Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

220

Роз

іл

Шкірний покрив

тісно пов’язаний з внутрішніми органами, гіпофізом,

наднирковими та іншими залозами. Настої з шкіри можуть діяти як стиму-

лювальні, судинозвужувальні та протимікробні речовини. У шкірі міститься

близько 70 ферментів.

Шкірі властива

видільна функція.

За допомогою потовиділення виділя-

ється до 27 % води, велика кількість вуглекислого газу (вугільної кислоти,

до 10 г).

Шкіра є своєрідним депо крові, води, солей.

Вона виконує також імунобі-

ологічну (вакцини білкової природи), теплорегулювальну, дихальну (1–8 %)

та інші функції.

Розвиток і функції шкірного покриву залежать від функціонування ін-

ших органів тіла. Наприклад, у період статевого дозрівання під дією стате-

вих гормонів з’являються деякі нові статеві ознаки, що виявляються у від-

мінностях у волосяному покриві та розміщенні підшкірної жирової тканини

(особливо помітні у людини).

Рис. 4.1. Шкірний покрив коня:

— círrus cápitis;

— júba;

— círrus cáudae;

— tórus társeus;

— tórus metacárpeus et metatárseus;

′ —

círrus metacárpeus et metatárseus;

— tórus cárpeus;

— úngula

221

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ



РОЗВИТОК ШКІРНОГО ПОКРИВУ

Епідерміс шкіри утворюється за рахунок ектодерми, а власне шкіра і

підшкірна основа розвиваються з мезодерми (дерматоми).

Шкірний покрив у

безхребетних

має ектодермальне походження і пред-

ставлений одношаровим епітелієм. Такий епітелій є ще в ланцетника. Епі-

теліальні клітини часто бувають війчастими (черви, личинка ланцетника).

Епітелій містить розсіяні залозисті й чутливі клітини. У ланцетника, круг-

лоротих та деяких амфібій епідерміс зовні вкритий шкірочкою (кутикулою).

круглоротих

(мінога) епідерміс багатошаровий, з’являється власне шкі-

ра з колагеновими й еластичними волокнами. У

селахій

(акула) шкіра скла-

дається з багатошарового епідермісу, вкритого плакоїдною лускою, та власне

шкіри. Луска характерна для риб, рептилій. Рештки луски збереглися у

птахів на кінцівках і в деяких ссавців на хвості (бобер, пацюк) або вкрива-

ють усе тіло (ящери, броненосець). Як явище атавізму у ембріона бурого ве-

дмедя шкіра вкрита лусками, між якими росте волосся. Луска ссавців і пта-

хів (а також рептилій) має ектодермальне походження.

Залози в шкірі

риб

одноклітинні. У

амфібій

багатоклітинні залози, добре

розвинуті, що важливо для шкірного дихання. У

рептилій

залози не розви-

ваються по всій поверхні тіла, а є лише деякі спеціалізовані залози (стегно-

ві). Так само і у

птахів

(куприкова залоза).

ссавців

у шкірі багато залоз, проте роговий шар епідермісу зберігся.

З’явились і нові залози — молочні. Цікаво, що під час годівлі молоком ви-

никають специфічні зміни не лише у самок, а й у новонароджених: збіль-

шення розмірів язика (хижаки), прискорений ріст передніх кінцівок (гризу-

ни), розвиток м’язів губного апарату (людина).

Вважають, що молочні залози виникли з особливих потових залоз. Спо-

чатку це були дрібні залози, які розміщувалися по нижній передній стінці, і

їхній секрет виділявся безпосередньо на шкіру та волосся. Наприклад, у кач-

коноса (однопрохідні) дрібні трубчасті залози відкриваються в сумку волоса і

молоко стікає по волосині. Маля злизує молоко матері, яка лягає на спину.

У єхидни такі залози розміщені по боках від білої лінії живота (залозисте

поле). У процесі еволюції залози групуються і розміщуються парами вздовж

черевної стінки. Висмоктування молока малям сприяє розвитку сосків (у біль-

шості сумчастих соски з’являються на період ссання, а потім редукуються).

Кількість залоз (сосків) залежить від кількості народжуваних. Залежно від

умов життя, коли ссання неможливе, самка впорскує молоко малюку (кито-

подібні).

В онтогенезі система органів шкірного покриву розвивається з ектодерми

й мезодерми. Наприклад, у свині (ембріон) у віці одного місяця епідерміс

одношаровий, як у нижчих представників хребетних; потім він стає двоша-

ровим (це має місце і у личинок амфібій), а у віці 2–2,5 місяця епідерміс ба-

гатошаровий. Склад шкіри ускладнюється за рахунок мезенхіми, яка утво-

рює власне шкіру та підшкірну основу. Паралельно відбувається розвиток

похідних шкіри, який у плодів великої рогатої худоби закінчується до 4 мі-

сяців, а в овець — у 2,5–3,5 місяця.

Молочні залози виникають парами у вигляді молочних точок (при дов-

жині ембріона 8 см у великої рогатої худоби), які розміщуються на молочних

222

Роз

іл

лініях. При цьому закладається кілька пар навіть у тих тварин, в яких у до-

рослому стані одна пара залоз (у людини закладається до 5 пар). Надалі

зайві залози редукуються. Проте бувають випадки, коли вони залишаються

(рис. 4.2) і можуть виділяти молоко (політелія).

У ранньому віці молочні залози в недорозвиненому стані є у самок і сам-

ців, однак протоки розвинені тільки в самок. З настанням статевої зрілості

вони інтенсивно розвиваються лише у самок. Іноді спостерігається розвиток

молочних залоз у самців (явище атавізму), що підтверджує функціонування

залоз у минулому в обох статей.



БУДОВА ШКІРИ

Шкіра складається з епідермісу, дерми, або власне шкіри, та підшкірної

основи (рис. 4.3).

Епідерміс

— epidérmis (

) — це багатошаровий плоский

зроговілий епітелій. Товщина і клітинний склад епідермісу різняться залежно

від виду та породи тварин. Він особливо потовщується там, де постійно від-

бувається тертя або тиск.

В епідермісі шкіри розрізняють кілька шарів: основний — strátum basále,

шипуватий — strátum spinósum, зернистий — strátum granulósum, блиску-

чий — strátum lúcidum — і роговий — strátum córneum. Основний і шипува-

тий шари об’єднують під назвою «ростковий» — strátum germinatívum.

У свійських тварин зернистий і блискучий шари є лише в окремих місцях

і слабко розвинуті. У свиней блискучого шару немає.

Зернистий шар складається з кількох шарів плоских клітин, всередині

яких є кератогіалін. Останньому властива значна міцність і еластичність.

Він розтягується в холодній воді на

50–70 %, а в гарячій — до 100 %

(з попереднім відновленням дов-

жини).

В основному шарі епідермісу

розміщуються пігментні клітини —

меланоцити, які виробляють мела-

нінові зерна. Якщо їх немає, епіде-

рміс непігментований (явище аль-

бінізму).

Через епідерміс шкіри всмокту-

ються алкоголь, борна й саліцилова

кислоти, йод, сполуки ртуті, свин-

цю, статеві гормони на мазевій ос-

нові тощо. У власне шкіру речови-

ни потрапляють через протоки за-

лоз та волосяні лійки.

Епідерміс з власне шкірою з’єдну-

ється за допомогою базальної

мембрани.

Рис. 4.2. Додаткові соски чоловіка

223

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

Власне шкіра

— dérma, s. córium (

ІІ

) — складається із сосочкового —

strátum papilláre — та сітчастого — strátum reticuláre — шарів. Більш повер-

хневий сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини. Сосочковий

шар переходить у сітчастий без чітких меж. Товщина сосочкового шару за-

лежить від виду тварин: у

великої рогатої худоби

він становить 18–30 %, у

вівці

— 50–70, у

коня

— 30–40 % товщини основи шкіри. Сосочковий шар

виконує в основному трофічну функцію.

Сітчастий шар, утворений щільною неоформленою сполучною тканиною,

різко відрізняється на спинній і черевній частинах тіла. Сітчастий шар на

спині, на відміну від сітчастого шару на животі, складається з товстих кола-

генових пучків, які щільно лежать і густо переплітаються, що надає шкірі

особливої міцності.

У власне шкірі розміщені потові й сальні залози, корені волосся, непос-

муговані м’язи — підіймачі волосся. Розміри потових залоз залежать від то-

вщини сосочкового шару.

Підшкірна основа

— téla subcutánea (

ІІІ

) — з’єднує шкіру з глибше роз-

міщеними органами і складається з пухкої волокнистої сполучної тканини,

яка має багато жирових клітин. Саме тут відкладається жир, особливо при

відгодівлі тварин.

Рис. 4.3. Схема будови шкіри:

— епідерміс;

ІІ

— власне шкіра;

ІІІ

— підшкірна основа;

— чутлива волосина;

— покривна волосина;

— фолікул волосини;

VII

— сальна залоза;

VIII

— потова залоза;

ІХ

— зміна волосини;

— стрижень

волосини;

— корінь волосини;

— волосяна цибулина;

— сосочок волосини;

— сумка волосини;

—

коренева піхва;

— сальна залоза на розрізі;

8 —

потова залоза на розрізі;

— підіймач волосини;

— сину-

си сумки волосини;

— нова волосина;

— нерви;

— шкірні рецептори;

— артерія;

— вена;

— лімфатична судина;

— судинне сплетення;

— линяюча волосина

224

Роз

іл

У деяких тварин спостерігається значне нагромадження жиру (китоподі-

бні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти. Жир накопичується залежно

від пори року та виду тварин. У різних частинах тіла величина жирових

відкладів різна, особливо багато їх у ділянці шиї, крупа. Зовсім немає жиро-

вих відкладів у шкірі вушних раковин, повік та статевого члена. В деяких

тварин у певних місцях тіла (горби у верблюда, курдюк у вівці) жир формує

спеціальні утвори.

Маса шкіри становить, кг: у

великої рогатої худоби

20–40, у

коня

— 8–20,

свині

— 7–10, у

вівці

— 1,5–2,5. Товщина шкіри також різна, мм: у

великої

рогатої худоби

— 3–6, у

коня

— 1–7, у

свині

— 0,6–3, у

вівці

— 0,7–2, у

верб-

люда

— 6–12. Найтовща шкіра на спині, шиї та бічних частинах тіла, тон-

ка — на животі та медіальній поверхні кінцівок. У старих тварин шкіра тов-

ща, ніж у молодих, у самців товща, ніж у самок. Шкіра не лише міцна, а й

еластична. Еластичність різних ділянок шкіри тіла неоднакова. Все це вра-

ховують під час дослідження тварин.

Шкіра надзвичайно добре забезпечується кров’ю, що важливо для під-

тримання сталої температури тіла. Особливо багато кровоносних і лімфатич-

них судин у власне шкірі та підшкірній основі. Під епідермісом розміщений

значний шар капілярів. Найбільш виражені в шкірі артеріоло-венулярні

анастомози (вушна раковина, кінцівки).

Шкіра отримує значну кількість нервових волокон через спинномозкові

нерви. До складу останніх входять не лише аферентні й еферентні нервові

волокна, а й волокна автономної нервової системи. Чутливість окремих ді-

лянок тіла різна, особливо чутлива шкіра навколо рота, дистального відділу

кінцівок. У шкірі міститься значна кількість (від загальної кількості їх в ор-

ганізмі) ліпідів (2 %), нейтральних жирів і жирних кислот (5 %), холестерину

(17 %), хлориду натрію (33 %). Крім того, в ній є калій, натрій, магній, каль-

цій, бром, фтор, йод, фосфор тощо.

У вигляді особливих утворів шкіри у

жуйних

на шиї та середній лінії пе-

редньої частини грудної стінки розрізняють шкірну вентральну поздовжню

складку — plíca longitudinális ventrális. Шкірна складка є у

мериносових

овець

на шиї (комір), шкірні сережки — в ділянці гортані у

кози, вівці

та

іноді у

свині

У побутовій термінології під шкірою розуміють ту частину, в якій немає

епідермісу та підшкірної основи. Шкірний покрив без підшкірної основи на-

зивають хутром.



ПОХІДНІ ШКІРНОГО ПОКРИВУ



ВОЛОССЯ

Шкіра вкрита добре вираженим волосяним покривом, який захищає ор-

ганізм від вологи та механічних чинників. Розвиток волосся залежить від

кліматичних умов: у теплій місцевості волосся більш рідке, ніж у холодній, а

пухового волосся взагалі може не бути (правило Ренша). Волосся погано

проводить електричний струм, зате йому властива висока гігроскопічність.

Густота волосся перебуває в прямій залежності від товщини шкіри. У тварин

з товстою шкірою волосся майже немає (слон, бегемот, носоріг).

225

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

Волосся у тварин має різне забарвлення, що зумовлено низкою чинників:

пігментацією, вмістом повітря в клітинах волосся, тонкою поверхневою

структурою волосся (різний ступінь блискучості волосся зумовлений залом-

ленням світла). Тварини бувають різної масті — однотонні (переважно тва-

рини холодного клімату) та візерункові. Вважають, що філогенетично най-

більш примітивним є забарвлення з поздовжніх смуг, плямистість є вторин-

ним явищем, а однотонний колір є філогенетично наймолодшим. Доказом

цього є те, що тварини з однотонним забарвленням у молодому віці смугасті

чи плямисті (дикі свині, олені, дикі коні, лев, пума).

волосині

розрізняють

корінь

(див. рис. 4.3,

) — rádix píli, розміщений у

шкірі, і

стрижень

— scápus píli, що виступає з шкіри. Корінь волосини по-

чинається потовщенням, яке називають

волосяною цибулиною

— búlbus

píli — і яка є місцем росту волосини. Центра волосяної цибулини досягає ба-

гатий на судини сполучнотканинний

сосочок волосини

— papílla píli, який

живить волосину. Корінь волосини розміщується в сполучнотканинно-

епітеліальному

фолікулі

волосини

— follículus píli. Останній складається із

сумки волосини

— búrsa píli — і

кореневих піхов

— vagínaе rádicеs.

Волосина складається з

мозкової речовини

— medúlla píli, або серцевини

(у тонкій волосині шерсті її немає),

кори волосини

— córtex píli, що скла-

дається з довгих, поздовж-

ньо розміщених рогових

лусочок (зроговілі кліти-

ни). Зовні кора вкрита

шкірочкою

волосини

—

cutícula píli, що склада-

ється з одного шару пла-

стинчастих, дуже зрого-

вілих без’ядерних клі-

тин —

рогових лусочок

Рисунок лусочок та їх

розміщення залежать від

виду, породи, віку, статі

та ділянки тіла тварини

(рис. 4.4).

До сумки волосини під

тупим кутом підходить

маленький (у коня діамет-

ром 10–45 мкм, у свині —

до 40 мкм) м’яз — підій-

мач волосини

— m. ar-

réctor píli, який складаєть-

ся з непосмугованих

м’язових волокон. М’яз

спрямовується косо до епі-

дермісу і обмежує знизу

сальну залозу. Найсиль-

ніший він у вівці й свині.

Рис. 4.4. Схема особливостей будови шкірочки волосини у

свійських тва

ин

(

за Ю. Техве

ом

1971

)

226

Роз

іл

За зовнішнім виглядом розрізняють волосся покривне, довге і чутливе (у

вівці розрізняють ще остьове, пухове й перехідне).

Покривне

волосся має добре виражену серцевину, тоді як у шерстній во-

лосині її немає, що зумовлює ніжність такого волосся. До покривного волосся

належить ще щетинисте волосся (у свині).

Волосся чубка — círrus cápitis, гриви — júba, щітки — círrus pédis у коня і

волосся хвоста — círrus cáudae — у великої рогатої худоби та коня належить

до

довгого

волосся (див. рис. 4.1).

Чутливе

волосся (синуозне) розміщується в шкірі голови, особливо біля

носових отворів, очей, рота. Корені чутливого волосся лежать глибше від та-

ких покривного і багаті на нервові закінчення. Фінські вчені довели, що,

наприклад, у тюленя в чутливому волоссі нараховується 1000–1200 нерво-

вих закінчень (у 10 разів більше, ніж у щура й кішки), що дає їм змогу від-

чувати джерела подразнень, які надходять з великих відстаней (навіть удос-

коналені прилади не завжди їх фіксують). Хоча в чутливому волоссі немає

підіймачів волосини, однак у зовнішню стінку фолікула волосини впинаються

волокна скелетних м’язів, що підходять сюди, чим і пояснюється така рух-

ливість волосся.

На 1 см

поверхні шкіри у великої рогатої худоби росте до 2600 волосин, у

коня — 700, овець романовської породи — 3000–4000, а у мериносів — до

8000 волосин. Маса, довжина та густота волосся залежать, наприклад, від

типу великої рогатої худоби: у тварин м’ясних типів ці показники вищі, ніж

у молочних. У диких тварин товщина волосся більша, ніж у свійських.

Волосся росте до певної довжини і певний час, а потім замінюється. Цей

процес називається

линянням.

Розрізняють три види зміни волосся: юве-

нільну (вікову), періодичну і перманентну.

Ювенільне

линяння відбувається

до періоду статевої зрілості і від сезону не залежить.

Періодичне,

або

сезон-

не,

линяння найбільш властиве диким тваринам. У разі

перманентного

ли-

няння замінюється лише частина волосся. Це линяння властиве волосу чуб-

ка, гриви, щітки, хвоста, щетинистому волоссю у

свині

, шерстному в

овець

Линяння на певних частинах тіла починається в різний час і відбувається з

різною швидкістю. В першу чергу линяє ділянка спини, шиї, лопаток, кри-

жів та нижньої частини кінцівок, потім — ділянка пахвин і останніми — ді-

лянки живота і голови. За однакових умов світле волосся линяє повільніше

від темного. У молодих

коней

волосся змінюється впродовж

15–20 днів, у старих і худих — до 30 днів.

Будова і розміри всіх шарів та елементів шкіри значною мірою змінюють-

ся залежно від сезону (тобто часткова атрофія і наступна регенерація). Най-

більш різко це спостерігається у

північного оленя

(товщина шкіри змен-

шується в 4–5 разів), частково також у

овець

коней

великої рогатої худоби

покривне волосся відносно коротке. У

овець

між

волоссям шерсті виступає довге остьове волосся, яке виходить із шкіри пуч-

ками по 10–12 волосин. У

кіз

, навпаки, пухове волосся розсіяне, у самців ви-

діляється борода — bárba hírci. У

свиней

між щетинистим волоссям трапля-

ються тонкі й м’які волосини. У

собаки

залежно від породи буває різноманіт-

ний волосяний покрив.

228

Роз

іл

Секретом залоз є шкірне сало — sébum, яке захищає волосся від намо-

кання, висихання і, завдяки кислій реакції, від дії мікроорганізмів. Сало

виділяється рідким і на поверхні шкіри загустіває. Під час його розкладан-

ня утворюються леткі жирні кислоти з характерним запахом.

Найбільші сальні залози у коня й собаки, найменші — у свині. Величина

залоз залежить від густоти волосся: чим густіше волосся, тим тонші й довші

залози.

великої рогатої худоби

найбільші залози знаходяться в ділянці носо-

губного дзеркала, біля коренів рогів, у ділянці вінчика ратиць.

овець

сальні залози складаються з кількох часточок різної форми. У ба-

ранів більші, ніж у вівцематок. Секрет залоз змішується з потом, утворюючи

жиропіт.

свиней

сальні залози найкраще розвинуті в ділянці потилиці, вушних

раковин і щелеп. Найменше їх у ділянці грудної й черевної стінок.

Найбільших розмірів залози досягають при настанні статевої зрілості.

У самців залози розвинуті слабше, ніж у самок, у диких тварин — краще,

ніж у свійських.

Спеціалізовані шкірні залози. У деяких ділянках тіла при переході шкі-

ри в слизові оболонки (губи, повіки, відхідник), а також у шкірних пазухах

(підочноямкові, міжпальцеві, навколовідхідникові) розміри, форма, густота

й характер секреції потових і сальних залоз змінюються. Так, похідними по-

тових залоз є залози зовнішнього слухового ходу, які виділяють «вушну сір-

ку»; залози носо-губного й носового дзеркала у жуйних, які виділяють сероз-

ний секрет; залози м’якушів тощо. Похідними сальних залоз є залози відхі-

дника, крайньої плоті, статевих губ, повік.

Крім того, є пахучі залози. Звичайні потові залози в певних місцях тіла,

особливо у людини, виділяють пахучий секрет. Їх діяльність пов’язана зі

статевою активністю. За типом секреції це апокринові залози значної тов-

щини (до 3–5 мм). Вони розміщені в пахвинній ділянці, на сосках молочних

залоз, навколо статевих губ.

Ще є особливі видозмінені сальні залози: мускусні (кабарга), підочноям-

кові (вівці, олені, антилопи), міжпальцеві (вівці, олені), пахвинні (кролик),

кореня хвоста (бобер), заплесна (свиня), відхідника (куниця) тощо.

229

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

Молочні залози — glándulae lactíferae — властиві лише ссавцям і виник-

ли у зв’язку з необхідністю годувати новонароджених, які самостійно не мо-

жуть вживати їжу дорослих.

Молочні залози закладаються в обох статей, але досягають повного роз-

витку лише у жіночої статі і функціонують періодично. В єхидни молочні

залози функціонують також у самців. Секрет, що виділяється залозами, —

молоко (lac) — має високі поживні властивості, необхідні для організму.

Спостерігається зворотна залежність між кількістю білка в молоці і строком

подвоєння маси новонародженого. Наприклад, подвоєння маси у

кози

настає

через 20 днів (5 % білка), у

собаки

— через 8 (9,2 %), у

кроля

— через 6 днів

(15,5 % білка).

У тварин виділяється різна кількість молока, особливо багато його може

бути у

корови

— до 111 кг за добу (27 674 кг за рік). Відповідно, для такої

секреції молочна залоза повинна мати достатнє кровопостачання та добре

розвинені внутрішні органи (легені, органи травлення). Для виділення 1 кг

молока через вим’я корови проходить близько 450 л крові.

У тварин спостерігається різна кількість молочних залоз (рис. 4.5). Їх бу-

ває 1–8 пар, а іноді 10 (гризуни) і навіть 25 (опосум). Молочні залози розмі-

щуються у вигляді однієї пари в ділянці грудної стінки (слон, китоподібні,

примати) або в ділянці між стегнами (кобила, жуйні). В останньому випадку

їх називають вим’ям — úber. Молочні залози, розміщені по нижній частині

черевної і грудної стінок, утворюють множинне вим’я — úbera (свиня, хижаки,

гризуни).

Вим’я вкрите тонкою еластичною шкірою з ніжним волоссям. Складаєть-

ся з активно діючої паренхіми (залозистої тканини) і сполучнотканинної ос-

нови (строми). Ступінь розвитку цих елементів пов’язаний з періодами лак-

тації. У лактуючих тварин паренхіми значно більше, ніж строми. З віком

залозиста тканина атрофується і заміщується сполучною й жировою.

Вим’я прикріплене до черевної стінки й утримується

підвішуючим апаратом: поверхневою і глибокою фасці-

ями та підвішуючою зв’язкою вим’я — lig. suspensórium

úberis. Отже, під шкірою вим’я знаходиться поверхнева

й глибока фасції, а також сполучнотканинно-жирова

капсула. Остання віддає в глибину вим’я перекладки

— trabéculae, які ділять залозу на часточки. Підвішую-

ча зв’язка є частиною глибокої фасції.

Паренхіма вим’я складається з окремих часточок —

lóbuli, що мають особливу систему розгалуження (рис.

4.6; див. кольорову вклейку, рис. IV). Часточки склада-

ються з альвеол і трубочок, які й визначають альвео-

лярно-трубчастий тип залози. Від альвеол відходять

відвідні трубочки, які, сполучаючись, утворюють молоч-

ні канали — canális lactíferi. Останні об’єднуються в

молочні протоки — dúctus lactíferi, що розширюються

біля основи соска і відкриваються в молочну пазуху —

Рис. 4.5. Вим’я:

— кобили;

— корови;

— собаки:

— papílla mámmae;

— óstia papillá-

ria;

— sínus láctiferі;

′ — його pars papíllaris;

— dúctus papíllaris