Рабінович П.М. (ред.) Філософія права: проблеми і підходи

Подождите немного. Документ загружается.

Вторинна ж номінація - це використання в акті номінації уже

існуючої мовної одиниці в ролі імені для нового (іншого)

означуваного - шляхом зміни денотативної (предметної)

віднесеності слова

У термінах теорії мовної номінації правоназивання у

природних мовах можна визначити як процес і результат

закріплення за мовним знаком певної ознаки поняття про

практично-значущу властивість того явища, котре є об 'єктом

праворозуміння. (Заради точності зауважимо, що терміно-

поняття правоназивання" слід було б віднести до зазначеного

процесу; а ось власне результат останнього - відобразити й

позначити терміно-поняттям „правоназва".)

У дослідженні проблеми правоназивання

застосовуватимемо й так званий семасіологічний (семантичний)

метод за посередництва якого смисл імені (тобто значення

слова), яке позначає сигніфікат поняття, розглядається як спосіб

вичленування, а потім і відповідного називання реалії (у даному

випадку вичленування й називання- якоїсь властивості певного

соціального явища як денотата поняття). При цьому

співвідношення сигніфіката й денотата поняття та

спрямованість в акті правоназивання цього співвідношення від

значення слова до об'єкта позначення утворюють так звану

базову структуру номінації

З огляду на методологічну роль вживаних у даному

дослідженні лінгвістичних терміно-понять, нагадаємо коротко

зміст тих з них, які ще не роз'яснювались вище.

Основу сигніфіката поняття утворює внутрішня форма

С.В.

Див.: Телия В. Н. Номинация // Лингвистический знциклопедический

словарь. - М., 1990. - С.336.

Див. напр.: Кубрякова Е.С. Номинативньїй аспект речевой деятельности. -

М., 1986. - С. 50-62; Колшанский Г.В. Обьективная картина мира в познании

и язьіке. - М, 1990; Паяфилов В.З. Взаимоотношение язьїка и мьшіления. -

М., 1971.-С.6-19.

112

слова - структурна і семантична співвіднесеність морфем, що

складають слово, з іншими морфемами даної мови. Вона лежить

в основі номінації при утворенні нового лексичного значення

слова, мотивує звукову форму слова, виявляє причину, через яку

дане значення слова виражене саме цим набором звуків. Кажучи

інакше, наявність внутрішньої форми у певного слова свідчить

про те, що усвідомлюється основа найменування цього слова.

Як зазначалося вище, усвідомленість номінації дає підставу

вважати останню вмотивованою.

У процесі закономірного розвитку мови внутрішня форма

слова може начеби „стиратися". Якщо внутрішня форма слова

стерлася, тоді й номінація слова стає невмотивованою^ а відтак

втрачається можливість визначити саме ту ознаку поняття про

явище, яку першопочатково було покладено в основу

найменування

З'ясування наявності чи відсутності закономірностей у

право називанні в межах певної мовної сім'ї вимагає перш за все

відповісти на запитання: чи є вмотивованим те слово, що

позначає поняття про право (тобто, іншими словами, чи

обрання ознаки поняття, покладеної в основу правоназивання,

було зумовлене адекватним пізнанням (включаючи й

оцінювання) людиною - суб'єктом правоназивання

(номінатором) певних властивостей якогось соціального явища

або ж цей акт номінації, навпаки, не залежав від такого

пізнання?). Йдеться, інакше кажучи, про об 'єктивну

зумовленість номінації.

Для відповіді на сформульоване запитання потрібно

визначити ті передумови, за яких мовний знак вважається

немотивованим. Згідно з відомими положеннями загальної теорії

і номінації

, необхідними умовами вмотивованості слова є: 1)

Див.: Внутренняя форма слова // Лингвистический знциклопедический

словарь. - М., 1990. - С.85-86.

Див. напр.: Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность терминов. - М,

113

віднесеність такого називання до первинних номінаційних

процесів, що проявляється у незмінності денотативної

віднесеності слова, незважаючи на подальше збагачення його

сигніфікативного значення; і 2) наявність підтвердженої

етимологічно семантичної закономірності у значенні слова, яка

знаходить прояв у збереженні внутрішньої форми слова.

Крім того, якщо слово є результатом не первинної, а

вторинної номінації або ж результатом запозичення його з іншої

мови, то і це не виключає існування семантичної закономірності

у значенні цього слова. Адже за наявності такого виду

вторинної номінації, як семантична транспозиція, яка не

змінює матеріального вигляду мовної одиниці, що

переосмислюється, і призводить до полісемії, ті смислові

компоненти, які переходять у вторинне значення при

переосмисленні слова, утворюють внутрішню форму цього

значення. Залежно від того, збереглася чи стерлася ця внутрішня

форма, розрізняють вмотивовані та невмотивовані значення

слів

'. Таким чином, поряд із вмотивованими і невмотивованими

словами, у мові існують вмотивовані чи невмотивовані значення

слів.

Вмотивованість чи невмотивованість слів виявляється за

допомогою дослідження їх етимології (походження,

„біографії"). Основним завданням і результатом

етимологічного дослідження є з'ясування вихідної морфо-

семантичної будови основи, що досліджується, її стародавніх

форм і значень або ж її першоджерельної мовної належності

Етимологія слова: 1) виявляє ознаку поняття, покладену в

1977; Кубрякова Е.С. Номинативньш аспект речевой деятельности. - М.,

1986; Курапова М.Н. Источниковедческий аспект мотивологии: На

материале зтимологических словарей: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01. -

Томск, 2002; Кияк Т. Мотивированность лексических єдиний,

(количественньїе и качественньїе характеристики). - Львов, 1988. - С.5-17.

Телия В.Н. Вказ. праця. - С.336.

Див.: Варбот Ж.Ж. Зтимология // Лингвистический знциклопедический

словарь. - М., 1990. - С.596-597.

114

основу номінації даної реалії, 2) з'ясовує внутрішню форму

слова - семантичний устрій назви реалії і 3) встановлює

кореневу морфему основи, що реконструюється

Додатково зазначимо, що етимологія будь-яких слів (у

тому числі й тих, що у різних мовах позначають поняття права)

покликана а) встановити саме значення конкретного слова як

Його функцію вичленування окремих властивостей явища та б)

пояснити введення поняття про це явище у відому систему

категорій (в результаті виконання першого із зазначених

завдань, тобто внаслідок виявлення ознаки поняття, закріпленої

у сигніфікаті поняття, що покладається в основу номінації).

Сама ж денотативна віднесеність слова входить до предмета

дослідження інших - вже немовознавчих - наук.

Щодо правоназивання, останнє положення зумовлюється

тим, що ознака поняття права, покладена в основу номінації в

конкретно-історичний період, коли відбувалися відповідні

номінаційні процеси, є мисленневим відображенням

пізнаної

властивості певного соціального явища, і цінність етимології

відповідних слів, що позначають поняття про право, якраз і

полягає в тому, що вони дають змогу побачити той „ареал", той

набір значень, котрі є первинними і вичленовують, дають змогу

побачити ті пізнані властивості соціального явища, які

відображаються цим поняттям.

Денотативна (предметна) віднесеність правоназви може

вважатись незмінною з огляду на принаймні такі два фактори.

По-перше, з'ясування походження слова, спираючись на

етимологічні словники, неодмінно передбачає встановлення

етимону (первинної форми і першопочаткового значення)

слова. Адже етимологія завжди фіксує слово як результат

первинної номінації (щонайменше, зобов'язана це робити); така

фіксація забезпечує незмінність денотативної віднесеності слова

Севорртян З.В. Зтимологический словарь тюркских язьїков:

Общетюркские и межтюркские основи на гласные. - М: Наука, 1974. - С.40.

115

як результати власне такої номінації. Вторинні ж процеси

номінації (у тому числі й термінологізація), необхідним

наслідком яких є зміна денотативної віднесеності слова, є

предметом окремого, самостійного дослідження.

По-друге, виникнення у людини здатності мислити

логічно, абстрактно (у формі понять) є, мабуть, точкою відліку

для виникнення саме „правових" понять, які, в свою чергу,

приходять на зміну „правовим" уявленням.

На думку професора П. Рабіновича, це пов'язано з тим, що

коріння моральних оцінок на зразок „корисне-шкідливе",

„добре-погане", „справедливе-несправедливе", "праведне-

неправедне" випливає з об'єктивно існуючої потреби оцінювати

значення діяльності одних суб'єктів для існування й розвитку

інших. Без такого оцінювання (без оцінки) соціальні стосунки,

відносини між людьми взагалі неможливі. Отже, оцінювальна

діяльність та використання її результатів є закономірністю

функціонування суспільства, закономірністю існування

суб'єкта в соціумі

. Потреба ж у такому оцінюванні, у таких

оцінках може виявлятися (а відтак і задовольнятися) лише за

посередництва мови - шляхом номінації „правових" понять

адекватними словами, невипадковість (чи випадковість)

вживання яких якраз і спроможний виявити етимологічний

аналіз.

Аналіз первинних форм та значень правоназв (на

прикладі слов'янських мов). Відповідно до щойно

охарактеризованої методології було проведено „польові" -

можна сказати, емпіричні - пошуки коренів праворозуміння,

закріплених у тих правоназвах, які використані у основних

природних мовах - з тим щоб підтвердити або ж спростувати

гіпотезу, викладену у вступній частині роботи.

Дослідженням правоназв, в якому

використовувались

Див. напр.: Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. -

Львов, 1985.

116

відповідні етимологічні словники, були охоплені такі мовні

сім'ї, групи й окремі мови (понад 50): індоєвропейська мовна

сім'я (індійська група (мови санскрит, хінді, урду), іранська

група (мови перська, афганська, таджицька, осетинська);

слов'янська група, балтійська група (литовська мова);

германська група (мови датська, шведська, норвезька,

ісландська, англійська, голландська, німецька); романська група

(мови латинська, французька, італійська); грецька група

(старогрецька мова); семіто-хамітська мовна сім'я (арабська

мова семітської мовної групи); кабардино-черкеська та інші

мови адигейської (черкеської) та картвельської групи кавказької

мовної сім % башкирська, турецька, азербайджанська, узбецька,

каракалпацька, ногайська, хакаська, якутська мови тюркської

мовної сім "і, фінська , угорська, марійська та комі мови фінно-

угорської мовної сім % евенкійська, евенкська, негидальська,

орочська, удегейська, солонська тунгусо-маньчжурської мовної

сім'ї, індонезійська та малазійська мови а аустронезійської

мовної сім'ї; корякська чукотсько-камчатської групи

палеоазіатської мовної сім "і, китайсько-тибетська та

далекосхідна мовна сім 'я (мови китайська та японська).

Проте у даному розділі посібника, з огляду на обмеженість

його обсягу, висвітлимо лише ситуацію у слов'янських мовах

індоєвропейської мовної сім'ї - як приклад застосування

герменевтико-лінгвістичного підходу для дослідження

зазначеної гіпотези. А вже потім подамо узагальнені результати

дослідження правоназв у всіх досліджених мовах. Ці результати

дали можливість співвіднести конкретні правоназви з певним

типом праворозуміння, який було покладено в основу мотивації

останніх.

Насамперед, звернемося до слова „право", яке позначає

поняття про певне соціальне вище у слов'янських мовах.

Розглянувши відповідні етимологічні словники, можемо дійти

висновку про те, що останнє є вмотивованим за значенням з

117

огляду на наявність обидвох зазначених детермінант

вмотивованості. По-перше, воно є результатом первинної

номінації, що підтверджується незмінністю денотативної

співвіднесеності цього слова, незважаючи на збагачення його

сигніфікативного значення (а саме: слово „право" позначає

поняття, яке відображає відповідне явище соціальної дійсності).

По-друге, етимологія слова "право" свідчить про наявність

семантичної закономірності у значенні цього слова

Етимологічно воно підноситься до слова правий -

„протилежний лівому; справедливий; прямий;

[перпендикулярний]", яке є етимоном (первісним значенням і

первісною формою) слова „право"

; тобто генетично значення й

форма слів „право" і „правий" ототожнюються. Так, П. Стучка,

посилаючись на П. Лафарга, пояснював таку етимологію слова

„право" тим, що „... об'єднання в одному слові понятть прямий і

право стосується первинного вимірювання землі"

, і тому вбачав

витоки цього слова в економічних відносинах. С. Алєксєєв

схиляється до етичного походження мовного знаку „право"

Згідно з даними деяких мовознавчих досліджень, слово право в

різних мовах пов'язане з такими первинними значеннями, як

„прямий" (звідси - „правити", „направляти") і „правда"

(справедливість, істина)

. Відтак, у слов'янських мовах

етимологія цього слова „право" містить мотивацію, яка вказує

на наявність двох первинних сем у його значенні. Це пов'язано,

У літературі зазначається, що "право" є типовим прикладом

слабовмотивованого слова, оскільки його вмотивованість простежується

лише через етимологію (Див. їіапр.: Онуфрієнко О.В. Релятивізм у

праворозумїнні: термінологічне підґрунтя // Вісник Запорізького

юридичного інституту. - 2002. - №3).

Див. напр.: Етимологічний словник української мови: Т.4 - К., 2003. -

С.350-351; Фасмер М. Зтимологический словарь русского язьїка: Т. 3. - М.,

1987.-С.352.

Цит. за: Стучка П.И. Классовое государство и гражданское право. - М.,

1924.-С.13.

Алексеев С.С. Проблеми теории права: Т. 1. - Свердловск, 1972. - С.ЗО.

Див.: Феллер М. Как рождаются и живут слова. - М, 1964. - С. 121-125.

118

власне, з наявністю двох значень у первинній формі „правий"

залежно від наголосу. Звідси можна дійти висновку, що

гносеологічною передумовою полісемії слова „право" є наявність

двох сем у його етимоні.

Спираючись на викладені вище положення загальної теорії

номінації, можна стверджувати, що слово „правий" виступає

онорним значенням щодо слова „право" - отже, якраз тим

Поняттям про певні властивості декотрих соціальних явищ, з

Яким асоціювалося поняття права. Таким чином, актуальне

значення цього слова є результатом вмотивованої за значенням

Номінації, тобто вибір мовного знака для позначення певного

Поняття про право вмотивований через понятійні асоціації

актуалізованого значення слова „право" з опорним значенням

Мовного знаку „правий". У конкретному акті мовлення опорний

мовний знак „правий", котрий мав два значення (залежно від

контексту), актуалізувався і, як наслідок, став мовним знаком

для поняття, що відображало пізнану - на основі вибіркової

здатності людини - властивість певного соціального явища. Із

декількох варіантів такого позначення співрозмовник вибирав

те, яке було очевидним і прийнятним (мабуть, насамперед

зважаючи на певні потреби та інтереси) як для нього, так і для

слухача.

З огляду на наявність, як відзначалося, двох значень

опорного слова "правий", розмежування яких можливе навіть

без урахування контексту, а лише завдяки опціям щодо

наголосу, - актуалізація саме того опорного значення, завдяки

якій відбувався акт правоназивання, супроводжувалася

водночас втратою можливості такого розмежування. Тому лише

одна із двох ознак опорного поняття "правий", які покладені в

основу його номінації, стає саме тією ознакою, яку й було

покладено в основу правоназивання.

Таким чином, вибір - задля правоназивання - тієї чи іншої

ознаки опорного поняття „правий" уможливлюється завдяки

119

асоціативній здатності та вибірковій зацікавленості мислення

людини (психофізична передумова). Цей вибір залежить від

принаймні трьох таких обставин: а) наявного у мові опорного

значення слова, яке позначає поняття найбільш близьке до того,

що відображає пізнану властивість певного соціального явища і

є об'єктом номінації; б) певного контексту ситуації мовлення, в

якій відбувся акт номінації (гносеологічна передумова); й

нарешті, в) прийнятності для суб'єкта покладання в основу

правоназивання саме цієї, а не іншої ознаки (соціальна

передумова).

Запозичення правоназв з арабської та слов'янських

мов. З огляду на наявні закономірності природних мов

зазначимо що одна з них - запозичення певною мовою слів з

інших мов в процесі історичного розвитку суспільства

(а відтак

і розвитку мовної спільноти) може суттєво впливати на

правоназви. Як приклад, згадаємо правоназву „право", яка, як

відомо, виникла в слов'янській мовній групі індоєвропейської

мовної сім'ї, але в процесі історичного розвитку деяких народів

була запозичена у такі мови (а отже, й відповідних мовних

спільнот): кабардино-черкеську кавказької мовної сім'ї

ногайську, хакаську, якутську тюркської мовної сім'ї

марійську фінно-угорської мовної сім "і

, евенкійську тунгусо-

маньчжурської мовної сім "і

, корякську чукотсько-камчатської

групи палеоазіатської мовної сім "і*. Такі запозичення

слов'янської правоназви у мови з різних мовних сімей

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К., 2002. - С.45.

Русско-кабардино-черкесский словарь / Б.М. Карданов, А.Т. Бичоев. - М.,

1995.-С.603.

Русско-ногайский словарь / Под ред. Баскакова И.А. - М„ 1956. - С.462;

Русско-хакасский словарь / Под ред. Д.И. Чанкова. - М., 1961. - С.653;

Русско-якутский словарь / Под ред. П.С. Афанасьева, Л.Н. Харитонова. - М.,

1968.-С.471.

Русско-марийский словарь / Редкол. И.С. Ралкин (главред). - М., 1966. -

С.562.

Русско-звенкийский словарь / Под ред. А.А. Кудри. - М., 1988. - СІ74.

Жукова А.Н. Русско-корякский словарь. -М., 1967. - С.167.

120

(незважаючи на те, що у кожній х цих мов вже існував символ

для позначення „правових" понять, про що детальніше

йтиметься далі) належать до тих змін у мові, котрі обумовлені

зовнішніми, а не внутрішніми причинами, а саме - найчастіше -

контактуванням мов, яке найбільше впливає на запозичення

такого ярусу мови, як лексика. Крім того, слід окремо

відзначити ту обставину, що чи не всі мовні спільноти, у мовах

яких відбулося запозичення слов'янської правоназви, входили

до складу народів Союзу РСР. Як зазначається у сучасних

підручниках із загального мовознавства', у тоталітарному

суспільстві всупереч проголошеній рівноправності мов

насправді відбувався у надзвичайно широких масштабах

лінгвоцид. Починаючи з 30-х років, посилюється тенденція до

істотного обмеження вжитку національних мов на всьому

геополітичному просторі СРСР. Відбувається русифікація всіх

народів. Спочатку стосовно деяких мов адміністративно

запроваджувався алфавіт на російській основі (за винятком

республік Прибалтики, Грузії та Вірменії). Згодом

обґрунтовувалась концепція формування нової наднаціональної

спільноти людей (радянського народу), які добровільно

обирають російську мову як „язьік межнационального

общения", який одночасно є „язьїком мира и дружбьі"

. Мабуть,

саме ці зовнішні чинники й спричинили те, що у колишніх

„радянських" неслов'янських мовах різних мовних сімей і на

сучасному етапі продовжує використовуватись саме та

правоназва, яка має слов'янський корінь „прав".

Окрім того, зазначимо, що етимологічні словники

тюркських, тунгусо-маньчжурських, адигейських та

картвельських мов (кавказька мовна сім'я) мов не містять

реконструкції запозиченої у літературні мови відповідних

народів здебільшого в кінці XIX - XX ст. правоназви. Проте в

Кочерган М.П. Вказ. праця. - С.45.

Там само.

121