Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

250

Роз

іл

свині

ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3–4-го кутнього

зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила —

plánum rostrále. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розви-

нені.

собаки

губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри.

Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою — phíltrum.

Слизова оболонка пігментована.

Нерви:

рухові нерви — n. faciális (VII пара), чутливі — n. maxilláris, n. mandibuláris (V пара).

Судини:

гілки a. faciális.

Щоки — búccae — утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні вони

вкриті шкірою, зсередини — слизовою оболонкою, середню частину форму-

ють м’язи. Щоки з’єднують верхню й нижню щелепи і тягнуться від кута ро-

та до крило-нижньощелепної складки — plíca pterygomandibuláris, яка пе-

реходить з верхньої щелепи на нижню позаду кутніх зубів. Щоки чіткіше

виражені у

травоїдних тварин

(

жуйні, кінь

), які ретельно пережовують їжу.

собаки

довжина губ в 2,2 раза більша за довжину щік, у

свині

— в 1,3 ра-

за; у

жуйних

коня

губи становлять лише 0,6 довжини щік.

Основу щік утворюють щічні та губні м’язи. У задній частині щоки при-

криті жувальним м’язом. У слизовій оболонці щік відкриваються протоки

щічних залоз і розміщений сосочок привушної слинної залози.

великої рогатої худоби

щоки утворюють об’ємний защічний присінок.

На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких

спрямовані назад. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від

кута рота до початку кутніх зубів. Сосочок протоки привушної слинної зало-

зи відкривається на рівні 3–4-го верхнього кутнього зуба.

коня

щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкрива-

Рис. 5.8. Стереоультраструктура клітин зернистого шару епітелію слизової оболонки ясен

молодої (

) і старої (

) людини:

МкГ — міжклітинні межі; МС — мікроскладки; × 3500

251

НУТРОЩІ

ється на рівні 3-го кутнього зуба.

свині

собаки

щоки короткі, протоки привушних слинних залоз від-

криваються відповідно на рівні 4–5-го і 3-го кутніх зубів.

Нерви:

n. buccális (чутливий) і n. fasciális (руховий).

Судини:

a. faciális.

Ясна — gingívae — утвори слизової оболонки, що вкривають зубні краї

щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. Позаду останнього кут-

нього зуба слизова оболонка ясен переходить з однієї щелепи на іншу, ство-

рюючи крило-нижньощелепну складку. У жуйних на місці відсутніх верхніх

різців слизова оболонка має значну товщину і утворює зубну пластинку.

Підслизової основи в яснах немає. Ясна малочутливі, але надзвичайно бага-

ті на судини. Епітелій слизової оболонки ясен з віком змінює свою структуру

як у тварин, так і в людини (рис. 5.8).

Тверде піднебіння — palátum dúrum — це слизова оболонка, що вкри-

ває склепіння ротової порожнини. Слизова оболонка вистелена плоским

багатошаровим епітелієм. По середній лінії твердого піднебіння прохо-

дить піднебінний шов — ráphe palátini (рис. 5.9,

). Обабіч шва розміщені

піднебінні валики (зморшки)

— rúgae palatínae, різні за формою й кіль-

кістю. Каудально валики згладжуються і зникають. Позаду різців на під-

небінному шві виділяється різцевий сосочок

— papílla incisíva. Збоку від

сосочка відкривається парна різцева протока

— dúctus incisívus, через

яку носова порожнина сполучається з ротовою. Каудально тверде підне-

біння переходить у м’яке піднебіння, а спереду і по боках — в ясна.

В товщі твердого піднебіння проходять артерії, нерви і розміщене добре

розвинуте венозне сплетення.

великої рогатої худоби

тверде піднебіння відносно широке (див. рис.

5.9,

) з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близько

20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спря-

Рис. 5.9. Тверде піднебіння і верхня зубна дуга:

— коня;

— великої рогатої худоби;

— свині;

— собаки;

— papílla incisíva;

— dúctus incisívus;

— ráphe palátini;

— rúgae palatínae;

— papílla buccáles

252

Роз

іл

мовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені. Різцевий

сосочок округло-трикутої форми. В задній частині піднебіння розміщені сли-

зові піднебінні залози — gll. palatínae.

коня

різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзви-

чайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схиль-

ність до значних набряків). Піднебінні валики (18–24) продовжуються до

початку м’якого піднебіння.

свині

тверде піднебіння (див. рис. 5.9,

) має добре виражений підне-

бінний шов

, який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має

20–25 піднебінних валиків

, більш високих у передній ділянці. Між пер-

шим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок

собаки

тверде піднебіння (див. рис. 5.9,

) каудально дуже розширюєть-

ся від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних валиків.

Між основними валиками трапляються неповні валики. Спереду від перших

валиків виділяється трикутної форми різцевий сосочок.

Нерви:

n. palatínus májor.

Судини:

a. palatína májor, a. sphenopalatína.

М’яке піднебіння — palátum mólle, або піднебінна завіска — vélum

palatínum, — є продовженням каудально твердого піднебіння. Задній

кінець м’якого піднебіння закінчується вільно. М’яке піднебіння рухли-

ве і знаходиться на межі ротової порожнини і глотки, розділяючи їх. Ві-

льний кінець м’якого піднебіння утворює піднебінну дугу — árcus

palatínus, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку — зів. Від

піднебінної дуги відходить дві пари складок слизової оболонки. Одна з

них спрямована на стінку глотки в бік стравоходу і формує піднебінно-

глоткову дугу — árcus palatopharýngeus, а друга продовжується на ко-

рінь язика і на межі з його тілом утворює піднебінно-язикову дугу —

árcus palatoglóssus (див. рис. 5.11,

). Слизова оболонка м’якого підне-

біння з боку ротової порожнини

вистелена багатошаровим плос-

ким епітелієм, на якому розсіяні

отвори слизових піднебінних

залоз — gll. palatínae. Протиле-

жний бік м’якого піднебіння, що

контактує з повітрям, вистеле-

ний псевдобагатошаровим миго-

тливим епітелієм, на якому від-

криваються отвори невеликих

серозних залоз.

М’яке піднебіння утворене

двома шарами слизової оболонки,

між якими лежить м’язовий шар,

Рис. 5.10. М’язи м’якого піднебіння вели-

кої рогатої худоби (за Г. О. Гіммельрейхом,

1980):

— піднебінний апоневроз;

— серединний

м’яз м’якого піднебіння (піднебінний м’яз);

— напружувач м’якого піднебіння;

— гачок

крилоподібної кістки;

— піднебінно-глотковий

м’яз;

— підіймач м’якого піднебіння;

— щіч-

но-глотковий м’яз

253

НУТРОЩІ

представлений цілою низкою м’язів (рис. 5.10), які викликають рухи, пере-

важно напруження та підняття. Основою м’якого піднебіння є:

1) піднебінний м’яз

— m. palatínus, що закріплюється широким пластин-

частим сухожилком до краю хоан на піднебінних кістках і спрямовується до

піднебінної дуги;

2) напружувач м’якого піднебіння

— m. ténsor véli palatíni, який почи-

нається на м’язовому відростку вискової кістки і прямує до гачка

крилопо-

дібної кістки, перекидається через останній і спрямовується до передньої

частини м’якого піднебіння. М’яз допомагає проковтувати харчову грудку;

3) підіймач м’якого піднебіння

— m. levátor véli palatíni — починається

поряд з напружувачем, але медіальніше. Він підіймає м’яке піднебіння під

час проковтування харчової грудки і одночасно розширює зів. Крім того, в

м’якому піднебінні є піднебінний апоневроз

і бере початок піднебінно-

глотковий м’яз

М’яке піднебіння не у всіх тварин однакове. У

собаки

воно коротке, і тва-

рини можуть вільно дихати ротом, в інших, навпаки, воно довге (

кінь

) і мо-

же своїм вільним кінцем щільно прилягати до кореня язика, перекриваючи

таким чином доступ повітря через ротову порожнину. М’яке піднебіння має

своєрідну будову у

верблюда

— воно довге, спрямоване горизонтально назад

зверху від гортані. У самців одногорбого верблюда в період парування м’яке

Рис. 5.11. Язик:

— коня;

— великої рогатої худоби;

— свині;

— собаки;

— ápex línguae;

— córpus línguae;

—

rádix línguae;

— tórus línguae;

— papíllae fungifórmes;

— papíllae vallátae;

— papíllae foliátae;

—

papíllae cónicae;

— tоnsílla palatína;

— plíca glossoepiglóttica;

— árcus palatoglóssus;

— fóssulae

tonsiláre;

— epiglóttis

254

Роз

іл

піднебіння набрякає і випадає з ротової порожнини у вигляді міхура. Спів-

відношення твердого і м’якого піднебінь у свійських тварин різне: у

жуй-

них

— 2,7 : 1,

коня

— 2 : 1,

свині

— 2,6 : 1,

собаки

— 1,7 : 1 і

верблюда

—

1,9 : 1.

Парний піднебінний мигдалик — tonsílla palatína (рис. 5.11,

) — склада-

ється із скупчення лімфоїдної тканини, слизових залоз та лімфоїдних вуз-

ликів, які закладені в слизовій оболонці стінки мигдаликових крипт. Під-

небінні мигдалики у

великої рогатої худоби

мають овальну форму і часточ-

кову будову. В них проходить з боку порожнини язикового відділу глотки

головна крипта значного діаметра. У

собаки

мигдалики розміщені в глибо-

ких синусах. У

коня

мигдалики побудовані за дифузним типом і лежать по

боках кореня язика у вигляді довгастого потовщення з численними мигдали-

ковими ямочками — fóssulae tonsiláres. У

свині

парні піднебінні мигдалики

займають майже всю вентральну поверхню м’якого піднебіння (В. Т. Хомич,

1994).

коня

в передній частині м’якого піднебіння під слизовою оболонкою на

серединній лінії лежить непарний мигдалик — tonsílla véli palatí ni.

Нерви:

n. palatínus májor, pléxus pharýngeus.

Судини:

a. palatína ascéndens, a. palatína mínor.

Язик — língua, s. glóssa (див. рис. 5.11) — рухливий м’язовий орган, що

лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні:

він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміще-

ний орган смаку, у собак він бере участь у процесі терморегуляції.

На язику розрізняють верхівку, тіло й корінь.

Верхівка язика 1

— ápex

línguae — має різну форму: приплюснуто-розширену або звужено-загостре-

ну, ввігнуту або, навпаки, злегка вигнуту. Верхівка язика у свійських тва-

рин рухлива. На верхівці язика розрізняють дві поверхні — дорсальну й вент-

ральну — і два бічних краї, які переходять один в одного на передньому кін-

ці язика. Нижня поверхня верхівки язика переходить на дно ротової порож-

нини у вигляді подвійної складки слизової оболонки, яка називається

вуз-

дечкою язика

— frenúlum línguae.

Тіло язика 2

— córpus línguae — становить основну частину язика і ле-

жить на дні ротової порожнини, між кутніми зубами. На тілі розрізняють

виступаючу частину язика —

спинку язика

— dórsum línguae — і дві бічні

поверхні — fácies laterális.

Корінь язика 3

— rádix línguae — найбільш слабко виражена задня час-

тина язика, що прилягає до надгортанника. Місце переходу кореня язика до

надгортанника у вигляді складки слизової оболонки називається

язиконад-

гортанною складкою 10

— plíca glossoepiglóttica. Слизова оболонка, перехо-

дячи на м’яке піднебіння, утворює

піднебінно-язикову дугу 11

— árcus

palatoglóssus.

Співвідношення частин язика у свійських тварин різне: найдовша верхівка

язика у

м’ясоїдних

(37 %), потім (за ступенем вираженості цієї ознаки) — у

свині

(31 %),

великої рогатої худоби

(30 %); коротка верхівка язика у

коня

(20 %).

Тіло язика у

жуйних

коня

становить 59–60 %, у

свині

— 52 і у

собаки

—

42 %. Найкоротший корінь язика у

жуйних

— 10 %, у

коня

14 і у

свині

— 17 %.

255

НУТРОЩІ

Слизова оболонка язика

міцна і її епітелій частково зроговілий. Зрого-

віння сильно виражене у великої рогатої худоби. На бічних поверхнях сли-

зова оболонка більш ніжна, особливо на нижній поверхні верхівки язика.

Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Серед

сосочків язика розрізняють механічні (ниткоподібні, конічні) і смакові (гри-

боподібні, валикоподібні, листкоподібні). В останніх знаходяться органи

смаку.

Грибоподібні сосочки

(див. рис. 5.11,

) — papíllae fungifórmes — підви-

щення слизової оболонки, вільна частина яких розширена і має вигляд гри-

ба. Сосочки невеликі, білі, чітко виділяються на поверхні язика. Розміщені

сосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях.

Валикоподібні сосочки 6

— papíllae vallátae — мають вигляд поглиблен-

ня, краї якого на поверхні язика дещо припідняті у вигляді слабкого вали-

ка. Смакові цибулини знаходяться на бічних стінках валика. На дні погли-

блення відкриваються серозні залози. Валикоподібні сосочки відносно вели-

кі й добре помітні. Розміщені вони на тілі язика біля кореня, симетрично, по

одному або по кілька (жуйні).

Листкоподібні сосочки 7

— papíllae foliátae — нагадують складені листочки.

Вони мають овальну форму і лежать на корені язика по одному з кожного

боку. Смакові цибулини містяться в товщі стінки сосочків.

Валикоподібні й листкоподібні смакові сосочки — складніші утвори, ніж

грибоподібні; їх поглиблення пристосовані для більш диференційованого

визначення смаку.

Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрі-

бними механічними

ниткоподібними сосочками

— papíllae filifórmes, які

надають язику бархатистого вигляду. У великої рогатої худоби вони зро-

говілі.

Конічні сосочки 8

— papíllae conícae — розміщені на корені язика.

Слизова оболонка кореня і країв язика всіяна язиковими слизовими за-

лозами — gll. linguáles. Серед отворів слизових залоз помітні отвори мигда-

ликових крипт

— fóssulae tonsiláres, у стінках яких містяться скупчення

лімфоїдної тканини, яка формує язиковий мигдалик — tonsílla lіnguális.

великої рогатої худоби

язик товстий, грубий. Верхівка язика загостре-

на, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика —

tórus línguae, що відокремлюється від передньої частини язика пограничною

борозною — súlcus terminális, яка збільшує рухливість переднього відділу

язика під час захоплення та жування корму (А. Б. Камінський, 1988).

У вентральній частині перегородки язика є слабко розвинутий язиковий

хрящ — lýssa. Ниткоподібні сосочки спинки язика великі, зроговілі. Конічні

сосочки різні за розміром і формою. Грибоподібні сосочки особливо виділя-

ються в ділянці верхівки язика. Валикоподібних сосочків багато (16–40), во-

ни розміщені на спинці язика ближче до країв подушки; задні більші від

передніх, а самі передні непомітно переходять у грибоподібні сосочки. Листко-

подібних сосочків немає.

Язик

коня

не має подушки і язикового хряща. Ниткоподібні сосочки м’які,

тонкі й довгі. Грибоподібні сосочки добре видно на бічній поверхні верхівки

256

Роз

іл

й тіла язика. Валикоподібних сосочків частіше два, але буває й більше. Форма

листкоподібних сосочків видовжена, вони розміщені по боках язика. Коніч-

них сосочків немає.

свині

язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки

м’які, тонкі. На корені язика розміщені довгі конічні сосочки. Грибоподібні

сосочки маленькі, особливо помітні по краях язика в середній його третині.

Валикоподібні сосочки розміщені біля кореня язика по одному з кожного

боку. Листкоподібні сосочки малих розмірів. Між конічними сосочками і в їх

товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний білянадгортан-

ний мигдалик — tonsílla paraepiglóttica.

собаки

язик широкий, із загостреними краями, по середній частині

язика проходить язикова борозна — súlcus mediánus línguae. Густо розміщені

ниткоподібні сосочки язика м’які, тонкі. Грибоподібні сосочки розміщені по

всій спинці язика. Валикоподібні сосочки, по 2–3 з кожного боку, знаходять-

Рис. 5.12. М’язи під’язикового апарату (за С. К. Рудиком, 1984):

— коня;

— собаки;

— m. genioglóssus;

— m. geniohyoídeus;

— m. myloglóssus;

′ — mylohyoídeus;

—

m. geniohyoídeus intérnus;

— m. genioepiglótticus;

— m. hyoglóssus;

— m. styloglóssus;

— m.

chondroglóssus;

— m. stylopharýndeus;

— stylohyoídeum;

— m. stylohyoídeus;

— m. digástricus;

— m.

thyrohyoídeus;

— m. sternothyroídeus;

— m. sternohyoídeus;

— língua;

— m. occipitohyoídeus

257

НУТРОЩІ

ся біля кореня язика. Листкоподібні сосочки слабко помітні. В основі язика

розміщений язиковий хрящ, що підтримує висунутий язик. Конічні сосочки

зроговілі. Язикового мигдалика немає.

Основу язика утворюють добре розвинені м’язи, які диференціюються на

велику кількість спеціальних м’язів, одні з них розміщені в товщі язика і є

власними м’язами язика, інші йдуть до язика від під’язикового скелета та

нижньої щелепи (рис. 5.12). Функцію м’язів слід розглядати з усіма м’язами

під’язикового апарату, що працюють як єдине ціле (С. К. Рудик, 1985).

Власне язиковий м’яз

— m. lіnguális próprius — складається з попере-

чних, перпендикулярних та поздовжніх м’язових пучків. Останні розміщені

поверхнево під слизовою оболонкою язика від кореня до верхівки язика.

Щелепно-язиковий м’яз

— m. myloglóssus — починається на медіальній

поверхні нижньої щелепи від підборіддя до рівня третього премоляра (

жуй-

ні, кінь

) чи останнього моляра (

свиня

). Волокна йдуть у поперечному на-

прямі і закінчуються в серединному сухожилковому шві, перекриваючи пе-

редню частину щелепно-під’язикового м’яза. У

собаки

цього м’яза немає.

Щелепно-під’язиковий м’яз

′ — m. mylohyoídeus — бере початок від ба-

зигіоїда, язикового відростка (

жуйні, кінь

) і сухожилкового тяжа, який утво-

рюється злиттям підборідно-язикового, лопатково-під’язикового, шилопід’язи-

кового, груднино-під’язикового м’язів. Рострально м’яз тягнеться до рівня

першого премоляра (

жуйні, кінь

). Напрям волокон у межах м’яза різний.

Так, у передній його частині волокна йдуть дорсокаудально, а в задній —

дорсорострально (

велика рогата худоба

). У

коня

м’язові волокна прямують у

передній частині дорсорострально, в середній — поперечно і в задній — дор-

сокаудально.

свині

собаки

м’яз починається від базигіоїда і передньої половини ти-

реогіоїда і продовжується до рівня другого-третього премоляра (

собака

) чи

першого моляра (

свиня

Шилоязиковий м’яз

(див. рис. 5.12,

) — m. styloglóssus — починається на

латеральній поверхні дистальної третини стилогіоїда, вище й дещо позаду

від початку хрящоязикового м’яза. М’яз розміщений на бічній поверхні тіла

і верхівки язика (

жуйні, кінь, свиня

). У

собаки

м’яз починається разом з

хрящоязиковим м’язом на стилогіоїді і окремими волокнами на барабанному

міхурі й тимпаногіоїді.

Хрящоязиковий м’яз 8

— m. chondroglóssus — добре відокремлений від

шилоязикового й шилопід’язикового м’язів. Він бере початок на дистально-

му кінці стилогіоїда, дещо нижче і спереду від початку шилоязикового м’яза,

спрямовується до язика, розміщуючись медіально від шилоязикового м’яза, і

входить у язик на межі тіла й кореня.

коня

хрящоязиковий м’яз має вигляд тоненької пластинки, яка лате-

рально прикрита шилоязиковим і під’язиковим м’язами. У

собаки

м’яз по-

чинається на латерокаудальній поверхні середньої третини стилогіоїда і об-

межений початком шилоязикового м’яза. У

свині

цього м’яза немає.

Підборідно-язиковий м’яз 1

— m. genioglóssus — масивний і бере початок

на підборідді разом з підборідно-під’язиковим м’язом, але дещо дорсальніше

й латерально. Починається м’яз коротким, але товстим сухожилком і спря-

мовується до верхівки, тіла й кореня язика. Вентральні пучки м’яза продов-

258

Роз

іл

жуються до основи надгортанника, створюючи підборідно-надгортанний м’яз

— m. genioepiglótticus (

кінь, собака

Під’язиково-язиковий м’яз 6

— m. hyoglóssus — відходить від базигіоїда,

язикового відростка і нижньої третини тиреогіоїда (

жуйні, кінь

) або лише

від базигіоїда й тиреогіоїда (

свиня, собака

). М’яз закінчується в корені, тілі й

верхівці язика.

Підборідно-під’язиковий м’яз 2

— m. geniohyoídeus — має веретеноподіб-

ну форму і починається довгим сухожилком вентральніше підборідно-

язикового м’яза. Поряд з однойменним м’язом, від якого його можна відді-

лити штучно, він спрямовується до язикового відростка, де закінчується дов-

гим сухожилком (

жуйні, кінь

). М’яз може закінчуватись сухожилком на ба-

зигіоїді і передній третині тиреогіоїда (

свиня

) або м’язово на базигіоїді (

со-

бака

Шилопід’язиковий м’яз 11

— m. stylohyoídeus — у

великої рогатої худоби

розміщується латерально від двочеревцевого м’яза. Починається м’яз довгим

і тонким сухожилком від латерокаудальної поверхні м’язового відростка

стилогіоїда і закінчується на базигіоїді та язиковому відростку.

коня

шилопід’язиковий м’яз починається від латерокаудальної поверх-

ні м’язового відростка стилогіоїда і закінчується довгим сухожилком на ниж-

ній половині тиреогіоїда й базигіоїда. Кінцевий сухожилок роздвоюється і

пропускає сухожилок двочеревцевого м’яза. Закінчення м’яза зливається з

підборідно-під’язиковим, лопатково-під’язиковим та під’язиково-язиковим

м’язами, створюючи єдине ціле.

свині

м’яз бере початок довгим сухожилком на проксимальній частині

стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда. М’яз закінчується на бази-

гіоїді та передній половині тиреогіоїда.

собаки

м’яз лежить зовні від двочеревцевого м’яза. Він починається ко-

ротким і тонким сухожилком на латеральній поверхні стилогіоїда й прилег-

лої частини тимпаногіоїда і у вигляді тонкої м’язової стрічки спрямовується

до базигіоїда, де закінчується сухожилком.

Потилично-під’язиковий м’яз 17

— m. occipitohyoídeus — у свійських тва-

рин починається на ростролатеральній поверхні яремного відростка поти-

личної кістки. М’язові волокна спрямовуються ростровентрально і закінчу-

ються на м’язовому відростку та тілі стилогіоїда, зливаючись з початком

шилоглоткового м’яза (

жуйні, кінь

), чи на проксимальній частині стилогіої-

да і прилеглої частини тимпаногіоїда (

свиня, собака

Ріжково-під’язиковий м’яз

— m. ceratohyoídeus — у вигляді тонкої й від-

носно слабко розвинутої пластинки тягнеться від ростромедіальної поверхні

тиреогіоїда до каудальної поверхні кератогіоїда, епігіоїда та прилеглої час-

тини стилогіоїда (

жуйні, кінь

) чи каудолатеральної поверхні додаткового

членика й прилеглої частини епігіоїда (

свиня

) або кератогіоїда і нижньої

третини епігіоїда (

собака

Ріжково-язиковий м’яз

— m. ceratoglóssus — починається на латеро-

ростральній поверхні всього епігіоїда, верхній половині кератогіоїда. М’язові

волокна спрямовуються до кореня язика, переплітаючись з волокнами під-

борідно-язикового м’яза, або з’єднуються з волокнами м’яза протилежного

боку (

жуйні, кінь

). У

собаки

м’яз у вигляді тонкої, що чітко виділяється, пла-

259

НУТРОЩІ

стинки лежить на ростролатеральній поверхні проксимальної половини ке-

ратогіоїда і спрямовується до бічної поверхні кореня язика. У

свині

цього

м’яза немає.

Щитопід’язиковий м’яз 13

— m. thyrohyoídeus — у вигляді тонкої стрічки

тягнеться від задньо-верхнього кінця щитоподібного хряща до каудомедіа-

льної поверхні тиреогіоїда й прилеглої частини базигіоїда (

жуйні, свиня

) або

лише тиреогіоїда (

кінь, собака

Під’язиково-надгортанний м’яз

— m. hyoepiglótticus — починається від

каудомедіальної поверхні всього кератогіоїда (

жуйні, собака

), дорсальної по-

верхні базигіоїда й задньої третини язикового відростка (

кінь

) чи дорсальної

поверхні базигіоїда (

свиня

) і закінчується в основі надгортанника.

Під’язиковий поперечний м’яз

— m. hyoídeus transvérsus — тісно контак-

тує з ріжково-язиковим м’язом і розміщується більш медіально, сполучаючи

медіальні поверхні верхніх половин правого й лівого епігіоїдів (

кінь

), у

свині

м’яз заміщується еластичною зв’язкою. У

великої рогатої худоби

собаки

м’яза немає.

Груднино-під’язиковий м’яз 15

— m. sternohyoídeus — у вигляді довгої й

вузької стрічки тягнеться від ручки груднини разом з однойменним м’язом

протилежного боку (у

свині

починається від першого реберного хряща) і за-

кінчується на базигіоїді.

Груднино-щитоподібний м’яз 14

— m. stеrnothyroídeus — бере початок

там, де й попередній, і закінчується на щитоподібному хрящі гортані.

Лопатково-під’язиковий м’яз

— m. omohyoídeus — у вигляді пластинки

бере початок від підлопаткової фасції в її дистальній третині (

свиня, кінь

)

або на глибокій шийній фасції на рівні 3–5-го шийних хребців (

жуйні

) і за-

кінчується на базигіоїді. У

собаки

м’яза немає.

Найбільш об’єктивно роботу м’язів можна оцінити за їх електричною ак-

тивністю (рис. 5.13). Так, під час взяття їжі й початку жування у

кози

(їжу

тварина отримувала з рук) першим включається в роботу підборідно-під’язи-

ковий м’яз. Разом з ним включається і груднино-під’язиковий м’яз, хоча і з

невеликою біоелектричною активністю. Однак зі збільшенням активності

першого зростає активність і груднино-під’язикового м’яза. У цей час у стані

активності перебувають під’язиково-язиковий та шилоязиковий м’язи. Підбо-

рідно-язиковий м’яз починає працювати лише через 3 мс. Жувальний м’яз не

активний, а висковий м’яз перебуває в стані слабкої активності (див. рис. 5.13,

На початку жування активно включаються в роботу підборідно-під’язи-

ковий та груднино-під’язиковий м’язи, причому останній працює за прин-

ципом поступальної дії. Через 4 мс виявляє біоелектричну активність підбо-

рідно-язиковий м’яз, а ще через 2 мс підключаються шилоязиковий та ще-

лепно-під’язиковий м’язи. Слід зауважити, що щелепно-під’язиковий м’яз

починає виявляти активність тільки під час жування їжі. Під’язиково-язи-

ковий м’яз включається в роботу лише через 18 мс після початку роботи пер-

ших м’язів. Біоелектрична активність вискового м’яза виявляється вже че-

рез 8 мс, але найвища його активність спостерігається через 50 мс, коли по-

чинає включатися в роботу жувальний м’яз.