Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

120

оз

іл

М’яз зовні вкритий сполучнотканинною

оболонкою епімізієм — epimýsium (рис. 3.1,

в якому іноді є незначна кількість жирових

клітин. Від цієї оболонки у товщу м’яза вхо-

дять перетинки, що зв’язують між собою

товсті пучки м’язових волокон, — перимі-

зій — perimýsium

, по яких проходять су-

дини і нерви до м’язових волокон. Продов-

ження цих перетинок вглиб, їх розміщення

й відокремлення тонших м’язових пучків та

окремих м’язових волокон утворює ендомі-

зій — endomýsium. Сукупність цієї сполуч-

ної тканини утворює остов м’яза.

Сполучна тканина і м’язові волокна

утворюють різного розміру і форми м’язове

черевце

. Будь-яке м’язове черевце має

сухожилковий додаток — сухожилок. Форма

сухожилка залежить від форми м’язового

черевця. В округлого м’язового черевця су-

хожилок шнуроподібний, його називають

сухожилком — téndo

, у плоского м’яза

сухожилок пластинчастий — апоневроз —

aponeurósis. Сухожилки не мають скорот-

ливих елементів, вони побудовані з щільної

оформленої волокнистої сполучної тканини.

Волокна сухожилків йдуть пучками і мають

свій остов, що є продовженням остова

м’язового черевця епімізія і перимізія, —

перитендиній — peritendíneum. Волокна

сухожилка міцно з’єднані з м’язовими воло-

кнами (а можливо, і переходять безпосеред-

ньо одне в одне).

Сухожилок стає щільним і міцним шну-

ром, оскільки сполучнотканинний остов не-

значний, а паралельно розміщені колагено-

ві волокна утворюють пучки, бідні на суди-

ни. Це робить сухожилок невтомною части-

ною м’яза. Крім того, сухожилок, порівняно

з м’язовим черевцем, чинить опір розтяг-

ненню.

Рис. 3.1. Схема будови веретеноподібного м’яза:

— первинні пучки;

— перимізій з волокнистою сіткою;

— нейтральні волокна внутрішнього шару;

— епімізій із

сіткою;

— судина і

— нерв, що входить у перимізій через

ворота м’яза;

— закінчення м’язових пучків на сухожилковій

пластинці;

— окістя, сплетене з окремими сухожилковими

волокнами;

— шарпеєвські волокна, скріплені з компактною

кістковою речовиною;

— виступ кістки на розрізі;

—

сухожилок;

— м’язове черевце

121

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

Через незначний поперечник, порівняно з м’язовим черевцем, сухожилок

займає мінімальне місце в м’язі. Його кінці міцно з’єднані з важелями руху,

проникають у товщу кістки.

Сухожилок бере на себе функцію передавача сили скорочення м’язового

черевця на віддалені скелетні частини, тобто відіграє роль трансмісійного

пристосування.

Судини, що входять у м’яз і виходять з нього, розподіляються вглиб по

перетинках остова. Артерії, що підходять до м’язових волокон, утворюють

густу сітку капілярів, петлі якої витягнуті вздовж осі волокон.

До м’яза підходять рухові й чутливі нервові волокна, при цьому окреме

волокно м’яза іннервується тільки йому властивим самостійним руховим во-

локном і разом з ним становить єдине ціле. Ця єдність встановлюється ще із

зародка, на початкових стадіях розвитку м’язових клітин (волокон).

Отже, комплекс об’єднаних м’язових волокон разом з остовом і сухожил-

ком утворює орган — м’яз, нерозривно пов’язаний із своїми нервовими волок-

нами, що складають нерв даного м’яза.

Робота скелетних м’язів відбувається в тісному зв’язку зі скелетом. Біль-

шість м’язів одним кінцем прикріплюються до однієї кістки, другим — до

іншої. Скорочуючись, м’яз змінює взаємовідношення між відповідними лан-

ками скелета, забезпечує переміщення тварин. Точка, з якої діє м’яз, нази-

вається

фіксованою,

або

нерухомою,

а частина м’яза, що прикріплюється в

цій точці, —

початком м’яза —

orígo. Точка, на яку діє м’яз, —

рухома,

а час-

тина м’яза, що прикріплюється в цій точці, називається

закінченням

—

terminátio. Функція рухомої і нерухомої точок може змінюватись залежно від

стану тварини (різні фази руху, спокій).

М’язи можуть діяти ізольовано один від одного і групою. М’язи, які діють

сумісно й однаково, називають

синергістами,

а м’язи, які діють протилежно

один одному, —

антагоністами.

Під час скорочення окремих м’язів їх анта-

гоністи розтягуються. З розслабленням перших останні (завдяки еластично-

сті) набувають вихідного стану. Найбільш повно й ефективно м’яз функціо-

нує тоді, коли він розміщений під прямим кутом відносно кістки, на якій

закріплюється, якщо діє на добре виражений важіль — довге плече сили

(див. рис. 3.3). Прикладами такого взаємозв’язку м’яза і важеля є ліктьовий,

зап’ястковий та заплесновий суглоби.

У результаті сумісної дії м’язів зі скелетом виконується певна робота, що

супроводжується накопиченням теплоти в тілі тварини.



ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТА ХІМІЧНИЙ СКЛАД

СКЕЛЕТНИХ М

’

ЯЗІВ

Скелетні м’язи мають певну пружність, а також еластичність і міцність,

яка посилюється за рахунок сполучнотканинного остова. Еластичність і міц-

ність м’яза зменшуються з віком, він стає в’ялим і слабким на розрив.

Колір м’язів залежить від насиченості м’язової тканини міоглобіном (від

світло-рожевого до буро-червоного). У молодих тварин м’язи світліші, ніж у

дорослих. У м’язів, що несуть більше навантаження, колір темніший (черво-

ні м’язи), ніж у менш діяльних, що мають світлий колір (білі м’язи).

122

оз

іл

Скелетні м’язи свійських тварин

майже на 80 % складаються з води, 2–

3 % якої перебуває в зв’язаному ста-

ні, а решта — у вільному. Органічні

сполуки становлять 20 %, більшу ча-

стину яких (20 %) — білкові речови-

ни. Ліпіди в м’язах представлені пе-

реважно фосфатидами (лецитини,

кефаліни, ацетатфосфатиди та ін. —

до 1 %) і холестерином (близько 0,2 %).

Крім білків і жирів до складу органіч-

них речовин м’язів входять глікоген,

екстрактивні речовини, солі органіч-

них і неорганічних кислот та деякі

інші хімічні сполуки (табл. 3.1).

Хімічний склад скелетних м’язів

зазнає значних вікових і меншою мі-

рою видових, породних та статевих

змін, що насамперед залежить від

кількості води в них.

Маса м’язів у тварин змінюється

не тільки залежно від виду, а й від

породи тварин (при цьому слід враховувати стан відгодівлі та участь у робо-

ті). У жуйних у віці 1,5 року м’язи становлять 29–36,2 % маси тіла тварин

(В. А. Ектов, 1951), а іноді й менше. У новонароджених відносна маса м’язів

лише ненабагато менша, ніж у дорослих тварин. У новонароджених бичків

астраханської породи вона становить 25,2 %, а в півторарічному віці —

26,4 %. Вважають, що у копитних тварин скелетні м’язи розвинені вже при

народженні, як пристосування до руху. У людини скелетні м’язи становлять:

у новонародженої — 20 %, у дорослої — 42–44 і у старої — 25–30 % маси ті-

ла.

Є статеві відмінності в ступені розвитку м’язів у всіх ссавців, але найбі-

льше це виражено у людини. У чоловіка середньої статури маса м’язів ста-

новить 42 %, жінки — 36 % маси тіла.



РОБОТА М

’

ЯЗІВ

Різні м’язи, скорочуючись, виконують певну роботу з виділенням теплоти.

Це одне з основних джерел утворення теплоти в організмі: 2/3 всієї теплоти

виробляється скелетними м’язами, 1/3 — в результаті обміну речовин в ін-

ших органах і роботи непосмугованих м’язів внутрішніх органів.

М’язи перетворюють хімічну енергію на механічну роботу дуже ощадли-

во, з найменшим утворенням теплоти, а саме 25–33 % енергії перетворюєть-

ся на механічну роботу, решта — на теплоту (парова машина перетворює

відповідно 8 і 92 %).

Величину механічної роботи, що здійснюється м’язом у результаті його

скорочення, визначають у джоулях. Емпірично встановлено, що сила м’яза в

Таблиця 3.1.

Хімічний склад м’язів ссавців

(за І. І. Івановим та В. А. Юрійовим, 1961)

Речовина

Масова част-

ка, %

Вода 72–80

Органічні сполуки 20–26

в тому числі:

білки 16,5–20,9

глікоген 0,3–0,9

фосфатиди 0,2–0,3

холестерин 0,2

креатин, креатинфосфат 0,2–0,55

креатинін 0,003–0,005

АТФ 0,25–0,4

карнозин 0,2–0,3

карнітин 0,02–0,05

ансерин 0,09–0,15

пуринові основи 0,07–0,23

вільні амінокислоти 0,1–0,7

сечовина 0,04–0,14

інозит 0,01

молочна кислота 0,01–0,02

Неорганічні речовини 1,0–1,5

123

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

середньому становить 10 кг/см

. Сила м’яза пропорційна кількості м’язових

пучків, а шлях — довжині м’язових пучків (враховуючи, що м’язові волокна

можуть вкорочуватись удвічі).

У м’язі розрізняють анатомічний і фізіологічний поперечник. Анатоміч-

ний поперечник — це площа м’язового черевця в ділянці найбільшого діа-

метра, фізіологічний поперечник — це площа всіх м’язових пучків на розрізі

(рис. 3.2). У м’язі, що має паралельно розміщені вздовж осі м’яза м’язові пуч-

ки, ці величини однакові. У м’язах, побудованих складніше (перистих), ці

величини не збігаються. Перистість м’яза залежить від його сполучнотка-

нинного остова. Одноперий м’яз — m. unipennátus — м’яз, в якого пара-

лельно розміщені м’язові пучки не збігаються з віссю м’яза, прикріплюючись

до сухожилків під кутом (див. рис. 3.2,

). У двоперого м’яза — m. bipennátus —

один із сухожилків проникає вглиб м’яза у вигляді сухожилкового дзеркала

(див. рис. 3.2,

). Багатоперий м’яз — m. multipennátus (див. рис. 3.2,

) —

таких сухожилкових дзеркал має кілька, що зумовлює збільшення кількості

м’язових пучків і відповідно фізіологічного поперечника та сили м’яза.

Робота м’язів забезпечує: 1) виведення організму із стану спокою і пере-

міщення його в просторі, або локомоцію; 2) рухи окремих частин тіла; 3) ста-

тику тіла; 4) напруження і рухи внутрішніх органів у процесах травлення,

дихання, кровообігу тощо, що здійснюються за допомогою непосмугованої

м’язової тканини.

У здійсненні рухів значна роль належить силі гравітації, силам, що ви-

никають завдяки еластичності зв’язок, пружності хрящів і кісток, силам

зчеплення й тертя.

Скорочення скелетних м’язів зумовлюють такі рухи різних частин організ-

му: рух частин хребетного

стовпа, нижньої щелепи та

під’язикового апарату, кінці-

вок, шкірних складок голови,

тулуба, щік, вух та ін.

М’язи залежно від харак-

теру рухів поділяють на зги-

начі, флексори (mm. flexóres),

і розгиначі, екстенсори (mm.

extensóres); м’язи, що відво-

дять, — абдуктори (mm. abduc-

tóres); м’язи, що приводять, —

аддуктори (mm. adductóres);

м’язи, що обертають, — рота-

тори (mm. rotatóres), серед

них ті, що обертають назов-

ні, — супінатори (mm. supina-

tóres), і ті, що обертають до-

середини, — пронатори (mm.

pronatóres); м’язи, що розши-

рюють, — дилататори (mm.

dilatatóres); м’язи, що стис-

Рис. 3.2. Схематичне зображення напряму м’язових

волокон у м’язах та їх зв’язок із сухожилковою плас-

тинкою (суцільна поперечна лінія — анатомічний,

штрихова — фізіологічний поперечник у площин-

ному зображенні):

— довговолокнистий одноперий м’яз;

— довговолокнис-

тий двоперий м’я;

— коротковолокнистий двоперий м’яз;

— довговолокнистий багатоперий м’яз

124

оз

іл

кають, — сфінктери (mm. sphinctéres); м’язи, що

напружують, — тенсори (mm. tensóres); м’язи,

що підіймають, — леватори (mm. lavetóres);

м’язи, що опускають, — депресори (mm.

depressóres); м’язи, що відтягують, — ретрактори

(mm. retractóres); м’язи, що стягують, — конс-

триктори (mm. constrictóres).

Рухи, що виникають внаслідок дії м’язів, від-

буваються в організмі координовано. Координо-

ваними є рухи різних ділянок однієї частини

тіла, наприклад рухи в різних суглобах однієї

кінцівки або рухи різних частин організму в ці-

лому. Це досягається тим, що в організмі має

місце визначена послідовність у рухах м’язів —

кінематичний ланцюг. Узгодженість рухів за-

безпечується тим, що один і той самий м’яз у

сусідніх ділянках може виконувати різну дію.

Так, двоголовий м’яз плеча для плечового суг-

лоба є розгиначем, а для ліктьового — згина-

чем. Це можливо тому, що м’яз може бути не

тільки односуглобовим, а й дво- і багатосуглобо-

вим і відносно кожного з суглобів розміщується

неоднаково (в одному суглобі м’яз проходить

через вершину кута суглоба, в іншому — всере-

дині кута). Проте в одному суглобі або ділянці

тіла певний м’яз може виконувати лише один

основний рух, наприклад, або зігнути даний

суглоб, або розігнути його. Відносно інших цей

самий м’яз зазвичай може виконувати й інші

види рухів і роботу (рис. 3.3).



КЛАСИФІКАЦІЯ М

’

ЯЗІВ

Розмір і форма м’язів надзвичайно різнома-

нітні й тісно пов’язані із взаєморозміщенням

плечей важеля, на яких закріплюється м’яз, та

силою скорочення в тому чи іншому місці орга-

нізму.

Як активні органи апарату руху м’язи особ-

ливо рельєфно виступають на вільних кінцівках

у вигляді окремих структур. Порівняно з

м’язами тулуба й голови вони мають здебільшо-

го подовжену, а в поперечнику округлу форму,

нагадуючи циліндр, конус чи веретено. На по-

ясах кінцівок ця рельєфність форми і відособ-

леність згладжена, а м’язи, що тягнуться між

тулубом і плечовим поясом, мають здебільшого

Рис. 3.3. Розміщення одно-,

дво- і багатосуглобових м’язів

грудної кінцівки коня:

односуглобові м’язи:

— m. téres

májor;

— cáput mediále m. tríceps

bráchii;

двосуглобові м’язи:

— cáput lón-

gum m. tríceps bráchii;

— m. bí-

ceps bráchii;

багатосуглобові м’язи:

5 —

m. fléxor

digitórum superficiále;

— точка

обертання плечового суглоба;

—

точка прикладання сили (tuberó-

sitas téres májor);

— точка опору;

— плече важеля сили;

—

плече важеля опору при простяг-

нутому одноплечому важелі;

—

точка обертання ліктьового сугло-

ба;

— точка прикладання сили

(túber olécrani);

— точка опору;

— плече важеля сили;

— плече

важеля опору при зігнутому дво-

плечому важелі; точки

(центри

ваги в одно- і двоплечому важелях

опору) встановлені експеримента-

льно

125

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

пластинчасту форму. Це так звані широкі м’язи. За формою м’язи поділяють

на такі типи.

1. Плоскі м’язи (mm. pláni) сполучають тулуб з грудними кінцівками або

розміщуються на стінках порожнин тіла. Плоскі м’язи можуть бути віялопо-

дібної форми (найширший м’яз спини), куполоподібної (діафрагма), зубчасті

(вентральний зубчастий м’яз), витягнуті в довжину, стрічкоподібні (прямий

м’яз живота).

2. Колові м’язи (mm. orbiculáres) розміщуються навколо отворів.

3. Веретеноподібні м’язи (mm. fusifórmes), в яких чітко виражені робоча

ділянка — м’язове черевце (vénter), від якого продовжується кінцевий сухо-

жилок або м’язовий хвіст (cáuda), і початкова частина — м’язова голівка

(cáput). М’язи такої форми найчастіше зустрічаються на кінцівках.

Іноді м’яз має лише один хвіст (сухожилок), а починається двома, трьома і

навіть чотирма голівками, які часто переходять у відособлені черевця —

дво-, три- і чотириголовий м’язи. Інколи м’яз має одну голівку й черевце, а

сухожилок м’яза поділяється на кілька

хвостів (гілок), що закінчуються на різ-

них частинах скелета кінцівок.

За походженням розрізняють сома-

тичні м’язи — похідні міотомів сомітів

та вісцеральні — похідні м’язів зябро-

вого апарату.

Топографічно розрізняють м’язи го-

лови, шиї, тулуба, грудної й черевної

стінок, грудної й тазової кінцівок.

Допоміжні органи м’язів — це фас-

ції, зв’язки, сумки, синовіальні піхви,

блоки та сезамоподібні кістки (рис. 3.4,

3.5).

Фасції

— fásciae — це тонкі сполучно-

тканинні пластинки, побудовані з пучків

колагенових волокон, які мають різний

напрям. Фасції оточують м’язи й м’язові

групи, прикріплюються на кістках, ство-

рюючи своєрідний скелет м’язів. Закріп-

лення фасцій на кістках сприяє натяг-

ненню м’язів, а розміщення навколо ко-

жного м’яза — його ізоляції при скоро-

ченні. Фасції полегшують кровообіг і лі-

мфовідтік, а за рахунок значної кількості

в них нервових рецепторів сприяють по-

внішому сприйняттю м’язово-суглобового

відчуття.

Усе тіло тварини під шкірою вкрите

сполучнотканинною оболонкою — пове-

рхневою, або підшкірною, фасцією —

fáscia superficiális s. subcutánea. Ця фас-

ція належить переважно до шкірного

Рис. 3.4. Схема розміщення фасцій на

поперечному розрізі шиї коня

(за Плахотіним):

— шкіра;

— поверхнева фасція;

— пове-

рхневий,

— глибокий листки глибокої фас-

ції;

— між м’язові перетинки;

— м’яз, ото-

чений власною фасцією (перимізієм);

—

ділянка зрощення фасцій між собою та з шкі-

рою;

— кістка;

— судинно-нервовий пучок,

оточений фасцією

126

оз

іл

м’яза тулуба та мімічних м’язів. На кінцівках поверхнева фасція може мати

прикріплення на шкірі й на кісткових виступах, що сприяє струшуванню

шкіри за допомогою шкірних м’язів.

Під поверхневою фасцією знаходиться другий шар сполучнотканинного

чохла — глибока фасція — fáscia profúnda, що безпосередньо прилягає до

поверхневих скелетних м’язових груп, вкриваючи останні і в деяких місцях

з’єднуючись з поверхневою фасцією. Від внутрішньої поверхні глибокої фас-

ції відходять вглиб пластинки, які охоплюють більш глибокі м’язові групи,

проникають між окремими м’язами і місцями закріплюються на кістковому

скелеті. Кожний м’яз ніби обгорнутий своїм сполучнотканинним покрива-

лом, що являє собою спеціальну фасцію — fáscia propría.

Якщо уявно витягнути з організму всі скелетні м’язи, то в апараті руху

залишиться подвійний остов: твердий — кістковий і зв’язаний з ним м’який —

сполучнотканинний. Останній, як доповнення до першого, являтиме собою

серію порожніх футлярів. Стінки цих футлярів — це фасції (див. рис. 3.4).

Не завжди пластинчасті фасції рельєфно виражені. В одних місцях вони

щільні і чітко виступають, в інших — слабкі, пухкі і є лише міжм’язовими

перетинками. Перші з них виділяються особливо і мають спеціальні назви:

фасція плеча, фасція стегна та ін.

Фасції з м’язового черевця продовжуються на його сухожилок. Тут вони

закріплюються на кістках вздовж країв сухожилків, утримують їх на своїх

місцях і називаються фіброзними піхвами сухожилків, або сухожилковими

піхвами. Вони місцями сильно потовщуються, перекидаються через сухожил-

ки у вигляді вузьких містків, створюючи утримувачі (згиначів чи розгиначів)

— retinácula (flexórum, extensórum) — чи перев’язки сухожилків — vínculae

tendíneum.

Фіброзна піхва сухожилка

— vagína fibrósa tendínea — утворюється за

рахунок потовщення глибокої фасції в ділянці суглоба, де вона запобігає

зміщенню сухожилка при скороченні м’яза. Між фіброзною піхвою і сухожи-

Рис. 3.5. Схематичний розріз сухожилка в сухожилковій піхві:

— основа (кістка);

— пучки волокон сухожилка;

— перитендиній;

— епітендиній, зрощений з вісце-

ральним листком фіброзної сухожилкової піхви;

— парієтальний листок фіброзної піхви;

— синовіальна

оболонка;

— порожнина сухожилкової піхви, заповнена синовією;

— мезотендиній з

— артерією,

—

веною,

— лімфатичною судиною,

— нервом;

— пухка сполучна тканина

127

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

лком знаходиться

синовіальна піхва

— vagína synoviális tendínis, яка охоплює

сухожилок зовні у вигляді футляра, сприяє зменшенню тертя сухожилка об

кістку (див. рис. 3.5). Один листок синовіальної оболонки зростається з су-

хожилком — нутрощевий (вісцеральний), а другий — з фіброзною піхвою —

пристінковий (парієтальний). Місце переходу пристінкового листка в нут-

рощевий утворює брижу сухожилка — mesotendíneum, по якій до сухожилка

проходять судини і нерви.

Синовіальна сумка

— búrsa synoviális — побудована так, як і синовіальна

піхва, але розміри її значно менші, розміщується вона в ділянці кісткових

виступів безпосередньо під шкірою, фасцією, м’язом, сухожилком чи

зв’язкою і відповідно називається búrsa synoviális subcutánea, subfasciális,

submusculáris, subtendínea et subligamentósa. Окремі сумки заповнені сли-

зом і називаються слизовими.

М’язовий блок

— tróchlea musculáris — утворюється там, де змінюється

напрям м’язового зусилля. Блок вкритий гіаліновим хрящем і має синові-

альну сумку чи синовіальну піхву. Цим усувається тертя сухожилка об кіст-

ку (наприклад, дорсальний косий м’яз ока).

Сезамоподібні кістки

— óssa sesamoídea — утворюються в сухожилках,

що проходять через вершину кута суглоба, або в місцях, де додатково ство-

рюється важіль опори. Такими кістками є надколінок, проксимальні та дис-

тальні сезамоподібні кістки, додаткова кістка зап’ястка.



ФІЛОГЕНЕЗ М

’

ЯЗІВ ТУЛУБА І ХВОСТА

Серед хордових тварин м’язи тулуба найпримітивніше побудовані у лан-

цетника. Вони являють собою два сильно розвинених, але не диференційо-

ваних м’язи, правий і лівий, що облягають тіло майже по всій довжині. Кож-

ний з них має чітко виражену міомерію, тобто розчленований на багато

(близько 60) сегментів поперечними сполучнотканинними перетинками. Ця

сегментація поширюється і на ділянку зябрового апарату, розміщуючись до-

рсально від нього. Короткі пучки м’язових волокон між поперечними пере-

тинками завжди мають поздовжній напрям.

риб

, одночасно з відособленням голови й плавників, м’язи тіла поділя-

ються на м’язи голови, тулуба, хвоста і плавників. У м’язах тулуба й хвоста з

такою ж чіткою міомерією, як і у ланцетника, на кожному симетричному

м’язі є поздовжня бічна перетинка, що відмежовує дорсальний і вентраль-

ний м’язи (рис. 3.6,

). Дорсальний м’яз — m. dorsális — іннервується дор-

сальними гілками спинномозкових нервів і схожий на такий самий м’яз у

ланцетника, причому краніальний його відділ закінчується на черепі і дор-

сальній частині плечового поясу. Вентральний м’яз — m. ventrális — іннер-

вується вентральними гілками спинномозкових нервів, у деяких риб почи-

нає диференціюватись. Ця диференціація стосується лише ділянки тулуба,

оскільки ділянка хвоста зберігає простоту міомерії і поздовжній напрям

м’язових волокон.

Зміни на тулубі виявляються у відособленні біля серединної лінії живота

парного прямого м’яза — m. réctus — з чіткою міомерією. Збоку (у хрящових

128

оз

іл

та у кісткових риб) м’язова маса, зберігаючи міомерію, розчленовується на

два косих шари — поверхневий і глибокий.

Поверхневий шар являє собою зовнішній косий м’яз — m. oblíquus

extérnus, його пучки йдуть спереду і згори назад і вниз. Глибокий шар у ви-

гляді косого внутрішнього м’яза — m. oblíquus intérnus, пучки якого спрямо-

вані ззаду і згори вперед і вниз, перехрещує перший. Сегментальне розчле-

нування залишається чітко вираженим у всіх вентральних м’язів. Біля го-

лови риб із вентральних м’язів виділяються вісцеральні м’язи. Вони йдуть

від коракоїдної кістки до нижньої щелепи, під’язикової і зябрових дуг. Отже,

диференціація вентральних м’язів тулуба пов’язана з дією їх на зяброві дуги.

земноводних

дорсальні м’язи починають місцями втрачати чітку міо-

мерію або ряд міомерів зливаються між собою.

На шиї поблизу голови відособлюються самостійні м’язи: хребетно-голов-

ний поверхневий, хребетно-головний глибокий та міжпоперечний.

Вентральні м’язи у деяких амфібій тільки в стадії личинки схожі на такі

самі м’язи у риб, у дорослих диференціація поглиблюється (рис. 3.7). Від ко-

сого внутрішнього м’яза відокремлюється більш глибокий пласт — попере-

чний м’яз — m. transvérsus

. Від косого зовнішнього м’яза відокремлюється

поверхневий шар — зовнішній косий поверхневий м’яз — m. oblíquus extér-

nus superficiális

, а сам зовнішній косий м’яз називається зовнішнім косим

глибоким м’язом — m. oblíquus extérnus profúndus

. Через відсутність ребер

м’яз тягнеться по всьому тулубу, причому міжреберні м’язи — mm. inter-

costáles — не виражені внаслідок вторинної редукції ребер. Прямий м’яз та-

кож поділяється на прямий поверхневий м’яз — m. réctus superficiális — і

прямий глибокий м’яз — m. réctus profúndus.

У відділі шиї диференціація прямих м’язів деякою мірою така, як і у риб,

але з певними особливостями. Початок м’язів знаходиться на грудній клітці

(у четвероногих) і частково, але не завжди — на поясі грудної кінцівки.

Шар, що тягнеться до нижньої щелепи, переривається на під’язиковому ске-

леті — m. sternohyoídeus superficiális, а зяброві зубці, з частковим перетво-

Рис. 3.6. Схема розподілу соматичних і вісцеральних м’язів голови у нижчих хребетних:

— дорсальні бічні м’язи;

— вентральні бічні м’язи;

— вісцеральні м’язи:

–

— м’язи, що рухають

очне яблуко;

— щелепи;

— орган слуху;

— поздовжня бічна сполучнотканинна перетинка між дор-

сальними й вентральними м’язами тулуба

129

МІОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО М’ЯЗИ

ренням зябрових дуг на хрящі гортані та під’язикового скелета, закріплю-

ються на щитоподібному хрящі — m. sternothyroídeus — та під’язиковому

скелеті — m. sternohyoídeus profúndus. Від під’язикового скелета вони безпо-

середньо продовжуються до підборідного кута м’язовим черевцем, що являє

собою підборідно-під’язиковий м’яз — m. geniohyoídeus. Цей м’яз, у свою чер-

гу, розгалужується в язик двома м’язами: підборідно-язиковим — m.

genioglóssus — та під’язиково-язиковим — m. hyoglóssus. Усі ці м’язи у зем-

новодних втрачають міомерію. Вздовж хребта на вентральному його боці

розвивається підхребетний м’яз — m. subvertebrális.

рептилій

дорсальні м’язи тулуба ще більше диференціюються. Простота

міомерії зберігається лише в хвості, а в решті відділів тулуба дорсальні

м’язи поділяються на два поздовжніх тяжі: медіальний — поперечно-

остистий — m. transversospinális, що починається від крижової кістки і

спрямовується до голови з напрямом пучків від поперечних відростків до

остистих, і латеральний — поперечнореберний — m. transversocostális — з

напрямом пучків від поперечних відростків до ребер. Сюди входять найдов-

ший m. lomgíssimus — і клубово-реберний — m. iliocostális — м’язи. Ці м’язи

в напрямі голови поділяються на ряд самостійних м’язів: m. longíssimus

cervícis, m. longíssimus cápitis superficiális et profúndus, m. oblíquus cápitis, m.

réctus cápitis dorsális, m. spinális cápitis (продовження m. transversospinális) i

mm. intertransversárii.

Більшість описаних груп втрачають чіткість метамерії, і тільки глибокі

пучки, що прилягають до хребта, залишаються короткими й зберігають ме-

тамерію.

Комплекс вентральних м’язів одночасно з виділенням грудної клітки —

thórax, а також відділу шиї й живота набуває певної самостійності в кожно-

му з них. Так, повністю виражені ребра дають можливість виділити грудний

відділ косих м’язів: міжреберні зовнішні м’язи — mm. intercostáles extérni,

що з’являються в результаті диференціації зовнішнього косого глибокого

м’яза, міжреберні внутрішні м’язи — mm. intercostáles intérni — і попере-

чний грудний м’яз — m. transvérsus thorácis — похідні косого внутрішнього

м’яза. У черевному відділі залишаються всі шари з тими самими назвами

м’язів, що й у земноводних. Тільки один сегментований прямий м’яз живота

закріплюється на грудній кістці, від якої вже із значним розривом йдуть

груднино-під’язикові м’язи. Диференціюється підхребетний м’яз.

Рис. 3.7. М’язи хвостатої амфібії:

— дорсальні м’язи;

— поверхневий прямий м’яз;

— поверхневий,

— глибокий зовнішні косі м’язи;

— внутрішній косий м’яз;

— поперечний м’яз