Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

230

Роз

іл

sínus lactíferі (див. рис. 4.5,

), що поділя-

ється на залозисту — pars glanduláris —

та соскову — pars papilláris — частини

(див. рис. 4.5,

′). Із соскової частини по-

чинається сосковий канал, який відкрива-

ється отвором на верхівці соска. На верхі-

вці соска навколо соскового отвору зна-

ходиться м’яз — стискач соска — m.

sphíncter papíllae.

Злиття молочних залоз (вим’я) може

бути виражене меншою мірою (корова,

коза) або більшою (кобила, вівця, верб-

людиця). Кількість злитих залоз (горб-

ків) на кожному боці може бути різною:

одна (коза, вівця), дві (корова, верблю-

диця). Різна буває і кількість соскових

каналів: один (корова, вівця, коза), два-

три (кобила, верблюдиця, самка оленя).

Каналів багато у свині (2–3), кішки (4–6),

суки (6–12), кролиці (10–15).

Ступінь розвитку, форма та положен-

ня вим’я різні у тварин одного виду, особ-

ливо це спостерігається у корів. Часто у

тварин та людини бувають додаткові со-

ски — явище полімастії (див. рис. 4.2,

4.6). Полімастія спостерігається у 30 % корів, овець, кіз, дуже часто залози

функціонують.

Нерви:

n. genitofemorális, n. iliohypogastrícus, n. ilioinguinális, nn. intercostáles.

Судини:

a. pudénda extérna, a. epigástrica craniális.



РОГОВІ УТВОРИ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

До рогових утворів належать ділянки шкіри, в яких епідерміс утворює

добре розвинений роговий шар із своєрідною (листкоподібною, трубчастою)

структурою. До них належать роги, м’якуші і пальцеві органи (копита, ра-

тиці, кігті, нігті).

Ріг — córnu — утвір, який у порожнисторогих (жуйні) вкриває роговий

відросток лобової кістки. Ріг складається з двох шарів: власне шкіри та епі-

дермісу. Ростковий шар епідермісу продукує міцний трубчастий ріг. Підро-

говий епітелій переходить у епідерміс шкіри голови біля кореня рога в діля-

нці безволосої колової зони (епікерас). Якщо в разі видалення рога видаля-

ють епікерас, то новий ріг не буде рости, навіть якщо рану вкрити обмежу-

Рис. 4.6. Схема будови молочної залози:

—сполучна тканина;

— частки;

— альвьеоли;

—

міжчасткові канали;

— молочні протоки;

— молочна

пазуха;

— сосковий відділ молочної пазухи;

— соско-

вий канал;

— сосковий отвір

231

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

вальною шкірою. У тварин ріг росте постійно, проте інтенсивність росту у

самок зменшується в період вагітності (на розі утворюється кільце).

Доведено, що більш довгорогі корови невибагливіші до їжі, краще рос-

туть. У цільнорогих жуйних (олені) та у жирафи ріг являє собою суцільний

кістковий утвір, який періодично відпадає (див. кольорову вклейку, рис. V).

М’якуш — tórus — щільне потовщення шкіри, яке утворюється за раху-

нок підшкірної основи, багате на еластичну сполучну тканину з жировими

прошарками. У м’якушах багато нервових закінчень. М’якуші виконують не

лише амортизаційну, а й чутливу функцію (особливо м’якуші грудних кінці-

вок).

Кожний м’якуш складається з епідермісу, власне шкіри та підшкірної ос-

нови. Розрізняють зап’ястковий — tórus cárpeus, п’ястковий — tórus meta-

cárpeus, заплесновий — tórus társeus, плесновий — tórus metatárseus і паль-

цевий — tórus digitális — м’якуші (див. рис. 4.1).

Рис. 4.7. Копито і стрілка коня:

— васкуляризація копита;

— рогова капсула на сагітальному розрізі,

— з підошовної,

— з дорсаль-

ної поверхонь;

— власне шкіра та ростковий шар епідермісу копита;

— рогова облямівка;

— роговий

вінець;

′ — вінцева борозна;

— глазур;

— трубчастий ріг копитового вінця;

— центральна стрілкова

борозна;

— ость стрілки;

— листочковий ріг копитової стінки;

′ — біла лінія;

— трубчастий ріг копи-

тової підошви;

— стрілка;

— верхівка стрілки;

— ніжки стрілки;

— білястрілкові борозни;

—

заворотна ділянка стінки;

— заворотний кут;

— гілка рогової підошви;

— копитова облямівка;

— копитовий вінець;

— копитова стінка

232

Роз

іл

Зап’ястковий

м’якуш є у

собаки

в ділянці додаткової кістки зап’ястка.

У коня зап’ястковий м’якуш (каштан) знаходиться на медіальній поверхні

дистального відділу передпліччя, а

заплесновий

— на медіальній поверхні

плесна (див. рис. 4.1).

П’ясткового (плеснового)

м’якуша у

свині

великої ро-

гатої худоби

немає, у

коня

він має вигляд острогів — cálcar metacárpeum et

metatárseus, які обмежені волоссям щітки. У

собаки

цей м’якуш має вигляд

великої подушечки.

Пальцевий

м’якуш є у всіх тварин на кожному пальці, особливо добре він

розвинений у

коня

(рис. 4.7). З підшкірної основи м’якуша у коня розвива-

ється парний хрящ — cartilá go tó ri, який бере участь в амортизації копита.

За формою хрящ дещо чотирикутний і прилягає до бічної частини копитової

стінки. Пальцевий м’якуш у коня називається

стрілкою копита

— cúneus

úngulae. Епідерміс стрілки дуже добре розвинений і утворює рогову стріл-

ку — cúneus córneus. В останній розрізняють верхівку

— ápex cúnei, осно-

ву — básis cúnei — і дві ніжки

— crús cúnei laterále et mediále. По боках

від стрілки проходять дві борозни

— súlcus paracuneális laterális et

mediális, які відділяють рогову стрілку від рогової підошви копита. На внут-

рішній поверхні стрілки виділяється центральна стрілкова борозна

—

súlcus cuneális, у центрі якої знаходиться підвищення — ость стрілки

—

spína cúnei.

Копито — úngula — складний спеціалізований утвір, розміщений на дис-

тальних кінцях ніг у однокопитних (див. рис. 4.7). Воно є гомологічним ор-

ганом кігтя й нігтя. Разом з пальцевим

м’якушем, який входить до його складу,

копито забезпечує опору на землю та амо-

ртизацію. На копиті розрізняють анатомі-

чно добре виражені чотири ділянки: обля-

мівку, вінець, стінку та підошву. Кожна

ділянка складається з епідермісу і власне

шкіри. Підшкірна основа є лише в ділянці

облямівки й вінця.

Копитова облямівка

(край) (див. рис.

4.7,

) — límbus úngulae — у вигляді вузь-

кої (0,5 см), безволосої смужки шкіри міс-

титься на межі шкіри і рогової капсули

копита. Ростковий шар епідермісу облямі-

вки продукує тонкий блискучий трубчас-

тий ріг, який зовні вкриває рогову капсулу

копита (глазур). Він добре помітний у мо-

лодих тварин.

Копитовий вінець

(див. рис. 4.7,

) —

coróna úngulae — у вигляді широкого ва-

лика (до 1,5 см) розміщений дистальніше

від облямівки, обмежуючи напівкільцем

передню й бічні стінки пальця. Він фор-

мує проксимальний вінцевий край рогової

капсули. Власне шкіра вінця на внутрі-

Рис. 4.8. Ратиця корови:

— стінка;

— підошва;

— біла лінія;

— пальцевий м’якуш;

— рогові утвори

233

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

шній поверхні рогової капсули формує вінцеву борозну — súlcus coronárius.

Отже, власне шкіра разом з ростковим шаром епідермісу має вигляд валика

з тонкими сосочками, які опущені вниз. Ростковий шар епідермісу продукує

найтовщий (1,5 см) трубчастий ріг рогової капсули

Копитова стінка

(див. рис. 4.7,

) — páries úngulae — найбільша частина

копита, утворює передню й бічні поверхні копита і, продовжуючись на пі-

дошву, формує заворотну стінку

та кут

. Власне шкіра стінки разом з

ростковим шаром епідермісу має форму листочків, а заворотна частина стін-

ки — сосочків. Власне шкіра стінки міцно зростається з окістям копитової

кістки. Ростковий шар епідермісу продукує м’який і світлий листочковий ріг

Дистальний край рогу на підошві виділяється у вигляді білої лінії

′ — línea

álba úngulae, куди під час підковування коня вбивають цвяхи (ухналі).

Копитова підошва

— sólea úngulae — не має підшкірної основи, і власне

шкіра підошви зростається з окістям копитової кістки. Власне шкіра підошви

має форму тонких сосочків. Ростковий шар епідермісу продукує м’який труб-

частий ріг

Отже, ростковий шар епідермісу чотирьох ділянок копита та копитової

стрілки формує суцільну рогову капсулу. На капсулі розрізняють два краї —

проксимальний (вінцевий) і дистальний (підошовний), а також рогову стін-

ку, підошву й рогову стрілку. На роговій стінці виділяють зачіпну ділянку,

яка переходить у бічні та заворотні кути. Місце переходу стінки на підошву

називається заворотним кутом

, а загнуті ділянки відповідно називають

заворотними

. Рогова підошва складається з тіла і гілок

, між якими

знаходиться рогова стрілка

. Існує відмінність між переднім і заднім копи-

тами. Зачіпна ділянка копита передньої кінцівки утворює кут із землею 45–

50°, а задньої — 50–60°. Відношення п’яткової ділянки до зачіпної на перед-

ній кінцівці становить 1 : 3, а на задній — 1 : 2.

Рис. 4.9. Дистальний відділ кінцівки собаки:

— зап’ястковий м’якуш;

— п’ястковий м’якуш;

— пальцеві

м’якуші;

— зв’язка кігтя;

— кігтьова борозна;

— кігтьова сті-

нка;

— кігтьовий валик

234

Роз

іл

Ратиці великої

рогатої худоби, вівці, кози

та

свині

за формою нагадують

половину копита

коня

, однак у них немає заворотних частин і підошва слаб-

ко розвинена (рис. 4.8).

Кіготь — unguículus — характерний утвір у

хижаків

та

гризунів

, функ-

ціонує як орган нападу, захисту та переміщення по деревах (рис. 4.9). Форма

кігтя різна. На відміну від тазових кінцівок кігті на грудних кінцівках ма-

ють особливі зв’язки, що утримують кігті в трохи піднятому положенні, і не

спираються на землю.

Кіготь складається з кігтьового валика

з кігтьовою борозною

, вінця,

стінки

і підошви. Підшкірна основа є лише в ділянці кігтьового валика.

Кігтьовий валик — vállum unguículae — це перехідна ділянка зі шкіри в кі-

готь, формує кігтьову борозну — súlcus unguículus.

Ніготь — únguis — видозміна кігтя, властивий

приматам

. Ніготь від-

різняється від кігтя більш плоскою і тонкою нігтьовою стінкою, нігтьовий

валик і борозна виражені слабко, а підошви майже немає.

235



НУТРОЩІ



ОРОЖНИНИ

ТІЛА



АГАЛЬНІ

ЗАКОНОМІРНОСТІ

БУДОВИ

ВНУТРІШНІХ

ОРГАНІВ



ПАРАТ

ТРАВЛЕННЯ

озділ анатомії, який вивчає внутрішні

органи тіла, називають

спланхноло-

гією

— splanchnológia. Під

внутрішніми

органами,

або

нутрощами

(slánchna s.

vіscéra), розуміють складний комплекс органів, які

в основному заповнюють порожнини тіла. Ці орга-

ни зумовлюють основні властивості живого організ-

му — обмін речовин із середовищем, що його ото-

чує, а також розмноження. В одноклітинному ор-

ганізмі ці процеси виконує сама клітина.

В складному організмі вони відбуваються за допо-

могою спеціальних відкритих трубкоподібних ор-

ганів.

До нутрощів належать апарати органів трав-

лення, дихання, сечовиділення і статевих. Філоге-

нетично старішими є органи травлення, з яких ви-

ділилась решта органів. Функціональне значення

нутрощів надзвичайно різноманітне. Органи трав-

лення забезпечують постійне надходження пожив-

них речовин в організм. Окисні процеси в ткани-

нах, які відбуваються за допомогою кисню і необ-

хідні для вивільнення потенціальної енергії пожив-

них речовин (білків, жирів, вуглеводів), здійснюють-

ся за участю апарату дихання. Ці два апарати функ-

ціонально взаємопов’язані. Кінцеві продукти обміну

речовин виводяться з організму апаратом сечовиді-

лення. Статевий апарат забезпечує функцію розмно-

ження, тобто збереження виду. Крім основних функ-

цій ці апарати виконують і інші функції, які забез-

печують повноцінне існування живого організму.

Нутрощі розміщені здебільшого в порожнинах

тіла: грудній, черевній і тазовій, а також у ділянці

голови та шиї. Апарати внутрішніх органів сполу-

чаються із зовнішнім середовищем своїми отвора-

ми, за допомогою яких відбуваються обмін речовин

і розмноження.

Розділ

236

Роз

іл



ПОРОЖНИНИ ТІЛА

Грудна й черевна порожнини та частково тазова вкриті серозною оболон-

кою. Всі три порожнини заповнені нутрощами, і вільним лишається простір

у вигляді щілини між серозними пластинками (перитонеальна й плевраль-

на порожнини), виповненої серозною рідиною. Щілина утворюється внаслі-

док того, що частина серозної оболонки вкриває стінку порожнини пристін-

ковою пластинкою — lamína parietális, а інша частина — органи — нутро-

щевою пластинкою — lamína vіscerális. Між цими пластинками міститься

незначна кількість серозної рідини — líquor serósa.

Зовнішня пристінкова пластинка в певних частинах порожнини перехо-

дить у нутрощеву пластинку, утворюючи брижі, складки, зв’язки (рис. 5.1). У

черевній порожнині серозна оболонка називається

очеревиною

— peritó-

neum — і утворює непарний мішок. Серозна оболонка в грудній порожнині

називається

плеврою

— pléura — і створює два парних серозних мішки.

В нижній частині грудної порожнини між плевральними мішками лежить

непарний серозний мішок — осердя.

Грудна порожнина — cávum thorácis — розміщується в грудній клітці.

Порожнина клітки вкрита внутрішньогрудною фасцією — fáscia endo-

thorácica — і плеврою. Пристінкова пластинка плеври ділиться на реберну й

діафрагмальну частини — pléura costális et diaphragmática. Права й ліва ре-

берні плеври, спускаючись з дорсальної стінки грудної порожнини на груд-

нину, створюють серединну перегородку грудної порожнини — середостіння

(mediastínum), що обмежує серозну середостінну порожнину — cávun

mediastíni serósum. В середостінні в дорсальній третині розміщуються аорта,

стравохід, трахея. Частина середостінної плеври входить до складу осердя і

Рис. 5.1. Схема взаєморозміщення серозних оболонок та органів у порожнинах тіла:

— в грудній порожнині на рівні серця;

— в черевній і тазовій порожнинах (

— самця,

— самки);

— pléura costális;

— pléura pulmonális;

— púlmo;

— cor;

5 —

aórta;

— esóphagus;

— véna ázygos

déxtra;

— pericárdium;

— excavátio rectovesicális;

— excavátio rectouterína;

— réctum;

— vésica

urinária;

— lig. vésicae ventrále;

— mesoréctum;

— lig. vesícae laterále;

— excavátio vesicouterína;

— úterus;

— dúctus déferens;

— uréter;

— plíca urogenitális

237

НУТРОЩІ

називається перикардіальною (осердною) плеврою — pléura pericardíaca. Се-

редостінна плевра переходить по бронхах на легені, де називається легене-

вою плеврою — pléura pulmonális. Між трьома листками плеври (пристінко-

вим, середостінним і легеневим) знаходиться плевральна порожнина —

cávum pléurae. У порожнині міститься невелика кількість серозної рідини,

яка зменшує тертя між серозними пластинками під час дихання чи роботи

серця. Пристінкова пластинка плеври (реберна) містить велику кількість

нервових закінчень і під час запальних процесів більш болюча, ніж нутро-

щева (легенева) пластинка.

Черевна порожнина — cávum abdóminis — утворена зверху, знизу і з бо-

ків черевними стінками, спереду — діафрагмою, яка куполоподібно входить

у грудну порожнину. Каудально черевна порожнина переходить у тазову

порожнину — cávum pélvis. Стінка черевної порожнини вкрита поперечною

черевною фасцією — fáscia transversális abdomínis, поверх якої розміщена

пристінкова очеревина — peritóneum parietále. Внутрішні органи черевної

порожнини вкриті нутрощевою очеревиною — peritonéum viscerále. Подвійна

пластинка очеревини при переході пристінкової пластинки в нутрощеву на-

зивається брижею краніальною і каудальною — mesentérium craniális et

caudális, в яких знаходяться відповідні судини й нерви. В процесі розвитку

шлунка брижа розтягується — розвивається більший сальник — oméntum

május, вентральна частина брижі називається меншим сальником — oméntum

mínus. Брижа при переході з одного органа на інший називається зв’язкою

— ligaméntum — або складкою — plíca. При переході серозної оболонки з од-

ного органа на інший і з органа на стінку в тазовій порожнині утворюються

заглибини — excavátio.



РОЗВИТОК СЕРОЗНИХ ОБОЛОНОК ПОРОЖНИН ТІЛА

Уже в

нижчих безхребетних

(круглі черв’яки) є первинна порожнина тіла

(бластоцель), однак її стінка не вкрита епітеліальним шаром і безпосередньо

межує з органами.

примітивних хордових

хребетних

вторинна порожнина (целом) споча-

тку розвивається як парний утвір. Целом виникає після розщеплення біч-

них пластинок мезодерми на дві серозні пластинки, з яких латеральна

вкриває бічні стінки порожнини (пристінкова), а медіальна — зовнішню по-

верхню кишкової трубки (нутрощева). Права і ліва нутрощеві пластинки

сполучаються дорсально й вентрально і утворюють дві брижі — mesenté rium

dorsále et ventrále, які розділяють порожнину на дві половини.

У краніальному відділі від целома поперечною перегородкою відділяєть-

ся головний целом, у якому розміщене серце (рис. 5.2). Серце обмежене не-

парним навколосерцевим серозним мішком, або осердям — pericárdium.

ссавців

у процесі розвитку легень і діафрагми тулубовий целом розді-

лився на грудний і черевний відділи. При цьому у зв’язку з розвитком пар-

них легень у грудному відділі збереглась парна плевральна порожнина.

Пристінкова пластинка плеври називається реберною і діафрагмальною, а

нутрощева — легеневою і середостінною плеврою. В черевній порожнині вент-

ральна брижа значною мірою редукувалась. Залишки вентральної брижі

238

Роз

іл

збереглися в краніальній частині у вигляді меншого сальника, зв’язок печін-

ки, а в каудальній частині — утворили середню міхурово-пупкову зв’язку.



ПОДІЛ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ НА ДІЛЯНКИ

Для чіткішого уявлення про взаємне розміщення внутрішніх органів че-

ревну порожнину поділяють на десять ділянок. Так, двома поперечними

площинами, які проходять по реберній дузі і маклаках, черевну порожнину

можна розділити на краніальну, середню і каудальну ділянки.

Краніальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis craniális —

відділяється від грудної порожнини діафрагмою, а від середньої ділянки —

площиною, умовно проведеною сегментально по найбільш опуклому контуру

останнього ребра. Площиною, яка проходить уздовж правої й лівої реберних

дуг, і серединною площиною ділянка ділиться на праву й ліву підреберні —

régio hypochondríca déxter et siníster — і непарну мечоподібну — régio

xiphoídea — ділянки.

Середня ділянка черевної порожнини — régio abdóminis média — двома

сагітальними площинами, проведеними на рівні кінців попереково-

реберних відростків поперекових хребців, ділиться на праву й ліву бічні ді-

лянки — régio abdóminis laterális. Решта середньої ділянки поділяється на

дві частини фронтальною площиною, умовно проведеною на рівні середини

першого ребра. Верхня частина називається поперековою — régio lumbális,

нижня — пупковою — régio umbilicális.

Каудальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis caudális — за-

ймає простір від середньої ділянки до входу в тазову порожнину. Ця ділянка

двома сагітальними площинами, проведеними на рівні вільних кінців попе-

рекових хребців каудально, розділяється на праву й ліву пахвинні ділянки

Рис. 5.2. Схема розвитку серозних порожнин тіла:

— риб;

— амфібій і рептилій;

— ссавців;

— головний целом (навколосерцева порожнина);

— по-

перечна перегородка;

— тулубовий целом;

— серце;

— печінка;

— легені;

— діафрагма;

— плев-

ральна порожнина;

— перитонеальна порожнина

239

НУТРОЩІ

— régio inguinális déxter et siníster, тобто вони є продовженням назад бічних

ділянок. Середня частина є продовженням пупкової ділянки і називається

лобковою ділянкою — régio púbica.



ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ

ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ

Під час розгляду нутрощів у поперечному розрізі найбільш розвиненим є

комплекс органів травлення. Він тягнеться від переднього кінця до хвоста і

є не лише найдовшою, а й найширшою за діаметром трубкою. Решта нутро-

щів (дихання, сечовиділення, розмноження) мають менші розміри і зв’язані

з кишковою трубкою.

Для нутрощів (при їх функціональному та структурному різноманітті) є

багато спільних елементів. Усі вони мають трубчасту будову і сполуча-

ються із зовнішнім середовищем. Травна трубка має два отвори: вхідний

(ротовий) і вихідний (відхідник); дихальна трубка — один парний отвір

(носовий), який одночасно є вхідним і вихідним. У сечовидільній і стате-

вій трубці самців є тільки один вихідний отвір сечостатевого каналу, хоча

протилежні, початкові кінці цих трубок також складаються з дрібних тру-

бочок, які в цілому формують нирки чи сім’яники. Статева система самок

має особливості: лише провідні шляхи являють собою трубку з непарним

вихідним отвором (статева щілина) і парним вхідним (яйцепровід). Яєч-

ник є компактним органом.

Є багато спільного в будові стінок внутрішніх органів, які складаються з

трьох основних оболонок: слизової, м’язової і серозної (див. кольорову вклей-

ку, рис. VI).

Слизова оболонка — tú nica mucósa — вкриває внутрішню поверхню труб-

частих органів і вистелена епітелієм. Залежно від функції, яку виконує епі-

телій, він буває дуже різноманітним: у ділянках, де можливі механічні по-

шкодження, розміщений плоский багатошаровий епітелій (ротова порожни-

на, стравохід); там, де механічні пошкодження менш можливі, знаходиться

миготливий (трахея, маткова труба), циліндричний (кишки), циліндричний

секреторний (залози) епітелій.

Слизова оболонка складається з епітеліальної пластинки — lamína

epitheliális, власне сполучнотканинної пластинки — lamína própria mucó-

sae — та підслизової основи. В місцях, де слизова оболонка легко збирається

в складки або сильно розтягується, як, наприклад, у стравоході, підслизова

основа добре розвинена. Складчастість у слизовій оболонці може створюва-

тись завдяки наявності особливого тонкого прошарку м’язових волоконець —

м’язової пластинки слизової оболонки — lamína musculáris mucósae. Її наяв-

ність тісно пов’язана з розвитком підслизового шару.

М’язова оболонка — túnica musculáris — порівняно масивна і складається

з внутрішнього колового — strátum circuláre — і зовнішнього поздовжнього

— strátum longitudinále — шарів. М’язова оболонка представлена непосмуго-

ваною м’язовою тканиною, проте в деяких органах вона може бути предста-