Подольська Є.А., Садовніков О.К. Релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

долю в себе на батьківщині. Всього цим п’ятьом обрядам у 1990 році наF

лежало близько 2,5 млн. активних віруючих.

Католики румунського обряду існують із 1697 року, коли ТрансільваF

нія увійшла до складу Угорщини. Їх нараховувалось близько 1,5 млн.

віруючих до того моменту, коли в 1948 році вони були насильно приF

єднані до Румунської православної церкви.

Існують також Італоалбанський, Олександрійський, Антіохійський,

Східносирійський та Вірменський обряди.

Основні напрямки протестантизму. На початку ХVI ст. в Європі в ході

тривалої богословської полеміки виникла нова Церква. Головні питанF

ня, навколо яких розгорнулися гострі суперечки, були пов’язані з виF

рішенням питань віри, котрі потребували деякої корекції з появою та

розвитком нових суспільних відносин — капіталістичних. Крім того,

церква відстоювала інтереси пануючого на той час феодального класу.

Так боротьба проти церкви ставала боротьбою багатоплановою. Всі ці

суперечки викликали до життя напрямок суспільного розвитку, що

в історії одержить назву Реформації. Нова Церква стала називатися про

тестантською від лат. слова protestans, що означає незгодний. РефорF

матори намагалися провести перетворення Церкви в дусі євангельських

ідеалів, повернутися до першоапостольських часів і усунути все те, що

в середньовічному католицизмі свідчило про відхід від цих ідеалів. ВнасF

лідок цього змінилося віровчення. Особливими рисами протестантизF

му вважаються:

 основні символи віри залишилися незмінними;

 головним джерелом створення нової догматики стало Святе

Письмо, примат якого проголосили реформатори, а Святий

Переказ був відкинутим як вчення людське;

 першорідний гріх цілком спотворив природу людини. Людина

в гріхопадінні втратила саму спроможність чинити добро, а в силу

цього вона не може набути спасіння власними заслугами або

справами, на відміну від вчення католицької церкви. З цього

виходить наступний догмат;

 вчення про виправдання тільки однією вірою. Інші способи домогтися

спасіння (обряди, аскеза, богоугодні справи тощо) вважаються

несуттєвими. Що стосується добрих справ, то вони є плодом

любові до Бога, тобто наслідком віри в Євангеліє Христа;

 реформатори відкинули молитву за мертвих, поклоніння Богородиці

і святим, шанування мощів, ікон та інших реліквій;

 не визнається примат Римського папи в справі релігії і разом з тим

проголошено принцип загального священства;

 визнається право кожного християнина вільно читати Біблію.

Протестанти ж і зробили перші переклади Біблії національними

мовами (наприклад, М. Лютер німецькою, Д. Вікліф англійською).

Початковими формами протестантизму стали лютеранство,

кальвінізм, англіканство та анабаптизм. Вони розповсюдились у різних

країнах та мають деякі особливості, самостійні риси. Проте з тих часів

всі протестантські секти мають три загальних для усього протестантизму

фундаментальних принципи: 1) вищий авторитет Біблії; 2) виправдан

ня тільки вірою; 3) загальне священство віруючих. Саме раннє офіційне

формулювання протестантського віровчення утримується в Аугсбур

зькому сповіданні. Інші статті, присвячені протестантським символам —

Катехізис; Книга Згоди. Протестантський напрямок продовжує не тільки

існувати, а й набирає силу. Найбільш відомі у нашій країні віровчення

адвентистів, баптистів, п’ятидесятників та свідків Єгови.

Адвентизм, теологічне вчення про близьке пришестя Ісуса Христа,

що явиться, щоб встановити своє царство і знищити теперішній світоF

вий порядок. Це — головний догмат різноманітних адвентистських деF

номінацій, прийнятий і багатьма іншими церквами. Свою назву адF

вентизм бере від лат. слова adventus, що означає пришестя, а також виF

являє головну ідею — віру в близьке пришестя Христа. Серед

адвентистів існує дві орієнтації: постмілленаристи і премілленаристи.

Перші вважають, що Царство Боже втілюється в ході поступового проF

цесу, і очікують пришестя Христа після того, як пройде тисячоліття, про

яке говориться в Книзі Одкровення (20:1F6). Другі ж покладають мало

надій на соціальний прогрес і очікують другого пришестя до початку заF

значеного тисячоліття; настання Царства Божого буде ознаменовано косF

мічною катастрофою. Більшість адвентистів підтримують другу точку

зору, причому адвентизм і премілленаризм часто ототожнюються.

Адвентизм ґрунтується на буквальному тлумаченні апокаліпсисів

Старого і Нового Завіту, і насамперед відповідних текстів із книг ДаніF

їла, Одкровення Іоанна Богослова, апокаліптичних уривків із єванF

гелій Матфея (гл. 24), Марка (гл. 13), Луки (гл. 21). Система творів, що

належать до жанру апокаліптики, з’явилася під час переслідувань євреїв

і перших християн; взагалі, адвентизм посилювався в тривожні часи,

тому що бідування звичайно супроводжувалися пожвавленням надій

на настання тисячолітнього Царства Христа.

Між адвентистами окремих груп є розходження, але в цілому адF

вентизм премілленаристів підтверджує, що моральний і духовний заF

непад світу керований боговдохновенними пророками і буде тривати

до повернення Христа. Він явиться на хмарах, і «церква вірних», або

мертві святі, будуть відроджені в «першому воскресінні». Всі вони буF

дуть піднесені на «вище небо» і будуть перебувати там із Христом проF

тягом семи років. Фундаменталістськи настроєні премілленаристи

вірять, що протягом цього часу світ перетерпить страшні спустошенF

ня, що зроблять сатана і його воїнство. Антихрист встановить свою

столицю в чудесно возродженому Вавилоні, а на весь людський рід

обрушаться страшні бідування. Христос зі святими, у супроводі янF

голів, спустяться на землю, і люті сили будуть переможені. Сатану —

«звіра» і «лжепророка» — буде заковано і скинуто у пекло. Христос

займе свій престол у Єрусалимі, і почнеться славнозвісне тисячолітнє

Царство. Наприкінці тисячоліття сатана буде звільнений, розгоритьF

ся страшна битва між демонами й янгольським воїнством Христа, але

зрештою біси будуть спопелілі небесним вогнем, а сатану знову осеF

лять у пеклі, де його очікує вічне покарання. Тоді відбудеться і «друге

воскресіння», і Страшний суд; земля згорить, а святі піднесуться до

небес.

Хоча адвентизм був широко поширений у християнській церкві,

сучасний напрям набув великого розмаху під впливом Уіл’яма Міллера

(1782–1849) на початку 30Fх років у США як течія, що пожвавила всі

протестантські церкви і спонукала багатьох скептиків і невіруючих

відкрито сповідати віру в Біблію і Бога. У. Міллер в процесі свого доF

слідження Біблії виявив у Писанні пророцтва про буквальне друге приF

шестя Христа. (Кн. Даніїла 8 і 9 глави й Одкровення 14 глава). Влітку

1831 року він оголосив, що вирахував дату другого пришестя Христа.

З 1833 року Міллер починає відкрито доказувати близькість пришестя

Христа, що, за його підрахунками повинно було відбутися в 1843 році,

а після уточнення своїх обчислень він переніс дату на 22 жовтня 1844 року.

У 1843 році він випустив книгу «Докази Писання й історії про друге

пришестя Христа». Ця ідеологія швидко розповсюджувалася в Америці

та Європі: люди очікували Христа. От що з цього приводу писав очевиF

дець: «Це всюди призвело до глибокого занурення людини у внутрішнє

життя, до смиренності перед Богом. Фермери залишали на полях неF

прибраний хліб, ремісники — свої інструменти і зі сльозами радості

йшли проповідувати». Але осінь пройшла, Христос не прийшов. НаF

ступив час глибокого розчарування.

Багато віруючих і служителів церков, що приєдналися до адвенF

тистської звістки, відразу ж відпали. Залишилася невеличка група людей,

яка продовжувала вірити, що Христос незабаром прийде. Проте йшли

тижні, серед адвентистів стали з’являтися розбіжності з приводу чисF

лення. Провівши ретельне дослідження тексту (кн. Дан. 8:14), вони

дійшли висновку, що мова йде не про друге пришестя Христа на земF

лю, а про те, що в 1844 році Христос ввійшов у Святе святих небесного

святилища для завершальної роботи примирення, що підготовляє Його

друге пришестя. Це відкриття було взято за підставу віровчення хрисF

тиянFадвентистів. У 1860 році адвентистський напрям завершився виF

никненням церкви, що має назву «Адвентисти Сьомого Дня».

Проповідь Міллера пізніше знайшла підтвердження в пророцтвах

Еллен Уайт (1827–1917), боговдохновенність якої визнається більшістю

адвентистських церков. Экзегетичні докази адвентистів щодо термінів

другого пришестя засновані на припущенні, що в Біблії день дорівнює

року. Це і дає ключ до визначення термінів на основі Книги Даніїла

й Одкровення Іоанна Богослова.

Підраховуючи чисельні значення букв в іменах папи, Мухаммеда

й інших осіб, богослови, що вивчали Біблію, у різні часи одержували

число 666, тобто «число звіра» (Одкр. 13:18); аналогічні уявлення «знаF

ходили» в апокаліптичних пророцтвах нагадування про Цезаря, КлеоF

патру, Наполеона, кайзера Вільгельма II, Муссоліні й інших подібних

діячів. Серед «знаків кінця», що здійснилися, можна зазначити затемF

нення Сонця і Місяця в 1780 році, «падіння зірок» у 1833 році; автоF

мобілі з фарами «По вулицях несуться колісниці... блиск від них, як

від вогню; блискають як блискавка», (Наум. 2:4); пароплави, автомаF

шини і літаки, що допомагають людям «рухатися туди і сюди», а також

коледжі і наукові досягнення, що є виконанням пророцтва про те, що

«умножиться ведення» (Дане. 12:4).

Оскільки з проповідей апостолів та інших обчислень випливали різні

дати кінця світу, що очікувалось вже неодноразово, більшість сучасних

адвентистів відмовилися від конкретних відповідей на це питання.

Адвентисти сьомого дня становлять найбільше самостійне об’єднанF

ня усередині адвентистського напрямку. У 1863 році була створена Ге

неральна конференція Адвентистів Сьомого Дня як головний орган ЦерF

кви. У цьому віровченні існують установлення, що відрізняють його

від інших християнських деномінацій. Перше — це віра в близьке при

шестя Христа, і друге — святість десятисловного закону як вічного

і непорушного, де четверта заповідь також важлива в справі спасіння,

як і всі інші. Це заповідь про суботу. Адвентисти сьомого дня вірять

у необхідність духовного відродження і практикують водохрещення дорос

лих через занурювання у воду. Причастя відбувається чотири рази на рік,

перед причастям здійснюють обряд ногоомовення, опис якого згадуєтьF

ся в Євангелії від Іоанна у 13 главі. Причастя відбувається прийнят

тям прісного хліба і сухого вина. Дані евхарістичні символи вказують на

безгрішний характер Ісуса Христа. Адвентисти не вірять у безсмертя

душі, вони вважають, що смерть — це тільки сон. Єдиний, хто має безF

смертя, є Бог, бо людина втратила безсмертя під час гріхопадіння, але

не позбавилася можливості його досягти. Вони розглядають безсмертя

як дарунок, котрим Христос, через своє воскресіння, нагородить праF

ведників при другому пришесті. Обов’язковою для членів церкви є спла

та десятини, тобто десятої частини заробітку. Ці гроші йдуть на пошиF

рення проповіді Євангелія. В адвентизмі є вчення про «санітарну ре

форму», що вимагає ретельно ставитися до свого тіла, тому що тіло,

відповідно до християнського вчення, є «храм Божий», у якому переF

буває Дух Святий. Велике значення вони надають здоровому способу

життя і повному стримуванню від алкоголю і тютюну. Адвентисти не

визнають шанування ікон, мощів, хреста, святих, мертвих. Основу бого

служіння складає проповідь, молитва, спів псалмів.

Адвентисти сьомого дня вірять у вічне передіснування Христа як

другої іпостасі Божества; безумовно визнають догмати про його народF

ження від Діви, його безгрішне життя на землі, про його замісну (за

людей) і спокутну смерть. Вони також визнають його тілесне відродF

ження, піднесення, небесне служіння в якості великого первосвящеF

ника; очікують остаточного його повернення. Адвентисти сьомого дня

підкреслюють безпосередньо особистий характер цього другого приF

шестя, що відбудеться до настання тисячолітнього царства Христа.

Вони вірять, що здійсниться велике пророцтво Біблії про катастрофічF

ний кінець теперішнього сторіччя. Христос повернеться «під час не

відомий, але близький» і буде царювати на небесах із врятованими проF

тягом тисячолітнього періоду, що і почнеться відтоді. У церкві останніх

днів будуть відновлені духовні дарунки, включаючи дарунок пророцтF

ва. Адвентисти сьомого дня вірять у порятунок тільки по благодаті чеF

рез віру в Христа і вважають, що благі справи і слухняність скоріше

результат, ніж засоби порятунку. Вони дотримуються ідеї утворення

з нічого, заперечують уявлення про еволюційний розвиток Всесвіту.

Адвентисти сьомого дня підтримують принцип відділення церкви

від держави і наполягають на релігійній свободі для усіх людей. Повне

викладення віровчення міститься в Щорічнику Адвентистів сьомого дня.

Для адвентистів характерна активна місіонерська діяльність. АдF

вентисти мають у своєму розпорядженні десятки видавництв, випусF

кають газети і часописи, будують школи, лікарні тощо. Деномінація

дотримується представницької форми церковного управління. Місцеві

конґреґації самі обирають дияконів і служителів церкви. Общини груF

пуються в конференції і місії, що здійснюють пастирську діяльність

і євангелізацію, контролюють територіальні централізовані фонди.

Конференції і місії, у свою чергу, входять у спілку й окружні органіF

зації, що утворять верховний адміністративний орган — Генеральну кон

ференцію (штабFквартира у Вашингтоні, округ Колумбія).

Адвентисти сьомого дня мають близько 4 тисяч шкіл в усьому світі,

вони працюють також у санаторіях і лікарнях, виховних будинках і ценF

трах для людей похилого віку, у добродійних організаціях для розподіF

лу одягу і їжі.

Свідки Єгови. Засновано цей напрям у США близько 1872 року неF

великою групою осіб, що збиралися для вивчення Біблії під керівницF

твом Чарльза Тейза Рассела (1852–1916) у Піттсбурзі (шт. Пенсільванія).

Чисельність секти зростала, спочатку вона називалася «Расселіти, що

Очікують тисячолітнього царства», потім — Міжнародна асоціація до

слідників Біблії. Після першої світової війни Свідками Єгови було проF

голошено, що «друге пришестя Христа» вже відбулося в 1914 році, але

незримо. Починаючи з цього моменту, Христос вже править на землі.

Таким чином, вони заперечували видиме пришестя Христа наприкінці

сторіччя. В 1931 році вони оголосили про створення «Товариства свідків

Єгови».

Спадкоємець Дж.Ф. Рутерфорд (1869–1942) розширив сферу вплиF

ву Свідків Єгови і ввів жорстку систему управління. Повна назва Това

риство Сторожової вежі, Біблії і брошур. Назва «Свідки Єгови» пов’яF

зана з переконанням членів секти, що їхнє основне завдання — говоF

рити (свідчити) про Бога, що є Єгова. Свідки Єгови підтверджують,

що їхня секта не являє собою ні релігії, ні організованої церкви, але

вони повинні найвищою мірою активно проводити пропаганду своїх

вірувань. В даний час Свідки Єгови є практично у всіх країнах світу.

Вірування Свідків Єгови виведені з біблійних книг Старого і НовоF

го Завіту, а у своїх тлумаченнях Священного Писання вони випливаF

ють з основ вчення Рассела. Вони заперечують догмат про Святу Трійцю

і сповідують монотеїстичного Бога — Єгову, який є джерелом всього

життя. Христос, за їх вченням, є єдинородним сином Бога. Він єдиF

ний, створений Єговою безпосередньо, бо все інше створено через

Христа, котрий не є всемогутнім Богом, не дорівнює Йому. На землі

Христос був лише створеною людиною. Святий Дух — невидима Божа

сила, а не третя особистість Бога. Цим вченням вони ставлять під сумнів

свою приналежність до християнства. Христос віддав своє життя в спо

куту благочестивих Свідків Єгови. Він воскрес із мертвих не як тілесна

істота, а як безсмертний дух.

Свідки Єгови переконані, що сатана — невидимий правитель світу

і що його вплив помітний в інших релігійних організаціях, особливо

в РимськоFкатолицькій церкві. Вони вважають за можливе підпорядF

ковуватися лише тим законам, що не суперечать божественним устаF

новленням, закликаючи не підпорядковуватися іншим законам і звиF

чаям, що неприйнятні з біблійних позицій. Так, Свідки Єгови відмовля

ються віддавати почесті прапору, проходити військову службу; вони не

припускають у вжитку крові — ні в їжу, ні при переливанні; уникають

членства в громадських організаціях.

Дотримання суботи, відповідно до Свідків Єгови, установлене

тільки для євреїв і закінчилося з пришестям Христа. Віруючі зустрічаF

ються раз на тиждень на зборах у скромно прибраних «залах Царства»

і в основному займаються вивченням Біблії. Священиків у цій церкві

немає, а церковних звань Свідки Єгови не визнають. Свідком Єгови

кожний член секти стає через водохрещення з повним зануренням; після

цього він повинен присвятити себе справі привселюдного свідчення, що

здійснюється у формі роздачі біблійних брошур і літератури товариF

ства «Сторожова вежа» перехожим на вулицях або жителям вдома. Крім

водохрещення, Свідки Єгови визнають у якості засвідченої Біблією

«вечерю поминовення», що щорічно відзначається під час єврейського

Песаху з вкушанням хліба і виноградного соку або вина. Існують також

особливі ритуали одруження і похорон. У Свідків Єгови існує лише одне

свято — вечеря спогаду смерті Христа. Віруючі збираються після захоF

ду сонця, запрошують родичів і знайомих. На столі повинен бути

прісний хліб і сухе червоне вино. Проте взяти участь у причасті може не

кожний, а тільки той, хто належить до числа обраних, тобто до 144 тиF

сяч, про які згадується в книзі Одкровення Іоанна Богослова.

Свідки Єгови заперечують існування пекла, проте розробили вченF

ня про Армагеддон — глобальну війну, в ході якої Христос з армією янF

голів знищить усіх грішників і переможе сатану в останній схватці із

силами зла. Після перемоги на землі будуть створені ідеальні умови для

життя: тілесна смерть, успадкована людиною від Адама, зникне; неF

честивці назавжди зникнуть. Свідки Єгови не вірять ні в пекло, ні в безF

смертя душі: після смерті грішники просто перестають існувати і не

будуть покликані до життя в новому сторіччі. Спираючись на своє тлуF

мачення деяких біблійних текстів, Свідки Єгови підтверджують, що на

небеса потраплять лише 144 тис. обраних, що будуть правити земними

справами разом із Христом.

Свідки Єгови надають величезне значення Біблії. У своїх проповіF

дях вони використовують такі видання: Авторизовану версію, або Біблію

короля Якова; Американський стандартний переклад; Емфатичний ди

аглот (грецький текст Нового Завіту з англійським перекладом між

рядками); а також їх власний Новий переклад Священних Писань для

усього світу із симфонією і додатками.

Адміністративний центр Свідків Єгови знаходиться в штабFкварF

тирі Товариства Сторожової вежі, Біблії і брошур у Брукліні (район

НьюFЙорка). Вище керівництво здійснюють президент товариства

і його представники, що очолюють філії секти в усьому світі. Сьогодні

Свідки Єгови представлені двома корпораціями Товариства СторожоF

вої вежі, Біблії і брошур що співпрацюють — у Пенсільванії і НьюFЙорF

ку, так само як і іншими групами — такими, як асоціації МіжнародноF

го товариства тих, що вивчають Біблію в Канаді і Великобританії. Їхні

часописи «Сторожова вежа», «Прокиньтеся! » та інші, видаються баF

гатьма мовами великими тиражами. Для Свідків Єгови характерна акF

тивна місіонерська діяльність. У нашій країні Свідки Єгови з’явилися

в 20–30Fх роках ХХ століття.

Баптизм. Перші баптистські общини виникли в Англії на початку

XVII ст. Фундатором цього напрямку прийнято вважати Джона Сміта

(1554–1612). У 1611 році група послідовників Сміта опублікувала «Дек

ларацію віри», де викладалися головні принципи баптистського віроF

вчення. Назва цієї конфесії походить від грецького слова baptizo, що озF

начає: занурювати у воду, хрестити. Переосмислення обряду водохреF

щення було закладено в основу віровчення. Відтепер водохрещення стало

відбуватися тільки над дорослими, які дійшли свідомого віку, у якому

вони приймають рішення відносно існування Бога. Друга особливість

хрещення — це те, що хрещення відбувається із зануренням у воду, а не

обливанням немовляти, як це було прийнято у католиків. До хрещення

допускаються тільки після випробуваного часу і покаяння на молитовних

зборах. За своїм віровченням баптизм багато у чому схожий із раннім

протестантизмом.

Головні принципи протестантизму, такі як виправдання особистою

вірою, принцип загального священства, примат Святого Писання, запе

речення посередницької ролі Церкви в питанні спасіння, були покладені

в основу баптистського віровчення. Ці принципи привели до вимоги реF

лігійної свободи, віротерпимості, відділення церкви від держави, наданF

ня права проповіді всім членам общини. Питання спасіння в баптизмі

розглядається двоїсто, у двох планах: основоположник Дж. Сміт відстоF

ював армініанські позиції (вчення голландського реформатора XVI ст.

Якова Армінія), що визнавали участь волі людини в спасінні, і дотриF

мувалися доктрини про спасіння всіх, що повірили у Христа. Інша група

баптистів в питанні спасіння додержується вчення Кальвіна. Цей наF

прямок у баптизмі став переважним. У баптизмі також залишено тільки

два таїнства: хрещення, і причастя. Культ у баптизмі також спрощеF

ний, адже вони не визнають шанування ікон, хреста, мощів, святих,

мертвих. Основу богослужіння складають проповідь, молитва і спів

100

псалмів. Баптизм характеризується своєю активною місіонерською

діяльністю. Общини очолюють виборні пресвітери, яким допомагають

диякони і проповідники.

Баптизм прийшов на наші землі з Німеччини в 50–60Fх роках XIX ст.

і спочатку поширився лише серед німців на Україні, Закавказзі та

в Прибалтиці. У 70Fх роках з’являється близька до баптизму група єванF

гельських християн у Петербурзі. У 1905 році із виходом указу про віро

терпимість була створена Спілка баптистів і Спілка євангелістів. З 1917

по 1927 рік створюються сільськогосподарські баптистські общини

і кооперативи, випускається велика кількість духовної літератури, виF

даються часописи і газети. Були створені християнські молодіжні органіF

зації, біблійні курси для підготування проповідників. Але вже до 1932 року

в зв’язку із зміною політики стосовно релігійних організацій більшість

общин євангельських християн баптистів була закрита. У 1944 році була

створена Спілка євангельських християнбаптистів СРСР.

У 1963 році після приєднання менонитів була створена єдина оргаF

нізація, яку очолювала Всесоюзна рада євангельських християнбаптистів

(ВРЄХБ). У 1965 році виділилася група, що була очолена Радою церков

ЄХБ (Євангельських християнбаптистів). Його керівники були стурF

бовані новою активізацією адміністративної боротьби з релігією, що

почалася з 1960 року, і внаслідок цього вони більш відповідально почаF

ли ставитися до релігійного виховання дітей і молоді, вели боротьбу за

цивільні права віруючих, свободу проповіді і місіонерської діяльності.

З другої половини 70Fх років, коли деякі общини стали реєструваF

тися як незалежні, поступово склалися три самостійні церкви: Спілка

ЄХБ, Рада церков ЄХБ і автономні церкви ЄХБ.

П’ятидесятники. Протестантський напрямок, що одержав цю наF

зву, виник в США наприкінці XIX сторіччя і відтіля поширився в інші

країни. В основі цієї конфесії лежить викладена у новозавітній книзі

«Діяння апостолів» (2 гл. з I по XIV ст.) розповідь про спадання на апоF

столів Святого Духа на п’ятидесятий день після Великодня. ПослідовF

ники цього напрямку стверджують, що кожний щирий християнин

може одержати дарунки Святого Духа — спроможність до пророцтва,

зцілення хворих. Важливим елементом віровчення п’ятидесятників є спро

можність говорити іншими мовами (глосолалія), що одержується під час

хрещення Духом Святим. За своїм віровченням й обрядністю п’ятидеF