Рогов Г.К., Воробйова І.А. Фінанси підприємств

Подождите немного. Документ загружается.

ховуючи день виписки. Банк, що обслуговує одержувача, зобов'-

язаний зарахувати кошти на його рахунок в операційний день,

дата якого збігається з датою валютування.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Пла-

тіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ, який скла-

дається з двох частин: верхньої – вимоги одержувача коштів без-

посередньо до платника сплатити визначену суму коштів; ниж-

ньої – доручення платника своєму банкові про списання з його

рахунку визначеної ним суми коштів і перерахування її на рахунок

одержувача.

На відміну від форми розрахунку з використанням платіжного

доручення, цей документ виписується постачальником і надсилаєть-

ся з розрахунковими й відвантажувальними документами не мен-

ше ніж у двох примірниках безпосередньо платникові або через

банки (свій і платника). У разі згоди сплатити вимогу-доручення

платник заповнює нижню частину документа і здає його в банк,

який обслуговує платника. Банк приймає вимогу-доручення від

платника протягом 20 календарних днів з дня оформлення її одер-

жувачем.

Розрахунки чеками. Розрахункові чеки використовуються в

безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою

зменшення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані

роботи та надані послуги. Розрахункові чеки слід відрізняти від

грошових чеків, які застосовуються тільки для отримання підпри-

ємствами з рахунків в установах банків готівки для виплати заро-

бітної плати, премій і винагород, коштів на відрядження і госпо-

дарські витрати та дивідендів. Розрахунковий чек – це розрахун-

ковий документ, що містить письмове доручення власника рахун-

ку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок,

про сплату чекодержателю вказаної в чеку суми коштів. Розра-

хункові чеки брошуруються в чекові книжки, які видаються стро-

ком на один рік. Чек передається чекодавцем (покупцем) безпосе-

редньо чекодержателю (постачальнику). Виписуючи чек, чекода-

вець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на

корінець виписаного чека і вказує новий залишок ліміту. Чекодер-

жатель здає в банк розрахункові чеки разом із трьома примірника-

ми реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя знаходяться

в одному банку, і в чотирьох примірниках – якщо в різних банках.

У першому випадку після перевірки правильності складання чека

і реєстру кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і

зараховуються на рахунок чекодержателя, у другому – банк че-

кодержателя приймає чеки і разом з другим та третім примірника-

ми реєстру інкасує їх у банк-емітент, який має списати кошти з

рахунку чекодавця і перерахувати їх на рахунок чекодержателя.

Розрахунки шляхом заліку взаємних вимог. До заснованих на

заліку взаємних вимог належать розрахунки, за якими взаємні зо-

бов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих

сумах і лише на їхню різницю здійснюється платіж на загальних

засадах. Такі заліки можуть бути як між двома платниками, так і

групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей

господарства. Після складання акта звірки взаємної заборгова-

ності в строки, визначені чинним законодавством, сторона, яка

має кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий

документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформлює

вексель. Ефективність розрахунків шляхом заліку взаємних вимог

визначається коефіцієнтом заліку, що знаходиться як ділення зара-

хованої суми на суму, пред'явлену до заліку.

Розрахунки акредитивами. Акредитив – це договір, що містить

зобов'язання банку-емітента за дорученням клієнта (заявника акре-

дитива) здійснити платіж на користь третьої особи (бенефіціара)

проти документів, які відповідають умовам акредитива, чи доручи-

ти іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Розрахунки

за акредитивами можуть регулюватись "Уніфікованими правилами

й звичаями для документарних акредитивів" у редакції 1993 р. (пуб-

лікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не супе-

речить чинному законодавству України, якщо це передбачено дого-

вором (контрактом) між продавцем і покупцем. При операціях з

акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з доку-

ментами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання

зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати покриті й непокриті акредитиви.

Покритий передбачає бронювання коштів платника в повному об-

сязі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

При розрахунках за непокритим акредитивом оплата в разі тимча-

сової відсутності коштів на рахунку платника гарантується бан-

ком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Акредитиви под-

іляються на відкличні та безвідкличні. Якщо такого позначення на

акредитиві немає, він вважається безвідкличним. Відкличний акре-

дитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у

будь-який час до одержання виконуючим банком документів за

акредитивом без попереднього повідомлення бенефіціара. Без-

відкличний акредитив – це тверде зобов'язання банку-емітента

сплатити кошти в порядку й строки, визначені умовами акредити-

ва, якщо передбачені ним документи подані у відповідний банк і

дотримані терміни й умови акредитива. Він не може бути змінений

або анульований без попередньої згоди на те бенефіціара.

Для відкриття акредитива заявник подає в обслуговуючий банк

відповідну заяву (дод. 1), а в разі відкриття покритого акредитива

також платіжне доручення. Банк-емітент повинен відправити бене-

фіціару повідомлення про умови акредитива через авізуючий або

виконуючий банк електронною поштою чи спецзв'язком. Авізуючий

банк – це банк, який за дорученням банку-емітента авізує (повідом-

ляє) акредитив бенефіціару без якої-небудь відповідальності за його

оплату.

Після відвантаження продукції, виконання робіт або надання

послуг бенефіціар подає виконуючому банкові необхідні докумен-

ти, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи

щодо дотримання всіх умов акредитива й у разі порушення хоча б

однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує

бенефіціара, і надсилає повідомлення банкові-емітенту для отри-

мання згоди на оплату документів з неточностями.

При використанні акредитивної форми розрахунків у зовнішнь-

оекономічній діяльності підприємствам слід керуватись постановою

Кабінету Міністрів України і Національного банку України від

21.06.95 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних

договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зов-

нішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають роз-

рахунки в іноземній валюті".

На рис. 2.2 наведена схема здійснення розрахунків за покритим

акредитивом з депонуванням коштів у банку бенефіціара.

Розрахунки векселями. Правовими засадами вексельного обі-

гу в Україні є Женевські конвенції 1930 року, якими запроваджено

"Уніфікований закон про переказні й прості векселі", врегульовані

деякі колізії вексельних законів, справляння гербового збору та

Рис. 2.2. Здійснення розрахунків за покритим акредитивом із депонуванням

коштів у банку бенефіціара:

1 – повідомлення про готовність товару до відвантаження; 2 – подання заяви на

відкриття акредитива і платіжного доручення на бронювання коштів; 3 – відкрит-

тя акредитива, взяття його на позабалансовий облік і перерахування коштів у ви-

конуючий банк; 4 – бронювання коштів; 5 – повідомлення постачальника про від-

криття акредитива; 6 – відвантаження продукції, виконання робіт або надання

послуг; 7 – подання документів відповідно до умов акредитива та їх реєстру; 8 –

перевірка документів і зарахування коштів на рахунок бенефіціара; 9 – подання

перевірених документів за акредитивом та їх реєстру; 10 – зняття акредитива з

позабалансового обліку

Закон України "Про вексельний обіг в Україні" від 05.04.2001 р.

№ 2374-ІІІ.

Простий вексель – це просте і нічим не зумовлене зобов'язання

векселедавця сплатити певну суму грошей власникові векселя (век-

селедержателю) у визначеному місці у визначений час.

Покупець

Постачальник

(бенефіціар)

Банк-емітент

Банк бенефіціара

(виконуючий)

4,8

Простий вексель повинен мати такі реквізити: назву – "про-

стий вексель"; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму

грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому по-

винен здійснюватися платіж; найменування того, кому або за нака-

зом кого повинен бути здійснений платіж; дату й місце складання

векселя; підпис векселедавця.

Переказний вексель (тратта) – це письмовий наказ кредитора-

векселедавця (трасанта) боржнику-платникові (трасату) про спла-

ту у визначеному місці у визначений час певної суми грошей третій

особі (ремітенту) або самому кредиторові. Виписує й підписує

тратту кредитор. Боржник повинен у письмовій формі на лицьовій

стороні тратти підтвердити свою згоду сплатити за векселем, тоб-

то акцептувати його.

Переказний вексель повинен містити такі реквізити: назву –

"переказний вексель"; простий і нічим не обумовлений наказ спла-

тити визначену суму грошей; найменування того, хто повинен

платити; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому

повинен здійснюватися платіж; найменування того, кому або за

наказом кого повинен бути здійснений платіж; дату й місце скла-

дання векселя; підпис векселедавця.

Векселі, в яких не вказано строк платежу, вважаються такими,

що підлягають оплаті по пред'явленні. При відсутності особливої

вказівки місце, позначене поруч з найменуванням трасата (місце

складання документа – для простого векселя), розглядається як

місце платежу й місцезнаходження платника. Вексель, в якому не

зазначено місце складання, вважається складеним у місці, позначе-

ному поруч з найменуванням векселедавця. У разі інших варіантів

відсутності реквізитів векселя він не має законної сили. Зразки за-

повнення простого й переказного векселів наведені в дод. 2 і 3.

Переказний або простий вексель може бути переданий шляхом

індосаменту, тобто простого й нічим не обумовленого передаточ-

ного напису на звороті векселя чи на приєднаному до нього аркуші

(алонжі). Якщо індосамент не містить найменування особи, на ко-

ристь якої він зроблений, або складається лише з одного підпису

особи (індосанта), яка його зробила, він іменується бланковим і

передається будь-якому кредиторові. Вексель повністю або в час-

тині його суми може бути забезпечений авалем (поручительством

третьої особи чи однієї з осіб, які поставили свій підпис на векселі).

Він виражається словами "вважати за аваль" або іншим рівнознач-

ним формулюванням і підписується тим, хто його надає. Аваліст

відповідає так само, як і особа, зобов'язання якої він забезпечив.

Усі трасанти, акцептанти, індосанти й авалісти є солідарно зобо-

в'язаними перед векселедержателем.

Векселедавцю належить право зазначати у векселі місце пла-

тежу, яке відрізняється від місцезнаходження платника. Такий век-

сель зветься доміцильованим. У векселі, який підлягає оплаті відразу

після пред'явлення або у визначений строк , може бути обумовлено,

що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки за

вказаною ставкою. У разі дострокового продажу векселя з його

номіналу може утримуватися визначена сума (дисконт).

В Україні вексельний обіг має певні особливості, зокрема:

умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів

має обов'язково відображатись у відповідному договорі;

видавати векселі дозволяється тільки для оформлення грошо -

вого боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, на-

дані послуги;

векселі складаються в документарній формі на бланках з відпо-

відним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виго-

товлення яких затверджуються Державною комісією з цінних па-

перів та фондового ринку за погодженням із Національним банком

України з урахуванням норм Уніфікованого закону;

вексель із місцем видачі й платежу на території України скла-

дається державною мовою, а найменування зобов'язаних за вексе-

лем осіб заповнюються тією мовою, якою визначено офіційне на-

йменування в їх установчих документах;

від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно

керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передба-

чена штатним розписом) чи вповноваженими ними особами, і підпи-

си скріплюються печаткою;

на території України платіж за векселем здійснюється тільки в

безготівковій формі;

векселедавець повинен вести реєстр виданих векселів у вста-

новленому порядку;

використовувати векселі як внесок до статутного фонду гос-

подарського товариства забороняється;

зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його

держателя виключно векселедавцем шляхом закреслення старого

реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін і

з відповідними підписами. Векселедержатель повинен дати згоду

на це шляхом написання на звороті векселя слів "відповідно до

змін" із підписами й зазначенням дати. У разі зміни строку платежу

за переказним векселем держатель векселя повинен отримати зго-

ду трасата на оплату відповідно до нового строку. Для збереження

відповідальності попередніх індосантів треба отримати їх згоду. У

противному разі вони несуть таку ж відповідальність, як і до вне-

сення змін.

2.2. Питання для самостійного вивчення

1. Порядок відкриття банківських рахунків підприємствам та

їх відокремленим підрозділам відповідно до " Інструкції про відкрит-

тя банками рахунків у національній і іноземній валюті".

2. Особливості відкриття рахунків представництвам юридич-

них осіб-нерезидентів відповідно до "Інструкції про відкриття бан-

ками рахунків у національній і іноземній валюті".

3. Загальні правила документообороту згідно з "Інструкцією

про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".

4. Розрахунково-платіжна дисципліна та її вплив на фінансово-

господарську діяльність підприємств.

2.3. Задачі для самостійного розв'язання

1. Підприємство А відвантажило продукцію підприємству В.

Наведіть схему розрахунку платіжною вимогою-дорученням між

цими підприємствами.

2. Наведіть схему розрахунку чеком між постачальником і

продавцем товару.

3. Підприємство А відвантажило продукцію підприємству В

згідно з договором № 1 на суму 12 тис. грн, у тому числі ПДВ –

2 тис. грн. Підприємством В надано послуги підприємству А на

суму 24 тис. грн, у тому числі ПДВ – 4 тис. грн . Ці підприємства

уклали між собою угоду про проведення розрахунку шляхом за-

ліку взаємних вимог. Визначити коефіцієнт заліку та суму грошо-

вих коштів, що не пройде за взаємозаліком.

4. Запропонуйте вид та умови акредитива, найбільш прийнятні

для українського експортера.

5. Запропонуйте вид та умови акредитива, найбільш прийнятні

для українського імпортера.

6. Розробіть схему документообороту за акредитивною фор-

мою розрахунків у разі, якщо банк-емітент є виконуючим і в ньому

депонуються кошти платника.

7. На простому векселі не вказано строк платежу й місце його

складання. Вексель підписано головним бухгалтером підприємства-

векселедавця. Підпис головного бухгалтера скріплено печаткою

підприємства-векселедавця. Чи відповідає такий вексель законо-

давству України? Обґрунтуйте свою відповідь.

8. Підприємство А відвантажило продукцію підприємству В

на суму 150 тис. грн. Підприємство В надало послуги підприєм-

ству С на суму 200 тис. грн. Як погасити заборгованості цих

підприємств за допомогою простих векселів з індосаментом?

9. На підставі переказного векселя, наведеного в дод. 3, визна-

чити, які існують заборгованості між указаними в ньому підприєм-

ствами, якщо відомо , що оплатою цього векселя будуть повністю

врегульовані їх взаєморозрахунки.

10. Запропонуйте схему, за якою переказним векселем можуть

розрахуватися підприємства А, В, С і D, якщо за відвантажені

товари існують наступні заборгованості на рівновеликі суми:

підприємства В перед підприємством А; підприємства С перед

підприємством В; підприємства D перед підприємством C.

11. Підприємству затверджено ліміт залишку готівки в касі в

сумі 1 тис. грн. Протягом двох днів залишки готівки в касі підпри-

ємства становили 1,5 тис. грн. Визначити розмір штрафних санкцій

за перевищення ліміту.

2.4. Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що являє собою грошовий оборот?

2. Які рахунки в національній та іноземній валюті може відкривати

підприємство в установах банків?

3. Які документи необхідні підприємствам та їх відокремленим підроз-

ділам для відкриття банківських рахунків у національній валюті?

4. З оформленням яких документів проводяться підприємством готівкові

розрахунки?

5. Сформулюйте принципи здійснення безготівкових розрахунків

підприємств.

6. Назвіть основні правила документообороту.

7. Опишіть порядок розрахунків платіжними дорученнями та платіжни-

ми вимогами-дорученнями.

8. Як використовувати розрахункові чеки?

9. Як проводити розрахунки шляхом заліку взаємних вимог?

10. Назвіть види акредитивів.

11. Опишіть технологію розрахунків за допомогою акредитивів.

12. Назвіть особливості вексельного обігу в Україні.

13. Охарактеризуйте поняття індосаменту, авалю, акцепту та доміциляції

векселів.

14. Які види санкцій можуть застосовуватись до підприємств у разі по-

рушення ними розрахунково-платіжної дисципліни?

Рекомендована література

1. Закон України "Про вексельний обіг в Україні" від 05.04.2001 р.

№ 2374-ІІІ.

2. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті

(затверджена постановою правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135) із змінами,

затвердженими постановою правління НБУ від 01.08.2001 р. № 818/6009.

3. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній і іноземній

валюті (затверджена постановою правління НБУ від 18.12.98 р. № 527) із

змінами, внесеними постановою правління НБУ від 20.03.2001 р. № 114.

4. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами

банків України (затверджена постановою правління НБУ від 19.02.2001 р.

№ 69).

5. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в

Україні (затверджено постановою правління НБУ від 19.02.2001 р. № 72).

6. Уніфікований закон про переказні та прості векселі (установлено

Женевською конвенцією № 358 від 07.06.1930 р.).

7. Уніфіковані правила й звичаї для документарних акредитивів у ре-

дакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500).

8. Гребельный В.И. Финансы предприятий: Учеб. пособие. – К.: Изд-во

Европ. ун-та, 2000. – С. 56–82.

9. Филимоненков А.С. Финансы предприятий: Учеб. пособие. – К.: Ника-

Центр, Эльга, 2002. – С. 22–40.

10. Фінанси підприємств: Підручник / Під ред. А.М. Поддєрьогіна. – 3-тє

вид. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 21–46.

Тема 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Загальні теоретичні відомості

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у

процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у вироб-

ництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони ство-

рюють економічні умови для нового циклу виробництва та реа-

лізації продукції, удосконалення та розширення власного госпо-

дарства і його капіталу.

Відповідно до національних положень ( стандартів) бухгалтерсь-

кого обліку, грошові надходження підприємств включають у себе:

доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від ре-

алізації продукції, товарів, робіт, послуг;

доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних

активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних

курсових різниць; одержані пеня, штрафи, неустойки; від списання

кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші до-

ходи);

доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвес-

тицій в асоційовані і дочірні підприємства; одержані дивіденди,

відсотки за облігаціями, інші доходи;

доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових

інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших не-

оборотних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно

отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінан-

сових інвестицій;

доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від

надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів

підприємств є виручка від реалізації продукції, робіт та послуг.

Вона являє собою суму коштів, які надійшли на рахунок підпри-

ємства за реалізовану продукцію (роботи, послуги).

Розмір виручки від реалізації продукції залежить від кількості,

асортименту та якості реалізовуваної продукції, а також рівня

реалізаційних цін.