Подольська Є.А., Садовніков О.К. Релігіознавство
Подождите немного. Документ загружается.
101
сятники близькі до баптизму. Хрещення так само відбувається над до
рослими людьми з зануренням у воду. Але, крім хрещення водою, існує більш
важливе хрещення Духом Святим. П’ятидесятники вірять, що людина,
яка освятилася, може стати органом Святого Духа, який спав на неї.
Основу богослужіння складають проповідь, молитва, спів псалмів. БогоF
служіння супроводжуються такими емоційними явищами, як сміх,
плач, лемент. Нерідко під час богослужіння відбуваються сеанси зціленF
ня. Спів псалмів супроводжується фізичними рухами.
П’ятидесятники розділені на декілька напрямків, найбільш значF
ними серед них є об’єднання: «Церква Христа», «Асамблея Бога»,
«Світло світу» та інші. З 1947 року існує Всесвітня п’ятидесятницька
конференція. З 60Fх років вчення про «освячення і дарунки Святого
Духа» поширилося в інших протестантських деномінаціях. У РосійF
ській імперії п’ятидесятники з’явилися вперше на початку ХХ сторіччя,
найбільше поширення вони одержали в Україні і Білорусі.
Проблемнопошукові питання
1. Чи має християнство свої корені в інших релігіях?
2. Чи має Христос якісь прообрази у більш давніх релігіях?
3. Як Ви вважаєте, чому відбулися розподіли у християнстві на течії
та яка течія дійсно від Бога?
4. Чому символ віри сприймається як догмат і не потребує розмірF
кування?
Терміни, які потрібно запам’ятати: аскетизм, месія, символ віри, іпостась,
Трійця, реформація, Завіт, таїнство, євхаристія, католицизм, протестантизм,
православ’я, індульгенція, рай, пекло, чистилище, Папа Римський, патріарх,
автокефалія, Брестська унія, митрополія, католикос, екзарх, адвентизм,
Свідки Єгови, Армагеддон, ЄХБ, п’ятидесятники.
Питання до семінару
1. Походження християнства.
2. Еволюція християнства.
3. Образ Ісуса Христа: міф чи дійсність.
4. Основні положення віровчення християнства.
5. Головні напрямки християнства та їх особливості.
102
Теми рефератів
1. Історичні умови виникнення християнства.
2. Основні етапи історії християнства.
3. Суперечки про особу Ісуса Христа.
4. Відмінності між католицизмом та православ’ям.
5. Символіка християнства.
6. Інститут Папи Римського у католицизмі.
7. Запровадження християнства в Київській Русі.
8. Реформація, її соціальний зміст та історичне значення.
9. Ранній протестантизм.
10. Християнські свята та обряди.
11. Чудеса у християнстві.
12. Знамениті люди у християнстві.
13. Діяльність християнської церкви проти єретиків.
14. Християнство у сучасному світі.
15. Культура і Біблія.
16. Структура сучасної римськоFкатолицької церкви.
17. Модернізм сучасного католицизму. ІІ Ватиканський собор.
18. Українська автокефальна православна церква.
19. Екуменічний рух.
Список літератури
1. Апокрифы древних христиан: Исследование, тексты, комментарии.— М., 1989.
2. Бессонов М.Н. Православие в наши дни.— М., 1990.
3. Библейская энциклопедия.— М., 1991.
4. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Завіту.
5. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі.— К., 1989.
6. Булгаков С.Н. Православие.— М., 1991.
7. Введенский А.И. Церковь и революция.— Пг., 1922.
8. Гараджа В.И. Религиоведение.— М., 1995.
9. Гордиенко Н.С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов.— М., 1986.
10. Григулевич Й.Р. Папство. Століття ХХ.— М., 1988.
11. Донини А. У истоков христианства.— М., 1979.
12. Запровадження християнства на Русі.— К., 1988.
13. История религии / А. Ельчанинов и др.— М., 1991.
14. Історія релігії в Україні / За ред. А.М. Колодного і П.Л. Яроцького.— К., 1999.
15. Історія християнської церкви на Україні.— К., 1991.
16. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство.— К., 1997.
17. Кернс Э. Дорогами христианства.— М.,1992.
18. Ковальский Я.В. Папа и папство.— М., 1991.
19. Крывелев И.А. История религии: В 2 т.— М., 1975.
20. Кубланов М.М. Возникновение христианства.— М., 1974.
103
21. Лекции по истории религии.— СПб., 1997.
22. Линч Дж. Г. Середньовічна церква.— К., 1994.
23. Лубський В.І. Релігієзнавство.— К., 1997.
24. Лютер М. Время молчания прошло.— Х., 1994.
25. Мейендорф И. Живое предание.— СПб., 1997.
26. Мень А. История религии: В 7 т.— 1991.
27. Мень А. Сын человеческий.— М., 1991.
28. Миркина З.А., Померанц Г.С. Великие религии мира.— М., 1995.
29. Митр. Макарий (Булгаков). История Русской Церкви: Т. I–IX.— М., 1994–1997.
30. Огієнко І.І. Українська церква: У 2 т.— К., 1993.
31. Основы религиоведения / Под ред. И.Н. Яблокова.— М., 2000.
32. Покровский Д. Словарь церковных терминов.— М., 1995.
33. Поликарпов В.С. История религий. Лекции и хрестоматия.— М., 1997.
34. Поснов М.Э. История христианской церкви до разделения церкви.— К., 1991.
35. Радугин А.А. Введение в религиоведение.— М., 1995.
36. Релігієзнавство / За ред. С.А. Бублика.— К., 2000.
37. Ренан Э. Жизнь Иисуса.— М., 1991.
38. Ренан Э. Христианская церковь.— М., 1991.
39. Росс Ф., Хиллс Т. Великие религии мира.— М., 1999.
40. Русское православие. Вехи истории.— М., 1989.
41. Тальберг И. История русской церкви: В 2 т.— М., 1992.
42. Фаусель Г. Мартин Лютер. Жизнь и дело.— Х., 1995.
43. Федотов Г. Святые древней Руси.— М., 1990.
104
Тема 7. ІСЛАМ
1. Походження ісламу.
2. Мухаммед — засновник ісламу.
3. Особливості віровчення, свята та традиції.
4. Коран і Суна — джерела мусульманського віровчення.
5. Організаційна структура та течії в ісламі.
6. Іслам у сучасному світі та в Україні.
Походження ісламу. Іслам — (у перекладі з арабської) — надання
себе Богу, покора — це третя, наймолодша світова релігія. Іслам налеF
жить до числа найбільш розповсюджених релігій, його сповідують до
1 млрд. 300 млн. чоловік. Мусульманські громади мають місце більш
ніж у 120 країнах, у 35 країнах мусульманці складають більшість насеF
лення, 28 країн визнають іслам державною релігією (Єгипет, СаудівF
ська Аравія, Кувейт, Марокко та ін.). У наш час іслам є міцним соціоF
культурним явищем та активною політичною силою.
Іслам виник на початку VII ст. на Аравійському півострові. Поява
ісламу була обумовлена історичними подіями, які відбувались в арабF
ських племенах, та, взагалі, процесами, характерними для усього БлижF
нього Сходу.
Найголовнішими перетвореннями у той час в арабських племенах
стали зміни, викликані переходом до феодальних відносин, розпадом
найдревніших класових держав (Набатеї, Пальміри, Саби), посиленF
ням конфліктів проміж племенами та загостренням суспільних відноF
син, послабленням транзитної торгівлі, посиленням контролю над
оазисами з боку кочовиків. Крім того, деякі землі Аравії потрапляли
під владу Іраку, Візантії та Ефіопії, що надавало можливість побачити
слабкість цих велетнів, та одночасно потребувало від арабів участі
у міжусобних війнах.
Під впливом суспільних змін вже у V–VI ст. народжувався новий
світ Аравії. Утворювались нові держави, де головували кочовики (царF
ства Лахмідів, Гассанідів, Кіндітів), складались нові союзи племен, наF
роджувались нові торговельноFекономічні зв’язки, з’являлись нові
105
міста, що являли собою консолідуючі центри для арабських племен.
Відбувався процес економічного, політичного та соціального з’єднанF
ня арабських племен.
Порушення звичного укладу та нові перетворення в житті арабів
потребували змін і в ідеологічних стосунках та світосприйманні, що
сприяло народженню ісламу у релігійному плані. Серед передумов іслаF
му слід виділити: поFперше, внутрішні зміни (почуття розчарування
серед арабів, схильність до фаталізму, незадоволеність старими богаF
ми, появу загальноаравійських божеств: Аллаха, алЛат, Манат, ал
Узза); поFдруге, зовнішні передумови, а саме вплив та розвиток вже існуF
ючих релігій — християнства, іудаїзму й зороастризму.
Навіть скорочений огляд ситуації на Аравійському півострові у часи,
пов’язані з виникненням ісламу, дає нагоду зрозуміти, що іслам є закоF
номірним етапом еволюції релігійних форм свідомості населення
Аравії.
Мухаммед — засновник ісламу. Традиція ісламу пов’язана з ім’ям
його засновника та пророка Мухаммеда. Біографія Мухаммеда в цілоF
му збережена у Корані та багатьох легендах, але у деяких моментах існуF
ють розбіжності. Розповіді про Мухаммеда беруть свій початок ще до
народження майбутнього пророка, можливо, щоб підкреслити його
значущість та невипадковість появи. Легенди пов’язують життя МуF
хаммеда з найголовнішою та й найдавнішою святинею арабських плеF
мен — Каабою. Кубічний храм Кааба з вмурованим у стіну чорним каF
менем був об’єктом поклоніння для усіх арабських племен. Навколо
Кааби знаходились 360 зображень різних божеств і священний колоF
дязь ЗемFзем. Раз на рік аравійці здійснювали поломництво (хадж) до
Мекки, де розташовувалась Кааба.
Охороняв Каабу для віруючих один із легендарних проповідників
єдинобожжя Ісмаїл. Його нащадок Фір, на прізвисько Курайш, став
родоначальником племені курайшитів. Останні, відповідно до арабF
ських джерел, на чолі з Кусаєм в середині V ст., оволоділи містом і храF
мом. Кусай — прапрадід Мухаммеда, був настільки багатий і впливоF
вий, що його нерідко називали князем курайшитів, хоча він був лише
могутнім шейхом сильного і процвітаючого племені. Легенди розповіF
дають про діда Мухаммеда — знаменитого Абд альМутталіба, зберіF
гача ключів від Кааби, та його улюбленого сина Абдаллаха, наділеного
106
небувалою досконалістю й чеснотами. У 569 році Абдаллах одружився
зі знатною красунею Аміною, а в наступному, 570му, «слонячому році»,
29 серпня від цього шлюбу з’явився на світ Великий пророк Аллаха. НезаF
баром після народження сина Абдаллах загинув. Шестимісячного хлопF
чика розлучили з матір’ю і, за традицією, віддали на виховання в бедуїнF
ську сім’ю племені Бану Саад. Мусульманські джерела розповідають
про подію, що відбулася на четвертому році перебування тут МухамF
меда і послужила причиною його повернення до Мекки.
Це трапилося опівдні, при яскравому сонячному світлі. ГодувальF
ниця Халіма з чоловіком була усередині намету, займаючись домашніF
ми справами, а Мухаммед і його молочний брат грали і доглядали за
ягнятами. Раптово до хлопчиків підійшли двоє незнайомців у білому
(це були янголи, про що діти не здогадувалися). Один із них тримав
у руках золотий таз, наповнений сліпучим білим снігом. Вони поклали
Мухаммеда на спину, розкрили грудну клітину, вийняли серце і витягF
ли з нього краплину чорного кольору, відкинувши її геть; потім вичисF
тили нутрощі дитини снігом і, поклавши серце на місце, пішли. ЗгоF
дом Пророк неодноразово розповідав про цей випадок, вважаючи, що
янголи за вказівкою самого Аллаха очистили Мухаммеда від скверни
гріху.
У Мецці Мухаммед осиротів, тому турботу про його наступне виF
ховання взяв на себе Абд альFМутталіб. Дружба і тривале спілкування
з дідом неминуче робили його свідком найважливіших подій релігійF
ного життя міста, що до кінця VI ст. приймає чіткі форми богошуканF
ня. У 21 рік майбутній Пророк почав самостійне життя; він пас стада,
наймався погоничем верблюдів, виконував торговельні доручення. За
ним закріпилася репутація чесної та ділової людини. У внутрішньому
ж його світі відбувалися приховані від сторонніх очей складні зміни,
що сприяли поглибленню релігійності.
У 595 році в житті 25Fлітнього Мухаммеда відбулася важлива подія:
він одружився із знатною та багатою мекканською негоціанткою Хадід
жею, якій було 40 років. Укладений за розрахунком шлюб виявився
щасливим, Мухаммед покохав дружину щиро і глибоко, вона ж перF
шою увірувала в його пророчий дар та першою прийняла іслам. У найF
важчі періоди гонінь і невдач «Мати Віруючих» тішила Мухаммеда,
допомагала йому відновлювати віру в себе та зв’язок з Аллахом. Після
107
її смерті Пророк мав дев’ять дружин і декількох наложниць, але жодна
з них не зуміла замінити Хадіджу. «Найбільш усього в світі я любив жінок
і духмяності,— часто повторював Мухаммед,— але щиру насолоду знаF
ходив тільки в молитві». Для останньої він вибирав усамітнені місця,
найчастіше це була розташована в декількох годинах ходьби від Мекки
гора Хіра. Саме тут у благочестивому подвижництві проводив МухамF
мед і весь рамадан — традиційний місяць посту у курайшитів.
Те, що відбулося з ним в ніч 24Fго числа рамадану 610 року, перекаF
зувалося з плином часу у легендах та засвідчено у Святому Письмі. Ось
одна із розповідей про Ніч Могутності. Мухаммед спав у печері на схилі
Хіри, коли перед ним хтось постав у людській подобі.
— Він прийшов до мене, коли я спав,— розповідав Мухаммед,—
із виблискуючим сувієм, покритим якимись письменами.
— Читай! — почув Мухаммед.
— Я не вмію читати,— відповів він.
Той, хто прийшов, опустив йому на груди цей сувій, і Мухаммед
відчув такий тягар, ніби на нього навалилася гора. Незнайомий підняв
сувій і знову наказав:
— Читай!
— Я не вмію читати! — повторив, жахаючись, Мухаммед.
У відповідь хтось придавив його так, що Мухаммеду здалося, ніби
наступає смерть, і втретє наказав:
— Читай!
— Що мені читати?
(— І говорив я це тільки з метою не припустити його до повторення
чогось подібного до того, що він зі мною зробив,— признавався згодом
Мухаммед).
А той, хто з’явився сказав:
«Читай! Бо ім’я твого Господа, який сотворив,
Сотворив людину із згустка крові.
Читай! А твій Господь найщедріший
Навчив людину каламом,
Навчив тому, чого вона не знала».(К., 96:1–5)
Мухаммед покірно повторив ці слова, і прибулець пішов.
— Прокинувся я від свого сну,— розповідав Мухаммед,— і відчув,
що все чуте мною начебто написано в серці моєму.
108
Таким було перше небесне одкровення. Мухаммед радів тому, що
з ним говорив Аллах (через янгола Джибраїла (архангел Гавріїл), але водF
ночас боявся обвинувачень в одержимості. Справитися із сумнівами доF
помогли йому Хадіджа та її брат Варака, переконавши Мухаммеда, що
він пророк, бо те ж саме відбувалося колись і з Мусою (Ісусом Христом).
Отже сам неписьменний Мухаммед повеління посланця, яке арабF
ською мовою тлумачиться як: «І вимовляй, і проголошуй, і читай напаF
м’ять»,— сприймав як дароване йому знання, як те, що саме Бог — гоF
ловне джерело знання для людей — навчив людину тому, чого вона не
знала. Мухаммед це читання сприймав як калам — писання очеретяною
паличкою, якою користувалися араби, але писання, що не є справою
рук людських, те що потрібно і можливо розуміти тільки серцем.
Мусульманський Переказ розповідає, що і надалі одкровення приF
ходили до Мухаммеда. Ці одкровення находили на Пророка зненацька
або увіщували про свій початок звуками, схожими на дзенькіт дзвоF
ників. Транси бували уві сні й наяву, вони супроводжувалися відчуттям
тягаря та втоми, виснажували Мухаммеда. Іноді його бив озноб, що
примушував загортатися в плащ. Дивні сновидіння — галюцинації та
приступи були начебто вікном у надчуттєвий світ, прикритий лише тонF
кою завісою. Часом йому здавалося; що потрібно ще одне зусилля і вона
спаде: між ним, Мухаммедом, і цим невідомим світом установиться
пряме спілкування, і тоді відчиняться всі таємниці буття. Потрібно
тільки ще більше очистити себе від усякої скверни, глибше увірувати
у Бога і полюбити його.
Впевненість росла, і Мухаммед зважився на те, чого жадав від нього
Аллах. Він вийшов до людей і став проголошувати перед ними слово
Боже — Коран. Це була проповідь і частина діалогу; Коран повчав арабів,
відповідав на їхні запитання, заперечення і дії, пояснював те, що вони давно
знали, але невірно розуміли. Дані про обстановку, у якій Мухаммед проF
голошував одкровення, що надходили до нього, свідчать про його щирість.
Матеріал для проповідей він черпав із різноманітних джерел, переосмисF
люючи їх до невпізнанності, обираючи лише те, що відповідало новій
релігії; проте основою були поетичні і натхненні писання самого Бога.
Вже з початку його проповіді містили та формували основи віро
вчення ісламу. Мухаммед закликав відмовитися від віри в безліч божеств
і поклонятися тільки одному — єдиному Аллаху, який створив небеса
109
і землю, зірки і гори, рослини і людей. Останніх він облагодіяв, давши
їжу та все необхідне. Люди ж загордилися, вважаючи, що саме вони —
творці усіх благ. Проте все відбувається з волі Аллаха: він дає, і він же
бере; він винагороджує за смиренність і віру, але й карає за гординю
і нечестя. Людське існування не є нескінченним: світу прийде кінець. Тоді
усе буде перевернуте і знищене; усі мертві воскреснуть та встануть пеF
ред божим судом. Кожного судитимуть за його діла, і кожного очікує
відплата за земне життя. Ті, хто вірив в Аллаха, поводився благочесF
тиво й праведно, попадуть у райські сади; тих же, хто був неправедним
та вірив у поганських богів, чекає геєна вогненна.
Всі ці ідеї не були новими, адже єдинобожжя, покарання за гріхи
й інше проповідували іудеї і християни. Але й сам Мухаммед підтвер
джував, що його Аллах — той же Бог. Тільки останні, отримавши колись
через своїх пророків Мусу й Ісу щирі одкровення, забули та викривили
їх. Мухаммед вважав, що прихильники цих релігій приймуть його проF
повідь, побачивши в його особі довгожданого месію, але цього не стаF
лося. Спочатку від нього відмовилися навіть одноплемінники. МекF
канці просто глузували з людини, що бентежила їх емоційними вигуF
ками і застереженнями, закликаючи відмовитися від того, що складало
частину звичного життєвого укладу.
Проте поступово навколо Пророка згорталося ядро майбутньої гроF
мади мусульман, які звали себе муслім — віддавший себе Аллаху. Серед
них були раби та бідняки, багаті родичі Мухаммеда, а також юнаки зі
знатних родів. Саме тоді батьки міста стали реально відчувати небезF
пеку об’єднання, яке погрожувало знищити одну з основ життя МекF
ки,— культ аравійських божеств. Почалися запеклі суперечки про віру.
Мухаммеда обвинувачували в одержимості, від нього з єхидством доF
магалися чудес, його просто паплюжили як оповідача пустих, усім відоF
мих історій, як людину, що виступає проти самого святого — пошани
до віри своїх предків. Мусульман проганяли із громадських місць, їм
не давали молитися, закидували камінням. І тоді Мухаммед прийняв
рішення шукати успіху поза Меккою.
20 вересня 622 року з групою прихильників він здійснює хіджру —
переселення в Ясриб, невеличкий оазис на півночі від Мекки, населеF
ний ворогуючими племенами. Ця подія вважається однією з головних
не тільки в біографії Мухаммеда, але й в цілому історії ісламу. Від перF
110
шого дня 622 року за місячним календарем ведеться мусульманське літоF
числення. Ясриб починають називати Мадінат анFнабі — Місто ПроF
рока або просто — Медина (Місто). Відповідно до арабських джерел,
саме тут була побудована перша мечеть та з’явилося нове об’єднання
людей, яке скріплювала не спорідненість крові, а віра в єдиного Бога.
Це — знаменита умма аннабі — громада, якою Мухаммед управляв по
праву Пророка, єдиної людини, спроможної спілкуватися з Аллахом,
одержувати від нього вказівки й накази.
Поступово формувалися правила благочестивого поводження, праF
ва і обов’язки мусульман. Бог, у якого з плином часу з’явилося ім’я Рах
ман (Милостивий), продовжував навівати Мухаммедові нові аяти КоF
рану, де докладно роз’яснювалося, як треба будувати життя громади,
розподіляти майно та військову здобич. Проголошувалися заборони на
лихварство, азартні ігри, п’янкі напої, на вжиток у їжу свинини тощо.
Мусульмани віддавали частину прибутків на потреби міста, постились,
підтримували милостинею бідняків, регулярно молилися, звертаючись
обличчям до Єрусалиму. Проте з другого року хіджри кіблою (тобто наF
прямком, який дотримується при молитві) стає мекканська Кааба, проF
голошена головним святилищем ісламу. Паломництво до неї вважалоF
ся обов’язком кожного щирого мусульманина.
У зв’язку з цим головним релігійноFполітичним завданням стає
звільнення Мекки від багатобожників та очищення Кааби від поганF
ських ідолів. Але починати військові операції без ретельної підготовки
суспільної свідомості Мухаммед не міг, адже майже тринадцять років
він виступав із проповіддю миру і ненасильства, а тому серед мусульF
ман панувало переконання, що війна суперечить заповідям Аллаха, та
й всьому ісламському духові. Збройну боротьбу необхідно було виF
правдати божественним авторитетом, і Пророк одержує одкровення, що
відміняють заборону війни. «Нехай же б’ються на шляху Аллаха ті, що
купують за найближче життя майбутнє! І якщо хто стинається на шляF
ху Аллаха і буде вбитий або переможе, Ми дамо йому велику нагороду»
(К., 4:76). «А коли ви зустрінете тих, що не увірував, то — удар мечем
по шиї; а коли зробите велике побиття їх, то зміцнюйте узи. Або милість
потім, або викуп поки війна не складе своїх нош. Дійсно! А якби побаF
жав Аллах, Він допоміг би Собі проти них, але (це для того), щоб одних
випробувати іншими. А в тих, що убиті на шляху Аллаха,— ніколи Він