський ринок — це ринок, на якому суб’єктами

виступають банки, а суть операцій зводиться до того, що одні

банки розміщують свої тимчасово вільні кошти, а інші їх отри-

мують на умовах платності, терміновості і повернення

, тобто

один банк надає іншому короткостроковий кредит. Найчастіше

112

це здійснюється у вигляді міжбанківських депозитів. Необхід-

ність таких запозичень часто викликана потребою в дотриманні

якихось нормативів центрального банку. Наприклад, в Україні

серед інших нормативів це може бути норма обов’язкових резе-

рвів. Поширеною причиною таких кредитів часто стає й необ-

хідність певного регулювання балансу банку. Ці кредити, як

правило, короткострокові

(від двох днів до року) і коштують

для позичальника досить дорого. Зазначена причина пояснює

той факт, що кошти, залучені банком на міжбанківському рин-

ку, рідко використовуються для кредитування господарюючих

суб’єктів.

Валютний ринок — це ринок, де здійснюється купівля-про-

даж валют на основі попиту та пропозиції

. Необхідність існу-

вання такого сектору грошового ринку пов’язана перш за все з

тією обставиною, що єдиного платіжного засобу для всіх країн не

існує. Тому розрахунки за міжнародними торговельними опера-

ціями здійснюються або у валюті країни-експортера, або в конве-

ртованій валюті. Це робить необхідним операції на валютному

ринку, де

валюта купується і продається як на момент виникнен-

ня попиту-пропозиції на неї (касові угоди), так і через певний те-

рмін (строкові угоди).

Необхідність формування й розвитку валютного ринку в

Україні не викликає сумнівів. І для його створення необхідно за-

провадити низку заходів, пов’язаних як із самою організацією

торгівлі валютою

, так і з організацією його інституціональної

структури.

Ринок капіталів включає два основних елементи: ринок сере-

дньо- та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних па-

перів.

Ринок середньо- і довгострокових кредитів — це ринок, де

фірми й установи запозичають кошти, як правило, необхідні для

розширення виробництва, його модернізації, оновлення продукції

і т. ін.

Іншими словами, це ринок, який забезпечує інвестиційну

діяльність. Для кожної країни він має стратегічне значення і як-

що на цьому ринку зменшується довгострокове кредитування

(або воно характеризується невеликим зростанням), то це означає

послаблення інвестиційної діяльності в державі, що неодмінно

призводить до певних негативних наслідків у функціонуванні су-

спільного виробництва.

Україні цей ринок існує, але одна з головних проблем поси-

лення його ролі в суспільному відтворенні — це зменшення від-

сотка за середньо- і довгострокові кредити. Вирішення цієї про-

113

блеми вимагає розвитку банківської системи і постійного вдоско-

налення тих відносин, які складаються між господарюючими

суб’єктами і установами, що надають такі кредити.

Ринок цінних паперів. Цей ринок характеризується тим, що

головним об’єктом купівлі-продажу на ньому виступають цінні

папери.

Саме через їх купівлю інвестор кредитує позичальника

(емітента) своїми коштами. На цьому ринку дуже багато особли-

востей як у формі надання інвестором кредиту, так і в його зага-

льній організації. Так, наприклад, гроші, вкладені в придбання

акції, як правило, не можна повернути назад шляхом зворотного

продажу придбаних акцій їх емітенту

. Акції можна продати тіль-

ки іншим покупцям на так званому вторинному ринку цінних па-

перів. Є тут і певні особливості в отриманні кредитором відсотка.

Якщо в комерційному банку власник внеску отримує чітко фік-

сований відсоток, то дохід на акцію (дивіденд) може бути дуже

великим (у більшості випадків він не фіксується

у своїх розмі-

рах), або, за певних умов, може бути малим і взагалі бути відсут-

нім. Є на цьому ринку і багато особливостей, пов’язаних з емісі-

єю цінних паперів, організацією їх руху, контролем держави за

роботою ринку цінних паперів і т. ін.

У розвинених країнах ринок цінних паперів відіграє надзви

чайно велику роль. Саме за його допомогою відбувається міжга-

лузевий перелив капіталу, здійснюється швидка концентрація

останнього, забезпечуються механізми структурних змін в еко-

номіці. Цей ринок дуже чутливий не тільки до змін у самому су-

спільному виробництві, але й до змін тих зовнішніх чинників

(політичні, міжнародні і т. п.), які так

чи інакше впливають на

економічний процес окремої країни, або їх певної сукупності.

Саме цим пояснюється постійна увага, яку економісти приділя-

ють ринку цінних паперів узагалі і перш за все його найбільш

важливій частині — фондовому ринку. Зміна ситуації на фондо-

вому ринку часто виступає барометром стану економіки країни, а

якщо певна

зміна стану фондового ринку здійснюється на вели-

ких фондових біржах (Нью-Йорк, Лондон, Токіо), то це може бу-

ти сигналом до певних змін в економіці багатьох країн. Прикла-

дом може бути фінансова криза в нашій державі восени 1998 р.

Тоді вона розпочалась в Азіатському регіоні, перекинулась на

Росію, а звідти перейшла в

Україну. Правда, через невисокий рі-

вень розвитку ринку цінних паперів у нашій державі і невеликий

ступінь інтегрованості нашої економіки у світову, наслідки цієї

кризи були відносно мало руйнівними, а саму кризу було досить

швидко подолано.

114

Фінансовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує

для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на

всі фінансові інструменти цього ринку і перш за все на гроші.

Саме це робить необхідним вивчення таких важливих категорій

цього ринку, як попит та пропозиція грошей.

3.2 ПОПИТ НА ГРОШІ ТА ЙОГО ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Як відомо, гроші спочатку виникають і існують у товарній

формі. Цей товар, на відміну від усіх інших товарів, виконував

особливу суспільну роль, а саме, був загальним еквівалентом. Без

цього еквівалента в умовах товарного виробництва рух усіх ін-

ших товарів ставав неможливим. Отже, завжди у товарному ви-

робництві для його нормального

функціонування всім учасникам

цього виробництва необхідна певна кількість грошей як таких.

Іншими словами, саме товарне виробництво викликає до життя

таке явище, як попит на гроші.

При цьому слід зауважити, що в попередній історії розвитку

товарного виробництва, коли гроші були представлені товаром

(якимось випадковим товаром, коли товарне виробництво тільки-

но зароджувалось,

або таким універсальним, для виконання всіх

функцій грошей, товаром, як золото за золотомонетного стандар-

ту), попит на гроші, по суті, був попитом на той спеціальний то-

вар, що виконував роль загального еквівалента. Отже, у цих умо-

вах попит на гроші призводив до нагромадження реальної варто-

сті, яку мав сам загальний еквівалент

, що забезпечувало стійкість

і рівновагу системи товарного виробництва в тій його частині,

що залежала від загального еквівалента і зміни його кількості.

Надлишковий попит на гроші, як правило, не призводив до сут-

тєвих порушень у системі суспільного виробництва, бо певний

запас грошей завжди знаходився у вигляді скарбу і за потреби

(зростання

попиту на гроші) гроші переходили зі скарбу в обіг,

при цьому тією мірою, яка була визначена збільшенням реально-

го сукупного продукту.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли товарні гро-

ші трансформувались у нетоварні, у самому грошовому обігу від-

булися суттєві зміни. Але й за цих обставин гроші у своїй най-

більш суттєвій функціональній ролі призначені для забезпечення

руху товарів. Без грошей товари не зможуть рухатись, а саме рух

115

товарів — то є життя економіки, яка базується на товарно-гро-

шових засадах. У цих умовах зберігається й така категорія, як

попит на гроші, хоч цей попит набуває нових ознак, що віддзер-

калюють як зміну товарної природи грошей на нетоварну, так і

особливості сучасного товарного виробництва. Перш, ніж охара-

ктеризувати попит на

гроші, нагадаємо, що теоретичну базу цьо-

го явища становить кількісна теорія грошей. Її суть у найбільш

узагальненому вигляді полягає в тому, що гроші призначені для

руху всього виробленого в суспільстві продукту. На підставі цьо-

го можна зробити висновок про те, що кількісна визначеність су-

купного попиту на гроші співпадатиме з

масою грошей, необхід-

них для обслуговування товарного обігу. А остання, як відомо,

прямо пропорційна сумі цін цих товарів (PQ) і обернено пропор-

ційна швидкості обігу (V) однойменної грошової одиниці.

Класична кількісна теорія грошей розкриває загальні основи

формування сукупного попиту на гроші. Але цей макроекономі-

чний підхід до визначення сукупного попиту не розкриває реаль

ного процесу його формування, як він обумовлюється поведін-

кою головних дійових осіб попиту на гроші, а саме: суб’єкта

господарювання і населення.

Як відомо, подальший розвиток кількісної теорії грошей знай-

шов своє втілення в теорії касових залишків, яка переносить

центр ваги в дослідженні грошової сфери на мікрорівень, виді-

ляючи при

цьому попит на гроші для трансакцій і попит на гро-

ші, як на активи. Ця теорія, безсумнівно, дає змогу більш деталь-

но визначити сукупний попит на гроші і, головне, пов’язати його

з мотивацією учасників грошового обігу.

Суб’єкт господарювання, як, до речі, і населення в цілому, в

умовах ринкової економіки

завжди мають потребу в грошах. Ці

гроші необхідні їм, з одного боку, для задоволення своїх потреб

(як особистих, так і виробничих), а з іншого — вони необхідні їм

для того, щоб використати гроші як актив. Отже, попит на гроші

з боку юридичних і фізичних осіб формується під впливом як

трансакційного мотиву

, так і мотиву використання грошей як ак-

тиву (у Дж. Кейнса цей мотив визначено як спекулятивний).

Трансакційний попит на гроші визначається обсягом як осо-

бистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві

він являє собою сукупність готівки і грошей на поточних рахун-

ках, які необхідні для оплати послуг та

товарів. Таким чином,

попит на гроші пов’язаний з їхньою функцією засобу обігу і тому

обсяг попиту на гроші для трансакцій визначатиметься обсягом

купівлі, яку здійснюють усі учасники суспільного виробництва.

116

По суті, цей попит на гроші пов’язаний з обсягом номінального

валового внутрішнього продукту (ВВП). Своє найбільш повне

кількісне віддзеркалення сукупний попит на гроші знаходить в

агрегаті М

Але другу частину попиту на гроші формує бажання індивіда

й суб’єкта господарювання використати гроші як актив, як капі-

тал, здатний принести власнику додатковий продукт. Більш до-

кладно цю складову сукупного попиту буде розглянуто нижче, а

тут зазначимо, що попит на гроші як на активи є важливим чин-

ником формування

трансакційного попиту.

Формування трансакційного попиту на гроші знаходиться

під впливом багатьох чинників. Перш за все розмір цього попи-

ту змінюється залежно від дохідності інших активів. Напри-

клад, якщо доходи за цінними паперами зростають порівняно

швидше, ніж збільшується відсоток по заощадженнях, то транс-

акційний попит певним чином зменшуватиметься за рахунок

збільшення попиту

на гроші як на активи. У даному конкрет-

ному випадку — на активи у вигляді цінних паперів. При зрос-

танні банківського відсотка по заощадженнях відбуватиметься

той самий процес, але вже як наслідок розміщення грошей на

строкові депозити і вклади. Іншими словами, можливість отри-

мати значний дохід від розміщення своїх грошей в

альтернати-

вні види активів змушує їх власника зменшувати навіть своє

особисте споживання, а це означає й зменшення трансакційного

попиту на гроші.

Можливість для такого маневрування пов’язана як з певною

еластичністю трансакційних витрат, так і з тим, що індивід зав-

жди тримає частку грошей у вигляді певного резерву. Ці гроші не

приносять їх власнику доходу, але вони завжди є певним засо-

бом, за допомогою якого він реагує на конкретну поточну зміну

кон’юнктури ринку.

Рішення про те, яку частку грошових заощаджень необхідно

тримати в ліквідній формі (це може бути готівка або депозити до

запитання) для забезпечення поточного споживання, а яку три-

мати у вигляді фінансових активів (цінні папери, строкові депо-

зити тощо) значною мірою залежить від рівня відсотка. Якщо рі-

вень відсотка зростає, то й попит на гроші як на актив зростає.

Ураховуючи те, що трансакційний попит на гроші (М’) є функці-

єю від доходу (Q), а попит на гроші як на активи

(М’’) є функці-

єю від норми відсотка (r), можна вивести формулу сукупного по-

питу (Мd) на гроші.

Md = M’(Q) + M’’(r)

117

Проте зміна дохідності альтернативних активів не єдиний

чинник, що змінює трансакційний попит на гроші. На цей попит

впливають й інші чинники. Серед них можна виділити такі:

⎯

Зростання доходу. З його збільшенням збільшується й по-

пит на гроші для трансакційних витрат. Зростання доходів або,

іншими словами, збільшення реального ВВП викликає підви-

щення попиту на гроші. Якщо ж мало місце зменшення реально-

го ВВП, а пропозиція грошей залишається незмінною, тоді нас-

лідком такої ситуації стане інфляція.

⎯

Зростання цін. За умови, що ВВП не змінився у своєму реа-

льному обсязі, а ціни зросли — попит на гроші зросте. У цьому

разі зростання попиту на гроші буде корелюватися з дефлятором

ВВП. Це пояснюється тим, що населення для задоволення своїх

потреб на рівні попереднього (до зростання цін) періоду мусить

збільшити свої

номінальні грошові залишки.

⎯

Збільшення цін призводить і до того, що суб’єкт господарю-

вання, так само як і населення, відчуваючи той факт, що грошова

маса зростає (а це чітко відслідковується за зростанням цін), почи-

нають шукати найвигідніший варіант використання грошей. Маса

останніх зростає у господарюючого суб’єкта у вигляді касових за-

лишків, а у

населення (принаймні у його частини) грошова маса збі-

льшується у вигляді доходу. Цей надлишок вони використовують,

намагаючись отримати найбільший ефект від їх використання. Ін-

шими словами, цей надлишок може перетворюватись у різні форми

багатства, бо господарюючий суб’єкт розглядає різні альтернативні

варіанти використання грошей залежно від зміни рівня відсотка,

динаміки

зміни цін і т. ін. Усе це істотно впливає на попит на гроші.

⎯

Зміна в періодичності виплати заробітної плати. Якщо по-

рівняно з попереднім періодом періодичність виплати заробітної

плати характеризується збільшенням часового інтервалу під час

видачі заробітної плати, то це призводитиме до зростання транс-

акційного попиту на гроші.

⎯

Час, що відводиться в суспільстві в середньому на оплату

рахунків. Якщо він збільшується, то його наслідком стає зрос-

тання попиту на гроші. І, навпаки, коли термін цей зменшуєть-

ся — попит на гроші теж зменшується. Практично такою самою

за своїми наслідками щодо попиту на гроші буде зміна періодич-

ності в термінах пред

’явлення рахунків до оплати.

⎯

Доступність кредиту для населення і господарюючих

суб’єктів. Якщо ця доступність порівняно з якимось попереднім

періодом збільшується, то це приводить до зменшення трансак-

ційного попиту на гроші і навпаки.

118

На зміну обсягів трансакційного попиту на гроші впливає і

багато інших чинників. При цьому всі вони діють не ізольовано,

а в постійному взаємозв’язку між собою і це дуже суттєво впли-

ває на попит на гроші. Cкажімо, зростання попиту на гроші у

зв’язку зі зростанням доходів може бути нейтралізовано змен

шенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати.

Окрім трансакційного попиту на гроші, існує й попит на гроші

як на активи. Його суть, як це вже коротко розглянуто раніше, у

тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отри-

мання від них доходу. Для господарюючого суб’єкта цей

мотив є

альтернативним щодо розміщення прибутку. Тобто він може або

вкласти гроші у власне виробництво (збільшення трансакцій, при-

значених для виробничого споживання), або в інші активи, напри-

клад, в акції, облігації, бони і т. ін. Для населення цей мотив вико-

ристання своїх заощаджень реалізується, як правило, теж у певному

альтернативному варіанті

. Заощадження можуть бути використані

або у вигляді строкового депозитного внеску в банк, або у вигляді

витрат на придбання цінних паперів на відповідному ринку. Зрозу-

міло, що це найбільш узагальнюючі варіанти використання заоща-

джень індивіда. У реальному житті свої заощадження індивід може

використати і на купівлю товарів виробничого призначення в разі,

коли він, наприклад, починає власну підприємницьку діяльність.

Використання частки прибутку, або доходу у вигляді заоща-

джень на активи викликає відповідний попит на гроші. На відмі-

ну від трансакційного попиту він, по-перше, більш еластичний у

своїх кількісних параметрах і більш залежний від зовнішніх чин-

ників. Перше проявляється в тому, що цей

попит у своєму обсязі

може коливатись від нуля до досить великих значень у той час,

коли трансакційний попит не може знижуватись до нуля, адже

особисте споживання завжди має місце. Друге пов’язано з тим,

що цей попит більш чутливий до деяких зовнішніх чинників, на-

приклад до норми відсотка.

Скажімо, коли

норма банківського процента падає, автоматично

зростає курсова вартість цінних паперів, бо хоч дохідність за ними

(наприклад дивіденд на акції) і не змінюється автоматично, а пев-

ний час може залишатись незмінною, у цілому дохідність цінних

паперів відносно відсотка зростає, що й призводить до збільшення

попиту на акції і відповідно до зростання

їх курсової вартості. При

зростанні норми банківського відсотка все відбувається навпаки.

Ці зміни в кон’юнктурі фінансового ринку можуть не змінюва-

ти попит на гроші як на активи в цілому, але змінюють співвідно-

шення попиту на користь тих чи інших активів. Ураховуючи зміни

119

кон’юнктури фінансового ринку і бажаючи якомога надійніше за-

страхувати свої заощадження від можливих втрат, індивід найчас-

тіше вдається до портфельного підходу при формуванні свого по-

питу на гроші як на активи. Суть цього портфельного підходу

полягає як у намаганні диверсифікувати розміщення своїх грошей

в активи, представлені цінними паперами різних фірм

та установ,

так і в балансуванні всього портфеля з погляду надійності розмі-

щення своїх активів. Останнє на практиці означає, що розміщуючи

свої гроші в активи, індивід якусь частку направляє на цінні папе-

ри менш прибуткові, але найбільш надійні. Це, як правило, держа-

вні цінні папери. А частку спрямовує на придбання

високодохід-

них, але менш надійних (ризикових) цінних паперів (наприклад

цінні папери молодих корпорацій).

На попит на гроші як на активи впливають й інші фактори. Як

і у випадку трансакційного попиту одним з вирішальних чинни-

ків тут є дохід. Заощадження — це пряма функція від доходу і

тому зі збільшенням доходу зростає й

попит на гроші як на акти-

ви, бо збільшення доходу приводить до зростання заощаджень.

Проте ці заощадження під впливом мотиву, влучно названого

Дж. Кейнсом спекулятивним, в умовах сучасної ринкової еконо-

міки використовуються за альтернативним вибором. Інакше ка-

жучи, використовуючи залишок грошей у вигляді заощаджень з

метою отримання доходу, індивід керується

їх дохідністю. Зага-

льною формою останнього є відсоток. Це означає, що одним з

вирішальних чинників, які впливають на попит на гроші як на

активи з боку фізичних або юридичних осіб, є відсоток.

Залежність попиту на гроші від відсотка обернено пропорцій-

на, тобто, коли відсоток зростає, попит на гроші зменшується, і

навпаки

. При цьому зниження відсотка до дуже низьких рівнів не

призводить до максимального збільшення попиту на гроші, через

те що частка грошей перетворюється в більш ліквідну форму (на-

приклад, конвертується в іноземну валюту) і в цьому вигляді збе-

рігається у формі депозиту чи строкового вкладу.

Зміна відсотка, наприклад його збільшення, впливає

й на ту

кількість грошей, яку індивід воліє тримати у вигляді власне гро-

шей (готівки). Дуже великий відсоток стимулює до перетворення

і частки цих грошей в активи, зменшуючи таким чином трансак-

ційний попит на гроші.

Отже, сукупний попит на гроші складається з трансакційного

попиту і попиту на гроші як на активи

. Кількісно цей попит, як-

що його позначити як

Мd, дорівнюватиме усім трьом агрегатам

Мd = М

+ М

120

Графічно сукупний попит на гроші з урахуванням основних

чинників, що на нього впливають, можна зобразити у вигляді

кривої (рис. 1). На осі абсцис відкладаємо числове значення по-

питу, а на осі ординат — норму відсотка.

100 200 300 400

(відсоток)

Q (попит на гроші

у мрд грн)

Рис. 1. Залежність сукупного попиту на гроші

від процентної ставки і від зміни доходу

На цьому графіку видно, як крива Мd віддзеркалює сукупний

попит залежно від зміни процентної ставки. Попит зменшується

зі зростанням відсотка. Проте крива попиту не пересікає осі ор-

динат. Це пов’язано з тим, що певна частина попиту на гроші (на

нашому рисунку цю частину показано вертикальною прямою

завжди зберігається навіть за найвищої ставки відсотка. Це

трансакційний попит і він не може бути зведений до нульової по-

значки. Водночас із графіка видно, що крива сукупного попиту

Мd, відображаючи зростання попиту при зменшенні відсотка, не

пересікає й осі абцис. Іншими словами, збільшення попиту на

гроші за дуже низької ставки відсотка не ліквідує повністю ту

частину заощаджень, що перетворені в депозити і вклади. Вони

зберігаються за цих умов як у національній валюті, так і перетво-

рюючись способом конвертації і

в більш ліквідну іноземну або

колективну валюту.

Як уже раніше зазначалось, як трансакційний попит на гро-

ші, так і попит на гроші як на активи залежать від доходу. Чим