Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

260

Роз

іл

Під час активного жування працюють усі м’язи, однак біоелектрична ак-

тивність значно підвищується у груднино-під’язикового та щелепно-під’язи-

кового м’язів, активність під’язиково-язикового м’яза дещо знижується (див.

рис. 5.13,

). У цей самий час першим виявляє активність підборідно-

під’язиковий м’яз разом з шилоязиковим. Через 7 мс спостерігається висока

активність підборідно-язикового м’яза, а ще пізніше (9 мс) і щелепно-під’язи-

кового. Під’язиково-язиковий м’яз включається в роботу лише через 14 мс,

однак кінець його біоелектричної активності збігається з повторним вклю-

ченням у роботу попередніх м’язів.

Груднино-під’язиковий м’яз виявляє слабку активність перед включен-

ням у роботу підборідно-під’язикового м’яза, однак амплітуда його біопотен-

ціалів досягає найбільшої висоти в період активної роботи підборідно-

під’язикового м’яза. Висковий м’яз вступає в роботу в середині періоду робо-

ти всіх м’язів під’язикового апарату і продовжує скорочення з жувальним

м’язом, який виявляє активність лише через 24 мс.

Рис. 5.13. Електрична активність м’язів (за С. К. Рудиком, 1984):

— m. geniohyoídeus;

— m. genioglóssus;

— m. styloglóssus;

— m. sternohyoídeus;

′ — m. mylohyoídeus;

— m. masséter;

— m. temporális;

′ — m. hyoglóssus;

— час взяття їжі;

— початок жування;

— час

активного жування;

— час перед ковтанням та ковтання

261

НУТРОЩІ

Час перед ковтанням характеризується тим, що біоелектрична активність

усіх м’язів під’язикового апарату різко знижується, хоча активність

під’язиково-язикового м’яза зберігається високою. В цей час дуже активні

лише жувальний і висковий м’язи. Під час ковтання їжі активність жуваль-

ного м’яза зникає, активність вискового м’яза надзвичайно слабка, однак у

решти м’язів вона підвищується (див. рис. 5.13,

). При цьому першим вияв-

ляє активність підборідно-під’язиковий м’яз. Майже одночасно включаються

в роботу підборідно-язиковий, шилоязиковий, щелепно-під’язиковий та гру-

днино-під’язиковий м’язи. Під’язиково-язиковий м’яз вступає в роботу лише

через 13 мс (С. К. Рудик, 1984).

Залози ротової порожнини — glándulae óris — поділяють на пристінні

(губні, щічні, піднебінні, язикові) і застінні (привушні, піднижньощелепні,

під’язикові).

Привушна залоза

— gl. parótis (рис. 5.14,

) — найбільша і найкомпакт-

ніша із слинних залоз. Розміщена вона під шкірою, вентральніше від основи

вушної раковини, в заглибленні позаду заднього краю нижньої щелепи й

атлантом. Зовні вона прикрита вентральними м’язами вушної раковини.

Своєю широкою основою залоза лежить на дузі зовнішньої сонної артерії.

У разі слабкого розвитку (у собаки) вона має округлу форму і не поширюєть-

ся далеко від основи вушної раковини. Якщо залоза значно розвинена, вона

або видовжується, звужуючись донизу (велика рогата худоба), або набуває

чотирикутної форми (кінь). Вивідні протоки окремих часток залози об’єд-

нуються в загальну протоку привушної залози (стенонова протока) — dúctus

parotídeus

′.

великої рогатої худоби

привушна залоза має бурувато-червоне забарвлен-

ня, її верхня частина ширша за нижню. Протока залози йде в міжщелепному

просторі, потім переходить через судинну вирізку з медіального боку щелепи

на латеральний і відкривається в щоці на рівні 4-го верхнього кутнього зуба. У

овець

протока проходить по зовнішній поверхні жувального м’яза.

коня

привушна залоза найбільша, сірого чи жовто-червоного кольору.

Протока залози проходить так, як у великої рогатої худоби, і відкривається

низьким слинним сосочком на рівні 3-го кутнього зуба.

свині

залоза лежить у жировій тканині, сильно розвинена, трикутної

форми. Протока залози проходить через судинну вирізку і відкривається в

щоці на рівні 4-го чи 5-го кутнього зуба.

собаки

залоза порівняно невелика і обмежує верхнім кінцем основу

вушної раковини. Протока залози проходить упоперек зовнішнього боку жу-

вального м’яза і відкривається на щоці на рівні 3-го кутнього зуба.

Нерви:

парасимпатичні — через gn. óticum; чутливі — від n. zygomáticus та n. auriculo-

temporális; симпатичні — волокна для судин залози.

Судини:

a. auriculáris caudális, r. masseterícus.

Піднижньощелепна слинна залоза

— gl. submandibuláris

— у

великої

рогатої худоби

відносно добре розвинена і тягнеться від атланта до підще-

лепного простору, де майже стикається із залозою протилежного боку. Вона

більша від привушної залози, має видовжену форму, жовтувате забарвлен-

ня. Протока залози (вартонова протока) — dúctus submandibuláris — прохо-

дить медіально від сухожилка двочеревцевого м’яза, а потім медіовентраль-

но від під’язикової залози і відкривається на під’язиковій бородавці. Залоза

виділяє серозно-слизовий секрет.

262

Роз

іл

Рис. 5.14. Залози ротової порожнини:

— великої рогатої худоби;

— собаки;

— свині;

— коня;

— gl. parótis;

′ — dúctus parotídeus;

— gl.

submandibuláris;

′ — dúctus submandibuláris;

— gll. buccáles ventráles;

— gll. buccáles dorsáles;

— gll.

buccáles intermédiae;

— n. buccális;

— v. buccális;

— gl. sublinguális polistomática;

— gl. sublinguális

monostomática;

′ — dúctus sublinguális májor;

— gll. palatínae;

— gl. zygomática;

′ — dúctus

zygomáticus;

— carúncula sublinguális;

— gll. labiáles

263

НУТРОЩІ

коня

піднижньощелепна слинна залоза видовжена, дорсально дохо-

дить до атланта і продовжується в підщелепний простір. Лежить частково

під привушною залозою, частково під м’язами (яремно-щелепним, двочерев-

цевим і крилоподібним). Протока залози спочатку розміщується на перед-

ньо-верхньому краї залози і спрямовується вперед між частинами щелепно-

під’язикового м’яза, потім по медіальній поверхні під’язикової залози і вуз-

дечки язика, підходячи до під’язикової бородавки.

свині

залоза невелика, червонуватого кольору, округлої форми, при-

крита привушною залозою. Протока відкривається біля вуздечки язика.

собаки

залоза округлої форми, такого самого розміру, як привушна за-

лоза. Лежить нижче від привушної залози і частково прикрита останньою.

Протока залози відкривається на під’язиковій бородавці.

Нерви:

chórda týmpani, n. linguális.

Судини:

a. linguális.

Під’язикова слинна залоза

— gl. sublinguális — у великої рогатої худоби

складається з багатопротокової і однопротокової залоз.

Під’язикова багато-

протокова залоза

— gl. sublinguális polystomática

— побудована з ряду па-

кетиків, розміщених під слизовою оболонкою дна ротової порожнини в діля-

нці між язиком і яснами. Її численні вивідні протоки (рівінієві протоки) —

dúctus sublinguális minóres — відкриваються в бічній частині дна ротової по-

рожнини.

Однопротокова під’язикова залоза 9

— gl. sublinguális monostomática —

прилягає дорсально до передньої ділянки багатопротокової залози. Її прото-

ка (бартолінова протока) — dúctus sublinguális májor — проходить разом з

протокою піднижньощелепної слинної залози і відкривається на під’язико-

вій бородавці, інколи вони зливаються в одну протоку.

коня

є лише багатопротокова слинна залоза, яка лежить під слизовою

оболонкою дна ротової порожнини, збоку від середньої частини язика на

протязі від підборіддя до 3-го кутнього зуба. Залоза дещо піднімає слизову

оболонку у вигляді валика. Близько тридцяти її вивідних проток відкрива-

ються на валику на дні ротової порожнини.

свині

залоза подвійна. Багатопротокова залоза розміщена в ростраль-

ній частині дна ротової порожнини, її вивідні протоки відкриваються на дні

ротової порожнини збоку від язика. Однопротокова під’язикова залоза має

стрічкоподібну форму і розміщується позаду попередньої, доходячи каудаль-

но до піднижньощелепної слинної залози. Протока залози розміщується по-

ряд з протокою піднижньощелепної слинної залози, часто вони зливаються.

собаки

під’язикова слинна залоза подвійна. Багатопротокова під’язи-

кова залоза видовжена, вузька і лежить збоку від язика. Невелика кількість

її вивідних проток відкриваються в дні ротової порожнини, а більша кіль-

кість впадає в протоку однопротокової під’язикової залози. Однопротокова

під’язикова залоза прилягає ззаду до попередньої, сильно розвинута і тісно

зв’язана з піднижньощелепною слинною залозою.

Нерви:

n. linguális.

Судини:

a. linguális.

Щічні залози

— gll. buccáles — розміщені або під слизовою оболонкою, або

в товщі щічного м’яза. Залози добре розвинуті у травоїдних тварин і слабкі-

ше у м’ясоїдних.

264

Роз

іл

великої рогатої худоби

розрізняють три ряди залоз: дорсальні щічні за-

лози (див. рис. 5.14,

) — gll. buccáles dorsáles — тягнуться уздовж альвеоля-

рного краю від горба верхньої щелепи до рівня кута губ у вигляді пакетиків;

проміжні щічні залози

— gll. buccáles intermédiae — розміщені нижче від

попередніх, дуже сконцентровані і великі біля кута губ; вентральні щічні

залози

— gll. buccáles ventráles — розміщені на рівні нижніх кутніх зубів

від переднього краю жувального м’яза до кута губ і зливаються з губними

залозами.

коня

дорсальні щічні залози тягнуться на рівні альвеолярного краю

верхньої щелепи. Задня ділянка залози сильніше розвинута, прикрита жу-

вальним м’язом і продовжується за щелеповий горб. Передня ділянка роз-

міщена окремими пакетиками спереду жувального м’яза і переривчасто тя-

гнеться до кута губ. Вентральні щічні залози розміщені між жувальним

м’язом і кутом губ. Вони прикриті щічним м’язом, опускачем нижньої губи і

легко виділяються при розрізі цих м’язів. Обидві залози відкриваються чис-

ленними протоками в защічний простір присінка.

свині

дорсальні щічні залози тягнуться на рівні верхніх кутніх зубів до

кута губ, а вентральні залози — на рівні нижніх кутніх зубів.

собаки

дорсальна щічна залоза має округлу форму, зміщена в ділянку

орбіти медіально від виличної дуги і називається виличною залозою

— gl.

zygomática. Чотирма-п’ятьма протоками залоза відкривається в защічний

простір у ділянці останнього кутнього зуба. Вентральні щічні залози слабко

розвинуті і розміщені на рівні від ікла до рівня 3-го кутнього зуба нижньої

щелепи.

Нерви:

n. buccális.

Судини:

a. faciális.

Зуби — déntes, s. odóntos (рис. 5.15) — розміщені в порожнині рота у ви-

гляді верхньої і нижньої зубних аркад (дуг) — árcus dentális supérior et

inférior, призначені для захоплення й подрібнення їжі. Форма й будова зубів

відображають характер живлення та спосіб життя тварин. За функцією, бу-

довою і розміщенням зуби поділяють на різці, ікла та кутні.

Різцеві зуби

— déntes incisívi (J) — розміщені позаду губ по три-чотири з

кожного боку. Серед різців розрізняють: зачепи (J

), середні різці (J

) і

окрайки (J

Ікла — déntes caníni (С) — розміщені позаду різців по одному з кожного

боку на верхній і нижній щелепах.

Кутні зуби

поділяють на передкутні, або премоляри, — déntes premoláres

(Р

1–4

) — і власне кутні, або моляри, — déntes moláres (М

1–3

Іноді у ссавців (кінь) з’являються

додаткові зуби:

вовчий зуб, який розмі-

щується перед премолярами, і зуб «мудрості» — позаду корінних зубів (рис.

5.16). Ці зуби свідчать про багаторазову зміну зубів у далеких предків ссав-

ців (С. К. Рудик, 1972).

Зуби поділяють на молочні (випадні) — déntes decídui (Dd) — і постійні —

déntes permanéntes (Dp). Молочні зуби з’являються після народження або до

народження в певному порядку. За розміром вони менші й коротші від по-

стійних. Розрізняють молочні різці, ікла та премоляри. Моляри молочних

попередників не мають.

265

НУТРОЩІ

Рис. 5.15. Зубні дуги та будова зубів:

— коня;

— великої рогатої худоби;

— сині;

— собаки;

— enámelum;

— dentínum;

— ceméntum;

— coróna déntis;

— rádix déntis;

— cóllum déntis;

— cávum déntis;

— púlpa déntis;

— alvéola déntis

266

Роз

іл

Загальна кількість зубів у свійських тварин різна: у

великої рогатої худо-

би

— 32, у

коня

— 36–40, у

свині

— 44 і у

собаки

— 42. Загальну кількість

зубів можна записати зубною формулою, яка відображує кількість різців,

іклів, премолярів і молярів на одному боці верхньої й нижньої щелеп:

Велика рогата худоба

202

MPCJ

0304

0300

=×=

322

MPCJ

3304

3300

=×=

Кінь

(

жеребець, мерин

)

Кобила

282

MPCJ

0313

=×=

402

MPCJ

3313

=×=

242

MPCJ

0303

=×=

362

MPCJ

3303

=×=

Свиня

282

MPCJ

0313

=×=

442

MPCJ

3413

=×=

Собака

322

MPCJ

0413

=×= 422

MPCJ

3413

2413

=×=

За характером будови і розвитком зуби поділяють на короткокоронкові —

brachiodóntes (

собака

свиня

, різцеві зуби

великої рогатої худоби

) і довгоко-

ронкові — hypselodóntes (

кінь

велика рогата худоба

На короткокоронкових зубах чітко виділяються коронка зуба (див. рис.

5.15) — coróna déntis

, шийка — cóllum déntis

—

і корінь — rádix déntis

Коронка зуба виступає над яснами. На різцях вона клиноподібна, на іклах —

конусоподібна і на кутніх зубах має вигляд кількох конусів або горбків. Ко-

рінь зуба міститься в зубній комірці щелеп, в якій він прикріплюється зуб-

ною зв’язкою — lig. dentále. Шийка зуба знаходиться в місці переходу корон-

ки в корінь зуба, до неї прикріплюються ясна. В середині зуба є порожни-

на — cávum déntis

, вхід до якої відкривається з боку кінця кореня. Зубну по-

рожнину заповнює пульпа зуба — púlpa déntis

, що складається із сполуч-

ної тканини, судин, нервів.

Поверхню коронки зуба, спрямовану в бік присінка ротової порожнини,

називають присінковою — fácies vestibuláris. Протилежну поверхню коронки

називають язиковою — fácies linguális, вільний кінець коронки зуба — поверх-

нею змикання — fácies occlusális.

Довгокоронкові зуби мають довгу коронку і короткий корінь. У міру сти-

рання вони виступають із зубних комірок і випадають. Такі зуби добре пере-

тирають їжу. На молодих довгокоронкових зубах гілок коренів немає, але з

віком вони з’являються і досягають різного ступеня розвитку; у

жуйних

вони

довші. Коронка зуба у молодих тварин складається з двох–п’яти конусів. Пі-

сля стирання конусів жувальна поверхня зуба стає складчастою; зуби цього

типу належать до складчастих зубів — lophodóntes (

кінь

). Складки можуть

267

НУТРОЩІ

нагадувати серп місяця, тому такі зуби називають місяцеподібними — sele-

nodóntes (

велика рогата худоба

Основна речовина, з якої складається зуб, називається

дентином

— dénti-

num (див. рис. 5.15,

). Дентин містить 70–80 % мінеральних речовин. У діля-

нці коронки дентин зовні вкритий шаром

емалі

— enámelum

— найтвер-

дішої речовини в тілі тварини. Вона містить 98 % мінеральних речовин.

У ділянці кореня зуба дентин вкритий

цементом

— ceméntum

. За будовою

цемент подібний до кісткової тканини і містить до 60–70 % мінеральних

речовин.

На довгокоронкових зубах емаль вкриває весь зуб. Цемент вкриває всю

емаль коронки і заповнює зубну комірку. Коронка зубів у старих тварин мо-

же стиратися до самого кореня. При стиранні зуба зубна порожнина зарос-

тає дентином, який має темніший колір і називається зубною зіркою.

великої рогатої худоби

(див. рис. 5.15,

) різці короткокоронкові і є

лише на нижній щелепі. Їх чотири пари: зачепи (центральні), середні

внутрішні, середні зовнішні і окрайки. Корені різців не повністю захо-

дять у комірки щелеп, тому у старих тварин спостерігається рухомість

різців. Іклів немає. Премоляри мають молочних попередників, моляри

не змінюються. Величина зубів

збільшується спереду назад. На

верхніх кутніх зубах по три ко-

рені: два латеральних і один

медіальний; на нижніх зубах —

по два корені. У новонародже-

ного теляти є молочні зачепи і

середні внутрішні різці. У перші

тижні після народження прорі-

зуються середні зовнішні різці і

окрайки.

коня

зуби мають складнішу

будову (див. рис. 5.15,

). У ко-

бил іклів немає. Постійні різці

мають типовий вигляд вигнутих

клинів і особливі поглиблення в

коронках зубів (зубні чашечки).

В процесі стирання коронки зу-

ба форма чашечки змінюється з

поперечно-овальної до круглої,

потім — до трикутної і, нарешті,

до обернено-овальної. Зуби змі-

нюють форму приблизно через 6

років. Спочатку це спостерігається

на нижній щелепі. З віком зміню-

Рис. 5.16. Зуби кобили (за С. К. Рудиком,

1972):

— ікло;

d. l.

(déntes lupínus) — вовчий зуб;

— четвертий моляр

268

Роз

іл

ється і дуга, що утворюється верхніми й нижніми різцями: у молодих тварин

вона більш правильна, у старих — подібна до клина.

свині

молочні різці порівняно з постійними значно менші (див. рис.

5.15,

). Молочні зачепи і середні прорізуються у віці 3–4 тижнів, окрайки —

перед народженням. Молочні ікла прорізуються перед народженням. По-

стійні ікла у самців великі, тригранні. Кутні зуби багатогорбисті. Най-

більший зуб — третій моляр, найменший — перший премоляр (вовчий зуб),

він належить до постійних зубів. Гілки коренів зубів невеликі, на верхніх

щелепах їх 3–4, на нижніх — по 2.

собаки

розмір різців від зачепа до окрайка збільшується (див. рис. 5.15,

). Ікла конічні, кутні зуби добре розвинуті. Перший нижній премоляр на-

зивається вовчим зубом — déntes lupínus. Каудально кутні зуби збільшують-

ся. Найбільші з них — Р

на верхній щелепі і М

на нижній щелепі — нази-

ваються січними — déntes sectóris — і розміщуються один навпроти одного.

Гілок коренів у кутніх зубів — 1–3.

Нерви:

n. infraorbitális, n. alveoláris.

Судини:

a. infraorbitális, a. alveoláris.



Глотка

Глотка — phárynx (див. кольорову вклейку, рис. VII) — розміщена між

ротовою й носовою порожнинами та входом у стравохід і гортань. Це порож-

нистий орган, який дорсально межує з вентральними м’язами голови та шиї,

а з боків обмежений кістками скелета під’язикового апарату. Через непар-

ний отвір — зів — переміщується кормова грудка з ротової порожнини в

глотку й стравохідний отвір. Крізь парні отвори — хоани

— повітря з носо-

вої порожнини надходить у глотку і гортань. Поблизу хоан, у бічних стінках

глотки, знаходиться парний глотковий отвір слухової трубки

— óstium

pharýngeum túbae auditívae, який веде в порожнину середнього вуха. Кауда-

льно з глотки беруть початок отвори в стравохід

і гортань

. Отже, в гло-

тці перехрещуються дихальний і травний шляхи.

Зсередини глотка вкрита слизовою оболонкою, зовні — фасцією і пухкою

сполучною тканиною, яка зв’язує її з прилеглими органами. Слизова оболо-

нка глотки утворює піднебінно-глоткову дугу — árcus palatophаrýngeus, яка

починається від латерального кінця вільного краю м’якого піднебіння,

спрямовується по стінці глотки каудально, з’єднується з дугою протилежного

боку над входом у стравохід і утворює глотковостравохідну дугу — árcus

pharyngoeosophágeus. Піднебінно-глоткові дуги поділяють порожнину глот-

ки на дорсальну — носову, чи дихальну, частину

— pars nasális pháryngis,

або носоглотку — nasophárynx, і вентральну ротову частину

— pars orális

pháryngis. Між коренем язика і м’яким піднебінням в останній виділяють

язикову частину глотки

— pars linguális pháryngis, яка продовжується в

гортанну (Г. О. Гіммельрейх, 1980).

Характер слизової оболонки в різних частинах глотки суттєво відрізня-

ється: слизова оболонка носоглотки вистелена миготливим епітелієм, а рото-

вої і язикової частин — багатошаровим плоским епітелієм. Під час прохо-

269

НУТРОЩІ

дження кормової грудки з ротової порожнини в стравохід надгортанник за-

криває вхід у гортань, при цьому м’яке піднебіння піднімається, а піднебін-

но-глоткові і глотковостравохідні дуги звужують носоглотковий отвір, зав-

дяки чому повітря з носової порожнини через носоглотку не надходить у го-

ртань. У слизовій оболонці знаходяться слизові глоткові залози — gll. phа-

rýngeae — і лімфоїдна тканина. Остання формує між отворами слухових

труб непарний глотковий мигдалик — tonsílla phаrýngea.

Серед значної кількості м’язів глотки (рис. 5.17), які забезпечують ков-

тання кормової грудки, виділяють групи м’язів-стискачів і м’яз — розши-

рювач глотки.

Ростральний стискач глотки

— m. constríctor pharýngis rostrális — скла-

дається з піднебінно-глоткового і крилоглоткового м’язів.

Піднебінно-

глотковий м’яз 22

— m. palatopharýngeus — починається від піднебінної й

крилоподібної кісток і продовжується в бічну стінку глотки. М’яз закінчуєть-

ся в каудальній частині серединного сухожилкового шва глотки — ráphe

pháryngis. Вентральний край м’яза утворює основу піднебінно-глоткової дуги.

Крилоглотковий м’яз 3

— m. pterygopharýngeus — починається сухожил-

ком від крилоподібної кістки і закінчується на шві глотки, зливаючись з

піднебінно-глотковим м’язом.

Середній стискач глотки

— m. constríctor pharýngis médius — складається

з ріжково-глоткового і хрящоглоткового м’язів.

Ріжково-глотковий м’яз 10

—

m. ceratopharýngeus — починається від тиреогіоїда і закінчується на шві

глотки.

Хрящоглотковий м’яз 9

— m. chondropharýngeus — бере початок від

стилогіоїда і закінчується на шві глотки.

Каудальний стискач глотки

— m. constríctor pharýngis caudális — склада-

ється з шилоглоткового і перснеглоткового м’язів.

Шилоглотковий м’яз 11

—

Рис. 5.17. М’язи глотки (за Г. О. Гіммельрейхом, 1980):

— поверхневі м’язи глотки собаки;

— глибокі м’язи глотки великої рогатої худоби;

— напружувач

піднебіння;

— щічно-глотковий;

— крилоглотковий;

— підіймач м’якого піднебіння;

— шилоязико-

вий;

— каудальний шилоглотковий;

— непарний м’яз глотки;

— язикоглотковий;

— хрящоглотко-

вий;

— ріжково-глотковий;

— шилоглотковий;

— перснеглотковий;

— груднино-щитоподібний;

— перснещитоподібний;

— щитопід’язиковий;

— груднино-під’язиковий;

—язиковий;

—

підборідно-язиковий;

— стилогіоїд;

— щічний м’яз;

— піднебінно-глотковий;

— під’язиково-

глотковий;

— гортанно-глотковий;

— зв’язково-глотковий